Регіональні особливості міграції населення в Україні

Середньо-український міграційний регіон - Одеська, Кіровоградська, Полтавська та Сумська області. У цих регіонах, що протягнулися широкою смугою з південного заходу на північний схід і відділяють колишній Південно-Західний економічний район - (згідно з сіткою економічного районування, прийнятою в радянський період, від Сходу та Півдня, практично всі основні показники міграційної ситуації близькі до середніх по Україні. Відповідно назва району відображає не лише його географічне положення (середня частина території України між північним заходом та південним Сходом), але й особливості тенденцій міграцій.

Галицько-Буковинський міграційний регіон - Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська і Чернівецька області. У цих регіонах спостерігається надзвичайно низька інтенсивність міграцій сільського населення і невисока - міського. Питома вага мігрантів у загальній чисельності населення (за переписом) невелика (26,7% проти 37,2% у цілому по Україні). Диспропорції між містом і селом - разючі (якщо вищеназваний показник міського населення в районі майже дорівнює загальнодержавному аналогу, то у сільській місцевості він удвічі менший, ніж у цілому по сільській місцевості країни). Такі характерні риси міграційної ситуації обумовлені історичними особливостями розвитку регіону. Це саме та частина території Україні, яка ніколи не входила до складу Російської імперії і була приєднана до СРСР лише в ході Другої Світової війни (слід зазначити, що Волинська і Рівненська області ввійшли до складу УРСР одночасно з Галичиною, однак для них окреме від основної частини України існування було нетривалим). У результаті населення цих областей і в першу чергу його більш "консервативна" частина - сільське населення за своїм менталітетом помітно відрізняється від населення інших регіонів України.

Закарпатський міграційний регіон охоплює найменшу область приєднану до УРСР майже одночасно з Галичиною та Північною Буковиною. Але Закарпаття було відірване від загальних українських земель набагато довше - ще з часів Давньоруської держави, відповідно до населення регіону сформувався специфічний менталітет, різко відмінний від менталітету як основної частини мешканців України (включаючи галичан) так і будь-яких інших численних географічних спільностей людей. Як результат - притаманні сусіднім областям особливості: міграційної ситуації проявляються в Закарпатті у більш різкій формі. Нині тут спостерігаються дуже низькі, навіть на Галицько-Буковинському тлі, рівні міграційного обороту сільського населення (у 2,5 рази нижче, ніж у цілому по країні ) і найнижчі по Україні відповідні показники міського державного рівня). Питома вага мігрантів за переписом склала 13,5% у т.ч. у міських поселеннях - 24,8% (у всі інших регіонах - понад 33%), у сільській місцевості - 7,0%.

Північно-Західний міграційний регіон Вінницька, Волинська, Житомирська, Київська (без м. Києва), Рівненська, Хмельницька, Черкаська і Чернігівська області. Як видно з переліку, до складу району входить і ряд центральних областей. Назва району пов'язана з тим, що він розташований на північний захід від середньо-українського району, міграційна ситуація в якому розглядається як своєрідна база порівняння. У цілому основні індикатори міграційних процесів міського населення областей близькі до зафіксованих в Південно-Східному районі, тоді як показники міграцій сільського населення наближаються до відповідних рівнів Галицько-Буковинського району. Міграційний оборот усього населення району близький до загальнодержавного рівня але в міських поселеннях він звично вищий ніж у сільській місцевості. Низький за вітчизняними мірками ступінь урбанізації, підвищена частка сільського населення, недостатній розвиток мережі міських поселень та нижчий від середнього по Україні рівень економічного розвитку призвели до існування значних диспропорцій між умовами життя в місті і селі. Як наслідок у період масового притоку населення до України особи, які мігрували до цих регіонів віддавали перевагу міським поселенням.

Столичний міграційний регіон - Київська Міськрада. Питома вага осіб, які народилися за межами регіону, тут майже так само велика, як і в Криму, причому, на відміну від Криму, більшість некорінних жителів столиці народилася на території України (в основному в Київській та областях, що з нею межують). Такі особливості міграційної ситуації пояснюються, з одного боку, труднощами прописки в столиці, а з іншого високим рівнем закріплення вже прибулих. Починаючи з 1995 р., Київ тривалий час був єдиним регіоном України, де спостерігається стабільно додатне сальдо міграції населення причому з тенденцією до його зростання. Крім столиці, значного і стабільного перевищення чисельності прибулих над кількістю вибулих ніде в Україні не спостерігається. У період переходу до ринкових відносин сформувався значний розрив в умовах життя між Києвом і всіма іншими регіонами України. У результаті рівень привабливості столиці для мігрантів різко підвищився. Все це дає підстави виділити Київ в окремий столичний міграційний район. Назва в даному випадку відображає основний фактор районоутворення.

