Соціальний простір бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

УДК 316. 34: 316. 334. 52 (477.6) (043.3)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Соціальний простір бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу)

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Лебідь Лілія Іванівна

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор Кононов Ілля Федорович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри філософії та соціології

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор Подольська Єлизавета Ананіївна, Харківський гуманітарний університет „Народна українська академія”, завідуюча кафедри філософії та гуманітарних дисциплін

кандидат соціологічних наук Бабенко Світлана Сергіївна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри політичної соціології

Захист відбудеться „5” грудня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.06 в Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий „4”листопада 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Л. Лапшина

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема бідності є надзвичайно складною як в теоретичному, так і в прикладному аспектах. Бідності не вдається позбутися жодній країні світу, включаючи найбільш розвинуті. Прагнення населення України до незалежності своєї країни багато в чому було зумовлене сподіваннями на заможне життя. Але реальність для більшості громадян нашої держави виявилася несподіваною.

На початку 90-х років ХХ століття в Україні почалися радикальні суспільні зміни. Це був час перетворення соціалістичного соціуму на капіталістичний, командно-адміністративної економіки на ринкову. Впродовж перших десяти років незалежності господарство країни стрімко занепадало. Виявилося, що більшість колишніх радянських підприємств не здатні витримати конкуренцію, породжену капіталізмом та ринковою економікою. Безробіття та низькі зарплати стали звичним явищем. У результаті науковці констатували високу актуальність проблеми бідності на теренах нашої держави.

Сьогодні стан економіки поступово покращується. Зростає рівень життя населення. Проте висновки низки соціологічних досліджень та дані статистики свідчать, що проблема бідності є однією з найактуальніших для багатьох українських родин.

Соціальна актуальність даної проблеми стала поштовхом до наукових досліджень, але й на сьогодні відсутні повноцінні методики вимірювання бідності. Головна проблема полягає в тому, кого вважати бідними. В науковій літературі можна знайти різні оцінки масштабів бідності в Україні. Вони коливаються в межах від 1 % до 31 % (за даними звіту про виконання завдань програми, ухваленої на Самміті тисячоліття), а в деяких випадках - навіть до 87 % (за самооцінкою населення). Здебільшого бідних виокремлюють на основі аналізу доходів (межа бідності, прожитковий мінімум). Численні дослідження вказують на те, що бідність має поселенську (місто - село) та регіональну (центр - периферія) специфіку. Однакові доходи міського та сільського жителя по-різному характеризують їхній добробут. Отже, аналіз бідності вимагає багатокритеріального підходу. Лише на основі комплексного оцінювання матеріального становища людини (за декількома показниками) можливо розробити варіант методики вимірювання бідності, який претендував би на наукове та суспільне визнання.

Поширеною є практика, коли аналіз бідних обмежується лише врахуванням їхніх соціально-демографічних особливостей (вік, стать, рівень освіти). Ми вважаємо, що цього недостатньо. Щоб суттєво знизити рівень бідності, тобто розробити ефективну програму боротьби з даним явищем, необхідно ґрунтовно дослідити суб'єктивний світ бідних: визначити особливості їх ціннісних установок, стилю життя тощо. Це потребує створення відповідного інструментарію.

При вивченні бідності обов'язково необхідно враховувати також регіональні особливості. Наукової уваги потребує такий старопромисловий регіон, як Донбас. Економіка Донбасу ґрунтується на важкій промисловості. За радянських часів така спеціалізація зумовлювала високий рівень життя населення. Розпад СРСР призвів до стрімкого занепаду господарства регіону, передумови якого були закладені ще у 80-х роках ХХ століття. Регіон став депресивним, а це негативно відбилося на матеріальному становищі пересічних громадян.

На сучасному етапі спостерігаємо позитивні зміни в економіці Донбасу, в добробуті його населення. Регіон залишається економічною основою країни. Саме за рахунок вкладу металургійної та вугільнодобувної промисловостей, які зосереджені на Донбасі, маємо високі показники ВНП. Регіон, у порівнянні з іншими областями України, характеризується нижчим рівнем безробіття та вищими заробітними платами. Водночас проблема бідності залишається актуальною для населення Донбасу. Все це зумовлює інтерес до вивчення феномена бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу).

Наукова проблема полягає у відсутності багатокритеріального розуміння бідності в сучасному українському суспільстві. Це заважає розробити комплексний інструментарій для вимірювання її рівня. Без нього важко проводити збалансовану соціальну політику, спрямовану на подолання бідності. Шлях до створення комплексного розуміння бідності відкриває просторовий аналіз. Саме він передбачає вивчення реальних спільнот у реальних умовах їх існування. Але до цього часу в соціології просторовий аналіз не застосовувався при вивченні бідності. Моделлю для його відпрацювання в нашій роботі виступає Донбас.

