Цивільний колабораціонізм як соціальне явище (на прикладі міста Харкова під час окупації 1941-1943 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Цивільний колабораціонізм як соціальне явище (на прикладі міста Харкова під час окупації 1941-1943 рр.)

Спеціальність 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Крижний Сергій Григорович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник доктор соціологічних наук, професор

Куценко Ольга Дмитрівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри соціальних структур та соціальних відносин

Офіційні опоненти доктор філософських наук, професор

Куць Олексій Маркович,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

професор кафедри політології

кандидат соціологічних наук

Скокова Людмила Георгіївна,

Інститут соціології НАН України,

старший науковий співробітник

відділу соціології культури і масової комунікації

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний період розвитку України супроводжується зростанням зацікавленості суспільства у минулому як важливому способі розуміння проблем і соціальних процесів сьогодення. Серед багатьох подій минулого необхідно особливо виділити період Великої Вітчизняної війни, у ставленні до якого й до сього часу має місце значна емоційна та ціннісна забарвленість, конфліктність у тлумаченні, що віддзеркалюється сучасним публічним, зокрема, політичним дискурсом, в якому час від часу здійснюються спроби апеляції до подій того періоду з метою або виправдовування, або, навпаки, звинувачення окремих соціальних кіл сучасного українського суспільства. Останнє привносить напруженість, конфліктність у соціальні відносини. Велика Вітчизняна війна та окупація території нашої держави суттєво вплинули на подальший розвиток українського суспільства. З огляду на цей факт, усі події, що відбувались на території України у вказаний проміжок часу, є значущими для розуміння не тільки процесів воєнного періоду, але й соціальних процесів і характеру суспільних відносин у повоєнні роки.

Одним із складних і суперечливих в історії Другої світової війни є питання взаємодії з ворогом громадян окупованих Німеччиною держав, зокрема, проявів цивільного колабораціонізму з боку населення. Масштабність цього явища не дає підстав вважати проблему другорядною, а факти - поодинокими. Це твердження є цілком справедливим і для України. Явище колабораціонізму є мало дослідженим і складним для вивчення. Серед дослідників проблеми колабораціонізму немає єдиної думки щодо визначення поняття «колабораціонізм», а особливо «цивільний» або «громадянський колабораціонізм», чинників і форм прояву відповідного явища. Суттєвою причиною цього є розмитість критеріїв визначення соціального феномену колабораціонізму. Проблематика цивільного колабораціонізму знаходиться ближче до моральної, ніж до юридичної площини, що утруднює дослідження цього явища. Розуміння явища колабораціонізму потребує занурення у життєвий світ соціальної спільноти того часу, умови якого продукували певні поведінкові настанови, за якими відбувалось конструювання соціальних дій людей, що поділяли простір і час та були безпосередніми учасниками відповідних подій. Суто історичні дослідження явища колабораціонізму, які на цей час більш-менш розвинуті у науковій літературі, накладають пізнавальні обмеження на його розуміння, бо часто спираються на доволі стереотипізоване сприйняття в суспільстві явища колабораціонізму, в тому числі й цивільного; практично відсутні соціологічні дослідження, в яких було б представлене комплексне вивчення даної проблеми.

Викладене вище дає підстави стверджувати, що проблема цивільного колабораціонізму потребує глибокого соціологічного вивчення тому, що з одного боку, є об'єктивна необхідність мати наукове розуміння цього соціального феномену, його проявів в соціальних відносинах під час Другої світової війни та їх обумовленості життєвим світом того часу. З іншого боку, неможливо отримати системне пояснення цього феномену в контексті історично конкретних проявів соціальних відносин тільки за допомогою інших наук (історії, психології, філософії тощо). Тому потребує розробки концептуальний та методологічний підхід до соціологічного вивчення феномену цивільного колабораціонізму, який дозволить здійснити «вживання» в некритичний світ повсякдення, що дасть можливість досягти розуміння практик повсякдення минулого стану суспільства та здійснити типізацію таких практик, виокремлюючи прояви колабораціонізму. У подоланні цієї пізнавальної прогалини ми і бачимо наукову проблему, яку намагаємось вирішити в дисертаційному дослідженні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за темою: «Соціологічний аналіз практик політичного екстремізму в сучасній Україні та суспільствах Східної Європи», номер державної реєстрації КПКВ 2201020.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є соціологічна концептуалізація проявів цивільного колабораціонізму та виокремлення його основних практик та чинників поширення серед населення великого міста у контексті підокупаційного повсякдення під час Другої світової війни.

Для реалізації поставленої мети вирішуються такі завдання:

- визначити теоретико-методологічні засади дослідження цивільного колабораціонізму під час Другої світової війни як соціального явища; дослідити еволюцію терміну «колабораціонізм» та концептуальні підходи щодо класифікації явища колабораціонізму в науковій літературі;

- уточнити поняття «колабораціонізм» та «цивільний колабораціонізм», типи прояву колабораціонізму як соціального явища;

- обґрунтувати можливості застосування концептуальних засад феноменології та соціології повсякдення у дослідженні феномену колабораціонізму з урахуванням специфіки прояву життєвого світу в минулому підокупаційному стані суспільства;

- уточнити методологію та методику дослідження цивільного колабораціонізму, використовуючи історико-соціологічний підхід та комплекс якісних методів збору та аналізу даних. Здійснити збір та аналіз емпіричних даних стосовно повсякденних практик виживання населення м. Харкова в умовах окупаційного режиму;

- виявити прояви практик індивідуального виживання населення в різних періодах окупаційного режиму та виокремити прояви цивільного колабораціонізму в умовах повсякдення війни та окупації;

- виявити вплив структурних чинників повсякдення на прояви цивільного колабораціонізму в різні періоди окупаційного режиму.

