Структура системи соціологічних знань

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття «Соціологія», предмет і об'єкт вивчення

2. Що таке «структура системи соціологічного знання»

3. Різновиди структур системи соціологічного знання

Висновок

Список використаної літератури

1. Поняття «соціологія», предмет і об'єкт вивчення

Щоб зрозуміти суть і природу структури соціологічного знання, спершу варто розтлумачити основні поняття.

Термін “соціологія” є похідним від двох слів: латинського «sосіеtаs» - суспільство та грецького “logos” - вчення. Як самостійна наука соціологія з'явилась майже 200 років тому. Цей процес пов'язаний з ім'ям французького філософа Огюста Конта (1798-1857). Він був першим в історії філософії мислителем, який мав базову технічну освіту. Це дало йому змогу принципово по-новому підійти до розуміння і тлумачення цілої низки проблем. Конт у праці “Курс позитивної філософії” подав класифікацію наук відповідно з історією їх виникнення, розвитку і залежності одне від одної. Тут же він і висунув ідею науки про закони функціонування та розвитку суспільства в цілому, окремих суспільних явищ, назвавши її соціологією. Він зазначав, що у своїй галузі соціологія повинна вирішувати такі ж завдання, які в інших галузях знань вирішують фізика, хімія, біологія, на відміну від конкретних наук (мінералогія, ботаніка, зоологія), завданням яких є опис конкретних явищ, а не встановлення їхніх законів. Конт писав:

«Розумна політика не може ставити собі за мету змусити розвиватися людство, яке рухається завдяки власним імпульсам відповідно до закону, так само незмінного, як і закон гравітації, хоча і гнучкішого. Але вона ставить собі за мету полегшити розвиток людства, навчаючи його».

Отже, соціологія - це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється, бо саме суспільство, його структура та рушійні сили його розвитку різними вченими розуміються по-різному.

Для одних соціологів суспільство - такий самий об'єкт дослідження, як і природа, тому, вивчаючи його, можна застосовувати методи, запозичені з природничих наук. Вони досліджують насамперед великі соціальні утворення -- державу, економіку, культуру -- або такі загально соціальні процеси, як розподіл праці й виникнення солідарності,інтеграція, трансформація і соціальні зміни тощо. Такий макросистемний підхід практично випускає з поля зору людину, її роль у соціальному розвитку та у функціонуванні суспільства.

На думку цієї групи вчених, суспільство розвивається, як усе живе, шляхом еволюції: від нижчих форм до вищих; цей процес об'єктивний і від людини, по суті, незалежний. Близьким до цього є марксистське розуміння суспільства, в основі розвитку якого лежать об'єктивні економічні закономірності, що призводять до соціальних революцій та переходу від нижчих (первісної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної) до вищих (комуністичної суспільно-економічної формації з першою фазою - соціалізмом) щаблів суспільного устрою. Людині в цій концепції місця фактично не залишається, вона змушена коритися жорсткій волі цих закономірностей і не має змоги змінити що-небудь в їх ході.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння суспільства ставлять насамперед людину (мікросистему), намагаючись з'ясувати, чому, як і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі її негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на перший план виступають воля і прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; свідомість, яка гуртує людей у спільноти; інтелект людини, що шляхом все нових і нових відкриттів та винаходів зумовлює технічний прогрес і поступ; інші феномени духовного життя, спілкування людей та взаємодії між ними.

Нині немає одної-єдиної, істинно вірної та всеохоплюючої теорії суспільства і його розвитку. Ситуацію сьогодення визначає теоретичний плюралізм, тобто право на існування різних дослідницьких напрямів, бо життя є багатогранним і складним, а тому спроби описати та зрозуміти його є такими ж різноманітними і несхожими.

