Легітимація приватної власності як концепт соціологічної теорії

Подібна концептуальна спрямованість проблематики спостерігається у соціологічних теоріях, що обґрунтовують недоцільність існування приватної власності. Зокрема, теоретики історичного матеріалізму звернули увагу на: 1) матеріальні умови життя, діяльне залучення у приватновласницькі відносини як підґрунтя примирення людей із приватною власністю, а також ідеологію як знаряддя плекання соціального визнання та схвалення приватної власності (К.Маркс, Ф.Енґельс); 2) «молекулярні процеси» розбудови культурної гегемонії, що забезпечує згоду широких верств із пануванням правлячого класу приватних власників (А.Ґрамші). Втім, у межах ліворадикального критицизму (А.Ґоулднер) соціальна прийнятність приватної власності ґрунтовно проаналізована із використанням поняття леґітимації. Основні акценти цього аналізу зміщені на: 1) проґресивне оподаткування, універсалістські цінності та критерії особистих заслуг і винагород як передумови леґітимації багатства; 2) прихильність до приватної власності на підґрунті: а) спільного використання її власниками та неімущими; б) досягнення особистої безпеки та відгородження від вад суспільства за умови посідання її; б) соціальної солідарності внаслідок перерозподілу життєвих засобів. Тобто наголошено мотиви приватної корисливості, індивідуалізму та досягнення соціальних компромісів за умов перерозподілу життєвих ресурсів. Натомість розширення предметного поля історичного матеріалізму з національних до ґлобальних меж не спричинилося до суттєвих концептуальних зрушень у проблематиці леґітимації приватної власності - теоретики вкотре виокремлюють психологічні, ідеологічні, консенсусні та економіко-інституціональні чинники мотивації леґітимації: 1) консервативна психологія середньої ланки трьохрівневої соціальної структури та ідеологія лібералізму як чинники леґітимації приватної власності, ринкова компетентність підприємців-власників як привід для виправдання капіталістичного накопичення та соціальної нерівності (І.Валерстайн); 2) соціальна угода між працею, державою і капіталом як форма леґітимації останнього, мобільність фінансового капіталу як спосіб розв'язання проблеми його леґітимності та фінансові ринки як середовище й чинник відповідної леґітимації (М.Кастельс). Назагал поточною межею у розвитку соціологічного теоретичного підходу до проблеми леґітимації приватної власності є поодинокі приклади застосування поняття «леґітимація» як концептуального засобу. Ця проблема безпосередньо не потрапила до предметної царини соціологічного теоретизування або, в кращому разі, перебувала на її периферії.

Теоретична нерозробленість проблематики зумовила необхідність спиратися у концептуалізації леґітимації приватної власності не лише на узагальнення протосоціологічних та соціологічних тлумачень останньої, а й на сконструйований концепт леґітимації загалом. Враховано також обмежену дієвість леґітимаційних впливів релігії, культури, економіки, політики, соціального інтелекту, права, масової комунікації за умов поточної невпорядкованості та неусталеності суспільства, що зазнає докорінних перетворень. Відтак, предмет концептуалізації обмежено передусім соціальною леґітимацією та леґітимністю приватної власності, основними проявами яких є: 1) громадська думка як своєрідний вербалізовуваний та невиразний відбиток інтересів суспільства загалом або, принаймні, його більшої частини; 2) найтиповіші взірці поведінки людей у межах відповідного соціально-інституціонального ареалу - повсякденні приватновласницькі практики володіння, користування, розпорядження капіталом, землею та робочою силою, а також їх відчуження, набування та ін., що найбільшою мірою відповідають чинним інституціональним правовим та конвенціональним, формальним та неформальним нормам інституту приватної власності, становлять його осердя. Разом із цим зазначено більш сталі підвалини леґітимності - наприклад, культуру суспільства (цінності, традиції, ритуали тощо).

Визнання людьми приватної власності на фактори виробництва - вагомий чинник динамічної рівноваги, а відтак - стабільного і ефективного функціонування та розвитку ринкової економічної системи. Адже таке визнання впливає на приріст ліквідності об'єктів приватної власності та формування позитивного іміджу приватних власників, схвальної оцінки їхньої діяльності й довіри до них. Своєю чергою, все це сприяє підвищенню рівня ділової активності приватних власників, визначає поведінкову готовність населення до плідної економічної співучасті.

