Інформаційно-комунікативний простір політики як предмет теоретико-соціологічної рефлексії

У ракурсі комунікативного підходу розглядаються також явища, що визначили вигляд політичного простору наприкінці ХХ сторіччя, такі як політична модернізація й масова політика. Дослідження цих явищ дозволяє одержати уявлення про ті образи політичного простору, що формуються у свідомості людини. Наприклад, масовізація політики з розвитком нових технологій отримала глобальні масштаби, і перевела політичне в простір публічності, у простір масової репрезентації. В усіх версіях модернізаційних змін комунікації відводиться значна роль: або у вигляді механізмів артикуляції й агрегування інтересів соціальних груп, так як ці механізми зрозумілі громадянам і використаються ними, або у вигляді діалогу між елітою й населенням. Особливістю сучасної наукової рефлексії стає зближення постструктуралістського й комунікативного підходів у розумінні й аналізі політичний явищ, що дозволяє авторові зафіксувати невідрефлексовані раніше аспекти й закономірності політичної взаємодії, одним з базових механізмів якої виступає комунікація, а простір, що формує й реалізує цю комунікацію, у статусі самостійного елемента політичного простору суспільства. Результатом такої фіксації стає концептуалізація інформаційно-комунікативного простору політики, розробка відповідної концепції та побудова операційної моделі цього простору.

У пункті 4.2. «Особливості функціонування інформаційно- комунікативних просторів у різних типах соціальних систем» з метою визначення базових параметрів і характеристик інформаційно-комунікативного простору політики за допомогою методу моделювання була розкрита політична практика функціонування інформаційного компонента політичної підсистеми суспільства в різних типах соціальних систем: відкритому, закритому і перехідному від закритого стану до відкритого. Для цього були задані основні статичні параметри цього компонента політичної підсистеми суспільства, такі, як: якість зв'язку, швидкість передачі і якість розповсюджуваної інформації. У результаті аналізу досвіду функціонування інформаційного компонента політичного простору отримала підтвердження гіпотеза про відносну самостійність цього сегмента політичного простору суспільства у всіх типах суспільства. Навіть у соціальній системі закритого типу цей простір мав власні джерела й механізми розвитку, швидкість передачі і якість розповсюджуваної інформації, а також відповідне технічне оснащенням каналів передачі повідомлень й інші характеристики. У відкритій системі прагнення інформаційного простору політики до самостійності й самодостатності демонструватиме тенденцію до збільшення, оскільки буде закономірним, обґрунтованим і таким, що посилюється розвитком інформаційних технологій. Проведений порівняльний аналіз аналогічних характеристик і показників дозволив виділити базові закономірності, характерні для функціонування інформаційного простору політики в будь-якому типі соціальної системи.

Пункт 4.3. «Інформаційно-комунікативний простір політики: обґрунтування основних структурних характеристик» присвячений механізмам функціонування цього простору, обґрунтуванню й верифікації його основних структурних та змістовних характеристик. В рамках концепції зроблено опис соціального феномена інформаційно-комунікативного простору політики; обґрунтовано ідентифікацію цього простору як такого, що має власну морфологію й топологію, охоплює сектори політичного й інформаційного сегментів суспільства, проектує правила свого відтворення на інкорпоровані в нього феномени. Автором виявляються функції, які інформаційно-комунікативний простір політики реалізує в межах суспільства та декларується позиція, відповідно до якої концепт «інформаційно-комунікативний простір політики» виступає своєрідним методологічним «містком» між дефініціями, за допомогою яких позначалися певні процеси, що функціонують у політичному просторі суспільства, і тими поняттями, за допомогою яких вчені зможуть ідентифікувати сучасні стани цих процесів.

