Соціальна толерантність в теоретико-соціологічному вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 316.647.5:303.01

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Соціальна толерантність в теоретико-соціологічному вимірі

22.00.01 - теорія та історія соціології

Хижняк Олександр Володимирович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник:

член-кореспондент НАН України, доктор соціологічних наук, професор Бакіров Віль Савбанович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, завідувач кафедри прикладної соціології, ректор

Офіційні опоненти: соціологічний толерантність освіта

доктор філософських наук, професор Ручка Анатолій Олександрович, Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник відділу соціології культури і масової комунікації

кандидат соціологічних наук Ніколенко Вадим Вікторович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, доцент кафедри соціології

Захист відбудеться «1» червня 2010 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.051.15 у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий «30» квітня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І. І. Шеремет

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Необхідність дослідження толерантності у різних сферах суспільного життя гостро постає у сучасному українському суспільстві, у якому загострені політичні, міжрегіональні, міжкультурні і міжконфесійні протиріччя і конфлікти. Теоретико-соціологічна розробка проблеми толерантності здатна сприяти вирішенню багатьох соціальних проблем, які провокують екстремізм, ксенофобію, нестабільність, як у теоретичній, так і у практичній площинах. Глобалізація змушує рухатися світ у напрямку пошуків найбільш прийнятних для сучасної цивілізації толерантних практик, соціологічне вивчення яких дозволить оптимізувати соціальні взаємодії у напрямку їх гуманізації. Однак, у сучасній науці все ще відсутнє однозначне розуміння категорії «толерантність» і меж її застосування, що ускладнює практичні дії з формування толерантності як умови людського співбуття і життєдіяльності у полікультурному середовищі.

Теоретичного обґрунтування потребують технології, спрямовані на розроблення механізмів толерантної взаємодії по-різному налаштованих рухів та організацій, подолання екстремізму і ксенофобії, а також підвищення ефективності міжкультурного, міжетнічного і міжконфесійного діалогу. Зростає значення толерантності і у міжнародних відносинах, адже з матеріалізацією ідеї толерантності пов'язують сподівання на виживання людства. Не випадково світовою спільнотою 16 листопада визнано як Міжнародний день толерантності.

Вивчення теоретичних засад оптимізації соціальної взаємодії у контексті толерантності актуалізовано такими моментами: по-перше, дефіцитом толерантності як культурної норми і необхідністю пошуку оптимальних форм соціальних стосунків в умовах полікультурності суспільства і нормативно задекларованого плюралізму в усіх сферах життя соціуму; по-друге, необхідністю розробки теоретичних засад і соціальних технологій підвищення толерантності у різних сферах суспільного життя; по-третє, потребою у теоретико-методологічному обґрунтуванні діагностики толерантних взаємодій між соціальними групами в умовах поглиблення соціальних нерівностей; по-четверте, потребою узагальнення нових як толерантних, так і інтолерантних практик соціальних взаємодій задля прогнозування і регулювання соціальної поведінки індивідів і груп.

Тема толерантності вивчається переважно у межах філософії, психології, педагогіки, етносоціології, соціології релігії, соціології освіти та ін. У той же час виокремлення певних проявів толерантності і форм її існування, визначення меж толерантних практик не відповідає на питання, чому в різні історичні періоди, у різних типах суспільств загострювалася проблема толерантності у чітко визначених сферах суспільного життя. До того ж практично не вивченою залишається проблема співвідношення типів соціальної нерівності і соціальної толерантності в умовах глобальної нерівності, що наразі утворюється.

На становлення концепту толерантності вплинули праці Дж. Локка, М. Уолцера, М. Бенза, А. Дрюзе, С. Жижека, А. Модржевські, С. Картера, В. Кемерова, М. Коржевські, Ю. Хабермаса, О. Лебедєвої, В. Лекторського, С. Ільїнської, А. Мічуріна, Д. Мутагірова, В. Ніколенка, Т. Скворцової, М. Смагіної, В. Шаліна, А. Шипілова, М. Шугурова та ін., які присвячені теоретико-методологічним аспектам вивчення окремих проявів толерантності. У працях Р. Валітової, В. Золотухіна, Н. Круглової, В. Шаліна. та ін. розглядаються різні аспекти філософського розуміння толерантності - етичний, аксіологічний та ін.

Суттєвий внесок у науковий аналіз різних видів толерантної соціальної поведінки зробили М. Алієв, О. Асмолов, В. Ачкасов, Г. Бардиєр, Є. Головаха, П. Гречко, О. Грива, А. Григорян, Л. Дробіжева, Н. Круглова, Д. Мутагіров, В. Петров та ін.

Толерантність розглядається не лише як раціональна дія, тобто така, що може виражатися за допомогою засобів мислення, - це також цілісний і унікальний екзистенціальний стан людини, що описується як сукупність переживань людини за допомогою засобів символу, міфу, художнього образу. Тому невипадково набув широкого вивчення соціолінгвістичний аспект дослідження толерантності як феномену мовної картини світу (Н. Купіна, О. Михайлов, Б. Хомяков та ін.).

Практичним втіленням ідеї толерантності у сферу соціальних взаємодій є її використання у контексті політичних відносин (П. Бавін, С. Жижек, С. Ільїнська, Є. Соловйов) і педагогічного впливу (О. Перцев, Л. Ясюкова).

На становлення соціологічної концепції толерантності вплинув розвиток понять «соціальна солідарність», «злагода» (Е. Дюркгейм, П. Сорокін, Т. Парсонс, Ф. Тьоніс, В. Ніколенко, К. Урсуленко та ін.), публічна соціологія прав людини (М. Буравой та ін.).

Окремі важливі питання соціологічного вивчення проблеми толерантності та її місця у категоріальному апараті соціології представлені у роботах таких вчених, як Є. Головаха, М. Мчедлов, Н. Паніна, В. Паніотто, Н. Побєда, О. Ручка, В. Соколова та ін.