Об'єкт дослідження - соціальне явище цивільного колабораціонізму під час окупації в період Другої світової війни.

Предмет дослідження - соціальні практики цивільного колабораціонізму серед населення великого міста під час військової окупації на прикладі м. Харкова періоду 1941-1943 рр.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань використані загальнонаукові методи порівняльного аналізу й синтезу, системного аналізу, типологізації, а також методи міждисциплінарного підходу до досліджуваної проблеми.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є методологія феноменологічного підходу до вивчення повсякденності, розроблена А. Шюцем та Е. Гуссерлєм. Зокрема, в дослідженні ми спираємось на концепцію життєвого світу, яка дозволяє виокремити в практиках повсякденності явища, що сприяють типізації ставлення до проявів життєвого світу та структуруванню конкретного характеру соціальних взаємодій. Також враховуємо ідеї вивчення повсякденності, представлені в роботах таких українських соціологів, як Л. Малес, А. Мусієздов, І. Попова, Ю. Сорока, А. Худенко та інших. В дослідженні використовуються теоретико-методологічні засади міждисциплінарного історико-соціологічного вивчення соціальних явищ минулого, які були закладені О. Контом та розвинуті в працях М. Вебера, М. Грушевського, М. Данилевського, Е. Дюркгейма, Н. Еліаса, М. Карєєва, Г. Спенсера, О. Шпенглера та інших. Також орієнтуємось на концептуальні та методологічні ідеї стосовно способів вивчення проявів повсякденності, представлені в роботах методологів мікроісторії, а саме К. Гінзбурга, Е. Гренді, Дж. Леві, Х. Медіка, Ж. Ревеля та інших. Важливими для соціологічного розуміння наукової проблеми стали також ідеї концепції голоду П. Сорокіна, концепції страху як розладу психологічних механізмів адаптації Є. Головахи та Н. Паніної, концепції соціальної мімікрії А. Лобанової. У розробці та застосуванні біографічного методу використовуються ідеї, представлені в працях П. Бергера, В. Голофаста, І. Девятко, Ф. Знанецького, Н. Козлової, Н. Лукмана, Л. Скокової, У. Томаса, П. Томпсона, К. Шоу та інших.

Методи емпіричного дослідження. Емпіричну основу дисертації складають результати проведеного автором соціологічного дослідження з використанням якісних методів. Проведено глибинне лейтмотивне автобіографічне інтерв'ю осіб, що перебували в період 24 жовтня 1941 р. - 23 серпня 1943 р. у м. Харкові чи його найближчих передмістях (опитано 35 осіб), а також, здійснено аналіз біографічних документів, а саме опублікованих спогадів, щоденників, мемуарів двох груп харків'ян:

- які залишили місто з німецькою армією (6 біографічних документів),

- які продовжили жити і працювати в радянській Україні у післявоєнний період (6 біографічних документів).

В якості допоміжного матеріалу, долучено до аналізу ще 6 біографічних документів (щоденники, фронтові записки), які свідчать про особливості практик виживання у період окупації на інших територіях в період Другої світової війни. Також застосовано метод вторинного аналізу історичних даних стосовно фактів і подій під час окупації, результати якого співставлені з даними, отриманими автором із застосуванням якісних соціологічних методів, що дало можливість підвищити надійність загальних висновків роботи.

Аналіз одержаної емпіричної інформації та узагальнення емпіричних даних здійснено за допомогою методу щільного опису даних, порівняльного аналізу, також були використані методи соціально-історичної реконструкції.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українській соціології на підставі соціологічної теорії повсякденності здійснено концептуалізацію соціального явища цивільного колабораціонізму та виокремлено його прояви під час окупації в період Великої Вітчизняної війни на прикладі м. Харкова в період 1941-1943 рр. Зокрема отримано наступні результати, що містять наукову новизну:

- вперше у вітчизняній соціології обґрунтовано доцільність застосування феноменологічної концепції повсякденності та мікроісторії як теоретико-методологічних основ для вивчення проявів колабораціонізму під час воєнної окупації, що дозволяє розкрити явище колабораціонізму в процесах становлення структур повсякденних соціальних взаємодій від індивідуального рівня до соціально значущого;

- вперше запропоновано соціологічне розуміння соціального явища цивільного колабораціонізму у межах концепції соціології повсякденності та життєвого світу А. Шюца; дано визначення поняття цивільного колабораціонізму як одного з різновидів колабораціонізму, який проявляється у встановленні взаємодії між окупантами і представниками населення окупованої території на побутовому рівні (в економічній, культурній, соціальній сферах тощо), яка не наповнена злочинним змістом, але сприяє окупантам (їх військовій або цивільній адміністрації) у здійсненні військових, політичних, економічних, культурних заходів, спрямованих на укріплення окупаційного режиму;

- розвинуто комбіновану методологію вивчення цивільного колабораціонізму як соціального явища, яка поєднує методи аналізу біографічних документів та усних свідчень, отриманих за допомогою глибинних лейтмотивних інтерв'ю, а також вторинний аналіз історичних даних. Із застосуванням цієї методології вперше у вітчизняній соціології здійснено емпіричне дослідження проявів цього явища;

- отримало подальший розвиток соціологічне поняття «повсякденність». Спираючись на концепції життєвого світу та повсякденності Е. Гуссерля та А. Шюца, а також враховуючи теоретико-методологічні ідеї представників теорій «історії повсякдення» та «соціальної історії», поняття «повсякденість» визначено як сферу буденних подій, осяжний в практичному досвіді світ, у якому домінує невідрефлексоване переживання, що спирається на індивідуальну та соціально типізовану раціональність здорового глузду та очевидність як спосіб обґрунтування дії;

