Соціальні технології та інновації

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Соціальні технології

Соціальна технологія являє собою чітко відпрацьовану за операціями сукупність прийомів, методів і впливів, які необхідно застосовувати суб'єктом управління для досягнення цілей соціального управління чи вирішення соціальних проблем у трудових колективах.

В ході розробки соціальних технологій рекомендується дотримуватись низки принципів. Основними з них є:

* принцип багаторівневого аналізу, що вимагає врахування ступеня розвитку соціальної зрілості трудового колективу і ранжирування на цій основі пріоритетних соціальних резервів;

* принцип цілепокладання, що припускає узгодження цілей і завдань соціальної технології з ресурсами і можливостями підприємства, а також вибір засобів, відповідних поставленим цілям;

* принцип комплексності, що вимагає оптимізації соціального процесу, врахування впливу технології на всі сторони життєдіяльності трудового колективу;

* принцип різноманітності, зумовлений численними зв'язками соціальних резервів з іншими виробничими резервами і потребами виокремлення в них власне соціального стосовно конкретних процесів, явищ, подій.

У практиці соціального управління трудовим колективом склалася певна система (модель) розробки соціальних технологій. Вона містить ряд елементів, що відбивають процес технологізації - від усвідомлення потреби реалізації певних соціальних резервів до їх упровадження в реальному трудовому колективі. Такими елементами є:

* виявлення необхідного для підприємства рівня якостей соціального потенціалу особистості, колективу (у даний час, на найближчу і далеку перспективу);

* діагностика реального стану потенціалу особистості й колективу (суб'єктивної та об'єктивної оцінки їх використання);

* комплексний аналіз рівня розбіжностей між реальним і необхідним станом соціальних процесів, виявлення співвідношення динаміки і статики, міри змін і стабільності об'єктів технологізації;

* виявлення і формування соціальної проблеми, визначення мети, завдань; * комплексний аналіз проблемної ситуації (теоретичний та емпіричний);* розробка можливих варіантів досягнення мети;

* аналіз альтернатив досягнення мети;

* вибір рішення з використанням сукупності методів і засобів;

* підготовка до виконання обраного рішення (визначається перелік необхідних операцій, що забезпечують регулювання бажаного - якості, кількості та ін.) стану соціального процесу;

* підготовка сценарію дії і його утвердження (визначаються форми взаємодії суб'єкта й об'єкта технологізації), установлення ступеня використання методів управління і самоврядування, рівня готовності об'єктивних і суб'єктивних умов реалізації технологій;

* визначення кошторису витрат (економічних, соціальних, технологічних);

* визначення потреби в правовому, політичному, теоретичному забезпеченні кожного з етапів розробки та освоєння соціальної технології;

* організація інформаційного забезпечення;

* організація контролю за ходом реалізації програм технологізації (форми і методи проміжної діагностики на проміжних етапах освоєння);

* оцінка ефективності реалізації соціальної технології.

Розробка соціальної технології - процес, що вимагає професійних знань менеджменту і соціології. Основна складність полягає у визначенні приблизно однаково високого рівня теоретичного забезпечення окремих операцій. Так, використання соціологічних і психологічних методів профвідбору на стадії прийому дає можливість піднести рівень задоволеності робітника місцем рекомендованої роботи до 80-90 %. Однак зберегти цей ефект на наступних етапах соціальної технології у роботі з кадрами - адаптації, професійного просування та ін. - не завжди вдається через невисокий рівень теоретичного забезпечення цих етапів. У результаті не вдається досягти високого сумарного ефекту соціальної технології, домогтися істотного зменшення плинності кадрів.

Наслідки різнобою в наукоємності окремих операцій соціальних технологій позначаються на ускладненні процесу управління через посилення елементів стихійності. Зростає відчуження працівника від інтересів колективу, від імені якого здійснюється неефективне управління. В результаті соціальна технологія може виявитися нежиттєздатною, чим підривається сама ідея технологізації.

В управлінській практиці виявлення і реалізації соціальних резервів трудового колективу через різноманітність резервів доводиться складати комплекс соціальних технологій. Так, у розглянутому соціальному проекті досягнення рівня соціальної стабілізації трудового колективу пакет соціальних технологій для досягнення колективом цього рівня містить такі соціальні технології:

1. Робота з тими, хто звільняється.

2. Адаптація молодих працівників.

3. Система соціального просування.

4. Профорієнтаційна робота.

5. Трудова дисципліна.

6. Скорочення втрат робочого часу й непродуктивних витрат праці.

7. Розвиток здібностей та утвердження ініціативи й заповзятливості працівників.

8. Постійне підвищення кваліфікації працівників.

