Особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Застосування теорії та методів соціології до вивчення особистості сприймається на перший погляд як спроба соціологів вийти за межі предмета своєї науки і посягнути на "свята святих" психології -- процеси формування та розвитку особистості (з її цілісним індивідуалізованим світом прагнень, думок, почуттів і переживань), підмінивши особистість як специфічний предмет дослідження середньостатистичним індивідом як представником соціальних груп і знеособленим учасником міжгрупових взаємодій. І справді, для соціології особистість становить інтерес насамперед як точка перехрещення незліченних соціальних зв'язків, як об'єкт впливу багатьох соціальних чинників, що забезпечує відтворення соціально адаптованого індивіда, інтегрованого до певної суспільної системи.

У соціології міцно закріпилося розуміння особистості як соціально-типової характеристики людини, як сукупності соціальних ролей, що визначаються соціальним статусом (становищем у суспільстві). Розглядаючи процес входження індивіда до суспільства, соціалізацію та ідентифікацію його з різними соціальними групами, соціологія пов'язує поняття особистості з соціалізованим індивідом, що у своїй свідомості та поведінці відображає особливості соціальної організації конкретного суспільства.

1. Особистість у системі соціальних відносин

Особистість -- елемент будь-якої соціальної системи. Всі соціальні явища в кінцевому підсумку опосередковані індивідуальною дією людини. Наслідки будь-якої соціальної дії таким чином залежать, у всякому разі частково, від її впливу на особистість. Включення людини до суспільства здійснюється через різні соціальні спільноти (соціальні групи, соціальні інститути, соціальні організації), які персоніфікуються кожною конкретною особистістю. Внаслідок цього людина вклю­чається до безлічі соціальних систем та до системи прийнятих у суспільстві норм та цінностей. Кожна з цих систем певним чином впливає на неї. Отже, особистість стає не лише елементом соціальної системи, а й сама являє собою систему, яка має надзвичайно складну структуру. Без дослідження системи особистості і без вивчення процесів, які охоплюють повсякденне спілкування і міжособисті відносини, неможливо зрозуміти ті соціальні процеси, які управляють складними структурами суспільств.

Індивід включається до функціонування соціальної системи як особистість, наділена певними індивідуальними якостями. Внаслідок цього особистість не є механічним продуктом соціальної системи, вона також самодетермінована. Кожна особистість має певні індивідуальні та соціальні якості. Наслідком цього є соціальні відносини і соціальна поведінка особистостей, тобто відносини і поведінка особистостей, типологізовані на засадах однотипних відносин, і поведінка особистостей та інтегральних якостей тієї чи іншої системи.

Особистість -- це конкретне відображення сутності людини, інтеграція в індивіді соціально значущих рис та соціальних відносин даного суспільства, яка певним чином реалізується у практичній діяльності. Те, що є особливо важливим для людини, виступає врешті-решт як мотиви та цілі її діяльності. Завдання соціології полягає у вивченні цих цілей і мотивацій для того, щоб їх результат був не випадковим, а наближався до бажаного. Існує певна межа, різниця між цілями людей і цілями суспільства. Соціологія має виявляти ступінь відхилення цілей людей від цілей суспільства.

Категорія «особистість» стосується кожної людини, оскільки вона індивідуально відображає значущі риси даного суспільства. Обов'язковими характеристиками особистості є ціннісні орієнтації та соціальні відносини, відносна самостійність (стосовно суспільства) та відповідальність за свої вчинки, а також самосвідомість. Відмінність однієї людини від іншої, специфічні біологічні та соціальні властивості (успадковані чи набуті) відбиваються у понятті «індивідуальність».

Дуже важливо мати на увазі, що особистість є не лише результатом, а й причиною тих соціально значущих дій, які відбуваються у даній соціальній сфері. Суспільні відносини (економічні, політичні, соціальні, ідеологічні) певного конкретно-історичного типу суспільства по-різному відбиваються і виявляються, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер її діяльності. Людина водночас постає як об'єкт і суб'єкт суспільних відносин. У процесі своєї діяльності вона інтегрує відносини навколишнього середовища і разом з тим виробляє особливе ставлення до навколишньої дійсності. Соціальні відносини, опосередковуючись внутрішнім станом людини, виявляються в її діяльності як особисте ставлення до зовнішнього світу.

