Популяризація прийомної сім'ї як найефективнішої форми виховання дітей, які потребують державної опіки

Проблеми дитячої бездоглядності та соціального сирітства в Україні. Соціально-психологічне дослідження розвитку дітей, позбавлених батьківської опіки. Створення прийомної сім’ї як крок до відновлення життя дитини, яка опинилася в кризовій ситуації.

Рубрика Социология и обществознание
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 20.05.2015
Размер файла 45,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

В 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, в якій закріплено право кожної дитини, незалежно від її соціального статусу, на проживання в сімейному середовищі. З 26 квітня 2000 року прийомна сім'я як форма державної сімейної опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, була рекомендована до поширення в Україні, а в квітні 2001 року внесена як форма державної сімейної опіки в закон України „Про охорону дитинства”.

Світовий досвід створення прийомних сімей - фостерінг (від англ. - foster caring) переконав громадськість у тому, що прийомна сім'я є однією з ефективних форм виховання дітей, які потребують опіки держави.

Проблеми прийомних сімей розглядаються в працях Н.Юркіної, В.Барабанової, В.Ослон, Є.Морозової, Б.Ломова, Д.Джексона, Дж.Викланда, Дж.Ливенгера, Т.Гордон. Поряд з визначеннями основних причин та наслідків соціального сирітства, науковці наголошують на необхідності сімейного виховання як оптимальної умови гармонійного розвитку дитини. Видатні педагоги-гуманісти - Г.Гмайнер, О.С.Макаренко, Й.Г.Песталоцці, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський - доводили, що сім'я є одним із найважливіших інститутів соціалізації дитини, персональним навколишнім середовищем її розвитку.

З 1999 року прийомна сім'я як сімейна форма державної опіки над дітьми поширюється в регіонах України. Зі створенням прийомних сімей діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які потребували державного влаштування, отримали можливість забезпечення їхнього права на проживання в сімейному оточенні через влаштування до прийомних сімей. Проте стан справ щодо професійної підтримки створення та функціонування прийомних сімей залишається невтішним.

І відповідно тема курсової роботи «Популяризація прийомної сім'ї як найефективнішої форми виховання дітей, які потребують державної опіки» є актуальною та такою, що потребує детального вивчення. Що ми й спробуємо зробити в нашому невеликому дослідженні.

Метою дослідження стало вивчення прийомної сім'ї як найефективнішої форми виховання дітей, які потребують державної опіки.

Об'єкт дослідження - прийомна сім'я та процес її створення.

Предмет дослідження -- популяризація прийомної сім'ї як найефективнішої форми виховання дітей, які потребують державної опіки.

Перед дослідженням були поставлені такі завдання:

1) розгляд прийомної сім'ї як найефективнішої форми виховання дітей, які потребують державної опіки;

2) вивчення рівня інформованості про прийомну сім'ю та ставлення до неї громадян і державних службовців, які причетні до вирішення питань захисту дитинства та попередження дитячого сирітства;

3) вивчення специфіки процесу залучення кандидатів у прийомні батьки;

4) визначення чинників, які впливають на ефективність проведення рекламної кампанії в означеній сфері.

Дослідження проводилося впродовж 2012-2013 років при Уманському міському Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (УМЦСССДМ). Базою дослідження стали кандидати в прийомні батьки, пересічні громадяни, державні службовці, які причетні до вирішення питань захисту дитинства та попередження дитячого сирітства.

Для вивчення ситуації та розв'язання поставлених завдань були застосовані такі методи, як фокус-групи, опитування громадян щодо їхньої обізнаності про різні форми опіки над дітьми та пріоритетності з позиції дитини; аналіз записів "Книги звернень" громадян до Центру по роботі з прийомними сім'ями.

РОЗДІЛ І. ПРИЙОМНа СІМ'я ЯК НАЙЕФЕКТИВНІШа ФОРМа ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ДЕРЖАВНОЇ ОПІКИ

1.1 Прийомна сім'я: перші кроки до альтернативних форм опіки дітей

Освіта -- стратегічна основа розвитку суспільства, запорука майбутнього, засіб відтворення й нарощування інтелектуального й духовного потенціалів народу. На жаль, криза, що охопила Україну наприкінці XX ст., призвела до зниження цих потенціалів, породила феномен соціального сирітства. Нині в Україні понад 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 51 тис. перебуває в інтернатах, щорічно 25 тис. дітей потрапляє до притулків для неповнолітніх. Оскільки система виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, в закладах інтернатного типу далеко не досконала, то виникла нагальна потреба в інших, дійовіших, формах опіки над неповнолітніми. Однією з них є створення будинків сімейного типу та виховання дітей у прийомних сім'ях.

Світовий досвід фостерингу переконав громадськість у тому, що прийомна сім'я -- найефективніша форма виховання дітей, які потребують опіки держави. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №241 "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю" від 02.03.1998 р. розпочався відповідний експеримент. Пізніше, в 1999 р., в ньому взяли участь Київ та чотири області України (постанова Кабміну України №1713 від 15.09.1999 р.). На 2000 р. у нашій державі вже майже 1000 дітей виховувалося в дитячих будинках сімейного типу та 43 дитини -- в прийомних сім'ях. Тож постає питання: чи готові педагоги загальноосвітніх та професійних установ до навчання й виховання дітей цієї категорії? Завдання соціальних інститутів, серед них і сім'ї, школи та установ професійної освіти, полягає передовсім у забезпеченні умов для розвитку особистості й засвоєння нею соціального досвіду, не забуваючи при цьому, що діти, які частково або повністю втратили батьківську опіку, а також соціальні сироти в процесі свого розвитку мали обмежені можливості в задоволенні своїх базових потреб і здобутті соціального досвіду, що зумовило специфіку та проблеми їхнього особистого розвитку і становлення.