9. Інформаційне забезпечення.

10. Поліпшення морально-психологічного клімату.

11. Індивідуальна виховна робота.

12. Розвиток самоврядування в колективі.

13. Ефективність економічної освіти.

Кожна технологія охоплює сукупність процедур і операцій.

Упровадження соціальних технологій полягає в переведенні теоретичної концепції щодо реалізації соціальних резервів на мову практичних дій. Цей процес складний і містить такі операції:

* організація роботи виконавців; координація різних суб'єктів, що беруть участь у реалізації соціальної технології (окремих виконавців чи груп);

* контроль за діяльністю суб'єктів управління;

* аналіз процесу технологізації;

* соціальна діагностика результатів упровадження соціальних технологій;

* коригування цілей (в разі необхідності);

* організація інформаційного обслуговування процесу впровадження.

У процесі впровадження доводиться долати чимало труднощів. Назвемо найтиповіші з них.

1. Через незатребуваність соціальних технологій, пов'язану з повільним переходом трудових колективів на нові методи господарювання, впровадження технологій залишається справою ентузіастів.

2. Масштаби соціальних резервів трудових колективів найчастіше настільки значні, що для освоєння їх не потрібно досить дорогих соціальних технологій. Поточні соціальні проблеми вдається вирішувати більш простими способами управління.

3. Недостатня підготовленість управлінського персоналу до впровадження соціальних технологій, що призводить до невисокого загального соціального ефекту.

Соціологічні опитування свідчать, що 95 % керівників трудових колективів визнають причинами низької ефективності впровадження технологій брак необхідних наукових знань і практичного досвіду соціальної діагностики, а також методики розробки та освоєння соціальних технологій.

Ці та інші складнощі гальмують розвиток соціального управління на базі використання соціальних технологій, чим знижують ефективність управління трудовими колективами.

В соціальному управлінні трудовими колективами соціальні технології використовуються ще недостатньо. Серед причин такого становища (на додаток до раніше викладених) можна назвати незначну кількість розроблених та апробованих соціальних технологій, які потрібно коригувати в умовах переходу до ринку. Крім того, поки що не налагоджений обмін цими технологіями; вони, як правило, не публікуються, а продаж їх має хаотичний характер. соціальна технологія інноваційний трудовий

На закінчення зазначимо, що впровадження в практику таких форм соціального управління, як соціальна діагностика, соціальне проектування, а також соціальних технологій дає можливість оновити практику соціального планування, підвищити її дієвість.

Соціальне планування - це науково обґрунтоване визначення цілей, показників і завдань (термінів, темпів, пропорцій) розвитку соціальних процесів та основних засобів утілення їх у життя в інтересах трудового колективу. Таким чином, соціальне діагностування дає змогу оцінити реальний стан соціальних резервів, соціальне проектування припускає розробку загальної моделі соціального організму, а соціальне планування - методів і способів її реалізації на практиці, що можуть бути представлені у вигляді сукупності (системи) соціальних технологій.

Загалом зміст розроблення плану соціального розвитку трудового колективу полягає в тому, щоб визначити для всіх первинних колективів і працівників ближні і далекі перспективи їх соціального розвитку, що випливають з їхньої успішної трудової діяльності. Мова йде про поліпшення умов праці і життя працівників, громадського харчування, житла та ін.

Ці перспективи відображаються в структурі плану соціального розвитку, що зазвичай має такий вигляд:

Розділ 1. Основні напрямки і показники економічного й технічного розвитку підприємства на період...

Розділ 2. Планомірна зміна соціальної і професійно-кваліфікаційної структури виробничого колективу.

Розділ 3. Удосконалення умов праці, зміцнення здоров'я працівників підприємства.

Розділ 4. Підвищення добробуту і зростання духовної культури працівників підприємства.

Розділ 5. Виховання особистості в колективі і розвиток соціальної активності працівників.

Серед методів соціального планування розрізняють:

* метод екстраполяції, який полягає в тому, що на основі аналізу сукупності даних за період, що вважається базисним, видаються і прогнозуються тенденції й закономірності розвитку соціальних процесів у трудовому колективі протягом наступних періодів;

* нормативний метод, за якого для соціального прогнозування використовуються соціальні нормативи, на досягнення яких орієнтується робота колективу (наприклад, число місць у лікарні на одну тисячу працівників);

* математичне моделювання (балансовий метод, метод зразкових моделей та ін.).

Вибір адекватних рівневі розвитку трудового колективу методів соціального планування, заснований на результатах соціальної діагностики резервів колективу, розроблення моделі соціального розвитку шляхом соціального проектування, підготовка і впровадження систем соціальних технологій для досягнення рівнів моделі соціального розвитку і складають у сукупності процес соціального управління трудовими колективами.

