Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

соціологічна теорія: соціально-історичні основи, побудова та трансформація

КОШЕЛЕВ АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

Запоріжжя - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

соціологічний реальність науковий

Актуальність теми. У сучасних динамічних умовах, в яких розвивається світовий соціум, у тому числі й український, актуальним є завдання комплексного вивчення соціально-політичних, соціально-культурних, соціально-економічних, соціально-технічних і соціально-екологічних процесів. Ці процеси дедалі більше диференціюються за ступенем складності й актуальності, глобальності та локальності, технологізації й матеріалізації, інформатизації та віртуалізації, визначеності й невизначеності, прогнозованості та хаотичності проявів у житті кожного суспільства в усьому світі.

Як наслідок - змінюється соціальна складова суспільного життя, що вимагає не тільки нового переосмислення та розуміння, а й створення нового теоретичного підходу, який, використовуючи можливості вже сформованого теоретико-методологічного знання, забезпечив би побудову пояснювальних моделей суспільних реалій. Світ соціальних феноменів розширюється, фактологічний матеріал збільшується, диференціюється і вже не може бути поясненим існуючими концепціями. Виникає потреба в новому, новаторському теоретизуванні - теоретичному поясненні, здатному перетворити, концептуально пов'язати емпіричний масив соціальних фактів.

У сформованих умовах актуальним є завдання парадигмального аналізу теоретичної спадщини в суспільствознавстві, яка сформувалася за останні двісті років і являє собою багате джерело знань, що відображає різні аспекти соціального життя в різні історичні періоди. Саме парадигмальний аналіз соціологічних теорій, здійснюваний з метою наступного теоретизування, дасть змогу подолати кризу в соціологічному знанні й забезпечити приріст знань для створення нових теоретико-методологічних підходів до дослідження соціальної дійсності.

Історія соціологічної думки має прихований, ґрунтовно не досліджений, невивчений і невикористаний потенціал, розкриваючи який, можна в майбутньому одержати нові знання про конструкти теоретичного мислення дослідників, алгоритми теоретизування, механізми побудови соціологічних теорій і їх витоки. Реалізація цього напряму досліджень може сприяти формуванню сучасного інноваційного підходу в соціології.

Наукова проблема, що розглядається, полягає в тому, що соціологія, соціологічне теоретизування не в змозі уникнути онтологічного, гносеологічного та епістемологічного розриву з розвитком реального світу, що ускладнюється. Наявні теоретико-методологічні підходи цілком не відповідають на запитання, що виникають. Подолання цих суперечностей можливе в площини соціологічного парадигмального аналізу. Як наслідок, очевидна нагальна затребуваність соціологічної теорії як пояснювальної й практичної моделі, що створила б підґрунтя для ефективного управління суспільством, принаймні публічної презентації пояснення того, що відбувається в соціальному світі.

Усе сказане вище визначає науково-теоретичну та практичну актуальність теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах науково-дослідного проекту «Модернізація методів навчання у вищій школі в умовах впровадження кредитно-модульної системи: соціологічний аспект аналізу» (2009-2010 рр.), який здійснює кафедра соціології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (номер державної реєстрації 2-203-09). За участю автора проведено дослідження загального стану понятійно-категоріального апарату в соціологічній науці (довідка Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара №789 от 10.09.2010р.).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертації є теоретична рефлексія побудови та трансформації соціологічного знання на основі здійснення парадигмального аналізу.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

- здійснити аналіз генезису засад соціологічної теорії й методології;

- з'ясувати предметну спрямованість сучасних практик соціологічного дослідження в Україні;

- розробити модель аналізу, що дає змогу описувати виникнення, формування й становлення соціологічної теорії в структурованому полі науки;

- визначити конструктивні елементи і їхні особливості в комплексному процесі теоретизування;

- сформулювати й обґрунтувати методологічні настанови, пов'язані із сучасною трансформацією та структурацією об'єктно-предметного поля соціології.

Об'єкт дослідження - сукупність методологічних принципів і теоретичних конструкцій, що утворюють зміст метасоціологічних концепцій як усталених систем поглядів на соціальний світ.

Предмет дослідження - процес становлення та розвитку теорії й методології наукового пізнання в соціології.

Методи дослідження. У ході дослідження використано такі методи: ретроспективний історичний метод - при аналізі хронологічного порядку формування соціологічних концепцій; соціально-психологічний аналіз мотивації суб'єктів теоретизування - для розкриття індивідуальних установок, атитюдів учених; діалектичний метод - при дослідженні генезису соціологічної концепції; системний і функціональний методи - при аналізі соціологічних теорій; порівняльний аналіз - при дослідженні відмінностей соціологічних основ теорії; метод виявлення відмінностей (у рамках теорії відмінностей) - при аналізі соціологічних теорій з метою виявлення відмінностей як підстав для початку теоретизування; моделювання - під час розробки моделі інформності для комплексного аналізу процесу створення соціологічної теорії, визначення та дослідження основних складових теоретизування: об'єктно-предметної сфери, інформаційної складової, яка відображає предмет дослідження, використовуваний метод і позиції дослідника.