Осмислення проблеми соціальної нерівності пов'язується з іменами філософів античності (Ксенофонт, Платон, Аристотель). Розробка означеного концепту проводилася Т. Аквінатом, А. Больштедтом, Т. Мором. Результати наукового дослідження феномену бідності викладені в працях економістів - А. Сміта, Т. Мальтуса, П. Ж. Прудона. Вони аналізували особливості проблеми бідності, вивчали її причини. Визначенням відповідальності за бідність (суспільна, індивідуальна), а також шляхів її подолання займалися такі соціологи, як Г. Спенсер (представник соціал-дарвіністського підходу до бідності, відстоював індивідуальну відповідальність за бідність, відзначав, що бідність - рушійна сила розвитку особистості), Ф. Гіддінгс (представник соціал-дарвіністського підходу до бідності, відстоював індивідуальну відповідальність за бідність, відзначав, що бідність - вічний супутник прогресу), Е. Реклю (представник егалітаристського підходу до бідності, відстоював суспільну відповідальність за бідність, відзначав, що вона - наслідок несправедливого розподілу суспільних благ). Великого значення дослідженню означеного феномена надавали К. Маркс та Ф. Енгельс. Вони вважали, що бідність - наслідок капіталістичної системи і вона - соціальне зло, з яким необхідно боротися. Не менш цінними в розумінні проблеми бідності виявилися наукові результати вчених-емпіриків - Е. Енгеля. Ч. Бута, С. Раунтрі та ін. Вони зібрали змістовний матеріал стосовно емпіричних засад вивчення бідності та визначення її критеріїв. У подальшому дослідження проблеми бідності проводилося А. Маршаллом (вказував, що бідність негативно вливає на особистість), Ф. Хайєком (відзначав, що бідність - необхідне явище для суспільного блага). Сучасні вчені займаються осмисленням історії вивчення проблеми бідності (Г. Кербо, В. Сичова, С. Ярошенко, Г. Атаян), розробкою концепту критеріїв бідності (П. Таунсенд, М. Оршанські, Т. Шульц, Л. Прокоф'єва, Л. Овчарова, А. Маконей, Н. Бондаренко, Н. Тихонова), визначенням підходів до вимірювання бідності (Н. Давидова, Л. Волочкова, В. Мініна, Н. Харченко). З. Бауман та І. Валлерстайн занурюють проблему бідності у вивчення сучасних світових трансформацій.

З огляду на гостроту проблеми бідності на пострадянському просторі, дослідженням проблеми займаються російські вчені. Методологічні засади вивчення соціальної структури визначає Т. Заславська. Процеси соціальної стратифікації досліджує В. Ільїн. Н. Тихонова аналізує фактори соціальної нерівності в Росії. Т. Яригіна, Н. Черніна, Н. Римашевська, Л. Лучкіна та ін. досліджують феномен бідності в російському суспільстві.

Соціальну структуру українського соціуму вивчають С. Макєєв, О. Куценко, О. Симончук, С. Оксамитна, С. Бродська. Ґрунтовним дослідженням проблеми бідності займаються Е. Лібанова, Н. Харченко, Л. Черенько. У своїх працях торкаються означеної проблеми Ю. Саєнко, І. Прибиткова, Є. Головаха, Н. Паніна, Є. Суїменко, Т. Єфременко.

Емпіричним дослідженням матеріального становища українців займається Державний комітет статистики України. Інститут соціології НАН України проводить соціологічний моніторинг, в якому окремий блок питань присвячено вивченню матеріальної сторони буття населення країни.

Аналіз наукової розробленості проблеми бідності свідчить, що сьогодні у вітчизняній соціології відсутній комплексний розгляд проблеми бідності, зокрема соціального простору бідності.

Актуальність і недостатня розробленість проблеми бідності в українській соціології зумовили вибір теми даної дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з науковою темою кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка „Стосунки Сходу та Заходу України: пошук історичного компромісу” (№ ДР 0108U007931), в якому автор є співвиконавцем.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є аналіз особливостей феномена бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу) на основі багатокритеріального підходу до вимірювання бідності та авторської моделі дослідження соціального простору бідності.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

· проаналізувати стан наукової розробленості проблеми бідності та виявити основні точки зору дослідників - представників різних епох та наукових шкіл;

· дати опис сучасних концепцій дослідження і вимірювання бідності та визначити критерії бідності;

· створити дослідницьку модель для вивчення соціального простору бідності;

· виявити характерні риси соціального простору старопромислового регіону (на прикладі Донбасу);

· визначити особливості феномена бідності в Україні в цілому та в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу) зокрема;

· розкрити специфіку соціального простору бідності старопромислового регіону (на прикладі Донбасу);

· поглибити знання про соціальний простір бідності шляхом аналізу основних причин бідності в старопромислому регіоні.

Об'єктом дослідження виступає соціальний феномен бідності в Україні.

Предметом дослідження є соціальний простір бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу).

Методи дослідження. Головними теоретичними методами дослідження виступили комплексний та структурно-функціональний аналіз. Головними емпіричними методами, які були використані для збору первинної соціологічної інформації, стали стандартизоване інтерв'ю (комп'ютерна обробка даних здійснювалася за допомогою програми SPSS) та індивідуальне напівструктуроване інтерв'ю (для організації даних в концептуальні категорії використовувалося відкрите, осьове та вибіркове кодування, а для їх обробки - метод поступової апроксимації). Для аналізу даних Держкомстату та соціологічних опитувань застосовувалися загальнонаукові методи індукції, класифікації, порівняння.

Теоретичну основу дисертації становлять, по-перше, наукові розробки проблеми бідності, а саме: концепція С. Раунтрі щодо визначення бідності та виокремлення її двох видів (суб'єктивна та об'єктивна), деприваційний підхід в оцінках бідності (П. Таунсенд, Н. Давидова), наукові розробки критеріїв бідності (Т. Шульц, Л. Прокоф'єва, Л. Овчарова, А. Маконей, Н. Бондаренко) та перетворення їх у показники бідності (Н. Тихонова, Є. Головаха, Н. Паніна); по-друге, концепції, в яких розробляється проблема соціального простору, а саме: підходи до визначення соціального простору (Г. Зіммель, П. Сорокін, П. Бурдьє, І. Кононов), індикаторів соціального простору (О. Куценко), концепція П. Штомпки про виміри соціальної структури, на основі якої стало можливим вивчення специфіки соціального простору бідності; по-третє, доробки вчених, що займаються історією старопромислового регіону (В. Курило, В. Подов, О. Горелік) та дослідженням особливостей Донбаського краю (І. Кононов, В. Гуляєв, Г. Куромія).

