Еволюція української діаспори як соціокультурної системи

На сьогодні існують шість загальноприйнятих основних атрибутів етнічної групи: основна власна назва, об'єднуючий міф про спільних предків, спільна історична пам'ять, набір елементів об'єднуючої культури, взаємозв'язок з країною походження та почуття солідарності. До речі, етнічність особи не проявляється сама по собі, а виступає показником здатності держави щодо забезпечення конституційних прав громадян.

У третьому розділі «Адаптивно-інтегративні механізми функціонування української діаспори» розглядаються питання функціонування української діаспори у поліетнічному соціумі і зазначається, що її суттєвими та функціональними властивостями є здатність до організації та самоорганізації. Для виявлення сутності та основних виявів самоорганізаційних процесів було використано теорію самоорганізації, а саме: теорію термодинамічної еволюції, дисипативних структур, розроблену представником брюссельської школи І.Пригожиним. З'ясовано, що в рамках цієї теорії, модель самоорганізації, як принцип розвитку відкритих соціальних систем, є найбільш дієвою.

Для розуміння синергетичного підходу щодо соціальних явищ було використано працю П.Чекленда, в якій він виокремив специфічну модель «м'яких систем». В основу цієї моделі покладено інтерпретативні традиції П.Бергера та Т.Лукмана. В дисертаційному дослідженні широке розповсюдження дістали ідеї єдності механізмів функціонування і розвитку соціальних систем Н.Лумана, а саме, теорія еволюції соціальних систем на основі їхнього самовідтворення в процесі саморегуляції та функціональної диференціації.

Спільною ознакою для виникнення та існування самоорганізаційних процесів в середовищі української діаспори є поява і зростання порядку у таких системах, водночас із поступовим віддаленням від хаотичного стану. Внаслідок організаційних процесів в діаспорі виникають різноманітні стабільні статичні структури типу об'єднань, спілок, союзів, фондів тощо. Серед основних чинників механізмів організації діаспори найбільше значення мають такі: етнічна однорідність переселенців, умови перебування в інооточуючому середовищі, які сприяють згуртованості та консолідації даної етнічної групи, а також компактність розселення.

Важливою і надзвичайно суттєвою властивістю етнічної групи є «володіння власною самосвідомістю». Саме така самосвідомість виступає основою для перетворення просто переселенської групи в діаспору. Зазначимо, що рівень збереження етнічної самосвідомості є одним з найважливіших чинників формування та функціонування будь-якої діаспори, її загальний рівень у діаспорних частинах об'єктивно не може бути вищим за рівень самосвідомості чи самоідентифікації територіального (поселенського) ядра даного етносу.

Етносоціологічний аналіз свідчить про те, що становище етнічної групи в багатоетнічній країні визначається тим, що її екзогенні регулятивні відносини виходять за рамки білатеральних (етногрупа - титульний етнос) і вступають в складну взаємодію із включенням міжгрупових зв'язків. А міцність міжетнічних зв'язків всередині таких спільнот залежить від їхньої інституціональної наповненості, тобто від наявності в них інституцій (організацій, клубів, видань тощо).

З'ясовано, що самоорганізація діаспори відзначається багатоманітністю форм, насамперед, взаємодією та підтриманням зв'язків з органами державної влади та місцевого самоврядування. У першому випадку мова йде про створення та функціонування національно-культурних, просвітницьких організацій та товариств, метою яких є захист і турбота про своїх членів; в другому - це існування національно-культурної автономії, яка виступає від імені конкретної етнічної групи. Так, зокрема, процеси самоорганізації західної української діаспори розпочались із виникнення невеличкої культурно-просвітницької організації, створеної для збереження рідної мови, культури та традицій. У Російській Федерації сьогодні продовжується самоорганізація етнокультурних груп в рамках Закону «Про національно-культурну автономію». Останнім часом самоорганізація української діаспори набуває інституціональних форм.

Виявлено, що життєздатність і життєдіяльність етнічної групи знаходяться в прямій залежності від соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації в країнах поселення. Тому в умовах соціальної напруги, економічного спаду, конфліктної ситуації становище діаспори різко погіршується. Так, зокрема, результати соціологічних досліджень української діаспори в республіках Середньої Азії свідчать про наявність тривожних тенденцій, що проявляються у втраті некорінним російськомовним населенням впевненості в завтрашньому дні та в песимістичних оцінках свого майбутнього, а відтак, зростанні еміграційних потоків. На еміграційні процеси осіб українського походження та вихідців з України значною мірою впливають етнічні та соціально-психологічні чинники. Переважна більшість респондентів вважають умови життя в Україні більш прийнятними для себе, ніж в середньоазіатських республіках. Зазначимо, що терміни та кількість мігрантів можуть до певної міри змінитися саме в залежності від міграційної політики в Україні, а також від загальної соціально-економічної ситуації як в Україні, так і в республіках Середньої Азії. В цілому ж, розвиток та функціонування української діаспори в будь-якому поліетнічному середовищі можливі лише за створення і забезпечення сприятливих умов для існування такої групи і наявності відповідної законодавчої бази тієї чи іншої держави.

