Соціальна підтримка осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Бердянський державний педагогічний університет

Інститут соціально-педагогічної та корекційної освіти

Курсова робота

на тему: Соціальна підтримка осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД

Виконала:

Осняч Яна

Бердянськ-2014

Зміст

Вступ

1. Аналіз соціально-психологічних особливостей людей, хворих на ВІЛ/СНІД

1.1 Соціально-психологічні порушення, що спостерігаються при ВІЛ-інфікуванні та СНІДу

1.2 Соціально-педагогічні потреби людей з ВІЛ/СНІД

1.3 Соціальна уразливість ВІЛ-інфікованих та необхідність їх соціальної підтримки

2. Напрями соціальної підтримки осіб хворих на ВІЛ/СНІД

2.1 Соціально-педагогічна підтримка ВІЛ-інфікованих людей

2.2 Напрями соціально-психологічної роботи з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД

3. Експериментальне дослідження критеріїв поведінки та соціальних потреб осіб які живуть з ВІЛ/СНІД на базі Тернівського міського центру СНІДУ у складі КЗ «Тернівська центральна міська лікарня» Дніпропетровської області

3.1 Характеристика поведінки у досліджуваній групі осіб, хворих на ВІЛ/СНІД

3.2 Методи дослідження осіб які живуть з ВІЛ/СНІД

3.3 Аналіз результатів дослідження

Загальні висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. У наукових джерелах та дослідженнях провідних соціологів, психологів та педагогів чимала кількість наукових праць присвячена саме питанням профілактики та протидії епідемії ВІЛ/СНІДу. Особлива увага надається соціально-психологічним аспектам цієї проблеми, щодня вивчаються та розробляються нові технології роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми та їх найближчим оточенням. Зазначена проблема стала предметом дослідження цілого ряду вітчизняних науковців: Р. Вайноле, І. Дубініної, І. Звєрєвої, А. Капської, Л. Котової, М. Лукашевич , В. Полтавця, В. Оржеховської, С. Страшко тощо.

В основу даного дослідження було покладено припущення про те, що люди які страждають захворюванням на ВІЛ/СНІД, відносно нетривалий період часу мають достатній рівень самопочуття та активності, в них спостерігається середній рівень тривожності, відсутні невротичні прояви, а тому система засобів соціальної підтримки та психологічної корекції та їх реабілітації буде ефективнішою, ніж у осіб які страждають захворюванням тривалий період часу і мають нижчий рівень самопочуття, активності та настрою, в них рівень ситуативної тривожності буде високим, що свідчить про виражену психоемоційну напругу пацієнта, схильність до нестабільності, емоційної нестійкості.

Соціальна підтримка осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД полягає в тому, що ВІЛ-інфекція та СНІД - це особливе захворювання, при якому людина, яка заразилася, сама починає цуратися оточуючих, і оточуючі уникають занадто близького спілкування з нею. Поширення ВІЛ-інфекції призвело до появи в суспільстві упередження по відношенню до інфікованих осіб. Велика помилка - стереотипне сприйняття всіх ВІЛ-інфікованих людей як однорідної групи. Вона видається більшості людей аморальною і протиправною, небезпечною для оточуючих. Саме захворювання сприймається як закономірне і справедливе покарання за антигромадський, гріховний спосіб життя. Сьогодні стає все більш очевидним, що соціально-психологічна допомога ВІЛ-інфікованим вирішує також завдання профілактики наркозалежності та поширення ВІЛ-інфекції.

Життя з ВІЛ/СНІД - це серйозне випробування для людини, і ті кризові ситуації, які найчастіше виникають, пов'язані з емоційними переживаннями. Розвиток руху підтримки та взаємодопомоги ВІЛ-позитивних важливо як для самих людей, порушених інфекцією, так і для суспільства в цілому. Отримуючи допомогу і сучасні знання, люди з ВІЛ можуть більш активно підвищувати якість свого життя, впливати на вирішення своїх внутрішніх проблем, покращувати відносини з близькими, лікарями та оточенням.

Епідемія ВІЛ/СНІДу знижує ймовірність досягнення високих життєвих стандартів, прийнятних для більшості населення. Вона не лише створює передумови щодо формування соціальної нерівності для дітей, які виросли у повних сім'ях та дітей, батьки яких померли від СНІДу, але й може стати додатковим чинником поглиблення соціального розшарування населення в цілому.

Об'єкт дослідження: Соціально-психологічна робота з хворими на ВІЛ/СНІД.

Предмет дослідження: особливості надання соціально-психологічної підтримки хворим на ВІЛ/СНІД в сучасних умовах

Мета роботи: Дослідити соціально-педагогічні особливості соціальної підтримки хворих на СНІД.

Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:

- визначити ключові аспекти соціальних потреб людей з ВІЛ/СНІД;

- висвітлити напрями соціальної роботи з людьми, хворими на ВІЛ/ СНІД;

- здійснити анкетування, яке допоможе визначити характер емоційних переживань, що виникають у хворих на ВІЛ/СНІД внаслідок появи захворювання, та диференціювати їх на вікові групи відповідно до модальності переживань.

- провести експериментальне дослідження з виявлення напрямків соціальної підтримки групи осіб, хворих на ВІЛ/СНІД;

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури (36 джерел) та додатків.

1. Аналіз соціально-психологічних особливостей людей, хворих на ВІЛ/СНІД

1.1 Соціально-психологічні порушення, що спостерігаються при ВІЛ-інфікуванні та СНІДу

Діагноз «ВІЛ-інфекція» означає присутність в крові вірусу імунодефіциту людини, який може впродовж довгих років не супроводжуватися ніякими змінами в стані здоров'я, проте, саме знання про наявність ВІЛ-інфекції в організмі практично завжди призводить до змін у житті людини. Особливість цього діагнозу в тому, що він пов'язаний з безліччю соціальних і психологічних проблем, внутрішніх криз, стресів, труднощів в міжособистісних стосунках таких, як:

- страх передачі вірусу сексуальному партнерові;

- проблеми з можливістю мати дітей, оскільки існує ризик передачі вірусу від матері дитині;

- негативне ставлення до ВІЛ-інфікованим в суспільстві і т.д.

ВІЛ-інфіковані пацієнти виявляють високий рівень стресу. Це проявляється в порушенні спілкування, відчуженні від оточуючих, зміну настрою, зниженні значущості власної особистості. Ці почуття поглиблюються при негативному ставленні оточуючих. Це є стигматизацією, яка являє собою складний процес соціально-психологічної взаємодії, який веде до відкидання осіб з небажаними ознаками [7].