Емпірична основа дисертації базується на матеріалах Державного комітету статистики України, соціологічного моніторингу Інституту соціології НАНУ. При аналізі проблеми бідності в регіональному розрізі автор спиралася на результати досліджень Центру з вивчення суспільних процесів та проблем гуманізму кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, проведених навесні 2005 року (Луганськ n=593, Дрогобич n=365, квотна вибірка населення від 18 років), навесні 2007 року (Луганськ n=363, Стаханов n=300, сільська місцевість Луганської області n=100, Львів n=375, Дрогобич n=298, сільська місцевість Львівської області n=100, квотна вибірка населення від 18 років), а також на дані власних опитувань. Навесні 2005 року автором дисертації було проведено пілотажне дослідження щодо окреслення специфіки бідності в різних типах поселенських структур (Луганськ n=400, Старобільськ n=200, село Старобільського району n=200, квотна вибірка населення від 18 років), восени 2007 року - спеціальне соціологічне дослідження, що ставило на меті вивчити соціальний простір бідності старопромислового регіону (Луганська область n=1000, квотна вибірка населення від 18 років), навесні 2008 року - дослідження причин бідності шляхом застосування якісного підходу (12 індивідуальних напівструктурованих інтерв'ю з бідними).

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації вперше у вітчизняній соціологічній науці здійснено комплексний аналіз феномена бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу) крізь призму просторового підходу, розроблено модель для дослідження соціального простору бідності. Для вивчення бідності запропоновано використовувати комплексний показник забезпеченості, який є варіантом багатокритеріального підходу до вимірювання бідності. У межах здійсненого дослідження одержали результати, які мають наукову новизну:

вперше:

· на основі системного аналізу встановлено теоретичні зв'язки між поняттями „бідність”, „депривація”, „соціальна ексклюзія”, „маргінальність” та „андерклас”, доведено, що вони можуть співіснувати в рамках єдиного теоретичного цілого;

· проведено комплексний емпіричний аналіз бідності в Україні на прикладі Донбасу;

набули подальшого розвитку:

· концепція соціального простору, що дозволило на основі методології П. Бурдьє та П. Штомпки розробити модель для дослідження соціального простору бідності, яку використано для ґрунтовного аналізу феномена бідності;

· теорія соціального простору бідності та багатства, яка містить характерологічні особливості соціального простору бідності;

удосконалено:

· систематизацію критеріїв бідності, які пропонуються сучасними вченими, в результаті чого створено комплексний показник забезпеченості (КПЗ) як варіант багатокритеріального підходу до вимірювання бідності.

Практичне значення отриманих результатів. Розкриті в дисертації положення і сформульовані висновки є внеском в теоретичне та практичне вивчення бідності в Україні. Пропонований комплексний показник забезпеченості можна використовувати для державного соціологічного моніторингу бідності, а модель для дослідження соціального простору бідності - для її ґрунтовного вивчення. Отримана в рамках дисертації інформація може стати основою для розробки програм боротьби з бідністю.

Дані про специфіку бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу) слід враховувати при визначенні пріоритетів регіональної соціальної політики.

Матеріали дисертації можна використовувати в процесі викладання навчальних курсів: „Теорія соціальної структури”, „Соціологія регіонів”, „Соціологія соціальних змін”, для створення спецкурсів.

Особистий внесок здобувача. Усі статті написані автором особисто. Дисертаційне дослідження виконано самостійно.

Апробація результатів дослідження. Результати роботи обговорювалися на ХІ, ХІІ, ХІІІ Міжнародних конференціях „Харківські соціологічні читання” (Харків, 2005, 2006, 2007), ІІІ, ІV, V Міжнародних конференціях „Молодіжна політика: проблеми і перспективи” (Дрогобич, 2006, 2007, 2008), Міжнародній конференції „Ціннісно-смисловий вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму” (Івано-Франківськ, 2007), Всеукраїнській конференції „Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, теперішнє, майбутнє” (Луганськ, 2006), Міжнародній конференції „Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності” (Луганськ, 2007).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 3 статтях у наукових спеціалізованих виданнях, 6 статтях в інших виданнях.

Структура роботи. Дисертація містить вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел та додатки. Обсяг основної частини дисертації - 186 с., 4 табл. Список використаних джерел (191 найменування) займає 18 сторінок. Додатки розміщені на 156 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію результатів і публікації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми бідності в старопромисловому регіоні” проаналізовано історію вивчення феномена бідності, уточнено специфіку поняття „бідність”, встановлено теоретичні зв'язки між поняттями „бідність”, „депривація”, „соціальна ексклюзія”, „маргінальність” та „андерклас”, визначено критерії бідності, обґрунтовано комплексний показник забезпеченості, побудовано модель для дослідження соціального простору бідності, окреслено специфіку соціального простору Донбасу як старопромислового регіону.

