Політична модернізація суспільства: український вектор розвитку

Підкреслюється, що нетривалий час - у 1992 році і на початку 2005 року - в Україні спостерігався високий рівень довіри до політичних інститутів з боку громадян. З 1993 року відбулося різке падіння довіри громадян України політичним інститутам держави (Президенту, Парламенту, Уряду) з незначними коливаннями в подальші роки до середини 2004 року. На початку 2005 року спостерігався сплеск довіри громадян України представникам української політичної еліти, проте, некомпетентність дій нової влади, її прагнення популістськими рішеннями і масштабними кадровими змінами миттєво вирішити існуючі політичні та економічні проблеми суспільства призвели до зміни політичних настроїв українців і до різкого зменшення політичного капіталу лідерів “помаранчевої революції”. Тому з вересня 2005 року до теперішнього часу фіксується низький рівень довіри політичним інститутам сучасного українського суспільства.

Зазначається, що іншим показником політико-культурних змін у процесі політичної модернізації українського суспільства є якісні зрушення в електоральній поведінці українців. У всіх демократично розвинених країнах важливим показником стійкості політичної системи суспільства є позитивне ставлення до інститутів і процедур, які забезпечують реальний контроль функціонування владних структур. Це передбачає, з одного боку, позитивне ставлення суспільства до виборів як до легітимної форми народного волевиявлення, а з іншого боку - структуризацію електорату на засадах більш або менш стійкої системи політичних переваг.

Автор підкреслює, що електоральна поведінка є результатом складного переплетіння чотирьох основних груп чинників: 1) соціологічних (соціальний і професійний статус, освітній рівень, місце проживання, вік, стать та ін.); 2) ситуаційних (реакції на конкретні обставини, в яких опинилося суспільство і які, у свою чергу, нерозривно пов'язані із політичними орієнтаціями як самого індивіда, так і найбільш авторитетних для нього референтних груп; 3) маніпулятивних (вплив на індивіда і його безпосереднє оточення за допомогою сучасних виборчих технологій); 4) індивідуально-психологічних (похідні від усталено-характерологічних рис індивідуальної психіки). Для аналізу електоральної поведінки українських виборців у 1994-2008 рр. автором використано два взаємопов'язані підходи - політико-ідеологічний і оцінювальний. При цьому підкреслено, що значущими чинниками регіональних проявів електоральної поведінки населення України є зовнішньополітичні орієнтації і культурно-мовні преференції.

Обґрунтовується, що одним із ключових понять в поясненні і прогнозуванні електоральної поведінки є поняття “соціально-політичні настрої”. Подана авторська дефініція поняття “соціально-політичні настрої”, під якими розуміється єдність політичних переваг, інтересів, політичних очікувань в їх когнітивному, афектному і поведінковому проявах. Виступаючи як регулятор форм політичної поведінки індивіда, соціально-політичні настрої об'єднують людей спільним переживанням розбіжності очікувань і можливостей їх досягнення, ставленням до існуючих політичних проблем і протиріч, а також оцінкою спрямованості необхідних дій. Автором підкреслюється, що соціально-політичні настрої впливають на різні форми політичної участі, проявляючись як на вербально-емоційному, так і на діяльнісному рівнях. На емоційному рівні вплив соціально-політичних настроїв на політичну участь характеризується перш за все певною мірою загального інтересу громадян до політичних процесів, що відбуваються в країні. На діяльнісному рівні вплив соціально-політичних настроїв на політичну участь пов'язаний із активною політичною діяльністю громадян, яка спрямована на представництво і захист їхніх інтересів і має на меті корегування політичних процесів відповідно до цих інтересів. Одним із показників соціально-політичних настроїв є міра поширеності авторитарних настроїв у суспільстві. Як свідчать результати різних соціологічних досліджень, в українському суспільстві сьогодні простежується соціальний запит на авторитаризм. Проте для того, щоб авторитарна влада отримала в державі легітимацію, на думку Є. Головахи, необхідний збіг трьох основних умов: поява харизматичного лідера, з яким в масовій свідомості пов'язані надії на подолання кризи влади, готового і здатного вирішити проблеми, що накопичилися; нездатність діючої демократичної влади здійснювати владні повноваження і вирішувати найгостріші соціальні проблеми; міжнародна ситуація, сприятлива для поширення авторитаристських гасел, пов'язаних із демагогічними закликами до консолідації нації у боротьбі із зовнішніми ворогами (наприклад, із терористами). Дві умови виникнення авторитарного режиму в Україні вже присутні, але, як показують дані соціологічного моніторингу, харизматичних лідерів, які здатні вплинути на формування позитивного ставлення громадян України до авторитаризму, в посткомуністичній Україні ще немає.