За своєю соціально-психологічній значущості ВІЛ-інфекція займає одне з провідних місць в інфекційній патології, як в Україні, так і в усьому світі. Число виявлених випадків зараження постійно зростає. За останні два роки кількість ВІЛ-інфікованих зросла на 10 відсотків. Найбільш часто вірус виявляється у молодих людей у віці від 15 до 30 років, однак, намітилася тенденція зростання кількості інфікованих серед 40 та 50-річних громадян.

Епідемія СНІДу, яку ми спостерігаємо протягом останніх років, викликала безліч соціальних проблем. Одна з них полягає в необхідності організації мережі соціальних послуг для ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, та членів їх сімей.

Як показали результати опитувань ВІЛ-інфікованих пацієнтів, серед різноманітних послуг, пов'язаних з ВІЛ/СНІДом, очікуваних від фахівця з соціальної роботи, найбільш поширеними є:

- соціально-психологічна допомога, спрямована на зниження психологічних наслідків зараження ВІЛ і наступних за цим соціальної ізоляції, стигматизації, дискримінації, які найчастіше виражаються в депресії, страху і неспокої;

- допомога в пошуку та отриманні соціальних послуг, пов'язаних із забезпеченням житлом, доглядом за хворими, турботою про дітей;

- допомога у вирішенні проблем, пов'язаних з наданням медичних послуг;

- допомога в усвідомленні своїх громадянських прав та їх захисту, перш за все, проти дискримінації в зв'язку зі статусом ВІЛ-інфікованого, в тому числі при прийомі на [11].

ВІЛ-інфекцію супроводжують упереджене ставлення суспільства, стигма і дискримінація. Коли основна кількість людей, інфікованих ВІЛ, знаходиться в безсимптомній стадії захворювання, суспільство в цілому відмовляється визнавати для себе проблему ВІЛ-інфекції, воно заперечує її наявність і вплив на соціально-економічну ситуацію в країні.

Поширення даного захворювання тягне за собою збільшення числа непрацездатного населення молодого віку та високий рівень смертності, що дозволяє віднести ВІЛ-інфекцію до групи соціально-значущих захворювань.

Все це впливає на якість життя, стосунки з оточуючими і на ставлення до самого себе і не завжди зрозуміло людям, яких особисто не торкнулася проблема ВІЛ/СНІД. Хоча багато в чому епідемія ВІЛ/СНІДу унікальна, один з головних її уроків лише повторює, що відомо людству споконвіку: одержати перемогу над хворобою і подолати важку ситуацію більше шансів у того, хто бере на себе відповідальність за своє життя і не задовольняється роллю жертви.

Багато ВІЛ-інфікованих прекрасно усвідомлюють це і прагнуть, якомога більше дізнатися про ВІЛ-інфекції, про нові ліки і методи лікування, про свої права і шляхи захисту.

Незважаючи на численні труднощі, діагноз ВІЛ-інфекція не означає, що людина повинна відмовитися від своїх планів і інтересів, від навчання, роботи і розваг, від любові і сексу. Все більше людей знаходять рішення проблем, пов'язаних з наявністю ВІЛ-інфекції в організмі, багато виявляють, що їх життя не змінилося кардинально і роблять кроки, щоб адаптуватися до нових умов життя. психологічні проблеми Людям, що живуть з ВІЛ-інфекцією, часто доводиться стикатися з соціально-психологічними проблемами задовго до того, як їм знадобиться медична допомога. Існують кілька періодів, під час яких ВІЛ-інфіковані особливо уразливі перед кризою (таблиця 1.1)

Таблиця 1.1 Періоди, коли ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД потребують найбільшої соціально-психологічної допомоги

№ п/п	Період	Прояви негативних реакцій
1	2	3
1.	Отримання діагнозу	У перший момент при отриманні діагнозу «ВІЛ-інфекція» більшість людей відчуває найсильніший шок. Потім перед ними постає питання, як складеться їх подальше життя, скільки воно триватиме і як це все відіб'ється на близьких їм людей. Не існує «правильної» реакції на цей діагноз: всі сприймають його по-різному. Багатьох охоплюють гнів, пригніченість, відчай, страх за себе і близьких. Деякі в перший момент думають про самогубство. Інші, навпаки, абсолютно спокійні. Нерідко людина спочатку не вірить своєму діагнозу. Більшість людей, які дізналися про ВІЛ-статус, змушені переглядати свої уявлення про власне життя.
2.	Поява перших хворобливих симптомів.	Найчастіше ці прояви не мають відношення до ВІЛ-інфекції, але ВІЛ-інфікований може сприйняти їх як симптоми розвитку захворювання. До цього моменту людина лише знала про наявність вірусу, тепер для неї ВІЛ стає видимим, а симптоми - доказом діагнозу.
3.	Необхідність регулярно приймати ліки.	Більшість людей з ВІЛ-інфекцією - молоді люди, які не мали раніше досвіду щоденного прийому лікарських препаратів. Деяких з них лякає думка про нездатність імунної системи самостійно боротися з вірусом, інших - складність прийому препаратів і можливість появи побічних ефектів.
1	2	3
4.	Серйозні хворобливі симптоми.	Хворобливі симптоми самі по собі є важким випробуванням для людини і багато ВІЛ-інфікованих не можуть звикнутися з тим, що їх життя буде пов'язане з болем і ліками, а постійне звернення за медичною допомогою змусить змінити або кинути роботу або припинити навчання.
5.	Важка хвороба або смерть знайомого ВІЛ-інфікованого.	Втрата близької людини завжди важкий удар. Особливо важко сприймають смерть від СНІДу близькі люди, які самі живуть з ВІЛ-інфекцією. Думки про можливість наближення власної смерті приводять до серйозних емоційних криз. Крім цього, у кожного можуть бути свої кризи залежно від цінностей, які опинилися під загрозою у зв'язку з ВІЛ-інфекцією: навчання, кар'єра, особисті відносини, створення або збереження сім'ї, улюблене заняття.

Всі ці кризові ситуації пов'язані з емоційними втратами і глибокими негативними переживаннями. Людина відчуває гнів, відчай, відчуття провини, тривогу, гіркоту втрати. Багато ВІЛ-інфікованих з усією гостротою усвідомлюють власну смерть і бояться втратити фізичну привабливість, здоров'я, самостійність або втратити друзів і близьких і залишитися на самоті. Тому в цей період людина особливо потребує підтримки і від характеру цієї підтримки залежить, як людина впорається зі своїм емоційним станом

Дуже важливо приділяти особливу увагу вирішенню цих проблем. Емоційне самопочуття ВІЛ-позитивних вимагає не менш серйозного підходу, ніж фізичне. Навчитися жити з ВІЛ - складне завдання, вона вимагає чимало сил, а також підтримки і допомоги з боку близьких і фахівців. У більшості ВІЛ-інфікованих бувають важкі періоди в житті, для яких характерні депресія, тривожність, страх, порушення сну, нічні кошмари, труднощі концентрації уваги, почуття безпорадності, безнадійність, думки про смерть. Ці та інші емоційні кризи заважають піклуватися про своє здоров'я і деколи приводять до станів, які важко виправити.