Емпірична база. Для емпіричного обґрунтування результатів використано метод формалізованого контент-аналізу: бази даних тем кандидатських і докторських дисертацій з соціології за період 1990-2009 рр. (Україна); матеріалів загальної тематики тез та статей I Конгресу САУ; тем доповідей VI Всеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми розвитку соціологічної теорії: українське суспільство та глобальні соціальні зміни»; тем доповідей III Всеросійського соціологічного конгресу.

Наукова новизна одержаних результатів. Теоретична рефлексія побудови та трансформації соціологічної теорії в умовах мінливої реальності дала змогу одержати такі результати, що виносяться на захист:

- на підставі парадигмального аналізу генезису соціологічного знання вдосконалено уявлення про сукупність соціологічних теорій, у результаті чого в трьох основних соціологічних парадигмах (об'єктивізм, суб'єктивізм, інтегралізм), представлених відповідними соціологічними теоріями, виявлено спільну для всіх сутнісну складову - соціальну активність (соціальну кінетику); показано діалектичний зв'язок між масовою й індивідуальною соціальною активністю; уперше запропоновано розглядати співвідношення між масовою й індивідуальною соціальною активністю як критерій парадигмальної кодифікації соціологічних теорій (с. 77-90, с.124-142);

- вперше проаналізовано з погляду предметної спрямованості й кількісного розподілу різні типи досліджень соціологічної тематики в Україні, що становлять емпіричну базу цієї роботи; показано, що в українській соціології незначною є кількість звернень до вивчення теоретико-методологічних проблем і фактично відсутня науково-практична діяльність у галузі історіографії соціології. Зокрема, теоретизуванню присвячено близько 2% усіх дисертаційних робіт із соціології в Україні, виконаних протягом 1990-2009 рр., що не відповідає рівню запитів на соціологічну теорію (с. 10-35, с. 36-43);

- уперше розроблено й верифіковано модель інформності, що являє собою операціоналізовану схему взаємодії основних компонентів: актуалізованого предмета, інформаційної бази дослідження, методологічного забезпечення цього процесу й активної особистості дослідника - і призначена слугувати інструментом для аналізу комплексного процесу розробки соціологічної теорії (с. 52-66);

- завдяки застосуванню моделі інформності уточнено організаційно-методологічні витоки проблеми невідповідності соціологічних знань динамічним змінам соціальної реальності. Це, по-перше, інституціалізація соціології (легітимація знання, структурація поля соціології); по-друге, науковий релятивізм; по-третє, проліферація та фракціоналізація соціології. Доведено, що кумулятивний ефект цих не пов'язаних між собою процесів посилює глибинний антагонізм двох протилежних тенденцій: приросту емпіричного знання, узагальненого в теоріях середнього рівня, й одночасного зменшення відповідності професійної мови понятійному апарату науки, заплутаність його тезаурусу внаслідок використання принципу поліпарадигмальності (с. 69-76);

- вперше проаналізовано тенденції трансформацій об'єктно-предметного поля й методів сучасної соціології, що дало змогу сформулювати ряд методологічних настанов: по-перше, перспективної відкритості, що вимагає формувати такий підхід до предмета, при якому буде відкриватися його наступна перспектива з нових сторін - предметів наступного вивчення; по-друге, змістовної основи аналізу соціологічного знання з метою виявлення універсалій для наступного теоретизування; по-третє, динамічності предмета, що, з огляду на актуалізацію значущості процесуальності, активності й нелінійності соціального розвитку, вимагає відображення цієї мінливості в предметі вивчення (с. 105-124);

- набуло подальшого аргументованого розуміння, на основі емпіричної бази даних, що на сучасному етапі інституціалізації української соціології розвивається складний процес її диференціації, що зумовив автономізацію академічної, публічної, критичної та прикладної соціологій; наукове поле української соціології відрізняється нерівномірністю - переважає середній і прикладний рівень науково-практичної діяльності, тоді як загальнотеоретичний рівень не розвивається, не сформовані зворотні зв'язки галузевих соціологій із загальнотеоретичним рівнем досліджень (с. 46-49).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони розширюють можливості для подальшого метааналізу та парадигмального аналізу соціологічного знання, дослідження історичних проблем формування й розвитку криз і їх вплив на процеси теоретизування в сучасній світовій та українській науці. Важливість запропонованих теоретичних положень, висновків і наукової новизни визначається актуальністю пошуку виходу зі складної теоретико-методологічної кризи, в якій опинилась наука. Метааналіз з метою подальшого поглибленого вивчення соціологічних теорій відкриває шлях для розробки інноваційних концепцій і теорій, спрямованих на глибоке та всебічне вивчення сучасних соціальних реалій. Розробка авторського теоретико-методологічного підходу до парадигмального аналізу соціологічних теорій і парадигм, а також одержані результати можуть слугувати підґрунтям для подальшого теоретизування на шляху формування української теоретичної школи.

