Закономірності і тенденції розвитку суспільств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закономірності і тенденції розвитку супільств

1. Технократичні концепції суспільного розвитку (У. Ростоу, Д. Белл, О. Тоффлер)

Науково-технічна революція др. п. XX ст. зробила істотний вплив на виникнення технократичних концепцій суспільного розвитку. Соціологи-теоретики осмислювали соціальну динаміку через призму розвитку техніки, насамперед новітніх комп'ютерно-інтелектуальних досягнень. Починаючи з 60-х рр. XX ст. з'являються і швидко стають популярними теоретичні концепції У. Ростоу, Д. Белла, Дж. Гелбрейта, З. Бжезінського, О. Тоффлера, Ж. Фурастьє, Й. Масуди та ін. Американський економіст Уолт Ростоу є автором теорії стадій економічного зростання. У своїй праці “Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест” (1960 р.) він виділив 5 стадій економічного зростання суспільств:

- Традиційне суспільство (до кінця епохи феодалізму);

- Перехідне суспільство (перехід до домонополістичної фази капіталістичного розвитку);

- Період злету (від домонополітистичної до монополістичної фази капіталізму);

- Період зрілості (розвинуте індустріальне суспільство);

- Ера високого масового споживання (суспільство сучасного англо-саксонського типу).

У. Ростоу свідомо не вживає поняття “класи”, “класова боротьба”. Він оперує тільки показниками рівня розвитку промисловості, науки і техніки, накопичення національного продукту. Такий підхід дав змогу досліднику виважено і аргументовано розкритикувати соціалістичну економіку СРСР, яку він називає хворобливою. Саме тому СРСР відстає від США на 1 стадію економічного зростання. Цей факт У. Ростоу доводить науково. Він робить висновок, що капіталістичний світ - єдиний соціальний устрій, що відповідає людській природі. Інший американський дослідник Даніел Белл є автором концепції постіндустріального суспільства. Його погляди представлені в низці наукових робіт: “Кінець ідеології” (1960 р.), “Прихід постіндустріального суспільства” (1973 р.), “Соціальні науки після Другої світової війни”.

Д. Белл відзначив, що зміст та характер майбутнього розвитку суспільства визначають 3 основні аспекти:

- перехід від індустріального до сервісного суспільства;

- вирішальна роль кодифікованих теоретичних знань для технологічних інновацій;

- перетворення інтелектуальної технологічна головний інструмент прийняття рішень.

Д. Белл детально описує контури (в основному це перспективи) постіндустріального суспільства. Він наголошує що якщо раніше виробництво було пов'язано з такими факторами як земля, капітал та праця, згодом - підприємливість та ділова ініціатива, то зараз це - інформація. Комп'ютерна інтелектуальна технологія фактично змінює конфігурацію постіндустріального соціуму. На її базі формується безпаперова технологія. Розширюються можливості отримання освіти базі комп'ютерних та відеосистем, супутникового зв'язку. Інформація стає інститутом влади, а доступ до інформації є умовою свободи індивіда.

Таким чином, Д. Белл наголошує, що постіндустріальне суспільство базується на комунікативній інфраструктурі. Комп'ютер, телефон, факс, супутниковий зв'язок, аудіо та відеосистеми поєднані воєдино призводять до глибинної реорганізації системи освіти, виховання, культури. В постіндустріальному суспільстві зростають можливості національного планування, моделювання майбутнього. В такому суспільстві з'являється і нова еліта. Головне для цієї еліти технічна компетентність та освіченість. Це призводить у перспективі до якісно високого ступеню розвитку суспільства та свободи індивіда. Відомий американський соціолог, публіцист Олвін Тоффлер є автором теорії інформаційного суспільства. Найбільш відомими працями дослідника є “Футурошок” (1970 р.), бестселлер “Третя хвиля” (1980 р.), “Зміщення влади” (1990 р.).

“Футурошок” - це шок, що його викликає зіткнення людини з майбутнім. О. Тоффлер дійшов висновку, що прискорення технологічних та соціальних змін створює значні труднощі для адаптації індивідумів, призводить до шоку суспільства загалом.