В період кризи людина стикається відразу з декількома проблемами і не бачить виходу з ситуації, яка склалася. У такому стані їй складно розібратися навіть у власних почуттях і бажаннях.

1.2 Соціально-педагогічні потреби людей з ВІЛ/СНІД

Епідемія СНІДу, яку ми спостерігаємо протягом останніх років, викликала безліч соціально-педагогічних проблем. Одна з них полягає в необхідності організації мережі соціальних послуг для ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД та членів їх сімей.

Поширення даного захворювання тягне за собою збільшення числа непрацездатного населення молодого віку та високий рівень смертності, що дозволяє віднести його до групи соціально-значущих хвороб. Отже, підхід до надання допомоги даній категорії хворих повинен бути комплексним, що здійснюється завдяки прийнятим національним проектам, тому для надання допомоги людям, що живуть з ВІЛ/СНІД, крім медичних працівників, повинні залучатися працівники соціальної сфери, з боку яких повинна проводитися інформаційна робота, зокрема роз'яснення статей законів про соціальний захист ВІЛ-інфікованих та членів їх сімей, а також навчання тих, хто вже залучений у проблему або перебуває від неї у відносній близькості.

До основних труднощів розвитку системи соціальних послуг для ВІЛ-інфікованих слід віднести недолік фінансування програм соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД людей. Велике значення має і кадрова проблема. Більшість СНІД-центрів в державі не мають у своєму штаті фахівців з соціальної роботи, в багатьох мається психолог, але його функції з надання соціальної допомоги надзвичайно обмежені [14].

Серед інших труднощів, пов'язаних із соціально-педагогічною роботою з ВІЛ-інфікованими пацієнтами, безліч морально-етичних конфліктів. Більшість людей даної категорії належать до соціальних груп, що демонструє несхвальну в суспільстві поведінку (споживачі ін'єкційних наркотиків, повії, гомосексуалісти), звідси можливі конфлікти між соціальними нормами і цінностями, яких дотримується фахівець з соціально-педагогічної роботи.

Поширені в суспільстві міфи і стереотипи з приводу СНІДу притаманні і працівникам соціальної сфери, в результаті чого у багатьох з них виникає страх і небажання працювати з ВІЛ-інфікованими та членами їх сімей. Тому, перш за все, необхідна освітня підготовка самих фахівців з соціально-психологічної роботи з клінічних та практичних питань, пов'язаних з ВІЛ/СНІД.

Життя з ВІЛ-інфікуванням та СНІД - це серйозне випробування для людини, і ті кризові ситуації, які найчастіше виникають, пов'язані з емоційними переживаннями. Розвиток руху підтримки та взаємодопомоги ВІЛ-позитивних важливий як для самих людей, хворих на СНІД чи інфікованих ВІЛ, так і для суспільства в цілому [11].

Отримуючи допомогу і сучасні знання, люди з ВІЛ можуть більш активно підвищувати якість свого життя, впливати на вирішення своїх внутрішніх проблем, покращувати відносини з близькими, лікарями та оточенням.

Наша держава сьогодні ще не в змозі створити всебічну систему допомоги людям з ВІЛ/СНІДом, і групи взаємодопомоги та соціальні та педагогічні працівники беруть на себе частину функцій за поданням такої допомоги. Самим своїм існуванням це допомагає всім, хто займається боротьбою зі СНІДом, знайти мету в житті і виявити методи боротьби з епідемією і тим самим дозволяє будувати більш ефективні програми з профілактики ВІЛ-інфікування.

Зіткнувшись з проблемою СНІДу, дізнавшись про наявність ВІЛ-інфекції у себе або у когось з близьких, людина починає шукати відповіді на питання:

- як зберегти здоров'я;

- як уникнути розголошення таємниці діагнозу;

- як будувати відносини з оточуючими людьми [8].

На деякі запитання можна отримати відповіді у лікаря, психолога, або з книг та Інтернету. Під час пошуку відповіді на своє головне питання «Як жити з ВІЛ?» - люди стикаються з безліччю практичних повсякденних проблем: як сказати партнеру, батькам, чи варто йти до лікаря і приймати ті чи інші ліки. Для багатьох ВІЛ-інфекція - це привід задуматися про те, чого вони досягли в житті і до чого прагнуть і люди об'єднуються в групи, щоб спільно шукати відповіді.

1.3 Соціальна уразливість ВІЛ-інфікованих та необхідність їх соціальної підтримки

За даними нової доповіді Міжнародної організації праці (МОП), люди що живуть з ВІЛ, у яких є доступ до програм соціального захисту, користуються рядом переваг: у них більше можливостей зберегти роботу, а у їхніх дітей - відвідувати школу. Однак величезна кількість найбільш уразливих людей не охоплено цими програмами.

Щоб підтримати найбільш вразливі групи населення і не допустити подальшого підвищення уразливості, застосовуються різні схеми соціально-психологічного захисту. До їх числа відносяться програми щодо зниження рівня бідності та подолання злиднів, які приділяють першорядну увагу малозабезпеченим громадянам у стратегіях економічного розвитку, полегшують доступ до систем соціального забезпечення, дають більше можливостей з працевлаштування для жінок, а також передбачають медичне страхування, виплату пенсій та соціальної допомоги для людей і сімей з низьким рівнем доходу.

Програми соціального захисту здатні пом'якшити несприятливі чинники, згладити нерівність і знизити структурні бар'єри, які підвищують уразливість перед ВІЛ. У країнах, що брали участь у дослідженнях, від 63 до 95% людей які живуть з ВІЛ, забезпечені соціальним захистом, змогли зберегти свої робочі місця або продовжити займатися виробничою діяльністю, 49-99% вказали, що їх діти залишилися в школі, а 72-86 % змогли отримати доступ до життєво важливої антиретровірусної терапії [4].

Системи соціального захисту, що діють на державному рівні, значно доступнішими є для працівників бюджетної сфери та офіційного сектора економіки. При цьому люди, що живуть з ВІЛ, частіше зайняті в тіньовій економіці і тому залишаються незахищеними. Ця проблема особливо актуальна для жінок і груп підвищеного ризику.