Соціально-психологічні й медичні дослідження розвитку дітей, позбавлених батьківської опіки, засвідчують:

- соціальний статус дитини-сироти (дитина-сирота, соціальна сирота, дитина-підкидьок, діти, що проживають в інтернатній установі державної опіки) вже сам по собі є чинником ризику. Його специфіка визначається насамперед видом сирітства, соціальним преморбітом та особливостями дії стресора, а також психікою дитини чи юнака;

- більшість дітей цієї категорії зазнала деприваційного впливу і психотравм, що зумовило їхні численні психічні й поведінкові розлади, найпоширенішими з-поміж яких є розлади управління поведінкою та статево-рольової ідентифікації, патологічні звички й стереотипні рухові порушення, нервові тики тощо;

- ситуація соціального сирітства дитини може бути обтяжена додатковими чинниками -- проживанням у несприятливих соціально-побутових умовах, в дезінтегрованій сім'ї, патогенним впливом хронічних стрес-чинників, найгострішим і найпекучішим з яких є втрата біологічних батьків, що також обумовлює розвиток посттравматичних і психосоматичних розладів. Соціальні чинники потрібно враховувати в професійному підходів в процесі соціалізації й ресоціалізації таких дітей, а також під час коригуючих впливів, зокрема редидактивного навчання. На даний час стає актуальним питання навчання дітей -- соціальних сиріт -- по досягненню ними підліткового віку як таких, що ще ніколи не відвідували школи;

- обмеженість повсякденного досвіду і можливостей орієнтує цих дітей переважно на розваги й отримання задоволення, особливо в ситуації фрустрації різних потреб;

- дисгармонійний розвиток Я-концепції, звуженість саморефлексії, світу внутрішнього Я, слабкість вольової саморегуляції поведінки, проблемність статево-pольової ідентифікації, емоційна спрощеність, імпульсивність та залежність поведінки, примітивність бачення перспектив;

- дефіцит індивідуального спілкування з дорослими, брак емоційно-референтних стосунків, підвищена залежність власного емоційного стану від ставлення дорослого породжують прагнення отримати прихильність у будь-який спосіб, що спричинює недорозвиток уміння диференціювати міжособистісні стосунки, ідентифікувати лінію власної поведінки, захищати її від впливу навколишніх.

На основі порівняльного аналізу дослідних даних соціалізації дитини-сироти в соціальних інститутах -- інтернатах та сім'ях -- визначено напрями ресоціалізації депривованих дітей у прийомній сім'ї, а також відновлено такі поняття, як редукація та редидактивне навчання.

Прийомна сім'я забезпечує індивідуальний підхід до виховання біологічно нерідної дитини, наповнює спілкування з нею новим розвивальним змістом, створює оптимальні можливості для її адаптації до сімейного життя і соціального оточення.

Спостереження за адаптацією прийомних дітей протягом першого року до нових для них умов проживання дало змогу визначити деякі особливості проходження цього процесу. Зокрема було встановлено, що прийомні батьки та члени прийомної сім'ї мають високий рейтинг референтності у життєвих ситуаціях, значущих для прийомних дітей (дозвілля, навчання, спільні переживання тощо). Для дитини сфера навчання пов'язана передусім із впливом батьків; сферу ж побуту вони сприймають двозначно: з одного боку, як обов'язок, з другого -- як можливість спілкуватися з батьками. Батьків та інших родичів діти оцінюють за видами діяльності. Скажімо, сферу емоційних станів і переживань вони співвідносять насамперед з прийомними батьками, особливо з мамою, тому бажання поділитися з ними своїми переживаннями є потребою не тільки в дитинстві, а й у дорослому віці. Сферу розваг діти співвідносять з однолітками, зі зведеними братами й сестрами. Сфера представленості індивідуальних інтересів дитини в структурі інтересів сім'ї подекуди залишається досить проблемною.

Перебування в прийомній сім'ї відкриває нові можливості для соціалізації й ресоціалізації дитини через її інтеграцію в різні сфери сімейної життєдіяльності. Задоволення потреб в афіліації є обов'язковою умовою відродження почуття базової довіри дитини до навколишніх, встановлення гармонійних взаємин як з прийомними батьками, так і з їхніми рідними дітьми. Депривовані діти схильні виявляти надмірну афектацію навіть за найменшого незадоволення, обмеження будь-яких їхніх потреб чи регламентацій їхньої поведінки, що пояснюється тривалою залежністю від інших та несформованістю власних засобів досягнення бажаного, хронічною фрустрованістю різного виду потреб, зокрема й життєво важливих, а також браком саморефлексії.

На початкових етапах створення прийомної сім'ї дитина приймає спрямовуючу роль батьків щодо неї тільки тоді, коли ті зможуть звільнити її (дитину) від відчуття тривоги, дискомфорту, поділяючи її інтереси, розширюючи сферу її можливостей і волевиявлення в межах родини. Аналіз малюнків дітей засвідчив залежність рівня тривожності від їхнього віку й терміну перебування в прийомній сім'ї: чим вони менші, тим вищий рівень тривожності, напруженості. Такі діти потребують посиленої уваги прийомних батьків до їхнього внутрішнього світу, важлива спрямованість батьківських зусиль на їхню інтеграцію в родинне життя. Проте поквапливо вводити дитину з перших днів її перебування в макросоціум прийомної сім'ї недоцільно.

Дослідженнями встановлено, що на сприйняття нової сім'ї впливає травматичний досвід дитини. Збереження її минулого, усвідомлення й переосмислення нею свого травматичного досвіду сприяють повноцінному входженню в нове середовище. Написання "Книги життя" дитини, зустрічі з біологічною родиною, бесіди на цю тему -- важливі складові усвідомлення дитиною свого минулого.

Зміст спонукань прийомних дітей до спілкування з батьками певною мірою залежить від статі. Матір вони сприймають передусім як особу, здатну підтримати їхній Я-образ, активізувати в них відчуття самоцінності. Від батька діти очікують одержати нові знання, навчитися нових видів діяльності, з його допомогою здобути успіх. Ступінь інтегрованості дитини в нову сім'ю визначається референтністю прийомних батьків та членів їхньої сім'ї в різних сферах життєдіяльності, залученістю до занять сім'ї, усвідомленням значущості батьків для дитини, її ідентифікацією як члена родини.

Мотивація поведінки прийомних дітей розвивається на тлі формування більш зрілих особистісних спонук мораль-но-психічного характеру і проходить шлях від орієнтації на задоволення вузько ситуативних, імпульсивно зумовлених потреб та інтересів (приміром, купити щось яскраве, велике, незвичне) до появи потреби у спільних заняттях, грі, здобутті успіхів в освіті, набутті навичок, статусу "рідні". Чим ширше коло занять, що інтегрують дитину в нову родину через спілкування, тим більші можливості сім'ї в її соціалізації й ресоціалізації. На відміну від звичайних сімей, в яких зміст вимог до синів та дочок зазвичай визначають зовнішні або ситуативні фактори, у прийомних сім'ях домінує свідомо вольовий, ціннісносмисловий рівень активізації поведінки дитини.

Соціально-психологічний супровід дає змогу збільшити значення соціально адекватних мотиваційних настанов прийомного батьківства, а також узгодити соціальні питання з ресоціалізації дітей-сиріт різного соціального статусу: організувати навчання, медичний огляд та лікування, визначити доцільність зустрічей з біологічними родичами прийомних дітей, узгодити роботу всіх служб і організацій, причетних до розв'язання проблем дітей, що потребують державної опіки, забезпечити їхні права на сімейне оточення, адаптацію в суспільстві.

