Размещено на http://allbest.ru

молодь наркоманія суспільство

Актуальність теми дослідження. Трансформаційні процеси, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, супроводжуються глибокою кризою всіх сфер його життєдіяльності. Український соціум сьогодні знаходиться у стані ціннісно-нормативної дезінтеграції, тобто соціальної аномії. При цьому стрімкими темпами відбувається заповнення соціального простору девіантними цінностями, порушення (або ігнорування) значною частиною індивідів існуючих норм права та моралі. За умов кризового стану суспільства особистість виявилася в складній ситуації вибору цінностей, пріоритетів, способів адаптації. І найбільш гостро ця проблема стоїть саме перед молоддю. Статистичні дані свідчать про те, що протягом останнього десятиліття катастрофічно зростають молодіжна злочинність, наркотизація, алкоголізація, суїциди. Серед багатьох проблем українського суспільства чи не найгострішою є проблема наркоманії, яка за своєю масштабністю та наслідками майже не має собі рівних.

За останні 10 років показники захворюваності і поширеності на розлади психіки та поведінки внаслідок немедичного вживання наркотичних речовин значно зросли. За даними МОЗ, у 1992р. на обліку перебувало хворих на наркоманію 25,292 тис. чол., у 2002 р.- 83,9 тис. чол. За даними МВС на обліку з приводу вживання наркотичних засобів у 1992 році було зареєстровано 33, 582 тис. чол., у 2002 р. вже - 112,5 тис. чол., тобто показники в цілому збільшилися у 3,3 - 3,4 рази. Якщо враховувати поправочний коефіцієнт ВООЗ, то прихована кількість споживачів наркотиків в 10 разів більша ніж зареєстрована. Кількість злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків в Україні збільшилася з 1992 року у 5 раз (1992р.-14678 злочинів, 2002р.- 58085 злочинів), а кількість злочинів, скоєних наркоманами збільшилася у 11,2 рази (1992р.- 2013 злочинів, 2002р.- 18300 злочинів). Наркотизація зачепила всі без винятку регіони країни. Вже немає жодного регіону, який би характеризувався низьким рівнем наркотичних проблем. Сучасний стан проблеми визначається тенденціями до омолодження. 61,9% осіб, що вживають наркотики це неповнолітні діти (2,6 тис.), підлітки 14 -17 років (3,7 тис.) та молоді люди віком від 18 до 29 років (63,3 тис.). Серед споживачів наркотиків майже кожний п'ятий (19,61%) жінка (22,1 тис.). 78% (88,0 тис.) від загальної кількості споживачів наркотиків не працюють і не навчаються.

Тому проблема вивчення наркоситуації набуває величезного соціального значення і перш за все вивчення наркоманії як одного із видів соціальних відхилень у поведінці сучасної молоді. Актуалізується завдання вивчення джерел інформації про наркотичні речовини, мотиваційних чинників вживання наркотиків, “технології” їх розповсюдження. Важливого значення набувають дослідження соціального середовища, яке породжує наркоманію, а також соціальних груп, котрі найбільшою мірою “відтворюють” наркоманів. Оскільки, проблема наркоманії носить “молодіжний” характер, то вимагає вивчення ціннісних орієнтацій молодих людей, схильних до вживання наркотичних речовин. Нарешті, дуже актуальним є вивчення впливу вживання наркотиків на інші види девіантної поведінки молодих людей, розробка практичних рекомендацій по здійсненню реабілітації та ресоціалізації молоді, що страждає на наркоманію.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Проблеми трансформації і соціальних змін знайшли відображення в працях П. Бергера, І. Валерстайна, Т. Лукмана, П. Штомпки, а серед українських вчених - В. Бакірова, І. Бекешкіної, Є. Головахи, О. Куценко, С. Макєєва, Н. Паніної, В. Полторака, Н. Победи, Л. Сохань, Л. Хижняк, В. Шинкарука та інших. Теоретико-методологічні засади соціологічного дослідження цінностей та ціннісної свідомості були закладені в роботах Е. Дюркгейма, У. Томаса, Ф. Знанецького, М. Вебера, Т. Парсонса, М. Рокіча та інших. Серед вітчизняних науковців серйозний внесок у дослідження даної пробематики внесли В. Бакіров, В. Оссовський, В. Пилипенко, Н. Победа, І. Попова, А. Ручка, О. Якуба,.