В процесі соціальної підтримки реалізація функцій фахівців відбувається або на рівні особистого спілкування з клієнтом, або ж в ході вирішення задач, викликаних необхідністю взаємодії клієнта з різними соціальними службами. Толерантне ставлення до представників «уразливих» груп населення і здатність фахівця співчувати людям і співпереживати їх проблеми лежить в основі його успішної роботи з клієнтом.

Організація процесу соціальної підтримки вимагає від фахівця наявності хороших комунікативних навичок, так як в ході своєї діяльності він буде тісно взаємодіяти з людьми різного віку, соціального середовища, рівня освіти і культури. Визначаючи і розвиваючи спілкування з клієнтом, він повинен прагнути до формування діалогових відносин, що, в свою чергу, забезпечить адекватне розуміння заходів особистої відповідальності кожного. Наслідками обраної стратегії спілкування можуть стати виникнення помилкових очікувань, як у клієнта, так і у фахівця, непродуктивність процесу соціального супроводу і, в підсумку, професійне вигорання спеціаліста.

Спеціаліст із соціальної підтримки надає клієнту інформацію, вчить його оптимально використовувати наявні ресурси, що свідчить про навчаючий аспект його діяльності. Саме тому багато клієнтів вважають соціальних працівників своїми помічниками і наставниками, здатними знайти рішення у важкій життєвій ситуації. Психологічний аспект діяльності фахівця із соціального супроводу пов'язаний з необхідністю встановлення причин соціально-дезадаптованої поведінки клієнта з метою подальшого послідовного формування у нього активної позиції у вирішенні власних проблем. Для надання клієнту повного спектру соціальної підтримки, фахівець повинен вміти оперативно встановлювати контакти з необхідними службами. Організовуючи і розвиваючи діяльність з надання послуг соціально незахищеним і вразливим людям, він залучає до співпраці державні та недержавні установи і організації.

Спеціаліст повинен мати певний досвід у веденні необхідної документації. Процес соціально-психологічної підтримки повинен бути орієнтований на конкретні соціальні та психологічні потреби клієнтів, що мають різні проблеми, пов'язані з ВІЛ-інфекцією [15].

Аналізуючи соціально-психологічні особливості людей, хворих на ВІЛ/СНІД варто в першу чергу звернути увагу на те, що особливість цього діагнозу пов'язаний з безліччю соціальних і психологічних проблем, внутрішніх криз, стресів, труднощів в міжособистісних стосунках таких, як: страх передачі вірусу сексуальному партнерові, проблеми з можливістю мати дітей, оскільки існує ризик передачі вірусу від матері дитині; негативне ставлення до ВІЛ-інфікованим в суспільстві і т.д.

ВІЛ-інфіковані пацієнти виявляють високий рівень стресу. Це проявляється в порушенні спілкування, відчуженні від оточуючих, зміні настрою, зниженні значущості власної особистості. Ці почуття поглиблюються складний процес соціально-психологічної взаємодії, який веде до відкидання осіб з небажаними ознаками.

За своєю соціально-психологічній значущості ВІЛ-інфекція займає одне з провідних місць в інфекційній патології, як в Україні, так і в усьому світі. При захворюванні на ВІЛ/СНІД людина стикається відразу з багатьма проблемами і не бачить виходу з ситуації, яка склалася.

В процесі соціальної підтримки реалізація функцій фахівців відбувається на рівні особистого спілкування з клієнтом та в ході вирішення задач, викликаних необхідністю взаємодії клієнта з різними соціальними службами. Толерантне ставлення, здатність фахівця співчувати людям і співпереживати їх проблеми лежить в основі його успішної роботи з клієнтом. Саме тому багато клієнтів вважають соціальних працівників своїми помічниками і наставниками, здатними знайти рішення у важкій життєвій ситуації.

Послуги завжди повинні надаватися, виходячи з інтересів клієнта, з урахуванням його права на самовизначення і самостійний вибір, конфіденційність, уважне і не дискримінаційне ставлення, повага, отримання медико-соціальної допомоги високої якості.

2. Напрями соціальної підтримки осіб хворих на ВІЛ/СНІД

2.1 Соціально-психологічна підтримка ВІЛ-інфікованих людей

При таких масштабах поширення ВІЛ-інфекції (а в майбутньому і СНІДу) проблеми особливостей протікання цих захворювань перестають бути виключною прерогативою медиків-лаборантів і лікарів-клініцистів, біохіміків, і навіть епідеміологів і переходять в принципово нову, соціально-психологічну площину.

По-перше, ми маємо справу з групою людей, об'єднаних загальною ознакою (захворюванням), в деякому сенсі - з спільністю людей, з мікросоціумом. Взаємини всередині цього соціуму і взаємини цього соціуму з іншими повинні протікати, найімовірніше, з відомих науці законам. Поки ми не спостерігаємо очевидних ознак цього розвитку.

Навряд чи це означає існування якихось інших закономірностей; найімовірніше, ми маємо справу із зростанням соціальної напруженості, наслідки якої - неконтрольований, спонтанний розвиток подій, "соціальний вибух".

По-друге, ВІЛ або СНІД роблять очевидний вплив на психіку і змінюють психологію заражених людей в силу того, що на сьогоднішній день, є невиліковними, хронічними захворюваннями; протікають важкопередбачувано і протягом багатьох років, майже завжди супроводжуються негативними залежностями, сприймаються практично будь-яким суспільством як негативне явище.

Тому саме соціально-психологічна допомога ВІЛ-інфікованим, на наш погляд, може і повинна вирішувати такі завдання, як:

- профілактика епідемії;

- запобігання негативних соціально-психологічних наслідків широкого розповсюдження ВІЛ-інфекції (аутоагресивної поведінки, суїцидів; асоціальної і протиправної поведінки, зростання соціальної напруженості та ін.);

- соціальний захист і захист прав ВІЛ-інфікованих людей.

Соціально-психологічна допомога ВІЛ-інфікованим повинна надаватися за кількома напрямками:

- інформаційно-рекламна (для широких верств населення);

- науково-просвітницька і освітня (для фахівців - педагогів, психологів, соціальних працівників, медпрацівників поліклінік і лікарень, працівників органів внутрішніх справ, і т. Д.);

- безпосередня психологічна допомога і підтримка для ВІЛ-інфікованих та їх близьких (заочна психологічна допомога і підтримка по "Телефону довіри", очне індивідуальне психологічне консультування, групи корекції і підтримки);

- заходи щодо соціалізації, ресоціалізації та реадаптації ВІЛ-інфікованих, а також з надання їм соціальної допомоги (наприклад, безкоштовний обмін шприців).

На першому етапі роботи необхідно створити цілодобовий безкоштовний "Телефон Довіри" для ВІЛ-інфікованих.