Концептуалізація соціальної толерантності враховує концепції соціальної нерівності, які розробляють А. Андрєєв, Н. Коваліско, О. Куценко, С. Макєєв, О. Шкаратан та ін.

Проблема толерантності вперше виникла у західній цивілізації на релігійному ґрунті, поняття толерантності формувалося протягом багатьох сторіч, і цей процес триває до сьогодення. Науковцями вироблені різнобічні значення терміна «толерантність», однак прояви інтолерантності у наш час потребують нових засобів її подолання на основі нових теоретико-соціологічних підходів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи пов'язана з науковою темою кафедри прикладної соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна «Комунікативні механізми соціальної й етнополітичної консолідації українського суспільства» (№ 3-10-06, номер державної реєстрації 0106U00223).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у розробці теоретико-методологічних засад соціологічного вивчення соціальної толерантності та специфіки її проявів у сучасному суспільстві.

Для досягнення мети поставлені такі дослідницькі завдання:

- узагальнити теоретико-методологічні підходи до соціологічного вивчення толерантності й визначити сутність та функціональне призначення соціальної толерантності у сучасному суспільстві;

- з'ясувати інституційний та особистісний аспекти соціальної толерантності;

- визначити ризики соціальної толерантності та чинники, які обумовлюють соціальну толерантність у сучасному глобальному світі;

- визначити місце і роль соціальної толерантності у системі забезпечення прав людини;

- обґрунтувати роль міграційних процесів в актуалізації проблеми соціальної толерантності;

- розкрити специфіку конструювання толерантного соціального простору засобами університетської освіти.

Об'єктом дослідження є толерантність як соціальний феномен.

Предмет дослідження - особливості конструювання соціальної толерантності у теоретико-соціологічному вимірі.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження стали принципи структурно-функціонального, інституційного, системного, стратифікаційного та соціокультурного підходів. У дисертації використано також положення теорії комунікативної дії Ю. Хабермаса, теорії глобалізації та ризиків У. Бека та З. Баумана.

Методи дослідження. Досягнення мети та реалізація завдань дослідження забезпечувалися шляхом використання як загальнонаукових, так і спеціальних методів: аналізу і синтезу (під час виокремлення функцій соціальної толерантності), єдності історичного і логічного (для визначення того, як історично змінювалося ставлення до толерантності), системного аналізу (для визначення специфіки соціальної толерантності), узагальнення і порівняння (для виявлення сутності теоретичних підходів до толерантності; виокремлення функцій соціальної толерантності). Основними методами отримання первинної соціологічної інформації є анкетне опитування, інтерв'ю. Аналіз первинної соціологічної інформації проводився шляхом застосування таких методів, як індексний метод, кореляційний аналіз, категоріальний аналіз даних.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали дані низки емпіричних соціологічних досліджень, проведених за участі автора Науково-дослідним інститутом регіональної політики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна у 2008-2009 рр.; матеріали дослідницьких проектів «Стан процесів соціокультурної та соціально-психологічної адаптації етнічних меншин у м. Харкові та можливості регулювання адаптації засобами місцевої політики» (проект реалізовано у 2006 р. студентами та аспірантами соціологічного факультету за участю автора; опитано в якості експертів 100 мігрантів з Близького Сходу); «Проблеми формування громадянської ідентичності української молоді: роль освіти як чинника консолідації суспільства» (2008-2009 рр., опитано 3058 студентів вищих навчальних закладів України).

У роботі здійснено вторинний аналіз матеріалів соціологічного дослідження «Становище студентської молоді України», проведеного Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка (анкетне опитування студентів проводилося у лютому-грудні 2008 року в усіх областях України, АР Крим та місті Києві, всього опитано 5103 респонденти), а також даних Всеукраїнських соціологічних моніторингів, здійснених Інститутом соціології НАН України (2002-2009 рр.).

Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні важливого завдання - розробці соціологічної концепції соціальної толерантності, що дало змогу досягти таких наукових результатів:

вперше:

- обґрунтовано багатовимірність толерантності як соціологічної проблеми, вирішення якої запропоновано шляхом реінтерпретації поняття «соціальна толерантність». Соціальна толерантність розглядається як характеристика соціальної взаємодії, яка проявляється у здатності встановлювати і зберігати мирними способами спільність між суб'єктами за наявності соціальних нерівностей, що її порушують. Соціальна толерантність обумовлена соціальним і соціокультурним контекстами того середовища, в якому вона сприйнята, формується і розвивається як цінність, культурна норма і принцип діяльності. Запропоновано періодизацію соціологічних підходів до визначення концепту толерантності: етап категоріального пошуку, етап емпіричного вивчення толерантності у різних сферах суспільного життя, сучасні інтерпретації толерантності;

- запропоновано теоретичну інтерпретацію поняття «толерантний соціальний простір», який формується на таких технологіях зовнішнього упорядкування і самоорганізації, які сприяють порозумінню і співпраці в умовах усвідомлюваної як значимої соціальної нерівності між індивідами і групами. Толерантний соціальний простір є динамічним, рухливим, таким, що піддається конструюванню. Діяльнісно-комунікативна взаємодія суб'єктів створює (віртуально і реально) толерантний соціальний простір, який проявляється на особистісному та інституційному рівнях;

удосконалено:

- положення щодо функціонального призначення толерантності у сучасному суспільстві: виокремлено і схарактеризовано такі функції толерантності, як соціально-інтеграційна, ідентифікаційна, функція групоутворення, регулятивна, гуманітарна функція, функція виступати засобом легітимації відповідних дій або акцій держави;