Зовнішня міграція в Україні. Зацікавленість проблемою зарубіжної трудової міграції останніми роками зростає і поглиблюється. Чи не найбільший інтерес викликають сьогодні динаміка, структура та інтенсивність потоків трудової міграції українців за межі країни та перспективи її розвитку під впливом світової фінансово-економічної кризи. Тому вважаємо за доцільне визначити характерні риси трудових мігрантів як окремої соціально-професійної групи; скласти колективний соціально-демографічний портрет зарубіжного заробітчанина; з'ясувати оцінки українців щодо наслідків світової фінансово-економічної кризи та стратегії виживання, що вони їх обирають в умовах кризи; виявити особливості працевлаштування мігрантів та причини їх повернення на батьківщину.

Згідно з дослідженнями Міжнародної організації з міграції (МОМ) кожен другий молодий українець віком від 20 до 35 років виявляє бажання емігрувати з України . Загальна кількість населення в Україні станом на 1 січня 2014 року становить 42.9 млн. чол., серед нього кількість мігрантів становить більше 6,5 млн. чол., або 14,3% від величини населення України . За даним Державної служби статистики України серед країн, до яких найчастіше емігрують українці відносять: Російську Федерацію (43,2%), Польщу (14,3%), Італію (13,2%) та Чеську Республіку (12,9%)Серед інших країн, до яких виїжджають українці можна назвати Іспанію (4,5%), Німеччину (2,4%), Угорщину (1,9%), Португалію та Білорусь (по 1,8%).

Рисунок 1. Країни, до яких найбільше емігрують українці, станом на кінець 2014р.

За даними Світового банку (The World Bank) станом на початок 2013 року українці найчастіше емігрують до таких країн: Росія (56%), Польща (5%), США (5%), Казахстан (4%), Ізраїль (4%), Німеччина (3%), Молдова(3%),Італія(3%) та інші країни

Рисунок 2

З рис.1 і рис.2 можна зробити висновок, що лідерами міграції є Російська Федерація та Польща. Половина українців мігрує до східного сусіда - Російської федерації, а решта - до Західної Європи. Для більш повного вивчення проблеми міграції населення необхідно надати характеристику українським мігрантам. Важливою етапом в дослідженні є вивчення гендерного розподілу емігрантів. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) гендерний розподіл українських трудових мігрантів у 2012 році становив: чоловіки - 65,7%, жінки - 34,3%. Графічне зображення гендерного розподілу емігрантів в Україні зображено на рис. 3.

Рисунок 3

Можна зробити висновок, що кількість мігрантів серед чоловіків (65,7%) є в два рази більшою в порівнянні з міграцією серед жінок (лише 34,3%). Чоловіки

найчастіше мігрують до Росії, Португалії, Чехії, а жінки - до Італії, Турції та Греції . За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) вікова структура українських емігрантів за п'ятьма віковими групами має вигляд: мігранти у віці 15-19 років - 3%, 20-24 роки - 15%, 25-34 роки - 34%, 35-44 роки - 31%, 45 років і старше - 17%. Графічне зображення вікової структури емігрантів в Україні у 2012 році зображено на рис 4.

Рисунок 4. Вікова структура емігрантів в Україні у 2014 році.

З рис. 4 можна зробити висновок, що найбільшу частину мігрантів в Україні становлять люди у віці 25-34 років (34% ) та 35-44 років (31%). Тобто найбільша кількість мігрантів в Україні - це люди у віці від 25 до 44 років, що становить 65% від загальної кількості мігрантів в країні. Крім визначення вікової структури емігрантів, необхідно також визначити їх рівень освіти з метою подальшої характеристики сфер їх працевлаштування.

Як і за колишніх часів, основна маса працюючих за кордоном співгромадян - це мешканці західних областей України (43%). Жителі центральних областей становлять чверть контингенту зарубіжних трудових мігрантів (27,4%). Набагато рідше залучаються в цей процес українці зі Сходу країни (19%) й ще рідше - мешканці південних областей (13,3%). Таким чином, географія потоків зарубіжної трудової міграції залишилась майже без змін.

На особливу вагу заслуговує міграційний потенціал молоді України. За даними опитування молоді України, що було проведено Фондом “Демократичні ініціативи” та фірмою “Ukranian Sociology Service” у грудні 2009 р. та січні 2010 р. лише 13,8% молоді віком 18-34 роки мали намір назавжди поїхати з власної країни. Набагато частіше українська молодь мала настанову на тимчасове перебування за кордоном: 29,9% молодих українців мали намір поїхати в інші країни на деякий час. Проте більше половини української молоді не виявили схильності до еміграції (51,5%). Зауважимо, що аналогічне опитування міграційних намірів молоді 2003 року показало, що контингент тих, хто віддав перевагу батьківській землі, на той момент був практично таким самим - 50,9%.