Матеріали дослідження також дають змогу вдосконалити викладання у вищих навчальних закладах таких соціологічних курсів, як: «Соціологія», «Загальна соціологія», «Загальнотеоретична соціологія», «Історія соціології».

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на таких наукових конференціях: Круглий стіл «120-річчя з дня народження П. Сорокіна» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); I Конгрес соціологічної асоціації України «Соціологія в ситуації соціальних невизначеностей» (м. Харків, 2009 р.); VI Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми розвитку соціологічної теорії: українське суспільство та глобальні соціальні зміни» (м. Київ, 2009 р.).

Публікації. Основні результати викладено у восьми наукових працях, з них: чотири - статті в наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові з соціології; три - статті в інших виданнях; одні - тези доповіді на конференції.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Робота містить 3 таблиці, 1 рисунок. Повний обсяг дисертації - 204 сторінки, список використаних джерел (223 найменування) займає 21 сторінку, шість додатків - 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження; розкрито його наукову новизну, практичне значення; наведено відомості про апробацію; подано інформацію про публікації за темою дослідження та його структуру.

У першому розділі - «Дослідження засад соціологічного теоретизування: традиція й сьогодення» - простежено історичній генезис соціологічного теоретизування та формування проблемного розуміння об'єкта соціології - суспільства, розкрито роль методу в науковому досліджені суспільства і його генезис у суспільствознавстві.

У ході історичного аналізу виявлено, що інтерес до пізнання механізмів, закладених у функціонуванні суспільства, виник у давні часи. Індустріальні процеси, що розпочалися наприкінці XVII ст., трансформувавши середньовічний уклад життя, не зменшили проблем, а ускладнили існуючі й додали нових. У світлі тих перетворень, що охопили всі сфери життєдіяльності, актуальність організації справедливого, рівноправного суспільства набирає нової сили. З іншого боку, непідконтрольні результати процесу індустріалізації, а з ними й усі похідні соціальні форми проявів вимагали вже не просто схоластичного релігійного або філософського пояснення, а науково обґрунтованого підходу до розкриття принципів, закономірностей поступу. Таким чином, зроблено висновок, що сформовані соціально-історичні умови вплинули на генезис нової науки - соціології, початковим об'єктом якої став проблемно-предметний зріз соціуму. Поняття суспільства, яке увібрало в себе всі проблеми, визначені та не визначені, було виділено в об'єкт, сформувавши об'єктно-предмету сферу дослідження.

Водночас набирав сили первісний етап інституціалізації соціології як самостійної науки, який ознаменувався становленням двох теоретичних парадигм - позитивістської (у руслі якої згодом сформувалися структурний функціоналізм та біхевіоризм) й індивідуалістичної (розуміючої), що стала витоком для екзистенціоналістського, феноменологічного, конвенціоналістського, волюнтаристського, антропоцентричного, психологічного напрямів у соціології. Обидві проголошували об'єктом соціології суспільство, але якщо перша трактувала його як зовнішній, незалежний від індивіда світ, що розвивається за своїми законами й зумовлює розвиток особистості, то друга вбачала в суспільстві результуючу творчої діяльності окремих особистостей. Відповідно до вихідних теоретичних засад, полярними були й методи вивчення соціальної реальності, по суті, кожна відстоювала своє наукове право на об'єктивність пізнання.

Подолання теоретичного антагонізму зазначених парадигм, об'єднання раціональних начал, що містить кожна з них, було здійснено в рамках інтегрального підходу, який, свого часу започаткувавши парадигму, котру відрізняють явні й неявні синтези та злиття проблематик, теоретичних засад і підходів, позначив вихід із кризового стану й подальший дослідницький вектор у розвитку теоретизування. Однак на сьогодні підсумком розвитку інтегративного методу стала поліпарадигмальність та науковий релятивізм, що допускає одночасне використання несумісних методологічних принципів для пізнання й дослідження соціальних явищ. Такий стан справ демонструє неспроможність розроблених на сьогодні методів і ставить завдання подальшого розвитку методу в рамках соціологічного теоретизування.

У ході дослідження розглянуто історію поглядів на суспільство, що вказує на те, що самі соціальні умови визначали спроби його теоретичного осмислення. Такий зв'язок автор вважає за доцільне називати «об'єктною зумовленістю» соціологічного теоретизування. Сучасну структурацію наукового поля соціології зумовила вся історія формування об'єктно-предметної сфери досліджень разом з генезисом відповідної методології; певну роль відіграв і конкретно-історичний перебіг інституціоналізації соціології як наукової дисципліни. Це складне, часом суперечливе системне утворення, структуроване:

1) деонтологічно несумісними парадигмами знань;

2) ставленням владних еліт (ступенем соціальної та політичної затребуваності);

3) науковою традицією;

4) рівнем організації й практиками розвитку національних і регіональних дослідницьких центрів.