- удосконалено знання про три умовні періоди окупації, які не співпадають з прийнятими в історичній науці, а саме виокремлено: 1) період «ментальної» окупації напередодні входження окупаційних військ у місто, 2) період «замирювання» населення, який супроводжувався масовим терором з боку окупантів, 3) «основний період» окупації, пов'язаний із знищенням у більшості населення «відчуття себе як вдома» (термін А. Шюца) та розповсюдженням соціальної мімікрії (термін А. Лобанової) як реакції на голод і терор з боку окупаційної влади;

- дістало подальшого розвитку наукове уявлення про буденні прояви життєвого світу соціальної спільноти під час воєнної окупації. З'ясовано форми та чинники типових соціальних практик виживання, в тому числі й проявів цивільного колабораціонізму. Аргументовано, що більшість практик виживання населення міста не виходила за межі пасивного виконання наказів окупаційної влади і тому не перетворювалась на співпрацю;

- за результатами емпіричного дослідження із застосуванням авторської методології охарактеризовано два типи практик цивільного колабораціонізму населення з представниками окупаційного режиму, які не були пов'язані з вирішенням проблеми елементарного виживання. Такі практики розглянуто як прояви індивідуальної раціональності різного тлумачення, яка набувала типізації в подібних для окремих людей умовах підокупаційного повсякдення та життєвого досвіду, що сформувався у минулому.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Запропонована концептуалізація явища цивільного колабораціонізму створює теоретико-методологічну перспективу для подальшого соціологічного вивчення соціальних феноменів, які проявились у суспільстві під час війни та окупації і вплинули на подальший суспільний розвиток. Отримало соціологічного розуміння соціальне явище цивільного колабораціонізму в межах феноменологічної соціології. Поглиблено існуюче наукове знання щодо проявів та чинників цивільного колабораціонізму під час німецької окупації великого міста на теренах України. Наведені у дисертації теоретичні положення, узагальнення та висновки мають значення для розвитку спеціальних соціологічних теорій, а саме - соціології повсякденності, соціології війни та історичної соціології. Теоретичні положення та емпіричні результати, викладені в роботі, можуть бути використані при розробці та читанні навчальних курсів з соціології повсякденності, історичної соціології, конфліктології, соціології культури, якісних методів у соціологічних дослідженнях тощо. Застосування результатів дослідження в навчальній та політико-управлінській практиках сприятиме підвищенню толерантності та порозуміння між представниками різних поколінь суспільства щодо історичних подій, які суттєво вплинули на розвиток соціальних процесів в українському суспільстві.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були представлені автором та обговорювались на засіданнях та теоретичних семінарах кафедри політичної соціології та соціологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, а також на наступних наукових форумах: Міждисциплінарна науково-практична конференція «Усна історія в сучасних соціально-гуманітарних студіях: теорія і практика досліджень» (Східний інститут українознавства ім. Ковальських, Харків, 2006 р.); Міжнародна наукова конференція «Харківські соціологічні читання» (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2004 р., 2005 р., 2006 р.), Міжнародна наукова конференція «Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності» (Луганський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка Луганськ, 2007 р.), V науково-практична конференція Харківського відділення Соціологічної асоціації України «Якубинська наукова сесія» (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2008 р.)

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 8 статтях, 7 з яких опубліковані у виданнях, що входять до переліку фахових видань із соціологічних наук, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (що містять 9 підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 193 сторінки, з них 171 сторінка - основна частина, 22 сторінки - список використаних джерел, який містить 258 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано ступінь наукової розробленості проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дисертаційного дослідження, розкрито наукову новизну, визначено теоретичну та практичну значущість одержаних результатів, наведено дані про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження колабораціонізму як соціального явища» дана характеристика ступеня розробленості наукової проблеми, визначені представлені в сучасній науці концептуальні підходи до вивчення явища колабораціонізму, визначені його типові форми, розроблено поняття цивільного колабораціонізму та з'ясовані концептуальні засади дослідження цивільного колабораціонізму як соціального феномену, що проявився за умов підокупаційного повсякдення під час війни.

У першому підрозділі «Явище колабораціонізму під час Другої світової війни: ступінь наукової розробленості проблеми» проаналізовано походження та еволюцію терміну «колабораціонізм» в радянській та зарубіжній науковій літературі. Зазначено, що термін «колабораціонізм» виник як відображення політики уряду Віші у Франції відносно співпраці з гітлерівською Німеччиною, починаючи з поразки Франції у 1940 році. Згодом цей термін почав використовуватися і для інших режимів європейських країн періоду 1940-1945 років, які стали на шлях співпраці з окупаційною владою та в тій чи іншій мірі йшли у фарватері німецької політики. З'ясовано, що термін «колабораціонізм» у повоєнній радянській науковій літературі та дослідженнях практично не використовувався. Радянські офіційні джерела намагалися представити це явище малозначущим в історії війни та таким, що стосувалося небагатьох осіб в країнах Західної Європи. В той же час з'ясовано, що значна частина повоєнних зарубіжних дослідників, надаючи основну увагу військовим і політичним аспектам співпраці радянського населення з німецькою військовою та цивільною владою, схильна була трактувати подібну співпрацю не як колабораціонізм, а як рух за визволення поневолених народів Радянського Союзу проти радянської влади.