Леґітимність визначена як одна із ланок соціального механізму взаємозалежності власників і решти суспільства у приватновласницьких відносинах, соціальна ефективність яких може ґрунтуватися на взаємній довірі, спільних цінностях та узгоджених мірою можливості інтересах. Власники мають не тільки спиратися на правові чинники ґарантування власного статусу і статку, а й переконати у своїй необхідності, у соціальній виправданості свого виключного статусу суспільство чи принаймні більшу його частину. Адже жодні соціальні норми - права чи моралі - не будуть дієвими без бажання чи волі людей їх прийняти та визнати. Леґітимність тут є свого роду сиґналом про відповідність функцій даного інституту соціальним очікуванням, його суб'єктивну соціальну значущість для, як мінімум, більшості громадян.

Соціальна леґітимність приватної власності трактована із позицій соціально-психологічного підходу як сукупність суб'єктивних уявлень, переконань та спрямованості, серед яких виокремлено: 1) позитивну оцінку, прийняття суспільством чи його більшою частиною різних аспектів інституціонального порядку приватновласницьких відносин; 2) визнання його правомірності та прав приватних власників; 3) добровільну і невимушену згоду коритися відповідним інституціональним нормам та вимогам; 4) віру в їхню справедливість та соціальну ефективність, в те, що інститут приватної власності найпридатніший для даного суспільства, у відповідність зазначеного інституту характерові суспільної системи, у межах якої він функціонує; 5) уявлення про виправданість і необхідність приватної власності, переконаність у тому, що вона, попри властиві їй вади, найкраща з-поміж усіх можливих інших альтернатив інституціонального реґулювання економічних та соціальних відносин; 6) готовність відтворювати у своїй повсякденній життєдіяльності відповідні нормативні взірці поведінки; 7) оцінку приватновласницьких відносин як справедливих, морально виправданих, життєво прийнятних і необхідних та ін.

Чинниками соціальної делеґітимації приватної власності у суспільстві, що зазнає докорінних перетворень, визначено: 1) різні види суспільного розшарування, що ускладнюють можливості консенсусу в ньому з приводу приватної власності; 2) економічні, політичні та соціальні кризи в перебігу модернізації; 3) амбівалентність і невизначеність соціально-економічних уявлень громадян; 4) надуживання з боку приватних власників, їхню нездатність відповідати очікуванням та ціннісним уподобанням громадськості; 5) популістські маніпуляції політиків із настроями громадськості стосовно цих надуживань тощо.

Основними функціями соціальної леґітимації приватної власності визначено сприяння: 1) утвердженню соціального консенсусу в суспільстві з приводу інституту приватної власності та злагоді між приватними власниками і суспільством загалом; 2) реалізації належних власникам прав приватної власності; 3) соціальному контролю громадськості над власниками, над ступенем їхньої законослухняності - готовності підпорядковуватися правовим нормам, що реґламентують відносини власності; 4) забезпеченню соціальної ефективності приватної власності та авторитету приватних власників у суспільстві, довіри до них з боку громадськості, а отже, соціальній інтеґрації суспільства. Назагал соціальна леґітимація трактована як соціально-психологічний механізм контролю громадськості за сферою приватновласницьких відносин, у межах якого постійна особиста увага, нагляд, спостереження громадян за функціонуванням інституту приватної власності перетворюються у їхню леґітимувальну/делеґітимувальну позицію - своєрідну соціальну ратифікацію/нератифікацію. Через соціальну леґітимацію приватної власності певною мірою реалізується суверенітет народу, громадян, тоді як сама вона є суттєвою передумовою соціальної злагоди та упорядкованості в суспільстві за умов відсутності тотального соціального контролю.

Зміст четвертого розділу «Стан леґітимності приватної власності в Україні (досвід прикладних досліджень)» становить виклад досвіду використання сконструйованого концепту соціальної леґітимації приватної власності у прикладних соціологічних дослідженнях загального стану, чинників, структури та передумов леґітимності приватної власності в Україні, суб'єктів відповідної леґітимації.