Таким чином, соціальне управління полягає в цілеспрямованому впливі на соціальні об'єкти, явища чи процеси щодо здійснення напрямку і темпів їхнього функціонування і розвитку відповідно до дії об'єктивних суспільних законів на макро- і мікрорівні. Соціальне управління засноване на загальнометодологічних, специфічно методологічних та організаційних принципах.

Сутність соціального управління в трудовому колективі реалізується у функціях таких напрямів: формування й оптимізація соціальної організації колективу та удосконалення його соціальної структури; створення можливостей для здійснення працівниками своїх політичних прав і задоволення матеріальних і духовних потреб; виховання і розвиток соціально значущих характеристик працівників.

Соціальні резерви трудового колективу - це різниця між реальним станом соціально-трудових процесів і тим, яким він міг би бути в близькому до оптимального вигляді. Бони містять у собі резерви виробничо-трудової, соціальної, суспільно-політичної і духовної діяльності. Кожний із названих резервів охоплює резерви особистості, колективу, стан соціальної активності і фактори економічного розвитку трудового колективу.

Соціальна діагностика в трудовому колективі являє собою комплексне обстеження стану справ у ньому з метою виявлення резервів. На цій основі здійснюється соціальне проектування, сутність якого полягає в науково обґрунтованому конструюванні соціальних параметрів якісно нового трудового колективу, яких можна реально досягти в результаті залучення сукупності його резервів.

2. Соціальні інновації

В розвиненій соціальній структурі новинки різного роду з являються постійно, проте далеко не всі вони проходять через суспільний "фільтр" відбору. Інноваціями стають тільки ті новинки, які одержують "соціальне схвалення", визнання, інтегруються в загальний масив культури і з часом стають його органічними компонентами.