- розуміння ризиків соціальної толерантності в умовах глобалізації, які автор пов'язує з фрагментарністю і вибірковістю реалізації принципів толерантності внаслідок а) незавершеної ідентичності; б) існуючих у конкретному соціумі меж толерантності;

- уявлення про межі толерантності на особистісному та інституціональному рівнях та теоретичну модель застосування інституціонального підходу до вивчення толерантних соціальних взаємодій у сучасному демократичному суспільстві. Запропоновано поділяти соціальні інститути за їх роллю у формуванні толерантного соціального простору на три групи. Першу групу складають інститути, що «виробляють» толерантність як культурну, соціальну і особистісну цінність (це перш за все інститути науки, права, політики, релігії). Друга група включає інститути, які транслюють (передають) толерантне бачення світу, формують толерантну компетентність (це передусім інститути сім'ї, освіти, засобів масової комунікації). Третю групу презентують інститути, які контролюють дотримання у суспільстві принципів толерантності (це переважно інститути права, держави, громадської думки);

дістало подальшого розвитку:

- теоретичне обґрунтування ролі соціальної комунікації та умов, за яких вона сприяє органічному входженню толерантності до ціннісно-нормативної системи суспільства і забезпечує реалізацію базових прав людини. Показано, що соціальній толерантності відповідає соціальна комунікація, яка підтримує плюралістичний баланс у суспільстві; відтворює демократичні основи; образ «Іншого» подає під кутом зору відмінного, але не «ворога»; пропагує діалог між різними культурними та іншими групами, а також навчає компромісу заради спільності між суб'єктами;

- обґрунтування ролі міграційних процесів в актуалізації проблеми соціальної толерантності. Так, доведено, що соціальні перспективи мігрантів в українському мегаполісі обумовлюються їх статусними змінами і ресурсним потенціалом за наявності толерантних стосунків у суспільстві, локальній територіальній громаді, де вони мешкають (тимчасово чи постійно);

- визначення ролі університетської освіти у відтворенні толерантної свідомості і поведінки студентської молоді через навчально-виховну роботу; через наукову і просвітницьку діяльність університету; через студентське самоврядування та волонтерську діяльність; через рекламу, пропаганду і PR кращих толерантних практик, у яких задіяне університетське співтовариство.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у концептуалізації соціальної толерантності, що може бути застосовано у подальших дослідженнях із зазначеної теми; у розробці категоріального апарату дослідження соціальної толерантності; в інтерпретації та уточненні змісту понять «соціальна толерантність», «функції соціальної толерантності», «культура соціальної толерантності», «межа толерантності», «толерантний соціальний простір», «активна толерантність», «дефіцит соціальної рівності» та ін. Результати дисертаційного дослідження можуть бути теоретико-методологічною базою соціологічного аналізу стану соціальної толерантності в українському суспільстві, а, отже, можуть бути використані у подальших вимірах соціальної толерантності для теоретико-соціологічного обґрунтування соціальної технології її формування.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає у можливості використання розроблених автором теоретичних підходів до аналізу толерантності і конструювання толерантного соціального простору:

- для розробки програм із сприяння соціальної толерантності в українському суспільстві;

- для підготовки та удосконалення навчальних курсів «Соціологія», «Історія соціології», «Основи теорії толерантності»;

- для запобігання інтолерантним ефектам, які можуть провокуватися у медійних контактах (владні впливи та впливи реклами);

- для розробки нових інституційних механізмів забезпечення толерантності та вдосконалення вже існуючих.

Результати дисертаційного дослідження увійшли до підготовлених автором розділів звітів з наукової теми кафедри прикладної соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (2008-2009 рр.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Наукові результати і висновки, що містяться в дисертації, отримано автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднено на IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців «Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво» (Луцьк, 2007), на VI і VII Міжнародних наукових конференціях студентів та аспірантів «Соціологія у (пост)сучасності» (Харків, 2008, 2009), на Львівському соціологічному форумі «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін» (Львів, 2008), на IX Міжнародній науково-практичній конференції «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (Житомир, 2008), на Міжнародній науково-практичній конференції «Взаємодія органів місцевого самоврядування і громадських організацій: інноваційні рішення у соціальній політиці» (Харків, 2008), на III Всеросійському соціологічному Конгресі (Москва, 2008), на Міжнародній науково-практичній конференції «Соціокультурне середовище молодіжного екстремізму і ксенофобії» (Бєлгород, 2008), на Міжнародній науковій конференції «Ломоносов-2009» (Москва, 2009), на І Конгресі Соціологічної асоціації України (Харків, 2009), на науково-практичній конференції «Четверті Ковалевські читання» (Санкт-Петербург, 2009), на ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції «Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності» (Житомир, 2009), на Міжнародній науковій конференції «Україна - Польща - Європа: до інтеграції систем освіти» (Варшава, 2009).

Основні положення дисертаційної роботи також обговорювалися на теоретичному семінарі соціологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 18 публікаціях, 8 з яких - у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань з соціологічних наук, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поділені на підрозділи, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 201 сторінка, з яких 167 - основного тексту. Робота містить 14 таблиць і 2 рисунка. Список використаних джерел складає 235 найменувань та викладений на 24 сторінках, додатки включають 8 таблиць.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів і їхнє практичне значення, подано дані про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі дисертації «Теоретико-методологічні основи соціологічного вивчення толерантності» розглянуто багатовимірність толерантності та її межі, основні соціологічні підходи до вимірювання соціальної толерантності, розкрито особистісний та інституційний аспекти соціальної толерантності.

Теоретична концептуалізація толерантності відбувається у межах міждисциплінарного підходу, тому автор використав напрацювання філософів, психологів, політологів, педагогів, соціолінгвістів та ін. Актуалізації толерантності в науковому знанні й визнанню толерантності як глобальної проблеми сучасної цивілізації передувала певна еволюція розуміння цього соціального явища. Толерантність наразі розглядається як культурна, соціальна й особистісна цінність, іноді як винятково моральний ідеал, або як благо-у-собі. Одне можна стверджувати без сумніву: в різні епохи етичні і загальнокультурні принципи визначали параметри толерантності. Толерантність стала розглядатися як показник усталеності та надійності складно структурованої соціальної системи будь-якого рівня.

