Соціальні інститути суспільства. Гендерні ідеали, стереотипи. Функції науки

Размещено на http://allbest.ru

Дайте визначення соціології. Назвіть основні функції соціології

суспільство особистість гендерний наука

Соціологія (від лат. societas -- суспільство + гр. logos -- слово, вчення) вивчає суспільство в цілому, все соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, їх взаємодію. Соціологія -- це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Специфіка і відмінність соціології від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість і поведінку. Термін запропонував 1839 року французький учений Оґюст Конт, ще до того як у другій половині XIX ст. соціологія стала самостійною університетською дисципліною.

Функції:

Теоретична функція -- полягає у поповненні та збагаченні соціологічного знання, в розробці концепцій, теорій, ключових понять і категорій цієї науки на основі дослідження соціальної дійсності.

Описова функція - описує, систематизує, нагромаджує дослідницький матеріал у вигляді аналітичних записок різних наукових звітів, статей, книг.

Інформаційна функція -- це збирання, концентрація соціологічної інформації, одержаної у результаті проведення досліджень.

Прогностична функція. Соціальне прогнозування. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко-або довгострокового прогнозів досліджуваного об'єкта.

Критична функція. На основі аналізу і розвитку соціальних систем соціологія не тільки виробляє практичні рекомендації по їх вдосконаленню, вона також конструює й можливі технології їх прогресу, формує соціальні ідеали, розробляє програми соціального розвитку, підпорядковуючи все це реалізації інтересів людини.

Виховна функція - що знання які здобуваються цією наукою безпосередньо використовуються системою виховання і впливу на свідомість і поведінку людей з метою формування їх певних соціальних якостей.

Пізнавальна функція - здобуває і накопичує знання про закони і закономірності функціонування і розвитку історично визначених соціальних систем, про різні сфери суспільного життя, всі його складові частини.

Інструментальна функція - визначення методів вивчення соціальної реальності збору, обробки і аналізу первинної соціологічної інформації.

Світоглядна функція - озброюючи людей соціологічним знанням, вона тим самим формує їх погляди на соціальні процеси, дає їм теоретичну основу для практичних дій, оцінки явищ соціальної реальності.

Ідеологічна функція - соціологи збирають дані, які потім використовуються тими, хто приймає рішення. Ці дані вони збирають, виконуючи певне політичне замовлення, базуючись на тій або іншій ідеології.

Практична, регулятивна, організаційно-технологічна, управлінська функції соціології - знання, які вишукує соціологія, орієнтовані для розв'язання практичних проблем.

Суспільство: поняття та його базисні компоненти

Суспільство - це цілісна єдність, що складається з людей, їхніх соціальних зв'язків, взаємодій і відносин. Ці зв'язки, взаємодії й відносини носять сталий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління. Суспільство - це сукупність, об'єднання людей, але не механічне, а стійке, завдяки раціональному взаємозв'язку й взаємодії людей.

Під суспільством розуміється об'єднання людей, що характеризується:

* спільністю території їхнього проживання, що звичайно збігається з державними кордонами і служить тим простором, у рамках якого складаються і розвиваються взаємозв'язки і взаємодії членів даного суспільства;

* цілісністю і стійкістю;

* самовідтворенням, самозабезпеченістю, саморегульованістю, що розуміються, звичайно, не в абсолютному, а відносному змісті;

* таким рівнем розвитку культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв'язків.

Складовими елементами суспільства є люди, соціальні зв'язки й дії, соціальні взаємодії й відносини, соціальні інститути й організації, соціальні групи й спільності, соціальні норми й цінності.

Соціальна стратифікація суспільства

Соціальна стратифікація -- диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація -- це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.

Стратифікація відображає соціальну неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального положення його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін показує відмінності між формами соціального ранжування і нерівності, котрі характеризують різні суспільства або що існують в рамках одного з них. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Стратифікація -- риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Ентоні Гіденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.

Соціальні інститути суспільства: поняття, види

Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, засад, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності і організують їх у систему соціальних статусів і ролей.