В процесі етносоціологічного дослідження з'ясовано, що українська діаспора, як соціокультурна система, має зовнішні та внутрішні системоутворюючі чинники. До зовнішніх системоутворюючих чинників належать: мета системи; розуміння компонентами системи своїх завдань і розуміння спільної мети; реалізація кожним компонентом системи своїх функцій, зумовлених спільною метою і завданнями; відношення координації між складовими системи. Одним із зовнішніх системоутворюючих чинників виступає час - тривалість формування системи. До зовнішніх системоутворюючих чинників можна також віднести імміграційні процеси, за допомогою яких відбувається становлення української діаспори як соціокультурної системи. Встановлено, що зовнішні системоутворюючі чинники, які сприяють виникненню і розвитку системи, виступають чужими для її елементів, не обумовлюються і не викликаються внутрішньою необхідністю їхнього об'єднання.

Українській діаспорі, як соціальній цілісності, також властиві внутрішні системоутворюючі чинники, які забезпечують її відтворення і виживання. Під внутрішніми виступають ті чинники, що породжуються окремими елементами, об'єднаними в систему. До системоутворюючих чинників, властивих діаспорі, можна віднести, передусім, спільність природної якості елементів. Так, зокрема, однією з головних ознак формування такої спільності було українське походження, яке підкріплювалося єдиною мовою, близькістю культури та звичаїв переселенців із різних регіонів України. Серед внутрішніх системоутворюючих чинників також особливе місце займають зв'язки з країною виходу.

Внутрішні чинники стабільності української діаспори, як системи, є досить різносторонніми. Основне місце серед них займає стабільне функціонування соціальних інститутів, котрі охоплюють соціальну, політичну, економічну, культурну підсистеми. В стабільній системі між цими підсистемами встановлюється певна відповідність, внаслідок якої підсистеми взаємно підтримують одна одну. Більш того, збіг у функціонуванні, дисфункція навіть однієї з якихось підсистем впливає не лише на інші підсистеми, але і на всю систему.

Встановлено, що найважливішим показником діаспорності є розвиненість, різноманітність та інтенсивність функціонування внутрішніх структур та зв'язків спільноти (сімейних, кланових, земляцьких, ділових). Особливий показник діаспорності - стратегія інтеграції в приймаюче суспільство безпосередньо через групу, а не індивідуально. В якості індикатора рівня інтеграції групи в приймаюче суспільство можна взяти співвідношення формальних і неформальних інститутів.

Для об'єктивного осмислення процесу адаптації досить важливим виступає положення про десоціалізацію та ресоціалізацію іммігрантів, особливо в контексті соціально-економічної соціалізації. Встановлено, що десоціалізація передбачає відмову від старих норм, стереотипів, а ресоціалізація включає коригування логіки економічної поведінки та вироблення нових критеріїв мислення. Виявлено, що процес соціалізації етнічної групи виступає як культурологічні фази самоствердження, що слідують одна за одною, серед них: достатність на початковому етапі у переселенців культурного потенціалу, привнесеного з батьківщини і прагнення його підтримувати за рахунок інтенсивних контактів зі своїми близькими рідними та представницькими органами; перехід до бікультуралізму через вивчення державної мови та інтеграції в суспільне життя нової батьківщини; усвідомлення власних національних цінностей тощо.

Серед механізмів самоорганізації діаспори чинне місце займають культурно-духовні домінанти процесу внутрішнього групового регулювання. Дана ситуація залежить від існування соціокультурних типів своїх «співвітчизників» за кордоном. До них можна віднести: репатріанти, маргінали, асимілянти, бікультурали.

Діаспора є досить слабким організмом, особливо на етапі свого формування, й може припинити своє існування або внаслідок недостатньо внутрішніх сил до цілісності та усталеності або внаслідок впливу на неї держави, на території якої вона існує. Доведено, що часовий інтервал функціонування діаспор залежить від демографічних (наявність необхідної вікової структури групи для її відтворення), географічних (віддаленість від етнічної території, природні умови), етнопсихологічних (склад національного характеру), етнополітичних (політика держави у відношенні до групи), етнокультурних (насамперед, близькість культурної дистанції групи та іноетнічного оточення) чинників і для кожної діаспори складається індивідуально.

Дослідження сучасного стану адаптивно-інтегративних процесів у поліетнічних суспільствах свідчить про те, що праця може виступає одним із засобів досягнення інтеграційної стратегії української діаспори в інокультурне оточення. Встановлено, що відносно недавні хвилі трудових міграцій в промислово розвинуті країни утворили нове явище, заставляючи дослідників вести мову про міграційні спільноти, а до цього часу така дискусія існувала в рамках соціології міграцій.