Підкреслено ще один важливий момент: якщо перші соціологи одноосібно виконували різні наукові функції, то за сучасних ринково-капіталістичних умов відбувається диференціація праці в соціології. Так, унаслідок історично набутих соціологією форм інституціоналізації сьогодні в суспільстві представлено чотири види соціологій, чотири типи фахових спеціалізацій, чотири формотворні системи соціологічної праці, що перебувають у суперечливих відносинах: академічна, прикладна, критична й публічна.

Згідно з результатами авторського якісно-кількісного дослідження проблематики наукових розвідок як в українській, так і в російській соціології незначною є кількість звернень до вивчення теоретико-методологічних проблем і фактично відсутня науково-практична діяльність у галузі історіографії соціології. Є всі підстави припустити, що одержувані досягнення, наукова новизна залишаються необробленими й невикористаними належним чином на загальнотеоретичному рівні, тому розвиток галузі історіографії соціологічного знання видається не менш актуальним, ніж метааналіз і теоретизування щодо методів соціології.

Як наслідок, українська соціологія дещо відстає (зокрема, від російської) у питанні метааналізу й виробництва теоретичного знання, здатного «конкурувати», тобто бути затребуваним, через домінування досліджень, спрямованих на вивчення феноменології соціальних проблем. Парадокс полягає в тому, що нагальна необхідність соціологічного теоретизування продиктована саме процесами, що відбуваються, темпами й перспективами суспільних трансформацій. Однак спостерігається деяка подібність моменту легітимації соціологічного знання в суспільстві кінця XIX - початку XX ст. із сучасною ситуацією в українській соціології, що вселяє надію на прогресивний розвиток академічної (теоретико-аналітичної) соціології в нашій країні.

Отже, проблеми теоретизування, які включають незгоду й «невдоволення» наявними теоретико-методологічними підходами, представлені недостатньо. Це свідчить про відсутність метааналізу та теоретизування з метою конструювання нових теоретико-методологічних підходів. Навряд чи помилимося, прогнозуючи, що такий стан справ зберігатиметься найближчими роками. Цей висновок свідчить про існування проблеми в українській соціології, що потребує її вивчення та вирішення.

У другому розділі - «Модель інформності як інструмент комплексного аналізу соціологічної теорії» - сформовано модель інформності - аналог реальності теоретизування, як комплексний підхід парадигмального аналізу соціологічних парадигм, із застосуванням її в подальшому аналізі соціологічної теорії.

Соціологічна теорія, яку автор позначив ST (від англ. sociologic theory) для побудови схематичної пояснювальної моделі, у дослідженні є об'єктом парадигмального аналізу і з'являється як комплексна форма знань, що вбирає в себе об'єктно-предметну сферу життя соціуму з теоретико-методологічним обґрунтуванням свого змісту.

Говорячи про форму та зміст (інформації) і прагнучи позначити феномен, що відображатиме нове розуміння процесу виробництва соціологічного знання, автор вдався до комбінування (етимологічного синтезу) цих двох слів. Під поняттям інформності, яке вводиться, розуміється модель, що включає в себе, по-перше, форму, яка відбиває комплексний зміст виділених елементів; по-друге, інформаційну складову процесу теоретизування, що виняткова в кожному окремо взятому випадку (рис. 1).

Рис. 1. Модель інформності: ST = PR + SB + IF

Таким чином, авторська модель складається з таких елементів: PR - особистість дослідника (індивідуально-психологічна, ментальна система установок), SB - предмет дослідження, IF - інформаційні дані (емпірично виділені факти), ST - соціологічна теорія, RS - реальний світ (широко представлена навколишня дійсність).

Окремим елементом розробленої моделі аналізу виступає предмет - SB (від англ. sabject) в (див. рис. 1). Предмет - це одночасно, по-перше, результат дослідницької діяльності, відображений у соціологічній теорії; по-друге, зворотний бік проблеми (публічної за своїм походженням), що хвилює дослідників. Говорячи про предмет, ми завжди ясно виділяємо його істотні сторони, абстрагуючись від інших сторін об'єкта. Об'єкт окреслюється дослідником у світі навколишньої реальності, що позначимо для моделі RS (від англ. real surrounding - реальне навколишнє середовище).

Вступаючи в поле наукової діяльності, кожний опиняється в системі, що структурована від простих побутових слів до гіпостазування їх науковим значеннєвим змістом. Слова, що вводяться в науковий обіг, переходять у розряди термінів і категорій, де в полі наукових смислів відбувається подальше формоутворення засад, методів, принципів, наукових аксіом і, зрештою, побудова теорій.

Як встановлено, на «вході» ці поняття відображають сутність зовнішнього соціального життя в предметі SB. Далі за допомогою розроблених процедур концептуалізації соціальні явища з повсякденного соціального життя формують на «виході» з методологічного науково-виробничого цеху IF - інформацію за допомогою методологічного науково-виробничого інструментарію МL - методу, у нашому випадку це реляції між елементами (від англ. methodology).