Соціальний інститут виникає і функціонує, виконуючи ту чи іншу соціальну потребу. Фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так вже й багато, їх п'ять і стільки ж головних соціальних інститутів:

* потреба у відтворенні роду - інститут сім'ї та шлюбу;

* потреба у виробництві та розподілі засобів існування - економічні інститути, виробництво;

* потреба у безпеці, соціальній злагоді та порядку - політичні інститути, держава;

* потреба у передачі знань і набутих цінностей, соціалізація нових поколінь - інститут освіти;

* потреба у вирішенні духовних проблем, передача духовних цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність і злагоду - інститут релігії.

Соціальний конфлікт: поняття, причини, функції

Соціальний конфлікт (від лат. conflictus -- зіткнення) -- крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку. Предметом конфлікту є об'єктивно існуюча або уявна проблема, яка виступає причиною суперечки між суб'єктами. Власне кажучи, це і є протиріччя, заради вирішення якого і починається боротьба.

Причини конфлікту можуть бути як об'єктивними і суб'єктивними: наявність соціальної нерівності, різноспрямованість ідеологічних засад, соціально-психологічні та морально-етичні причини. Значимість конфлікту для суспільства найкраще розкривається через функції, які він виконує у суспільстві. Серед основних можна назвати сигнальну, інформаційну, диференціюючу і динамічну функції.

Сигнальна функція "сигналізує" про певний стан суспільства. Якщо є конфлікт, значить є певна проблема, яка потребує негайного вирішення.

Інформаційна функція. Конфлікт завжди викликаний певними об'єктивними причинами. Вивчення цих причин допомагає краще пізнати суть соціальних процесів у суспільстві. Оскільки конфлікт завжди є крайнім загостренням соціальних протиріч, його детальне вивчення допомагає більш чітко вияснити потреби, інтереси, прагнення, причини невдоволення супротивних сторін.

Диференціюючої функції. Кожен конфлікт сприяє чіткому розмежуванню ворогуючих сторін. Соціальна спільнота розпадається на дві чітко окреслені групи, які втягують у свою орбіту і тих, хто волів би залишитись осторонь.

Динамічна функція соціального конфлікту вперше була детально розроблена в марксизмі. Конфлікт -- рушій суспільного прогресу.

Що таке етносоціологія? Розкрийте зміст понять «інтеграція», «консолідація», «асиміляція», «сегрегація»

Етносоціологія (від грецьк. ethnos - народ; латин. socius - суспільний; грець. logos - наука) - це наука, яка досліджує параметри соціальної структури народів як етносів, значимі явища культури різних етносів, взаємозв'язок змін у культурі та суспільстві, зокрема у мові, побуті, етнічних орієнтаціях, закономірності й особливості міжетнічних стосунків. У широкому розумінні терміну предмет етнсоціології включає соціальні події, процеси, зв'язки, явища, які відбуваються в етнічно маркованому соціальному просторі.

Соціальна інтеграція -- (лат. integratio -- відновлення, заповнення; лат. integer -- цілий) -- прийняття індивіда іншими членами групи. Процес встановлення оптимальних зв'язків між відносно самостійними малозв'язанними між собою соціальними об'єктами (індивідуумами, групами, соціальними класами, державами) і подальше їх перетворення у єдину, цілісну систему, у якій узгоджені та взаємозалежні її частини на основі спільних цілей, інтересів.

Консолідація -- внутрішня згуртованість більш-менш значного етносу під час згладжування відмінностей між локальними групами етносу.

Асиміляція -- це "розчинення" одного народу або частини його в середовищі іншого, стирання етнічних особливостей одного етносу або його частини і освоєння ним мови, культури і звичаїв того етносу, в межах якого він асимілюється. Етнічна асиміляція зумовлена дією таких факторів як економічні, міграційні процеси, міжнаціональні шлюби; мовна асиміляція, коли представники одного етносу втрачають свою мову і вважають рідною мову іншого етносу, посилення духовної і культурної взаємодії різних етносів.