З урахуванням методичного досвіду прикладних досліджень леґітимності останню емпірично інтерпретовано через виокремлення її суб'єктивного внутрішнього (соціально-психологічного), зовнішнього діяльного (поведінкового) та об'єктивного (соціально-структурного, соціально-процесуального, інституціонального, соціокультурного) вимірів. Головними аналітичними типами змінних при цьому виозначено ціннісні орієнтації, атитюди та поведінкові прояви.

На підставі аналізу даних соціологічного опитування експертів 2005 року констатовано наявність в українському суспільстві певних соціокультурних підвалин приватної власності: більшість експертів із ділових, державно-адміністративних та наукових кіл сприймають приватну власність і нерівність доходів як цілком леґітимні, а також вважають українських громадян схильними до позитивного сприйняття приватної власності, багатства і накопичення. Відтак, економічну культуру громадян України за цією ознакою ідентифіковано переважно як «західну» у межах цивілізаційної дихотомії «Схід Захід».

Аналіз даних національної статистики вможливив простеження тенденцій соціальної леґалізації, інфраструктуризації та леґітимації приватної власності на засоби виробництва за роки приватизації. Через масове залучення у приватизаційні процеси - отримання приватизаційних сертифікатів, обмін їх на акції підприємств, приватизацію малих підприємств, житла і земельних ділянок, заняття приватним підприємництвом, самозайнятість та найману працю у приватному секторі економіки - громадяни стали учасниками реінституціоналізації приватної власності. Як наслідок, цілеспрямоване або вимушене прийняття соціального статусу приватного власника малого підприємства, землі, капіталу, робочої сили та житла, а також виконання відповідних статусних соціальних ролей стає підґрунтям соціальної леґітимації приватної власності. Адже безпосереднє втягнення людей у предметно-практичну діяльність у межах соціально-структурного простору приватновласницьких відносин неминуче відбивається на їхній свідомості, породжує відповідні уявлення і прагнення. Відтворення «не словом, а ділом» приватизаційних та приватновласницьких практик зумовлює появу відповідних ставлень, що усталюються і власне своєю якістю відбивають стан соціальної леґітимності приватної власності. Зазначені масові практики розглянуто як дієвий латентний чинник соціальної леґітимації приватної власності.

Зауважено успішну процедурну леґітимацію приватної власності у формі її конституційної та загалом правової леґалізації на рівні Конституції, Цивільного, Земельного, Карного кодексів України та ін. Зрештою, сама приватизація у своїх позірних, формальних проявах стала процедурною леґітимацією приватної власності попри незадоволення загалу її наслідками та зловживаннями. Невдоволення громадян із цих приводів, а також самим фактом приватизації не вилилося у масовий дієвий рух соціального опору. Адже якщо приватизація - незаконне привласнення спільної власності, то переважна більшість громадян - учасники або співучасники цього дійства. Тому здебільше люди лояльні стосовно приватизації та приватної власності. Відсутня й соціально мотивована аґресія стосовно приватних власників.

Відзначено відсутність в Україні дієвої антиприватизаційної організованої сили та критичної маси радикально налаштованих проти приватизації громадян, готових іти до кінця у протиборстві із захисниками її результатів. Динаміка чисельності фракцій у Верховній Раді України за останні 20 років показує: 1) суттєве зменшення політичного впливу лівих партій; 2) перехід на лідерські позиції правих партій, що відверто репрезентують інтереси приватних власників і навіть проводять до парламенту як своїх представників найбагатших із них. Ці тенденції, а також факти участі лівих партій у правлячих парламентських коаліціях та коаліційних урядах разом із партіями, що відстоюють інтереси великих приватновласницьких фінансово-промислових груп, витлумачено як прояви політичної консенсусної леґітимації приватної власності та приватизації.

На підставі реґресійного аналізу даних соціологічного моніторинґу виявлено соціальні характеристики: 1) суб'єктів леґітимації приватної власності в Україні (здебільше це люди, що схильні переважно або цілком довіряти приватним підприємцям та підтримувати політичну силу прихильників капіталізму, відносно високо оцінюють поточну економічну ситуацію, належать переважно до молодших вікових категорій, значною мірою локалізуються у Західному реґіоні та працюють у приватному або одночасно у приватному та державному секторах економіки); 2) суб'єктів делеґітимації, що позиціонуються на протилежних «полюсах» відповідних соціальних характеристик (схильні переважно або цілком довіряти Комуністичній партії, підтримувати політичну силу прихильників соціалізму, несхвальної думки про поточну економічну ситуацію, належні переважно до старших вікових категорій, значною мірою розосереджені у межах Центрального, Південного та Східного реґіонів і працюючі у державному секторі економіки).

