Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Соціологічна концептуалізація гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості

22.00.01 - теорія та історія соціології

Ненько Олександра Євгенівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, факультет соціології

Науковий керівник	доктор соціологічних наук, професор Куценко Ольга Дмитрівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри соціальних структур та соціальних відносин
Офіційні опоненти:	доктор соціологічних наук, професор Костенко Наталія Вікторівна, Інститут соціології НАН України, завідувач відділом соціології культури й масової комунікації
	кандидат соціологічних наук Литовченко Артем Дмитрович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, доцент кафедри політичної соціології

Захист відбудеться "26" квітня 2011 р. о 14: 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд.314.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "24" березня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.О. Тарабукін

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Протягом існування людства феномен гумору є поширеним в повсякденному житті, у пізнанні та комунікації стосовно різних сфер людського буття, в тому числі явищ політики і влади. В гуморі проявляються важливі особливості свідомості суб'єктів соціально-політичних взаємодій, їх практик пізнання та комунікації. Гумор дозволяє виявляти протиріччя та вади у функціонуванні політики і влади. Гумор надає способи глибокого та рефлексивного проникнення в сутність соціальної реальності, в тому числі розкриває приховані смисли політичного порядку, сконструйованого суб'єктами-гегемонами соціально-політичних взаємодій. В гуморі концентровано проявляються такі способи пізнання соціальної та політичної реальності, як емоції, відчуття, настрої.

Поширення гумористичного способу сприйняття дійсності особливо помітно в переломні періоди суспільного розвитку. Політичний гумор за радянських часів був поширеним предметом дослідження вчених багатьох країн, тому що являв собою унікальне явище латентного протистояння соціальних груп владі та ідеології, а також виходу насичених настроїв незадоволення та страху. Великий масив сучасного політичного гумору виникнув за часів так званої "помаранчевої революції" і продовжує збільшуватися в контексті бурхливої політичної ситуації в Україні. Між тим, цей феномен не є актуалізованим в соціологічних дослідженнях, що залишає поза уваги повсякденний, несерйозний, ірраціональний, але необхідний вимір сприйняття та усвідомлення явищ політики і влади. Поруч з цим, у вітчизняній соціологічній науці майже відсутні розробки концепту гумористичного дискурсу та його ролі у теоретичному усвідомленні соціальної реальності, комунікацій соціальних суб'єктів між собою та з політичною системою. У світовій соціології існують роботи з аналізу гумористичного дискурсу, але немає прикладів концептуалізації гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості на повсякденному рівні соціальних взаємодій.

На сьогодні теорії гумору систематизуються таким чином: теорії "зняття напруги" (З. Фрейд, Дж. Моріал (J. Moreall), С. Султаноф (S. Sultanoff) та ін.), теорії "неконгруентності" (І. Кант, Т. Аттардо (T. Attardo), А. Кьостлер (A. Koestler), С. Раскін (S. Raskin) та ін.), теорії "зверхнього ставлення" (Аристотель, А. Бергсон, Т. Гоббс, А. Шопенгауер та ін.). Сутність гумору на сучасному етапі розглядається в низці соціальних наук: у соціології (П. Бергер (P. Berger), М. Бороденко, І. Бутенко, О. Дмитрієв, І. Докучаєв, А. Зіждервельд, Г. Малкей (G. Mulkay), Д.С. Мюрей (D. S. Murray)), у психології (О. Лук, П.І. МакГі (P. E. McGhee), Р. Мартін (R. Martin) й ін.), у прагмалінгвістиці (Є. Курганов, В. Санніков, Є. Шмельова, А. Шмельов і ін.), в філософії (А. Бергсон, Л. Карасьов, В. Левченко, М. Рюміна, Л. Столович та ін.), в етнографічних й історико-культурних дослідженнях (М. Бахтін, К. Девіс (C. Davies), Л. Карасьов, О. Козінцев, Д. Ліхачов, В. Пропп і ін.), у когнітивній лінгвістиці (Т. Аттардо, С. Раскін, М. Мінський та ін.). Дослідженнями гумору в політичній сфері займалися М.А. Берді (M. A Berdy), К. Віліс (K. Willis), В. Разуваєв та ін. Вивченню дискурсивних проявів гумору присвячені роботи Н. Бардіної, С. Коншиної, Г. Краснокутського, М. Мусійчук та ін. Результати цих робіт дозволяють сформувати уявлення про соціальні функції гумору, про основні закони побудови та структури гумористичного тексту, про особливості гумористичних комунікативних ситуацій, але залишається невизначеним поняття гумористичного дискурсу у його зв'язку з політичною свідомістю суб'єктів соціальних взаємодій. Теоретична концептуалізація такого поняття надала б можливості аналізу смислового наповнення повсякденних неформальних соціально-політичних взаємодій, альтернативних образів сфери політики, символічної ідентифікації у взаємозв'язку з життєвим світом та досвідом суб'єктів взаємодій. Таким чином, проблемну ситуацію можна визначити як суперечність між, з одного боку, суспільною і науковою значущістю вивчення гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості з огляду на його представленість у повсякденних соціально-політичних комунікаціях в сучасному українському суспільстві, а з іншого боку, дефіцитом знання про особливості, механізми та функції гумористичного дискурсу. Науковим завданням роботи є розкриття пізнавальної функції та структури концепту гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості, визначення ролі концепту в теоретичній соціології.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні пізнавальної функції концепту гумористичного дискурсу в соціологічній теорії та розробці теоретичної моделі проявів політичної свідомості в гумористичному дискурсі на повсякденному рівні соціальних взаємодій.