У праці “Третя хвиля” О. Тоффлер розглядає процес зародження нового суспільства. Історію людської цивілізації він поділив на “3 хвилі”:

- перша хвиля (утворення суспільств аграрного типу);

- друга хвиля (утворення суспільств індустріального типу);

- третя хвиля (утворення суспільств інформаційного типу).

Суспільство “третьої хвилі” має інакший, ніж в індустріальному суспільстві характер виробництва. Новий спосіб виробництва робить можливим повернення до хатнього виробництва на новій, електронній базі. Для робітника з'являється можливість все робити вдома, з'являється рухливий графік, заохочується творчість. Саме тому О. Тоффлер закликає до заохочення науково-дослідних робіт у сфері управління, до перегляду взаємовідносин між підприємцями та робітниками.

На думку О. Тоффлера суспільство поділяється на техносферу, соціосферу та інфосферу. Саме інфосфера починає відігравати вирішальну роль в сучасному постіндустріальному суспільстві. Завдяки сучасній техніці знання, інформація здатна пошитрюватися по планеті незалежно від державних кордонів та релігійно-культурних бар'єрів країн та народів. Це приводить до глобального “зрушення влади”. Та країна, яка буде здатна найповніше акумулювати знання та інформацію і найефективніше їх використовувати стане лідером людської цивілізації. Як бачимо, теоретичні постулати та настанови О. Тоффлера активно впроваджуються на теренах його батьківщини США. Ці країна наразі є беззаперечним лідером в плані роботи з інформацією. Суспільство США є прикладом постіндустріального (інформаційного) суспільства Отже, як У. Ростоу, так Д. Белл та О. Тоффлер окреслили перспективи нового типу суспільства, що має інформаційну природу. Такий тип суспільства зараз представлений США, Канадою, Австралією, Японією, західноєвропейськими країнами.

2. Лінійна та циклічна схеми розвитку суспільств: позитивні риси та недоліки

1. Лінійна схема розвитку суспільств виходить із головного концептуального положення - суспільство розвивається поступово, рівномірно, прямолінійно. Із кожним етапом розвитку суспільство наближається (немов “за лінійкою”) до якісно кращого типу соціальних відносин.

В теоретичній соціології виділяють два варіанти лінійної схеми розвитку суспільств:

- лінійне чергування Марксових формацій;

- чергування цивілізацій.

Теорія суспільно-економічних формацій (К. Маркс):

У соціальній філософії марксизму виділяють 5 типів суспільно-економічних формацій (типів суспільств, заснованих ї на певному способі виробництва):

- Первісно-общинний лад - первинна (архаїчна) формація, структура якої характеризується взаємодією общинних і родових форм спільності людей. Хронологічно вона охоплює час від виникнення соціальних відносин до появи класового суспільства. Тобто, початком первісно-общинного ладу є часи первісного стада, що змінюється ранньою і розвинутою родовою общиною і завершується етапом військової демократії, зародженням общинної державності, де виникає класова диференціація. Для первісно-общинного суспільства загалом характерно:

- спільна власність на засоби виробництва (землю, знаряддя праці);

- наявність особистої, індивідуальної власності на зброю, предмети побуту;

- релігійно-містичний світогляд, що є квінтесенцією надбудови первісно-общинних суспільств.

Рабовласницький лад - антагоністичне суспільство, яке виникло “на розвалинах” первісно-общинного ладу, із наявність пануючого класу рабовласників та експлуатованого класу рабів. Крім цього виділяються “проміжні верстви” вільного населення: дрібні власники (ремісники, селяни) та люмпен-пролетаріат (розорені ремісники та селяни). Для рабовласницького суспільства характерно:

- основою виробничих відносин стає приватна власність на засоби виробництва і рабів;

- розвиваються інститути державності.

Феодальний лад (від лат. feodum - помістя) виникає через синтез варварських та цивілізаційних (римських) традицій, розпад рабовласницьких відносин. Для нього характерно:

головним засобом виробництва стає земля, що знаходиться у монопольній власності класу феодалів;

господарство ведеться силами дрібних власників - селян, які перебувають у кріпацькій залежності;

політичний устрій (від дрібних міст-держав до централізованих абсолютистських монархій);

на пізньому етапі зароджується мануфактурне виробництво та капіталістичні відносини, які стають домінуючими через буржуазні революції.