У підрозділі 3.3. “Ціннісна детермінація політичної модернізації суспільства” показано, що політичні перетворення в українському суспільстві підкріплюються і посилюються ціннісними зрушеннями в структурі масової свідомості українських громадян. У ціннісному світі українців відбувається згасання державно-патерналістської орієнтації, значущості колективістських цінностей і зростання індивідуалістичних, демократичних цінностей і принципу “опора на власні сили”. У масовій свідомості ще зберігається розрив між установками на необхідність розвитку демократичних принципів, з одного боку, і неможливістю їх реалізувати в повному обсязі - з іншого. Автор підкреслює, що політична модернізація українського суспільства неможлива без зміни патерналістської політичної культури на демократичну. Розвиток демократичної культури сприятиме реалізації можливостей громадян корегувати діяльність влади, а владі усвідомлювати відповідальність перед суспільством за свої дії.

Проведений аналіз змін ціннісних і ідеологічних орієнтацій українців у пострадянському українському суспільстві на основі даних соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України у 1992-2008 роках дозволяє стверджувати, що зміни в ціннісних орієнтаціях українців у 90-ті роки XX століття пов'язані не стільки із соціально-політичними і соціально-економічними процесами, скільки з процесами, які відбуваються, у духовній сфері. Ціннісні орієнтації сучасних українців характеризуються нестабільністю, суперечливістю, амбівалентністю; ядром ціннісної системи сучасних українців є загальнолюдські цінності приватного життя - матеріальне благополуччя, родинне щастя, благополуччя дітей, тоді як значущість політико-громадянських, самореалізаційних і соцієтальних (соціальних) цінностей постійно змінюється. Актуалізація традиційних для українців життєвих цінностей є певним морально-психологічним захистом від зовнішньої дійсності, деякою внутрішньоособистісною духовною компенсацією дефіциту життєвої справедливості і матеріального достатку. Зазначено, що у масовій свідомості почався процес формування цінностей політичної демократії.

Стверджується, що у сучасній Україні співіснують дві різні моделі ціннісних систем. Одна з них тяжіє до постіндустріальної індивідуалістичної моделі цінностей західного типу, а інша - до традиціоналістсько-колективістської моделі цінностей. У той же час значна частина населення (близько 30%) складає групу із суперечливою системою ціннісних орієнтацій, для якої характерна амбівалентна свідомість і відсутність чіткого ціннісного самовизначення. Отже, система ціннісних орієнтацій українців залежить, принаймні, від їхньої приналежності до конкретної соціальної групи, від регіону мешкання і від політико-ідеологічних преференцій.

Зміна життєвих орієнтацій українців збіглася з ідеологічним вакуумом, що утворився в результаті втрати чільних позицій і відступу соціалістичної ідеології. Підкреслюється, що ефективність політичної модернізації українського суспільства багато в чому залежить від міри поширеності в масовій свідомості демократичних ідеалів. Ідеологічною основою політичного реформування повинне стати збереження свободи вибору політичної позиції для кожної людини в суспільстві, толерантність, збереження національних традицій і взаємозв'язку поколінь.