Внесено ясність щодо IF - інформації. Предмет та інформація (інформаційні дані) не тотожні. Під інформацією розуміємо комплекс інформаційних даних, які передбачають, що одна можливість відокремлюється від інших можливостей. Як можна зрозуміти, інформація - це вибір зі сфери можливостей, при якому завжди будуть невідповідності в предметі і його інтерпретації.

Головним організатором і конструктором виступає особистість дослідника - PR (від англ. person). Використовуючи логічні методи, учений фіксує предметно-проблемну сферу своєї наукової діяльності, й об'єктивно існуючий предмет, наявний на «вході», набуває штучного, формалізованого визначення на «виході».

Як наслідок, відбувається моделювання побудови соціологічної теорії, в основі якої лежать фактологічні дані - IF із соціального світу, яка виходить з певної дослідницької позиції особистості - PR, яка передбачає використання обґрунтованого ним методу ML і яка прагне досягти свого наукового домінування. Поява відмінного підходу з відмінною методологією свідчить про факт наявності сутнісного розходження, що дає змогу виділяти його в окремий предмет - SB, щодо якого й розгортається перспектива теоретичної побудови.

Розкриваючи сутність процесу теоретизування за допомогою моделі інформності, встановлено, що метод виступає як механізм переведення соціальної дійсності в соціологічне знання й пропонує можливість абстрагування різних сторін соціального світу. Об'єктно-предметна сфера, представлена в соціологічних дослідженнях, диференціюється на різні предмети, що інтерпретуються по-різному. Про це свідчать результати виконаних якісно-кількісних досліджень, що демонструють виділення різноманітних сфер із широким охопленням предметно-проблемної сфери вивчення. Водночас спостерігається процес розвитку соціальної масової й соціальної індивідуальної активності, що становлять онтологічну основу соціальної реальності.

У третьому розділі - «Перспективи розвитку сучасного соціологічного теоретизування» - при розгляді перспектив соціологічного теоретизування проаналізовано компоненти класичної гносеологічної схеми «об'єкт - предмет - метод - суб'єкт пізнання» у зворотному порядку: суб'єктивна складова наукової позиції дослідника; методи осмислення соціальної реальності як предмет теоретичної рефлексії; формування інноваційного підходу до визначення об'єктно-предметної сфери соціології; методологічний дискурс.

Творча спроможність дослідника - це одна зі складових соціологічного теоретизування, чи не найважливіший чинник формування перспектив розвитку соціології як науки. Тому особистість як суб'єкт наукового пошуку, з властивими йому суб'єктивними якостями розглядається як елемент аналітичної схеми моделі інформності.

Встановлено що глобалізація, диференціація й інституціоналізація сучасної науки породжує не тільки чисельне збільшення науковців, не тільки форми колективної творчості зі структурацією, розподілом функцій, конкуренцією та неминучими конфліктами як усередині творчих об'єднань, так і між ними, а й бюрократизацію, груповий тиск і спроби монополізувати чи принаймні конвенціоналізувати істину. Типовим є виникнення перед теоретиком ситуації вибору, по-перше, між апологетикою сутнього й нонконформізмом при інтерпретації соціальних фактів; по-друге, між розробкою теоретичних постулатів і спробами їх практичної перевірки («спокуса владою»).

У ході роботи узагальнено «нормативний» портрет сучасного вченого:

- по-перше, учений повинен бути «не нормальний» (у попперівському розумінні), тобто критично налаштований щодо існуючого стану наукового пізнання;

- по-друге, важливий і складний момент - це те, що теоретик має принаймні для себе з'ясувати, навіщо він прагне займатися науковою діяльністю. Наукова позиція «не нормального» вченого бере початок від усвідомлення мотивів і стимулів, що привели його в науку;

- по-третє, критичність є способом мислення, засобом досягнення мети, а не самоціллю й самоцінністю. Вона має поєднуватись у науковій діяльності з такими якостями, як незалежність, об'єктивність і неупередженість.

Показано, що прискорення трансформації соціальної реальності, зокрема глобалізаційні процеси, зрощення віртуального й реального світів, яке спостерігається протягом останніх десятиліть, являє собою проблему, що вимагає формування нового наукового методу вивчення. Гносеологічне відображення соціальної реальності потребує постійного вдосконалення методології дослідження, якщо метою вченого є одержання більш об'єктивних, точних і достовірних результатів. Одним із найсуттєвіших методологічних принципів для формування методу є цілісність і комплексність знання.