1.2 Прийомна сім`я в Україні

З метою вирішення проблеми дитячої бездоглядності і соціального сирітства в Україні бала розпочата реформа в галузі піклування про дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

1989 рік став відліковим у процесі трансформації системи державної опіки. Положення Конвенції ООН про права дитини, прийнятої у 1989 році і ратифікованої Україною в 1991 році знайшли відображення в Законі України “Про охорону дитинства”, прийнятому 26.04.2001 року. В законі було закріплене право кожної дитини на зростання в сімейному оточенні. На забезпечення цього права для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні було започатковано сімейні форми опіки та піклування - дитячі будинки сімейного типу та інститут прийомної сім'ї.

Перші прийомні сім'ї почали створюватись в Запорізькій обл. В 1998 році. Згодом розпорядження про створення прийомних сімей були прийняті в інших регіонах України, зокрема в м. Києві на кінець 2002 року створено вже 21 прийомну сім'ю.

Прийомними батьками для дитини -сироти, або дитини, позбавленої піклування рідних, може стати сім'я громадян України, яка може забезпечити необхідні умови для зростання та становлення особистості дитини.

Згідно до Положення про прийомну сім'ю, кількість прийомних дітей в одній сім'ї не повинна перевищувати чотирьох. Прийомні діти виховуються в прийомній сім'ї до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації - до його закінчення.

За прийомними дітьми зберігаються пільги і державні гарантії, передбачені законодавством про дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Так само, як і в країнах, які мають великий досвід роботи по здійсненню фостерної опіки, в Україні до прийомної сім'ї дитина може бути влаштована тимчасово у зв'язку з хворобою батьків, перебування їх у місцях позбавлення волі, кризовими сімейними умовами тощо. За сприятливих обставин діти можуть повернутися в рідну сім'ю. Соціальний супровід прийомних сімей передбачає роботу одного соціального працівника з однією п'ятьма сім'ями. В обов'язки фахівця по супроводу входить співпраця з структурами адміністрації по юридичному оформленню прийомних сімей, моніторинг функціонування, організація медичного, юридичного та психологічного супроводу прийомних сімей.

В подальшому передбачається окремо здійснювати соціальний супровід прийомних дітей, що включає співпрацю з інституційними закладами опіки, поетапну підготовку дитини до входження в прийомну сім'ю та відслідковування психологічного, емоційного, фізичного стану дитини в прийомній сім'ї.

Держава надає матеріальне забезпечення проживання дитини в прийомній сім'ї, а прийомні батьки опікуються дитиною та готують її до самостійного життя за методичної та консультаційної підтримки з боку держави.

Надзвичайно важливу роль у життєдіяльності прийомних сімей відіграють соціальні працівники. Соціальні служби постійно спостерігають за діяльністю цих сімей, ненав'язливе контролюють виховний процес, проводять навчання сімей, надають різнобічну допомогу. Для певних категорій дітей з функціональними обмеженнями і особливими відхиленнями у поведінці допомога соціальних працівників може у разі потреби надаватися цілодобово. Соціальні служби розподіляють кошти, виділені центральними державними чи місцевими органами влади на діяльність прийомних сімей, визначають тривалість перебування дітей у сім'ях, адже вона може бути різною, залежно від обставин та умов [5; 48].

З метою підтримання сприятливої для функціонування прийомних сімей моральної атмосфери, соціальні служби закріплюють за ними мультидисциплінарні команди, діяльність яких спрямована на вивчення стосунків у сім'ї, покращення якості її функціонування, своєчасної соціальної допомоги у разі потреби. Діяльність мультидисциплінарних команд системна і безперервна, спрямована на надання різнобічних послуг, їх координацію, здійснення моніторингу втручань в сім'ї, профілактику, системне медичне обстеження дітей і педагогічне спостереження процесу їх розвитку. Оскільки усім дітям, які потрапляють в прийомні сім'ї, доводиться долати труднощі адаптації до нової сім'ї, для них розроблено спеціальну методику соціальної терапії, яка враховує чинники віку дитини, часу першого влаштування в прийомну сім'ю, кількість місць розміщення протягом опіки тощо [9; 75].

1.3 Доцільність створення прийомних сімей для дітей-сиріт

Інститут прийомних сімей має неабиякі соціальні й економічні переваги перед інтернатною системою утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в тому числі дітей з функціональними обмеженнями. Адже утримання в інтернатних закладах є однією з найбільш витратних форм піклування, тому що окрім прямих витрат на забезпечення умов життя, виховання, освіти і лікування дітей воно потребує великих асигнувань на підтримку інтернатної інфраструктури - експлуатацію будівель, ремонт і поповнення іншої матеріально-технічної бази, зарплатню персоналу тощо.

В Україні витрати на утримання однієї дитини протягом року в інтернатному закладі щонайменше вдвічі перевищують середні витрати на виховання дитини у прийомній сім'ї. Так, за даними Державного комітету статистики України у 1997 р. утримання однієї дитини в інтернатних закладах і дитячих будинках сімейного типу становило відповідно 7,3 та 2,6 тис. грн. Авторам відомі інтернатні заклади, де у 2000 р. кошторис загальних витрат становив більше 900 грн. у перерахунку на одну дитину на місяць.

Крім того, значним навантаженням для бюджету країни після закінчення інтернату і суттєвим чинником погіршення соціального середовища є той факт, що випускники інтернатів, в силу специфіки навчання, освіти і виховання, недостатньо підготовлені до самостійного життя, набуття достатнього соціального статусу, і внаслідок цього існує небезпека поповнення ними маргіналізованих і криміналізованих прошарків населення.