Визначена мета зумовила необхідність розв'язання низки наступних завдань:

з'ясувати особливості соціологічних тлумачень проявів політичної свідомості. Визначити евристичний потенціал дискурсивного підходу до вивчення політичної свідомості. Здійснити уточнення концепту політичної свідомості з урахуванням його дискурсивних проявів;

провести систематизацію існуючих концептуальних підходів до тлумачення гумористичного дискурсу та на підставі отриманого теоретичного знання здійснити концептуалізацію поняття гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості;

перевірити пізнавальну спроможність концепту гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості, для чого:

- здійснити теоретико-методологічне обґрунтування методології дослідження гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості;

- провести вивчення складових гумористичного дискурсу на емпіричних прикладах його функціонування в соціально-політичних взаємодіях;

гумористичний дискус політична свідомість

на підставі отриманого емпіричного знання уточнити теоретичну модель проявів політичної свідомості в гумористичному дискурсі на повсякденному рівні соціальних взаємодій.

Об'єкт дослідження - теоретичні інтерпретації проявів політичної свідомості в гумористичному дискурсі.

Предмет дослідження - пізнавально-функціональні особливості концепту гумористичного дискурсу у поясненні проявів політичної свідомості на повсякденному рівні соціально-політичних взаємодій.

Методологія дослідження базується на принципах об'єктивності, історизму та системності, які покладені в основу вивчення оприлюднених теоретичних положень, концепцій, соціологічних теорій, прямо або опосередковано пов'язаних із концептами "гумор", "дискурс", "гумористичний дискурс", "політична свідомість". Застосовано загальнонаукові методи аналізу (з'ясування змістових особливостей теоретичних тлумачень політичної свідомості та гумору), синтезу (концептуалізація гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості), типологізації (виявлення характеристик, вимірів, та функцій гумористичного дискурсу та відповідного концепту). Здійснено об'єднання теоретико-методологічних ресурсів постструктуралізму, феноменології та теорій дискурсивного аналізу в концептуалізації поняття гумористичного дискурсу та визначенні пізнавальних функцій відповідного концепту.

Емпірична складова дисертації, в якій здійснено перевірку та уточнення теоретичних положень роботи, спирається на якісні методи дослідження:

дискурсивний аналіз політичних анекдотів періоду "помаранчевої революції" (n=100); джерела: а) Інтернет-сайти, б) спеціалізована публікація за авторством М. Дубинянського "Тисяча посмішок помаранчевої революції: політичні сатири" (Дубинянський, 2005);

фокус-групові інтерв'ю зі студентською молоддю як суб'єктом гумористичного дискурсу. Проведено зі студентами університетів 4-5 курсів гуманітарних та технічних факультетів: а) 5 фокус-груп у 2007 р. в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна (через 2 роки після подій "помаранчевої революції", в ситуації актуальних спогадів про події), загальна кількість учасників n=50; б) 4 фокус-групи в 2010 р. у Київському національному університеті імені Т. Шевченка в період завершення строку повноважень Президента України В. Ющенка як одного з лідерів "помаранчевої революції", загальна кількість учасників n=26;

дискурс-аналіз спонтанних гумористичних висловлювань студентів ВНЗ м. Києва, зібраних автором за допомогою студентів-соціологів Київського національного університету імені Тараса Шевченка в період президентської кампанії (листопад-січень 2009-2010), n=60.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у визначенні концепту гумористичного дискурсу, обґрунтуванні його пізнавальних функцій та виробленні теоретичної моделі функціонування гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості. Зокрема,

уперше:

– запропоновано визначення концепту гумористичного дискурсу політики як теоретичного конструкту, що позначає смислове поле, де утворюється уявний, альтернативний образ політичної реальності, що містить характеристики гумору та в якому проявляється політична свідомість суб'єктів соціально-політичних взаємодій, віддзеркалюється їх повсякденний досвід;

– обґрунтовано пізнавальні функції концепту гумористичного дискурсу у зв'язку з політичною свідомістю суб'єктів повсякденних взаємодій, а саме: виявлення протиріч в офіційному образі політичної реальності, формування альтернативних прочитань, співвіднесених з досвідом суб'єктів, що сприяє відтворенню когнітивних та ціннісних орієнтирів, пояснення зміни емоційного стану суб'єктів. Концепт дозволяє описати та пояснити те, яким чином здійснюється усвідомлення, артикуляція та подолання когнітивних, аксіологічних та афективних протиріч між декларованим образом політичної реальності і знаннями, цінностями, емоціями суб'єктів взаємодій;

– гумористичний дискурс представлено як поле суб'єктних позицій - автор, аудиторія та об'єкт гумористичного дискурсу, - які утворюють динаміку гумористичного дискурсу та конституюються в ході створення та сприйняття політичного гумору;

– визначено текстуальний та вербально-комунікативний виміри гумористичного дискурсу. Розкрито основні характеристики текстуального виміру: типізацію неконгруентних рис явищ політики і влади, опонування фреймів та створення смислового парадоксу, інтердискурсивність, створення "гумористичних" образів згаданих явищ. У вербально-комунікативному вимірі акцентується увага на проявах гумористичного дискурсу як поля комунікативних практик, що містять наступні структурні компоненти: гумористичні стимули, комунікативні позиції автора (оповідача) та аудиторії, об'єкт гумору, дискурсивні стратегії, комунікативний контекст;