Наукове вивчення бідності починається зі становленням індустріального суспільства. Дослідження даного феномена пов'язується з іменами соціологів, філософів та економістів. Серед них А. Сміт, Т. Мальтус, К. Маркс, Ф. Енгельс, Г. Спенсер, Ф. Гіддінгс, А. Маршалл, Ф. Хайєк, П. Таунсенд та ін. Одними мислителями бідність визначалася як соціальне благо, іншими - як соціальне зло чи природний стан. Відповідаючи на питання „хто винен в тому, що людина опинилася в ситуації бідності?”, наголошують чи то на індивідуальній, чи то на суспільній відповідальності. Ми дотримуємося тієї думки, що на сучасному етапі бідність - невід'ємний елемент соціальної структури (структурний підхід). Відповідальність за те, що людина опинилася в ситуації бідності, має суспільно-індивідуальний характер: в одних випадках причина бідності пов'язана зі способом життя суспільства, а в інших - індивіда.

Одночасно з теоретичним осмисленням проблеми бідності у XVIII столітті розпочинаються і емпіричні дослідження. Робляться перші спроби вивчення матеріального становища населення Західної Європи. Означені дослідження проводили Д. Девіс, Ф. М. Іден, Дж. Сінклер, Ф. Ле-Пле, Л. Віллерме, Ф. Енгельс, Е. Енгель, Ч. Бут, С. Раунтрі. Вони зібрали багатий матеріал щодо методології розробки критеріїв бідності.

Ґрунтовні вітчизняні дослідження бідності беруть свій початок у ХХ столітті. Соціальні проблеми, що проявилися під час революції 1905 - 1907 років, вимагали розв'язання. Це підштовхнуло вчених до наукових досліджень матеріального становища, умов життя робітників, розробки концептів „прожитковий мінімум”, „мінімальна зарплата”. За радянських часів поняття „бідність” було вилучено з наукового обігу при аналізі соціалістичного суспільства. Замість нього використовували поняття „малозабезпеченість”. Всі дослідження проблеми матеріального становища, бідності були секретними (бідність - це характерна риса соціальної структури капіталістичних суспільств; в СРСР бідності не повинно було бути). Після розпаду країни Рад, наслідком якого стала глибока економічна криза та масове зубожіння населення в колишніх радянських республіках, починається активне вивчення проблеми бідності.

У сучасній науковій думці існує декілька концепцій, які торкаються аналізу бідності. Це традиційна концепція бідності, деприваційний підхід в оцінках бідності, концепції соціальної ексклюзії, маргінальності та андеркласу. На основі аналізу базових понять даних концепцій доведено: незважаючи на те, що деякі з названих концепцій з'являлися як альтернативи одна одній, вони цілком можуть співіснувати в рамках єдиного теоретичного цілого. Якщо ми ставимо на меті дослідити феномен бідності в Україні, то необхідно використовувати власне концепцію бідності. Концепції соціальної ексклюзії та маргінальності торкаються проблеми бідності, але в їх межах вона не є центральною, акцент розсіюється й на інші проблеми. Концепція андеркласу має спірні моменти. До сьогоднішнього часу в науковій думці точаться дискусії щодо реальності існування андеркласу. Отже, якщо нас цікавить ґрунтовне дослідження феномена бідності, то виникає необхідність застосовування власне традиційної концепції бідності, під якою розуміємо вивчення даного феномена шляхом аналізу обмежень або депривацій, від яких потерпає індивід або група індивідів (ресурсний підхід).

На основі наукових розробок проблеми бідності виокремили два її види. Це бідність з об'єктивних та бідність з суб'єктивних причин. Бідність з об'єктивних причин визначаємо як стан повної або часткової неможливості підтримувати мінімальний соціально прийнятний рівень життя навіть за умови раціонального використання наявних ресурсів. Бідність з суб'єктивних причин інтерпретуємо як стан повної або часткової неможливості підтримувати мінімальний соціально прийнятний рівень життя через нераціональне використання наявних ресурсів.

Наше визначення поняття „бідність” має абстрактний характер. За його допомогою ми лише окреслюємо проблемне коло. Критерії бідності дозволяють конкретизувати зміст поняття „бідність”. У результаті аналізу встановлено, що базою для визначення показників бідності (поняття „критерії” відображають прагнення віднайти лакмусові папірці бідності, це певна позиція, що формує підхід до визначення показників, „показники” - це конкретне значення за певним критерієм, за яким починається бідність, це якісно визначена величина, що є результатом вимірів чи розрахунків) буде рівень споживання. Він розглядається у трьох вимірах: споживання продовольчих товарів, споживання промислових товарів, споживання послуг. На основі аналізу критеріїв бідності, розроблених сучасними вченими, створено комплексний показник забезпеченості (КПЗ), який складається з 15 критеріїв бідності. Відштовхуючись від теорії потреб А. Маслоу, нами запропоновано враховувати такі критерії: частку витрат на харчування, можливість вживання м'ясних (рибних), молочних продуктів, фруктів, овочів, можливість придбання одягу, необхідних меблів, побутової техніки, можливість оновлення необхідних меблів та побутових приладів, можливість оплати лікування, отримання освіти, підвищення кваліфікації, оплати самоосвіти, можливість оплати комунальних послуг, у тому числі найму житла в повному обсязі, придбання художньої літератури, можливість оплати відвідування театрів, кіно, виставок, танцювальних майданчиків, приймати гостей (придбання продуктів харчування) та можливість стикнутися з ситуацією недоїдання. Комплексний показник забезпеченості розраховується на основі оцінювання кожного критерію за 4-бальною шкалою. За величиною значення КПЗ визначається приналежність людини до таких категорій: злидарі, бідні, малозабезпечені, забезпечені. Перевагою комплексного показника забезпеченості виступає його придатність для аналізу різних типів поселенських структур (як для міста, так і для села). Він є варіантом багатокритеріального підходу до вимірювання бідності.