На підставі проведеного аналізу виникає необхідність побудови нового методу, даність обґрунтована останніми досягненнями у фізиці, термодинаміці, нейрофізіології, загальній теорії систем. Нова самоорганізаційна парадигма, що формується як альтернативний підхід у сучасному теоретизуванні, створює перспективний вектор розвитку та приросту знань. Принципи біфуркацій, автокаталізу, емерджентності, дисипативності є новими категоріями, що відображають сутність динамічності, процесуальності, активності, на чому й необхідно сфокусувати увагу в сучасному теоретизуванні.

Аналіз трансформацій об'єктно-предметного поля й методів сучасної соціології дав змогу сформулювати деякі методологічні настанови. По-перше, результати теоретико-методологічних досліджень мають бути спростовуваними й такими, що підлягають фальсифікації (у попперівському розумінні). Сутність цього правила полягає в принципі пошуку за допомогою побудови множини гіпотез щодо прихованих проблемних сторін предмета дослідження, а це і є шлях прогресивного теоретизування. Застосування його в наукових розвідках допоможе зняти властиве традиційній парадигмі уявлення про принципове обмеження пізнання й приведе до формування відкритої теорії, свого роду незавершеної системи. По-друге, при створенні концепції варто критично підходити до досягнень попередників, вдаючись до аналізу усталених і перевірених часом знань (універсалій), з метою їхнього подальшого застосування (синтезу) у теоретизуванні. По-третє, при сучасному теоретизуванні потрібно, насамперед, брати до уваги зсув центру досліджень зі стану суспільної системи в бік процесуальних параметрів, характеру перебігу змін, динаміки активності.

У ході дослідження встановлено, що органічна активність, соціальна активність (масова й індивідуальна), техногенна активність є взаємопроникними і взаємодіючими видами активності, що приводять до зміни своїх носіїв. Динаміка активностей приводить до змін у різних сферах життєдіяльності, і є певні підстави визнати, що суспільні науки не встигають вчасно реагувати на ці зміни, котрі ведуть до істотних переміщень і в науковому фокусуванні в сучасних соціологічних дослідженнях, коли необхідно заново формувати й окреслювати об'єктно-предметну сферу вивчення.

Саме прискорення й динаміка активностей актуалізують завдання нового теоретичного осмислення того, що відбувається. Узагальнення отриманих у ході роботи результатів з метою уточнення об'єктно-предметної сфери на сучасному етапі розвитку соціології дає змогу змоделювати один з можливих варіантів перспектив.

Якщо відтворити тріаду активності (органічна, соціальна, техногенна), то соціальна реальність, соціальний світ і соціальна дійсність являють собою похідні від активностей, і за відсутності органічної чи соціальної активності не мають свого матеріального носія і відтворювача соціогенезису. Людина - це єдиний об'єкт (організм і психіка), що формує тріаду активностей у співтовариствах із собі подібними. З одного боку, вона являє собою процесуальну активність, з іншого - відтворює соціальну й техногенну активність.

Отже, щоб не захаращувати соціологічний категоріально-понятійний апарат введенням зайвих понять, варто розширити поняття соціальності, здатне увібрати в себе отримані результати (розширитися в новому розумінні). Розроблена модель інформності дає ще одну можливість - це можливість визначення, актуалізації й формування нового перспективного розуміння соціальності.

Як встановлено, соціології необхідне визначення базової об'єднуючої підстави. Отримані результати дають змогу оформити та сформувати об'єктно-предметну сферу сучасного соціологічного аналізу. Такою підставою спроможна виступити соціальність. Здійснена концептуалізація соціальності показує її винятковість і унікальність. Концепт соціальності містить у собі: масову соціальність (соціальна масова активність), індивідуальну соціальність (соціальна індивідуальна активність), психологічну складову розумного розвитку (психічна активність) і носія - біологічний організм (органічна активність). Концепт соціальності є автологічним і самореферентним, тому що дає подальшу можливість теоретико-методологічного вивчення соціальної дійсності, а також є предметом для вивчення самого себе.

ВИСНОВКИ

У висновках констатовано, що в дисертації здійснено кроки до розв'язання наукової проблеми - запропоновано комплексний підхід до парадигмального аналізу соціологічної теорії, яка постійно розвивається в сучасних динамічно представлених реаліях. Встановлено, що в ході своєї науково-практичної діяльності соціолог-дослідник самостійно не вибирає проблеми дослідження, вона нав'язується йому ззовні сформованими соціально-історичними умовами.

У ході дослідження при виділенні й формуванні об'єкта соціології визначено його обмеженість і причинну зумовленість. Таким чином, поняття суспільство, увібравши в себе всі проблеми, визначені й ще не визначені, було виділено в об'єкт, що визначає предметну сферу нової науки - соціології.

На сучасному етапі триває розвиток структури поля науки соціології. Спостерігається складний процес диференціації становлення соціологій (академічної, публічної, критичної, прикладної) і налагодження внутрішньонаукових відносин. В українській соціології склалася ситуація перекосу в соціологіях, коли домінує прикладна й публічна соціології. Отримані результати, можливо, і становлять наукову соціологічну цінність, але залишаються незатребуваними, неузагальненими, не використовуваними в теоретичних розробках через відсутність зворотного зв'язку з «відсутньою» академічною соціологією. У цілому зараз соціологія як інститут перебуває в стадії реформ і модернізації, у якій триває процес поділу соціологічної праці й формування міжтрудових відносин.