– розкрито контекстуальні фактори створення та зміни семантичного наповнення гумористичного дискурсу та його комунікативних особливостей, які пов'язані як з системою соціально-політичних взаємодій на соцієтальному та груповому рівнях (системні фактори), так і з індивідуальними та груповими характеристиками суб'єкту політичної свідомості (індивідуальні фактори);

уточнено:

– поняття політичної свідомості з позицій теорій постструктуралізму, феноменології та теорій дискурсу. Поняття політичної свідомості визначено як таке, що описує систему типізованих уявлень про явища політики та влади, які формують систему релевантностей у ставленні суб'єкта свідомості до політики відповідно до його позиції в соціально-політичному просторі та актуалізованого досвіду соціально-політичних практик;

отримали подальший розвиток:

– теоретичні засади методології дослідження гумору на основі синтезу ідей постструктуралізму, феноменології, дискурсивних теорій та теорій гумору;

здійснено:

– емпіричну перевірку запропонованої теоретичної моделі гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості, що дало можливість уточнити деякі теоретичні положення про функціонування гумористичного дискурсу на повсякденному рівні соціальних взаємодій. Зокрема, розкрито:

- теоретичне уявлення про зв'язок між контекстуальними факторами гумористичного дискурсу та його текстуальним і вербально-комунікативним вимірами. Обґрунтовано, що у гумористичному дискурсі відбувається репрезентація соціально-політичних розколів, актуалізованих у політичній свідомості суб'єктів соціально-політичних взаємодій;

- визначення семантики гумористичного дискурсу як семантики "можливого світу", в межах якого створюються та артикулюються гумористичні образи;

- уявлення про гумористичний дискурс як неформальну політичну практику, що відбувається в неофіційних комунікативних контекстах, в якій беруть участь представники інтимних кіл спілкування, та яка здебільшого направлена на декодування смислів офіційного політичного дискурсу;

- розуміння гумористичного дискурсу в якості знаково-символічного конструкту та репрезентації "можливого" образу соціально-політичного простору, де перегортаються репрезентації соціально-політичних позицій, притаманні "серйозному модусу", і конструюється місце для позиціювання невладних груп;

- теоретичне уявлення про конструювання політичної ідентичності як вихід за рамки інтерпретацій, нав'язаних суб'єктами-гегемонами, та артикуляцію суб'єктивних конотацій, в яких знаходить прояв набір референтних контекстів, що є значущими для повсякденних акторів при формуванні образу соціально-політичних відносин та самих себе в них;

- типізацію проявів політичної свідомості в гумористичному дискурсі через такі ідентифікаційні проекти, як "гегемонний", "антигегемонний", "псевдо-антигегемонний", "розважальний" і проект "відчуження".

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні результати та методологічні розробки дисертаційного дослідження можуть бути використанні для:

· подальших теоретичних та прикладних соціологічних досліджень дискурсивних проявів свідомості (передусім політичної), формування смислового наповнення неформальних соціально-політичних взаємодій та їхніх комунікативних функцій, конструювання образів політичної реальності, символічної політичної ідентифікації суб'єктів повсякденних взаємодій;

· поглиблення наукового уявлення про формування диспозиційних структур соціального простору та систем релевантностей у соціально-політичних взаємодіях, що дозволить розвинути засади соціального управління та технологій регулювання символічних соціальних взаємодій;

· доповнення та оновлення змісту навчальних дисциплін з сучасної теоретичної соціології, постструктуралізму, феноменології, соціології мови та дискурсу, соціології гумору, політичної соціології у вищих навчальних закладах ІІІ та IV рівнів акредитації.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Основні висновки дослідження та положення наукової новизни є результатом самостійно проведеного дослідження. Здобутки дослідження відображені в одноосібних публікаціях здобувача, які є його особистим доробком.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднено на наукових конференціях, серед яких: XIІІ Міжнародна наукова конференція "Харківські соціологічні читання" (Харків, 2007); VI Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів "Соціологія у (пост) сучасності", (Харків, 2008); V Всеукраїнська науково-практична конференція "Проблеми розвитку соціологічної теорії: соціальна інтеграція та соціальні нерівності в контексті сучасних суспільних трансформацій" (Київ, 2008); XV Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих науковців "Ломоносов-2008" (Москва, 2008); XIV Міжнародна наукова конференція "Харківські соціологічні читання" (Харків, 2008); ІІІ Міжнародний Львівський соціологічний форум (Львів. 2009); І конгрес соціологічної асоціації України, (Харків, 2009); IV "Ковалевські читання" (Санкт-Петербург, 2009); VІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Проблеми розвитку соціологічної теорії: Множинні модерності та простори ідентичностей" (Київ, 2010); IV Міжнародний Львівський соціологічний форум (Львів, 2010); V "Ковалевські читання" (Санкт-Петербург, 2010).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи викладено в 13 публікаціях. З них 5 є науковими статтями, що опубліковані у провідних фахових виданнях із соціологічних наук, які входять до відповідного переліку ВАК України, 2 є статтями в інших фахових виданнях з соціології та 6 є публікаціями тез наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основної частини дисертації - 197 сторінок. Робота містить 5 схем, 2 таблиці, 276 найменувань у списку літератури (з них 121 іноземними мовами) та 4 додатки. Список використаних джерел та додатки займають 28 сторінок. В додатках представлено опис емпіричної бази якісного дослідження (характеристики текстуального політичного гумору та учасників фокус-груп), а також гайди фокусованих групових інтерв'ю. Загальний обсяг дисертації 225 сторінок.