У пункті 4.4. «Побудова моделі інформаційно-комунікативного простору політики» розроблено і частково верифіковано операційну модель інформаційно-комунікативного простору політики, що репрезентує його як складне соціальне явище, яке функціонує одночасно і як поле, і як мережа; визначено роль інформаційно-комунікативного простору в ідентифікації заснованих на комунікації політичних реалій, які формуються. Підпункт 4.4.1. «Аналіз науково-теоретичних схем, що застосовуються при описі інформаційного простору політики» побудований на аналізі наявних у науковій літературі схем опису інформаційного простору політики, які, на цьому етапі дослідження, автор використовує як основу для побудови операційної моделі цього простору. Серед таких схем були проаналізовані структурно-функціональна модель політичної комунікації М. Грачова, модель політичної комунікації як процесу О. Соловйова, теорія «триєдності комунікації» І. Мальковської, модель «комплексного простору» М. Раскладкіної. Вибір саме цих моделей і теорій визначався тим, що їхні автори у своїх розробках багато уваги приділили опису структурних закономірностей і функціональних особливостей досліджуваного об'єкту. Їх аналіз дозволив встановити закономірності й основні структурні характеристики моделі, які повторювалися у всіх моделях: її архітектуру (за типом організації); дизайн (за способом організації), механізми (обумовлені правилами функціонування); суб'єктів (політичних/соціальних агентів/акторов).

Далі, у підпункті 4.4.2. «Дизайн й архітектура інформаційно-

комунікативного простору політики: основні значеннєві одиниці й структурні елементи» відбувається уточнення й конкретизація структурних характеристик динамічної моделі інформаційно-комунікативного простору політики. За дизайном цей простір є складноструктурованим, організованим за принципом множинності мереж (як технологічних, так і соціальних). Від традиційного соціального простору цей простір відрізняє відсутність статусної ієрархії (жорстко закріпленої). За архітектурою - соціальне поле. Механізми функціонування цього простору визначаються системами прямого й зворотного зв'язку, що забезпечується за рахунок технологій PR. Основними ресурсами (символічним соціальним капіталом) цього простору, окрім традиційних політичних - влади, престижу, є також доступ до збирання, збереження, транслювання інформації.

У підпункті 4.4.3. «Операційна модель інформаційно-комунікативного простору політики: теоретична версія» запропоновані теоретична й демонстраційна версії операційної моделі інформаційно-комунікативного простору політики. ЇЇ структурні характеристики визначалися з урахуванням традиційної моделі Н. Вінера, а також узагальненого зразка, отриманого в результаті аналізу моделей сучасних дослідників. Таким чином, ця модель є не тільки узагальненням попереднього наукового досвіду, але й якісно новим інструментом для дослідження певного класу явищ соціального (політичного) простору. Порівняння моделі інформаційно-комунікативного простору політики з раніше описаними в соціологічній науці аналогами дозволило позначити її якісні відмінності. Це, насамперед, автономність і самодостатність (аутопойєтичність) цього простору, відсутність жорстко фіксованого центру, рухливість його мережевих структур.

У п'ятому розділі «Інформаційно-комунікативний простір політики: функціонування в контексті реалій українського суспільства» на основі запропонованої концепції здійснено оцінку інформаційних і комунікативних ресурсів українського суспільства з огляду на можливості розвитку в ньому інформаційно-комунікативного простору політики. У пункті 5.1. «Україна як перехідне суспільство: сучасний етап розвитку й функціонування» визначені й проаналізовані основні соціальні показники, тенденції й процеси, які характеризують стан українського суспільства на даному етапі його розвитку, а саме: рівень інформатизації, розвиток демократії й громадянського суспільства, функціонування механізмів представництва суспільних інтересів, інформаційна відкритість держави. Визначено, що в цілому Україна за даними показниками розвивається більш стабільно й демонструє більш високі темпи політичної модернізації, чим інші держави пострадянського простору, такі, як Росія й Білорусь. Разом з тим, українському суспільству притаманні тенденції, які роблять процес розвитку нестійким і досить непередбаченим. Це, насамперед, високий рівень соціального песимізму й аномічної деморалізованості (визначені Є. Головахою і Н. Паніною), які стали реакцією на політичну кризу, що триває вже більше десяти років. Ця криза стала закономірним наслідком специфіки розвитку українського суспільства після розпаду СРСР. Оскільки в Україні не відбулося зміни політичних еліт, її подальший розвиток пішов шляхом формування неконсолідованої демократії, функціонування якої автоматично ставало на перешкоді впровадженню низки обов'язкових для нормального розвитку представницької демократії програм, таких глобальних, як, наприклад, розвиток соціальної держави, або локальних, як програма функціонування електронного урядування та інших.