Капіталістичний лад характеризує суспільство індустріального типу. В основі:

приватна власність на засоби виробництва і експлуатація найманої праці робітників;

антагонізм між буржуазією та пролетаріатом відбувається через головне протиріччя капіталізму - між суспільним характером праці і приватновласницькою формою привласнення її результатів;

кульмінація протиріч приводить до соціальної революції.

Комуністичний лад має 2 фази: соціалізм та комунізм. В основі комуністичного ладу економічна зрілість та відсутність приватної власності на засоби виробництва і експлуатації праці. При соціалізмі існують 2 форми власності на засоби виробництва: державна та колгоспно-кооперативна. При комунізмі передбачається єдина загальнодержавна власність, повинні зникнути відмінності між розумовою та фізичною працею, містом і селом. В кінцевому варіанті такого суспільства відмирають політичні і правові інститути, ідеологія, держава.

Ряд дослідників (до прикладу, Л. Васильєв) звертають увагу на методологічну помилку такої спрощеної схеми розвитку суспільств. Ще К. Маркс до названих суспільно-економічних формацій додавав так званий азіатський спосіб виробництва. Це - спосіб поєднання виробничої активності сільських общин та економічного втручання держави. Фактично держава через експлуатацію общин є організатором виробництва матеріальних благ. В такій ситуації держава є єдиним експлуататором, а все населення (не дивлячись на соціальну структуру) є експлуатованим. Такий стан речей був характерний для країн Сходу. Отже, країни Сходу (Індія, Китай, Японія і т. д.) не мали класичної рабовласницької або ж феодальної суспільно-економічної формації.

Рабовласництво не перейшло в феодалізм, бо на руїнах Римської імперії зник античний світ, який був уособленням класичного рабовласництва. Отже, рабовласництво було тупиковою магістраллю суспільного розвитку. В свою чергу феодалізм в прямому розумінні є продуктом Європи. На думку дослідників феодалізм сформувався на базі прафеодалізму, який був з'єднувальною ланкою між первісно-общинним ладом і феодалізмом в Європі. Прафеодалізм - це період, коли знать вже виділилася в окрему групу, забезпечивши собі привілеї, володіє землею. Селяни в свою чергу зберігаютьт як особисту свободу, так і власність на землю. Тобто, не відразу, після розпаду первісного ладу виникають великі господарства (феоди) феодалів, що володіють землею та закріпачують селян.

Підсумувавши, лінійну схему розвитку суспільств можна представити наступним чином:

первісно-общинний лад>рабовласницький лад (тупиковий варант суспільного розвитку);

первісно-общинний лад>прафеодалізм>феодалізм>капіталізм (для країн Заходу);

первісно-общинний лад>азіатський спосіб виробництва>капіталізм (для країн Сходу).

Позитивною рисою цієї схеми розвитку суспільств є можливість створення моделі суспільного розвитку через розвиток продуктивних сил (економічний детермінізм).

Негативною рисою є однолінійність теоретичної конструкції. Всі суспільно-економічні формації вибудовуються в один ряд, всі суспільства “повинні” їх “пройти”. Методологічна вада була засвідчена ще самим К. Марксом, який окремо говорив про азіатський спосіб виробництва. Радянські дослідники сформулювали концепцію прафеодалізму, яка відкорегувала теорію суспільно-економічних формацій.

Теорія цивілізацій (Джон Гелбрейт, Ален Турен, Жан Фурастьє, Даніел Белл, Олвін Тоффлер, Реймон Арон та ін.). Погляди багатьох дослідників можна звести до розуміння лінійного чергування різних типів суспільств:

доіндустріальне (аграрне або традиційне) >індустріальне (капіталістичне) >постіндустріальне (інформаційне) суспільство.

Доіндустріальне суспільство пройшло 2 основні стадії розвитку:

малодиференційована (общинна, родоплемінна, існувала в рамках азіатського способу виробництва);

диференційована (багатоструктурна, класова, характерна для європейського феодалізму).

Індустріальне суспільство також пройшло 2 стадії розвитку:

капіталістична (рання, перехідна (XIX-поч. XX ст.);

індустріальна (модернізоване суспільство із зростаючою соціальною мобільністю).