Основний зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність та сутність наукової проблеми, окреслено мету і завдання дисертаційної роботи, зазначено його об'єкт, предмет, методологію, методи та емпіричну базу, описано наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, поінформовано про їх апробацію.

У першому розділі - "Теоретичні засади вивчення гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості" - здійснено визначення теоретичних засад концептуалізації гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості. Для розв'язання цього завдання уточнюється поняття політичної свідомості. Спираючись на дослідження процесів соціального пізнання в межах феноменології, соціального конструктивізму (Е. Гусерль, В. Джеймс, А. Щютц, П. Бергер та Т. Лукман, І. Гофман, Дж. Мід та ін.) та дискурсивної теорії, ми підкреслюємо, що пізнавальні процеси суб'єктів опосередковуються мовою та проявляються в типізаціях та сигніфікаціях феноменів соціальної реальності з опорою на існуючий досвід. В таких типізаціях та сигніфікаціях містяться афективний (емоції), аксіологічний (норми, цінності) та когнітивний (знання) виміри (що, серед інших, доводять дослідження Г. Алмонда, С. Верби, Л. Пая). Важливою є теза марксистського напрямку (А. Грамші, Л. Альтюсер) про вплив на політичну свідомість нав'язаних суб'єктами влади образів соціально-політичної реальності. В продовження цієї тези, визначними для даної роботи є ідеї постструктуралізму (Е. Лакло, Ш. Муф) про неусталеність значень, закодованих у знаках, тобто можливість віднайти поза-стереотипні негегемонні прочитання явищ політики і влади; про дискурс як простір позиціонування суб'єкту та вибудовування образу політичної реальності. Причому, рефлексивність та альтернативність прочитань політики у повсякденних взаємодіях має місце в неформальних дискурсах (Ю. Габермас, М. де Серто, Д. Скотт та ін.). Можливість виходу усвідомлення повсякденних акторів за межі стереотипного знання та переходу до іншого смислового світу доведена соціологічними теоріями повсякденності (А. Щютц).

Отже, ми уточнюємо дефініцію поняття політичної свідомості як такого, що дозволяє описати сукупність типізованих уявлень про явища політики і влади, які формують систему релевантностей у ставленні суб'єкту свідомості до політики, виходячи з його позиції в соціально-політичному просторі та актуалізованого досвіду соціально-політичних практик. Такі типізовані уявлення мають когнітивний, аксіологічний та афективний виміри, конструюються в межах суперечливих політичних дискурсів та, в свою чергу, впливають на формування останніх.

Далі, засновуючись на розгляді теорій гумору (теорії зверхності (superiority), теорії невідповідності (incongruity), теорії полегшення (relief)), ми уточнюємо дефініцію поняття гумору як способу сприйняття соціальних явищ та їх інтерпретації як смішних, що пов'язано зі вмінням соціального суб'єкту розкривати протиріччя в оточуючій дійсності та формувати щодо них відсторонене "гумористичне" ставлення. Ми підкреслюємо важливу ознаку гумору, яка полягає в його соціальності - він є контекстуальним, залежить від ідентифікації соціального суб'єкту та створюється в гумористичній комунікації. Ми поділяємо широкий погляд на соціальний феномен гумору як на родове поняття по відношенню до таких видових понять, як сатира, іронія і т.п., які ми розцінюємо як жанри.

З метою визначення та концептуалізації поняття гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості, проаналізовано співвідношення гумору зі свідомістю у (а) пізнанні (проблематизація істини, відкриття штучності дискурсивних конвенцій, переривання цих "хибних" розмірковувань сміхом, посилення уяви у переході до несерйозного сприйняття та змістовне формування гумористичного образу реальності) і (б) комунікації (інтерсуб'єктивність "світу" гумору як когерентність та довіра йому учасників комунікації, значимість фактору наявності чи відсутності взаєморозуміння між автором та аудиторією гумору для успіху гумористичної комунікації, контекстуальність гумору та ін.). Запропоновано виокремлювати когнітивні, аксіологічні, афективні прояви політичної свідомості в гумористичному дискурсі та представлено відповідну систематизацію теоретичних підходів до вивчення гумору.

Когнітивні прояви політичної свідомості в гумористичному дискурсі найбільше розкривають теорії, які досліджують несподіване співставлення в гуморі опозиційних когнітивних фреймів, як-то теорія бісоціації А. Кьостлера та теорія фреймів М. Мінського. В політичному гуморі до відносин протистояння включаються когнітивні фрейми, які транслюються політичним дискурсом, та такі, які наявні в політичній свідомості повсякденних акторів й спираються на їх здоровий глузд, досвід політичної участі, світоглядні установки. Внаслідок такого зіставлення в політичному гуморі можливе розкриття прихованих гегемонних смислів.

Аксіологічні прояви політичної свідомості в гумористичному дискурсі слід виділяти окремо (хоча вони можуть бути включені до більш широкої рамки когнітивних проявів), для збереження акценту на ціннісних та нормативних компонентах, особливо важливих для аналізу явищ з ідеологічним виміром. Унікальним для політичного гумору є виявлення політичних цінностей суб'єктів політичної свідомості. Аксіологічні прояви політичної свідомості доцільно вивчати через ціннісні дихотомії в гумористичному тексті (методика дихотомій розвивалася, зокрема, в роботах Т. Аттардо, С. Раскіна, В. Рут (W.ruch)), де один з полюсів позначає небажаний стан речей, а інший - цінність або норму, актуалізовану в політичній свідомості даного суб'єкту. Суперечність між цими полюсами складає протиріччя, необхідне для виникнення гумору.