З якою метою молодь планує виїзд за кордон? Головною метою відвідин інших країн молоді українці називають трудову міграцію (65,1%). В 2,2 рідше українська молодь налаштована на реалізацію туристичних інтересів (30,1%). І тільки 5,5% з них має намір навчатися за межами своєї країни. У порівняні з 2003 роком бажання молодих українців попрацювати за межами країни зросли в 2,9 рази (з 22,4% до 65,1%)

На формування міграційних настанов української молоді впливають передусім фінансові причини: вони вважають, що за кордоном вони зможуть заробляти більше. Такої думки дотримуються 51,5% молодіжного контингенту. Про вплив економічних причин (відсутність фінансування галузі, в якій працюють молоді українці, безперспективність економіки країни в цілому) свідчать 48,5% української молоді. Рідше вони називають соціально-культурні причини (кращі умови життя, вищий рівень культури тощо). Про їхній вплив на формування міграційних настанов та планів говорять ще 39,7% молодих співвітчизників.

3. Проблеми та перспективи міграційних процесів в Україні.

3.1 Проблеми міграційних процесів в Україні

Стан міграційних процесів в регіонах України ми розглянули в попередньому розділі. Наведені дані свідчать про наявність процесів скорочення кількості населення на території України в результаті міжрегіональної міграції, а також скорочення чисельності населення в результаті міждержавної міграції.

Протягом останніх років активно розвивалися міждержавні та регіональні міграційні процеси експортного змісту,і таким чином Україна увійшла як учасник до міжнародного ринку праці,який характерний наявністю таких тенденцій, як демократизація трудових відносин,вимоги до відтворення робочої сили,підвищення рівня умов життя і праці людей,розвиток та вдосконалення особистостей на основі загальнолюдських цінностей.

Дослідження проблем міграції актуальне тому, що, набуваючи в останні роки яскраво виражений етносоціальний і етнополітичний характер, міграція вносить корективи в життя місцевих соціумів, впливає на політику, яка проводиться суверенними державами, а також змінює особистісні характеристики тих, хто змушений переселятися на інші території в пошуках спокійнішого життя і кращого

Важливість дослідження пов'язана із соціально-економічними факторами, що впливають на динаміку міграції населення, як у всьому світі, так і в Україні зокрема. Все це містить значний конфліктогенний потенціал, мінімізація наслідків якого вимагає негайного внесення в перелік стратегічних цілей розвитку України науково обґрунтованої міграційної політики, що відповідає викликам часу.

До причин що визвали масову міждержавну міграцію громадян України належать такі:

· наявність економічної нестабільності в країні та невизначеність шляхів стабілізації економічних та соціальних процесів.

· поява та зростання безробіття.

· відсутність перспектив ефективного використання надбаних професійних знань та навичок практичного досвіду.

· різниця в оплаті праці та умовах життя в Україні,країнах Європи та Америки.

· відсутність правового захисту інтелектуальної власності, гуманітарні мотиви тощо.

Після здобуття Україною незалежності одним з досягнень демократизації

громадського життя стало зняття обмежень на перетинання державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у закритій від світу радянській Україні закордонні поїздки були привілеєм лише обраних, то в 90-і роки минулого століття вони стали доступними середнім громадянам. Значна частина цих поїздок обумовлювалася не туризмом, відпочинком або відвідуванням родичів і знайомих, а здійснювалася з метою одержання доходу. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття й неповна зайнятість, низькі доходи працівників і затримки з виплатою зарплати й пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.

За даними Державного комітету статистики України за підсумками січня 2015 року з України вибуло 26853 осіб, міграційний приріст становив 2253осіб. Проте дані офіційної статистики навіть приблизно не відображають дійсні масштаби трудової міграції за кордон.

Як суспільне явище трудова міграція має позитивні і негативні сторони, а його масштаби зумовлюють необхідність державного регулювання міграційними процесами.

Першим ,і на мою думку, одним із найбільш загрозливих наслідків міграції є різке зменшення економічно активного населення України.

За даними МОМ приріст населення (у середньому у %, 2000-2013 рр.): -0,7 % скорочується щорічно,тобто населення України зменшується на 330 000 осіб.

Недоліки міграційних процесів в Україні:

1. Виїжджає частина трудового потенціалу, в тому числі висококваліфіковані працівники, які згодом втрачають свої професійні навики оскільки за кордоном виконувана ними робота часто носить примітивний та непрестижний характер;

2. Морально-психологічний аспект має різносторонній вплив: з одного боку - розпадаються сім'ї, часто залишаються бездоглядними діти та люди похилого віку, з іншого - працюючи на чужині, заробітчани втрачають власне здоров'я, не отримуючи при цьому кваліфіковану медичну допомогу, зазнають впливу важкої фізичної і часто ненормованої праці, насильства з боку роботодавців, в тому числі й сексуального, важких побутових умов, а крім цього, вони не мають гарантії щодо отримання зароблених грошей та правового захисту від злочинних елементів;

3. Зниження народжуваності у молодих сім'ях. Поряд з цим відомі факти, коли молоді жінки-заробітчанки незаконно народжують дітей для сімей за кордоном нібито "на замовлення", а в подальшому не можуть забрати їх додому як власних;

4. Зростання цін на товари і послуги на внутрішньому ринку, зокрема на житло, при існуючій низькій купівельній спроможності основної маси населення. Це, в свою чергу, призводить до нерівномірного розподілу коштів та ще більшого розшарування суспільства, оскільки найбідніші верстви не мають змоги виїхати за кордон на заробітки;

5. Загальна зневіра, втрата національної самосвідомості, набуття чужих звичаїв та невластивого менталітету.