Найбільшою проблемою новітньої еміграційної хвилі, особливо нелегальних мігрантів, є їхня правова незахищеність як з боку України, так і з боку країн їхнього перебування. Аналіз соціологічних досліджень свідчить про те, що саме мовний фактор різко відмежовує переселенців новітньої хвилі емігрантів від попередніх хвиль імміграції. Сутність вказаного чинника полягає у тому, що чимало представників української хвилі імміграції визнають російську мову як мову спілкування поміж собою, одночасно визнаючи рідною мовою українську, а себе свідомими українцями.

Заслуговують на увагу і проблеми взаємовідносин української діаспори та новітньої трудової міграції. В процесі дослідження з'ясовано, що досить високим і одностороннім є «коефіцієнт відчуження» - 13 відсотків опитаних зазначили, що діаспора не вважає нових мігрантів «за своїх», тоді як подібне судження висловив лише один з опитаних заробітчан.

Процеси трудової міграції мають, безумовно, і позитивні, і негативні наслідки. Так, зокрема, встановлено, що до позитивних наслідків міграції можна віднести такі: збільшення валютних ресурсів окремо взятих сімей, регіонів та держави в цілому; спрямування певної частини зароблених коштів для розвитку малого бізнесу на основі набутого досвіду; суттєве (практично подвійне) зниження напруження на регіональному та загальнодержавному ринках праці, зменшення обсягів реєстрованого та прихованого безробіття тощо. А до основних негативних наслідків належать такі: тимчасова втрата нашою державою певної частини трудового потенціалу, в тому числі висококваліфікованих працівників; морально-психологічні чинники, пов'язані із загрозою депортації; відсутності гарантій щодо отримання зароблених коштів і т.д. Перелік позитивних і негативних наслідків трудової міграції можна було б продовжити, але у багатьох випадках вони взаємно врівноважуються: частково втрачається трудовий потенціал нашої держави, але ті особи, які стали заробітчанами, не знаходили застосування своїм здібностям в своїй країні і поповнили б лави зареєстрованих безробітних; втрачаються раніше набуті професійні навики, але поряд з цим, формуються і нові.

З точки зору етносоціологічного підходу, самоорганізація та самоуправління є визначальними у функціонуванні сучасних діаспор. Самоорганізаційна система якнайшвидше пристосовує свою організацію до умов, що змінилися. Розгляд української діаспори як відкритої самоорганізуючої та самоуправлінської системи визначає головним предметом соціологічного дослідження механізми її адаптації до оточуючого середовища, починаючи від пристосування невеликої кількості осіб, якою була чисельність української діаспори на початку її формування до постійних змін оточуючого середовища і закінчуючи процесами модернізації в рамках існуючих держав проживання. Виявлено, що модернізація сприяє формуванню незалежних інтелектуальних еліт - найважливішого чинника самоуправління етносу. Істотною особливістю самоуправлінських систем виступає їхня здатність до самобудування та самовідновлення своїх елементів. Самоуправління сприяє стабілізації та зміцненню соціальної системи і поступово переростає в управління як соціальний організм, в якому злагоджено та узгоджено функціонують кореляційні зв'язки між елементами. Відомо, що індивід тим легше ідентифікує себе з групою, чим більше його комунікативних зв'язків замикаються в її середині. Такі зв'язки виникають як внаслідок процесів самоорганізації, так і створюються цілеспрямовано. Велике значення в управлінні діаспорою має прихований аспект управління, витоки якого треба шукати в ціннісно-нормативному апараті діаспороутворюючого етносу. Це означає, що основний тягар управління беруть на себе традиції, звичаї, релігія та інші культурні уявлення. Прихований аспект управління формується поза офіційною системою і без спеціальних рішень. В його основі лежать різноманітні соціальні інститути діаспори, в яких здійснюється соціалізація її членів.

Найпоширенішою формою самоорганізації та самоуправління групи є соціальні мережі, що пов'язують системою міжособистісних контактів та взаємодію людей, які належать до однієї й тієї ж етнічної категорії.

Четвертий розділ «Стан та динаміка сучасного діаспорного соціуму» присвячений розгляду стану та розвитку сучасного українського діаспорного соціуму.

Використання комплексного підходу до аналізу стану та розвитку сучасного діаспорного соціуму дало можливість з'ясувати, що діаспора становить інтегральну частину країни поселення, її представники, на відміну від недавніх іммігрантів, є громадянами нової країни і не прагнуть повертатися до колишньої батьківщини, прагнучи одержати від останньої допомогу в збереженні нової етнокультурної ідентичності. Явище етнічної ідентичності є досить стійким, воно є багатогранним, неоднорідним і залежить від етнополітичної та етнокультурної ситуації нової країни поселення. Основні показники української ідентичності: збереження віросповідання; дотримання традиційних звичаїв та обрядів; відвідування України; українська освіта; негативне ставлення до змішаних шлюбів.

Прибуття етнічних груп нової і новіших хвиль означає етнічну дистанцію не тільки між різними етнічними групами, але і всередині однойменних етнічних колективів. Так, різні культурні характеристики демонструють групи українців, залежно від регіону виходу. Всередині діаспор виникають субдіаспори, які відрізняються культурною своєрідністю. Можна сказати, що найбільш помітним відмінним маркером служить межа між західною і східною українською діаспорою та українцями в Україні.