В гумористичному дискурсі політики спостерігаються як загально-культурні дихотомії ("правильне vs. неправильне"), так і політичні: фундаментальна ("свої vs. чужі"), а також специфічні ("праві vs. ліві", "влада vs. опозиція").

В ціннісному аспекті гумористичний дискурс політики розкриває усвідомлення повсякденними акторами політичної хиби - прихованих "неправильних" змістів політичних норм та цінностей. Аналіз ціннісних дихотомій показує, що гумористичний дискурс політики містить певні соціально-політичні класифікації та надає своєму суб'єкту можливостей символічного впливу.

Аналіз афективних проявів політичної свідомості в гумористичному дискурсі ми здійснюємо на основі концепцій психоаналітичного напрямку, започаткованого З. Фрейдом, а також праць Дж. Моріала, Б. Сандерса (B. Sanders), А. Рапа (A. Rapp) та ін. Політичний гумор надає задоволення, тому що вивільнює комплекс табуйованих тем, зокрема політичних, над якими не прийнято сміятися через ідеологічні та політико-культурні правила. Задоволення також виникає внаслідок розкриття "хиби" в "ідеальному" політичному взірці та відповідного підвищення почуття власної гідності (в даному випадку політичний гумор може бути агресивним). В політичному гуморі також проявляються почуття фрустрації, розгубленості, розчарування ("гіркий гумор"), які виникають внаслідок втрати когнітивних та ціннісних орієнтирів в осмисленні політичного виміру життя.

Спираючись на вищенаведені ідеї, а також визначення дискурсу Е. Лакло та Ш. Муф, ми вперше пропонуємо визначення поняття "гумористичного дискурсу політики" як смислового поля, де створюється уявний, альтернативний образ політичної реальності, що містить характеристики гумору та в якому проявляється політична свідомість суб'єктів соціально-політичних взаємодій, віддзеркалюється їх повсякденний досвід.

У другому розділі - "Теоретичні виміри гумористично-дискурсивних проявів політичної свідомості" - розвинуто теоретико-методологічні засади дослідження гумористичного дискурсу політики. Першим компонентом в розбудові теоретичної моделі гумористичного дискурсу є визначення поля суб'єктних позицій автору, аудиторії та об'єкту гумористичного дискурсу, що конструюються в процесі дискурсивної практики та між якими формуються дискурсивні відносини конфлікту та/або зближення. Ці суб'єктні позиції мають когнітивні, аксіологічні та афективні виміри та створюють комунікативну динаміку та напругу гумористичного дискурсу. Так, наприклад, соціальні наслідки успішної гумористичної комунікації полягають в тому, що вона посилює зв'язок між автором і аудиторією та дистанцію між ними й об'єктом гумору. Суб'єктні позиції конституюються в ході двох визначних дискурсивних процесів - створення та сприйняття політичного гумору.

Іншим компонентом моделі є маніфестація цих позицій в текстуальному та вербально-комунікативному вимірах гумористичного дискурсу, на які, в свою чергу, впливають контекстуальні фактори. Контекстуальні фактори пов'язані як з системою соціально-політичних взаємодій на соцієтальному та груповому рівнях (системні фактори), так і з індивідуальними та груповими характеристиками суб'єкту політичної свідомості (індивідуальні фактори). Серед системних факторів виокремлено: (а) інституційні фактори політичного режиму, розвиненості каналів політичної участі, стану громадянського суспільства, а також (б) фактори політичного дискурсу, який функціонує на рівні політичної системи та окремих соціальних груп. До індивідуальних віднесено фактори, які пов'язані зі станом політичної свідомості суб'єктів взаємодій та ступенем і характером їх включення у політичну систему, наприклад, політична зацікавленість, політична довіра тощо.

Обґрунтовано такі характеристики текстуального виміру гумористичного дискурсу, як: типізація неконгруентних рис явищ політики і влади, опонування фреймів та створення смислового парадоксу, інтердискурсивність, створення "гумористичних" образів. Показано, що для дослідження семантики текстуального виміру доцільно виокремлювати систему знаків і символів, їх конотацій, пов'язаних з різними дискурсами як продуктами актуального політичного знання та досвіду суб'єкта, які здатні утворювати смисловий парадокс та інтердискурсивність.

Запропоноване теоретичне уявлення про вербально-комунікативний вимір гумористичного дискурсу як поля комунікативних практик, в яких на рівні інтеракції проявляються суб'єктні позиції та їх характеристики: автор (оповідач) і дискурсивні стратегії створення (оповідання) гумору (спрямованість, характер, ідеологічні імплікації гумору); аудиторія і фактори гумористичного сприйняття (когнітивні, ціннісні, афективні обмеження); об'єкт (джерело і смислове наповнення гумористичних стимулів). До даного виміру також належать риси комунікативного контексту (гумористичної ситуації). Важливою особливістю виникнення гумористичного дискурсу в повсякденному обговоренні явищ політики і влади є гумористичне ставлення, яке утворюється внаслідок феноменологічного процесу невиправдання очікувань та переходу до відстороненого несерйозного сприйняття.

У третьому розділі - "Емпірична перевірка теоретичної моделі функціонування гумористичного дискурсу в політичній свідомості" - здійснено емпіричне уточнення та подальшу концептуалізацію вимірів гумористичного дискурсу на матеріалах авторського якісного дослідження.