Автором виокремлено такі етапи вивчення феномена толерантності в історії соціології: 1. Етап категоріального пошуку. Розробка понять «соціальна солідарність», «злагода» (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, П. Сорокін, Ф. Тьонніс та ін.). 2. Етап емпіричного вивчення толерантності в різних сферах суспільного життя. Виокремлення проявів та видів толерантності (А. Брілль, С. Григг, Г. МакКлоскі, Дж. Протро, Дж. Саліван, С. Штоуффер, Є. Головаха, Н. Паніна, В. Паніотто, А. Ручка, та ін.). 3. Сучасні інтерпретації толерантності. Усвідомлення багатовимірності толерантності (М. Уолцер, Н. Побєда та ін.).

Аналіз наукових джерел дозволив автору засвідчити таке: по-перше, соціологи ведуть активні пошуки соціологічної інтерпретації толерантності як багатовимірного поняття; по-друге, вимірювання толерантності залишається дискусійним; по-третє, толерантні та інтолерантні практики в різних сферах суспільного життя є взаємопов'язаними.

У розділі показано, що розробка концептуальних засад соціологічного вивчення толерантності є відповіддю на виклики щодо переходу сучасного суспільства від культури насилля до культури миру. Толерантність проявляється як дифузна форма соціальності, що є відображенням певної культури буття та інституціональних і самоорганізаційних форм соціальних взаємодій. Багатовимірність соціальної толерантності обумовлена кількома моментами: по-перше, цей феномен по-різному усвідомлюється і трактується в різних культурах; по-друге, в різні історичні періоди потреба в толерантності мала особливі прояви; по-третє, різні прошарки суспільства демонструють різні форми, типи, види толерантної свідомості та поведінки.

Межа толерантності - це ті прояви толерантних взаємодій (віртуальних і реальних), які задаються характером або природою соціальних нерівностей, поширених у конкретному часопросторі. Межі толерантності історично змінюються і здатні до розширення. Межа толерантності має як особистісний, так і інституціональний виміри. У сучасному суспільстві, для якого характерний нелінійний розвиток, межі толерантності не є усталеними, вони відкриті. Толерантність розвивається як культура буття в умовах негарантованого, складного, насиченого соціальними нерівностями середовища, коли суб'єкти розуміють, що їх індивідуальність (самобутність, неповторність) може відбутися лише через збереження індивідуальності «Інших», через діалог рівних з рівними.

Теоретичний вимір толерантності розглядається автором як проблемно орієнтований, адже наразі толерантність є специфічною соціологічною проблемою. Автор скористався класифікацією соціологічних підходів до соціальних проблем, запропонованою І. Ясавеєвим, який умовно розділив ці підходи на дві групи: а) підходи соціальної патології, соціальної дезорганізації і функціоналістський підхід, які виходять з об'єктивізму, тобто соціальні проблеми розглядаються в якості об'єктивно існуючих дисфункцій, суперечностей, патологічних і дезорганізованих станів; б) інтеракціоністський підхід, при якому соціальні проблеми вважаються наслідком суспільної реакції, та в) конструктивістський підхід, при якому соціальні проблеми конструюються індивідами або групами, які привертають увагу громадськості до тих чи інших передбачуваних умов і виступають з вимогами до їх змінення.

У дисертаційній роботі показано, що діяльнісно-комунікативна взаємодія суб'єктів створює (віртуально і реально) толерантний соціальний простір, який відтворюється в різних сферах суспільного життя на особистісному та інституційному рівнях. Такий простір формується на таких технологіях зовнішнього упорядкування і самоорганізації, які сприяють порозумінню і співпраці в умовах усвідомлюваної як значимої соціальної нерівності між індивідами і групами. Толерантний соціальний простір є динамічним, рухливим, таким, що піддається конструюванню.

Спираючись на висновки Гордона У. Олпорта, який заклав методологічні основи вивчення толерантності як психологічного феномену, автор узагальнив характеристики толерантної особистості, до яких віднесені такі: готовність до сприйняття інших поглядів; здатність іти на цивілізований компроміс; готовність допускати наявність різних думок; намагання узгоджувати позиції на основі справедливості, закону і прав людини на свій розсуд; ненав'язування єдиних стандартів; навички вирішувати протиріччя відкрито, конструктивно і позитивно; зберігання почуття міри; врівноваженість; здатність зберігати уявлення про обмеження етичного характеру, перебуваючи у стані конкуренції; здійснення вчинків за позитивним сценарієм; не культивування образу ворога; протистояння будь-яким проявам ксенофобії; відмова від поділу суспільства на переможців і переможених.

У роботі запропонована диференціація соціальних інститутів відповідно до їх ролі у формуванні і розвитку толерантного соціального простору. Першу групу складають інститути, що «виробляють» толерантність як культурну, соціальну і особистісну цінність (це перш за все інститути науки, права, політики, релігії). Друга група включає інститути, які транслюють (передають) толерантне бачення світу, формують толерантну компетентність (це передусім інститути сім'ї, освіти, засобів масової комунікації). Третю групу презентують інститути, які контролюють дотримання у суспільстві принципів толерантності (це переважно інститути права, держави, громадської думки).

Таким чином, явище толерантності наразі аналізується у багатоманітності його проявів, осмислення яких, на думку автора, викликає необхідність розробки категорії соціальної толерантності.