Це вирішить завдання встановлення контакту з ними, зняття екстреності психологічного стану ВІЛ-інфікованих та їх рідних, замотивувати їх на очне звернення до фахівців, залучення уваги і розповсюдження інформації для широких верств населення.

Психологи, що пройшли спеціальну (по телефонному консультуванню) і додаткову (з проблем ВІЛ та СНІДу) підготовку прийматимуть дзвінки, фіксувати анонімну знеособлену інформацію, надавати інформаційну, психологічну допомогу і підтримку.

На другому етапі необхідно відкрити кабінет (и) очного психологічного консультування для надання очної індивідуальної допомоги і роботи груп.

Передбачається разове або сесійне психологічне консультування, групова психокорекція та робота груп підтримки. Крім того, ці кабінети покликані внести великий внесок в профілактику епідемії ВІЛ та СНІДу - здійснювати обмін шприців.

На третьому етапі система надання соціально-психологічної допомоги повинна бути розширена в напрямку соціалізації ВІЛ-інфікованих: надання їм соціальної та матеріальної допомоги і захисту, допомоги у працевлаштуванні, в профорієнтації та отриманні освіти, юридичної допомоги, і т. Д.

Вкрай необхідно допомогти ВІЛ інфікованим зберегти або відновити соціальний статус, включати їх найрізноманітнішими способами в життя суспільства, створити умови для формування та розвитку мікросоціальних взаємин.

А також необхідно систематично проводити рекламно-інформаційні заходи - освітлення в ЗМІ та пряма реклама роботи "Телефону Довіри", кабінетів надання психологічної допомоги та обміну шприців, пропагувати гуманне ставлення і повагу до прав ВІЛ-інфікованих.

Соціально-психологічна підтримка ВІЛ інфікованим ВІЛ або СНІД роблять вплив на психіку і змінюють психологію ВІЛ-інфікованих людей в силу того, що на сьогоднішній день, є невиліковними, хронічними захворюваннями; протікають важкопередбачувано і протягом багатьох років, майже завжди супроводжуються негативними залежностями, сприймаються суспільством як негативне явище. Тому саме соціально-психологічна підтримка ВІЛ-інфікованим, повинна вирішувати такі завдання, як:

- профілактика епідемії;

- запобігання негативних соціально-психологічних наслідків широкого розповсюдження ВІЛ-інфекції (аутоагресивної поведінки, суїцидів; асоціальної і протиправної поведінки, зростання соціальної напруженості та ін.);

- соціальний захист і захист прав ВІЛ-інфікованих людей.

Соціально-психологічна підтримка ВІЛ-інфікованим повинна надаватися за наступними напрямками:

- інформаційне (для широких верств населення);

- науково-просвітницьке і освітнє (для фахівців - педагогів, психологів, соціальних працівників, медпрацівників організацій охорони здоров'я, працівників органів внутрішніх справ і т. д.);

- безпосередня психологічна допомога і підтримка для ВІЛ-інфікованих та їх близьких (заочна психологічна допомога і підтримка по «телефону довіри», очне індивідуальне психологічне консультування, організація і діяльність груп корекції та підтримки);

- заходи щодо соціалізації та адаптації ВІЛ-інфікованих, а також з надання їм соціальної допомоги.

Для здійснення повноцінної соціально-психологічної допомоги необхідно: 1. Створення цілодобового «телефону довіри» для ВІЛ-інфікованих. Це вирішить завдання встановлення контакту з ними, зняття екстреності психологічного стану ВІЛ-інфікованих та їх рідних, мотивування їх на звернення до фахівців, залучення уваги і розповсюдження інформації для широких верств населення.

Психологи, що пройшли спеціальну (по телефонному консультуванню) і додаткову (з проблем ВІЛ / СНІД) підготовку приймають дзвінки, фіксують інформацію, надають інформаційну, психологічну допомогу і підтримку.

2. Відкриття кабінетів очного психологічного консультування для надання очної індивідуальної допомоги і роботи груп, де передбачається здійснення разового або сесійного психологічного консультування, групової психокорекції та роботи груп підтримки.

3. Надання соціально-психологічної допомоги в напрямку соціалізації ВІЛ-інфікованих: надання їм соціальної та матеріальної допомоги і захисту, допомоги у працевлаштуванні, в профорієнтації та отриманні освіти, юридичної допомоги тощо.

Необхідно допомогти ВІЛ-інфікованим зберегти або відновити соціальний статус, включати їх найрізноманітнішими способами в життя суспільства, створити умови для формування та розвитку мікросоціальних взаємин.

4. Проведення рекламно-інформаційних заходів - освітлення в ЗМІ та реклама роботи «телефону довіри», кабінетів надання психологічної допомоги та обміну шприців, пропаганда гуманного ставлення та поваги до прав ВІЛ-інфікованих.

2.2 Напрями соціально-психологічної роботи з людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД

Попередній практичний досвід зарубіжних і вітчизняних психологів у створені добре структурованих груп підтримки хворих на СНІД був використаний у нашій експериментальній роботі. Метою групової соціальної роботи на етапі захворювання було оволодіння знаннями, уміннями та навичками ефективного подолання стресових ситуацій та вирішення психологічних проблем хворих на СНІД. Хворим пропонувалася групова робота у вигляді тренінгу умінь та навичок, яка поступово і непомітно переходила у тренінг вирішення психологічних проблем, які призвели до хвороби і виникли внаслідок неї. Така тактика сприяла швидкому подоланню хворими тривожності, пов'язаної з груповою роботою, та активізувала їх бажання працювати у напрямку не тільки отримання певної психологічної інформації, оволодіння навичками й уміннями, а й вирішення особистісних проблем, пов'язаних з хворобою [14, с.224].

Групова робота хворих на СНІД вирішувала такі завдання, як:

- сформувати гнучку та активну життєву позицію;

- оволодіти уміннями правильно виражати свої емоції та почуття;

- навчитися цінувати свою особистість;

- оволодіти уміннями та навичками правильно структурувати свій час (час для роботи та відпочинку);

- подолати або зменшити прояви страху смерті;

- навчитися ефективно спілкуватися з іншими людьми;

- оволодіти навичками та вміннями правильно реагувати на стресові ситуації та долати їх.

Програма групової роботи хворих на СНІД передбачала кількість членів групи від 12 до 15 та тривалість її роботи - 3 рази на місяць по 2, 5 - 3 години впродовж 6 місяців. Тривалість групової роботи впродовж 6 місяців є оптимальною для продуктивного пристосування хворих на СНІД до нових умов життя.

Програма групової роботи впроваджувалась в різних вікових групах хворих на СНІД: від 35 до 45 років; від 46 до 55 років; від 56 і вище років.