Для аналізу проблеми бідності запропоновано використовувати концепцію соціального простору. Розглянуто різні підходи до визначення соціального простору (Ф. Ратцель, Г. Зіммель, Е. Дюркгайм, П. Сорокін, Т. Парсонс, П. Бурдьє та ін.). На основі методології П. Бурдьє та П. Штомпки розроблено модель для дослідження соціального простору бідності, яка базується на трьох елементах: на позиції бідних в загальному соціальному просторі, їх габітусі та стилі життя. Позицію категорії бідних оцінюємо за обсягами економічного, культурного, соціального та символічного капіталів, якими вони володіють (за П. Бурдьє). Розуміння габітусу (система виробництва, сприйняття та оцінювання практик) і стилю життя (своєрідне поєднання практик, які опосередковують модель поведінки більшості представників певної соціальної групи) досягається шляхом аналізу внутрішньої структури соціального простору бідності. Це стало можливим завдяки дослідженню нормативного, ідеального, інтеракційного вимірів та виміру життєвих можливостей соціальної структури у викладі П. Штомпки.

На основі даних соціологічних опитувань окреслено специфіку соціального простору Луганщини, яка виступає невід'ємною частиною Донбасу. Встановлено, що для населення Луганської області значущими є цінності багатства, побутового комфорту, високого суспільного престижу. З цього випливає, що у жителів регіону сформовано систему цінностей, які здатні їх спонукати до дій, спрямованих на поліпшення добробуту.

У другому розділі „Соціологічний вимір соціального простору бідності” проаналізовано статистичну і соціологічну інформацію стосовно рівня життя українців, окреслено особливості соціального простору бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу), поглиблено знання про феномен бідності, соціальний простір бідності шляхом визначення причин бідності. бідність соціальний старопромисловий

У результаті дослідження матеріального становища українців доведено високу актуальність проблеми бідності в Україні в цілому і на Донбасі зокрема. За комплексним показником забезпеченості підраховано, що на території Луганської області масштаби бідності в середньому становлять близько 20 %. Слід відзначити, що на селі цей показник приблизно в 1,5 разу вищий. Бідна категорія населення представлена переважно жінками, людьми похилого віку, людьми з низьким рівнем освіти, пенсіонерами або робітниками, самотніми. Виокремлено два типи бідних - це пенсіонери та представники робітничих спеціальностей (з низьким рівнем освіти).

На основі ґрунтовного аналізу даних соціологічного опитування визначено особливості соціального простору бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу). Зафіксовано, що бідні володіють меншими обсягами економічного, культурного, соціального та символічного капіталів. У ролі символічного капіталу для відносної більшості низькозабезпечених виступає економічний капітал.

У результаті вивчення нормативного, інтеракційного, ідеального вимірів та виміру життєвих можливостей соціального простору бідності окреслено специфіку габітусу та стилю життя бідних. Цінності, значущі соціальні інститути, уявлення про суспільство та власне місце в ньому, на наш погляд, здатні характеризувати габітус. Бідні надають великого значення цінності багатства у житті сучасного соціуму. Серед них домінує думка, що за допомогою грошей можна отримати що завгодно. Водночас вони засуджують шляхи придбання багатства. Бідні вважають, що багаті здобули свої статки неправедною діяльністю. Серед соціальних інститутів, які впливають на думку бідних щодо подій у світі, фігурують засоби масової інформації, сім'я та коло друзів. Що стосується уявлень низькозабезпечених про суспільство та місце людини в ньому, то вони доволі низько оцінюють рівні економічного, демократичного (політичного), культурного розвитку України. Бідні наголошують на існуванні низки злободенних проблем (низькі зарплати, пенсії, високі ціни на промислові та продовольчі товари, комунальні послуги тощо). Вони відзначають, що українці не надто прагнуть до політичної та економічної активності, рівень їхньої культури є доволі низьким.

Найприйнятнішою моделлю поведінки для бідних старопромислового регіону виступає конформізм (у розумінні Р. Мертона). Вони (відносна більшість) керуються принципом „не зашкодити іншим людям”. Рівень матеріальної забезпеченості не є нездоланною перешкодою при побудові інтеракцій бідної категорії населення з небідною. Незначний відсоток бідних зважають на рівень життя людини - потенційного друга, знайомого, шлюбного партнера (принаймні на цьому вони наголошують). У повсякденному житті більшість своїх взаємодій низькозабезпечені будують з людьми, які мають подібне до їхнього матеріальне становище і це закономірно. Навряд чи заможна людина прагнутиме спілкуватися з бідною, бо відмінності в стилі життя настільки суттєві, що спільного в них практично не може бути. Життєві шанси бідних, якщо порівняти з багатими, вкрай обмежені, особливо ті, що стосуються матеріального боку життя людини. При дослідженні схильності до збільшення обсягів власного економічного, культурного, соціального та символічного капіталів доведено, що низькозабезпечені в даному випадку виявилися менш активними, аніж заможні.

Отже, бідні є більш пасивними, ніж забезпечені у прагненні покращати власний добробут. Повинно бути якесь пояснення цього явища. З метою встановлення причин бідності, зокрема низького рівня активності бідних, проведено якісне дослідження (індивідуальне напівструктуроване інтерв'ю; опитували представників поширених типів бідних, які мешкають у сільській місцевості).