У підпункті 5.1.1. «Розвиток демократії в Україні: основні тенденції й соціальні очікування» проаналізований стан основних демократичних показників розвитку українського суспільства з точки зору їхньої відповідності традиційній моделі розвитку прямої (консенсусної) демократії, як найбільш ефективної для перехідного суспільства форми демократичного розвитку. Підтверджено, що в Україні процес розвитку демократії гальмується загрозою повернення до неопатрімоніальних політичних відносин, що сприяє розвитку гострого конфлікту, протистоянню різних конкуруючих економічних груп, кожна з яких піклується лише про власні інтереси. Доведено, що наявність демократичних інститутів і механізмів в українському суспільстві є, скоріше, результатом зіткнень і конфліктів між конкуруючими групами, ніж еволюції самого політичного простору. Сама же політична сфера характеризується наявністю слабкої партійної системи й сформованих політичними партіями неефективних представницьких органів, що, у свою чергу, породжує недосконалість демократичних механізмів.

Показано, що до реалізації прямої демократії не готовий і середньостатистичний український громадянин: при визнанні українцями того факту, що їхнє життя залежить від правлячої еліти, фіксується низький відсоток звернення громадянами до механізмів представництва своїх соціальних. Отже, демократія, яка як комунікативний простір, здатна організувати процес соціального діалогу, в українському суспільстві в такому статусі ще не функціонує, і, більше того, у такому статусі громадянами даного суспільства ще не сприймається. Це означає, що на даному етапі в українському суспільстві процес демократизації не виступає в ролі гаранта становлення інформаційно-комунікативного простору політики.

Громадянське суспільство в Україні, розвиток якого аналізується в підпункті 5.1.2. «Громадянське суспільство: його участь у процесі трансформації й перспективи розвитку в Україні», також перебуває поки в зародковому стані, хоча в останні роки в Україні й відмічається процес активізації інституцій громадянського суспільства. Залишається низьким і рівень довіри до інституцій громадянського суспільства. Відповідно, можливості громадянського суспільства надавати свої комунікативні ресурси для організації суспільного діалогу в українському суспільстві не реалізуються, або реалізуються практично з нульовим ефектом. Для розвитку інформаційно-комунікативного простору політики це означає, що ресурс громадянського суспільства як публічної арени в українському політичному просторі також поки що не задіяний на достатньому рівні, і, отже, громадянське суспільство теж на даному етапі не виступає ініціатором формування інформаційно-комунікативного простору політики.

У підпункті 5.1.3. «Комунікативні механізми й особливості організації політичного діалогу в перехідному суспільстві» проведений аналіз стану інформаційно-комунікативного ресурсу українського суспільства, визначені складнощі у розвитку комунікативних механізмів і відзначені позитивні зміни, що відбуваються в українському суспільстві. До таких змін належать: розробка і часткове втілення концепції електронного урядування й публічного мовлення, збільшення кількості телерадіо- організацій різної форми власності, більшість з яких є недержавними організаціями. Було зазначено, що саме технологічний стан й інформаційно-комунікативні можливості суспільства демонструють позитивну тенденцію.

У пункті 5.2. «Технологічні й соціальні передумови формування інформаційно-комунікативного простору сучасного українського суспільства» представлений огляд основних тенденцій, пов'язаних із входженням України в глобальний світовий інформаційний простір. У підпункті 5.2.1. «Процес інформатизації українського суспільства: основні закономірності й соціальні показники» проаналізований стан процесу інформатизації українського суспільства. Зазначено, що основні показники цього процесу демонструють позитивні тенденції. Для оцінки наслідків інформатизації для розвитку українського суспільства автором використаний поділ цих процесів на дві групи показників: ті, що мають технологічну природу і ті, що мають соціальну. До технологічних віднесені: перерозподіл технологічних можливостей між традиційними мас-медіа й «новими медіа», збільшення кількості альтернативних джерел інформації, забезпечення доступу до них всіх верств українського суспільства. До соціальних - формування глобальної культури, що визначається автором не тільки як збільшення можливості доступу індивіда до Інтернет-ресурсів, але й як розширення його когнітивного простору, а, таким чином, і ступеня зацікавленості в участі у розвитку суспільства.