Обґрунтовано, що ефективному проведенню політичної модернізації в Україні значною мірою повинна сприяти ідеологія модернізації. Її основу може складати комплекс соціал-демократичних ідей, здатних консолідувати суспільство довкола розв'язання модернізаційних завдань. Ідеологія, в основі якої лежать цінності свободи, справедливості і солідарності, має всі можливості, зберігаючи традиції і культуру українського суспільства, консолідувати населення країни.

У четвертому розділі “Основні концептуальні підходи до розвитку процесу політичної модернізації в Україні” розглянуто зміст, цілі, ідеологічні підстави, особливості процесу політичної модернізації українського суспільства.

У підрозділі 4.1. “Політична модернізація як умова розвитку сучасного українського суспільства” обґрунтовано, що саме політична модернізація є умовою здійснення переходу від одного типу політичної системи до іншого. Автором підкреслюється, що політична модернізація суспільства сприяє кристалізації соціально-класової і соціально-політичної структури суспільства, підвищенню рівня соціальної мобільності, політичній участі громадян в управлінні державою, становленню справжнього громадянського суспільства.

У роботі розглядаються характерні особливості соціально-політичної структури сучасного українського суспільства. Під поняттям “соціально-політична структура суспільства” автором розуміється сукупність взамопов'язаних і взаємодіючих культурно-політичних спільнот, що розрізняються політичними інтересами, цінностями, установками, потребами і стратегіями поведінки. Якість соціально-політичної структури суспільства, що модернізується, визначається багатьма умовами і чинниками, серед яких можна виділити: 1) наявність індивідів і груп, які беруть активну участь у політичному житті суспільства, або ж пасивних в соціально-політичному відношенні; 2) співвідношення політичних сил, інтереси яких в основному збігаються із загальнонаціональними інтересами, або, навпаки, з ними розходяться; 3) наявність ресурсного потенціалу в різних культурно-політичних спільнотах, що мають різні політичні інтереси, соціальні і політичні цілі і орієнтуються на різні варіанти (проекти) перетворення політичного і суспільного устрою. Автором виявлено, що соціально-політична структура сучасного українського суспільства носить нестійкий характер і політична стратифікація різних соціальних груп суспільства не є яскраво вираженою. Відмічено, що центральним поняттям, яке розкриває сутність соціально-політичної структури суспільства, є політичні інтереси. З одного боку, вони скріплюють соціально різнорідні елементи всередині культурно-політичних спільнот, забезпечуючи їх відносну цілісність і здібність до солідарної дії, з іншого боку - розділяють і протиставляють ці спільноти одну одній, визначаючи характер їх взаємодій.

Обґрунтована значущість модернізаційних перетворень у сучасному українському суспільстві, спрямованих на розвиток діяльності громадянських організацій. Відмічено, що розвиток громадянського суспільства в Україні має важливу особливість - це надзвичайна політизованість усього, що пов'язується з громадянським суспільством, обов'язкове включення в його структуру політичних партій, які розглядаються як його головні інститути. Якщо на Заході основою громадянського суспільства був не лише вільний індивід, а й соціальний капітал - суспільні зв'язки, засновані на взаємній довірі, то в сучасній Україні, як свідчать результати різних соціологічних досліджень, не більше третини людей погоджується з тезою, що “людям можна довіряти“. Тому в українському суспільстві, яке не мало у минулому багатого демократичного досвіду, держава повинна відігравати не лише роль ініціатора, активного діяча політичної модернізації, але й взяти на себе функції заохочення ініціативи громадських організацій і місцевого самоврядування.