Розроблено операційну модель соціальної леґітимності приватної власності, що відбиває міру змістового консонансу/дисонансу поведінкових, емоційних та коґнітивних складових налаштованості громадськості щодо приватизації та приватної власності. Згідно з цією моделлю: 1) використано такі емпіричні показники соціологічного моніторинґу: а) ставлення до приватизації малих підприємств, великих підприємств і землі; б) позиція щодо правомочностей приватних власників, тобто їхніх прав, зокрема, права на купівлю-продаж об'єкта власності; 2) розроблено такі емпіричні показники омнібусу 2006 року: а) міра участі у процесах приватизації різних об'єктів; б) міра залучення у приватновласницькі відносини - статуси приватного власника різних об'єктів; в) позиція визнання/невизнання постфактум доцільності та виправданості проведеної в минулому приватизації цих об'єктів; г) ставлення до існування приватної власності на них; д) думка з приводу доцільності/недоцільності націоналізації зазначених об'єктів власності, що були приватизовані.

На підґрунті застосування цієї моделі емпірично виозначено два сеґменти приватновласницьких відносин, відмінні за мірою залучення опитаних до них: 1) більший, де об'єктами приватної власності виступає все те, що перебувало в індивідуальній власності або користуванні пересічних громадян ще за радянських часів - побутові речі, індивідуальні транспортні засоби, житло, присадибні та дачні земельні ділянки; 2) значно менший, де об'єктами власності є засоби виробництва у вигляді акцій, земель сільськогосподарського призначення та малих підприємств.

Застосування процедур адитивного індексування, факторного, кластерного і кореляційного аналізу даних омнібусу 2006 року вможливило класифікацію та ідентифікацію респондентів за мірою їх схильності до леґітимації приватної власності: 1) кластер «Ті, що не визначилися» (33,0% загальної вибірки); 2) кластер «Суб'єкти леґітимації» (19,2% вибірки); 3) кластер «Суб'єкти делеґітимації» (26,1%); 4) кластер «Суб'єкти часткової леґітимації/делеґітимації» (20,9%). Також встановлено більш виражену на загальному тлі схильність до леґітимації приватної власності учасників і родичів учасників ваучерної приватизації, грошової приватизації працівниками своїх підприємств, власників і родичів власників малих підприємств, акцій підприємств, паїв у ЗАТ та ВАТ. Простежено зв'язки леґітимності приватної власності із локалізацією опитаних у межах соціально-економічного, фахового, освітнього та інших вимірів соціальної структури суспільства і виявлено тенденцію зростання міри леґітимації залежно від підвищення відповідних статусів її суб'єктів. Спостережено: 1) зниження схильності до леґітимації мірою зростання віку респондентів; 2) наявність ідеологічного підґрунтя схильності до леґітимації/делеґітимації - відповідно економічних ліберальних/етатистських та індивідуалістських/патерналістських орієнтацій.

На підставі порівняння даних моніторинґу та омнібусу виявлено, що: 1) у масовій свідомості громадян України одночасно співіснують переважні схильності делеґітимувати приватизацію землі та леґітимувати приватну власність на землю; 2) соціальна леґітимація приватної земельної власності можлива за умов обмеження окремих правомочностей та неґативних соціальних проявів останньої.

На основі аналізу даних омнібусу 2007 року констатовано: 1) більшу прихильність опитаних до приватних власників малих підприємств та землі, що самотужки застосовують власні чинники виробництва; 2) меншу прихильність до власників великих підприємств та до землевласників, які виступають у ролі роботодавців. Така відмінність налаштованості опитуваних дала підстави для припущення про: 1) особисту працю приватних власників як умову їхньої соціальної леґітимності; 2) трудовий характер приватної власності на засоби виробництва як умову її соціальної леґітимності.