На основі емпіричних прикладів текстуального виміру гумористичного дискурсу (політичних анекдотів періоду "помаранчевої революції" та матеріалів гумористичного професійного видання періоду позачергових парламентських виборів 2007 р.) поглиблено теоретичне уявлення про текстуальний вимір гумористичного дискурсу. Зокрема, запропоновано розглядати семантику гумористичного дискурсу як "семантику можливого світу", в межах якого створюються та артикулюються гумористичні образи, які поза цим світом не є "дійсними", референтними. Гумористичні образи формуються за рахунок номінації та сигніфікації за допомоги гумористичних прийомів (гіперболи, гротеску, пародії та ін.) та художніх прийомів (метафори, алюзії та ін.).

В розглянутих політичних гумористичних текстах найпоширенішими виявилися персоніфіковані гумористичні образи. Декодування та реінтерпретація знаків політичного дискурсу відбувається внаслідок перетворення реальних імен політиків, їх прецедентних особистісних рис, фактів біографії, персоніфікованих елементів їх політичних програм. Альтернативна номінація політичних "героїв" та сигніфікація їх відносин і практик спирається на дискурси, присутні в свідомості повсякденних суб'єктів: міфи, казки, символи колективної пам'яті та культури, стереотипи та кліше дискурсів різних соціальних практик (наприклад, спорту, ринку купівлі-продажу, шоу-бізнесу), за допомогою яких образи явищ політики і влади отримують гумористичні конотації.

Для розгляду вербально-комунікативного виміру гумористичного дискурсу використані емпіричні приклади функціонування гумористичного дискурсу політики в студентському середовищі в різні політичні періоди (отримані методом фокус-груп). Гумористичний дискурс за комунікативними особливостями можна визначити як неформальну політичну практику, адже комунікативними контекстами є зазвичай неформальні фізичні простори, до складу учасників комунікації входять представники інтимних кіл спілкування, гумор здебільшого направлений на декодування смислів офіційного політичного дискурсу, тобто становить неформальний "прихований транскрипт".

Виявлено розбіжність в дискурсивних стратегіях використання гумористичного дискурсу в період "помаранчевої революції" та після неї - до президентських виборів 2010 р. Поширеною стратегією використання політичного гумору "помаранчевої революції" була диференціація електоральної групи "не-свого" кандидата та згуртування своєї політичної групи, причому здебільшого політичний гумор в багатьох його формах був поширений серед "помаранчевого" електорату. Сприймаючи політику з гумором в період "помаранчевої революції", суб'єкти підсилювали реальну політичну активність та включення в політику формуванням символічного гумористичного світу.

В "пост-помаранчевий" період на тлі падіння політичної активності за допомогою гумору здійснюється критичне обговорення політики та, водночас, проявляється ескапізм від серйозних розмірковувань; для виникнення гумористичного дискурсу важливою є установка суб'єктів на непричетність до політики та, звідси, бажання бути "несерйозними". Порівнявши комунікативні функції гумористичного дискурсу в різні політичні періоди, ми пропонуємо визначати такі види символічної гумористичної дії: антигегемонна (висміювання, стратегія делігітимації ідеологем); конформна (примирення з політичною ситуацією, стратегія залагодження конфліктів); ідентифікаційна (позначення членства у певній політичній групі, стратегія посилення політичної ідентифікації); маніпулятивна (пропагування певної політичної сили, стратегія прихованого впливу); ретритивна (відсторонення від політичного життя, стратегія уникнення серйозної політичної комунікації).

На матеріалі спонтанних гумористичних висловлювань студентів поглиблено розуміння пізнавальних функцій концепту гумористичного дискурсу в аналізі символічної репрезентації соціально-політичного простору.

В гумористичному дискурсі формується "можливий" образ соціально-політичного простору як знаково-символічний конструкт, в якому перетворюються "серйозні" репрезентації соціально-політичних позицій: представники широких соціальних мас тут стають суб'єктом ідеальних взірців, а суб'єкти влади - їх девіантними порушниками. В цьому просторі є місце для позиціонування невладних груп через артикуляцію легітимних, спільних та близьких їм знань, цінностей, емоцій. Контекстуальні умови впливають на репрезентацію соціально-політичного простору в гумористичному дискурсі, наприклад, специфічними гумористичними об'єктами за умов демократії є: (а) парадокс зіставлення ідеальних взірців та повсякденних уявлень про демократичні відносини; (б) парадокс протиставлення образів політичного устрою різних політичних груп. Через обігравання протилежності прочитань концептів, які є важливими для суб'єктів політичної свідомості, наприклад, концепту "щастя", непрямо передаються соціально-політичні опозиції та розколи, які виникають внаслідок нерівного розподілу благ, шансів, а також різниця в інтересах і "моралі" тих, хто має владу, й тих, хто не має її. В емпіричному матеріалі простежується позиціонування фігур, які уособлюють владу чи політику, навколо негативного полюсу когнітивних, ціннісних, емоційних дихотомій.

Наостанок, гумористичний дискурс політики проаналізовано як спосіб конструювання політичної ідентичності. Конструювання символічної політичної ідентичності в гумористичному дискурсі політики передбачає артикуляцію суб'єктивних конотацій явищ політики і влади повсякденних суб'єктів. Набір референтних контекстів інтерпретативних посилань окреслює горизонт означування суб'єктами соціально-політичних відносин та самих себе в них. Також конструювання ідентичності в гумористичному дискурсі засновується на можливості виходу за рамки інтерпретацій, нав'язаних суб'єктами-гегемонами, за рахунок "декодування" політичних знаків та розкриття конотативної полісемії. Запропоновано вивчати прояв політичної свідомості у гумористичному дискурсі через концепт ідентифікаційних проектів, таких як: "гегемонний", "антигегемонний", "псевдо-антигегемонний", "розважальний", і проект "відчуження".