В результаті моніторингового дослідження «Влада і громадянське суспільство: протистояння та співробітництво. Регіональний аспект», проведеного за участю автора у 2003 році Одеським обласним центром моніторингових соціологічних досліджень, було виявлено, що більшість населення Одеської області переважно не довіряє різним інститутам громадянського суспільства. Низький рівень довіри до громадських організацій, проте, негативно не відбився на усвідомленні важливості ціннісних засад громадянського суспільства: особистої свободи людини, його незалежності від влади; можливості критики влади і контролю її дій і рішень; можливості самоорганізації людей у різні об'єднання і рухи, добровільної участі в їхній діяльності та ін. Автором зроблено висновок про те, що існують певні розбіжності між усвідомленням цінностей громадянського суспільства і повсякденною практикою громадян.

У підрозділі 4.2. “Ідеологічні підстави політичної модернізації сучасного українського суспільства” обґрунтовано, що поняття політичної модернізації має на увазі не лише реальний процес розвитку, але і певну ідеологію, яка є важливим чинником політичного розвитку.

Ефективність модернізаційного політичного процесу тісним чином пов'язана з наявністю ідеології модернізації, здатної консолідувати населення всієї країни, об'єднати різні культурно-політичні сили суспільства для досягнення спільних цілей. Підкреслюється, що процес політичної модернізації потребує цілого комплексу ідей, які б її підтримували і обґрунтовували, при цьому головну роль відіграє духовна консолідація суспільства довкола ідеї розвитку. У перші роки незалежності України основним стрижнем офіційної ідеології була етнонаціональна ідея, яка була непопулярною серед основної маси населення, включаючи етнічних українців. Автор вважає, що реалізація ідеї створення України як держави “українських громадян різного національного походження” сприяла б консолідації українського суспільства довкола вирішення модернізаційних завдань. На сьогоднішній день в Україні необхідно створити інтеграційну модернізаційну ідеологію, яка дозволить українському суспільству усвідомити свою ідейно-політичну і духовну єдність, сприятиме національній і громадянській згоді, віротерпимості, спадкоємності традицій, відновленню відчуття упевненості у майбутньому.

Нинішня ідеологічна сфера України є полем для конкуренції різних політичних партій загальнодемократичної спрямованості, в якій національно-політичними силами позначені цілі державного будівництва, як вони визначені в Конституції України. Наголошується, що процес, який відбувається в ідеологічній сфері сучасного українського суспільства, можна визначити як “доганяюча модернізація”, сутність якої полягає в створенні за кілька років ідеологічних форм, які в інших країнах виникали і змінювалися шляхом тривалої історичної еволюції. Проаналізовані найбільш поширені в українському соціумі політичні ідеології.

У підрозділі 4.3. “Політична модернізація українського суспільства: основні тенденції і стратегія розвитку” проаналізовано сутність, мету, особливості різних фаз політичної модернізації українського суспільства, представлені авторські підходи до визначення основних чинників ефективності процесу політичної модернізації і стратегії політичного розвитку українського суспільства.

Подана оцінка моделі “доганяючої модернізації” стосовно соціально-політичних перетворень, що відбуваються з 1991 року в українському суспільстві. З точки зору дисертанта, політична модернізація сучасного українського суспільства не має доганяючого характеру. Під доганяючою політичною модернізацією розуміється такий шлях національного прискорення і наближення до стандартів західної цивілізації, коли країна повторює на цьому шляху всі етапи, які пройшли країни Заходу. Політична модернізація в посткомуністичній Україні має свій стиль розвитку, який характеризується такими рисами, як:

1) одночасний перехід від тоталітарно-авторитарного політичного режиму до демократії та становлення української державності і формування української політичної нації; 2) низький рівень консолідації політичної еліти і відсутність певного консенсусу між елітою та суспільством, що заважає Україні використовувати позитивний світовий досвід в проведенні політичної модернізації суспільства; 3) легальність, але низький рівень легітимності у масовій свідомості населення України демократичних політичних інститутів, що ускладнює їхню ефективну діяльність.