Якщо людське суспільство в цілому тяжіє до інтеграції та об'єднання, то, мабуть, і в соціології можливий синтез, опертий на ретельні емпіричні (дослідні) дані. Певною спробою у цьому напрямку є розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна спільнота - це реально існуюча сукупність індивідів, придатна для емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю. Соціальні спільноти виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування і різняться величезною різноманітністю форм та змістовних З такого погляду соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину-творця цих спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

Предмет будь-якої науки -- це не явище або предмет чи процес об'єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дає змогу виділити специфічні закономірності розвитку і функціонування об'єкта науки. Тому предметом соціології є загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Об'єктом будь-якої науки виступає частина зовнішньої реальності, що характеризується певною завершенністю та цілісністю. Об'єктом соціологічного пізнання вважають:

· суспільство як цілісна соціальна реальність;

· об'єктивна реальність, що відбиває ту іншу сторону суспільного життя;

· розвиток і функціонування суспільства;

· такі об'єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв'язки, соціальні організації, соціальні інститути.

2. Що таке «структура системи соціологічного знання»

Система - упорядкована сукупність елементів, взаємозалежних між собою - і їхнім виокремленням деяку цілісність. Під структурою системи соціологічних знань розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, підходів, теорій про соціальну дійсність на різних рівнях, щаблях, виходячи із ступеня узагальнення або конкретизації пояснення соціальної дійсності. Особливістю структури соціологічних знань є те, що вона є певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий соціальний організм. Структура соціологічних уявлень, припущень та наукових знань формується залежно від:

· кола об'єктів, які вивчаються соціологією;

· глибини і широти наукових узагальнень і висновків, що здійснюються на базі аналізу даних про ті або інші соціальні явища та процеси.

Структурними елементами соціологічної теорії є знання про:

· суспільство, що включає в себе розуміння законів його розвитку, основні його сфери життя;

· функціонування та розвиток окремих сфер суспільного життя (економічна, політична, соціальна, духовна та ін.), а також умови та можливості життєдіяльності та самоутвердження в кожній із цих сфер особистості чи групи;

· наукові погляди, теорії соціальної структури суспільства, соціального складу населення, діяльність існуючих у суспільстві соціальних інститутів (держава, право, економіка, релігія, культура, сім'я та ін.).

Зустрічаються й дещо інші варіанти виділення елементів системи соціологічного знання. Згідно з ними розрізняють 4 основних складових:

1) соціальні факти - науково обґрунтовані знання, отримані під час дослідження будь-якого фрагмента реальності. Соціальні факти встановлюються із інших елементів системи соціології;

2) загальні та спеціальні соціологічні теорії - системи наукового соціологічного знання, створені задля вирішення питання можливості й межі пізнання суспільства на певних аспектах і ті у межах певних теоретико-методологических напрямів;

3) галузеві соціологічні теорії - системи наукового соціологічного знання, створені задля опис окремих сфер життя суспільства, обгрунтування програми конкретних соціологічних досліджень, забезпечення тлумачення емпіричних даних;

4) методи збирання й аналізу даних - технології отримання емпіричного матеріалу та її первинного узагальнення.

У підручниках з соціології наводяться різні схеми структур, кожна з яких будується за різними ознаками. Не викликає сумніву необхідність поділу соціології на макро- та мікросоціологію (про що частково вже йшлося у першому пункті). Перша вивчає загальні закономірності функціонування та розвитку соціуму як цілого, а друга - соціальні явища та процеси через призму дії і взаємодії людей, їх поведінки. У центрі її уваги - особистість. У сучасній соціології виділяють ще й соціологію середнього рівня (мезосоціологію), яка спрямована на вивчення взаємодії окремих структурних частин соціальної системи. Як бачимо, у цьому поділі знаходить вираз співвідношення загального, особливого та одиничного: людство - макрорівень, соціальні спільності - мезорівень, індивід - мікрорівень.

3. Різновиди структур системи соціологічного знання

Є поділ соціології на відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію і практичну або прикладну соціологію, які відрізняються між собою не об'єктом чи методом досліджень, а метою, які ставить перед собою соціологія, і які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

Отже, теоретична соціологія зосереджує увагу на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формуванням знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, які вона розробляє, відповідають перед усім на питання: „що пізнається?” (об'єкт), „як пізнається” (метод), пов'язані з вирішенням гносеологічних завдань.