Наостанок зауважено несталість й неостаточність констатованих тенденцій леґітимації приватної власності з огляду на невизначеність позицій щодо останньої чималих груп людей. Перспективи соціальної леґітимації приватної власності на чинники виробництва в Україні залежать від імовірного відповідного самовизначення та увиразненням позицій цих людей.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки виконаної дисертаційної роботи - наведено нове розв'язання наукової проблеми, яка полягає у нез'ясованості пізнавальної функції та структури концепту леґітимації приватної власності у соціологічній теорії. Нерозв'язаність цієї проблеми унеможливлює нагальні прикладні дослідження леґітимації приватної власності в сучасному українському суспільстві. Її розв'язання здійснено шляхом обґрунтування пізнавальної функції та структури концепту леґітимації приватної власності у соціологічній теорії на підґрунті історико-соціологічного аналізу розвитку змісту понять леґітимації та приватної власності.

Здійснена узагальнювальна концептуалізація феномена леґітимації охоплює: 1) періодизацію розвитку соціологічних поглядів на леґітимацію виокремленням періодів започаткування вжитку відповідного поняття, впливовості функціоналістських та антифункціоналістських його тлумачень, синтезу цих взаємовиключних тлумачень; 2) змістовий розвиток визначення леґітимації як (а) генези і (б) творення леґітимності - суб'єктивної прийнятності об'єкта з огляду на різні підстави; 3) типологізацію леґітимації виокремленням її релігійної, культурної, соціальної, економічної, політичної, інтелектуальної, правової, комунікативної та ситуативної форм.

Сконструйований концепт соціальної леґітимації та леґітимності приватної власності в суспільстві, що зазнає докорінних перетворень, містить виозначення природи, властивостей, складників, місця та ролі відповідного феномена у соціальній дійсності. Стосовно українського суспільства із незавершеною приватизацією даний концепт емпірично операціоналізовано через показники участі у процесах приватизації, залучення у приватновласницькі відносини, ставлень до приватизації різних об'єктів, до існування приватної власності на них, позицій щодо правомочностей приватних власників, думок з приводу націоналізації приватизованих об'єктів.

На методологічному підґрунті розроблених концептуальних засобів емпірично встановлено: 1) засади соціальної леґітимації приватної власності в сучасному українському суспільстві: а) панівні соціокультурні приватновласницькі уподобання громадян; б) масове залучення населення у приватизаційне відтворення приватної власності на рівні соціальної практики; в) процедурну правову та приватизаційну, а також політичну леґітимацію приватної власності; 2) одночасне співіснування у масовій свідомості громадян переважних схильностей делеґітимувати приватизацію землі та леґітимувати приватну власність на землю; 3) умови відповідної леґітимації - обмеження окремих правомочностей та неґативних соціальних проявів приватної земельної власності, а також її трудовий характер.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Резнік В.С. Леґітимація приватної власності як концепт соціологічної теорії / Резнік В.С. К.: Інститут соціології НАН України, 2010. 512 с.

2. Резнік В. Структура сімейного споживання в Україні: стан та динаміка / Резнік В. // Українське суспільство 1994-2004: моніторинг соціальних змін ; за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. К.: Ін-т соціології НАН України, 2004. С. 185196.

3. Резнік В. Приватний підприємець як роботодавець: стан та динаміка соціальної леґітимності / Резнік В. // Українське суспільство 1994-2005: моніторинг соціальних змін ; за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. К.: Ін-т соціології НАН України, 2005. С. 242-251.

4. Резнік В. Стан соціальної леґітимності приватної власності на землю та капітал / Резнік В. // Українське суспільство 1992-2006: соціологічний моніторинг ; за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. К.: Ін-т соціології НАН України, 2006. С. 118-128.

5. Резнік В. Приватні власники чинників виробництва: стан соціальної леґітимності / Резнік В. // Українське суспільство 1992-2007. Динаміка соціальних змін ; за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. К.: Ін-т соціології НАН України, 2007. С. 212-219.

6. Резнік В. Чинники соціальної леґітимації та делеґітимації приватної власності на засоби виробництва / Резнік В. // Українське суспільство 1992-2008: соціологічний моніторинг ; за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. К.: Ін-т соціології НАН України, 2008. С. 106-118.