У підпункті 5.2.2. «Інформаційний простір українського суспільства: тенденції й перспективи» проаналізовано динаміку розвитку системи мас-медіа, реалізація пунктів концепції національної інформаційної політики. Акцентовано увагу на проблемах, з якими зіштовхується українське суспільство в процесі розвитку свого інформаційного простору. Такими проблемами є: відсутність надійної системи захисту інформаційного простору, низький рівень інформаційної компетентності українських громадян, відсутність технологічної бази, що сприяє залученню громадянина у глобальний інформаційний простір. Визначено, що інформатизація українського суспільства не істотно вплинула на процеси включення громадянина в суспільний діалог. Між тим наявність технологічних можливостей інформаційного простору українського суспільства дозволила авторові зробити оптимістичний прогноз, відповідно до якого готовність українського суспільства до інформаційних новацій, у тому числі й до розвитку інформаційно-комунікативного простору політики, досить висока. У підпункті 5.2.3. «Політичний простір українського суспільства: особливості функціонування» проведено оцінку тих показників політичного простору, стан яких дозволяє робити прогноз щодо сприятливих або несприятливих тенденцій розвитку в українському суспільстві інформаційно-комунікативного простору політики. Запропоновано розподіл цих показників на дві групи, до першої ввійшли: вільний доступ до інформації, інтерес до політики, можливість громадян впливати на політичні рішення, рівень політичної ангажованості громадян; до другої - взаємозалежність рівня політичної поінформованості громадян і соціального стану суспільства, взаємозалежність рівня інформатизації та політичної зрілості членів суспільства.

У висновках дисертації підводяться підсумки проведеного дослідження, підкреслюється його теоретичне й практичне значення, висвітлюються перспективи подальшого розвитку запропонованої концепції та відповідної наукової тематики.

Доведено розв'язання наукової проблеми, яка полягає у необхідності коригування теоретичної бази соціологічних спостережень, які при аналізі процесів, пов'язаних з стрімкими змінами фізичного та соціального світів, переформатуванням їх у конфігурації, які складно ідентифікувати через динамічний розвиток інформаційної сфери та комунікативних систем, не можуть спиратися лише на апробовані теоретичні моделі. Нерозв'язаність цієї проблеми унеможливлює пошуки нових релевантних обґрунтувань, які б точніше, ніж існуючі дотепер, співвідносилися з новими комунікативними феноменами.

Запропоновано комплексний соціологічний підхід до концептуалізації інформаційно-комунікативного простору політики, що враховує еволюцію соціологічної рефлексії щодо комунікативних процесів. Евристичний потенціал цього узагальнюючого концепту полягає у його спроможності генералізувати уявлення щодо сукупності нових явищ політики, опосередкованих інформаційно-комунікативними реаліями, розростання й поширення яких веде не тільки до корекції політичних практик, але й до реструктурації всієї області політики.

Сформовано концепцію інформаційно-комунікативного простору політики, в рамках якої зроблено опис соціального феномена цього простору; обґрунтовано ідентифікацію його як такого, що має власну морфологію й топологію, охоплює сектори політичного й інформаційного сегментів соціального простору, проектує правила свого відтворення на інкорпоровані в нього феномени. Розроблено і частково верифіковано операційну модель інформаційно-комунікативного простору політики, що репрезентує його як складне соціальне явище, яке функціонує одночасно і як поле, і як мережа; визначено роль інформаційно-комунікативного простору в ідентифікації заснованих на комунікації політичних реалій, які формуються. Сконструйований концепт містить також визначення місця та ролі відповідного феномену у соціальній дійсності.