2. Особистість як суб'єкт соціальних відносин

Особистість як суб'єкт соціальних відносин передусім характеризує її автономність, певною мірою незалежність від суспільства. Особистісна незалежність пов'язана з наявністю внутрішнього світу особистості -- потреб, інтересів, мотивів, соціальних установок, ціннісних орієнтацій, які визначають її поведінку в суспільстві. Головним елементом, який визначає активність особистості в суспільстві, є потреба, яка трактується як необхідність у тому, що потрібно для життєдіяльності організму насамперед, та для розвитку особистості.

Потреби розглядають також і як глибинні, неусвідомлені настанови людини щодо самозбереження та самозабезпечення власної цілісності: біологічної та соціальної. Потреби тварин мають більш-менш стабільний характер і обмежені біологічними необхідностями. Потреби людини складніші, постійно розвиваються протягом життя. Людське суспільство через виробництво і сферу послуг створює щоразу нові й нові предмети потреб, які викликають у людей нові й нові потреби.

Перша особливість потреб - їхній конкретно-змістовний характер. Потреби людини завжди предметні за змістом, тобто кожна потреба має свій чітко визначений предмет. Розрізняють предметні потреби - в їжі, воді, теплі, а також функціональні - коли предметом потреби є дія, функція, умова. Друга особливість потреб полягає в тому, що вони мають більш-менш ясне усвідомлення, яке супроводжується характерним емоційним станом (привабливість об'єкта потреби, незадоволеність і навіть страждання тощо). Третя особливість потреб пов'язана з виникненням емоційно-вольового стану спонукання до їх задоволення та знаходженням відповідних шляхів для їх реалізації. Потреби як стан об'єктивної необхідності можуть послаблюватись, а інколи і зовсім зникати, а в деяких випадках -- перетворюватися у протилежний стан у разі задоволення потреби (наприклад, виникнення почуття відрази до їжі, у разі надмірного задоволення цієї потреби) -- це четверта особливість. П'ята особливість потреб -- їх повторне виникнення або відтворення. Задовольняючи ту чи іншу потребу в певний проміжок часу, людина тим самим не усуває можливості виникнення цієї потреби в інший час, за інших умов, в іншій ситуації.

Класифікація потреб дуже різноманітна. їх поділяють на матеріальні, або первинні, і духовні, або вторинні. Первинні потреби - це потреби в їжі, одязі, житлі, теплі тощо. Вторинні пов'язані з суспільним існуванням людини (потреби у спілкуванні, творчості, самореалізації, здобутті знань, самоствердженні та ін.). Чим різноманітніші потреби особистості, тим більше у неї спонукань до діяльності, тим різноманітніша і сама діяльність. Потреби особистості, їх зміст і різноманітність залежать від суспільних умов життя людини, від місця, яке вона посідає в цьому житті, і ступеня її розвитку як особистості, її свідомості і самосвідомості.

З потребами особистості тісно пов'язані інтереси. Інтерес особистості - це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, зважаючи на його життєве значення й емоційну привабливість. Людина переживає інтерес як стан, пронизаний позитивними емоціями. Надзвичайно важливу роль відіграють в інтересі і вольові риси, прагнення особистості налагодити контакт з об'єктом, виконати пов'язану з ним діяльність.

Інтереси особистості виникають під впливом суспільних умов її життя, в процесі діяльності, спрямованої на задоволення тих чи інших її потреб. Отже, інтерес відіграє надзвичайно важливу роль у житті і діяльності особистості. Він спонукає її до діяльності в певному напрямку, активізує цю діяльність.

Інтереси особистості дуже різноманітні. їх класифікують за змістом, тривалістю, глибиною та особливостями. За змістом їх поділяють на навчальні, трудові, професійні, наукові, естетичні тощо. За тривалістю - на довготривалі, короткотривалі. За глибиною - на глибокі та неглибокі. За особливостями впливу -- дійовий інтерес, який спонукає до діяльності; пасивний інтерес, коли особистість не виявляє наполегливих спроб задовольнити свій інтерес, припиняє свою діяльність за наявності найменших перепон.