Українські громадяни за кордоном, яких за оціночними даними нараховується від 1,5 до 7 млн. осіб, відносяться до вразливої з погляду забезпечення їхніх конституційних прав та свобод категорії. На державному та регіональному рівнях не створено механізмів забезпечення економічних інтересів цих громадян, які у своїй сукупності є найбільшими зовнішніми інвесторами економіки України. Не створено моделі використання переваг та компенсації шкоди для соціально-економічного розвитку держави та територіальних громад внаслідок масової трудової міграції населення України, особливо окремих її регіонів. Наявні приклади наукових досліджень, місцевих програм органів влади та проектів неурядових організацій лише окреслюють коло проблем, але неспроможні їх розв'язати.

З метою зменшення еміграції робочої сили необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки - створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.

Головним чинником, що знизить трудову міграцію є забезпечення людей роботою з належними умовами праці та її оплатою, обмеження «тіньової» економіки та «тіньової» зайнятості. Адже продуктивна зайнятість - це шлях до подолання бідності та відвернення від виїзду на заробітки за кордон.

Пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової бази трудових міграційних потоків:

1. На рівні обласних центрів України створити інституційну систему з питань трудової міграції за участі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, обласних центрів зайнятості, міграційної служби, центрів психологічної допомоги, органів міністерства внутрішніх справ України, шкіл, громадських об'єднань та інших зацікавлених організацій.

2. З метою підвищення рівня інформованості громадян з питань трудової міграції, можливих ризиків та небезпек у процесі працевлаштування наших співвітчизників за кордоном та про їх уникнення, підготувати добірку матеріалів для друкованих видань, організувати цикл теле та радіопередач з даної тематики.

3. Залучати відповідні служби та громадські організації для роз'яснювальної роботи щодо способів мінімізації ризиків та небезпек трудових мігрантів.

4. Вивчити можливість організації обміну досвідом між органами влади суміжних адміністративно-територіальних одиниць сусідніх країн з питань вирішення проблем трудової міграції

За висновками деяких дослідників, зробленими на основі економіко-математичного моделювання, без переказів Україна втратила б 7,1% свого потенціалу. Найбільше постраждали б галузі легкої та харчової промисловості, де виробництво могло б скоротитися на 17% та 14% відповідно. Споживання б зменшилося на 18%, а доходи домогосподарств - на 14-21% .

Таким чином, трудова міграція відіграє на сьогодні важливу роль соціального амортизатора, є чинником зменшення безробіття, джерелом значних додаткових ресурсів. Водночас, з нею пов'язані численні проблеми, найсерйозніша з яких - втрата значного трудового та інтелектуального потенціалу, особливо в тих випадках, коли тимчасова трудова міграція трансформується в тривалу, переселенську.

Аналізуючи наслідки трудової міграції для України важливо пам'ятати, що вона є вкрай мінливим процесом, чутливим до економічних та політичних змін. Нинішній переломний момент в українській історії безумовно відіб'ється на її динаміці. Причому вплив сучасних подій - неоднозначний. З одного боку, демократизація суспільного життя, реформування економіки, на які очікують громадяни після «революції гідності», мали б зменшити міграційні настрої, спонукати заробітчан повертатися додому. Водночас, економічна криза, воєнні дії на Сході країни змушують прогнозувати збільшення відпливу населення за кордон. Вірогідність такого висновку, крім внутрішньої економічної ситуації та напруженості українсько-російських відносин, вмотивована успіхами євро інтеграційних зусиль України, перспективою отримання від ЄС безвізового режиму. Розвиток трудової міграції в найближчому майбутньому, очевидно, буде відзначений подальшою переорієнтацією міграційного потоку із Сходу на Захід. Покращання правового становища українців на території Євросоюзу може призвести до орієнтації частини трудових мігрантів з України до продовження свого перебування в зарубіжних державах, возз'єднання там сімей заробітчан. Ширші можливості подорожування Європою передовсім використовуватимуться більш молодою та освіченою частиною населення, тобто можна очікувати розширення навчальної міграції та міграції спеціалістів. Цьому сприятиме також міграційна політика європейських країн, зацікавлених у поповненні своїх людських ресурсів за рахунок імміграції. Таким чином, держава має бути готовою до можливих втрат населення, зосередити зусилля на прискоренні реформ, врегулюванні політичної ситуації, розробці заходів з посилення взаємозв'язку з українцями за кордоном, заохочення їх повернення на Батьківщину.