Сегрегація (лат. segregatio -- відділення) -- різновид дискримінації, який полягає у фактичному чи юридичному відокремленні в межах одного суспільства тих суспільних груп, які вирізняються за расовими, гендерними, соціальними, релігійними чи іншими ознаками, та подальшому законодавчому обмеженні їхніх прав. Така політика була виражена у США в післявоєнний період щодо афроамериканців або в режимі апартеїду в ПАР. Ще один приклад -- гендерна сегрегація на ринку праці, яка в тій чи іншій мірі простежується фактично у всіх розвинутих сучасних суспільствах, зокрема і в Україні.

Соціологічні концепції релігії. Функції релігії як соціального інституту суспільства

Релігія -- історично сформований комплекс вірувань, ритуалів, обрядів, символів, заповідей і норм поведінки, зумовлених вірою у надприродні сили, що проявляються у свідомості, стандартах поведінки, соціальних позиціях, релігійній діяльності осіб, що визнають свою приналежність до даної релігійної системи. У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія -- це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві.

Головною особливістю філософсько-соціологічних учень про релігію є те, що вони намагаються пояснити останню результатом реалізації певних потреб, інтересів або неспроможністю людини подолати свою залежність від природних сил.

Політико-державницьку теорію започаткував у V ст. до Р. X. давньогрецький філософ Крітій (460 - 403 рр. до Р. X.), який висловив припущення, що релігія є вигадкою законодавців. Ці погляди поділяв Лактацій (250 - 225 рр. до Р. X.), який вважав засновником релігії римського імператора Помпілія. Цю ідею розвивали мислителі епохи Відродження та французькі мислителі-просвітники Д. Дідро, Ш. Монтеск'є, Ф. Вольтер, Ж.-Ж. Руссо та ін. Релігію вони вважали ошуканством, свідомою нечесною змовою для досягнення чиїхось інтересів або загального спокою в суспільстві.

Матеріалістична концепція ґрунтувалася на твердженнях, що сфера духовного, зокрема, релігія, є похідною від матеріального світу, її прихильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей. Перші ідеї цього напрямку відзначаємо в працях давньогрецького філософа-матеріаліста Епікура (342 - 270 рр. до Р. X.), який висунув гіпотезу про атомістичну будову світу, що є вічним і нескінченним, а тому не міг бути створений богами. Концепція походження релігії прижилася в численних теоріях як матеріалістів, так і нематеріалістів.

Міфологічну теорію сповідував англійський лінгвіст Макс Мюллер (1823 - 1900 рр.), який, вивчаючи мови давніх народів, припустив, що релігія бере початок від міфу про Сонце, точніше з обожнювання Сонця.

Анімістична теорія виникла та поширилася наприкінці XIX ст. Засновником її був англійський історик і етнограф Едуард Тайлор (1832 - 1917 рр.). Він вважав, що релігія сформувалася з віри в душу та духів. Цю віру він назвав анімізмом (від лат. anima, animys - душа, дух), яка пізніше була доповнена іншими уявленнями.

Магічна теорія проявилась у намаганнях англійського етнографа, історика та релігієзнавця Джеймса Фрезера (1854 - 1941 рр.) пояснити сутність духовного розвитку людства як процес, який проходить три стадії: магії, релігії та науки. Ядром первісної релігії, на його думку, є магія, що використовує вплив на надприродні сили. Людина спочатку намагалась боротися з природними та незнаними надприродними силами за допомогою магічних засобів, але, впевнившись у їхній непридатності до цього, створила релігійні уявлення про світ. Переконавшись згодом у безсиллі релігії, людина надає перевагу науковим знанням про світ. Тож він доходить висновку, що магія, релігія та наука є елементами одного порядку.

Релігія є соціальним явищем і соціальним інститутом, отже здатна виконувати специфічні соціальні функції серед яких можна виділити:

* ідеологічну - несе віруючим певні ідеї, внаслідок чого формує певну специфічну ідеологію, яка в окремі періоди здійснює неабиякий вплив на політичні, соціокультурні і духовні процеси; фактично стає суспільною державною ідеологією (наприклад, християнська ідеологія у період раннього Середньовіччя);

* інтегративну -- сприяє об'єднанню індивідів у різноманітні релігійні організації та групи;

* регулятивну - здійснює соціальний контроль за поведінкою індивідів, що відносяться до даної релігійної системи, впливає на соціальні зв'язки та відносини між ними, регулює їхню діяльність;