7. Резнік В. Приватизація землі та приватна власність на землю: відмінність станів соціальної леґітимності / Резнік В. // Українське суспільство 1992-2009. Динаміка соціальних змін ; за ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. К.: Ін-т соціології НАН України, 2009. С. 124-135.

8. Резнік В. Феномен диспозиційної концепції В. Ядова у радянській і пострадянській соціології / Володимир Резнік // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2003. № 1. C. 71-90.

9. Резнік В. Приватна власність крізь призму соціологічного інституціоналізму / Володимир Резнік // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2005. № 4. С. 119-131.

10. Резнік В. Приватизація в Україні як соціально-економічний процес: об'єктивні показники та суб'єктивні оцінки / Володимир Резнік // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2006. № 2. С. 66-89.

11. Резнік В. Стан соціальної леґітимності приватної власності як предмет емпіричного соціологічного аналізу / Володимир Резнік // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2007. № 2. С. 70-102.

12. Резнік В. Теоретико-методологічні підвалини концептуалізації леґітимації приватної власності / Володимир Резнік // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2010. № 1. С. 88-106.

13. Резнік В.С. Приватна власність та економічна ментальність українців: «Захід» чи «Схід»? (Формулювання гіпотези соціологічного дослідження) / В.С. Резнік // Український соціум. 2005. № 5-6. С. 78-86.

14. Резнік В.С. Методологічні засади соціологічного дослідження економіко-ментальних підвалин леґітимності приватної власності / В.С. Резнік // Український соціум. 2006. № 1. С. 115-121.

15. Резнік В.С. Соціальна леґітимність приватної власності в Україні та ментальність українців очима експертів / В.С. Резнік // Український соціум. 2006. № 5. С. 131-141.

16. Резнік В.С. Соціально-економічні орієнтації громадян сучасної України за оцінками експертів: спроба аналізу історичних передумов генези / В.С. Резнік // Український соціум. 2006. № 6. С. 81-91.

17. Резнік В.С. Соціальна леґітимність приватної власності: спроба побудови адитивного індексу / В.С. Резнік // Український соціум. 2007. № 2. С. 62-73.

18. Резнік В.С. Структура та носії соціальної леґітимності приватної власності на землю та капітал в сучасному українському суспільстві / В.С. Резнік // Український соціум. 2007. № 3. С. 91-99.

19. Резнік В.С. Соціально-структурна локалізація носіїв леґітимності і нелеґітимності приватної власності в сучасному українському суспільстві / В.С. Резнік // Український соціум. 2007. № 5-6. С. 77-85.

20. Резнік В. Концептуалізація феномена аттитюду у контексті парадигм установки та діяльності: порівняльний аналіз / В. Резнік // Соціальні виміри суспільства: зб. наук. праць. К.: Ін-т соціології НАН України, 2003. Вип. 6. С. 230-247.

21. Резнік В. Приватна власність на засоби виробництва як об'єкт макро- та мікроекономічних настанов громадян України / В. Резнік // Соціальні виміри суспільства: зб. наук. праць. К.: Ін-т соціології НАН України, 2005. Вип. 8. С. 70-86.

22. Резнік В. Леґітимність приватної власності: спроба визначення концепту / В. Резнік // Соціальні виміри суспільства: зб. наук. праць. К. Ін-т соціології НА України, 2006. Вип. 9. С. 156-166.

23. Резнік В. Феномен леґітимації: інтерпретація українських соціологів / В. Резнік // Соціальні виміри суспільства: зб. наук. праць. К.: Ін-т соціології НАН України, 2007. Вип. 10. С. 77-87.

24. Резнік В. Поняття «леґітимність» та «леґітимація» як теоретичні інновації М. Вебера: зміст і роль у сучасній соціології / В. Резнік // Соціальні виміри суспільства: зб. наук. праць. К.: Ін-т соціології НАН України, 2008. Вип. 11. С. 7-20.

25. Резнік В. Феномен леґітимації як предмет теоретичної рефлексії Т. Парсонса / В. Резнік // Соціальні виміри суспільства: зб. наук. праць. К.: Ін-т соціології НАН України, 2009. Вип. 1(12). С. 9-24.