Наприклад, група хворих віком від 35 до 45 років характеризується найбільшою пізнавальною активністю, іноді нереальною надією на успіх та вірою в майбутнє. У роботі групи підтримки більшої уваги приділялося самопізнанню хворих та аналізові стосунків з близьким оточенням; формуванню вміння адекватно реагувати на наслідки хвороби; визначенню психологічних проблем, які призвели до хвороби та виникли внаслідок неї, і їх вирішенню; навчанню ефективному спілкуванню з іншими; формуванню активної життєвої позиції.

У групі віком від 46 до 55 років важливого значення набувають професійно-трудові компоненти психологічної картини хвороби (зниження працездатності, або вихід на пенсію) та особисті (відокремлення дорослих дітей та стосунки з чоловіком). Саме тому акцент психологічної роботи робився на навчанні ефективно долати стресові ситуації на роботі та краще структурувати свій час (роботи та відпочинку), на пізнанні своєї особистості, вмінні знаходити різні сфери власного застосування та формуванні власної філософської позиції щодо життя та смерті.

Група від 56 років і більше років акцентує свою увагу на соматичних відчуттях, занадто піклуючись про своє здоров'я, що пов'язано зі зниженням соціальної активності; має труднощі щодо швидкого пристосування до змін, пов'язаних із захворюванням (змін у режимі дня), та занепокоєння з приводу того, що життя закінчується. Саме тому групова робота в даному випадку була спрямована більше не на вирішення психологічних проблем, а на приємне спілкування з іншими членами групи, вираження своїх негативних почуттів, страху смерті та болю, пов'язаного з хворобою та її наслідками, пошук продуктивного та творчого застосування свого вільного часу.

Програма психологічної реабілітації хворих на СНІД в групах підтримки складалася з 18 тренінгових занять, на яких відпрацьовувались різні теми, що стосуються психологічної картини раку молочної залози. Серед них: соціальний імунодефіцит психологічний імунітет

- 1 заняття - ознайомлення з правилами групи, презентація власного Я та знайомство з членами групи;

- 2 заняття - отримання інформації про вплив стресу на здоров'я, взаємозв'язок реакції на стрес та хвороби, фази стресу та оволодіння деякими прийомами, що допомагають ефективно долати стресові ситуації;

- 3 заняття - ознайомлення з основними галузями переваг, які надаються людині хворобою, та усвідомлення власних переваг хвороби, потреб, які лежать в їх основі, та правил, що заважають задовольняти потреби продуктивним способом;

- 4 заняття - визначення та формування інших способів реалізації потреб, які задовольнялися за допомогою хвороби; усвідомлення та вибір життєвих цілей на найближче майбутнє (від сьогодення до 5 років) та планування їх реалізації;

- 5 заняття - оволодіння інформаційним матеріалом про етапи подолання стресу та напруження і використання їх на практиці;

- 6 заняття - ознайомлення та засвоєння різних способів розслаблення: релаксації, медитації, аутогіпнозу та аутогенного тренування;

- 7 заняття - усвідомлення психологічних проблем, які існують в сімейних стосунках, їх корекція та терапія;

- 8 заняття - визначення власної міри відповідальності за себе та інших: усвідомлення життєвої позиції щодо понять “слід”, “потрібно”, “необхідно”, “повинна” та їх корекція;

- 9 заняття - отримання інформації про вплив невиражених негативних почуттів на стан здоров'я та оволодіння навичками правильно виражати свої почуття;

- 10 заняття - усвідомлення наявності накопичених минулих образ, їх негативний вплив на самопочуття та оволодіння вміннями продуктивно позбавлятися їх;

- 11 заняття - усвідомлення страху смерті, його проявів та оволодіння методами його зменшення; визначення сенсу свого життя та життєвих цінностей;

- 12 заняття - визначення рівня залежності від чужої думки або оцінки; формування потреби частіше опиратися на свою думку у вирішенні життєвих проблем; вміння звертатися до внутрішнього джерела мудрості власного Я;

- 13 - 14 заняття - оволодіння ефективними методами вирішення проблем: метод формулювання проблеми; метод постановки мети, а не проблеми; метод “Ідеал”; метод зворотного шляху; метод “мозкового штурму”; метод “експертів”, метод використання прихованих ресурсів;

- 15 заняття - усвідомлення особливостей своєї поведінки, визначення її переваг і недоліків та формування навичок наполегливої поведінки;

- 16 заняття - визначення наявності вмінь робити те, що вимагає власні організм та особистість, а не підкорятися бажанням інших, незважаючи на власну волю; формування навичок та вмінь відмовлятися робити те, що є небажаним для власної особистості (говорити “ні”);

- 17 заняття - оволодіння інформацією про здоровий спосіб життя, який складається з правильного харчування, фізичних вправ та стану рівноваги; визначення напрямків реформування власного стилю життя;

- 18 заняття - усвідомлення власної цінності через виявлення своїх можливостей, позитивних рис та особливостей поведінки; формування навичок та вмінь позитивно ставитися до своєї особистості, не критикувати, а підтримувати та заохочувати [8].

Впродовж роботи груп підтримки на катамнестичному етапі також використовувались вище згадані засоби і застосовувались інші: психогімнастика; візуалізація; арт-терапія; психодрама і гештальт-терапія; методи, пов'язані з усвідомленням страху смерті; поведінкова терапія.

Техніка психокорекції хворих на СНІД складається із декількох етапів.

Техніка 1. "Як оцінити значення подій". Неважко зрозуміти, хто і яке значення додає визначеним подіям у своєму житті. Набагато складніше розібратися в цьому на своєму особистому прикладі. Утрата роботи, наприклад, може мати для людини різне значення. Вона може означати: чи поразка ознака невдачі; виклик; можливість почати всі спочатку; підтвердження того, що в житті немає справедливості.

Яке з цих значень додасть та чи інша людина втраті роботи, буде визначатися іншими його представленнями, наприклад:

1. чи бачить він можливість знайти іншу роботу;

2. наскільки людина сприймає дану роботу як показник власної цінності;

3. чи є він хазяїном свого життя;

4. його здібностями створити нову позитивну ситуацію.

Техніка 2. "Визначення своєї ролі у виникненні захворювання".

Дуже корисно буває попросити пацієнтів визначити ті стресові ситуації, що вони переживали в період від півроку до півтора років перед початком хвороби.

1. Подумайте про хворобу, який ви зараз чи страждаєте яка у вас колись була. Якщо у вас був чи рак ви хворі їм зараз, при виконанні цієї вправи майте на увазі саме його.