* нормативну - встановлення релігією певних соціальних норм, пов'язаних з релігійним культом, обрядами, цінностями і традиціями, що їх несе у собі певна релігійна система;

* психологічну - релігія формує у індивіда певне психологічне ставлення до об'єкта поклоніння, виробляє у нього почуття і емоції пов'язані з надіями на надприродні сили;

* соціалізації -- релігія здатна виробляти у індивіда певні риси характеру, формувати його особисті переконання, цінності, поведінку, бажання та прагнення;

* світоглядну - вироблення певного релігійного світогляду, релігійної свідомості;

* комунікативну - виявляється в процесі взаємного спілкуванні віруючих, виробленні особливих соціальних відносин між ними.

Розкрийте зміст понять: умови праці, мотивація праці, ставлення до праці, соціально-психологічний клімат в колективі, соціологія менеджменту

Умови праці -- це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці. Умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних.

Мотивація праці -- це одна з найважливіших функцій менеджменту, що являє собою заохочення працівника чи групи працівників до діяльності по досягненню цілей підприємства через задоволення їхніх власних потреб. Головні важелі мотивації - стимули і мотиви.

Ставлення до праці -- категорія, що відображає фундаментальні засади системи цінностей особистості, комплекс мотивів, які пов'язують особистість з діяльністю і суспільством. Дана категорія виражає зв'язок між працівником та суспільством, працівником та працею щодо виробництва та розподілу матеріальних і духовних благ.

Соціально-психологічний клімат - це стан групової психіки, сукупність відношення членів колективу до умов і характеру сумісної діяльності, до колег по роботі, до керівника колективу. Це якісна сторона міжособистісних відносин, яка проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають спільній продуктивній діяльності і всестороньому розвитку особистості в групі.

Соціологія менеджменту - соціологічна дисципліна, що вивчає поведінку керівників і підлеглих у рамках окремо взятої організації, а також відносини і взаємодія великих соціальних груп, пов'язаних з управлінням, наприклад управлінських еліт, у масштабах цілого суспільства. Предмет цієї дисципліни - управління персоналом і мотивація поведінки, принципи, структура і стиль управління.

Політична система суспільства: структура, функції

Політична система - це сукупність і механізм взаємодії державних і політичних інститутів, політичних відносин, а також політичних і правових норм. Політична система має досить складну структуру. До основних елементів структури політичної системи належать:

- держава. Це ядро політичної системи. Вона становить сукупність установ і організацій, що здійснюють управління суспільством. Основні ознаки держави: система органів та установ, які виконують функції державної влади, наявність певної території, права, яке закріплює систему державних норм;

- партії і партійні системи. Партія - це організація, що об'єднує громадян одного політичного спрямування;

- громадські організації і рухи. Це соціальні групи, об'єднані певними інтересами, які не прагнуть до участі в діяльності органів державної влади;

- політична свідомість та політична культура, які відображають політичне життя суспільства в поглядах, ідеях, традиціях, уявленнях, правилах та нормах поведінки людини, соціальної групи чи нації;

- засоби масової інформації.

Політична система суспільства покликана виконувати такі функції:

- формування цілей та завдань суспільства;

- розробка програм життєдіяльності суспільства згідно з інтересами керівних верств;

- мобілізація ресурсів суспільства відповідно до певних інтересів;

-забезпечення інтеграції всіх суспільних груп навколо загальних соціально-політичних цілей та цінностей, панівної ідеології та культури;

- розподіл цінностей у суспільстві відповідно до інтересів, насамперед, панівних соціальних груп;

- забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси.

Особистість: поняття, структура, соціальний статус

Особистість -- інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.

Рівні структури особистості:

* перший рівень -- це генетично обумовлені, успадковані компоненти структури особистості, психофізіологічні задатки;

* другий рівень -- індивідуально-психологічні властивості, що формуються на основі генетично обумовлених;

* третій рівень -- соціально значущі компоненти, ті властивості, які формуються під впливом соціальних зв'язків та відносин, в процесі діяльності людини.