Здійснено аналіз ступеня розробленості даної теми у час після отримання незалежності колишніми республіками СРСР, в тому числі і в Україні. Проведено порівняння тем, пов'язаних з проблематикою співпраці з ворогом під час військової окупації, які переважно вивчаються дослідниками в Україні та в деяких інших країнах колишнього Радянського Союзу, зокрема в Росії. Розкрито різні підходи вітчизняних та закордонних вчених до типологізації явища колабораціонізму та причин його виникнення в різних країнах. Уточнено сутнісні характеристики соціального явища колабораціонізму і визначено поняття колабораціонізму та цивільного колабораціонізму, які застосовані автором в подальшому дослідженні наукової проблеми. Визначено, що колабораціонізм є складним суспільним явищем, яке виникає в результаті взаємодії певної частини населення окупованої території з окупантами та проявляється в добровільній або вимушеній співпраці з ворогом в умовах окупаційного режиму у будь-яких сферах життя: політичній, військовій, економічній, побутовій, культурній та інших. На противагу військовому та політичному колабораціонізму виокремлено цивільну форму колабораціонізму, яка проявляється у встановленні взаємодії між окупантами і місцевим цивільним населенням на побутовому рівні (в економічній, культурній, соціальній сферах тощо), яка не наповнена злочинним змістом, але сприяє військовій або цивільній адміністрації окупантів у здійсненні військових, політичних, економічних культурних заходів, спрямованих на укріплення окупаційного режиму.

Обґрунтовано необхідність застосування соціологічного підходу до дослідження проблемного поля війни взагалі та проблеми окупації та пов'язаних з нею проявів цивільного колабораціонізму зокрема, що дозволить пройти шлях в пізнанні від вивчення індивідуально-історичного до узагальнююче-соціологічного в проявах соціального явища.

У другому підрозділі «Концептуальні засади дослідження цивільного колабораціонізму в межах соціології повсякдення» здійснено обґрунтування вибору концептуального підходу та проведено аналіз і визначення поняття «повсякденність» як ключового для соціологічного розуміння проявів феномену цивільного колабораціонізму під час військової окупації.

Розглянуто теоретичні підходи та концепції, які пропонують оригінальні моделі розуміння життєвого світу та повсякденності. Зокрема, проаналізовані підходи до визначення поняття повсякденності в концепціях школи «Анналів» (М. Блок, Ф. Бродель, Л. Февр тощо), соціальної історії (Н. Еліас та В. Конце), «історії повсякденності» (А. Людтке, Х. Медік та ін.), історико-антропологічної школи у Великій Британії (Б. Малиновський, Е. Еванс-Прічард, А. Радкліф-Браун), «інтерпретаційної теорії культури» (К. Гірц), мікроісторії (К. Гінзбург, Е. Гренді, Н. Девіс, Д. Леві та ін.), також в роботах С. Бойм, Л. Іоніна, Г. Кнабе, М. Крома, В. Лелеко, Ю. Лотмана та інших. Проаналізовані загальнотеоретичні джерела вивчення повсякденності, до яких віднесені роботи засновника феноменологічного напряму у філософії Е. Гуссерля, який першим звернув увагу на значущість філософського осмислення сфери людської повсякденності, яку він позначив поняттям «життєвий світ», а також роботи. засновника феноменологічної соціології А. Шюца. Концепції цих авторів дозволяють розкрити процеси становлення людських уявлень від індивідуального до соціально типового. Мікрорівень суспільних взаємодій запропоновано взяти за основу розуміння соціальних феноменів суспільних відносин, які складались у повсякденних практиках під окупаційного життєвого світу.

Зазначено, що у більшості дефініцій повсякденності, представлених у науковій літературі, пропонуються описові характеристики явища, що утруднює вивчення його проявів. З'ясовано, що наявні теоретичні підходи часто не суперечать один одному, а пояснюють різні прояви феномену повсякденності, саме чому більшість з них можна розглядати за принципом взаємного доповнення. На цих підставах уточнено поняття «повсякденність» як одного з ключових для проведення даного дослідження. Запропоновано під «повсякденністю» розуміти сферу буденних подій людського життя, яка є осяжною в практичному досвіді та характеризується особливою формою сприйняття та переживання світу, що спирається на індивідуальну та соціально типову раціональність здорового глузду та очевидність як спосіб обґрунтування дії.

В другому розділі «Методологія та методи дослідження підокупаційного повсякдення та цивільного колабораціонізму» розкрито принципи застосування історико-соціологічного підходу в дослідженні соціальних явищ минулого та розроблено комплексний метод емпіричного дослідження проявів цивільного колабораціонізму під час військової окупації.

У першому підрозділі «Історико-соціологічний підхід у дослідженні соціальних явищ минулого» на підставі аналізу спеціальної літератури визначено особливості застосування історико-соціологічного підходу в дослідженні соціальних явищ минулого, особливості предмету історичної соціології як спеціальної соціологічної дисципліни, в межах якої здійснюється дане дослідження.

З метою з'ясування особливих характеристик історико-соціологічного підходу, який має безпосереднє відношення до методології історичної соціології, розглянуто процес формування історичної соціології із синтезу соціологічних та історичних підходів до аналізу суспільства. Здійснено аналіз різних аспектів підходу, які розвиваються в рамках індивідуально тлумаченої історичної соціології. Зокрема, проаналізовано концептуальні ідеї М. Вебера, М. Данилевського, Н. Еліаса, Р. Коллінза, М. Манна, П. Сорокіна, А. Тойнбі, О. Шпенглера та інших, на основі чого визначено, що поліваріантний характер історичної соціології дозволяє вирішити актуальну проблему загальносоціологічного знання, що полягає в пошуку органічного взаємозв'язку між фундаментальними і прикладними дослідженнями та визначенні соціальної природи історичних фактів. В теоретико-методологічному різноманітті застосування історико-соціологічного підходу виокремлено низку принципових рис, на які автор спирається в даному дослідженні, а саме:

- пояснення соціальних явищ і процесів має відбуватись виключно з урахуванням специфіки соціального простору і часу, «культурно-історичних типів», в межах яких відбуваються певні події;

- в застосуванні підходу важливим є акцент на особливості соціально-економічних відносин як системоутворюючих в структуруванні життєвого світу, який має бути доповненим специфікою світосприймання людей, що знаходяться під тиском конкретних історичних подій та соціальних обставин,

- особлива увага має приділятись ґенезі соціальних явищ та функціям, які вони виконують в конкретному історично обумовленому соціальному середовищі;

- підхід є міждисциплінарним, що передбачає врахування гносеологічних можливостей в застосуванні методів і даних як соціології, так і історії;

- специфіка підходу пов'язана з «вживанням» дослідника в життєвий світ минулого стану суспільства, тому передбачає застосування переважно якісних методів збору і аналізу даних.