У другому розділі «Сутність та детермінанти соціальної толерантності в умовах глобалізації» з'ясовано сутність, функції і види соціальної толерантності, розглянуто ризики соціальної толерантності в умовах глобалізації, та чинники, що її обумовлюють культуру соціальної толерантності.

Соціальна толерантність розглядається як характеристика соціальної взаємодії, яка проявляється у здатності встановлювати і зберігати мирними способами спільність між суб'єктами за наявності соціальних нерівностей, що її порушують. Вона обумовлена соціальним і соціокультурним контекстами того середовища, в якому вона сприйнята, формується і відтворюється як цінність, культурна норма і принцип діяльності. Функціональне призначення соціальної толерантності розкривається через виокремлені автором її функцій: соціально-інтеграційна функція; ідентифікаційна функція, гуманітарна функція, функція групоутворення, регулятивна функція та функція легітимації відповідних дій (акцій) держави. Формами прояву соціальної толерантності є: особистісна, суспільна (відображається в моралі, звичаях, суспільній психології), державна (відображається в законодавстві, політичній практиці).

У розділі розкривається видове розмаїття толерантності, що дозволяє виділяти національну, міжконфесіональну, гендерну, етнічну, субкультурну, вікову, професійну, політичну толерантність, які вивчаються переважно на емпіричному рівні і не мають достатнього теоретико-методологічного обґрунтування. Аналіз наукових джерел свідчить: по відношенню до толерантності використовуються такі метафори: «бездіяльна толерантність»; «віртуальна» і «реальна» толерантність; «позитивна толерантність»; «декларативна толерантність»; «пасивна толерантність»; «істинна» і «хибна» толерантність.

У розділі міститься полеміка автора з поширеними уявленнями стосовно того, що толерантність відноситься до всього позитивного, а нетолерантність скорельована з усім негативним. Поняття нетолерантності (або більш уживаний термін «інтолерантність») та толерантності мають більш вагоме навантаження, ніж позначення антиподів. Між ними існує діалектичний зв'язок, який передбачає взаємні переходи у конкретному часопросторі, тому аналізуватися вони можуть лише у тому чи іншому контексті. Критичний аналіз ототожнення толерантності з терпимістю привів до висновку, що терпимість завжди пасивна, означає лише зовнішнє стримування свого ставлення до «Іншого», може не змінювати позицію нетерпимості, тобто може бути невмотивованою і бездіяльною. Показано затребуваність активної соціальної толерантності у сучасному суспільстві і розгорнуто її теоретичну та емпіричну інтерпретацію. Активна соціальна толерантність трактується автором як дії соціальних груп і спільнот (включаючи представників управлінських і владних груп), які спрямовані на практичне втілення толерантності як цінності, культурної норми і принципу діяльності у соціальні взаємодії у межах конкретного соціального часу і простору. Активна толерантність - це не просто відсутність ворожості, агресії, а й зацікавлене ставлення до людей іншої національності, схвалення самого факту їх існування, прагнення їх зрозуміти та знайти спільну мову. Отже, можливості реалізації толерантності в українському суспільстві залежать від соціальних, культурних та правових традицій, рівня загальної культури людей, від розумної, виваженої політики правлячої еліти. Це не виключає ролі таких зовнішніх чинників, як цивілізаційні відмінності і рівень міждержавного співробітництва.

Автор відзначає, що ставлення до толерантності/інтолерантності історично змінювалося і вказує на такі тенденції.

- Змінюється сприйняття толерантності/інтолерантності і переоцінюються інтолерантні практики минулого. Інтолерантність у сучасному світі починає сприйматися як ненормальність, тобто як такий стан соціуму, який суперечить гуманізму, визнанню прав особистості, спільноти бути відмінною від інших. Під цим кутом зору все частіше підлягають переоцінці інтолерантні прояви минулих часів.

- Засоби боротьби з індивідами і групами, які сповідують «інші» уявлення, погляди, історично змінювалися, так само як і системи соціального контролю. Людством напрацьовані численні форми соціального контролю, які базуються як на ціннісній регуляції соціальної поведінки, так і на примусі. Найжорстокішими по відношенню до «інших» видаються репресії (особливо політичні та релігійні). Вдавалися до репресій і поширювали інтолерантність серед населення переважно ті інституції, які в конкретний період часу і в конкретному соціумі мали потужній і неконтрольований суспільством вплив (наприклад, інквізиція в часи середньовіччя).

- Підвищується роль ціннісної обумовленості ставлення до «Іншого». Толерантність починає сприйматися як важлива соціальна цінність, поширення якої входить до завдань соціальної політики. У регуляції соціальної поведінки індивідів, спільнот і груп все більш помітну роль починає відігравати політика держави, яка спирається на гуманістичні цінності. При цьому соціальна держава, яка бере на себе відповідальність не тільки за соціальний порядок, але й за соціальну безпеку кожного свого громадянина, стає тим інститутом суспільства, який покликаний забезпечувати толерантність. Власне толерантність у наш час можна розглядати як продовження соціально-державної солідарності в умовах визнання не лише колективної, але й індивідуальної відповідальності за усталений розвиток суспільства.

В умовах глобалізаційних ризиків відбувається переміщення центру ваги в забезпеченні толерантного контексту суспільства від традиційних політичних інститутів до індивідуально-демократичних.