Розглядаючи таку глобальну проблему, як міграція робочої сили, передусім слід зазначити, що міграційні рухи є так званим "індикатором" реакції населення на зміни в економічному, політичному, соціальному житті будь-якого суспільства. Розмір, напрямки та масштаби таких процесів певною мірою свідчать про стабільність або навпаки про нестабільність суспільного розвитку. Міграційний рух населення завжди оперативно відображав екологічні, економічні та політичні зміни, які відбувалися в країні.

3.2 Перспективи міграційних процесів в Україні

Кінець ХХ ст. став переломним етапом в історії України. Становлення ринкової економіки та розбудова незалежної держави призвели до кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя. На цьому тлі значних трансформацій зазнали і міграційні процеси. Зокрема, протягом останнього десятиліття помітно знизилась інтенсивність стаціонарної міграції. Водночас широкого розвитку набула майже відсутня за радянських часів форма міграційного руху населення - трудова міграція. Тому дослідження проблеми трудової міграції населення України є досить актуальною на сьогодні.

За роки незалежності в Україні дуже активізувалися процеси трудової міграції, зокрема міждержавної. В середньому на строк від 1 місяця до 1 року за кордон виїжджають на заробітки близько 5 млн. людей . Останнім часом виїзд відбувається не тільки з міст, а також із сільської місцевості, особливо прикордонних областей.

Згідно з даними звіту державної статистики форми 1 ФМ (що є заниженими і значно відрізняються від наявного стану речей) можна зробити висновки щодо поширеності міграцій за видами економічної діяльності. На першому місці серед галузей для українських мігрантів виступає транспорт і зв'язок, що складає 85% від загальної кількості мігрантів, на другому - будівництво - 4%, на третьому місці - готельно-ресторанний бізнес та рибне господарство - 3%, сільське господарство, мисливство та лісове господарство, колективні, громадські та особисті послуги складають 2% від загальної чисельності осіб, що беруть участь в трудових міграційних процесах, обробна промисловість складає 1%, оптова і роздрібна торгівля, охорона здоров'я та соціальна допомога, а також послуги домашньої прислуги займають незначне місце у формуванні трудової еміграції .У розрізі статево-вікової структури в 2008 році за наймом були працевлаштовані з 18-28 років 24% чоловіків та 4% жінок, з 28-40 років працевлаштовано 32% чоловіків та 1,3% жінок, після 40 років працевлаштовано 37% чоловіків та 1,7% жінок .

Вагомий вплив на рішення мігранта про переїзд має освіта. Серед мігрантів значний відсоток складають респонденти з повною вищою освітою - 35,2% та професійно-технічною - 34,6%. Така ситуація свідчить про неможливість держави задовольнити потреби висококваліфікованих спеціалістів і може привести до зниження якісного потенціалу країни. Причому роботодавці надають перевагу саме особам з вищою освітою, хоча за всіма об'єктивними ознаками не потребують від виконавців високої освітньої підготовки.

За 2006-2008 рр. зросла кількість трудо-емігрантів, які мають базову загальну середню освіту (з 11,7% у 2006 році до 14,9% у 2008 році від загальної кількості емігрантів). Особи з низьким рівнем освіти мають заздалегідь невеликі можливості працевлаштування за кордоном через низьку кваліфікацію.

До найважливіших позитивних результатів трудової міграції треба віднести зменшення напруги на вітчизняному ринку праці. У 2010 році в Україні було зареєстровано 844,9 тис. безробітних або 3,82% працездатного населення у працездатному віці. Водночас, показник реального безробіття, розрахований за методологією МОП, сягав 6,44%. таким чином не мали роботи 1425,1 тис. осіб. Навіть якщо скористатись мінімальною оцінкою трудової міграції в 1 млн. осіб, це означає, що внаслідок виїзду безробіття в країні зменшилося принаймні на чверть.

Важко підрахувати обсяги інвестицій, які отримує Україна завдяки заробітчанству. За деякими оцінками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, сягають 2 млрд. грн., що можна порівняти з третиною номінальних грошових доходів усього населення . На думку інших фахівців, вони становлять 4-6 тис. доларів США на одного мігранта на рік . Множення цієї цифри навіть на мінімальну оцінку кількості заробітчан дає результат у 5 млрд. доларів. Накопичивши певні кошти, частина мігрантів вкладала їх у мале підприємництво. Як показало дослідження 2008 року, власний бізнес мали члени 19% домогосподарств, тобто практично кожен п'ятий.

Значні кошти, які надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином стимулюють виробництво. Вони сприяють розвиткові малого бізнесу, прискоренню формування середнього класу. Зовнішня трудова міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

Разом з тим, наслідки трудової міграції далеко не однозначні. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін. Орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне та кредитне використання. Вплив заробітків за кордоном на розвиток малого бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу. Зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних галузях і регіонах. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу.