Теоретична соціологія сформувалась у 30-40-х роках XX ст. в академічному університетському середовищі США, хоча вихідні її передумови виникли набагато раніше в працях Г. Зіммеля, Е. Дюркгейма, М. Вебера та ін. Значно вплинула на теоретичну соціологію неопозитивістьска методологія, орієнтована на моделі розвинутих фізичних наук, в яких існує поділ на прикладні та фундаментальні, теоретичні дослідження.

Таблиця 1. Теоретична соціологія, в свою чергу, розділяється на 9 напрямків.

соціологія наука знання

Прикладна соціологія -- практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. Вона вивчає процеси, які відбуваються в певних соціологічних підсистемах, конкретних соціальних спільностях, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів.

Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім'ї, що безпосередньо орієнтована на вирішення соціальних проблем.

Оскільки прикладна соціологія досліджує конкретні соціальні явища, вона розкриває джерела та причини їх розвитку або гальмування. Тому її висновки мають прикладне значення, служать науковою підставою вдосконалення управління соціальним життям, його різними сферами. Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних соціологічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому проявляється єдність емпіричного та теоретичного, що становить фундамент кожної науки.

Єдність і взаємодія теоретичної та прикладної соціології знаходять конкретне втілення:

1) у розкритті науково-методичних основ соціологічних досліджень, у системі принципів, законів і категорій концепції соціального пізнання;

2) в обґрунтуванні переходу вихідних теоретичних положень до операціоналізації та емпіричного їх відбиття за допомогою ряду показників у дослідженні соціальної структури суспільства, способу життя, культури, громадської думки та ін.;

3) у методологічному та методичному забезпеченні соціологічних служб на підприємствах і в установах, у практиці соціологічних досліджень на усіх рівнях та етапах, в усіх видах і масштабах.

Іншим варіантом класифікації соціологічного знання є поділ його на три основних рівні:

· загальні теорії;

· спеціальні теорії або теорії середнього рівня;

· конкретно-соціологічні дослідження або емпіричний рівень.

Загальна соціологічна теорія займає теоретичний рівень у структурі соціологічних знань і опирається на соціальну філософію. Будучи соціально-філософською теорією суспільства, вона здійснює зв'язок філософії з усіма соціальними та гуманітарними науками. Загальна соціологічна теорія дає уявлення про суспільство в цілому як цілісну систему, організм, систему соціальних механізмів, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні вимоги системного аналізу, принципи історизму, аналізу явищ у взаємозв'язку з іншими. В такому контексті соціологія може розглядатися як теоретико-методологічна база інших суспільних наук. Саме з цих позицій теоретична соціологія може розглядатися як наука про закони розвитку людського суспільства.

Існує кілька концепцій та підходів до пояснення природи механізмів суспільного розвитку:

1) Формаційний: чинником у тенденціях розвитку суспільних відносин визнається зміна суспільно-економічних формацій, які визначаються способом виробництва, за якого "буття визначає свідомість", в якому класова боротьба та економічний домінант є рушійними силами всіх перетворень (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін).

2) Соціокультурний: основним фактором розвитку суспільства визнається існування різних культур, які своєрідно проходять різні етапи свого розвитку, за якого "свідомість визначає буття", а духовний, культурний домінант є основним чинником суспільних змін (М. Вебер, В. Зомбарт, М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі).

3) Цивілізаційний: важливим чинником розвитку суспільних відносин вважається тип цивілізації, в якому перебуває суспільство в даний історичний період розвитку (О. Конт, П. Сорокін, У. Ростоу, Дж. Гелбрейт, Р. Арон).

Спеціальні соціологічні теорії конкретизують положення загальної теорії, здійснюючи перехід від загальних понять до конкретних (за допомогою яких можна вивчити, виміряти процес). Вони мають набагато вужчий пізнавальний спектр, ніж загально-соціологічні, і торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп та інститутів і поєднують у собі теоретичний та емпіричний (практичний) рівні дослідження. Вони займають проміжне місце між фундаментальними соціологічними теоріями та емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації, виступаючи у ролі своєрідної зв'язки, каталізатором їх взаємообумовленості. Серед теорій середнього рівня найбільший інтерес для майбутніх фахівців економічного, управлінського, правового профілю, на наш погляд, можуть мати такі: економічна соціологія, соціологія управління, соціологія підприємництва, правова соціологія та ін.