Поряд із потребами й інтересами особистості важливе значення мають життєві цілі. Чим більше особистість усвідомлює свої життєві цілі, тим більше вони починають впливати на формування її потреб та інтересів. У соціологічній літературі визначення "цілі", "життєві цілі" неоднозначні. Одні вчені розглядають ціль як форму випереджуючого відображення, інші -- як бажаний образ майбутнього результату діяльності. Зокрема, відомий дослідник А.І. Яценко подає таке визначення: "Ціль -- ідеальний образ (наочно-чуттєвий або абстрактно-мислений) майбутнього результату діяльності до усвідомлених потреб".

Із життєвими цілями особистості тісно пов'язані її ідеали. Ідеал - це те, до чого прагне певна особистість, яка формується, ким вона хоче стати в майбутньому, якими рисами хоче володіти. Ідеал -- це також образ людини, що є для певної особистості зразком життя. Ідеал формується під впливом суспільних умов життя, а також у процесі діяльності та спілкування особистості, в процесі її навчання та виховання.

Важливе значення для особистості як суб'єкта суспільних відносин і власного життя мають переконання, як певні знання, у правильності і життєвій важливості яких людина глибоко впевнена, і які служать їй керівництвом до дій. Перетворення знань на переконання -- тривалий і складний процес. Сила і твердість переконань спирається не тільки на логічну обґрунтованість цих знань, всебічну їх продуманість, але і на розуміння їх життєвої значущості, життєвого сенсу, стверджуваного досвідом людини.

Серед різноманітності переконань особистості особливо важливе значення мають моральні переконання, які скеровують її суспільну поведінку, зокрема, щодо стосунків між людьми в суспільстві, їхніх вчинків, рис, норм і правил поведінки. Відповідно до моральних переконань особистість будує свої стосунки з іншими людьми, дотримується їх як обов'язку, вважаючи справою честі.

3. Особистість як об'єкт соціальних відносин

Серед багатьох визначень особистості особливий інтерес викликає таке: "Особистість -- це цілісність соціальних властивостей людини, продукт суспільного розвитку і введення індивіда в систему соціальних відносин через посередництво за допомогою активної діяльності та спілкування". В цьому визначенні В. Ядова акцентується на тому, що особистість розвивається із біологічного організму завдяки лише впливу чинників соціального і культурного досвіду, тобто є об'єктом соціальних відносин. Більшість дослідників-соціологів із переліку чинників, які впливають на формування особистості, її особистісних рис, виділяють такі:

· біологічна спадковість;

· фізичне оточення;

· культура;

· груповий досвід;

· унікальний індивідуальний досвід.

Біологічна спадковість -- це та основа, матеріал, на якому пізніше різними способами формується особистість. Риси біологічної спадковості, які виявляються у темпераменті, здібностях, доповнюються вродженими потребами людини, які охоплюють потребу в повітрі, їжі, воді, активності, відпочинку і безпеці. Хоча біологічна спадковість не може повністю сформувати особистість, оскільки соціальний досвід і культура не передаються з генами, проте цей чинник необхідно враховувати, адже він зумовлює розмаїття темпераментів, здібностей, які створюють унікальне, неповторне створіння -- індивідуальність.

Значення фізичного оточення абсолютизував відомий соціолог Питирім Сорокін. Він узагальнив теорії багатьох учених -- від Конфуція, Аристотеля, Гіппократа -- до сучасного йому географа Елліона Хантінгтона, згідно з яким групові відмінності в поведінці особистості передусім визначаються відмінностями в кліматі, географічних особливостях і природних ресурсах. Теорії, розроблені цими дослідниками, не можуть виправдати вирішальний вплив фізичного чинника на розвиток особистості, адже, як свідчить практика, у подібних фізичних і географічних умовах формуються різні типи особистості, і, навпаки, досить часто буває, що подібні групові ознаки особистості розвиваються в різних умовах навколишнього середовища. З огляду на це, ми можемо стверджувати, що фізичне оточення не має значного впливу на формування окремої особистості, на противагу впливу на неї культури групи, групового чи індивідуального досвіду.