Відплив молоді спричиняє негативні наслідки, що обумовлюються руйнацією сімейних відносин несприятливою для народження і виховання дітей специфікою “мігрантського” способу життя. Наприклад, у Чернівецькій області, охопленій значною трудовою міграцією, кількість укладених шлюбів на тисячу населення за останні 10 років скоротилася в 1,3 рази. Водночас, абсолютна кількість розлучень збільшилася майже у півтора рази. Ще складнішою сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків. Як наслідок, Україна стикається з новим видом соціального сирітства, необхідністю брати під державну опіку частину дітей мігрантів.

Оцінюючи результати трудової міграції, важливо враховувати перспективи її розвитку. Як доводять соціологічні дослідження, орієнтація на виїзд за кордон для постійного проживання більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має, а з числа заробітчан - тим мігрантам, котрі частіше і довше перебували за кордоном. Таким чином, трудова міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні тимчасові поїздки на заробітки у майбутньому можуть перетворитися у незворотні втрати населення. Причому ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських поїздок, кращою адаптацією мігрантів за кордоном, покращенням внаслідок цього їх заробітків та умов проживання.

Суперечливість явища трудової міграції підводить до висновків про те, що основний зміст політики держави у відповідній сфері має полягати у мінімізації її негативних наслідків, максимальному використанні позитивних для громадян (у тому числі - працівників-мігрантів) та суспільства результатів. Політика регулювання трудової міграції має виходити з того постулату, що право громадянина виїжджати за рубіж є невід'ємним від його права на гідний рівень життя вдома, тобто мати роботу або власну справу, яка б дозволяла реалізувати себе, забезпечити добробут сім'ї.

Основою державної еміграційної політики мають стати міждержавні угоди з країнами - потенціальними споживачами нашої робочої сили, які базуватимуться на міжнародному праві, що забезпечить політичні та соціальні гарантії працівникам-емігрантам виходячи з таких принципів: юридичної й економічної свободи громадян будь-якої країни; економічної доцільності обміну трудовими ресурсами; визнання міждержавного обміну робочою силою важливим елементом міжнародних економічних відносин; ротації основної маси мігрантів.

Такі угоди, крім правового й соціального захисту наших співвітчизників за кордоном (тих, хто зберіг українське громадянство), мають передбачати планомірний цілеспрямований добір на роботу, їх професійну підготовку на місці, міждержавні гарантії щодо мінімальних умов проживання тощо. До речі, у країнах Західної Європи (Німеччина, Швейцарія, Франція) беруть на роботу насамперед тих, хто прибув за міжурядовими угодами.

Накопичений західними країнами досвід у сфері обміну трудовими ресурсами втілився у відповідному міжнародному порядку й законодавстві, які потрібно уважно вивчати, оскільки Україна є новачком у цьому процесі. Хоча протягом останніх років Україна уклала міждержавні угоди щодо регулювання міграції з Чехією, Польщею, Німеччиною, Росією, Словаччиною, Молдовою, Вірменією, Ізраїлем та деякими іншими державами, вони поки що не приведені у відповідність з міжнародними правовими нормами і фактично не реалізуються.

Для забезпечення ефективного регулювання міграційних процесів трудових ресурсів, координації дій усіх заінтересованих відомств і організацій в Україні необхідно створити Національну службу міграції. Функції її мають полягати в обліку міграцій населення, укладенні міждержавних угод щодо умов працевлаштування та роботи українських громадян за кордоном, а також у виданні трудових ліцензій іноземним громадянам на роботу в Україні. На цю службу доцільно покласти вирішення всіх проблем міграції, зокрема трудової як усередині країни, так і за кордоном. До завдань Національної служби міграції, які вона мала б виконувати разом з Державною службою зайнятості, могли б увійти:

- запровадження (за допомогою регіональних відділень) обов'язкового страхування українських громадян перед їх виїздом на роботу за кордон, що дало б змогу налагодити чіткий облік міждержавних трудових переміщень населення, чого досі не зроблено;

- збирання інформації про наявність вакансій робочих місць в інших регіонах України та за її межами;

- допомога зовнішнім трудовим мігрантам в одержанні документів, необхідних для роботи за кордоном, медичних довідок, віз, дозволів тощо;

- тісна співпраця з аналогічними організаціями у країнах, що приймають, з метою регулювання трудової міграції та захисту працівників-мігрантів.

До розв'язання проблеми регулювання трудової міграції населення за кордон можна буде залучати і приватні агентства та організації, що здійснюють експорт робочої сили, забезпечивши контроль за їхньою діяльністю державної міграційної служби.