Виходячи із цього, професійна чи академічна соціологія, у коло обов'язків якої входить виробництво теоретичного знання, являє собою окрему підсистему в єдиному полі соціології. Саме тут у рамках цієї системної закритості повинні розгортатися теоретичні наукові пошуки, але в реальності це не зовсім так. Основна кількість наукових інтересів представлена в різних сферах громадського життя. Явні проблеми невідповідності між соціальними подіями, що відбуваються, і наявними теоретичними розробками, що відбивають формальну сторону теоретизування, не знаходять належного інтересу. Розвиток метааналізу й «чистого» аналітичного теоретизування в українській соціології перебуває в стадії генезису.

У процесі соціально-історичної ретроспекції становлення ідеї суспільства й інституціалізації науки була розроблена й запропонована модель інформності для наступного парадигмального аналізу соціологічної теорії. Модель демонструє загальний процес теоретизування, розкриває механізм виробництва соціологічного знання.

Результатом парадигмального аналізу із застосуванням моделі інформності стало виділення того спільного, що є в розглянутих теоретичних зразках: у роботах представників позитивістських теорій загальною особливістю виступає соціальна масова активність у суспільних процесах. Період індустріалізації явно виділив масову активність у всіх морфогенетичних процесах.

У теоріях інтерпретативної соціології інтерес був зміщений із системного макрорівня на суб'єктивний рівень аналізу, в основі якого соціальна індивідуальна активність. Сама PR - особистість дослідника містить у собі це начало - активну орієнтацію на дії, що і приводить до створення теорії.

Для нас важливий висновок про те, що обидві парадигми, представлені відповідними соціологічними теоріями, відображають трансформацію людської трансценденції в соціальну активність, що має свій масовий та індивідуалістичний прояв у суспільстві. Соціальна активність виступає в цих парадигмах потенціалом діяльнісної активності, що розвивається, відтворюючи різні сторони життя суспільства. Широта та глибина подібних відносин безмежна. Узагальнення результатів парадигмального аналізу підтверджують, що соціальний світ, оформлений у предметну сферу вивчення соціології, в об'єктивно існуючій соціальній реальності був значно ширшим учора, є сьогодні й залишиться завтра, ніж він представлений і розроблений у розглянутих соціологічних теоріях.

Виявлені соціальна індивідуальна й соціальна масова активність є механізмом динаміки в процесах, характеризують процесуальний, операційний стан змін і розвитку в соціальному житті суспільства, чим привертають до себе науковий інтерес у побудові перспектив. Активність - це потенціал трансцендентної сутності людини, що трансформується й відтворює різні за змістом і якістю соціальні сторони дійсності. Таким чином, соціальна масова й соціальна індивідуальна активність стають підставою для формування соціологічних підходів. (Поняття підстави соціальної активності виводяться нами в рамках формальної, а не матеріальної теорії).

Встановлено, що метод продовжує свій розвиток, динаміка, що спостерігається в соціальному світі, актуалізує звернення наукового погляду у сферу активної складової (кінетики) соціальної природи суспільного розвитку та трансформації. Саме на перетині цих векторів необхідно формувати метод і виділяти об'єктно-предметну сферу (перспективи) наступних досліджень.

Виявлено, що в сучасних умовах розвитку науки необхідний метод, який не перебуватиме під впливом філософських поглядів, що роз'єднують (номотетичного й ідеографічного), які панували протягом тривалого періоду й безпосередньо вплинули на соціологічне теоретизування. Недоречно говорити і про внутрішньонаукову еклектику принципів та методів (внутрішньонауковий конструктивізм) як альтернативу, що неможлива у сформованих умовах. Варто говорити про формування нового методу, що дасть змогу конвергувати не тільки досягнення в рамках однієї науки, а й досягнення з інших наук (міжнауковий конструктивізм).

Досягнення в різних науках дають змогу по-новому формувати підхід до досліджень. Результати, отримані у фізиці Г. Хакеном, у термодинаміці І. Пригожиним і І. Стенгерсом, у нейрофізіології Ф. Варелою і У. Матураною, у соціології Н. Луманом, відкривають перспективи формування нового методу досліджень. Розуміння кінетики, що включає динаміку, тривалість, процесуальність процесів, структурні флуктуації, дисипації й емерджентність, є базовим, хоча й отриманим у різних науках. В усіх процесах має місце виведена в ході нашого дослідження активність, яка генерує й відтворює початок.