Кожне суспільство надає майже всім своїм членам деякий особливий досвід, особливі культурні взірці, які інші суспільства запропонувати не в змозі. Із соціального досвіду, єдиного для всіх членів певного суспільства, виникає характерна особистісна конфігурація, типова для багатьох членів суспільства. Наприклад, особистість, сформована в умовах мусульманської культури, матиме інші риси порівняно з особистістю, вихованою у християнських країнах.

У кожному суспільстві можна виділити такі особистості, які втілюють у собі середні загальноприйняті риси, всі ті загальновизнані цінності, які суспільство прищеплює своїм членам у процесі засвоєння досвіду. Ці цінності більшою чи меншою мірою наявні в кожної особистості певного суспільства. Іншими словами, кожне суспільство розвиває один чи декілька базисних особистісних типів, які відповідають культурі певного суспільства.

Отже, на формування особистості як об'єкта суспільних відносин впливають біологічні чинники, чинники фізичного оточення і загальні культурні взірці поведінки в певній соціальній групі. Серед головних чинників, які визначають процес формування особистості, -- груповий та унікальний особистісний досвід, що повною мірою виявляється у процесі соціалізації особи.

Соціалізацію особистості різні автори трактують по-різному. Більшість визначень цього поняття містить загальне положення про те, що сутність соціалізації полягає в засвоєнні індивідом соціального досвіду, але саме розуміння цього змісту, структури, засобів суттєво відрізняється.

Одні автори розглядають соціалізацію як залучення індивіда в соціальне середовище під впливом дії на особистість різних сторін суспільного життя, соціальних інститутів; у цьому разі, особистості відводиться пасивна роль. Деякі вважають, що соціалізація -- процес саморозвитку особистості, формування активної життєвої позиції. На думку інших науковців, соціалізація -- не що інше як просте пристосування до умов життя. Вирізняють: професійну соціалізацію -- як формування компетентного спеціаліста, а також політичну соціалізацію -- як формування політичного діяча тощо.

Груповий досвід, який засвоює індивід у процесі соціалізації, і є важливим чинником формування особистості. У дошкільному віці дитина набуває соціального досвіду, засвоюючи образи різних особистостей, формує образ власного Я. А все подальше формування людини як особистості -- це побудова власного Я на основі постійного порівняння себе з іншими особистостями. Отже, відбувається постійне формування особистості з унікальними внутрішніми особливостями і одночасно зі спільними для її соціального оточення рисами, які набуваються через групове спілкування, груповий досвід.

Відомий американський психолог і соціолог Ч. Кулі на підставі численних досліджень стверджував, що формування концепції власного Я - це тривалий, суперечливий процес, який не може відбуватися без участі інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина, як вважав Ч. Кулі, будує своє Я, базуючись на сприйняттях нею реакцій інших людей, з якими вона спілкується. Звичайна дитина, зусилля якої відповідно оцінюються і винагороджуються, відчуватиме впевненість у собі, в своїх силах і власному таланті, а дійсно здібне і талановите дитя, зусилля якого оточення сприймає як неуспішні, відчуватиме почуття некомпетентності, і здібності цієї дитини можуть бути практично не реалізованими. Саме через стосунки з іншими, через їхню оцінку, людина визначає для себе, розумна вона чи навпаки, приваблива чи некрасива, гідна чи нікчемна.

Це власне Я, яке розкривається через реакцію інших, отримало визначення дзеркального Я Чарльза Кулі, який уперше проаналізував процес розкриття власного Я. Дослідник визначив три стадії в побудові дзеркального Я: наше сприйняття того, як ми дивимося на інших; наші сприйняття їхньої думки з приводу того, як ми дивимося на інших; наші почуття щодо цієї думки. Наприклад, коли Ви наближаєтеся до групи людей, які спілкуються між собою, і бачите, що вони швидко з увічливим вибаченням розходяться. Якщо така реакція повторюється декілька разів, то, очевидно, у Вас виникає почуття, що з Вами не хочуть спілкуватися і у Вас погана репутація.