Серед українців західної діаспори є ті, хто називає себе русинами або рутенами. Це означає, що вони мають явні етнічні межі. Але поряд з цим, все ж таки досить чітко є виражені інтеграційні тенденції і бажання відчути себе українцями. Цьому сприяє і зовнішнє середовище, так як приймаюче населення не схильне помічати будь-яких етнічних нюансів всередині української меншини. Спосіб вираження відношення до даної проблеми суттєво залежить від рівня освіти респондентів.

Характеризуючи основні ознаки ідентичності представників української діаспори, серед яких виокремлюються, насамперед, рівнозначні та спільні ідентичності, водночас можна вести мову про наявність суперечливих процесів формування етнічної ідентичності в середовищі української діаспори.

Поряд із існуванням відцентрових тенденцій, останнім часом спостерігаються і деякі інтеграційні процеси, які свідчать, що закордонних українців можна охарактеризувати, з одного боку, як цілісний соціальний організм, а з іншого - як структурний елемент соціокультурної системи, розвиток якого вирішальним чином залежить від характеристик суспільства в цілому. Мова йде про спроби побудови єдиної групової ідентичності, результатом якої є повне ототожнення себе з тією чи іншою етнічною спільнотою та підтримання як внутрішніх, так і зовнішніх зв'язків з українським етносом та його культурою.

Серед ознак першого інтегруючого чинника можна відзначити наявність в українському середовищі потужного консолідуючого центру, який відіграє роль своєрідного каталізатора в механізмах формування єдиної групової ідентичності, що сприяє своєрідній мобілізації всіх закордонних українців. Сюди можна віднести Українську Всесвітню Координаційну Раду, яка сьогодні об'єднує понад 800 українських громадських вітчизняних та закордонних організацій. УВКР - одна із найбільших недержавних формоутворень, своєрідний громадянський парламент світового українства.

Другим інтегруючим чинником виступає розуміння та чітке усвідомлення представниками української діаспори своєї відмінності від українців, проживаючих в Україні, з якою вони підтримують тісні взаємозв'язки.

Третім інтегруючим чинником виступають міграційні процеси та усвідомлення представниками української діаспори своєї відмінності від населення приймаючої країни. У першому випадку зарубіжні українці прагнуть встановити тісні взаємозв'язки з корінним населенням інооточуючого середовища, яке виїхало в перші періоди еміграції. У другому випадку, з чинниками етнічної межі та етнічної дистанції пов'язана основна відмінність, яка спостерігається між українцями та місцевими жителями країни поселення. Співвідношення між власною участю та віднесення закордонних українців до корінного населення створюють певний етнокультурний баланс, який полягає в тому, що місцеве корінне населення не помічає наявних відмінностей між українськими групами. Саме такий етнокультурний комплекс демонструє підтримання закордонними українцями своєї «інакшості» і стимулює почуття спільності з іншими українцями. Такі обставини виникнення і подальшого розвитку українських етнічних груп виступають детермінантами її етнічної ідентичності.

Утворення певної демаркаційної лінії, яка відмежовує один етнічний колектив від іншого, тиск зовнішнього середовища, створення опозиції «ми-вони», ніж у випадку з різними регіональними групами, сприяє ототожненню представників української діаспори з однойменним етносом, усвідомленню своїх національних цінностей та прагненню до конструювання і захисту своєї ідентичності.

Встановлено, що існування групової ідентичності української діаспори має чотири межі: по-перше, це абсолютно чітке усвідомлення своєї відмінності від жителів країни виходу; по-друге, для західної української діаспори це не менш чітке розуміння своєї відмінності від східних українців; по-третє, для східних українців - це чітке розуміння своєї відмінності від західних українців; по-четверте - це усвідомлення себе як етнічної меншини.

З'ясовано, що представники східної української діаспори, на відміну від західної, потребують як фінансової, так і міжнародно-правової підтримки. В той же час роль українців східної діаспори насамперед полягає у відновленні етнонаціональної ідентичності, а західної - у збереженні ідентичності. Представники західної діаспори завдяки організованості й мобілізованості є прикладом відданості своїй мові й стійкості до асиміляції. А представники східної діаспори перебувають поки що у стані самовизначення, організаційного становлення та духовного об'єднання. Як свідчить світова практика, мова відіграє першорядну роль в етноконсолідаційних процесах, оскільки вона забезпечує єдність комунікативного простору і виступає важливим чинником єдності нації.