2. Якщо у вас СНІД, випишіть на листку папера п'ять основних стресових ситуацій, з якими ви зштовхнулися в період від півроку до півтора років перед тим, як знайшли своє захворювання.

3. Якщо ви хворі чимось іншим, то перелічите п'ять основних стресових ситуацій, що відбулися протягом шести місяців, що передувала хвороби. (Для менш важких, чим рак, захворювань, очевидно, варто говорити про більш короткий період часу).

4. Якщо ви колись пережили рецидиви цього захворювання, згадаєте п'ять серйозних стресових ситуацій, що відбулися за шістьох місяців до рецидиву.

Такий самоаналіз потрібний для того, щоб визначити ті представлення і способи поводження, що ви б хотіли змінити зараз. Оскільки ці установки являють собою загрозу вашому здоров'ю, необхідно їх переглянути.

Техніка 3. "Визначення "переваг" хвороби".

Незважаючи на те, що хвороба означає страждання і біль, він одночасно допомагає вирішити і деякі проблеми, що постають перед людиною. Хвороба є свого роду "дозволом", що дає людині право поводитися так, як вона ніколи б не насмілилася, будучи здоровою.

Вивчаючи списки переваг, що складають пацієнти, психотерапевти прийшли до висновку, що існує п'ять основних областей:

1. Хвороба "дає дозвіл" піти від неприємної чи ситуації від рішення складної проблеми.

2. Вона надає можливість одержати турботу, любов, увагу навколишніх.

3. З'являються умови для того, щоб переорієнтувати необхідну для дозволу проблеми психічну чи енергію переглянути своє розуміння ситуації.

4. З'являється стимул для переоцінки себе як чи особистості зміни звичних стереотипів поводження.

5. Відпадає необхідність відповідати тим найвищим вимогам, що пред'являють до вас навколишні і ви самі.

Техніка 4. "Методика релаксації".

Для багатьох хворих на СНІД тіло стає ворогом, начебто, занедужавши, воно зрадило їх і тепер загрожує самого життя. Релаксація допомагає також зменшити страх пацієнта, що страждає небезпечним захворюванням. Ви можете попросити кого-небудь прочитати вам ці інструкції чи вголос самі записати їх на плівку.

Техніка 5. "Процес створення уявних образів".

Для того щоб було зрозуміліше, чого очікувати від приведених від цієї техніки, нижче приводиться перелік можливих позитивних результатів.

1. Цей процес може зменшити страх. Найчастіше страх буває викликаний почуттям, що ви не здатні вплинути на що відбувається.

2. Цей процес може привести до зміни внутрішніх установок пацієнта і підсилити бажання жити.

3. Він може вплинути на фізіологічні зміни, підтримати імунну систему, допомогти організму бороти зі злоякісною пухлиною. Оскільки щиросердечний стан має безпосереднє відношення до стану імунної системи і гормональній рівновазі, ці фізіологічні зміни прямо зв'язані зі змінами в представленнях і установках людини.

4. Цей процес може служити методом оцінки представлень, яких у даний момент дотримує людина, а при необхідності - і способом їхньої зміни. Змінюючи образи і символи, використовувані у візуалізаціях, можна домогтися зміни установок, що співвідносяться прямо зі станом організму.

5. Даний процес може стати засобом взаємодії з несвідомою сферою, у якій, принаймні частково, криються причини деяких з наших представлень.

6. Він може служити способом зниження загальної напруги і зменшення стресу. Навіть регулярне розслаблення саме по собі вже здатне значно знизити напруга і стрес і зробити тим самим серйозний вплив на функції організму.

Техніка 6. "Подолання затаєних образ".

Затаєна образа - не той же саме, що чи гнів злість. Почуття гніву звичайно буває однократної і не занадто тривалою емоцією, тоді як затаєна образа - це тривалий процес, що робить на людину постійний стресовий вплив. Можна спробувати застосовувати цей метод і відразу ж після неприємної події.

Техніка 7. "Постановка цілей".

Пропонуючи пацієнтам поставити перед собою визначені цілі, психотерапевт допомагає їм визначити і сформулювати те, заради чого вони хочуть жити, відновити свій зв'язок з життям. Цим вони як би підтверджують, що ще хочуть щось від її одержати і постараються цього домогтися. Постановка цілей має для пацієнтів хворих на СНІД і ряд інших позитивних моментів, а саме:

1. Цей процес служить емоційною й інтелектуальною підготовкою до дій, у яких повинне втілитися рішення людини видужати. Ви як би визнаєте, що це входить у ваші наміри.

2. Постановка цілей зміцнює впевненість у тім, що людина здатна задовольнити свої потреби.

3. Коли людина приймає на себе відповідальність за власне життя, у нього підвищується самооцінка.

4. Постановка цілей концентрує енергію, задає пріоритети.

Постановка цілей - це спосіб направити свою енергію в потрібному напрямку.

Вибір цілей: загальні рекомендації:

1. Ще раз проаналізуйте "переваги" хвороби.

2. Запитаєте себе, що вам необхідно для "виживання".

3. Задавайте собі питання, зв'язані з особистісним ростом.

Нижче приводяться деякі рекомендації, що допоможуть створити хворому атмосферу заохочення здоров'я:

1. Не позбавляйте хворого можливості самому піклуватися про себе.

2. Обов'язково звертайте увагу на будь-яке поліпшення стану хворого.

3. Займайтеся з хворим якоюсь діяльністю, що не відноситься до хвороби.

4. Продовжуйте проводити час із хворим, коли він почне поправлятися.

3. Клініко психологічне дослідження хворих на СНІД

Основні завдання соціальної роботи з ВІЛ-позитивними та хворими на СНІД є:

1. Створення умов, при яких клієнти можуть здійснити всі належні за законом гарантії.

2. Допомога у створенні умов життєдіяльності, в яких клієнт відчував би себе затребуваним, включеним в реальні справи, в соціум.

3. Збільшення ступеня самостійності клієнтів, їх здатності контролювати своє життя і більш успішно вирішувати виникаючі проблеми.

4. Створення умов, в яких клієнти можуть в максимальній мірі проявити свої можливості і на їх основі адаптуватися до нових умов життя в суспільстві.

5. Досягнення такого результату, коли необхідність допомоги соціального працівника у клієнта відпадає.

Для досягнення означених цілей фахівець з соціальної роботи виконує такі обов'язки [4]:

· Збір психосоціального анамнезу.

· Емоційна підтримка хворої людини та членів його сім'ї

· Координація вирішення соціальних питань.

· Захист інтересів пацієнта в органах охорони здоров'я, соціальної підтримки.

· Консультація з правових питань, що стосуються ВІЛ-інфекції, спільний пошук шляхів вирішення юридичних проблем.