На основі запропонованої концепції здійснено оцінку інформаційних і комунікативних ресурсів українського суспільства з огляду на можливості розвитку в ньому інформаційно-комунікативного простору політики. Доведено, що традиційні агенти політичної сфери українського суспільства на даний момент його розвитку не володіють достатніми ресурсами для ініціювання формування цього простору. Одночасно в українському суспільстві визначено і позитивні тенденції, а саме: збільшення кількості громадян, які звертаються до Інтернету у пошуках політичної інформації, розробка проектів електронного урядування та громадського телебачення. Саме ці ініціативи розглядалися як ресурс для розвитку інформаційно-комунікативного простору політики.

Доведено, що наявність тенденції формування інформаційно-комунікативного простору політики означає, що тотожні процеси активізуються в усіх інших сегментах соціального простору. Таким чином, розроблена концепція може використовуватися як методологічна база для дослідження нових онтологічних реалій, які будуть формуватися, а концепт «інформаційно-комунікативний простір політики» виступити у якості базової категорії для визначення цілого класу соціальних об'єктів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Барматова С.П. Политика, информация, коммуникация: пространство взаимодействия. Монография / Барматова С. П. - К: ГАРККиИ, 2009 - 284 с.

Статті в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України

2. Кащавцева С. Возможности использования теории М. Олсона в исследованиях электорального поведения / С. Кащавцева // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. - Харків.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2001. - С. 125-127.

3. Кащавцева С. Политическая коммуникация: необходимость формирования украинской модели / С. Кащавцева // Соціальні технології: Актуальні проблеми теорії та практики. Міжвузовський збірник наукових праць. - Вип.17. - 2002. - С. 70-79.

4. Кащавцева С. Политическая коммуникация в Украине / С. Кащавцева // Персонал. - 2002. - №4. - С. 21-24.

5. Кащавцева С. Политическая коммуникация: проблемы, ожидания, возможности / С. Кащавцева // Социология: теория, методы, маркетинг - 2002. - №1. - С. 101-108.

6. Барматова С. Категория «посредник» в концепте политической коммуникации / С. Барматова // Перспективи - 2003. - №4 (24). - С. 107-111.

7. Барматова С. Поле политики: к проблеме теоретической идентификации / С. Барматова // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2003. - №4. - С.165-174.

8. Барматова С. Роль Ю. Габермаса у розвитку універсальної теорії політичної комунікації / С. Барматова // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2003. - №2. - С. 60-71.

9. Барматова С. Политическая коммуникация в Украине: ожидания и действительность / С. Барматова // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. - Харків : ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2003. - С. 305-308.

10. Барматова С. Объект политической коммуникации: к проблеме теоретической идентификации / С. Барматова // Грані. - 2004. - №1(33). - С. 110-114.

11. Барматова С. Концепт политической коммуникации: попытки его интерпретации в различных научных теориях / С. Барматова // Грані. - 2004. - №2 (34). - С. 97-102.

12. Барматова С. „Останній соціалізатор” українського суспільства та його роль у виборах / С. Барматова // Політичний менеджмент. - 2004. - №2(5). - С. 130-136.

13. Барматова С. Нестандартная демократия для нетрадиционного общества / С. Барматова // Персонал. - 2004. - №6. - С. 54-57.

14. Барматова С. Изменение исторического места политической коммуникации в политическом пространстве / С. Барматова // Соціальні виміри суспільства. Збірник наукових праць. Випуск 7. - К. : Інститут соціології НАН України, 2004. - С. 359-366.

15. Барматова С. Пишемо - „демократія”, читаємо - „вибори - 2004” / С. Барматова // Віче. - 2004. - №3 (144). - С. 7-10.

16. Барматова С. Місце і роль політичної комунікації у трансформації українського суспільства / С. Барматова // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - №2. - С. 107-119.

17. Барматова С. Возможности когнитивных теорий в изучении отдельных аспектов процесса политической коммуникации / С. Барматова // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. - Харків : ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2005. - С. 141-143.

18. Барматова С. Активный политический агент - новый субъект украинского политического пространства / С. Барматова // Социальные технологии: актуальные проблемы теория и практики. Международный межвузовский сборник работ. Вып. 32. - 2006. - С. 99-104.

19. Барматова С. К обоснованию необходимости нового прочтения концепта «политическая коммуникация» / С. Барматова // Нова парадигма. Випуск 60. - 2006. - С. 179-187.