Теорії середнього рівня розділяють на підрозділи у відповідності до предмету, який вивчається. Тому виділяють такі розділи:

· розділи, які досліджують соціальні інститути, до яких належать соціологія сім'ї, соціологія виховання, соціологія політики, соціологія права, пізнання, ідеології, науки, релігії, мистецтва, армії, війни, промисловості, праці;

· розділи, які спеціально досліджують різні типи соціальних спільностей, так, наприклад, дослідження малих груп, територіальних спільностей, міста, села, дослідження соціальних прошарків населення, професійних категорій, каст;

· спеціалізовані дослідження соціальних процесів та явищ (процеси переміщення, дезорганізації, злочинності, алкоголізму, проституції, процеси становлення ринкових відносин і підприємництва, явища та процеси масової комунікації - преса, радіо, телебачення, кіно - і їх вплив на формування так званої масової культури; процес міграції населення, переміщення осіб в географічному просторі і перехід в інші спільності та культури, а також процеси переходу від однієї верстви чи класу в інший.

Третій емпіричний рівень соціологічних знань представлений у вигляді конкретних соціологічних досліджень та аналізу. Це - збір фактів, даних, їх систематизація та аналіз. Це вимірювання конкретних соціальних явищ та процесів на основі певних підходів, принципів, понять. На цьому рівні здійснюється вимір конкретних соціальних процесів та явищ, на основі загально-соціологічних та конкретно-соціологічних підходів та принципів. Предметом дослідження тут виступають дії, вчинки, характеристика поведінки соціальних груп та індивідів, а також відображення фактів соціальної дійсності у свідомості людей. Цей рівень можна назвати засобом реалізації критерію чіткості наукових знань про реальну соціальну дійсність.

Перший тип - дослідження, створені задля одержання такої соціальної інформації, яка піддається статистичному обліку (думки, оцінки, установки, пропозиції з т.д.), або до уваги беруться дані статистичні організацій (наприклад, контркультурне об'єднання молоді та ін.). Це - найпоширеніший тип досліджень. Їх мету і кінцевий продукт - оперативна, достовірна, репрезентативна інформація. Соціолог відповідає якість і своєчасність отримання, фахівці і керівники - до її використання.

Другий тип - дослідження, що дозволяють вимірювати латентні (непідвладні безпосередньому спостереженню) параметри соціальних явищ і процесів; чинники, які детермінують їх перебіг, зв'язок й відносини між явищами, і навіть характеристики індивідів і соціальних груп - носіїв громадських відносин. Це, наприклад, вимір соціальних налаштувань особистості, вивчення ставлення до праці, залученості особистості профспілкову діяльність тощо. Цей тип досліджень - найважчий.

Третій тип - це дослідження, у ході якого знання перетворюється на конкретні пропозиції, проекти вирішення питань стосовно специфіки об'єкта і навіть здійснюється аналітична та методична робота з упровадження рекомендацій в практику.

Останній четвертий тип - це експериментальні дослідження. Вони включають теоретичне обґрунтування конкретного соціального експерименту, і навіть всю аналітичну роботу у процесі її здійснення.

Висновок

Соціологія - це наука про суспільство і соціальні процеси, що відбуваються в ньому.

В залежності від мети досліджень соціологію поділяють на теоретичну та прикладну. Також виділяють три рівні соціологічного знання.

Знання, які вишукує соціологія, служать не тільки підвалиною для подальшого розвитку теоретичних поглядів. Вони орієнтовані для розв'язання практичних проблем, які постають як перед суспільством цілому, так і перед різними соціальними групами.

Список використаної літератури

1. Соціологія. Курс лекцій: конспект / Н. Черниш. - Львів: Кальварія, 1996. - 544с.

2. Соціологія / Сірий В. Є. - К.: Атіка, 2004. - 480 с.

3. Соціологія: Матеріали до лекційного курсу / Піча В., Семашко О., Черниш Н. - К., 2006.

4. Социологический справочник. -- К.: 1990.

5. Спеціальні та галузеві соціології: Навчальний посібник / Пилипенко В. Є. - К., 2013. - С. 21.

Размещено на Allbest.ru