Ефективність і “самобутність” політичної модернізації суспільства залежить від різних чинників і обставин, проте, значний вплив на характер модернізаційних процесів мають, принаймні, такі умови, як:

1) особливості національного характеру і політичної культури суспільства, що модернізується;

2) наявність консолідуючої ідеології модернізації;

3) відповідність соціально-політичних процесів, що відбуваються, тому, що було вкорінене і що складає національно-культурну особливість суспільства.

Мета і сутність політичної модернізації сучасного українського суспільства, на думку дисертанта, перш за все може полягати в тому, щоб: 1) розробити і обґрунтувати таку систему цінностей, принципів і норм, яка дозволила б політичній еліті сучасного українського суспільства здійснити сучасну модель соціального вибору розвитку суспільства, визначити його тенденції і пріоритети переходу до демократичного, правового і громадянського суспільства; 2) визначити і організувати сукупність політичних і державних інститутів, здатних своєчасно виявляти і вирішувати виникаючі проблеми і протиріччя з використанням відповідних політичних технологій, ЗМІ тощо; 3) стимулювати політичну активність українських громадян для подолання тривалої системної кризи, формування національної ідентичності шляхом усвідомлення своїх національних інтересів, їх узгодження і координації, осмислення і розвитку української ментальності, виховання патріотизму, здійснення консолідації української нації. Логіка траєкторії українського політичного модернізаційного процесу схематично вбудовується як послідовне зняття базисних параметрів тоталітарного соціуму - комунізму, однопартійності і патерналізму. Проте, для подальшого ефективного здійснення політичної модернізації в Україні необхідний чіткий вибір вектора розвитку, на визначення якого можуть вплинути і розуміння загальнонаціональної ідеї, і напрацювання державної ідеології, партійних доктрин, і особливості політичної культури, менталітету населення країни.

Процес політичної модернізації сучасного українського суспільства, що розпочався у 1991 році, ще не завершений і є “незавершеною модернізацією” (за термінологією Ю. Хабермаса). Реальний вектор політичної модернізації українського суспільства багато в чому детермінуватиметься особливостями зміни політичної культури громадян України і поведінкою національної політичної еліти, її здатністю реалізувати ефективні інноваційно-політичні стратегії суспільного розвитку.

У висновках сформульовані основні положення і результати дисертаційного дослідження.

В умовах невідповідності класичних соціологічних теорій практиці посткомуністичних трансформацій виникла гносеологічна потреба в нових теоретико-методологічних підходах до вивчення пострадянського політичного процесу, до розробки нових концепцій сучасності для аналізу змін, що відбуваються в сучасному українському суспільстві. Однією з розглянутих теорій, яка врахувала досвід посткомуністичного світу і дійсно видозмінила свої ключові положення, є теорія політичної модернізації. Починаючи з 90-х років XX століття, теорія політичної модернізації “звільнилася від усіх нашарувань еволюціонізму і теорії розвитку” (П. Штомпка), і трактування сутності, рушійних сил і можливих результатів політичної модернізації стає усе більш багатоваріантним.

Політична модернізація передбачає динамічне поліпшення, вдосконалення політичної сфери суспільства. Разом з важливим завданням прориву у світову політику і економіку перед Україною стоять власні завдання розвитку, для вирішення яких немає єдиного зразка, у тому числі західного. Здійснення політичної модернізації українського суспільства в даний час повинне відбуватися на засадах власної ідентичності, ментальності, традицій, політичної культури. Справжня політична модернізація відбувається тоді, коли її цінності та ідеї сприймаються народом як власні.