Висновки

У дисертації здійснено визначення концепту гумористичного дискурсу, розкрито його пізнавальні функції, на теоретичному рівні узагальнено прояви політичної свідомості в гуморі. Відповідно до сформульованих завдань дослідження отримано наступні результати.

Спираючись на синтетичну теоретичну перспективу постструктуралізму, феноменології та теорій дискурсу уточнено поняття політичної свідомості як таке, що дозволяє описати систему типізованих уявлень про явища політики і влади, які формують систему релевантностей у ставленні суб'єкту свідомості до політики, виходячи з його позиції в соціально-політичному просторі та актуалізованого досвіду соціально-політичних практик, а також його основні виміри (когнітивний, аксіологічний та афективний), які конструюються в межах суперечливих політичних дискурсів.

Для систематизації знання про гумор як соціальний феномен узагальнено групи підходів до його розуміння (теорії зверхності, теорії невідповідності, теорії полегшення). Уточнено поняття гумору як процесу сприйняття соціальних явищ та їх інтерпретації як смішних, що відбувається внаслідок розкриття протиріч в оточуючій дійсності в процесі комунікації суб'єктів. Виділено процеси пізнання та комунікації як найважливіші для конституювання гумористичного дискурсу та прояву в ньому когнітивних, аксіологічних та афективних аспектів політичної свідомості. Запропоновано визначення поняття гумористичного дискурсу політики як смислового поля, де утворюється уявний, альтернативний образ політичної реальності, яке містить характеристики гумору та в якому проявляється політична свідомість суб'єктів соціально-політичних взаємодій, віддзеркалюється їх повсякденний досвід.

Обґрунтовано пізнавальні функції концепту гумористичного дискурсу: він дозволяє описати, як здійснюється усвідомлення, артикуляція та подолання когнітивних, аксіологічних та афективних протиріч між офіційний образом політичної реальності та знаннями, цінностями та емоціями суб'єктів повсякденних взаємодій. Розвинуто теоретичну модель розуміння гумористичного дискурсу політики та розкрито такі її компоненти і зв'язки між ними: (а) поле суб'єктних позицій - автор, аудиторія та об'єкт гумористичного дискурсу, - які утворюють динаміку гумористичного дискурсу та конституюються в ході створення та сприйняття політичного гумору;

(б) контекстуальні фактори формування гумористичного дискурсу політики та текстуальний і вербально-комунікативний виміри гумористичного дискурсу, в яких проявляється політична свідомість та її складові.

На основі здобутих автором якісних емпіричних даних отримано підтвердження запропонованих аспектів теоретичної моделі функціонування гумористичного дискурсу політики на повсякденному рівні взаємодій; а також поглиблено розуміння гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості. Гумористичний дискурс політики представлено як репрезентацію соціально-політичного простору в політичній свідомості та спосіб конструювання політичної ідентичності суб'єктів повсякденних соціально-політичних взаємодій.

Теоретичний доробок дисертаційного дослідження може бути застосований для подальшого розвитку теоретичного синтезу в соціології, що поєднує ресурси постструктуралізму, феноменології, теорій дискурсу та теорій гумору. Застосування концепту гумористичного дискурсу політики та теоретичної моделі відповідного явища поглиблює можливості розуміння проявів політичної свідомості в неформальних соціальних взаємодіях на повсякденному рівні, процесів ідентифікації в соціальному просторі, роль гумористичного дискурсу в формуванні семантичної наповненості соціальних взаємодій. Запропоновані теоретичні розробки є актуальними для концептуалізації "неформальних" дискурсів, пов'язаних з явищами політики і влади, в яких вкорінені повсякденні патерни створення смислів цих явищ "звичайними" людьми. Зокрема, на основі застосування розроблених теоретичних положень, важливим є дослідження процесів створення та поширення альтернативних, вкорінених в повсякденності образів політичної реальності, які містять реінтерпретацію цієї реальності та її складових (суспільного порядку, "загального блага", ідеологічних взірців та ін.), що сконструйовані та нав'язуються суб'єктами-гегемонами.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у фахових виданнях, які входять в перелік ВАК України:

1. Ненько О. Гумористичний дискурс політики як репрезентація соціально-політичного простору / Ненько О. // Вісник Львівського університету. Серія соціологічна. - 2010. - Вип. IV. - С.165-177.

2. Ненько А.Е. Изменение политических концептов в юмористическом дискурсе / Ненько А.Е. // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки: зб. наук. праць. - К.: Фенікс, 2009. - Вип.9. - С.59-66.

3. Ненько А.Е. Юмористический дискурс как диспозиция субъектности молодежи / Ненько А.Е. / Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: зб. наук. праць. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2008. - С.137-141.

4. Ненько А.Е. Формирование юмористического дискурса парламентских выборов Украины / Ненько А.Е. // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: зб. наук. праць. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2007. - С.353-359.

5. Ненько О. Є. Політичний анекдот як актуальна комунікативна практика (на прикладі політичних анекдотів періоду подій "помаранчевої революції") / Ненько О. Є. // Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна. Серія: соціологія. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна 2007. - С. 203-206.

Статті в інших фахових виданнях:

6. Ненько А.Е. Юмор как фактор интеграции на индивидуально-групповом уровне / Ненько А.Е. // Проблеми розвитку соціологічної теорії: соціальна інтеграція та соціальні нерівності в контексті сучасних суспільних трансформацій: матеріали V Всеукр. наук. - практ. конф. / Соціологічна асоціація України; Факультет соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Інститут соціології НАН України: під заг. ред. : Куценко О.Д., Судакова В.І. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2009. - С.97-105.