В інтерпретації пенсіонерів причинами бідності виступають низький розмір пенсійного забезпечення, стрімке зростання цін на продукти харчування та інші товари, відсутність можливостей через незадовільний стан здоров'я підробляти. З даними причинами важко не погодитися. Відзначимо, що в категорії осіб похилого віку причини бідності є об'єктивними, щоправда не всі вони суспільно зумовлені (наприклад, незадовільний стан здоров'я пов'язаний з природнім процесом старіння людини). Загалом цілком закономірно, що бідні (пенсіонери) більш пасивні, аніж забезпечені в спробах поліпшити своє матеріальне становище. Вік суттєво обмежує можливості людини підвищувати свій рівень життя.

Представники робітничих спеціальностей (з низьким рівнем освіти) серед причин бідності називають зростання цін, низькі зарплати. Також до таких відносять переважання приватної власності і відсутність у держави суттєвих важелів впливу на підприємців. На нашу думку, наявність приватної власності ще не є причиною бідності. Скоріше недосконалість законодавства щодо соціального захисту працівників та гарантування гідного рівня оплати праці зумовлюють ганебно низькі зарплати низькокваліфікованих працівників і як результат низький рівень життя. Як причини бідності респонденти виокремлюють неповні сім'ї. Деякі з наших опитаних (жінки) не мають чоловіків, у всіх є діти, зарплата невелика, тому дуже важко самотній людині сплачувати комунальні послуги, купувати необхідні товари. Дана причина бідності безпосередньо пов'язана з проблемою низьких зарплат. Отже, причини бідності в інтерпретації низькокваліфікованих працівників мають об'єктивний характер, причому є суспільно детермінованими.

Детально проаналізувавши інтерв'ю з бідними, до причин бідності в їхній інтерпретації можна віднести багатодітність та безробіття. Дійсно, наявність трьох і більше дітей призводять до більших навантажень на сімейний бюджет, а відсутність роботи у людини - найкоротший шлях до бідності.

Висновки

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження та представлено результати, отримані на теоретичному та практичному рівнях.

1. В історії наукової думки склалися два головних підходи до проблеми бідності. Це індивідуалістський та структурний. Т. Мальтус, Г. Спенсер, Ф. Гіддінгс, Ф. Хайєк відстоювали індивідуальну відповідальність за те, що людина опинилася в ситуації бідності. П. Ж. Прудон, К. Маркс, Ф. Енгельс, Е. Реклю наполягали на суспільній відповідальності. На сучасному етапі результати низки досліджень доводять таке: відповідальність за те, що людина опинилася в ситуації бідності, має суспільно-індивідуальний характер. В одних ситуаціях першопричиною бідності можуть бути відсутність справедливого розподілу суспільних благ, умов для покращання добробуту, в інших - неадекватні дії індивідів такі, як нераціональне витрачання наявних ресурсів, лінь.

2. За загальної згоди в сучасній соціології стосовно суспільно-індивідуального характеру бідності існує декілька підходів до її аналізу - традиційна концепція бідності, деприваційний підхід в оцінюванні бідності, концепції соціальної ексклюзії, маргінальності та андеркласу. В науковому дискурсі вони з'являлися як альтернативи одна одній. У результаті аналізу виявлено, що означені концепції здатні доповнювати розуміння проблемного поля бідності. Після їх ґрунтовного дослідження встановлено, що традиційна концепція бідності (під якою розуміємо вивчення даного феномена шляхом аналізу обмежень або депривацій, від яких потерпає індивід або група індивідів) є більш прийнятною для вивчення соціальної реальності України, аніж концепції соціальної ексклюзії, маргінальності та андеркласу.

3. Розроблено багатокритеріальний підхід до аналізу бідності. Він втілився в комплексному показникові забезпеченості, який складається з п'ятнадцяти критеріїв. Комплексний показник забезпеченості позиціонуємо як соціологічний підхід до проблеми бідності. За його допомогою не лише оцінено масштаби бідності в старопромисловому регіоні, а й виокремлено категорію бідних для їх ґрунтовного дослідження.

4. Концепція соціального простору є найбільш доцільною для комплексного аналізу феномена бідності в старопромисловому регіоні. З цією метою на основі методології П. Бурдьє та П. Штомпки створено модель для дослідження соціального простору бідності.

5. Доведено, що в особистісному плані мешканці Донбасу є мужніми, витривалими, працьовитими. Водночас їх соціальна роль обмежується фамілістськими установками, які призводять до того, що соціальний капітал формується лише в межах малих соціальних груп. Це не сприяє згуртуванню населення для вирішення спільних актуальних проблем. Дослідження ціннісних установок населення Луганської області дозволило встановити, що для жителів регіону значущими є цінності багатства, побутового комфорту, особистої незалежності та високого суспільного престижу. Отже, у населення Донбасу сформовано систему цінностей, яка визначає їх прагнення до поліпшення власного добробуту. Концентрація соціального капіталу в колі родичів та найближчих друзів суттєво обмежує можливості індивідів підвищувати власний рівень життя.

6. Конкретизовано специфіку бідності в Україні, виявлено, що на рівень життя людини впливає тип поселення (село - місто), регіон проживання (схід - захід, центр - периферія) та рід занять (працівник бюджетної сфери - банківський службовець). За офіційними даними в України близько 30 % населення є бідними. За результатами соціологічного опитування встановлено, що в старопромисловому регіоні приблизно 20% населення проживає у бідності. Розбіжності у відсотках мають пояснення. Відомо, що рівень бідності в місті менший, аніж у селі. З огляду на те, що більшість населення Луганської області мешкає у містах, зменшення питомої ваги бідних у структурі населення закономірне явище. Зафіксовано, що рівень бідності в сільській місцевості Луганщини, порівняно з міською, в півтора разу вищий.