20. Барматова С. Идентификация концепта информационно-коммуникационное пространство политики: обоснование исследовательских задач / С. Барматова // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. Т.1. - Харків : ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - 2006. - С. 171-177.

21. Барматова С. Дизайн інформаційно-комунікаційного простору політики: обґрунтування дослідницьких завдань / С. Барматова // Вісник Академії праці і соціальних відносин. Науково-практичний збірник. - 2007. - №1 (38). - С. 18-23.

22. Барматова С. Чи здатна політична реклама „перевернути світ”? / С. Барматова // Соціальна психологія. - 2007. - № 1 (21). - С. 89-95.

23. Барматова С. Долгий путь к себе: особенности формирования политических установок современного украинского электората / С. Барматова // Наукові студії Львівського соціологічного форуму «Багатовимірні простори сучасних соціальних змін». Збірник наукових праць. - Львів : ЛНУ, 2008. - С. 425-427.

Публікації в інших наукових виданнях

24. Барматова С. Политическая коммуникация: формирование комплексного подхода / С. Барматова // Вісник Одеського національного університету. Том 8. Випуск 9. Соціологія і політичні науки. - Одеса : «Астропринт», 2003. - С. 308-320.

25. Барматова С. Политическая коммуникация: к определению места и роли в системе украинского общества / С. Барматова // Стратегія розвитку України. Науковий журнал. - 2004. - Вип. 1. - С. 480-488.

26. Барматова С. Демократизация в Украине: трудное продвижение вперед или хождение по кругу? / С. Барматова // Украина: диалектика реформирования. Научное издание. - Луганск-Женева, 2006. - С. 113-130.

27. Barmatova S. Multi-party system in Ukraine - to be or not to be / S. Barmatova // New Ukraine. Jornal of History and Politics. - Krakow. - 2006. - №2. - P. 155-163.

28. Барматова С. Политические коммуникации в транзитивном социуме / С. Барматова //Коммуникации и конструирование социальных реальностей: Сб. науч. статей / Отв. Ред. О.Г. Филатова. Ч.2. - СПб. : Роза мира, 2006. - 402. - С. 96-101.

29. Барматова С. Национальная идея в Украине: средство интеграции или основа политического раскола общества? / С. Барматова // Збірник Всеукраїнської експертної мережі. - Київ, 2007. - С. 125-134.

30. Барматова С.П. Изменение места и роли коммуникации в современном мире / С. Барматова // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2009. - №3. - С. 158-168.

31. Барматова С.П. Политическое и медиа пространства: поиск взаимопонимания / С. Барматова // Наукові записки Луганського національного університету. Вип.8. Т.2. Серія «Філологічні науки»: Зб. Наукових праць [Пред'явлення світу в гуманітарних дискурсах XXI століття] / Луган. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2009. - С. 36-44.

32. Барматова С.П. Информационные вызовы пространству политики в эпоху становления общества знаний / С. Барматова // Збірник матеріалів Третьої Міжнародної наукової конференції. - Суми: СОІППО, 2010. - С.321-323.

АНОТАЦІЯ

Барматова С.П. Інформаційно-комунікативний простір політики як предмет теоретико-соціологічної рефлексії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктори соціологічних наук за фахом 22.00.01 - теорія й історія соціології. - Київський національний університет ім. Тараса Шевченко, Київ, 2010.

У дисертації концептуалізовано інформаційно-комунікативний простір політики, розроблено концепцію цього простору, побудовано його операційна модель й частково верифіковано концепцію й модель інформаційно-комунікативного простору політики в контексті реалій українського суспільства. Досліджено онтологічні підстави політичного простору, що репрезентується конструктом «інформаційно-комунікативний простір політики», умови й механізми його конституювання й легітимації, його специфічні особливості, властивості, динамічні ритми, а також основні функції. Все це дає можливість адекватніше орієнтуватися в складно структурованих областях громадського життя, плодотворніше вивчати й практично освоювати комунікативні ресурси політики.

Ключові слова: інформаційно-комунікативний простір політики, комунікація, інформаційні новації, інформаційні технології, інформатизація, самореферентна система, мережева структура суспільства, поле, комунікативні практики, публічна політика.