Необхідно також внести зміни до двосторонніх угод з основними країнами-реципієнтами щодо розширення міграційних квот, визначивши ступінь їхньої дієвості і ефективності в регулюванні трудової міграції, а з рештою країн - укласти такі угоди. Наявність угод та внутрішніх нормативно-правових документів, а також інші заходи міграційної політики дадуть змогу ефективніше регулювати міграційні процеси, стримувати нелегальну міграцію, зберегти висококваліфікований працересурсний потенціал, забезпечивши йому надійний соціальний захист і, водночас, поповнити державний бюджет країни.

Велике значення для налагодження ефективних міграцій має співробітництво з Міжнародною організацією з міграції (МОМ), членами якої є 46 держав і яка за 5 років своєї діяльності брала участь у долях майже 5 млн. осіб. Ця організація забезпечує впорядковану і планову міграцію, має сформовану організаційну структуру, веде обмін досвідом і надає потенціальним мігрантам і державним організаціям інформацію про ситуацію на ринку праці тієї чи іншої країни, в тому числі щодо професій, кваліфікацій, умов найму.

Серйозною соціально-економічною проблемою у сфері міграції є розробка системи виплати пенсії при роботі за кордоном, а також уніфікація пенсійного законодавства в цілому. Україна досі не уклала двосторонніх угод навіть із країнами СНД. Крім того, для правового забезпечення міждержавної міграції

Україна має приєднатися до міжнародних угод, конвенцій з цивільного і кримінального права, медичного обслуговування, страхування. А втім, тут потрібно зважати на той факт, що політика західних країн нерідко має кон'юнктурний характер.

Необхідний перехід до гнучкої еміграційної політики. Вона передбачає, насамперед, створення спеціалізованих бірж праці, які б перебрали на себе посередницькі функції при найманні українських громадян для роботи за кордоном, відповідали за забезпечення їх інтересів на зарубіжних ринках праці, добирали місця праці, укладали контракти (індивідуальні й колективні), гарантували дотримання зобов'язань стороною, що приймає. Аби запобігти обману українських громадян і їхній дискримінації, доцільно було б одночасно зі створенням спеціалізованих бірж праці з міжнародною сферою діяльності заборонити і поставити під суворий міжнародний контроль всіляку іншу посередницьку діяльність із наймання наших громадян за кордоном. Влаштована недобросовісною рекламою ця діяльність стимулює еміграційні очікування і часто обертається незаконною торгівлею “живим товаром” з порушенням прав особистості.

І ще одна проблема: щоб бути конкурентоспроможним, іммігрантові необхідно знати мову країни, в яку він в'їжджає. Дослідження показують, що тільки один відсоток серед бажаючих працювати за кордоном за контрактом тією чи іншою мірою володіє іноземною мовою. І тут держава також може надати допомогу, організувавши спеціальні курси для тих, хто виїжджає працювати за кордон.

Після приєднання України до Європейської конвенції з прав і основних свобод людини, яка встановлює, зокрема, право громадянина залишати рідну країну, в тому числі і з метою працевлаштування, постала нагальна потреба в тому, щоб виробити необхідні правові гарантії інтересів тих, хто перебуває на роботі за кордоном. Такі гарантії можуть бути забезпечені або приєднанням до багатосторонніх міжнародних угод з укладанням двосторонніх договорів стосовно трудової міграції, або шляхом удосконалення відповідного внутрішнього законодавства.

Після підписання у повному обсязі та ратифікації Європейської соціальної хартії наступним кроком може стати приєднання до Європейської конвенції про правовий статус працівників-мігрантів (1977), яку наразі підписали і ратифікували вісім країн-членів Ради Європи (Франція, Італія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Туреччина) і підписали, але ще не ратифікували Бельгія, Греція, Люксембург, Німеччина.

Приєднання до загальноприйнятих міжнародних механізмів регулювання міграційних процесів - в інтересах і українських працівників-мігрантів, і держави, яка, реалізуючи стратегію інтеграції до європейських структур, повинна спрямувати свої зусилля на те, щоби привести своє законодавство у відповідність до європейських принципів та стандартів.

Разом з тим можна вважати передчасним приєднання України до Конвенції ООН про захист прав усіх працівників-мігрантів і членів їхніх сімей (1990), яку підписали лише 12 країн, що розвиваються. За існуючих умов наші громадяни не можуть скористатися передбаченим у цьому документі механізмом захисту, бо основні потоки трудової міграції з України спрямовані до розвинутих індустріальних країн. Актуальним залишається прийняття закону щодо імміграції, без якого неможливо встановити порядок прибуття в Україну іноземців та осіб без громадянства з метою працевлаштування.