Тому, цілком виправданим є поширення інституту прийомних сімей, за прикладом багатьох країн, як альтернатива небажаним соціально-економічним наслідкам функціонування інтернатної системи. Очевидно, що й в Україні держава і суспільство зацікавлені в пошуку додаткових до інтернатної форми виховання, більш дешевих і ефективних шляхів вирішення проблем опіки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Більше того, влаштування сімейного виховання дітей-сиріт з функціональними обмеженнями, які зараз утримуються в інтернатах, є не менш актуальним для держави і суспільства, ніж влаштування сімейного виховання здорових дітей-сиріт. Доцільність цього як з економічної, так і з гуманістичної точки зору зумовлена тим, що діти-сироти, які на додаток до соціального лиха (сирітство) мають ще й лихо зі здоров'ям (інвалідність), є найбільш незахищеною категорією дітей взагалі, і суспільство, яке не приділяє особливої уваги цій категорії дітей, не може вважатися таким, що відповідає вимогам міжнародної спільноти. Крім того, багато хто з числа дітей з функціональними обмеженнями, які утримуються в інтернатах, має хвороби, прояви яких підлягають пом'якшенню або усуненню взагалі за умов надання індивідуального підходу до виховання і освіти, спеціальних психофізіологічних і медичних корекційних впливів. Але ці діти в інтернатних умовах обмежені у можливостях суттєвого поліпшення перебігу хвороб саме з причини відсутності індивідуального підходу, котрий їм абсолютно необхідний. Чимало таких дітей в умовах сімейного виховання отримали б можливість забезпечити своє існування по досягненні повноліття шляхом опанування навичками життя в суспільстві завдяки природно притаманному сім'ї індивідуальному підходу до навчання дитини. Але, вихована в інтернатних умовах, ця частина потенційно здатних до соціалізації дітей поповнює контингент дорослих утриманців будинків-інтернатів для інвалідів саме тому, що позбавлена можливості опанувати навичками дорослого самостійного життя [14; 14].

Слід зазначити, що в багатьох країнах Європи і в Америці саме прийомна сім'я є найбільш поширеною формою сімейної опіки. На Заході витоки інституту прийомних сімей були пов'язані з незадоволенням навчально-виховними закладами інтернатного типу ще з середини XX ст. Вважалося, що виховання в закритих навчально-виховних закладах призводить до втрати дітьми індивідуальності, життя дітей-сиріт в інтернатах надто ізольоване від життя суспільства, вихованці не мають достатнього правового захисту. У зв'язку з цим у ряді держав була започаткована політика, спрямована на зведення до мінімуму кількості інтернатних закладів, і в деяких країнах їх не існує.

Цікаво, що одним з головних завдань деінституалізації опіки щодо дітей-сиріт у західній моделі є підготовка дитини до майбутнього дорослого життя, яке має бути по можливості максимально самостійним. Тобто досить чітко простежується прагматизм підходу і практичний зиск для суспільства.

Дещо інші ідеологічні витоки прийомної опіки і взагалі системи піклування про калік і сиріт традиційні для України як переважно православної, слов'янської країни. Ще починаючи з указів князя Володимира за часів Київської Русі, опікування такими явищами як каліцтво, злиденність, сирітство було тісно пов'язане з християнським вченням. Саме при монастирях та церквах діяли спеціальні будинки для дітей із вадами розвитку. Так, у Києво-Печерському монастирі у першій половині XI ст. за ініціативи ігумена Феодосія було засновано перший з подібних інститутів на теренах держави - будинок для дітей-сиріт, серед яких виховувалися сліпі, глухонімі, каліки. Оскільки релігійні інституції були й головними центрами духовного розвитку того часу (освіти, науки, медицини), то в суспільстві стверджувався гуманістичний підхід до явища опіки нужденними. Очевидно, можна припустити, що головним завданням опіки в християнській моделі було за тих часів не стільки досягнення прагматичних результатів (наприклад забезпечення самостійності дитини-каліки у майбутньому житті), скільки здійснення опіки як такої, тобто гуманітарного, богоугодного процесу.

Ці відмінності в історичних коренях опіки щодо дітей-сиріт доцільно мати на увазі, вивчаючи досвід функціонування прийомних сімей в різних країнах і визначаючи перспективи його поширення в Україні. Частково ними пояснюються чітка практична спрямованість завдань, які вирішують на Заході прийомні сім'ї, існування великої кількості експериментальних доказів ефективності інституту прийомних сімей, досить прості методики визначення цієї ефективності.

Фінські соціальні працівники наголошують на перевагах виховання в прийомних сім'ях, оскільки дані численних експериментів свідчать, що найбільш повноцінний розвиток дитина одержує від матері або особи, що її замінює постійно. Вони зазначають, що після реформування системи піклування в бік створення прийомних сімей вона суттєво покращилася. Переконливі докази поліпшення цієї системи були отримані приблизно у 80-ті роки, тобто через 10-20 років після початку реформування [20; 44].

Цікавим для України може бути досвід Великобританії щодо влаштування прийомних сімей для дітей і молоді. Так, на міжнародній конференції "Дитинство в Україні: права, гарантії, захист" (Київ, листопад 2000 р.) Д. Куперс, одна з найдосвідченіших англійських соціальних працівників, повідомила, що у Великобританії існує черга на усиновлення і влаштування у прийомні сім'ї дітей навіть із синдромом Дауна. Це результат 30-річної цілеспрямованої роботи з розвитку інституту піклування про дитину.

Цікаво, що соціальні служби Великобританії більш схильні віддавати дітей під опіку родичам, ніж у прийомні сім'ї чужих людей. Вважається, що там дитині надається більша підтримка, забезпечується кращий догляд, хоча менш успішно та швидко досягається юридична і фактична незалежність дітей, існує більший ризик неповноцінного виконання прийомними батьками виховних функцій. Тому, в ході соціального супроводу цих сімей, соціальні служби намагаються врівноважувати вплив неформальних приватних стосунків членів прийомної сім'ї на виконання обов'язкових повноважень, які делеговані державою прийомним батькам.

Передумовами успіху у практиці створення прийомних сімей є ретельний відбір прийомних батьків, чітке визначення індивідуальних проблем дітей і відповідна спрямованість в роботі прийомної сім'ї, готовність фахівців з усіх служб (медичних, педагогічних, соціальних) співпрацювати у процесі створення і функціонування прийомної сім'ї. Важливо також не допускати багаторазового переміщення дитини із сім'ї в сім'ю, збільшувати термін перебування на одному місці опіки, забезпечувати адекватне сприйняття прийомними батьками проблем дитини. В іншому випадку проблеми дитини можуть ще більше загостритися і стануть на заваді вихованню [10; 20].

Незважаючи на те, що підкреслюється, як негативно впливає на дитину багаторазове переміщення з сім'ї в сім'ю, американська соціальна система демонструє дивну гнучкість підходів до функціонування прийомних сімей. Наприклад, у деяких випадках прийомні діти можуть побувати у різних прийомних сім'ях поки не знайдуть таку, яка найбільше їм підходить. Головне - результативність виховання в прийомній сім'ї, і соціальні працівники її досить ретельно досліджують. Вони неодноразово доводили, що виховання дітей в прийомних сім'ях сприяє засвоєнню соціальних навичок, зменшенню кількість проблем поведінки, поліпшенню психологічного пристосування і зменшенню труднощів адаптації до дорослого життя.