У цьому контексті обґрунтовано необхідність використання методу усних історій та аналізу біографічних документів як основного інструментарію в даному дослідженні, яке спирається на феноменологічну теоретичну традицію та історико-соціологічний підхід.

Другий підрозділ «Застосування біографічного методу та вивчення усних історій в дослідженні проявів цивільного колабораціонізму періоду окупації» присвячений обґрунтуванню та розробці якісної методології емпіричного дослідження проявів цивільного колабораціонізму під час окупації в період Другої світової війни. З'ясовуються особливості застосування методів усної історії та аналізу біографічних документів в дослідженні практик виживання під час воєнної окупації, які дозволяють через суб'єктивне індивідуально-історичне осягнути соціально-типові прояви соціального феномену. колабораціонізм соціальний феноменологія

Дослідження повсякдення суспільства в минулому містить не аби які методологічні труднощі, які в цілому добре описані в спеціальній літературі з історичної соціології. Сьогодні Друга світова війна відокремлена від нас великим проміжком часу, багато подій стерлися з пам'яті або на них нашарувались спогади, розповіді інших людей чи офіційна пропаганда. Для тих, хто безпосередньо пережив події війни, важко витримувати ціннісно-емоційну нейтральність у спогадах та аналізі подій того періоду. Вік людей, які пройшли крізь випробування війни, сьогодні є досить похилим (70-90 років), що змушує до особливої пильності в оцінці свідчень респондентів. Тому проблема вибору методів збору і аналізу емпіричних даних є особливо важливою за даною тематикою.

Аналіз особливостей різних варіацій біографічного методу, методу «усних історій» дозволив уточнити способи застосування відповідних методів у дослідженні наукової проблеми. Обґрунтовується, що задля отримання більш надійного знання про підокупаційне повсякдення та прояви цивільного колабораціонізму в період війни методологія збору даних має бути орієнтованою на поєднання можливостей різного типу якісних методів, а саме доповнення даних глибинних інтерв'ю з очевидцями подій результатами аналізу біографічних документів - щоденників, мемуарів тощо, та їх співставлення з опублікованими історичними даними.

В цьому контексті обґрунтовано використання низки біографічних документів (спогадів, щоденників, мемуарів тощо) свідків окупації м. Харкова та осіб, які мали безпосереднє відношення до тих подій. Це - біографічні тексти, які були написані або безпосередньо в період окупації, або невдовзі після завершення Другої світової війни. В дослідженні використано біографічні свідоцтва як тих, хто стояв осторонь або боровся з окупаційною владою, так і тих, хто співпрацював з окупаційним режимом, а після його зламу залишив місто з німецькою армією та провів залишок життя в еміграції. Як допоміжні біографічні документи, що дозволяють більш глибоко осягнути причини та форми цивільного колабораціонізму, також використано щоденники та фронтові записки воєнного періоду зарубіжних авторів (А. Бобковський, О. Верта, Дрійо ла Рошель, Г. Ефрон, А. Фабр-Люс та інші).

Проведено лейтмотивне глибинне інтерв'ю на тему періоду окупації для збору усних свідчень. Опитано 35 осіб, що пережили окупацію та перебували в період 24 жовтня 1941 р. - 23 серпня 1943 р. в м. Харкові та його найближчих передмістях. Здійснено порівняння усних свідчень харків'ян, що пережили окупацію, з свідченнями, представленими в біографічних текстах.

Для перевірки окремих положень біографічних та усних свідчень застосовано вторинний аналіз історичних даних щодо фактів і подій під час окупації. Основними історичними дослідженнями, на які ми спираємось, стали роботи Дж. Армстронга, Я. Грицака, М. Коваля, В. Косика, О. Куця, А. Мелякова, О. Потильчака, О. Романько, М. Семиряги, В. Сергійчука, О. Сігала, А. Скоробогатова, О. Субтельного, В. Нікольського, Й. Хоффмана, В. Шайкан та інших. Застосування такого комбінованого методу дозволило виокремити в повсякденних практиках виживання громадян прояви цивільного колабораціонізму.

В третьому розділі «Емпіричне дослідження явища цивільного колабораціонізму як практики повсякдення періоду окупації» на основі аналізу емпіричних даних, отриманих автором із застосуванням комбінованого методу їх збору, вивчається повсякдення як напередодні входження окупаційних військ, так і в період окупації, виокремлюються умовні періоди окупації, вивчаються характерні для них практики виживання / пристосування індивідів та виокремлюються специфічні чинники і прояви цивільного колабораціонізму частини населення на різних періодах окупації.