Стрижень особистості, самосвідомість -- як результат соціальної взаємодії, в ході якої індивід навчився дивитися на себе як на об'єкт, очима інших людей. Тим самим особистість трактувалася як об'єктивна якість, яку людина набуває в процесі соціального життя.

Соціальний статус -- це становище індивіда (або групи людей) у системі соціальних зв'язків і відносин, що обумовлюється її приналежністю до певної соціальної спільноти та визначає сукупність її прав та обов'язків.

У найзагальнішому розумінні соціальний статус особистості в суспільстві пов'язують, як правило, з віком, статтю, походженням, професією, сімейним станом. Розрізняють такі види статусу: 1) "природжений" (соціальне походження, стать, національність, раса); 2) "надбаний" (освіта, кваліфікація). Крім того, соціальний статус може бути офіційним або неофіційним. Офіційний має, як правило, офіційну основу - реальний внесок індивіда у розвиток суспільства (праця інженера, вчителя). Втім, як свідчить досвід, часто неофіційний статус оцінюється певними категоріями людей вище, ніж офіційний.

Слід також відрізняти соціальний статус від статусу особистісного, тобто становища, що його займає індивід як людська істота у первинній групі (сім'ї, колі друзів, серед колег).

Поняття гендерної соціології. Гендерні ідеали, стереотипи

Саме поняття "гендер" у сучасному розумінні означає "співвідношення людей різної статті", а українською мовою дослівно "рід" (чоловічий, жіночій, середній). Сьогодні термін "гендер" застосовують для опису різноманітних перетворень у суспільстві та державі, оскільки вони відбуваються під впливом особистості чоловіка й жінки та їхніх відносин.

Гендерна соціологія -- галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної організації, специфіку чоловічої та жіночої соціальних спільнот. Основне завдання гендерної соціології полягає в осмисленні радикальних змін становища жінки, зміцнення і розширення жіночого начала в суспільстві. Значна увага зосереджена на теоретичному аналізі нерівноваги, незбалансованості становищ жінки й чоловіка та їхніх можливостей і шансів у самореалізації, самоутвердженні та саморозвиткові. Однак гендерні дослідження не є суто жіночими. Вони вивчають соціальне життя обох статей, їхню поведінку, ролі, характеристики, спільне й відмінне між ними, соціальні взаємовідносини статей.

Гендерні ідеали відбивають сукупність поглядів на чоловічу та жіночу поведінку. Статева ідентифікація зумовлює і сексуальні ролі, поділ праці у чоловіків і жінок.

Ґендерні стереотипи -- сформовані культурою узагальнені уявлення (переконання) про те, як поводяться чоловіки і жінки. Термін варто відрізняти від поняття ґендерна роль, що означає набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Поява ґендерних стереотипів обумовлена тим, що модель ґендерних відносин історично вибудовувалася таким чином, що статеві відмінності переважали над індивідуальними, якісними відмінностями в особистості чоловіка і жінки.

Що вивчає соціологія сім”ї

Сім'я -- це один із найдавніших соціальних інститутів. Виникла сім'я в первісному суспільстві значно раніше класів, націй, держав. Зміни, які відбуваються в сім'ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім'ї.

Соціологія сім'ї -- галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах. Об'єктом галузі є сім'я як соціальний інститут та мала соціальна група, а предметом -- закономірності функціонування сімейно-шлюбних стосунків у соціальній системі.

При розгляді сім'ї як соціального інституту вивчаються: суспільна свідомість у сфері шлюбно-сімейних стосунків; узагальнені характеристики сімейної поведінки окремих груп населення за різноманітних економічних та культурних умов; вплив суспільних потреб на характер відносин та спосіб життя сім'ї; причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім'ї за тих чи інших умов; соціальний механізм зміни сімейних норм та цінностей; ефективність реалізації інститутом сім'ї своїх основних функцій у різних політичних, соціально-економічних та культурних умовах і т.д. Дослідження сім'ї як малої соціальної групи орієнтується на вивчення умов формування, структури та етапів розвитку сучасної сім'ї; на розподіл обов'язків у сім'ї; причини та мотиви розлучень; умови життя сім'ї.