Соціологічний аналіз відтворення загальної картини системи спілкування, контактів, стосунків, які утворюють структуру взаємодії України та української діаспори, свідчить про те, що рівень контактів залежить від внутрішньої політичної ситуації в країні походження, держав, де проживають зарубіжні українці, і від ситуації у всьому світі. При цьому рівень збереження української етнічності в різних країнах перебування українців є неоднаковим. Цей чинник роз'яснює той факт, що різноманітні спроби залучення потенціалу діаспори з боку США й Канади на допомогу Україні простежувались на протязі всього періоду існування зв'язків. Зокрема, політичний аспект таких зв'язків полягає в тому, що такі зв'язки використовувались для здійснення лобістських заходів представниками діаспори з метою захисту інтересів країни походження, нормалізації стосунків останньої з державою проживання у випадку їх загострення, та реалізації взаємовигідних проектів у державні структури країн поселення.

Українська діаспора у країнах свого поселення є національною меншиною по відношенню до титульної нації, а отже, - складовою частиною етнонаціональної палітри даної країни. Початковим етапом інтеграції, тобто процесу соціокультурного пристосування, виступає адаптація і поступове входження іммігрантської групи в нове суспільство. Форми і тривалість цього процесу залежать від установок етнічної групи, які мають двовекторний характер: міжетнічна інтеграція або етнокультурна ізоляція. Інтеграція виступає успішною стратегією акультурації лише за умови відкритості і толерантності установок домінуючої групи. Стратегією такої взаємодії є взаємні компроміс і пристосування, які гарантують усім групам культурні та національні права. Тривале існування та розвиток національних меншин (діаспор) можливе за виконання трьох складових: організованості та активного функціонування самих діаспорних громад; відповідної законодавчої бази держав свого громадянства; активної підтримки з боку етнічної батьківщини.

В роботі встановлено, що Українська держава вперше конституційно оформила положення про задоволення національно-культурних і мовних потреб зарубіжних українців. Забезпечуючи на рівні міжнародних стандартів права національних меншин на своїй території, Україна виступає за надання адекватного захисту прав зарубіжних українців у всіх країнах їхнього проживання.

Політика України відносно закордонного українства і зміцнення співробітництва з ним базується на загальновизнаних нормах міжнародного права, напрацюванні власних законів і законів країн помешкання діаспори. Така політика ґрунтується на додержанні міжнародно-правових норм, згідно яких представники української діаспори за своїм соціально-правовим статусом є громадянами інших країн і виступають національною меншиною.

Отримані в процесі дослідження результати свідчать про те, що розвиток всебічних наукових, економічних та культурних зв'язків з діаспорою необхідний передусім, Україні, оскільки закордонне українство є не лише джерелом інформації про нашу державу, а й здійснює політичний вплив в інтересах нашої держави в країнах свого громадянства. При цьому зазначимо, що культура української діаспори не завжди є адекватною національним інтересам, а міжетнічна взаємодія буде залежати від того, наскільки обидві сторони порозуміються одна з одною. На сьогодні доцільним є наукове напрацювання теорії і практики українсько-діаспорної міжетнічної взаємодії, визначення в цих процесах активної ролі політичних та культурних інститутів обох сторін.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено розв'язання актуальної для сучасної української соціологічної науки теми дослідження щодо розробки теоретичної моделі еволюції української діаспори як соціокультурної системи.

Явище української діаспори проаналізовано в етносоціологічному аспекті, воно також має поліпарадигмальний та міждисциплінарний характер. На основі застосування наукових підходів та методів доведено, що українська діаспора, розглянута як соціокультурна система, виступає складною, самостворюючою, саморозвиваючою і саморегулюючою відкритою системою, а також невід'ємною складовою більшої системи - приймаючого суспільства.

Отримані в процесі дослідження результати дають підстави зробити висновки щодо ефективності застосованих методів дослідження, які дали змогу реалізувати поставлену мету та визначені завдання.

Теоретична модель еволюції української діаспори як соціокультурної системи вказує на те, що українська діаспора є підсистемою українського етносу, хоча перебуває в часовій та просторовій віддалі від нього, вона також виступає складовою транснаціонального соціокультурного простору. Побудова адаптивно-інтегративної моделі української діаспори включала розробку адаптивно-інтегративних механізмів, серед яких особливе значення мають самоорганізаційні процеси та самоуправління, екзогенні і ендогенні зв'язки; модель також передбачає перспективні напрями розвитку української діаспори.

З точки зору системного підходу діаспора розглядається як цілісне утворення в іноетнічному соціумі. Вона виступає одночасно як самостійна система і невід'ємна частина більш складної системи - приймаючого суспільства. Одним із механізмів становлення діаспори як соціокультурної системи виступають чинники поступового ускладнення її соціальної структури. Аналіз еволюції української діаспори як соціокультурної системи свідчить про існування чітко визначеної ієрархії етнічних груп з точки зору їхнього соціально-економічного та культурного розвитку, що є відображенням історичного минулого. Так, зокрема, перші представники української діаспори іммігрантського походження знаходились на найнижчих щаблях владної ієрархії іноетнічного соціуму. Зміст та форми діяльності представників української діаспори мали культурологічний та політичний характер. А суттєвими ознаками української діаспори на початковому етапі її формування як соціокультурної системи були деякою мірою ізольованість та напівзакритість.