Найбільшої уваги, на думку американців, діти потребують протягом першого року перебування в прийомній сім'ї. При вдало організованому догляді вже в перший рік у більшості дітей спостерігаються значні зміни у розвитку на краще. Важливу роль у цьому процесі відіграє належне забезпечення дітей відповідними їх віку книжками та ігровим матеріалом, додаткове навчання прийомних батьків, стимуляція емоційної сфери дітей та мотивація їх до розвитку [10; 25].

Американська практика яскраво демонструє ефективність інституту прийомних сімей для дітей з функціональними обмеженнями, адже більшість дітей, які потрапляють у цій країні до прийомних сімей, має фізичні або розумові вади або й ті і інші разом. При обстеженні дітей з функціональними обмеженнями перед влаштуванням у американські прийомні сім'ї була виявлена наявність аномалій принаймні в одній з фізіологічних систем організму близько у 65% випадків. Решта дітей мали аномалії більше ніж у одній фізіологічній системі організму. Приблизно 35% цих дітей вважалися такими, що неспроможні навчатися, понад 20% мали слабкий імунітет, більше 4% - хронічні хвороби, понад 4% - затримку розумового розвитку. Результати досліджень довели, що перебування цих дітей в прийомних сім'ях сприяє своєчасному виявленню та усуненню фізичних та розумових вад.

Діти, які виходять в доросле життя з прийомних сімей переважно долають проблеми несприятливого дитинства і у більшості випадків (56%) добре інтегруються в суспільство або виявляють середній ступень інтегрованості (12%). Лише у 20% випадків відзначається часткова інтегрованість, а взагалі не в змозі інтегруватися в доросле життя не більше 10% дітей [15; 22]. Американські соціологічні дослідження, які проводилися до і після влаштування у прийомні сім'ї, доводять, що діти високо оцінюють умови життя і ставлення до них у прийомних сім'ях, задоволені доглядом за ними і житлом, здебільшого відчувають любов і безпеку.

Інститут прийомних сімей в останні 2-3 роки розвивається також на теренах країн колишнього соціалістичного табору в Центральноєвропейському (Албанія, Молдова), в Азіатському (Киргизстан) регіонах і на Кавказі (Грузія).

Слід зазначити, що матеріальне забезпечення діяльності прийомних сімей диференціюється в залежності від стану здоров'я дітей та особливостей їхньої поведінки. Сім'ї, що утримують дітей з проблемами у поведінці, а також дітей з функціональними обмеженнями, як правило, отримують кошти у більшому розмірі, ніж прийомні сім'ї із здоровими дітьми без особливих проблем у поведінці.

Кошти на свою діяльність прийомні сім'ї одержують в місцевих органах влади, фінансування, як правило, складається з двох частин відшкодування витрат на утримання дитини і заробітної платні за виконання виховних функцій. Причому, розмір заробітної платні не настільки великий, щоб заохотити до цієї роботи людей, які не відчувають до неї схильності. Основний мотив прийомних батьків - бажання допомогти дітям.

Отже, є всі підстави вважати, що практика соціальної роботи в різних країнах світу досить переконливо доводить доцільність трансформації інститутів піклування щодо дітей-сиріт в напрямку поширення сімейних форм опіки, зокрема прийомних сімей.

РОЗДІЛ ІІ. Дослідження ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ ПРИЙОМНОЇ СІМ'Ї ЯК НАЙЕФЕКТИВНІШОЇ ФОРМИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ДЕРЖАВНОЇ ОПІКИ

2.1 Створення прийомної сім'ї - крок до відновлення життя дитини, яка опинилася в кризовій ситуації

Родина - це природне середовище дитини, і вплив батьків на її виховання і життя є домінуючим. В сім'ї беруть початок світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність, як людини. На формування дітей впливає характер стосунків між батьками та всіма членами сім'ї; ставлення батьків-вихователів до праці, їх участь у суспільному житті, їх інтереси, ціннісні орієнтири, що акумулюють в собі запити сьогодення і готують дитину до життя в ньому.

Незаперечним є те, що запровадження в нашій країні інституту прийомної сім'ї значно поліпшить як соціально-правовий, так і морально-психологічний стан дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, сприятиме формуванню їх індивідуальності. Знедолені діти зможуть відтворити природний потяг до тепла, любові, турботи, знову відчують комфорт, реальну батьківську турботу, отримають навички для майбутнього життя і збережуть потребу та реальну здатність до побудови власної сім'ї.

Та не слід думати, що влаштування дітей-сиріт в родинне оточення є природним та простим процесом. Сім'я, як соціальний інститут, є лише формою співіснування людей, вдалим суспільним винаходом, що історично розвивається та постійно зазнає змін. Повноцінний же розвиток дитини не залежить лише від формального проживанні дитини в лоні сім'ї. Він базується на тих стосунках, які дарують та делегують новонародженій дитині члени її найближчого оточення, тобто сім'ї та родини. Ще дослідниця М. Мід в 60-і роки минулого століття розвіяла легенду про категорію дитинства як незмінну в часовому просторі культурну цінність, а сім'ю як єдину форму повноцінного виховання дітей. Вона показала, що найважливішим для розвитку дитини є встановлення емоційних зв'язків, які в європейських країнах реалізуються в діаді „мати-дитина”, а в племенах на острові Самоа реалізуються через зв'язки старших та менших дітей. В племенах манус, на Новій Гвінеї, прихильність дитини до матері займає менше місце, ніж до батька. Тож не сім'я є найважливішою для розвитку дитини, а стосунки, які вона в собі заключає.

Тому запровадження інституту прийомної сім'ї є досить складною справою, яка потребує багато професійних умінь від команди спеціалістів по створенню та супроводу прийомних сімей, а також - підтримки з боку держави щодо соціальної ролі, яку вона надає інституту сім'ї.

Запровадження інституту прийомної сім'ї в державній системі має три аспекти: державна соціальна політика, особливості історичного етапу розвитку сім'ї, особливості розвитку дитини із сирітським статусом. Розумне поєднання всіх трьох чинників забезпечить успіх розпочатої справи - тобто надання дітям-сиротам можливості отримати повноцінне дитинство та належний розвиток і соціалізацію через їх влаштування в історично сформовану найбільш природну форму проживання людей в суспільстві - в сім'ю, в даному випадку - прийомну.

Що ж відбувається на сьогоднішній день із інститутом сім'ї?