Поняття культури в соціології, форми та функції культури

Терміном «культура» в соціології позначається життєвий уклад суспільства, під яким розуміються всі досягнення і звичаї народу, включаючи мову, звичаї, особливості одягу, створені людьми символи та об`єкти матеріальної культури.

Культура -- соціально-прогресивна творча діяльність людей в усіх сферах буття і свідомості, спрямована на зміну дійсності, перетворення багатства людської історії на внутрішнє багатство особистості, на всебічний і повний вияв і розвиток сутнісних сил людини. Культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені впродовж історії людства. Тому з соціологічної точки зору можна дати таке визначення цьому явищу. Культура -- це соціальний механізм взаємодії особистості, спільноти з життєвим середовищем, який забезпечує передачу досвіду і розвиток форм та способів діяльності.

Культура формує особистість в процесі засвоєння соціального досвіду, необхідного для виконання призначених соціальних функцій.

1) людинотворча, або гуманістична функція культури -- полягає у розвитку творчого потенціалу людини в усіх формах її життєдіяльності;

2) гносеологічна, або пізнавальна функція культури -- полягає в тому, що культура є основним засобом пізнання і самопізнання суспільства, соціальної спільноти, групи й окремої людини;

3) кумулятивна функція культури -- спрямована на накопичення і збереження соціального досвіду, отриманого культурою в результаті взаємодії індивідів усередині культури і взаємодії з іншими культурами. Існування цієї функції дає змогу визначити культуру як особливий засіб передавання соціальної інформації;

4) інформаційна функція культури -- полягає у трансляції соціального досвіду, що до того ж забезпечує звґязок часів -- минулого, теперішнього і майбутнього;

5) комунікативна функція культури -- повґязана із передаванням повідомлень під час спільної людської діяльності, яка також передбачає трансляцію соціального досвіду (в тому числі і між поколіннями); це функція соціального спілкування, завдяки якій забезпечується адекватність взаєморозуміння між людьми;

6) нормативно-регулююча або управлінська функція культури -- полягає в тому, що культура є важливим інструментом соціального управління поведінкою людини в суспільстві;

7) ціннісно-орієнтаційна функція культури -- задає певну систему координат або своєрідну "карту життєвих цінностей", в яких існує і на які орієнтується людина у процесі суспільної життєдіяльності;

8) інтегруюча функція культури -- забезпечує цілісність самої культури, усвідомлення цієї цілісності індивідами, що належить до неї. Ця функція здійснюється за рахунок створення системи знань, цінностей і норм, що є гарантом стабільності функціонування соціальних систем.

В залежності від рівня, масштабів, форм соціальної взаємодії розрізняють типи та форми культури. Основними типами культури є: матеріальна та духовна, загальнолюдська, висока та народна, суперкультура, субкультура, контркультура, масова.

Матеріальну культуру утворюють створені людиною матеріальні цінності (житло, предмети повсякденного вжитку, машини). Духовна культура включає всі види, форми й рівні суспільної свідомості, системи освіти та виховання, системи закладів культури. Сюди відносяться всі форми та типи літератури, мистецтва, філософії, релігії, моралі.

Історично склалися дві форми культури: висока (елітарна) та народна (фольклорна). Елітарна культура включала в себе перш за все класичну музику, живопис, літературу, які створювалися професіоналами високого рівня, тому вона нелегка для сприйняття непідготовленою людиною. Народна культура включала фольклор, пісні, танці, міфи, казки, які створювали люди у повсякденному житті.

Загальнолюдська культура (у сенсі культури, створеної людством протягом всієї історії його існування). Про реальність існування загальнолюдської культури свідчить наявність цінностей, які сприймаються всім людством і трактуються практично однаково.

Суперкультура -- це культура певної самодостатньої спільноти (цивілізації, етносу) на протязі всього періоду її існування.

Субкультура -- моделі переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної спільноти, які відрізняють цю спільноту від суспільства в цілому. Більшості суспільств притаманні такі субкультури як молодіжні; людей похилого віку; професійні; релігійні; кримінальні.