Постіндустріальне суспільство (як мовилось в темі 3, в основі постіндустріального суспільства лежать теоертичні знання; якщо в індустріальному суспільстві головним конфліктом є суперечність між працею і капіталом, то в постіндустріальному суспільстві - між знаннями та некомпетентністю фахівців). Позитивною рисою лінійної схеми чергування цивілізацій є зосередження уваги дослідників на тих якісних змінах, що відбулись в суспільному житті розвинутих країн після 60-х рр. XX ст. Це - зміни в соціальній структурі, які стали можливими через запровадження інтелектуальних технологій, моделювання, планування та прогнозування соціальної царини життя.

Негативною рисою є перебільшення технологічного акценту як головного рушія суспільного прогресу. Дослідники нехтують психологічними, релігійними, соціокультурними чинниками суспільного розвитку неєвропейських суспільств. Цивілізаційну лінійну модель суспільного розвитку неможливо екстраполювати на всю гамму суспільств.

2. Циклічна схема розвитку суспільств виходить із головного положення про циклічний або маятниковий розвиток суспільств. Ще стародавні мислителі відзначали, що нічого нового в світі немає, суспільство перебуває в стані історичного колообігу. Такі ідеї спостерігаємо в працях Платона, Арістотеля, Полібія, згодом - в роботах Джамбаттіста Віко та Шарля Фур'є, в в XIX-XX ст. в працях Миколи Данилевського, Освальда Шпеглера, Арнольда Тойнбі, С. Хантінгтона, Лева Гумільова, Олександра Чижевського та ін.

Ще в давньоіндійській філософії існувало уявлення про циклічну зміну чотирьох періодів:

Сатья-юга (Золотий вік) / тривав 1728000 років;

Тріта-юга (Срібний вік) / тривав 1296000 років;

Двапара-юга (Мідний вік) / тривав 864000 років;

Калі-юга (Залізний вік) / повинен тривати 432000 років.

Калі-юга - це сучасна епоха розвитку людства. Згідно передбачень давньоіндійських мудреців на зміну занадто матеріалізованому Залізному віку має настати справедливість (праведність) на Землі. Виникне нова раса людей, яка буде жити в Золотому віці (віці Чистоти). Тобто, людство знову повернеться до відправної точки свого розвитку.

Якщо давньоіндійські філософи естраполювали циклічний розвиток на все людство, то давньогрецький філософ Платон (428/27-347 рр. до н.е.) зосередив увагу на колообігу державних форм. На думку Платона, історичний розвиток держави (а разом з тим і суспільства, бо ці категрорії ще не розмежовувались) описує коло наступним чином:

ідеальна держава>тимократія>олігархія>демократія>

тиранія>перехідна стадія>ідеальна держава.

За логікою Платона, тимократія, олігархія, демократія та тиранія - це ланки виродження первісно ідеальної держави. Цей процес відбувається незалежно від людської волі. Представник соціальної філософії Нового Часу Джамбаттіст Віко (1668-1744 рр.) в своїй праці “Основи Нової науки про спільну природу націй” (1725 р.) твердив, що розвиток суспільства відбувається за об'єктивними закономірностями, які не залежать від волі людей. Він виділив 3 цикли суспільної динаміки:

Час Богів (коли суспільством керували жерці, не існувало держави і права);

Час Героїв (до влади приходить аристократія);

Час Людей (виникають республіки та представницькі монархії, де панують права і свободи громадян).

Однією з найбільш поширених динамічних систем розвитку людства є теорія культурно-історичних типів Миколи Данилевського (1822-1885 рр.). У своїй праці “Росія і Європа. Погляд на культурні і політичні взаємовідносини Словянського та Германо-Романського світу” (1871 р.) виділяє 13 культурно-історичних типів, кожен з яких розвивається майже автономно, не маючи впливу один на одного.

Це наступні культурно-історичні типи:

єгипетський;

китайський;

асиро-вавилоно-фінікійський;

індійський;

іранський;

єврейський;

грецький;

римський;

аравійський;

романо-германський;

словянський;

мексиканський;

перуанський.