26. Резник В. Своеобразие экономической ментальности населения Украины: «Восток» - «Запад» / Резник В. // Экономическая культура населения Украины ; под ред. В.М. Вороны, Е.И. Суименко. К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2008. С. 115-131.

27. Резнік В.С. Інформаційно-психологічні впливи та процеси інституціоналізації й деінституціоналізації / Володимир Станіславович Резнік // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: ІІІ Всеукр. соціолог. конф.: наук. доповіді і повідомлення ; за ред. М.О. Шульги, В.В. Ворони. К.: Ін-т соціології НАН України, 2003. С. 533-535. (Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України).

28. Резнік В.С. Трансформації постсоціалістичних економік: порівняння соціологічних інтерпретацій / Володимир Станіславович Резнік // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні: ІV Всеукр. соціолог. конф.: наук. доповіді і повідомлення. К.: Ін-т соціології НАН України, 2004. С. 144-147. (Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України).

29. Резнік В. Поняття «леґітимність» та «леґітимація» як концептуальні засоби дослідження соціальної інтеґрації / В.С. Резнік // Проблеми розвитку соціологічної теорії: соціальна інтеґрація та соціальні нерівності в контексті сучасних суспільних трансформацій: V Всеукр. наук.-практ. конф.: матеріали конф. ; за заг. ред. О.Д. Куценко, В.І. Судакова. К.: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2009. С. 106-117.

30. Резнік В. Феномен леґітимації як предмет соціологічного теоретизування / Володимир Резнік // Соціологія в ситуації соціальних невизначеностей: тези доповідей учасників І Конгресу Соціологічної асоціації України. Харків: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2009. С. 57. (Соціологічна асоціація України, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна).

31. Резнік В. Глобалізація та стан соціальної легітимності приватної власності в сучасному українському суспільстві / В. Резнік // Глобальна модернізація і сталий розвиток: Міжвід. наук.-теорет. конф., 31 жовт. 2006 р., м. Київ ; відп. ред. О.Г. Білорус: матеріали конф. К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2006. С. 200-207.

32. Резнік В. Легітимність приватної власності як соціальний імператив сталого розвитку / В. Резнік // Глобальна модернізація і сталий розвиток: соціальні імперативи і економічні стратегії: Міжвід. наук.-теорет. конф. ; відп. ред. О.Г. Білорус: матеріали конф. К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2008. С. 147-157.

АНОТАЦІЯ

Резнік В.С. Леґітимація приватної власності як концепт соціологічної теорії. - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Інститут соціології НАН України, Київ, 2010.

Дисертація присвячена проблемі концептуалізації леґітимації приватної власності у дисциплінарних межах сучасної теоретичної соціології. Феномен леґітимації приватної власності розглянуто у теоретико-методологічному, історико-соціологічному, емпірично-прикладному аспектах. Вперше обґрунтовані пізнавальна функція та структура концепту легітимації приватної власності у соціологічній теорії. Побудований концепт містить визначення природи, властивостей, складових, місця та ролі відповідного феномена у соціальній дійсності. З використанням отриманих концептуальних узагальнень, даних національної статистики та моніторинґових і омнібусних досліджень Інституту соціології НАН України проаналізовано поточний стан леґітимності приватної власності в Україні.

Ключові слова: соціологічна теорія, теоретичні дилеми, теоретичний синтез, концептуалізація, концепт, леґітимація, леґітимність, соціальний порядок, приватна власність, приватизація.

АННОТАЦИЯ

Резник В.С. Легитимация частной собственности как концепт социологической теории. - Монография. Диссертация на соискание ученой степени доктора социологических наук по специальности 22.00.01 - теория и история социологии. - Институт социологии НАН Украины, 2010.

Диссертация посвящена проблеме концептуализации легитимации частной собственности в современной теоретической социологии. Феномен легитимации частной собственности рассмотрен в теоретико-методологическом, историко-социологическом, эмпирико-прикладном аспектах. Впервые обоснованы познавательная функция и структура концепта легитимации частной собственности в социологической теории. Построенный концепт содержит определения природы, свойств, составляющих, места и роли исследуемого феномена в социальной действительности. На основе полученных концептуальных обобщений, данных национальной статистики, мониторинговых и омнибусных исследований Института социологии НАНУ проанализировано состояние легитимности частной собственности в Украине.