В нас час інститут сім'ї зазнає концептуальних змін, про які потрібно знати в ситуації створення прийомних сімей. Суттєвою тенденцією останніх років є процес розмивання системи поведінкових норм у сфері шлюбу і сім'ї, а також уявлень про зміст сімейних обов'язків, процес відокремлення сім'ї від батьківства. Цей процес насамперед проявляється у значному поширенні громадянських шлюбів, неповних сімей (внаслідок різних причин: розлучення батьків, усвідомленого народження дитини без батька тощо), відсутності достатньої соціальної підтримки, економічного зубожіння родин, що, в свою чергу, теж зумовлює поширення сирітства на Україні і особливо його загрозливої форми - соціального сирітства.

Та все ж таки, інститут сім'ї продовжує залишатися найбільш гнучкою соціальною структурою, яка першою в суспільстві відчуває назрівання кризи, але, водночас, здатна долати та попереджувати її негативні наслідки. Історія свідчить, що в трагічні часи розвитку людства (як під час війни) саме сімейна (як спонтанно виникаюча) форма допомоги дітям-сиротам була найбільш дієвою та ефективною. В Україні 90-і роки характеризувалися нестабільністю та процесами трансформації соціально-економічних умов життя українського суспільства. Саме в цей час (1999 - 2000 рр.), під час проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Україні, був встановлений факт спонтанного надання сім'ями громадян тривалої (від 2-х до 6-и років) турботи біологічно нерідним дітям, з якими життя їх випадково звело, і які знайшли в них рідну домівку. Таких сімей було біля 30% від загальної кількості створених за цей період прийомних сімей. Було встановлено, що допомагаючи дітям у скрутний для них час, сім'я також допомагає собі - отримує силу та підвищує свою здатність чинити опір несприятливим життєвим ситуаціям. Ці сім'ї сприймають дітей перш за все як життєстверджуючу силу, як смисл всього людського життя. Допомагаючи дітям, ці сім'ї зберігають свої цінності - цінності людського життя та родинного спілкування.

Отже, сім'я несе в собі резерв для відновлення повноцінного життя як свого, так і дитини, яка втілює в собі найважливішу цінність - саме життя. І цей процес відбувається незалежно від економічного стану суспільства.

Як же відбувається розвиток дитини, позбавленої необхідних умов для задоволення важливих життєвих потреб і якими є наслідки, коли в дитинство вривається війна, або коли дітей вночі нишком залишають біля монастиря в спеціально призначеній для цього “мисці”, як це практикувалося в місті Мілані за часів середньовіччя.

Ставлення до дітей в історичній перспективі зазнало значних змін. Впродовж довгого часу людської історії дорослими ігнорувався період дитинства, він не визнавався як особливий період життя людини. До дітей від народження до 6-7 років ставилися як до немовлят, а потім їх зачисляли до гурту дорослих, привчали їх до дорослих розмов, жартів, музики, їжі, залучали до роботи.

З 1600 року були зроблені перші соціальні спроби захистити дітей від вад дорослого світу. А з ХVIII століття дітям став надаватися особливий статус, що посів значуще місце в структурі суспільства. Паралельно змінювались і методи виховання, які в основному стосувалися дисциплінарного способу виховання: від сурових фізичних покарань (традиція яких сягала ще часів Стародавньої Греції) до більш гуманних, які захищали права дітей, спонукали дорослих до діалогу з дітьми, переживання почуття захоплення від сумісного спілкування. Жан Жак Руссо вперше сказав про ефективність надання турботи дітям через їх влаштування в сім'ї. Також історія свідчить про факт оголошення конкурсу на вирішення питання про доречність виховання дітей в установах, чи за відповідну плату в сім'ях (1660 р., Гамбург). На той час це питання не було однозначно вирішеним, але дало поштовх зростанню наукового інтересу до поставленої проблеми. Так, Г.Дюрфе та К.Вольф (1930р.) в своєму дослідженні порівняли розвиток 94 грудних дітей різного віку, які були розміщені в інтернатах Відня, з їх ровесниками, що виховувалися одинокими матерями, або матерями інших дітей (більшість матерів-піклувальниць були незаміжні, неосвічені, мали низький соціальний статус). Хоча для цих жінок дитина була скоріше тягарем, ніж радістю, дослідження встановило наявність більшої різноманітності стимулюючого середовища в ситуації материнського догляду, тобто було доведено цінність материнської турботи та її переваги навіть над організованим доглядом досвідченого персоналу дитячої установи.

Досвід економічної кризи тридцятих років, а потім наслідки війни 1941 - 1945 років, стимулювали розгортання досліджень стану та розвитку дітей, які втратили батьків та зазнали впливу травмуючих подій. На той час кількість покинутих дітей, батьки яких загинули на війні, дітей, які пережили перебування в концентраційних таборах, евакуйованих дітей та “загублених” під час переїздів, була надзвичайно великою.

Вивчення особливостей розвитку дітей в скруті, досвід розвитку різних форм допомоги дітям, які опинилися в кризових ситуаціях, сприйняття дітей як повноправних членів суспільства надав можливість науковцям відслідковувати не лише проблеми розвитку таких дітей, а й перебіг зворотного реабілітаційного процесу. На даний час світова практика має достатньо даних стосовно ефективності надання допомоги дітям, які залишились без батьківської опіки, в тому числі по впровадженню системи сімейної заміщувальної опіки. Вивчення ж міжнародного досвіду в наданні допомоги дітям, позбавленим батьківського піклування, продовжують свідчити про ефективність їх виховання у прийомних сім'ях.

Що ж несуть з собою діти, які втратили турботу біологічних батьків, які зазнали скрути та нехтування їх потребами?

„Діагноз” цих дітей - це сирітство. І лише від дорослих залежить, чи будуть вони нести цей тягар за собою все свою життя, чи позбудуться його і отримають можливість повноцінного життя.

Що ж то за тягар? Це їх досвід втрат: втрата батьків внаслідок їх смерті; наявність неодноразових та подовжених розлук з близькими; тривале перебування дитини в ситуаціях збіднених умов існування, що зумовлює незадоволення в достатній мірі основних потреб дитини в сенситивні періоди її розвитку; жорстоке ставлення до дітей, нехтування віковими потребами, насилля, експлуатація тощо. Дослідження свідчать, що „діти без сімей” знаходяться під підвищеним впливом травматизації.