Досвід здійснення політичної модернізації в українському суспільстві свідчить, що політична влада часто ігнорує національну специфіку українського суспільства, особливості політичної ментальності населення України. Уникнути небажаних наслідків політичної модернізації країни (криз, ідейної боротьби, політичних конфліктів тощо) можливо лише за умови комплексного підходу до модернізації суспільства, який враховує глибокий і складний взаємозв'язок усіх сфер життєдіяльності країни. Політична модернізація в Україні може принести успіх лише тоді, коли при її здійсненні влада враховуватиме особливості політичної культури суспільства і інтереси народу. Для здійснення політичної модернізації українського суспільства важливо сформулювати концепцію і ідеологію розвитку, яка передбачала б реалізацію перетворень у руслі сучасних глобальних політичних процесів і в той же час враховувала власні національні традиції, ментальність, ідентичність, особливості культурно-історичного розвитку. Висунення модернізаційної ідеології, цінностей, що відповідають інтересам більшості населення країни, здатне забезпечити ефективність політичної модернізації.

Подальший розвиток політичної модернізації українського суспільства повинен включати такі напрями:

- формування нових та розвиток існуючих політичних інститутів та структур;

- удосконалення законодавчої бази;

- розвиток демократичної політичної культури;

- удосконалення всіх сфер суспільної життєдіяльності, пов'язаної із розвитком громадянського суспільства.

СПИСОК опублікованих праць за темою дисертації

1. Лисеенко Е. В. Политическая модернизация украинского общества / Е. В. Лисеенко. - Одесса: Астропринт, 2008. - 208 с.

2. Лисеенко Е. В. Политическая ментальность: социокультурное измерение / Е. В. Лисеенко // Перспективы. - Одесса: ЮГПУ имени К. Д. Ушинского, 2002. - №4 (20). - С. 76-81.

3. Лисеенко Е. В. Менталитет как одна из детерминант электорального поведения / Е. В. Лисеенко // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. - Випуск 16. Технологічність як провідна риса науки XXI століття. - Київ - Запоріжжя - Одеса, 2002. - С. 68-73.

4. Лисеенко Е. В. Политическая ментальность в контексте модернизационных процессов в Украине: социокультурное содержание и особенности проявления / Е. В. Лисеенко // Грани. - Днепропетровск, 2002. - № 5 (31). - С. 127-131.

5. Лисеенко Е. В. Теоретико-методологические проблемы исследования политической модернизации / Е. В. Лисеенко // Перспективы. - Одесса: ЮГПУ имени К. Д. Ушинского, 2004. - № 4 (28). - С. 40-45.

6. Лисеенко Е. В. Политическая модернизация как объект социологического анализа / Е. В. Лисеенко // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 2004. - С. 251-254.

7. Лісеєнко О. В. Динаміка політичного капіталу в Україні / О. В. Лісеєнко // Політичний менеджмент. - Київ, 2005. - № 1 (10). - С. 90-96.

8. Лисенко Е. В. Социокультурные составляющие модернизации украинского общества на рубеже XX-XXI столетий: изменение духовных ценностей / Е. В. Лисеенко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. - 2005. - № 652. - С. 118-122.

9. Лисеенко Е. В. Обеспечение прав и свобод человека и гражданина в современной Украине / Е. В. Лисеенко // Грани. - Днепропетровск, 2005. - С. 108-113.

10. Лисеенко Е. В. Политическая идеология в современной Украине: кризис или трансформация? / Е. В. Лисеенко // Наукове пізнання: методологія та технологія. - Одеса: ПДПУ імені К. Д. Ушинського, 2004. - № 1 (13). - С. 127-132.

11. Лисеенко Е. В. Политическая модернизация: украинский вектор развития / Е. В. Лисеенко // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 2005. - С. 429-434.

12. Лисеенко Е. В. Анализ современных концепций политической модернизации в приложении к Украине / Е. В. Лисеенко // Перспективи. - Одеса: ПДПУ імені К. Д. Ушинського, 2005. - С. 93-98.

13. Лисеенко Е. В. Политическая модернизация общества: зарубежный опыт и его адаптация к украинским условиям / Е. В. Лисеенко // Перспективи. - Одесса: ЮГПУ имени К. Д. Ушинского, 2006. - С. 75-80.