Контркультура -- різновидність субкультури, яка знаходиться в стані конфлікту по відношенню до пануючої культури. Вона виникла на противагу масовій культурі у 60-70-ті pp. XX ст. Особливістю контркультури було войовниче неприйняття загальновизнаних норм і цінностей масової культури. Основним гаслом контркультури є щастя людини, яке розуміється як свобода від моралі. До носіїв контркультури зараховували "хіпі".

У сучасному суспільстві у зв'язку з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма -- масова культура або популярна культура -- це культура, сутність якої полягає в тому, що вона створюється з метою споживання, для розваг. Вона є масовою за обсягом, тобто за охопленням аудиторії, і за часом, тобто виробляється постійно, кожного дня. Найхарактернішою рисою масової культури є її комерційний характер.

Наука як особливе соціальне явище. Соціальні функції науки

Наука - соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Як соціальний інститут наука включає в себе вчених з їхніми знаннями, кваліфікацією і досвідом, наукові заклади, експериментальне, лабораторне устаткування, науково-дослідні програми творчої діяльності, систему інформації, підготовки й атестації кадрів, форми функціонування і використання всіх нагромаджених знань. У ході наукової діяльності здійснюється взаємодія людей, відповідальних за генерування знання, причому типи взаємодії залежать від конкретних соціокультурних умов. Предметом соціології науки виступає функціонування науки як соціального інституту, в рисах певного суспільства, як специфічної системи норм і цінностей, інакше кажучи, соціологія науки досліджує соціальні аспекти діяльності по виробництву наукового знання, систему соціальних відносин, виникаючих в процесі руху нового знання від його появи до впровадження в практику, типи поведінки вчених в різних соціальних системах, їх ціннісні орієнтації і переваги, а також конкретні форми взаємодії науки і суспільства, науки і інших суспільних явищ.

Функцій:

1) пізнавальна функція - пізнання природи, суспільства і людини, раціонально-теоретичне осягнення світу, відкриття його законів і закономірностей, пояснення самих різних явищ і процесів,здійснення прогностичної діяльності, тобто виробництво нового наукового знання;

2) світоглядна функція - розробка наукового світогляду і наукової картини світу,дослідження раціоналістичних аспектів ставлення людини до світу,обгрунтування наукового світорозуміння;

3) виробнича, техніко-технологічна функція покликана для впровадження у виробництво нововведень інновацій, нових технологій,форм організації та ін.;

4) сьогодні, в умовах науково-технічної революції, у науки все більш чітко виявляється ще одна концепція, вона виступає як соціальна сила - коли дані і методи науки використовуються для розробки масштабних планів і програм соціально-економічного розвитку;

5) культурна, освітня функція полягає головним чином у тому, що наука є феноменом культури, помітним фактором культурного розвитку людей і освіти.

6) прогностична функція - наука дозволяє людині не тільки змінювати навколишній світ згідно своїм бажанням і потребам, але й прогнозувати наслідки таких змін.

7) управлінсько - регулятивна функція виражається в тому, що наука повинна розробляти ідейно-теоретичні та методологічні основи управління та регулювання, перш за все це стосується соціальних явищ і процесів.

8) ідейно-спадкоємний, традиційна функція забезпечує успадкування, збереження всіх досягнень наукового "колективного інтелекту ", наукової пам'яті, зв'язок часів, наступність різнихпоколінь вчених, передачу традицій дослідницької естафети,певних норм, цінностей та ідеалів в сфері наукового виробництва,спільноти та етосу.

9) практично-дієва функція здійснюється головним чином через практичну, виробничу діяльність людей, в якій відбувається процес матеріалізації, "упредметнення" наукового знання, ідей учених.

Соціологічні дослідження: поняття, методи

Соціологічне дослідження -- система логічних і послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.

Методологія та методи соціологічного дослідження -- сфера соціологічної науки, яка вивчає способи методологічного обґрунтування соціологічного дослідження, принципи формування програми дослідження, зміст та характеристики методів збирання первинної соціологічної інформації, а також -- специфіку застосування методів та комп'ютерних технологій для збору та аналізу соціологічних даних. За методом, застосовуваним у соціологічному дослідженні, виокремлюють метод опитування, метод аналізу інформації, метод експерименту, соціологічне спостереження, метод експертної оцінки.