У першому підрозділі «Повсякдення міста напередодні окупації та типові прояви поведінки населення» аналізується повсякдення міста напередодні німецької військової окупації. Виокремлюються прояви та причини розповсюдження катастрофічної свідомості та масової паніки серед населення. Спираючись на доробок феноменологічної соціології А. Шюца, аргументується висновок про те, що причини такого явища потрібно шукати не тільки у невизначеності сьогодення та найближчого майбутнього, яке насовувалось з воєнною окупацією, але й у життєвому досвіді нещодавнього минулого. Індивідуальний та колективний досвід недавньої історії, яку прийшлось пережити, - революція, громадянська війна і перша німецька окупація міста, голод 1933-1934 рр., передвоєнні політичні репресії тощо - формували у населення способи сприйняття дійсності, в яких потреба в рішучих діях, спрямованих на самозбереження, відігравала домінуючу роль. Маючи витоки в індивідуальному досвіді багатьох мешканців міста, страх перед майбутнім транслювався в колективну катастрофічну свідомість, яка перетворювалась під час безвладдя в деструктивні форми масової паніки. На підставі застосування теоретичних розробок Є. Головахи та Н. Паніної аргументовано припущення, що прояви масової паніки та «соціального божевілля» стали також результатом розладу психологічних механізмів адаптації до невідомого з приходом нового окупаційного режиму і реакцією індивідів на руйнацію ціннісно-нормативних устоїв суспільства.

У другому підрозділі «Типізація попереднього досвіду різними верствами населення як чинник соціального сприйняття окупантів у перший період окупації» здійснюється аналіз способів адаптації до нового соціального порядку різних верств населення міста на початку (перші дні) окупації та процесу структурування нових повсякденних практик життя. Доведено, що більша частина населення в цей період обрала шлях вичікування, не вдаючись ні до яких активних дій. Саме вичікування стало важливим способом адаптації до нового повсякдення, яке дозволяло індивіду з'ясувати характер нового соціального порядку та визначити сфери і обсяги «допустимих» дій. У цьому контексті дещо іншого значення на рівні здорового глузду набувають поняття «раціональність», «раціональна дія». Раціональною стає та дія, яка не суперечить здоровому глузду самого суб'єкта, а останній відбиває результат «навчання» попереднім досвідом, який набув типізації в практиках повсякденних взаємодій. На цій підставі відбувається принципова диференціація населення міста на групи, які помітно відрізняються між собою адаптивними повсякденними практиками. Серед таких практик, зокрема, виокремлюються практики «соціальної мімікріїї» (термін А. Лобанової), налаштованості на співпрацю з окупантами, що, зокрема, проявилось у символічних актах демонстрації доброзичливості до окупантів (піднесення хлібу-солі, пригощання наїдками, дарування квітів тощо). Такі дії виокремлено як прояви цивільного колабораціонізму в даний періоді окупації.

Третій підрозділ «Знищення відчуття «себе як вдома» (А. Шюц) в умовах встановлення нового режиму» містить аналіз повсякдення міста в перші місяці німецької окупації, які формують новий окупаційний період. Особливості «нового порядку», впровадженого окупаційним режимом в місті, пов'язаного з безпрецедентною за своєю жорстокістю політикою «замирення» населення, в результаті якої було повішено та розстріляно тисячі заручників і було повністю знищено все єврейське населення міста протягом грудня 1941 року, обумовили принципову зміну повсякдення і способів індивідуальної та колективної адаптації до таких умов. Важливими рисами повсякдення стали масовий голод, параліч інфраструктури міста, ситуативність, руйнація життєвої перспективи та надзвичайно високий рівень небезпеки життя. В результаті у більшості громадян відбувається знищення «відчуття себе як вдома» в тому значенні, яке вкладав в цей вислів А. Шюц. Після позбавлення будь яких прав в «своєму» місті, втрачається можливість суб'єктивно або об'єктивно передбачати дії окупантів та їх реакцію на дії з боку населення, втрачається елементарне відчуття безпеки. За таких умов проблема елементарного виживання стає домінуючою для населення в структуруванні практик повсякдення. Моментально засвоєний набутий життєвий досвід формує уявлення, що виживання можливе тільки за умов цілковитої покори та виконання наказів окупаційної влади. В цей період, на відміну від попередніх, відбувається масова «втрата» населенням попереднього життєвого досвіду, який перестає бути адекватним для вирішення проблем повсякденного життя. В наслідок політики «замирення» спротив окупаційному режиму, як альтернатива, фактично унеможливлюється. Життя стає залежним від випадку, а не дій або бездіяльності конкретного індивідууму чи соціальної групи, що стимулювало в суспільстві поширення відчуття приреченості. Таке відчуття на довгий час стає компонентом індивідуального та колективного життєвого досвіду, який впливає на формування практик виживання більшої частини населення міста. В цей же час формуються нові практики цивільного колабораціонізму, як-то доноси особливо на представників єврейського населення, які призводять до знищення багатьох мирних людей. На вирішення проблеми "як вижити" спрямовані у цей період усі залишкові життєві ресурси громадян.

У четвертому підрозділі «Практики виживання населення під час окупації» аналізуються і виокремлюються типові індивідуальні та колективні практики, спрямовані на забезпечення потреби у виживанні в основний, найбільш довготривалий, період окупації. На підставі аналізу свідчень про характер окупаційних режимів на різних територіях під час Другої світової війни та проявів колабораціонізму обґрунтовується висновок про необхідність врахування особливостей військового окупаційного режиму в конкретному місті і їх впливу на прояви цивільного колабораціонізму. На основі вивчення емпіричних даних з'ясовується, що більшість практик виживання населення міста Харкова не виходила за межі пасивного виконання наказів окупаційної влади і тому не перетворювалась на колаборацію. В такій ситуації практики вимушеної співпраці, як-то обслуговування потреб окупантів, «мінка», дрібна торгівля, робота на деяких працюючих підприємствах, залізниці та інше виправдовувались потребами елементарного виживання, коли вибору інших способів дії практично не було, а важливим методом виживання виступала соціальна мімікрія. Також доведено, що під час окупації відбулось таке структурування повсякдення, для якого стало характерним практично паралельне співіснування двох «соціальних світів»: населення окупованого міста та окупантів з нечисленним прошарком тих, хто виконував контрольно-репресивні функції «посередників» між окупаційною владою та населенням. Представників цих світів мало цікавили значення того, що відбувається в іншому «світі», поки зберігався індивідуально локалізований і дуже несталий стан відносної безпеки.