14. Лисеенко Е. В. Политическая модернизация и её отражение в массовом сознании населения Украины / Е. В. Лисеенко // Вісник Одеського національного університету. - Том 10. - Випуск 11. Соціологія і політичні науки. - Одеса: Астропринт, 2005. - С. 18-26.

15. Лисеенко Е. В. Теоретическое осмысление теории политической модернизации в приложении к Украине / Е. В. Лисеенко // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. У 2-х т. - Т. 1. - Харків: Видавничий центр ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2006. - С. 138-142.

16. Лисеенко Е. В. Социально-политическая структура общества как электоральная модель / Е. В. Лисеенко // Наукове пізнання: методологія та технологія. - Одеса: ПДПУ імені К. Д. Ушинського, 2007. - С. 76-81.

17. Лисеенко Е. В. Легитимация системы представительной власти в Украине как институциональная проблема / Е. В. Лисеенко // Вісник Одеського національного університету. - Том 12. Випуск 6. Соціологія і політичні науки. - Одеса: Астропринт, 2007. - С. 315-322.

18. Лисеенко Е. В. Политические предпочтения населения Украины: региональный аспект / Е. В. Лисеенко // Вісник Одеського національного університету. - Том 12. - Випуск 14. Соціологія і політичні науки. - Одеса: Астропринт, 2007. - С. 27-35.

19. Лисеенко Е. В. Динамика ценностных ориентаций украинцев как составляющая модернизации общества / Е. В. Лисеенко // Вісник Одеського національного університету. - Том 13. - Випуск 5. Соціологія і політичні науки. - Одеса: Астропринт, 2008. - С. 121-127.

20. Лисеенко Е. В. Проблема становления новой политической культуры населения Украины / Е. В. Лисеенко // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. - Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2008. - С. 248-252.

21. Лисеенко Е. В. Социально-политические настроения населения Украины (по результатам исследования в г. Одессе) / Е. В. Лисеенко // Наукове пізнання: методологія та технологія. - Одеса: ПДПУ імені К. Д. Ушинського, 2008. - С. 95-99.

22. Лисеенко Е. В. Понятие “политической модернизации” в категориальной системе социологического знания / Е. В. Лисеенко // Тези доповідей четвертої Всеукраїнської соціологічної конференції “Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні”. - К., 2004. - С. 471-474.

23. Лисеенко Е. В. Динамика ценностных ориентаций личности в постсоветской Украине / Е. В. Лисеенко // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого - погляд у майбутне”, 2004. - Одеса, 2004. - С.153-155.

24. Лисеенко Е. В. Методологические проблемы эмпирического изучения политической модернизации в Украине / Е. В. Лисеенко // Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції “Інновації в технології та метолодогії наукового пізнання”. - Одеса, 2006. - С. 33-35.

25. Лисеенко Е. В. Теоретико-методологические проблемы политической модернизации в современной Украине / Е. В. Лисеенко // Тезисы докладов и выступлений Всероссийского социологического конгресса “Глобализация и социальные изменения в современной России” : В 16 т. - М: Альфа-М, 2006. - Т. 4. Социология культуры. Социология политических процессов. - С. 35-38.

26. Лисеенко Е. В. Гражданское общество и государственная власть в Украине / Е. В. Лисеенко // Материалы международной научно-практической конференции “Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества”. - Одесса: ВМВ, 2006. - С. 118-120.

27. Лисеенко Е. В. Человек в трансформирующемся обществе: изменение ценностного сознания / Е. В. Лисеенко // Материалы IV международной конференции “Человек в современных философских концепциях”. В. 4 т. - Волгоград: ВолГУ, 2007. - Т. 3. - С. 421-424.

28. Лисеенко Е. В. Институция многопартийности и политические ориентации населения Украины / Е. В. Лисеенко // Тезисы докладов III Всероссийского социологического конгресса “Социология и общество: проблемы и пути взаимодействия”. - ИС РАН, 2008 (на CD-rom).

Размещено на Allbest.ru