Як і будь-яка наука, соціологія широко використовує загальнонаукові (загально-логічні) методи пізнання, а саме: аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного та навпаки, методи аналогії, моделювання, формалізації, метод історичного та логічного тощо. Одночасно соціологія використовує методи власне соціологічного дослідження. До них належать методи збору соціологічної інформації та методи аналізу соціологічної інформації.

Методи збору соціологічної інформації. Аналіз документів - метод здобуття соціологічної інформації, вилученої з документальних джерел. Розрізняють неформалізований (традиційний) аналіз і формалізований (контент-аналіз).

Опитування - метод отримання соціологічної інформації, заснований на усному чи письмовому зверненні до людей із наступним узагальненням відповідей та їхнім поясненням. Розрізняють анкетування та інтерв'ю як підвиди опитування.

Спостереження -- метод отримання соціологічної інформації шляхом прямої реєстрації подій свідками. Спостереження може бути простим і включеним.

Соціальний експеримент -- метод отримання соціологічної інформації в контрольованих та керованих умовах. Експеримент може бути натуральний і розумовий (мисленнєвий).

Основні методи аналізу соціологічної інформації: опрацювання (кодування) інформації -- присвоєння кожному варіантові відповіді умовного коду; узагальнення - групування даних залежно від обраного показника; інтерпретація даних - перетворення числових величин у логічну форму, виявлення кількісних залежностей тощо.

Сучасна соціологія оперує поняттями жорсткі (кількісні) та м'які (якісні) методи. Жорсткі (кількісні) методи спрямовані на безпосередню реєстрацію фактів і передбачають суворі прийоми їхньої обробки. Результатом такої обробки є знання в числовій формі. Такі методи подають певне уявлення про явище, наголошуючи на його кількісних характеристиках, але власне явище не розкривають і не пояснюють приховані, латентні, механізми, суб'єктивні смисли, значення, що привели до його появи. До жорстких методів відносять: пряме спостереження, формалізований аналіз документів (контент-аналіз), анкетування, стандартизоване (регламентоване опитувальником) інтерв'ю тощо.

Якісні (м'які) методи дають змогу виявити приховані, суб'єктивні думки, настрої, що становлять життєвий світ людини, з наступною їхньою інтерпретацією. Якісні методи ефективні там, де потрібно виявити суб'єктивні механізми діяльності індивідів як виконавців соціальних ролей. Виділяють низку м'яких методів.

Метод ствольної біографії (біографічний метод) - вільне відтворення індивідом перебігу власного життя через призму суспільних подій.

Метод фокус-груп - спланована дискусія, котру веде модератор ("соціолог-якісник") у спеціально відібраній групі незнайомих людей навколо обраної теми (фокусування на певній проблемі) з метою збору думок і пошуку консенсусу щодо певного питання. Цей метод широко застосовується в маркетингових дослідженнях.

Відкриті групові дискусії - якісна методика, спрямована на усвідомлення проблем певних спільностей і пошуку шляхів їхнього вирішення. Такими спільностями можуть бути сільський схід, сусідська община, територіальні об'єднання тощо.

Нарративне інтерв'ю (narrativ - розповідь) - вільна розповідь про життя оповідача без втручання модератора.

До якісних методів належать також традиційний аналіз документів, вільне (нестандартизоване інтерв'ю тощо).

Слабке місце цього типу методів, суб'єктивність, розглядається як позитив, як один із чинників досягнення мети дослідника- повніше зрозуміти соціальне явище, що підлягає вивченню.



Список літератури

Соціологія: Підручник / За ред. В.Г.Городяненка. - К.: ВЦ «Академія», 2008. - 544.

Соціологія: Підручник / За ред.В.М.Пічі. - Львів: «Магнолія Плюс», «Новий світ - 2000», 2006.

Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. Укладачі: В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома та ін. За заг. Ред.. В.М.Пічі. - К.: «Каравела», Львів: «Новий світ - 2000», 2002. - 480.

Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. - К.: Каравела, 2004р. - 456.

Гук Л.П., Котурбаш О.Р. Соціологія. Навчально-методичний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. - К.: «Аграрна освіта», 2010.

Размещено на Allbest.ru