М. Данилевський відзначав, що в кожному культурно-історичному типі домінує певний вид соціокультурної діяльності: в єврейському - релігійний, в грецькому - культурний, в римському - політичний. Словянський культурно-історичний тип, на думку дослідника, вдало поєднує різноманітні види діяльності і є найбільш перспективним в майбутньому.

Ідеї М. Данилевського були розвинуті А. Тойнбі та О. Шпенглером. Освальд Шпенглер (1880-1936 рр.) у праці “Присмерк Європи” виділив 8 культур, кожна з яких розвивається на основі свого унікального способу освоєння оточуючої дійсності:

єгипетська;

вавилонська;

індійська;

китайська;

греко-римська;

візантійсько-арабська;

культура майя.

Кожна з культур проходить в своєму розвитку такі стадії:

народження > розквіт > загибель (присмерк).

Такий цикл триває понад 1000 років. “Присмерк” культури утворює передумови для виникнення нової. Так трактують закінчення циклу і інші вчені.

Арнольд Тойнбі (1889-1975 рр.) “Дослідження історії” виділив 21 цивілдізацію, серед яких 5 живих цивілізацій:

західне суспільство (об'єднане християнством);

православно-християнське (візантійське суспільство);

ісламське суспільство;

індуїстське суспільство;

далекосхідне суспільство (конфуціанство, даосизм)

Концепція А.Тойнбі характерна тим, що в ній він чітко формує критерії цивілізаційної ідентичності: релігією (їй відводиться особливе значення); історією, мовою, звичаями та культурою. Динаміка розвитку цивілізацій відбувається через “закон виклику і відповіді”, який здійснюється за посередництвом “творчої меншини” (еліти), яка за допомогою мімесизу (впливу на маси, які подражають діям еліти) творить матеріальні і духовні надбання будь-якої цивілізації. Отже, рушійною силою розвитку цивілізації є творча еліта. Занепад еліти веде до руйнування цивілізаційної ідентичності, цивілізації в цілому. Характерною особливістю даного підходу до пояснення закономірностей розвитку людства є те, що його представники акцентують увагу на замкненості (локальності цивілізацій). В майбутньому це може призвести навіть до зіткнення цивілізацій. Тобто унікальність і цілісність кожної цивілізації ставить природні бар'єри до діалогу різних культур. На сьогоднішній день найбільш обґрунтовані прогнози на майбутнє тисячоліття підкреслюють, що вже сформувались 8 цивілізацій (концепція Самуеля Хантінгтона (1927 р.н.):

сінська;

японська;

індуїстська;

ісламська;

православна;

західна;

латино-американська;

африканська.

І тому в майбутньому саме взаємовідносини між цими цивілізаціями і будуть обумовлювати специфіку та особливості історичного процесу.

Самобутньою циклічною концепцією суспільного розвитку є теорія етногенезу Лева Гумільова (1912-1992 рр.). Відомий російський етнолог дослідив етногенези 40 етнічних спільнот. Він дійшов висновку, що джерелом розвитку етнічних спільностей є пасіонарна енергія. Подібної енергії достатньо для проходження спільнотою всіх фаз етногенезу впродовж 1200-1500 років. Л.Гумільов виділив 8 основних фаз етногенетичної динаміки етнічних спільнот:

підйом (члени спільноти керуються установкою “світ потрібно виправити”);

акматична фаза (“будь самим собою”);

надлом (“дайте жити; ми не хочемо величі”);

інерційна фаза (“будь таким, як я”);

фаза обскурації (“будь таким, як ми”);

гомеостаз (“будь задоволений собою”);

меморіальна фаза (згадай, як було чудово”);

виродження (“нам нічого не треба”).