Загальні висновки

Життя з ВІЛ не зводиться тільки до хронічного захворювання. Наявність ВІЛ-інфекції і знання про неї може бути пов'язано з великою кількістю найрізноманітніших проблем і особливостей. Дуже часто навіть самій людині з ВІЛ складно відокремити одну проблему від іншої. Людина може страждати від забобонів і в зв'язку з ВІЛ і в зв'язку з гомосексуальностью або вживанням наркотиків.

Розкриття ВІЛ-статусу може привести до втрати роботи, догляду з сім'ї, погіршення матеріального становища та фізичного самопочуття. Проблема в одній сфері життя впливає на іншу.

Отже, при організації служби підтримки для людей з ВІЛ, потрібно бути готовими до прийому клієнтів з цілим комплексом складних і заплутаних проблем. Важливо відрізняти особливості від "ярликів". Вплив ВІЛ завжди унікально, і слово "часто" не слід розуміти як "завжди". У кожної людини з ВІЛ є свої потреби і потреби, і якщо організація займається наданням підтримки, її робота - постійне і копітке вивчення проблем і особливостей життя своїх клієнтів. В іншому випадку, організація буде допомагати вирішувати неактуальні проблеми і ігнорувати те, що реально турбує людей. Якщо ж організація не почне вивчати інші чинники, що впливають на життя з ВІЛ, клієнти будуть почувати тут себе незрозумілими і чужими

Для досягнення результату необхідно позбутися від поблажливого і зарозумілого відносини і почати вчитися у самих людей з ВІЛ. Головне, що можна засвоїти в процесі цієї постійного навчання: всі ВІЛ-позитивні різні, у кожного своя доля і свій життєвий досвід. Будь-хто, хто подивиться на досвід людей, що живуть з ВІЛ, побачить дві очевидні речі. Перше - це те, як люди з ВІЛ не схожі один на одного. Друге - як часто люди з ВІЛ стигматизує і піддаються дискримінації. Іноді здається, що самих різних людей з ВІЛ / СНІДом об'єднує лише одне: наявність вірусу в крові і наявність стигми та дискримінації в повсякденному житті. Зрештою, єдине, що об'єднує всіх без винятку людей з ВІЛ - це вірус в організмі, а також стигма і дискримінація, з якими їм доводиться постійно стикатися. І те, що може зробити служба підтримки - це допомогти ВІЛ-позитивним знайти сили, щоб навчитися ним самим протистояти цим проблемам. Для цього організації потрібно, в першу чергу, усвідомити ірраціональне і несправедливе ставлення до людей з ВІЛ в суспільстві, зрозуміти його причини і наслідки, так само як і роль самих людей з ВІЛ в боротьбі з ним

Можна тільки уявити собі шок, який відчуває людина, яка вперше довідалася, що їй поставлений первинний діагноз ВІЛ-інфекції, або задуматися про фізичні і душевні страждання, які є субстратами наркоманії або іншим проявів нездорового способу життя, що призвели до зараження ВІЛ, щоб зрозуміти важливу роль застосування принципів соціально-психіатричної допомоги на всіх етапах даного захворювання. Надають допомогу особи повинні зосередити основну увагу на комфорті, ослабленні страждань і якості життя пацієнтів в процесі всього захворювання.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 р.- № 30.- Ст. 141, із змінами і доповненнями.

2. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 05.10.2000 р. № 2017-III.

3. Активні методи просвітницької діяльності у профілактиці ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки: посіб. для спец. приймальників-розподільників, притулків для неповнолітніх та виховних колоній/[О. В. Безпалько, Н. В. Зимівець, І. В. Захарченко та ін.]; за заг. ред.: Р. Х. Вайноли, Т. Л. Лях. - К.: ТОВ «ДКБ «РОТЕКС», 2007.

4. Аржаникова А., Бартенева З., Дите В., Крашенинникова И., Речнов Д. Организация и поддержка служб по социальному сопровождению для уязвимых групп - М.: Издательство «СПИД Фонд Восток-Запад», 2006

5. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту України : навч. посіб. / Болотіна Н. Б. - К.: Знання, 2005. - 615 с.

6. Бородкина О.И. Институционализация социальной профилактики общественно-опасных заболеваний / Автореф. дис. докт. социол. наук. - СПб: С.-Петерб. гос. ун-т 2008. - 42 с.

7. ВІЛ-інфекція в Україні: Інформ. бюл./ МОЗ України, Укр.центр профілактики і боротьби зі Снідом, Ін-т епідеміології та інфекційних захворювань ім. Л.В. Громашевського АМН України, ЦСЕС МОЗ України. - 2010. - №33. - С.3-5

8. ВІЛ-інфіковані діти: медичний догляд, психологічна підтримка, соціальний супровід, правовий захист / Авт.: Котова Н. В., Старець О. О., Олена П. П., Леончук Н. В., Панфілова О. М., Бордуніс Т. А., Дубініна І. М., Булах Л. В. - К. : ТОВ „К.І.С.?, 2010 - 176 с.

9. Дешко Т. та ін. Доступність послуг та права людей, які живуть з ВІЛ в Україні //Соціальна політика і соціальна робота. - 2005. - №1.

10. Дубровський Є. В., Грачова О., Алексєєнко М. К. Покращення реабілітаційного простору в закладах соціального захисту для дітей: методичні матеріали для спеціалістів/ВГО «Жіночий консорціум України». - Київ, 2009.

11. Іванова О. Стандарти у соціальній роботі: якими їм бути? // Соціальна політика і соціальна робота. - 2004. - №3. - С.57-64.

12. Догляд і підтримка дітей з ВІЛ-інфекцією: навч. посібник для персоналу дитячих установ, батьків, опікунів, соціальних працівників та інших осіб, що доглядають за дітьми з ВІЛ-інфекцією/Аряєв М. Л., Котова Н. В., Старець О. О. та ін. - К.: Кобза, 2003.

13. Етичний кодекс спеціалістів з соціальної роботи України // Соціальна політика і соціальна робота. - №1. - 2003. - С.16-22.

14. Калашніков Ю.В., Крисов Л.П., Муценко Д.В., Панфілова О.М., Шендеровський К.С. Методичні рекомендації щодо соціальної підтримки людей, які живуть з ВІЛ (з досвіду роботи). - К.:, ДЦССДМ, 2005. - 116 с.

15. Комплексна зовнішня оцінка національних заходів з протидії епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні: Зведений звіт. Варіант «0». - К., 2008.

16. Кольцова О.В. Роль социального работника в оказании паллиативной помощи при ВИЧ/СПИДе: Руководство - М.: РОО «СПИД инфосвязь», 2009. - 96 с