Встановлено, що із здобуттям незалежності Української держави, в українській діаспорі, як східній, так і західній, відбуваються процеси розбудови та ускладнення її структури як соціокультурної системи, її організаційні структури створюються за системно-функціональним принципом; українська діаспора виступає складовою транснаціонального соціокультурного простору; розширилися права української діаспори як суб'єкту міжетнічної взаємодії, зокрема, це знайшло свій вияв у реалізації прав щодо подвійного громадянства; поява еліти в українській діаспорі свідчить про зростання її питомої ваги в загальній структурі населення поліетнічного соціуму як чинника, здатного відігравати важливу роль у соціальній системі, представляти та захищати власні інтереси.

З'ясовано, що українська діаспора, як соціокультурна система, набула нових ознак, а саме: сьогодні відбуваються процеси консолідації української діаспори, зростання соціальної активності представників діаспори, спрямоване на реалізацію групових та суспільних інтересів; еволюція української діаспори свідчить про те, що сьогодні вона є відкритою соціокультурною системою, в межах якої відбуваються процеси інституціоналізації, самоорганізації та самоуправління. До основних ознак української діаспори ще можна віднести: самовизначення діаспори як невід'ємної частини українського етносу, часову та просторову віддаль від нього, спрощену соціальну структуру діаспори, виражений етнопрофесіоналізм, менший етнокультурний простір.

Нині для української діаспори як соціокультурної системи властивими є такі критерії як відкритість, міжетнічна інтеграція, компактність, в окремих випадках має місце дисперсність, а також поліконфесіоналізм. Українська діаспора включає осіб із характерними особливостями і визначальними національними рисами, а також ментальними, культурними і мовними ознаками, які і визначають її як соціокультурну систему, тобто критерієм об'єднання тут виступає етнічний чинник.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

Монографії

1. Чернова К.О. Українська діаспора як соціокультурна система: [монографія] / Катерина Олексіївна Чернова. - К.: ДАКККіМ, 2007. - 347 с. - (Монографія).

Довідники

2. Етнічний довідник. Етнічні меншини в Україні / [Аза Л., Бедзір В., Винниченко І. та ін.]; під ред. В.Б.Євтуха - К.: Центр етносоціологічних та етнополітичних досліджень Інституту соціології НАН України, 1996 . - 172 с.

3. Етнічний довідник. У трьох частинах. Ч. 1. - Поняття та терміни / [Аза Л., Афонін Е., Васильєва Л. та ін.]; під ред. В.Б.Євтуха. -- К.: Центр етносоціологічних та етнополітичних досліджень Інституту соціології НАН України, 1997. - 140 с.

4. Етнонаціональна структура українського суспільства / [Євтух В.Б., Трощинський В.П., Галушко К.Ю., Чернова К.О.]. - К.: Наукова думка, 2004. - 342 с.

Навчальні посібники

5. Етносоціологія: терміни та поняття / [Євтух В.Б., Трощинський В.П., Галушко К.О., Чернова К.О. та ін.] - К.: Видавництво УАННП «Фенікс», 2003. - 280 с.

Публікації у фахових виданнях:

6. Чернова К.О. Теоретичні засади соціального статусу особи: зб. наук. праць / К.О.Чернова // Соціальні виміри суспільства. - К., 1999. - Вип. 3. - С. 57- 68.

7. Чернова К.О. Взаємозв'язок менталітету та мови української нації за сучасних умов: зб.наук. праць / К.О.Чернова // Соціальні виміри суспільства. - К., 2001. - Вип. 4. - С. 198-208.

8. Чернова К.О. Діаспора як предмет етносоціологічного дослідження: зб.наук. праць / К.О.Чернова // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. - К., 2003. - Вип. 1. - С. 12-20.

9. Чернова К.О. Діаспора як підсистема етносу: зб. наук. праць / К.О.Чернова // Соціальні виміри суспільства. - К., 2005. - Вип. 8. - С. 258-266.

10. Чернова К.О. Українці в сучасному світі: зб. наук. праць / К.О.Чернова // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. - К., 2005. - Вип. 3. - С. 12-18.

11. Чернова К.О. Соціальна мобільність діаспори / К.О.Чернова // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка: Соціологія. Психологія. Педагогіка. - 2004. - № 20-21. - С.69-72.

12. Чернова К.О. Двомовність як чинник соціокультурної інтеграції національної діаспори у поліетнічних суспільствах / К.О.Чернова // Культура і сучасність - 2006. - № 1.- С. 159-164.

13. Чернова К.О. Соціальне самопочуття осіб українського походження та вихідців з України - жителів Республіки Казахстан / К.О.Чернова // Грані. - 2006. - № 4 (48). - С. 107-113.

14. Чернова К.О. Національна діаспора в системі понять етносоціології: зб. наук. праць / К.О.Чернова // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. - 2006. - Вип. 6. - С. 31-37.

15. Чернова К.О. Міжетнічна взаємодія і становлення держави / К.О.Чернова // Віче. - 2006. - № 9-10. - С. 51-54.