7. На основі порівняльного аналізу соціального простору бідності та соціального простору багатства встановлено, що бідні в старопромисловому регіоні, у порівнянні з заможними, володіють меншим обсягом економічного, культурного, соціального та символічного капіталів, вони характеризуються специфічним габітусом, а саме:

- бідні надають великого значення цінності „багатство”, вважать його одним із головних показників життєвого успіху людини. Водночас вони схильні відзначати, що надбано воно неправедною працею. Для населення, що пам'ятає яким чином збагачувалися в 90-ті рр. ХХ століття, багатство асоціюється з незаконними шляхами його отримання;

- переважна більшість низькозабезпечених зазначають, що вони самостійно формують свої уявлення про світ та події, які в ньому відбуваються. На їх сприйняття соціальної дійсності впливають також засоби масової інформації (радіо, телебачення, газети тощо). До референтної групи бідних належать родина та коло друзів. У даному випадку вбачаємо домінування фамілістських установок, прояв обмеженості соціального капіталу;

- незаможні вказують на низький рівень економічного (якість роботи основних секторів економіки), політичного (можливість народу впливати на прийняття важливих для країни рішень) та культурного (якість функціонування культурних закладів) розвитку України. Наголошують, що пересічні громадяни характеризуються невисоким рівнем культури, політичної та економічної активності. Домінування означених думок пояснюється негараздами економічного характеру в родинах бідних: високий рівень розвитку країни сприяв би поліпшенню їхнього добробуту.

Особливості стилю поведінки бідних віддзеркалені у таких положеннях:

- серед бідних набула поширення конформістська модель поведінки, а саме: вони відмовляються від реалізації таких цілей та засобів досягнення поставлених цілей, які можуть зашкодити іншим людям. Означена установка пояснює негативне ставлення бідних до шляхів надбання багатства в сучасному соціумі: збагачення одних людей відбувається за рахунок інших, призводить до утисків їх інтересів.

- незаможні, якщо порівняти з заможними, є менш активними у спробах покращати своє матеріальне становище. Це пояснюється тим фактом, що в категорії бідних більшість становлять люди похилого віку, фізіологічні можливості яких обмежені;

- спілкуються незаможні переважно з людьми, які мають подібне до їхнього матеріальне становище, бо в сучасному світі спосіб життя окреслює комунікативне коло індивіда.

8. Уточнення співвідношення суб'єктивних та об'єктивних причин бідності дозволило встановити, що у переважній більшості випадків бідність зумовлена об'єктивними чинниками (брак вакансій на ринку праці, низькі зарплати, пенсії, незадовільний стан здоров'я).

Список публікацій

1. Лебідь Л. І. Проблема бідності у місті та селі: порівняльний аналіз // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. - Х., 2005. - С. 355-359.

2. Лебідь Л. І. Бідність: концептуальні підходи та соціальна реальність України // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр.: У 2 т. - Х., 2006. - Т. 2. - С. 101-105.

3. Лебідь Л. І. Матеріальне становище населення Луганщини (за даними соціологічних опитувань) // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. - Х., 2007. - С. 321-327.

4. Лебідь Л. Матеріальне становище молоді та її соціальна самоідентифікація в умовах переходу на засади ринкової економіки (на прикладі м. Луганськ) // Молодіжна політика: проблеми і перспективи: Зб. матеріалів ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Дрогобич, 10 - 11 берез. 2006 р. - Дрогобич, 2006. - С. 245-249.

5. Лебідь Л. Порівняльний аналіз матеріального становища молоді Луганська та Дрогобича (станом на 2005 рік) // Молодіжна політика: проблеми і перспективи: Зб. матеріалів IV Міжнар. наук.-практ. конф., Дрогобич, 10 - 11 трав. 2007 р. / Наук. ред. С. А. Щудло. - Дрогобич, 2007. - С. 29-34.

6. Лебідь Л. Апробація комплексного показника забезпеченості як інструмента дослідження бідності (аналіз рівня бідності серед представників різних вікових категорій населення) // Молодіжна політика: проблеми і перспективи: Зб. матеріалів V Міжнар. наук.-практ. конф., Дрогобич, 18 - 19 квіт. 2008 р. / Наук. ред. С. А. Щудло. - Дрогобич, 2008. - С. 43-49.

7. Лебідь Л. Незадовільне матеріальне становище населення Сходу та Заходу України як фактор консолідації суспільства // Ціннісно-смисловий вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму: Матеріали ІІІ Міжнар. наук. конф., Івано-Франківськ, 17 - 18 листоп. 2007 р. / Наук. ред. О. М. Сич. - Івано-Франківськ, 2007. - С. 365-371.

8. Лебідь Л. І. Порівняльний аналіз рівня життя населення Галичини і Донбасу: стан та актуальні проблеми // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє: Матеріали Всеукр. конф., Луганськ, 25 - 26 трав. 2006 р. / Наук. ред. І. Ф. Кононов. - Луганськ, 2006. - С. 63-75.

9. Лебідь Л. І. Матеріальне становище населення Сходу та Заходу України: порівняльний аналіз різних типів поселенських структур // Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності: Зб. наук. пр. / Наук. ред. І. Ф. Кононов. - Луганськ, 2007. - С. 116-123.

Анотація

Лебідь Л.І. Соціальний простір бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22. 00. 04 - спеціальні та галузеві соціології. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2008.