У п'ятому підрозділі «Форми цивільного колабораціонізму в умовах екстраординарного повсякдення» здійснюється виокремлення проявів цивільного колабораціонізму частини населення міста в контексті типових практик виживання. До таких форм цивільного колабораціонізму нами віднесено:

- форми безпосередньої співпраці з окупантами, як-то служба в поліції та в органах місцевого самоврядування, праця на міських військових підприємствах, спорудженні військових об'єктів; також доноси, стосунки між частиною жіночого населення міста та німецькими військовослужбовцями, добровільний від'їзд на роботу до Німеччини;

- опосередковані форми цивільного колабораціонізму, перш за все, економічного характеру, які свідчили про раціональне пристосування до «нового порядку»; серед таких форм - спекуляція продуктами харчування, скупка у населення за безцінь цінностей на «чорній біржі» тощо. Останні форми помітно посилювали руйнацію як морального, так і економічного стану населення під час окупації.

ВИСНОВКИ

В дослідженні визначено походження та еволюцію терміну «колабораціонізм» в радянській та зарубіжній науковій літературі, виокремлено підходи до теоретичної інтерпретації та типологізації проявів феномену колабораціонізму, причин його виникнення на різних територіях. Запропоновано визначення ключових понять колабораціонізму та цивільного колабораціонізму.

Вивчення явища цивільного колабораціонізму з врахуванням особливостей життєвого світу того часу потребувало уточнення поняття «повсякденність». Застосування в дослідженні понять «життєвий світ як повсякденне життя» та «відчуття себе, як вдома» (А. Шюц) дозволили виокремити походження та прояви явища колабораціонізму в системі соціальних зв'язків у підокупаційному повсякденні, поглибити уявлення про мотивацію соціальної поведінки людей.

Розроблено методологію та методику емпіричного дослідження цивільного колабораціонізму в межах історико-соціологічного підходу, обґрунтовано можливість використання методів усної історії, аналізу біографічних документів як основного інструментарію в такому дослідженні. Обґрунтовано і розроблено комбінований метод збору емпіричних даних, що стало методологічною новизною в соціологічному дослідженні повсякдення періоду окупації в цілому, так і проявів цивільного колабораціонізму зокрема.

Застосування розробленої методології дозволило з'ясувати прояви цивільного колабораціонізму підокупаційного населення в контексті індивідуальних практик виживання, а також типові чинники в соціальних зв'язках і умовах повсякдення, які сприяли таким проявам.

Виокремлено три умовні періоди окупації, які не співпадають з прийнятими в історичній науці і які відрізняються практиками як виживання, так і колаборації, а саме:

- період «ментальної» окупації напередодні входження окупаційних військ у місто, пов'язаний з проявами масової паніки і адаптацією до «нового майбутнього»,

- період «замирювання» населення, який супроводжувався масовим терором з боку окупантів і який характеризується очікуваннями населення перших дій, реакцій окупаційної влади та відтворенням за нових умов власного досвіду життя за радянських часів,

- «основний період» окупації, пов'язаний із знищенням у більшості населення «відчуття себе як вдома» (термін А. Шюца), можливості передбачати дії «інших», примітивізацією практик виживання як пристосування до екстраординарних умов повсякдення та розповсюдженням соціальної мімікрії як реакції на голод і терор з боку окупаційної влади. В залежності від періодів окупації виокремлено прояви типових практик цивільного колабораціонізму:

- практики, які стали результатом свідомого вибору людини і втіленням цільової або ціннісно орієнтованої дії, та

- практики як результат вимушеної адаптації до екстраординарних умов життя.

Усі варіації таких практик можна розглядати як прояви індивідуальної раціональності різного тлумачення, яка набувала типізації в подібних для окремих людей умовах підокупаційного повсякдення та життєвого досвіду, що сформувався у минулому. Більшість практик виживання населення міста не виходила за межі пасивного виконання наказів окупантів і тому не перетворювалася на співпрацю.

Дослідження дозволяє стверджувати, що в м. Харкові цивільний колабораціонізм та його різновиди - економічний та побутовий - виникли, за деякими виключеннями, не як прояв фашистської або націонал-соціалістичної, чи національно-визвольної ідеології, а як спосіб самозбереження населення, спосіб специфічно утлумаченої "раціональної дії" і результат найжорстокішого окупаційного військового режиму. Визначені та проаналізовані провідні варіації безпосередніх та опосередкованих форм цивільного колабораціонізму в умовах військової окупації міста, які проявились в різні періоди окупації. Зазначено, що межа між вимушеним послухом населення та цивільним колабораціонізмом в багатьох випадках є дуже тонкою, і тим більше може трактуватися по різному по сплину кількох десятиліть після періоду, який аналізується. Обґрунтовується припущення, що швидка укоріненість (традиціоналізація) таких практик за екстраординарних умов окупаційної повсякденності сформувала життєвий досвід певного покоління, який продовжував впливати на соціальні взаємодії і у довготривалий післявоєнний період.