В ході своєї інституціоналізації соціальні інновації звичайно проходять наступні стадії: селекції (неформальний відбір серед власних соціальних новин і запозичених культурних зразків); пристосовування (пристосування до специфіки існуючої соціальної структури); інтеграції, коли форми поведінки, що склалися, оснащуються формальними механізмами організаційно-правового регулювання. Таким чином, інновація еволюціонує, поступово трансформуючись в традиції. Інновація, що виникає в певній сфері життєдіяльності, в тій або іншій мірі зачіпає і інші соціальні сфери, створюючи "ефект хвилі". Наприклад, постійні виробничі інновації, що здійснюються в індустріально розвинених країнах, призводять до якісних змін в структурі робочої сили, що, у свою чергу, змінює соціально-економічну стратифікацію суспільства і привносить нові елементи в його культуру. Різні критерії задають відповідну шкалу варіації ознак: Залежно від інтенсивності реалізації інновації її характеристика може коливатися в діапазоні "еволюційна - революційна". За критерієм широти упровадження характеристика інновації варіює у межах "локальна - глобальна". - Залежно від кінцевої цілі виділяються інновації, що направлені на оновлення принципу здійснення діяльності в тій або іншій сфері або на створення нового продукту діяльності. Перші "процес-інновації" - видозмінюють спосіб створення різних благ. Йдеться про перетворення методів організації та інструментального забезпечення виробничих процесів. Другі - "продукт-інновації" - породжують нові об'єкти матеріальної і духовної культур. Ініціативний тип індивідуальної або колективної поведінки, пов'язаний з систематичним освоєнням соціальними суб'єктами нових способів діяльності в різних сферах суспільного життя або створенням нових об'єктів матеріальної і духовної культур, отримав назву "інноваційна поведінка". Інноваційна поведінка, шо є засобом здійснення соціальних інновацій і відноситься до активних типів поведінки, виступає основним способом розвитку індивіда, колективу, співтовариства. В умовах повноцінного функціонування соціально-економічного закону розподілу праці і закону зміни праці, а також їх "каталізатора" - закону конкуренції, інноваційна поведінка забезпечує його носіям широкі можливості для легального розвитку. В ситуації ж жорсткого штучного обмеження з боку держави існує небезпека трансформації інноваційної поведінки в псевдоінноваційну. Тоді йде постійний пошук нелегальних або напівлегальних тактичних поведінкових моделей, які відповідають істинним інтересам конкретного соціального суб'єкта і забезпечують йому можливість індивідуального виживання при збереженні автономності і відносної незалежності від регламентуючих його діяльність над систем. В умовах дії універсального закону конкуренції необхідною передумовою виживання і розвитку індивідів і соціальних груп стає інноваційний спосіб мислення, тобто притаманний людині активний спосіб сприйняття і оцінки об'єктів зовнішнього світу, пов'язаний з необхідністю постійної розробки і освоєння нових моделей взаємодії з ними. Інноваційний спосіб мислення представляє собою скоріше специфічний підхід до організації діяльності, ніж набір вже готових висновків відносно способів здійснення нововведень. Такий спосіб мислення виступає джерелом інноваційної культури, ціннісно-нормативна сфера якої включає найпоширеніші вданому суспільстві уявлення про типи поведінки і методи їх реалізації. Можна виділити наступні типи суб'єктів, шо ініціюють зміни: окремі люди, що виступають з інноваціями (вчений, який розробляє новий метод; політик, що проводить правові реформи; винахідник нових технологій і т.п.). Ці люди заслужили певне визнання, вони авторитетні, можливо, наділені харизмою; інноваційні ролі (художник, мудрець, шаман, інтелектуал, експерт та інші). Творчість таких людей стає суспільним очікуванням, входить в обов'язок, незалежно від суб'єктивних якостей; інноваційні організації(законодавчі комітети, парламенти "мозкові трести" і т.п.). Обов'язок ініціації і проведення інновацій в цьому випадку є конституційною складовою самого статусу або "уставу" таких організацій; групи, колективи, соціальне середовище, або соціальні кола новаторського характеру (артистична "богема", студенти, джазові музиканти, майстри кіно, релігійні секти і т.п.). Відкидаються ухвалені норми, практики; цінності і символи таких соціальних кіл новаторського характеру перетворюються в своєрідну ідеологію даного середовища. На її основі пропонуються альтернативні зразки і правила, формується новий спосіб життя, стиль одягу і т.п.; соціальні рухи, спрямовані на зміни соціальних норм і цінностей (екологічні, феміністські, релігійні, молодіжні і т.п.). Вони формуються навколо чіткої, обґрунтованої і усвідомленої цілі. Такою метою виступає позитивне, конструктивне перетворення норм і цінностей в будь-якій окремій, конкретній сфері (реформаторські рухи) або у всій цілісній структурі (революційні рухи); звичайні люди, які в своєму повсякденному житті виробляють якийсь новий спосіб мовлення, звернення до інших, одяг, зачіски, готують нові блюда, заповнюють вільний час новими способами розваг. їхні практики освоюються спочатку в близькому колі, потім - в середовищі "знайомих знайомих" і стають загально прийнятними в широкому середовищі. Потреба у нововведеннях на різних рівнях діяльності соціуму, у тому числі і нижчих організаціях, обумовлює технологічні зміни, модернізацію системи управління, оновлення механізму взаємодії організації із зовнішнім середовищем. Це у свою чергу передбачає перетворення структури діяльності і управління організацією. Соціальні інновації - це явища в соціальній сфері суспільства, яких не було на попередній стадії його розвитку і які виникли природним чином або введені за ініціативою суб'єктів управління - держави, церкви і т.п. Органічне поєднання інновацій обох типів виступає необхідною передумовою суспільного прогресу і є ключовим завданням соціального управління. Відносно закономірностей розвитку конкретного суспільства розрізняються інновації: органічні - внутрішньо обумовлені, з властивим цьому суспільству змістом (еволюційні соціальні перетворення в глибоко традиційному англійському суспільстві); запозичені-внутрішньо обумовлені, із зовнішнім змістовним джерелом (реформи Петра І в Росії кінця XVII - початку XVIII ст.); стимулюючі (наприклад, Чорнобильська катастрофа, що послужила зовнішнім природним чинником ряду соціально-територіальних, соціально- структурних і соціально-рольових трансформацій в Україні); експансивні - зовнішньо обумовлені, із зовнішнім змістовним джерелом (кардинальна зміна американського етносу, що почалася в XVI ст. в результаті освоєння європейцями Нового світу).

Список використаної літератури

1. Лукашевич М.П., Минович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. Посібник. - 2-е вид. доп. і випр. - К.: МАУП, 2003. - 168 с.

2. Резник Ю.М. Социальная инженерия: предметная область и границы применения // Социс, 1994. ? № 2. - С. 72 ? 87.

3. Социальное управление: Словарь / Под. ред. В.И. Добренькова, И.М. Слепенкова. - М.: Изд-во МГУ, 1994. - 208 с.

4. Туленков М.В. Ефективність соціального управління в перехідному суспільстві // Україна на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи. - К.: МАУП, 2000. - С. 350 ? 364.

5. Подольська Є.А, Подольська Т.В. Соціологія: 100 питань 100 відповідей - К.: Інкос, 2009?С. ?253?352.

Размещено на Allbest.ru