Після проходження цих фаз етногенезу етнічна спільнота зникає. Тільки новий “пасіонарний поштовх” може відродити етнічну спільноту. На сучасному етапі завдяки експериментальним дослідженням встановлено багатоманіття соціальних циклів:

цикли, що відображають динаміку товарних запасів (3-5 років);

інвестиційний цикл (5-10 років);

грошово-фінансовий цикл (7-11 років);

цикл освіти і спецпідготовки (10-15 років);

цикл використання знарядь праці (10-20 років);

багатохвильовий цикл М. Кондратьєва в економіці та науково-технічному прогресі (40-60 років). Загалом виділяють різноманітні цикли суспільного розвитку в політиці, економіці, культурі, релігії і т.д. (3, 5, 12, 36, 50, 100, 144 та ін.). Розуміючи такі закономірності можна спрогнозувати суспільний розвиток. Чому існують цикли в суспільному розвитку? Є 2 варіанти пояснення:

- ендогенний підхід (цикл пояснюється внутрішніми ресурсами; до прикладу, цикли в економічній сфері пояснюються ціновою політикою, інвестиціями, динамікою прибутків, відпрацюванням ресурсів тощо);

- екзогенний підіхд (циклічність пояснюється зовнішніми чинниками).

Екзогенний підхід пояснення циклічності суспільного життя застосував Олександр Чижевський (1897-1964 рр.). Він відомий як засновник геліобіології (біології Сонця). О.Чижевський досліджував циклічність сонячної активності, особливо 11-річні цикли Сонця. В 1918 р. О.Чижевський став доктором загальної історії, захистивши дисертацію на тему “Дослідження періодичності загальносвітового процесу”. В 1924 р. він опублікував результати своїх досліджень в монографії “Фізичні фактори історичного процесу”. Головне положення його праці - історичний процес та суспільний розвиток обумовлений циклічною діяльністю Сонця, особливо 11-річними циклами його активності.

В нижче наведеній таблиці проілюстровані дати максимумів (піків) сонячної активності:

XVII ст.	XVIII ст.	XIX ст.	XX ст.
1605	1705	1805	1905
1615	1718	1816	1917
1626	1727	1830	1928
1639	1738	1837
1649	1750	1848
1660	1761	1860
1675	1769	1870
1685	1778	1883
1693	1788	1893

Нижче зафіксовано співставлення сонячної активності та найбільш резонансних історичних подій:

Максимуми	Епідемії хрестових походів
1096	1094-1096 (1 хрестовий похід)
1202	1203-1204 (4 хрестовий похід)
1213	1212-1213 (1 хрестовий похід дітей)
Максимуми	Епідемії антисемітизму
1491	1491-1494 (Іспанія)
1649	1648-1649 (Україна)
1829	1830 (Європа)
1905	1905 (Росія)
Максимуми	Епідемії масових вбивств
1572	1572 (Варфоломіївська ніч)
1788	1792 (Вересневі вбивства в Франції)
1870	1871 (Паризька Комуна)
Максимуми	Повстання
1307	1306 (Англія)
1526	1525 (Німеччина)
1649	1649 (Англійська революція)
1788	1789 (Велика французька революція)
1848	1848 (революції в Європі)
1870	1871 (Паризька Комуна)
1905	1905 (революйні події в Росії)
1917	1917 (жовтневий переворот в Росії)

Таким чином циклічна схема в її різноманітних модифікаціях засвідчує власні позитивні риси та недоліки. Головним недоліком цієї схеми є схематизм, абстрагування при розгляді суспільного розвитку. Позитивним є те, що циклічна схема дає змогу наблизитись до закономірностей суспільного розвитку, з'ясувати окремі тенденції соціальної динаміки.

3. Синергетика - концепція альтернативного розвитку суспільств

Сучасне суспільство є багатоваріантним, багатофакторним та поліструктурованим, що засвідчує філософія постмодернізму. Феномен багатоманіття суспільства, перспектив та варіантів його розвитку є предметом вивчення синергетики.

Синергетика - це міждисциплінарний напрям наукових досліджень, що виник в 70-х рр. XX ст. Головне завдання синергетики полягає у пізнанні закономірностей і принципів самоорганізації фізичних, хімічних, біологічних, технічних, економічних, соціальних систем. Синергетика займається вивченням нелінійних процесів у складних самоорганізаційних системах. Засновником цього напряму є Ілля Пригожин (1917 р.н.). Праці, в яких він обґрунтував синергетичний підхід:

“Від існуючого, до того, що утворюється. Час і складність в фізичних науках” (М., 1985);

“Порядок із хаосу. Новий діалог людини з природою” (М., 1986).