Ключевые слова: социологическая теория, теоретические дилеммы, теоретический синтез, концептуализация, концепт, легитимация, легитимность, социальный порядок, частная собственность, приватизация.

SUMMARY

Reznik V.S. Legitimation of the Private Property as a Concept of Sociological Theory. - Monograph. Thesis for doctor's degree in sociology in speciality 22.00.01 - The Theory and History of Sociology. - Institute of Sociology, NAS of Ukraine, 2010.

The thesis is dedicated to the problem of conceptualization of legitimation of private property in the framework of modern theoretical sociology. The phenomenon of legitimation of private property is considered in theoretical and methodological, historical and sociological, and empirical and applied aspects. The cognitive function and structure of the private property legitimation concept within sociological theory has been first substantiated. The constructed concept includes definitions of the nature, properties, components, place and role of the given phenomenon in social reality. The current situation with legitimacy of private property in Ukraine has been analyzed using the obtained conceptual generalizations, as well as the data of national statistics and monitoring and omnibus investigations both initiated by the Institute of Sociology, NAS of Ukraine.

The author has distinguished the periods of development of sociological interpretations of legitimation phenomenon: ?primordia? - initial use of the notion of legitimation (M.Weber, W.Sombart, G.Zimmel); ?theses? - development of legitimation concept within the framework of Parson's version of structural functionalism; ?antitheses? - a disproof of previous ?theses? as inconsistent ones (Ch.Wr.Mills, A.Gouldner, R.Dahrendorf, P.Berger, T.Luckmann, et al.); ?syntheses? - attempts of overcoming the substantial contradictions between ?theses? and ?antitheses? - theoretical dilemmas of consensus/conflict, structure/action, macro/micro-level of analysis (N.Luhman, S.Eisenstadt, P.Blau, J.Habermas, P.Bourdieu, A.Giddens, et al.).

Legitimation as a whole was defined as: a) socio-psychological process which causes the legitimacy variations with time; b) purposeful activity in legitimacy creation and development. Legitimacy is considered as a subjective acknowledgement of rightfulness of a certain social object. A typology of legitimation forms is presented. Religious, culture, social, economic, political, intellectual, legal, communicative and situative forms of legitimation have been distinguished in its framework.

Functional consequences of social legitimation of private property have been determined: social consensus in the society concerning private property, social efficiency of private property, social integration of the society.

Social legitimacy of private property is interpreted as a set of subjective notions and convictions, including: general positive estimate of private property relations; acknowledgement of rights of private owners; free-will consent with corresponding institutional norms; confidence in social justice and efficiency of these norms; a notion of a necessity of private property, etc.

Social legitimacy is considered as socio-psychological mechanism of public control of relations of private property: in the framework of this mechanism the attention and observations of citizens are transformed into their legitimizing or delegitimizing position. Social legitimation of private property serves to realize sovereignty of citizens, to reach social consensus and order under the absence of total social control.

Operational model of social legitimacy of private property has been developed. It simulates the measure of substantial consonance/dissonance of behavioural, emotional and cognitive components of citizens' attitudes towards privatization and private property. Its empirical indicators fix the degree of participation in privatization processes and relations of private property, degree of acknowledgement/unacknowledgement of privatization, degree of positive/negative attitude towards privatization process, degree of approval of nationalization of private enterprises.

The author has distinguished principles of social legitimation of private property in Ukrainian society: dominating socio-cultural private-ownership preferences of citizens, mass spreadingof privatizational and private-ownership practices, procedural-constitutional and jural legitimation of private property, political electoral and consensus legitimation of private property by virtue of parliamentary and government coalitions of right and left parties.

The co-existence of prevailing dispositions to delegitimate land privatization and legitimate private property of land has been first revealed in the mass consciousness of citizens of Ukraine. The conditions of legitimation of private property of land has been determined: the restriction of certain legal capacities and negative social manifestations of private property, labor character of private property.

Keywords: sociologic theory, theoretical dilemmas, theoretical synthesis, conceptualization, concept, legitimation, legitimacy, social order, private property, privatization.

Размещено на Allbest.ru