Барматова С.П. Информационно-коммуникативное пространство политики как предмет теоретико-социологической рефлексии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора социологических наук по специальности 22.00.01 - теория и история социологии. - Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко, Киев, 2010.

Диссертация посвящена разрешению научной проблемы, состоящей в том, что динамизм развития информационной сферы, стремительно изменяющего окружающий физический и социальный мир, переформатирующего его в малоузнаваемые конфигурации, не позволяет остановиться в социологических наблюдениях, приняв за инструмент для них какую-либо устойчивую и апробированную ранее теоретическую модель, матрицу, схему. В результате анализа философской и теоретико-социологической рефлексий получил подтверждение тот факт, что поиск новых релевантных обоснований, которые точнее прежних соотносились бы с возникающими коммуникативными феноменами, еще не привел к формированию завершенных и аргументированных научных концепций.

В социальном пространстве общества результатом изменений, инициированных информационными новациями, явилось становление новых онтологических реалий, в частности, информационно-коммуникативного пространства, которое имеет собственную морфологию и топологию, охватывает сектора разных сегментов социального пространства, продуцирует правила своего функционирования на инкорпорированные в него феномены. Был определен онтологический статус этого пространства в формировании новой архитектоники социального пространства.

Становление такого пространства происходит в политическом компоненте социальной системы, поэтому был введен обобщающий концепт, способный включить в себя всю совокупность новых явлений в политике, институционализация которых ведет не только к коррекции политических практик, но и к реструктурации всей области политики - «информационно-коммуникативное пространство политики».

В диссертации осуществлена концептуализация информационно-коммуникативного пространства политики, разработана концепция информационно-коммуникативного пространства политики, построена операциональная модель этого пространства, частично верифицированные в контексте реалий украинского общества. Основными характеристиками этого пространства является автономность и самодостаточность (аутопойетичность) этого пространства, отсутствие жестко фиксированного центра, подвижность его сетевых структур. По дизайну это: сложноструктурированное пространство, организованное по принципу множественности сетей (как технологических, так и социальных), что задает ему функциональные параметры одновременно и социального поля, и социальной сети. Это пространство отличает отсутствие жестко закрепленной статусной иерархии, механизмы функционирования этого пространства определяются системами прямой и обратной связи, которая обеспечивается за счет использования PR-технологий. Основными ресурсами (символическим социальным капиталом) этого пространства, кроме традиционных политических - власти, престижа, являются также доступ к собиранию, сохранению, транслированию информации.

Были исследованы онтологические основания политического пространства, репрезентируемого концептом «информационно-коммуникативное пространство политики», доказан эвристический потенциал этого обобщающего концепта, который состоит в его способности генерализировать представление относительно совокупности новых явлений политики, опосредствованных информационно-коммуникативными реалиями, а также выступать в качестве аналитической категории социологического дискурса, концепта, который описывает и объясняет совокупность новых явлений, развертывание и распространение которых ведет к реструктурации всей социальной (и политической) системы современного общества.

Ключевые слова: информационно-коммуникативное пространство политики, коммуникация, информационные новации, информационные технологии, информатизация, самореферентная система, сетевая структура общества, поле, коммуникативные практики, публичная политика.

Barmatova S. Communication-information space of politics as a subject of theoretical and sociological reflection. - Manuscript.

The dissertation for the scientific degree of doctor in sociological sciences; speciality 22.00.01 - theory and history of sociology. - Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2010.

In the dissertation the notion of “Communication-information space of politics” is conceptualized, the dynamic model of this space is constructed and the attempt of the concept verification and model of communication-information space of politics in a context of realities of the Ukrainian society is carried out. Ontological foundation of political space which is represented by the concept “communication-information space of politics”, conditions and mechanisms of its constructing and legitimation, its specific peculiarities, features, properties, dynamic rhythms as well as basic functions are investigated. All this enables more adequately to be guided in the complex areas of public life, more fruitfully to study and practically to master communicative resources of politics.

Key words: communication-information space of politics, information innovations, information technologies, information, self-referential system, network structure of a society, field, communicative practice, public politics.

Размещено на Allbest.ru