16. Чернова К.О. Соціокультурний підхід до аналізу української діаспори / К.О.Чернова // Культура і сучасність. - 2006. - № 2. - С. 153-159.

17. Чернова К.О. Управління діаспорами у поліетнічному просторі / К.О.Чернова // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка: Соціологія. Психологія. Педагогіка. - 2007. - № 28. - С. 76-79.

18. Чернова К.О. Національна етнічна спільнота як діаспорна модель: зб. наук. праць / К.О.Чернова // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. -2006. - Вип. 5. - С.11-18.

19. Чернова К.О. Соціокультурне середовище діаспори як простір ідентичностей та ідентифікацій / К.О.Чернова // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка : Соціологія. Психологія. Педагогіка. - 2006. - № 24-25. - С. 22-25.

20.Чернова К.О. Нормативно-правове регулювання діаспор: світовий та український досвід: зб. наук. праць / К.О.Чернова // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. -2006. - Вип. 7. - С. 7-12.

21. Чернова К.О. Національна діаспора та глобалізаційні процеси / К.О.Чернова // Український соціум. - 2006. - № 6 (17). - С. 117-123.

22. Чернова К.О. Етнокультурна ідентичність національної діаспори / К.О.Чернова // Український соціум. - 2006.- № 3-4 (14-15). - С. 87-94.

23. Чернова К.О. Українська діаспора в транснаціональному просторі: зб. наук. праць / К.О.Чернова // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. -2007. - Вип. 8. - С. 74-82.

24. Чернова К.О. Соціокультурні особливості українців Румунії / К.О.Чернова // Соціальна психологія. - 2007. - № 1 (21). - С. 70-79.

25. Чернова К.О. Етнополітичний менеджмент у феномені національної діаспори / К.О.Чернова // Український соціум. - 2007. - № 1(18). - С.115-122.

26. Чернова К.О. Трудова міграція як джерело формування національної діаспори / К.О.Чернова // Український соціум. - 2007. - № 2 (19). - С. 122-129.

27. Чернова К.О. Українська діаспора в Республіці Казахстан: статус, етнічність, еміграційні установки / К.О.Чернова // Вісн. Київ. ун-ту імені Тараса Шевченка: Соціологія. Психологія. Педагогіка. - 2007. - № 28. - С. 12-15.

Статті в інших виданнях:

28. Чернова К.О. Еволюція форм співпраці української діаспори з Україною / К.О.Чернова // Українська діаспора. - 1995. - № 7. - С. 5-19.

29. Чернова К.О. Перший конгрес українців Росії у світлі документів / К.О.Чернова // Українська діаспора. - 1995. - № 8. - С. 137-142.

30. Чернова К.О. Деякі результати вивчення української діаспори вченими України / К.О.Чернова // Українська діаспора. - 1996. - № 9. - С. 106-112.

31. Чернова К.О., Овчаренко П.Д. З літопису життя українців у Польщі. Рецензія на “Український Альманах” / К.О.Чернова, П.Д.Овчаренко // Українська діаспора. - 1997. - № 10 - С. 147-157.

32. Чернова К.О. Проблема толерантності в сфері міжетнічних стосунків / К.О.Чернова // Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.). - К.: Інститут соціології НАН України, 1999. - С.156-159.

33. Чернова К.О. Імплементація прав національних меншин / К.О.Чернова // Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. - К.: Інститут соціології НАН України, 2000. - С. 295-297.

34. Чернова К.О. Етнічна ідентифікація. - Енциклопедія Етнокультурознавства.

Понятійно-термінологічний інструментарій, концептуальні підходи. - Частина перша. Особа, нація, культура. - Книга перша. “А-Є”. - К., 2000. - С. 171.

35. Чернова К.О. Етнічні атрибути. - Енциклопедія Етнокультурознавства.

Понятійно-термінологічний інструментарій, концептуальні підходи. - Частина перша. Особа, нація, культура. - Книга перша. “А-Є”. - К., 2000. - С. 224.

36. Чернова К.О. Національна діаспора як об'єкт етнополітики: матеріали першої міжнар. наук. конф. [«Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті»], Львів, 8-10 берез. 2006 / Українська всесвітня координаційна рада; Львівська обласна держ. адміністрація; Національний ун-т «Львівська політехніка»; НДІ українознавства; Міжнародний ін-т освіти, культури та зв'язків з діаспорою. - Львів, 2006. - С. 51-53.

37. Чернова К.О. Можливості правового забезпечення етнокультурного розвитку національної діаспори: матеріали другої міжнар. наук. конф. [«Діаспора: євроінтеграційні процеси»], Ніжин, 28-30 черв. 2006 / Ніжинський держ. ун-т ім. М. Гоголя. - Ніжин, 2006. - С.45-47.

38. Євтух В.Б., Аза Л.О., Ручка А.О., Чернова К.О. Росіяни, білоруси, поляки і болгари в сучасній Україні: реалії та перспективи розвитку [Електронний ресурс]: за результатами соціологічного дослідження / В.Б.Євтух, Л.О.Аза, А.О.Ручка, К.О.Чернова. - К., http:// www.saske. Sk/cas/3-2001/jarc.html. - С. 1-30.