7. Ненько А. Політичний гумор / Ненько А. // Соціологія політики: енциклопедичний словник / авт. - упоряд.: В.А. Полторак, О.В. Петров, А.В. Толстоухов. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2009. - С.84-85.

Анотація

Ненько О.Є. Соціологічна концептуалізація гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена концептуалізації гумористичного дискурсу як прояву політичної свідомості в дисциплінарних межах постструктуралізму, феноменології, теорій дискурсу та теорій гумору. Обґрунтовані пізнавальні функції концепту та розроблена теоретична модель прояву політичної свідомості в гумористичному дискурсі на повсякденному рівні соціально-політичних взаємодій. Доведено, що концепт гумористичного дискурсу дозволяє описати та розкрити, як здійснюється усвідомлення, артикуляція та подолання когнітивних, аксіологічних та афективних протиріч між офіційний образом політичної реальності та знаннями, цінностями та емоціями суб'єктів повсякденних взаємодій. Теоретична модель гумористичного дискурсу ґрунтується на наступних компонентах та зв'язках між ними. Одним з компонентів теоретичної моделі є смислове поле суб'єктних позицій автору, аудиторії та об'єкту гумористичного дискурсу, між якими формуються дискурсивні відносини конфлікту та/або зближення. Іншим компонентом моделі є маніфестація цих позицій в текстуальному і вербально-комунікативному вимірах гумористичного дискурсу, на які, в свою чергу, впливають контекстуальні фактори. Представлено характеристики та компоненти обох вимірів, обґрунтовано класифікацію контекстуальних факторів. На основі авторського якісного емпіричного дослідження уточнено теоретичні розробки, зокрема, показано формування "альтернативного" образу соціально-політичного простору та конструювання політичної ідентифікації в гумористичному дискурсі.

Ключові слова: постструктуралізм, феноменологія, теорії гумору, теорії дискурсу, політична свідомість, гумор, гумористичний дискурс політики, повсякденна взаємодія.

Аннотация

Ненько А.Е. Социологическая концептуализация юмористического дискурса как проявления политического сознания. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01 - теория и история социологии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена концептуализации юмористического дискурса как проявления политического сознания в дисциплинарных рамках постструкурализма, феноменологии, теорий дискурса и теорий юмора. Обоснованы познавательные функции концепта и разработана теоретическая модель проявления политического сознания в юмористическом дискурсе на повседневном уровне социально-политических взаимодействий.

Доказано, что концепт юмористического дискурса позволяет описать, каким образом осуществляется осознание, артикуляция и преодоление когнитивных, аксиологических и аффективных противоречий между официальным образом политической реальности и знаниями, ценностями, эмоциями субъектов повседневных взаимодействий. С когнитивной точки зрения, юмористический дискурс делает возможным рефлексию и выявление противоречий навязанного образа политической реальности, смену фреймов восприятия и мышления про политику, а также аккумуляцию опыта взаимодействия с политической сферой.

С аксиологической точки зрения, в юмористическом дискурсе происходит раскрытие "двойных стандартов" политических идеологий, а также формирование альтернативной ценностной платформы для обсуждения политики. Аффективно юмористический дискурс позволяет высвободить фрустрирующие эмоции непонимания или разочарования политикой, достичь жизнеутверждающих настроений, например, усилить "повседневный" оптимизм.

Теоретическая модель юмористического дискурса базируется на следующих компонентах и связях между ними. Первым компонентом выступает смысловое поле субъектных позиций автора, аудитории и объекта юмористического дискурса, между которыми формируются дискурсивные отношения конфликта и/или сближения. Другим компонентом модели является манифестация этих позиций в текстуальном и вербально-коммуникативном измерениях юмористического дискурса, на которые, в свою очередь, влияют контекстуальные факторы. Обоснованы характеристики текстуального измерения: типизация неконгруэнтных черт явлений политики и власти, оппонирование фреймов и создание смыслового парадокса, интердискурсивность, создание юмористических образов явлений политики и власти. В вербально-коммуникативном измерении представлены такие компоненты, как: коммуникативные позиции автора (рассказчика), аудитории и объекта юмора, юмористические стимулы, дискурсивные стратегии, коммуникативный контекст. Выделены и описаны системные (связаны с системой социально-политических взаимодействий на социетальном и групповом уровнях) и индивидуальные (индивидуальные и групповые характеристики политического сознания) контекстуальные факторы.

На основании авторского качественного исследования уточнены теоретические наработки. В том числе, показано, каким образом создается семантика "возможного мира" в текстуальном измерении; приведено представление о юмористическом дискурсе как неформальной коммуникативной практике. Кроме того, раскрыто, как в юмористическом дискурсе политики формируется образ социально-политического пространства, в котором "официальные" позиции "опрокидываются", а позиции субъектов, не имеющих реальной власти, символически конструируются. Описано конструирование в юмористическом дискурсе политической идентичности как выхода за рамки навязанных интерпретаций явлений политики и власти и артикуляции субъективных коннотаций в процессе соотнесения с политической реальностью.

Ключевые слова: постструктурализм, феноменология, теории юмора, теории дискурса, политическое сознание, юмор, юмористический дискурс политики, повседневное взаимодействие.

Summary

Nenko O.E. Sociological Conceptualization of Humour Discourse as a Manifestation of Political Consciousness. - Manuscript.