Одне із таких явищ є ситуація „повторного сирітства” - зміна форми соціально-правового статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківської турботи, і повторне її розміщення в інтернатну установу;Зазвичай, „діти без сімей” не мають соціальної підтримки і самотужки набувають здатності переживати втрати та насилля, що частіше зустрічаються на їх життєвому шляху, ніж добро та ласка. Але ж захисні сили дитини не бездонні. Коли дитина залишена в таких ситуаціях без захисту близьких їй людей, або їх вплив на неї є деструктивним, то вона втрачає надію на сприятливе майбутнє, може зупинитися в своєму розвитку і навіть регресувати (що є поверненням на ту стадію розвитку, в якій дитина відчувала себе комфортніше). Надмірна травмованість дитини може порушити хід її розвитку, викликати різні емоційні та поведінкові порушення, збочення в розвитку її особистості;

Отже, явище сирітства та втрата дітьми батьківської опіки, розглядаються як фактор ризику виникнення патологічного розвитку особистості дитини, що справляє найбільш негативний вплив в ранній період розвитку дитини.

Отже, створення прийомної сім'ї є лише першим кроком до відновлення життя дитини, яка опинилася в кризовій ситуації. Це складний процес для всіх його учасників: для дитини, яка зазнала травм і потребує кваліфікованої (в той же час сімейної) допомоги; прийомної сім'ї, яка приймає дитину; служби супроводу та держави і її соціальної політики стосовно форм та якості надання турботи дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Дитяча „Книга життя” не починається з її входження у прийомну сім'ю. Допомога дитині обережно і уважно відкрити попередні сторінки своєї “Книги життя”, переосмислюючи її зміст, робить маленьку особистість здатною до написання нових “сторінок”. Об'єднання новоствореної сім'ї здійснюється через сприйняття минулого дитини, а відтворення довіри до світу у „дітей без сімей” відбувається через надання турботи та її постійності з боку значимих дорослих - прийомних батьків. Потреба в увазі у таких дітей буває настільки сильна, що вони прагнуть отримати її різними способами, а також з будь-яких джерел. Для прийомних дітей першою сходинкою до повернення у дитинство і вивільнення від пут попереднього досвіду є емоційне спілкування з прийомною матір'ю, а для майбутньої соціалізації дитини - “виведенню її у світ” надзвичайно важливою є роль батька.

Прийомна сім'я є живим організмом, у якому час від часу відбуваються як позитивні, так і негативні процеси. Успішність „народження нової сім'ї” залежить від розуміння батьками потреб прийомної дитини та усвідомлення можливих труднощів на цьому шляху. Створення прийомної сім'ї повинно бути завжди спільним і усвідомленим рішенням всіх її членів, а також прийомної дитини при підтримці служби супроводу. Соціальний супровід бере на себе вирішення частини проблем, які виникають в ситуації заміщувальної опіки, розвантажуючи в такий спосіб сім'ю щодо непрямих витрат (оформлення документів дитини, медичного обстеження тощо).

Досвід створення прийомних сімей в Україні продемонстрував важливість організації належного соціального супроводу створених прийомних сімей. Ефективність його роботи в першу чергу буде визначатися саме фактом збереження сім'ї, а в подальшому сприятиме розв'язанню основного завдання сім'ї заміщувальної опіки - надання домівки прийомній дитині та попередження переміни місця її проживання.

2.2 Дослідження особливостей проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки

З 1999 року прийомна сім'я як сімейна форма державної опіки над дітьми поширюється в регіонах України. Зі створенням прийомних сімей діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які потребували державного влаштування, отримали можливість забезпечення їхнього права на проживання в сімейному оточенні через влаштування до прийомних сімей. Проте стан справ щодо професійної підтримки створення та функціонування прийомних сімей залишається невтішним. У даному дослідженні ми розглянули лише деякі аспекти даної проблеми, а саме: проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки.

Метою дослідження стало вивчення особливостей проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки та визначення критеріїв її ефективності. Об'єктом дослідження було обрано процес створення прийомної сім'ї, а предметом -- особливості проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки. Перед дослідженням були поставлені такі завдання: 1) вивчення рівня інформованості про прийомну сім'ю та ставлення до неї громадян і державних службовців, які причетні до вирішення питань захисту дитинства та попередження дитячого сирітства; 2) вивчення специфіки процесу залучення кандидатів у прийомні батьки 3) визначення критеріїв ефективності проведення рекламної кампанії в означеній сфері.

Дослідження проводилися впродовж 2012-2013 років при Уманському міському Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (УМЦСССДМ). Базою дослідження стали кандидати в прийомні батьки, пересічні громадяни, державні службовці, які причетні до вирішення питань захисту дитинства та попередження дитячого сирітства. Для вивчення ситуації та розв'язання поставлених завдань були застосовані такі методи, як фокус-групи, опитування громадян щодо їхньої обізнаності про різні форми опіки над дітьми та пріоритетності з позиції дитини; аналіз записів "Книги звернень" громадян до Центру по роботі з прийомними сім'ями.

Попередніми дослідженнями [1] було доведено, що процес створення прийомної сім'ї є процесом прийняття рішення окремо на кожному етапі розвитку: інформаційному, ознайомлювальному, підготовчому, створення та функціонування прийомної сім'ї, виходу дитини в самостійне життя, збереження взаємостосунків прийомних батьків із прийомними дітьми після завершення їхнього перебування у прийомній сім'ї.

В зазначеному дослідженні нас цікавили лише особливості перебігу перших етапів, які передують створенню прийомної сім'ї (інформаційному, ознайомлювальному, частково -- підготовчому), тобто процесу виникнення зацікавленості у громадян питаннями захисту дітей, які втратили турботу біологічних батьків, та пробудження у них бажання створити прийомну сім'ю. Слід зазначити, що учасниками процесу започаткування прийомної сім'ї є соціальні працівники спеціалізованих служб, громадськість, державні службовці, на яких покладена функція оформлення дитини до прийомної сім'ї та контролю за її утриманням.

Процес залучення кандидатів у прийомні батьки можна розглядати як рекламну кампанію, що передбачає створення рекламної продукції та її доведення до потенційних "покупців" (кандидатів у прийомні батьки, кандидатів у прийомні діти та їхніх біологічних родичів), щоб вони могли впевнитися в її якісних відмінностях від наявних аналогів з метою активізації бажання придбання (в нашій ситуації -- створення прийомної сім'ї).

Згідно з науковими джерелами, важливою функцією рекламної кампанії є налагодження зв'язків із членами цільових груп. Кінцева мета рекламної діяльності має бути привабливою для всіх її учасників, а уточнені бажані результати будуть визначати і спрямовувати конкретні шляхи її ефективності. В ситуації прийомного батьківства одним із бажаних результатів рекламної кампанії є залучення кандидатів у прийомні батьки, тобто створення таких умов, які б сприяли їхньому виокремленню серед інших та "інформаційній підтримці", -- супроводу процесу, який започатковується при отриманні первинної інформації про прийомну сім'ю і завершується прийняттям свідомого рішення про її створення. Які ж критерії ефективності рекламної кампанії в даному випадку можна виділити?