Узагальнення результатів дослідження дало можливість сформувати ряд правил, дотримання яких сприяє ефективному застосуванню методу, що формується:

- перше правило - перспективної відкритості, яка направляє на пошук відповідної об'єктно-предметної сфери наступного вивчення, що в ході досліджень буде сприяти всебічному розширенню розуміння досліджуваного предмета чи переходу до нового предмета аналізу. Так буде формуватися послідовний і циклічний процес вивчення;

- друге - це правило змістовної основи, що має на меті залучення до парадигмального аналізу сформованого за минулий період знання для наступного виявлення універсалій - категорій, здатних бути успішно застосованими в новій теоретичній побудові;

- третє - це правило динамічності предмета, що орієнтує на пріоритетність дослідження сутності динаміки процесів, які відбуваються. Предмет має бути вивчений таким чином, щоб відображалась мінливість процесу й активність суб'єктів, що беруть у ньому участь.

Отримані результати дали змогу перейти до заключного завдання актуалізації, формалізації й концептуалізації підстав для соціологічного теоретизування на сучасному етапі.

Метод, невід'ємно пов'язаний із предметом, указує на необхідність визначення сфери свого застосування. І якщо метод уже формується в соціології, то застарілі уявлення про параметри предмета істотно гальмують розвиток теоретизування. Необхідне виведення нової об'єктно-предметної сфери аналізу. Одним з таких варіантів може бути визначена тріадна активність.

Встановлено що соціальність є тією онтологічною першоосновою, похідною соціальної дійсності, яку й намагається дослідити соціологічна наука. Біологічна активність є базовою для психічної, своїм взаємопроникненням вони створюють умови для соціальної активності, що виявляє себе через соціальну індивідуальну й соціальну масову активність. З усіх можливих і проаналізованих варіантів явищем, здатним увібрати в себе, вмістити зазначену субстанціональну тріадну активність і розширити тим самим предметну сферу вивчення, виступає соціальність. Соціальність виникає на межі зазначених активностей і містить у собі взаємопроникні активності - процеси змін і розвитку, що впливають один на одного.

Таким чином, соціальність як феномен, що перебував на передньому плані в момент інституціоналізації соціології, пізніше відійшов на задній план, поступившись місцем усебічному вивченню соціального, так широко й різноманітно представленого та дослідженого в соціологічних підходах. Соціальність визначається як феномен, що характеризує суспільний устрій у цілому, не в розумінні свого парціального прояву через різні сторони соціального, а в значенні генетичного, іманентно властивого людському способу існування особливого унікального явища, що продукується згідно з принципом самоорганізації внаслідок триєдиної активності.

Набула подальшого розвитку концептуалізація соціальності, під якою пропонується розуміти сукупність (конвергенцію) активностей - масової й індивідуальної соціальної активності, психічно активної складової та біологічно активного організму. Соціальність має яскраво виражену алотропію - феномен соціальності, що розкриває цілісність і гомогенність цієї категорії через гетерогенно представлене й досліджуване в соціології соціальне.

Робота була розпочата з фіксування об'єкта й основи соціології - суспільства - у тому гіпостазованому розумінні, що визначало розвиток науки протягом тривалого періоду. Поняттям суспільства робота й завершується, але в новому сприйнятті. Саме питання: що є суспільство, що є соціальне життя, - поклали початок соціологічному теоретизуванню. Феномен соціальності, що розуміється комплексно через біологічну і психологічну активність, формуючи умови для соціальної індивідуальної активності й соціальної масової активності, дає можливість для нового розуміння об'єкта соціології - суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях

1. Кошелев А.В. Эвристические возможности социологических теорий для конструирования эффективных моделей регионального управления / А.В. Кошелев // Грані: науково-теоретичний громадсько-політичний альманах. - 2008. - № 6 (62). - С. 74-77.

2. Кошелев А.В. Социологическая теория: исторически обусловленные факторы в развитии / А.В. Кошелев // Грані: науково-теоретичний громадсько-політичний альманах. - 2009. - № 2 (64). - С. 63-67.

3. Кошелев А.В. Плюрализм Питирима Сорокина: альтернатива монизму, истоки интегрализма / А.В. Кошелев // Грані: науково-теоретичний громадсько-політичний альманах. - 2009. - № 6 (68). - С. 135-137.

4. Кошелев А.В. Украинская профессиональная социология: общее положение и состояние / А.В. Кошелев // Грані: науково-теоретичний громадсько-політичний альманах. - 2010. - № 5 (73). - С. 112-117.

Статті в інших виданнях

1. Кошелев А.В. Эволюция представлений о социальном - важное условие уточнения предмета социологии / А.В. Кошелев // Социологические исследования. - 2009. - № 8. - С. 134-139.

2. Кошелев А.В. Современное состояние понятийного аппарата социологии: общесоциологический уровень / А.В. Кошелев // Социологические исследования. - 2010. - № 5. - С. 22-25.

3. Koshelev A. Scientific research reality as social historical collider of cognition / A. Koshelev // European societies or European society? - Moscow; Lisbon, 2009. - Р. 192-194.

Размещено на Allbest.ru