39. Чернова К.О. Соціологічні аспекти дослідження діаспори: матеріали першої Всеукр. соціолог. конф. [«Проблеми розвитку соціологічної теорії»], (Київ, 15 груд. 2000 р.) / Соціологічна асоціація України; Інститут соціології НАН України. - К.: Інститут соціології НАН України, 2001. - С. 216-218.

40. Чернова К.О. Національно-культурне самовизначення української діаспори: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [«Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій»], (Київ, 21-22 груд. 2006 р.) / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв; Український центр культурних досліджень / гол. ред. В.Г.Чернець. - К.: ДАКККіМ, 2007. - Ч. 2. - С. 116-118.

41. Чернова К.О. Українська освіта: адаптація до європейського освітнього простору: зб. текстів виступів на міжнар. наук.-практ. конф. [«Українська освіта у світовому часопросторі»] / НДІ українознавства; Товариство «Знання» України. - К.: Товариство «Знання» України, 2007. - С. 538-542.

АНОТАЦІЯ

Чернова К.О. Еволюція української діаспори як соціокультурної системи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

У дисертації вперше у вітчизняній етносоціології здійснена концептуалізація еволюції української діаспори як соціокультурної системи. За допомогою системного підходу досліджено структуру та елементи української діаспори, проаналізовано стратегії взаємодії діаспори з інооточуючим суспільством. Особлива увага приділяється розробці концептуальної схеми дослідження української діаспори, а також з'ясуванню структурних чинників, які, власне, і визначають діаспору як соціокультурну систему.

Ключові слова: діаспора, українська діаспора, східна діаспора, західна діаспора, соціокультурна система, діаспорний соціум, ідентичність, міжкультурна комунікація.

АННОТАЦИЯ

Чернова Е.А. Эволюция украинской диаспоры как социокультурной системы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

В диссертации впервые в отечественной этносоциологии осуществлена концептуализация эволюции украинской диаспоры как социокультурной системы.

В центре осуществленного в диссертации теоретического анализа находятся вопросы исследования структуры и элементов украинской диаспоры, стратегии взаимодействия диаспоры с иноэтничной средой. Особое внимание уделяется разработке концептуальной схемы исследования украинской диаспоры, а также выделению структурных показателей, которые и определяют диаспору как социокультурную систему. Раскрыты разные измерения социокультурной жизни диаспорного социума, в частности, в контексте самоопределения украинской диаспоры на основе идентификационных процессов и интеграции диаспоры в иноэтничный социум.

Определены теоретико-методологические основы этносоциологического анализа украинской диаспоры как социокультурной системы, для которой характерными критериями выступают открытость, межэтническая интеграция, компактность, а в некоторых случаях имеет место и дисперсность, а также поликонфессионализм. К украинской диаспоре относятся лица с определенными характерными особенностями и национальными чертами, а также ментальными, культурными и языковыми показателями, которые и обозначают ее как социокультурную систему, т. е. критерием объединения выступает этнический фактор.

Наряду с теоретическими разработками в работе представлены эмпирические результаты авторских исследований, позволяющие путем их теоретического осмысления и интерпретации охарактеризовать тенденции, присущие украинской диаспоре, а именно: повышение социальной активности представителей диаспоры, направленное на реализацию групповых и общественных интересов. Эволюция украинской диаспоры свидетельствует о том, что сегодня она выступает открытой социокультурной системой, в пределах которой происходят процессы институционализации, самоорганизации и самоуправления.

Ключевые слова: диаспора, украинская диаспора, социокультурная система, диаспорный социум, идентичность, межкультурная коммуникация.

THE SUMMARY

Chernova K.O. Evolution of the Ukrainian diaspora as a socio-cultural system. - Manuscript.

Dissertation submitted for a scientific degree of a Doctor of Science in Sociology - specialty 22.00.04 - special and branch sociologies. - Taras Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2008.

In the dissertation, the conceptualization of the evolution of the Ukrainian diaspora as a socio-cultural system is realized for the first time in the domestic ethnosociology.

The central place of the theoretical analysis presented in the dissertation is occupied by the questions concerning the structure and elements of the Ukrainian diaspora and the strategy of interaction of the diaspora with a foreign ethnic medium. A special attention is paid to the development of a conceptual scheme of investigations of the Ukrainian diaspora, as well as to the separation of structural indices that define the diaspora as a socio-cultural system.

Together with the theoretical elaboration, the dissertation contains the empiric results of the author's investigations, whose theoretical comprehension and interpretation allow one to characterize the tendencies inherent in the Ukrainian diaspora. The evolution of the Ukrainian diaspora testifies that it manifests itself at present as an open socio-cultural system, in which the processes of instituzionalization, self-organization, and self-government are running.

Keywords: diaspora, Ukrainian diaspora, socio-cultural system, diaspora's socium, identity, intercultural communication.

Размещено на Allbest.ru