Глобалізація трансформує процеси етнічної і в цілому культурної ідентифікації. Толерантність при цьому поєднує відмінність і єдність, окреме і загальне. Вона є відповіддю на пошук шляхів і механізмів гуманної глобалізації. У дисертації показано, що в умовах глобалізації природне зростання людської комунікації має своїм підґрунтям толерантність, а сама толерантність стає реальністю через встановлення усталених, безперешкодних різноспрямованих комунікацій, метою яких є поширення порозуміння між людьми і визнання за ними певних прав. Толерантність органічно входить до ціннісно-нормативної системи суспільства, коли її супроводжує соціальна комунікація, яка відповідає таким характеристикам: по-перше, підтримує плюралістичний баланс у суспільстві і створює умови для формування толерантної суспільної атмосфери, свободи думок і оцінок, котрі необхідні для формування рефлексивної толерантності і для перетворення «Іншого» у повноправного і рівноправного суб'єкта; по-друге, відтворює демократичні основи, без яких стає неможливим або утруднюється діалог між «Ми» й «Інші», а також усвідомлення, формування та реалізація прав людини і груп; по-третє, образ «Іншого» подається під кутом зору відмінного, але не «ворога»; сама культура у такій комунікації сприймається не як єдність у багатоманітності, а як різноманітність єдностей, коли в індивіда і групи з'являється право бути іншими, і це право тією чи іншою мірою захищене; по-четверте, пропагує діалог між різними культурними та іншими групами, а також навчає компромісу.

Наразі науковцями і практиками визнається як ідеальний і бажаний соціум, якому притаманний високий рівень культури соціальної толерантності. Культуру соціальної толерантності ми визначаємо як такий спосіб взаємодії соціальних суб'єктів з іншими, відмінними світами, який є цивілізованим, мирним, відбувається на основі діалогових взаємодій і партнерства. Критерієм соціальної толерантності, на погляд автора, може виступати міра оволодіння різними суб'єктами конкретними умовами мирної життєдіяльності в полікультурному світі. До показників культури соціальної толерантності, які відповідають даному критерію, у роботі віднесені такі: ступінь соціальної задоволеності; інтегральний індекс соціального самопочуття; рівень розвитку толерантної компетентності; міра оволодіння суб'єктами діалоговими формами соціальної взаємодії; ціннісна єдність соціальної спільноти на основі принципів толерантності; рівень довіри до владних інститутів і інститутів громадянського суспільства; розбіжність між задекларованими і реальними правами людини, рівень дотримання цих прав; зона дискримінаційних практик і ставлення до них; рівень стабільності в державі й суспільстві; індивідуальна і колективна відповідальність за середовище існування людини; рівень дотримання прав людини.

Розвиток культури толерантності може стати методом протидії негативним проявам нетерпимості, які загрожують соціальній безпеці в сучасному соціумі в цілому та в різних його сферах.

Третій розділ «Проблемне поле і перспективи соціальної толерантності» присвячено з'ясуванню ролі соціальної толерантності у забезпеченні прав людини в умовах поглиблення соціальної нерівності (особистісної, нерівності можливостей, ресурсів, результатів соціальної діяльності), а також розкриттю ролі соціальної толерантності по відношенню до мігрантів у консолідації сучасного українського суспільства та можливості конструювання толерантного соціального простору засобами університетської освіти.

Неконтрольоване зростання соціальної нерівності в пострадянських країнах призводить до підвищення напруженості в суспільстві і, відповідно, до пошуків шляхів оптимізації соціальних взаємодій. Одним із таких шляхів можна вважати поширення толерантності, яка вносить конструктивність у суспільне життя і здатна долати негативні наслідки диференціацій, притаманних тому чи іншому локальному соціуму. На прикладі сучасного українського мегаполіса доведено, що «дефіцит соціальної рівності» є проблемою глобальної міграції, яка поширюється і на українське суспільство. Під «дефіцитом соціальної рівності» розуміється таке обмеження простору легітимних прав особистостей і окремих груп (категорій), яке сприймається суб'єктами як несправедливе і утруднює їх облаштування у відмінному соціокультурному середовищі.

Нерівності в житті мігрантів, в основному, концентруються навколо таких чотирьох проблем: значні відмінності в доходах у тих, хто приїздить до України, і місцевих мешканців; обмеження можливості працевлаштування; обмеження свободи пересування; обмеження на відкриття власного бізнесу. У цілому ж соціальні перспективи мігрантів обумовлюють їх статусні зміни і ресурсний потенціал. Однак ці перспективи стають реальними лише за наявності толерантних стосунків у суспільстві, локальній територіальній громаді, де вони мешкають (тимчасово чи постійно). Місцева влада недостатньо використовує соціальний діалог з діаспорами для вирішення спірних (проблемних) питань у царині міжетнічних стосунків.

У розділі розкривається також ресурс соціальної толерантності, який має сучасна університетська освіта. Наразі підвищується роль університетської освіти у розбудові толерантного суспільства. Формування толерантного соціального простору засобами університетської освіти може відбуватися, по-перше, через навчально-виховну роботу (розвиток у студентів толерантності, готовності їх до життя у толерантному соціальному середовищі, до підтримки і відтворення цього середовища); по-друге, через наукову і просвітницьку діяльність університету; по-третє, через рекламу, пропаганду і PR кращих толерантних практик, в яких задіяне університетське співтовариство.

Трансформаційні процеси у сучасному українському суспільстві поглибили соціальні нерівності у системі вищої освіти. Проте у нашому дослідженні не знайшла підтвердження поширена серед науковців думка, що студентство наразі являє собою глибоко диференційовану групу, розколоту на окремі підгрупи, між якими немає взаєморозуміння. Студентська молодь в Україні, попри існуючі відмінності, виглядає як соціальна група, члени якої ідентифікують себе переважно за культурними ознаками, але не відчувають розломів, які б унеможливлювали консолідацію і усвідомлення спільних потреб та інтересів. Толерантність розглядається студентством як необхідність, умова існування у сучасному світі, з його полікультурністю і плюралізмом думок і дій.

У висновках дисертації підсумовуються результати дослідження. Наразі толерантність стає фундаментальним принципом суспільної взаємодії, є необхідною у різних сферах суспільного життя, яке втрачає монолітність, одноманітність, стає все більш фрагментарним і плюралістичним.