Масштабність і соціальна значущість порушених у цій статті проблем вимагають системних заходів для їх вирішення. До цього часу в Україні відсутня цілісна система роботи з трудовими мігрантами, немає єдиного головного органу, який би відповідав за процеси міграції в державі. Щоб зрушити справу з місця необхідно:

- вивчити і поставити перед Верховною Радою України питання про ратифікацію ст.19 Європейської соціальної хартії з метою встановлення захисту прав трудових мігрантів та іммігрантів;

- удосконалити правове регулювання питань трудової міграції;

- визначити головну урядову структуру, відповідальну за стан трудової міграції в Україні (нею може бути Міністерство праці та соціальної політики України);

- активізувати укладення міждержавних угод про взаємне працевлаштування громадян, укласти міжрегіональні угоди щодо сезонного працевлаштування громадян з прикордонних регіонів України та сусідніх держав;

- організувати контроль за роботою підприємницьких структур, які займаються посередницькою діяльністю з працевлаштування за кордоном українських громадян, на предмет додержання ними чинного законодавства;

- провести вибіркові статистико-соціологічні дослідження трудової міграції для прийняття відповідних рішень на державному та регіональному рівнях.

Виконання цих та інших завдань дозволить упорядкувати міграційні процеси в державі і забезпечити соціальний захист трудових мігрантів.

Отже, наслідки міжнародної міграції робочої сили надто різноманітні. Вони проявляються як в країнах, що експортують робочу силу, так і в країнах, що імпортують її, приносячи певні вигоди та втрати обом сторонам, хоча вигод більше в країнах-імпортерах робочої сили, а в країнах експортерах в цілому втрати перевищують вигоди. Загалом світ виграє, оскільки свобода міграції дозволяє людям переміщуватись в країни, де вони можуть внести більший чистий дохід у світове виробництво.

Ситуація з міграцією, що склалася в Україні, є критичною. За кордон виїжджає найактивніше та освічене населення працездатного та відтворювального віку, тому забезпеченість України трудовими ресурсами зменшується. Для запобігання депопуляції нації необхідне негайне втручання уряду та проведення ним грамотних законодавчих, організаційних і господарських заходів у сфері соціально-демографічної політики, спрямованих на створення нових робочих місць з гідною заробітною платнею і відповідною соціальною захищеністю. Ці заходи повинні сприяти зменшенню числа емігруючого населення і повернути насамперед українських молодих спеціалістів та досвідчених фахівців різних сфер діяльності, які набули досвіду за кордоном.

Висновок

У роки державної незалежності України характер, склад та спрямованість внутрішніх і зовнішніх міграційних потоків у зв'язку з трансформацією суспільно-економічних відносин, демократизацією суспільного життя, спрощеністю виїзду за кордон та зміни місця проживання, економічною кризою та падінням життєвого рівня населення зазнали суттєвих змін і набули нового значення. Для сучасних міграцій населення України характерною є зміна як спрямованості, так й інтенсивності міграційних потоків.

Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, намагається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигод:

по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;

по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США);

по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн -- можливих користувачів її трудових ресурсів.

Міграція -- це двосторонній процес. Експортуючи власну робочу силу, Україна неминуче імпортуватиме іноземну робочу силу. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння «ноу-хау», створення СГТ, їх участь у приватизації спричинять приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців. Можливі канали припливу іммігрантів:

по-перше, повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;

по-друге, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

по-третє, запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями. Поки що Україна використовує працю іноземних робітників у тих галузях виробництва, де через важкі умови праці відчувається нестача робочих рук. Це металургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі.

Для покращення загального міграційного стану необхідна розробка та реалізація нової стратегії міграційної політики перш за все у сфері зовнішньої та внутрішньої трудової міграції. Посилити державне регулювання міграції, зокрема трудової міграції населення, з метою сприяння вільному переміщенню робочої сили шляхом захищеності зовнішніх трудових мігрантів, інформування населення про вільні робочі місця та умови їх працевлаштування в інших країнах, надання професійної та мовної підготовки потенційним зовнішнім трудовим мігрантам з одночасним посиленням боротьби з нелегальною імміграцією.

Список використаної літератури

1. Яворська В, Куделіна С. Історичний огляд міграційних процесів в Україні // Історіукраїнської географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 2 (14). - С.104-111.

2. Прибиткова І.М. Основи демографії: Посібник для студ. ВНЗ. - К.: АртЕК, 1997. - C. 231-235.

3. Прибиткова І. Міграційний потенціал населення України // Громадська думка. - К., 2004. - №1. - С. 20.

4. І. Прибиткова. СУЧАСНІ МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ// київ 2012р.

5. Малиновська О. Україна і світ: Характер і напрямки еміграцій // Відродження. - 1999. - № 3. - C. 13-17.

6. Стасюк М., Крюковський. Вплив міграційних процесів на основні демографічні показники в Україні // Україна: аспекти праці. - 2004. - № 5. - C. 40-45.

7. 4. Романюк М. Міграції населення України // Економіка України. - 1999. - № 9. - C. 38-44.

8. Населення України. Трудова еміграція в Україні. - К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України, 2010. - 233 с.

9. Гудзеляк І.І. Географія населення // Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2012. 76 с.

Размещено на Allbest.ru