На підставі проведеного дослідження зазначається, що соціологічний аналіз цивільного колабораціонізму як соціального явища, його основних практик та чинників поширення серед населення у контексті підокупаційного повсякдення під час війни мають скласти важливий напрям соціологічних досліджень. Крім того доцільним є зосередження уваги науковців на вивченні громадської думки відносно ставлення до цього соціального явища та розуміння його наслідків різними соціальними групами, в тому числі представниками різних поколінь українського суспільства.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Крижний С.Г. Історична соціологія: етапи розвитку / С. Г. Крижний // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». - 2004. - № 621. - С.63 - 68.

2. Крыжный С.Г. Украинский коллаборационизм во время второй мировой войны: историография вопроса / С.Г. Крыжный // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. - Харків: Видавничий центр ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2004. - С. 292-298.

3. Крижний С.Г. Поєднання якісного та кількісного аналізу в історичній соціології як кентавр-проблема / С.Г. Крижний // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. - Харків: Видавничий центр ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2005. - С. 206-209.

4. Крижний С.Г. Щоденник Аркадія Любченка як джерело з вивчення життя підокупаційного Харкова: спроби застосування текстово-біографічного аналізу / С.Г. Крижний // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. У 2-х т. Т.1. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2006. - С. 328 - 333.

5. Крижний С.Г. Застосування методів усної історії в соціологічному дослідженні явища колабораціонізму в м. Харкові під час окупації 1941-1943 рр. / С.Г. Крижний // Вісник Львівського університету. - 2007. - № 1 (серія соціологічна). - С.177-188.

6. Крижний С.Г. Практики виживання цивільного населення Харкова на початку окупації (осінь 1941- весна 1942 рр.) в усних свідченнях та біографічних документах / С.Г. Крижний // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». - 2008. - № 800. - С.136-142.

7. Крижний С.Г. Повсякдення перших місяців (осінь 1941 - весна 1942 років) окупації Харкова в усних свідченнях та біографічних документах (у контексті соціологічного вивчення явища громадянського колабораціонізму) / С.Г. Крижний // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2008. - № 2. - С.118-140.

8. Крижний С.Г. Між «обмеженими хахлами» та «галичменами»: у пошуках ідеального українця (спроба феноменологічної типізації українців в «Щоденнику» А. Любченка) / С.Г. Крижний // Збірник наукових праць ІІ Міжнародної наукової конференції «Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності». Луганський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2007. - С.376- 383.

АНОТАЦІЯ

Крижний С.Г. Цивільний колабораціонізм як соціальне явище (на прикладі міста Харкова під час окупації 1941-1943 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2009.

У дисертації здійснено комплексне дослідження цивільного колабораціонізму як соціального явища серед населення великого міста під час військової окупації на прикладі м. Харкова періоду 1941-1943 рр. Розроблено теоретичні засади вивчення колабораціонізму, обґрунтовано доцільність застосування концептуальних розробок феноменології та соціології повсякдення у дослідженні феномена цивільного колабораціонізму.

Вдосконалено методологію та методику емпіричного вивчення цивільного колабораціонізму на підставі історико-соціологічного підходу та розроблено комплекс якісних методів збору та аналізу даних, за допомогою яких проаналізовано повсякдення міста та типові прояви поведінки населення як реакції на умови повсякдення, що швидко змінювались. Виокремлено три умовні періоди окупації та виявлено типові практики виживання населення в різні періоди окупації, з яких виокремлено прояви та мотиви цивільного колабораціонізму в умовах екстраординарного повсякдення.

Ключові слова: колабораціонізм, цивільний колабораціонізм, повсякденність, практики виживання, форми цивільного колабораціонізму, біографічний метод, метод усних історій.

Крыжный С. Г. Гражданский коллаборационизм как социальное явление (на примере города Харькова во время оккупации 1941-1943 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2009.

В диссертации осуществлено комплексное исследование гражданского коллаборационизма как социального явления среди населения большого города во время военной оккупации на примере г. Харькова периода 1941-1943 гг. Разработаны теоретические основы изучения коллаборационизма, обоснована целесообразность применения концептуальных идей феноменологии и социологии повседневности в исследовании феномена гражданского коллаборационизма. Уточнены социологические понятия коллаборационизма и гражданского коллаборационизма.

На основе анализа степени изученности в научной литературе данного социального явления выявлено, что применение социологического метода, концепции жизненного мира и повседневности позволяют «увидеть» процессы выделения и кристаллизации структур повседневности в условиях исторического прошлого, в частности формирования коллаборационистских практик и их типов.

Разработана методология эмпирического исследования гражданского коллаборационизма в рамках историко-социологического подхода. Обоснована необходимость использования методов устных историй, анализа биографических документов как основного инструментария в данном исследовании. Применение комбинированного метода стало методологической новизной в социологическом исследовании гражданского коллаборационизма периода оккупации в целом, так и проявлений гражданского коллаборационизма в частности.

Применение разработанной методики к эмпирическому изучению феномена позволило уточнить его концептуальное понимание, выделить три условных периода оккупации (которые не совпадают с принятыми в исторической науке) и выявить проявления гражданского коллаборационизма населения в контексте индивидуальных практик выживания, а также их типы в разные периоды оккупации. В частности, обосновано выделение периода "ментальной" оккупации накануне вхождения оккупационных войск в город, для которого стали характерными проявления массовой паники и адаптации населения к "неизвестному будущему"; периода "замиривания" населения, который сопровождался массовым террором со стороны оккупантов и характеризовался ожиданиями населения действий со стороны оккупационной власти и воспроизводством в новых условиях собственного опыта жизни, сформировавшегося в советский период; "основного" периода оккупации, связанного с уничтожением у большинства населения ощущения себя "как дома" (термин А. Шюца), возможности предвидеть действия "других", примитивизацией практик выживания как приспособления к экстраординарным условиям повседневности и распространением социальной мимикрии как реакции на голод и террор со стороны оккупационной власти.