Аналіз сучасних інтерпретацій толерантності свідчить про те, що концептуалізація толерантності різними авторами здійснюється по-різному. Незважаючи на те, що толерантність отримує широке концептуальне осмислення, теорія і методологія толерантності наразі існує у вигляді низки ідей, які часто суперечать одна одній. Еволюцію теоретичних підходів до толерантності у дисертації визначено як перехід від нейтральної терпимості по відношенню до представників інших суспільств, культур, релігійних та етнічних спільнот до активної, зацікавленої толерантності, яка починає базуватися на рефлексивному ставленні до власної позиції, конструктивній комунікативній взаємодії з представниками інших соціокультурних груп. У дисертації запропоновано таку періодизацію соціологічних підходів до визначення концепту толерантності: етап категоріального пошуку, етап емпіричного вивчення толерантності в різних сферах суспільного життя, сучасні інтерпретації толерантності і виокремлення соціальної толерантності.

Показано затребуваність активної соціальної толерантності в сучасному суспільстві і розгорнуто її теоретичну та емпіричну інтерпретацію. Активна соціальна толерантність трактується автором як дії соціальних груп і спільнот (включаючи представників управлінських і владних груп), які спрямовані на практичне втілення толерантності як цінності, культурної норми і принципу діяльності в соціальні взаємодії в межах конкретного соціального часу і простору.

У своєму аналізі автор спирається на позицію науковців, які тлумачать толерантність на індивідуальному рівні не як закладену від природи, а таку, яка формується у процесі соціалізації і розвитку особистості, у т.ч. у процесі університетської освіти. Розробка автором теоретико-методологічних основ формування толерантності засобами університетської освіти має практичну спрямованість, вона дозволяє: 1) уточнити місію і конкретні задачі університету в напрямку підвищення толерантності як в університетському середовищі, так і у суспільстві в цілому; 2) уточнити концепцію формування толерантності засобами інституту вищої освіти; 3) удосконалити зміст і структуру послуг, котрі може надавати університет у плані розвитку толерантності; 5) популяризувати позитивний досвід роботи університетів у руслі формування толерантного соціального простору (зокрема, засобами студентського самоврядування, через волонтерську діяльність).

У дисертаційній роботі розкрито взаємодію принципу толерантності і принципу забезпечення прав людини. Автором показано, що толерантність іманентно присутня при розгортанні комунікативно-діалогічних взаємодій як умови забезпечення прав індивідів і груп. Обґрунтовано тезу про те, що наявність у громадян свободи вибору форм мовної поведінки може сприяти не тільки кращому соціальному і політичному інформуванню, але й демонструвати наявність у суспільстві мовної свободи, що є проявом наслідування соціумом демократичних цінностей, серед яких присутня соціальна толерантність. Стан мовної сфери у дисертації розглядається як один з факторів формування соціальної толерантності, особливо за умов поширення надсучасних засобів комунікації, що унеможливлює тотальний контроль за інформаційним простором з боку держави.

Соціальна толерантність передбачає безмежність шляхів комунікації, створення толерантного соціального простору. Водночас некритичне ставлення до суперечливих подій відкриває можливість її переродження у вседозволеність і свавілля. Плюралістичний поліморфізм може сприяти зміцненню соціальної толерантності в суспільстві, але може призвести й до зворотного результату. Тому виникає питання про певну межу толерантності на особистісному та інституціональному рівнях. Межею толерантності вважаються ті прояви толерантних взаємодій (віртуальних і реальних), які задаються характером або природою соціальних нерівностей, поширених у конкретному часопросторі. Аналіз теоретичних підходів до визначення межі толерантності дозволив автору констатувати таке. По-перше, межі толерантності історично змінюються, однак спрямованість і механізм цих змін до кінця не з'ясовані. По-друге, межі толерантності здатні до розширення, але залишається дискусійним питання про те, які соціальні сили задіяні у цьому процесі.

Історична мінливість меж толерантності позначилася на соціологічному теоретизуванні: нова соціальна реальність сьогодення, яка отримала концептуальне осмислення у соціологічних теоріях постмодерну, розширює ці межі й надалі. Підвищується затребуваність створення толерантних соціальних мереж, а оптимізація соціальних взаємодій у контексті толерантності ставить питання про технологізацію соціологічного знання щодо цього феномену, чому певною мірою сприяють результати і висновки дисертаційного дослідження. У подальшому доцільно зосередити увагу на теоретико-методологічних засадах вивчення мовних форм реалізації толерантності/інтолерантності («мова злагоди» та «мова ворожості»), дискурс ненависті та його особливості (агресивність, ірраціональність, маніпулятивність).

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Хижняк О. В. Багатовимірність соціальної толерантності / О. В. Хижняк // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». - Х. : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2008. - № 800. - С. 107-111.

2. Хижняк О. В. Ціна інтолерантності: теоретико-методологічний аспект / О. В. Хижняк // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики : міжвузівський збірник наук. праць / ред. кол. : В. П. Бех, К. Ю. Богомаз, Л. Ф. Бурлачук та ін.; відп. за вип. В. І. Подшивалкіна. - Одеса : Астропринт, 2008. - С. 139-147.

3. Хижняк О. В. Толерантна соціальна мережа: особистісний та інституціональний аспекти / О. В. Хижняк // Вісник Одеського національного університету. - Том 13. - Вип. 5. Сер. «Соціологія і політичні науки». - Одеса : Астропринт, 2008. - С. 243-249.

4. Хижняк О. В. Міграційні процеси як фактор актуалізації соціальної толерантності / О. В. Хижняк / Социальные технологии: Актуальные вопросы теории и практики : Международный межвузовский сборник научных работ. - Запорожье : Изд-во КПУ, 2008. - Вып. 37. - С. 410-420.

5. Хижняк О. В. Ризики соціальної толерантності / інтолерантності в умовах глобалізації / О. В. Хижняк // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : збірник наукових праць. - Х. : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2008. - С. 285-288.