Як відображення у дзеркалі ми отримуємо образ фізичного Я, так сприйняття реакції інших людей на власну поведінку чи зовнішність створює образ соціального Я. Соціальне дзеркало завжди перед нами, воно постійно змінюється. Розвиваючись, особистість стає більш вибагливою як у виборі групи індивідів, які виконують роль соціального дзеркала, так і у процесі відбору образів, що здійснюють на неї вплив. Людина завжди приділяє більше уваги думкам одних і менше -- думкам інших людей, а погляди і реакції деяких людей щодо своєї поведінки вона взагалі може ігнорувати.

Визначаючи можливість формування особистості, Я - образу на основі дзеркального Я, Ч. Кулі не брав до уваги активність особистості. Відповідно до його концепції, особистість розвивається тільки через думку інших, обмежуючись вибірковістю сприйняття. Крім того, він не дослідив механізм сприймання особистістю оцінок інших людей, не проаналізував, як здійснюється соціалізація індивіда в групі.

Відомий філософ, соціолог і соціальний психолог Дж. Мід розробив концепцію "узагальненого іншого", в якій роз'яснює сутність процесу сприйняття індивідом інших людей. Ця концепція певною мірою доповнює і розвиває теорію дзеркального Я. Відповідно до концепції Дж. Міда "узагальнений інший" охоплює всезагальні цінності і стандарти поведінки групи, яка і формує у членів цієї групи індивідуальний Я-образ. Індивід у процесі спілкування ніби стає на місце іншого індивіда і бачить себе іншою особистістю. Це усвідомлення "узагальненого іншого" розвивається через процеси "прийняття ролі" і "виконання ролі". Прийняття ролі -- це спроба прийняти на себе поведінку особистості в іншій ситуації чи іншій ролі. Наочним прикладом може бути те, як учасники дитячих ігор приміряють різні ролі (мами чи лікаря). Виконання ролі -- це дії, пов'язані з дійсною рольовою поведінкою.

Дж. Мід виділяє три стадії процесу навчання дитини виконанню дорослих ролей:

· підготовчу (1--3 роки), під час якої дитина імітує поведінку дорослих без якого-небудь розуміння (дитина наслідує читання газети, не вміючи читати);

· ігрову (3--4 роки), коли діти починають розуміти поведінку тих, кого вони зображають, але виконання ролі ще не стійке;

· завершальну (4--5 років і більше), коли рольова поведінка стабілізується, стає цілеспрямованою, і виявляється здатність відчувати ролі інших. У процесі переходу від однієї стадії до іншої послідовно розвивається здатність розглядати власну поведінку у взаємозв'язку з іншими індивідами і відчувати на собі їхню реакцію. Завдяки усвідомленню інших ролей, а також почуттів і цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший". Повторюючи прийняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою власну концепцію Я.

Американський соціолог А. Халлер доповнив теорію Дж. Міда, розробивши концепцію "значимого іншого". "Значимий інший" - це та особистість, схвалення якої прагне певний індивід. Такі особистості здійснюють найбільший вплив на установки індивідів і формування їхнього власного Я. "Значимими іншими" можуть бути батьки, окремі вчителі, наставники, популярні актори та інші. Індивід прагне прийняти їхні ролі, наслідуючи їх - і таким чином здійснюється процес соціалізації через "значимого іншого".

Крім чинника групового досвіду, на формування особистості, коли вона виявляється як об'єкт соціальних відносин, велике значення має унікальний індивідуальний досвід. Досвід кожної людини унікальний тим, що нікому не вдається точно його повторити. Навіть близнюки з однаковою спадковістю завжди матимуть свій індивідуальний досвід, оскільки вони не можуть постійно зустрічатися з одними і тими ж людьми, слухати одні і ті самі слова від батьків, відчувати одні і ті ж почуття протягом дня, місяця, року. Індивідуальний досвід ускладнюється тим, що протягом життя він не тільки сумується, але також здійснюється його інтеграція. Кожна людина переосмислює значення подій, які сталися, через свій минулий досвід, досвід батьків, близьких. Психоаналітики стверджують, що деякі події, які відбулися протягом життєвого шляху особистості, можуть бути критичними, оскільки вони впливають на все подальше життя.