Результати попередніх досліджень засвідчили, що прийомними батьками можуть бути люди різного віку, соціально-професійного та шлюбно-сімейного статусу. Доведено, що успішність становлення прийомної сім'ї забезпечується здатністю членів сім'ї (кандидатів у прийомну) приймати свідоме та узгоджене рішення та системою державної підтримки за умови співпраці прийомних батьків із службою супроводу. Емоційний відгук людини на несприятливу ситуацію дитини може її підштовхувати до створення прийомної сім'ї, проте в ситуації постійного функціонування сім'ї та заміщувальної опіки більшого значення буде набувати категорія "готовності" та "адекватності" [1; 3, 4].

Дослідження підтвердили, що робота з підтримки прийомної сім'ї повинна бути ненав'язливою і обмежувати (незалежно від етапу становлення прийомної сім'ї -- початкового чи завершального) будь-який стимулюючий вплив на кандидатів та прийомних батьків щодо прийняття ними рішення. Практика показала, що процес прийняття рішення про створення прийомної сім'ї є тривалим у часі: від першого звернення до Центру по роботі з прийомними сім'ями до створення прийомної сім'ї, що триває від шести місяців до півтора року.

Запорукою успішного функціонування прийомної сім'ї виявилася здатність кандидатів до усвідомлення власних бажань, прийняття спільного рішення про створення прийомної сім'ї, узгодженість очікувань із реальною ситуацією надання турботи біологічно нерідній дитині зі своїми можливостями, що виражається в уявлені часового, територіального, соціального та психологічного забезпечення турботою дитини, наявності для цього у прийомних батьків знань, умінь та досвіду, що разом будуть забезпечувати стійкість та тривалість обраної ними діяльності [1]. Тож, можна передбачити, що ефективна рекламна кампанія повинна враховувати такі чинники:

1) віддаленість результатів проведеної рекламної кампанії за терміном, оскільки процес прийняття рішення про створення прийомної сім'ї є тривалим у часі;

2) важливість особистісно орієнтованих форм роботи під час рекламної кампанії, оскільки рішення приймається кожним та узгоджується з усіма членами сім'ї;

3) нетривалість емоційної реакції на ситуацію допомоги дитині, що буде основою для наступного прийняття рішення про створення прийомної сім'ї, через що в рекламній кампанії слід розвивати два таких напрямки, як первинне інформування громадян про прийомну сім'ю та супровід тих, хто проявив зацікавленість даною формою державної опіки над дітьми;

4) створення для зацікавлених ненав'язливих умов вільного обміркування "за -- проти" та прийняття самостійного рішення.

Результатом ефективної рекламної кампанії має бути поінформованість населення про прийомну сім'ю з метою набору кандидатів у прийомні батьки, які були б налаштовані на адекватну та тривалу турботу про дитину у відповідності до її потреб та ситуації розвитку; на здорове сімейне функціонування та свідоме вирішення життєвих питань, співпрацю з представниками служб сімейних форм державної опіки.

2.3 Аналіз результатів дослідження

Проведена дослідницька робота засвідчила, що громадяни міста не достатньо володіють інформацією про започаткування нової форми державної опіки над дітьми, не можуть чітко визначити її відмінності від тих, що давно існують (державна опіка в дитячих закладах, опіка та піклування родичів, дитячий будинок сімейного типу, прийомна сім'я, усиновлення). Опитувані хоч і зазначали, що дітям ліпше проживати в сім'ї, проте чітко не називали, чому саме сімейне влаштування дітей є найкращим для їхнього повноцінного розвитку.


Подобные документы

  • Прийомна сім'я як альтернативна та найефективніша форма опіки дітей, які потребують державної опіки. Доцільність створення прийомних сімей для дітей. Дослідження особливостей проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки.

    курсовая работа [61,6 K], добавлен 21.01.2014

  • Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Зарубіжний досвід утримання цих дітей. Обґрунтування необхідності впровадження в Україні альтернативних форм виховання. Визначення рівня готовності дитини.

    дипломная работа [332,6 K], добавлен 12.06.2006

  • Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Альтернативні форми їх виховання та зарубіжний досвід утримання. Інформаційно-аналітичний показник системи соціального захисту дітей та шляхи її вдосконалення.

    курсовая работа [93,9 K], добавлен 04.01.2011

  • Сімейні форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Соціально–педагогічна модель "ведення випадку". Оцінка потреб дитини та прийомної сім’ї. Планування, реалізація, завершення соціального супроводження прийомних сімей.

    курсовая работа [131,1 K], добавлен 24.02.2010

  • Вирішення проблем сирітства в Україні. Забезпечення права дітей на виховання в сім'ях. Соціально-педагогічні аспекти функціонування дитячих будинків сімейного типу. Дитяче сирітство та особливості виховання дитини в дитячих будинках сімейного типу.

    реферат [22,8 K], добавлен 30.03.2011

  • Історія дослідження специфіки соціальної роботи з сім’ями, які виховують прийомних дітей. Особливості підтримки прийомної сім'ї. Моніторинг опіки дітей у таких сім'ях. Специфіка діяльності соціального працівника. Визначення внутрішньо сімейних відносин.

    курсовая работа [49,0 K], добавлен 09.05.2014

  • Правові та соціально-педагогічні підходи до вирішення проблеми сирітства в Україні. Складові процесу реалізації соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомна сім’я – форма соціального захисту дітей-сиріт.

    курсовая работа [51,0 K], добавлен 27.11.2010

  • Соціальне сирітство та державна система опіки та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Низький рівень фізичного розвитку та здоров'я в дітей-сиріт. Надання медичної, психологічної та соціальної допомоги дітям-сиротам з ВІЛ-інфекцією.

    реферат [22,4 K], добавлен 29.10.2009

  • Дисфункційна сім’я як основа дитячої бездоглядності. Жорстка правда про дітей вулиць. Соціальне сирітство - одна з найболючіших суспільних проблем сучасності. Наслідки соціального сирітства для дітей та суспільства. Соціальна реабілітація дітей вулиць.

    курсовая работа [477,8 K], добавлен 23.11.2014

  • Теоретичні засади соціального захисту дітей-біженців. Дитина-біженець: потреби та проблеми, їх захист як складова системи соціального захисту дітей в Україні. Основні напрямки та шляхи покращення соціально-правового захисту дітей-біженців в Україні.

    курсовая работа [50,5 K], добавлен 13.05.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.