Ідеї синергетики щодо суспільного розвитку вдало екстраполював Акоп Назаретян в 90-х рр. XX ст. в низці наукових статей в журналі “Общественные науки и современность”, монографіях “Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры” (М., 1995) та “Цивилизационные кризисы в контексте Универсальной истории. Синергетика, психологи и футурология” (М., 2001).

Людська історія - самоорганізований процес нелінійного характеру. Соціальна ентропія (від грец. en - в, trope - поворот; властивість до перетворення енергії; чим більша ентропія системи, тим менше енергія спроможна перетворюватись) веде до зростання дезорганізації суспільного життя, порушення соціальної взаємодії. Тому, існують соціальні утворення, які спрямовують творчу енергію проти ентропійних процесів, їх джерел. Зіткнення соціальної ентропії із соціально-конструктивним у суспільстві - серцевина життєдіяльності суспільства. При такому зіткненні деструктивного та конструктивного і відбувається соціальна динаміка суспільства, соціальний розвиток. Тому, можливими є ряд варіантів суспільного розвитку, які визначаються в точці розгалудження (біфуркації).

Основні положення синергетики:

Складно-організаційним системам не можна нав'язувати шляхи їхнього розвитку. Необхідно зрозуміти і сприяти їх власним тенденціям розвитку. Потрібно вивести складні системи на шлях їхнього розвитку. При такому підході соціальне управління приймає форму самоуправління, самоорганізації. Варіативності розвитку залежать від цілого ряду як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, які впливають на систему. В складноорганізованих системах хаос виступає в якості творчого початку. В моменти нестійкого становища (ситуації) малі флуктуації (дії) можуть розростатись до рівня макроструктур. Тому, однією з головних категорій цієї теорії є точка біфуркації - тобто такий стан системи, з якого можливі різні варіанти її розвитку.

Вчені вважають, що на сьогоднішній день людська цивілізація знаходиться в точці біфуркації, з якої можливі наступні варіанти її подальшого розвитку:

збереження сучасного положення;

світова тоталітарна система;

«нове середньовіччя»;

розкол світового співтовариства на локальні цивілізації, який веде до дестабілізації, військових конфліктів;

екологічна катастрофа;

об'єднання світових співтовариств (перехід до ноосфери).

У світоглядному плані ідея нелінійності, яку презентує синергетика означає:

багатоваріантність, альтернативність шляхів суспільної еволюції;

вибір ймовірних альтернатив розвитку суспільства;

незворотність соціальної еволюції.

Синергетика приводить нас до висновку, що все в світі врівноважено, але врівноважено відносно, до певної степені. Стійкість системи виростає із нестійкості, оскільки народження нового структурного утворення пов'язано з випадковістю, хаосом, нестійкістю. Отже, динаміка соціального життя не є лінійним чи циклічним процесом. Вона має нелінійний характер власного розвитку. Синергетика свідчить про складні нелінійні процеси в соціальній системі, які мають самоорганізований характер. Синергетика важлива для розуміння інколи незрозумілих явищ, соціальних змін та перетворень. Її значення полягає і тому, що людина як складова соціальної системи є не гвинтиком, а активним учасником соціальних трансформаційних процесів і може змінювати життя на краще.

Рекомендована література

постіндустріальний соціум суспільство

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. - К., 1996.

2. Гринин Л.Е. Философия, социология и теория истории. - Волгоград, 1998.

3. Назаретян А.П. Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры. - М., 1995.

4. Назаретян А.П. Цивилизационные кризисы в контексте Универсальной истории. Синергетика, психология и футуролигия. - М., 2001.

5. Тойнбі А. Дослідження історії. В 2-х тт. - К., 1995.

6. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. - М., 2003.

7. Чижевский А.Л. Космический пульс жизни. - М., 1995 (Ч. 2. Гл.1. Всемирно-исторический процесс и циклическая деятельность Солнца).

8. Щекин Г.В. Социальная философия истории (теория социального развития). - К.: МАУП, 1996. - 152 с.

9. Яковец Ю.В. История цивилизаций. - М., 1997.

10. Князева Е. Синергетика: начало нелинейного мышления // Общественные науки и современность. - 1993. - № 2.

11. Лесков Л. Футуросинергетика западной цивилизации // Общественные науки и современность. - 1998. - № 3.

12. Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 4.

Размещено на Allbest.ru