6. Хижняк О. В. Волонтерська діяльність як толерантна соціальна практика / О. В. Хижняк // Социальные технологии: Актуальные вопросы теории и практики : Международный межвузовский сборник научных работ. Вып. 42. - Запорожье : Изд-во КПУ, 2009. - С. 218-224.

7. Хижняк О. В. Соціальна толерантність в механізмі забезпечення прав людини / О. В. Хижняк // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : збірник наукових праць. Вип. 15. - Х. : Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2009. - С. 217-220.

8. Хижняк А. В. Роль языка информирования населения в становлении социальной толерантности / А. В. Хижняк // Вісник Одеського національного університету. Том 14. Вип. 13. Сер. «Соціологія і політичні науки». - Одесса : Астропринт, 2009. - С. 183-190.

9. Хижняк О. В. Формування толерантних відносин в українському мегаполісі як аспект європейської інтеграції / О. В. Хижняк // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво : Тези доп. IV Міжнар. наук.-практ. конф. студ., аспірантів і молодих науковців. Луцьк, 17-18 травня 2007 р. / За ред. В. Лажника і С. Федонюка. - Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки, 2007. - С. 314-317.

10. Хижняк О. В. Формування толерантного соціального простору засобами університетської освіти / О. В. Хижняк // Наукові студії Львівського соціологічного Форуму «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін» : Збірник наукових праць. - Львів : Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2008. - С. 620-624.

11. Хижняк О. В. Культура толерантності і види соціальної нерівності / О. В. Хижняк // Соціологія у (пост)сучасності : збірник наук. тез учасників VI Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів. - Х. : Видавничий центр Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 2008. - С. 326-327.

12. Хижняк А. В. Гендерная толерантность и пути ее формирования у студенческой молодежи / А. В. Хижняк // Молодь в умовах нової соціальної перспективи : матеріали IX Міжнародної науково-практичної конференції, Житомир, 21-22 травня 2008 р. - Житомир, 2008. - С. 213-214.

13. Хижняк А. В. Возможности университета в конструировании толерантного социального пространства [Электронный ресурс] / А. В. Хижняк // III Всероссийский социологический Конгресс, 21-24 октября 2008 года, г. Москва. - М. : ИС РАН, 2008.- ISBN 978-5-89697-157-3. - 1 электрон. опт. диск (СD-ROM).

14. Хижняк А. В. Студенческая жизнь сквозь призму экстремизма и толерантности / А. В. Хижняк // Социокультурная среда молодежного экстремизма и ксенофоби : сборник материалов Междунар. науч.-практ. конф. / Под ред. В. П. Бабинцева. - Белгород : КОНСТАНТА, 2008. - С. -244.

15. Хижняк А. В. Возможности институциональной поддержки толерантных социальных практик [Электронный ресурс] / А. В. Хижняк // Материалы конференции «Ломоносов-2009». Режим доступа: http://lomonosov-msu.ru/archive/Lomonosov_2009/21_3.pdf

16. Хижняк А. В. Языковая ситуация как фактор социальной толерантности / А. В. Хижняк // Четвертые Ковалевские чтения: материалы научно-практ. конф., 12-13 ноября 2009 года; отв. ред. Ю. В. Асочаков. - СПб., 2009. - С. 355-357.

17. Хижняк О. В. Історичне і логічне в уявленнях про соціальну толерантність / О. В. Хижняк // Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-теоретичної конференції «Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності» / За заг. ред. проф. П. Ю. Сауха. - Житомир : Вид-во Житомирського державного ун-ту імені Івана Франка, 2009. - С. 281-283.

18. Хижняк А. В. Толерантная социальная сеть современного европейского университета: акторы и механизмы ее воспроизводства / А. В. Хижняк // E-gospodarka, E-spoteczeсstwo w Europie Њrodkowej i Wschodniej / Pod redakcj№ Stawomira Partyckiego. - Wydawnictwo KUL, Lublin, 2009. - P. 284-287.

Анотація

Хижняк О. В. Соціальна толерантність в теоретико-соціологічному вимірі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2010.

У дисертації викладено теоретико-методологічні основи соціологічного вивчення соціальної толерантності. Показано шлях від категоріального пошуку через емпіричне вивчення толерантності у різних сферах суспільного життя до сучасних її інтерпретацій як багатовимірного феномену. Розширено знання про сутність, функціональне призначення, межі, особистісний та інституціональний аспекти соціальної толерантності у сучасному суспільстві.

Розкрито місце і роль соціальної толерантності у забезпеченні прав людини. Виявлено чинники і ризики соціальної толерантності у сучасному глобальному світі. Здійснено теоретичну інтерпретацію поняття «толерантний соціальний простір», показана можливість його конструювання засобами університетської освіти.

Ключові слова: соціальна толерантність, толерантний соціальний простір, функції соціальної толерантності, межа толерантності, активна толерантність, дефіцит соціальної рівності.

Аннотация

Хижняк А. В. Социальная толерантность в теоретико-социологическом измерении. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01 - теория и история социологии. - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. - Харьков, 2010.

В диссертации изложены теоретико-методологические основы социологического изучения социальной толерантности. Показан путь от категориального поиска через эмпирическое изучение толерантности в различных сферах общественной жизни к современным ее интерпретациям как многомерного феномена. Расширено знание о сущности, функциональном предназначении, границах, личностном и институциональном аспектах социальной толерантности в современном обществе. Социальная толерантность рассматривается в работе как характеристика социального взаимодействия, которая проявляется в способности устанавливать мирными способами общность между субъектами при наличие социальных неравенств, которые ее нарушают. Она обусловлена социальным и социокультурным контекстами той социальной среды, в которой она воспринята, формируется и развивается как ценность, культурная норма и принцип деятельности.