У дисертації вперше у вітчизняній соціологічній науці подано комплексний розгляд феномена бідності в старопромисловому регіоні (на прикладі Донбасу) крізь призму просторового підходу. На основі методології П. Бурдьє та П. Штомпки розроблено модель для дослідження соціального простору бідності, яка акцентує увагу на позиції бідних в соціальному просторі, їхньому габітусі та стилі життя. Запропоновано для аналізу бідності використовувати комплексний показник забезпеченості, який виступає варіантом багатокритеріального підходу до вимірювання бідності. Проведено емпіричний аналіз феномена бідності в старопомисловому регіоні. Визначено особливості соціального простору бідності в старопромисловому регіоні.

Ключові слова: бідність, соціальний простір бідності, модель для дослідження соціального простору бідності, комплексний показник забезпеченості, старопромисловий регіон.

Аннотация

Лебедь Л.И. Социальное пространство бедности в старопромышленном регионе (на примере Донбасса). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22. 00. 04 - специальные и отраслевые социологии. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2008.

В диссертации на основе пространственного подхода комплексно рассмотрен феномен бедности в старопромышленном регионе (на примере Донбасса). Концепция социального пространства позволяет всесторонне изучить проблему бедности, исследовать реальные общности в реальных условиях их существования. На основе методологии П. Бурдье и П. Штомпки построена модель для изучения социального пространства бедности. Она акцентирует внимание на позиции бедных в социальном пространстве (оценивается по объемам экономического, культурного, социального и символического капиталов, которые находятся в распоряжении у бедных), их габитусе (схемы производства, воспроизводства и оценивания практик) и стиле жизни (своеобразное сочетание практик, отражающихся в устойчивых формах поведения).

Предложено для анализа бедности, измерения ее уровня использовать комплексный показатель обеспеченности, который выступает вариантом многокритериального подхода к бедности. Комплексный показатель обеспеченности состоит из пятнадцати критериев. Это - возможности употребления мясных (рыбных), молочных продуктов, употребления фруктов, овощей, возможности приобретения одежды, необходимой мебели и бытовых приборов, возможности обновления необходимой мебели и бытовых приборов, возможности оплаты коммунальных услуг, в том числе и найма жилья (в случае отсутствия собственного), приобретения понравившейся художественной литературы, возможности оплаты посещения театров, кино, выставок, танцевальных площадок, возможности приема гостей у себя дома (имеется в виду возможность накрыть стол для приема гостей), доля затрат на питание, ситуация недоедания. Была осуществлена унификация оценивания каждого критерия. В результате удалось выделить следующие группы материальной обеспеченности: нищие, бедные, малообеспеченные, обеспеченные.

На основе комплексного показателя обеспеченности выявлено, что в старопромышленном регионе - Донбассе - в среднем 20 % населения живет в бедности, причем в сельской местности этот показатель в 1,5 раза выше.

Доказано, что социальное пространство бедности в старопромышленном регионе отличается от социального пространства богатства. Бедные, по сравнению с обеспеченными, владеют меньшим объемом экономического, культурного, социального и символического капиталов, они характеризуются специфическим габитусом и стилем жизни. Низкообеспеченные преувеличивают значимость ценности «богатство» в жизни современного человека, но в тоже время склонны осуждать пути его накопления. Преобладающее большинство бедных отмечают, что они самостоятельно формируют свои представления о мире и событиях, которые в нем происходят. Наибольшее влияние на восприятие социального мира бедными оказывают средства массовой информации (газеты, журналы, телевидение, радио). К референтной группе бедных принадлежат семья и круг друзей. Бедные указывают на низкий уровень экономического, политического и культурного развития Украины. Отмечают, что граждане страны характеризуются невысоким уровнем культуры, экономической и политической активности.

Установлено, что среди бедных распространена конформистская модель поведения, а именно: они отказываются от реализации целей и средств достижения поставленных целей, которые могут принести вред другим людям.

Низкообеспеченные оказались менее активны, чем богатые, в стремлениях повышать свой уровень жизни. Это объясняется тем фактом, что в категории бедных большинство составляют люди преклонного возраста, физиологические возможности которых ограничены.

Для углубления знаний о социальном пространстве бедности исследованы причины бедности в старопромышленном регионе (на примере Донбасса). По результатам индивидуального полуструктурированного интервью с бедными уточнено соотношение субъективных и объективных причин бедности. Установлено, что в подавляющем большинстве случаев бедность обусловлена объективными факторами (отсутствие вакансий на рынке труда, низкие зарплаты, пенсии, неудовлетворительное состояние здоровья).

Ключевые слова: бедность, социальное пространство бедности, модель для исследования социального пространства бедности, комплексный показатель обеспеченности, старопромышленный регион.

Annotation

Lebid' L.I. Social space of poverty in old industrial region (by the example of Donbas). - Manuscript.

Dissertation for Candidate degree in Sociology on speciality - 22. 00. 04 - special and branch sociologies. - Kharkiv National University of Interior Affairs, Kharkiv, 2008.

Through the prism of space approach the thesis gives the complex review of the phenomenon of poverty in old industrial region (by the example of Donbas) for the first time in domestic sociological science. Based on the methodologies of P. Bourdieu and P. Shtompka there was worked out a model for examining social space of poverty, which draws attention to the position of the poor in the social space, their habitat and way of life. Complex index of welfare was proposed to be used for poverty analysis, this index is a variant of many-criteria approach for the poverty measuring. There was done an empiric analysis of the poverty phenomenon in the old industrial region. There were defined peculiarities of the social space of poverty in old industrial region.

Key words: poverty, social space of poverty, space analysis, complex index of welfare, old industrial region.

Размещено на Allbest.ru