Теорія соціалізації Е. Еріксона розглядає процес соціалізації як подолання індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. Дослідник виділяє вісім стадій розвитку індивіда як послідовності подолання специфічних життєвих криз, для яких характерне вирішення таких проблем.

1. Довіри чи недовіри в немовлячому віці, перехід немовляти від стану незаспокоєності до стану стриманості, заспокоєності в разі відлучення дорослого, який його опікує;

2. Автентичності, автономії чи сорому, сумніву у віці 1-2 років -- вихід дитини з-під надмірної опіки батьків, зокрема фізіологічного стану її організму, особливо роботи органів травлення, що запобігає формуванню в її свідомості почуття сорому, власної нікчемності.

3. Ініціативи чи почуття провини у віці 3-5 років - ініціація допитливості, цікавості, активності, уникнення безініціативності під впливом надмірної опіки батьків.

4. Старанності чи недбалості у молодшому шкільному віці - почуття впевненості у своїх силах і здібностях, усвідомлення своїх сил і можливостей у взаємодії з учителями, іншими дорослими, подолання рис недбалості та байдужості.

5. Становлення індивідуальності (ідентифікації) чи рольової дифузії (невизначеності у виборі ролей) у підлітково-юнацькому віці -- пошук свого місця у житті (життєве самовизначення), вибір професії (трудове, професійне самовизначення), пошук партнера в інтимній сфері.

6. Інтимності чи самотності в молоді роки -- вибір партнера для шлюбу та створення сім'ї, пошук інтимних стосунків і уникнення самотності.

7. Творчої продуктивності чи творчої стагнації в середньому віці -- реалізація творчого потенціалу, самореалізація особистості, уникнення стану стагнації.

8. Заспокоєння чи розпачу у старості -- переживання стану власної гідності, значущості, з огляду на досягнуте, чи розпачу й відчаю, зважаючи на невикористані можливості, неефективність дій.

Висновок

особистісний соціалізація індивідуальність

Отже, особистість є об'єктом соціальних відносин, що зазнає впливу багатьох чинників, зокрема біологічного та фізичного оточення, культури. Визначальні чинники формування особистості - груповий та унікальний індивідуальний досвід. Чинники повною мірою виявляються в процесі соціалізації. Процес соціалізації - це процес засвоєння соціального досвіду, з одного боку, і відтворення його, з іншого. У процесі соціалізації особистість формує свій Я-образ на основі сприйняття того, що про неї думають, як її оцінюють інші. Для того, щоб таке сприйняття було успішним, особистість приймає ролі інших і очима цих інших дивиться на свій внутрішній світ, свою поведінку. Формуючи свій Я-образ, особистість соціалізується. Оригінальною, неповторною, унікальною в процесі соціалізації кожна людина стає завдяки індивідуальному досвіду.

Список використаної літератури

1. Алан Г. Джонсон. - «Тлумачний словник з соціології» Львів, 2003 р.

2. Злобіна О.Г. - Категорія "особистість" у системі понять соціальної теорії «Соціологія: теорія, методи, маркетинг», 2000 р.

3. Злобіна О.Г., Тихонович В.О. - «Суспільна криза і життєві стратегії особистості», 2001 р.

4. Злобіна О.Г., Тихонович В.О. - «Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності» - К., 1996.

5. Кон И.С. - « Социология личности» - М., 1967.

6. Лукашевич М.П., Туленков М.В. - « Спеціальні та галузеві соціологічні теорії» - К., 1999.

7. Мешанова Г.О. - «Соціально-психологічне дослідження особистості: теоретико-методологічний аспект» -- Тернопіль, 2001.

8. Смелзер Н. - « Социология» - М.: Феникс, 1994.

9. «Соціологія: Короткий енциклопедичний словник» За ред. В.I. Воловина. - К., 1998.

10. Хьелл Л., Зиглер Д. - «Теория личности (Основные положения, исследования и применения)» - СПб., 1997.

11. Циба В.Г. - «Соціологія особистості: системний підхід (Соціально-психологічний аналіз)» - К., 2000.

Размещено на Allbest.ru