Безпосереднє вивчення девіантної поведінки здійснювалось у західній соціології в межах цілої низки соціологічних теорій. Так, Е. Дюркгейм під девіантною поведінкою розумів таку, що не співпадає із суспільно прийнятими цінностями та нормами. Р. Мертон головною умовою відхилень вважав невідповідність між цілями та засобами їх досягнення. Саме в межах цього наукового напрямку відхилення вивчали Т. Парсонс, Р. Рубін та інші. Символічний інтеракціонізм визначав девіацію як дію індивіда, а не зовнішніх сил (Ч. Кулі, Дж. Мід та інші). На думку Е. Беккера, Е. Леммерта та Ф. Танненбаума, девіантна поведінка є результатом соціальної оцінки. Культурологічні теорії роблять акцент на аналізі культурних цінностей, що “сприяють” відхиленням (А. Коен, М. Міллер, Е. Сатерленд, М. Селлін). Поведінку людини у різноманітних сферах діяльності досліджували Ч. Бернард, М. Бламберг, М. Вебер, Р. Лайкерт, А. Маслоу, Н.Дж. Смелзер, Х. Хекхаузен.

Різноманітність наукових напрямків і течій в західній девіантології призвело до відсутності єдності у визначенні поняття “девіантна поведінка”.

У радянській соціології інтенсивне вивчення наркоманії, алкоголізму, злочинності, проституції, суїцидів почало здійснюватися ще в 20-х роках минулого століття (Г. Волков, М. Гернет, А. Герцензон, О. Корчажинська та інші). 30-60 роки ХХ століття характеризуються відсутністю досліджень з соціальних відхилень, в тому числі і наркоманії. В 50-60 роках з'являються дослідження медичної та юридичної спрямованості і лише пізніше - психологічні та соціологічні. Тому можна виділити дві основні групи наукових праць в цей період. В межах першої групи здійснювався історико-критичний аналіз зарубіжних досліджень девіації. Це “криміналістичні” праці М. Бабаєва, М. Дубиніна, В. Кудрявцева, Н. Кузнецової, Є. Сибірякова, А. Ратінова, а також соціологічні - В. Афанасьєва, Л. Іоніна, І. Кона, Г. Осипова, Є. Осипової та інших. Другу групу репрезентують дослідження сутності різних видів девіантної поведінки в радянському суспільстві. До даної групи належать праці, що носять методологічний та загальнотеоретичний характер (Я. Гилинський, В. Кудрявцев, О. Яковлєв). Різні аспекти злочинності вивчали Ю. Антоян, К. Ігошев, І. Карпець, Г. Міньковський, В. Кудрявцев, О. Яковлєв. Проблема проституції досліджувалась А. Габіані, Я. Гилинським, С. Голодом, І. Коном, І. Шмаровою та інш. Суїцидальну поведінку вивчали І. Алієв, Я. Гилинський, С. Смидович. Проблему наркоманії вивчали А. Габіані, Т. Іванова, Б. Левін та М. Левін, Г. Сілласте.

У 60-80 роках минулого століття молодіжні проблеми посіли помітне місце в тематиці соціологічних досліджень. Зокрема, у цей час були проведені масштабні дослідження з питань підготовки молоді до трудової діяльності, трудового виховання, професійної орієнтації та адаптації молодих людей у трудових колективах. Низка проектів була присвячена дослідженню стимулювання соціальної та трудової активності, проблем організації побуту молоді та форм її дозвілля (В. Алексєєва, В. Арбєніна, В. Бовкун, В Боряз, С. Іконнікова, В. Лисовський, О. Мателекіс, В. Проваторов, В. Смирнов, М. Тітма, Г. Чередніченко, В. Чупров, І. Шеремет, В. Шубкін, В. Ядов та інші).

Дослідженню девіантної поведінки молоді присвячені роботи В. Лисовського, І. Ільїнської, В. Левічева, В. Чупрова та інших. Вплив сім'ї і безпосереднього оточення молодого девіанта вивчався С. Агарковим, С. Резніковим, В. Солодовніковим, В. Поповим. Питання профілактики девіантної поведінки молоді поставали в дослідженнях Л. Волошиної, Н. Максимової, Б. Левіна, М. Левіна, І. Стрельчука та інших.

В Україні систематичне вивчення молодіжних проблем було започатковане на початку 70-х років (В. Оссовський, В. Паніотто, Є. Суїменко, В. Тарасенко, В. Черноволенко, харківська школа соціологів під керівництвом О. Якуби) дослідженнями проблем соціальної та професійної орієнтації учнів загальноосвітньої школи. З другої половини 70-х років діапазон досліджуваних в Україні молодіжних проблем поступово розширюється. До нього входять питання мобільності працюючої молоді, її ставлення до праці, життєвих планів і ціннісних орієнтацій (Л. Аза, В. Бакіров, Є. Головаха, В. Піддубний, Н. Побєда, І. Попова, А. Ручка, Л. Сохань, І. Шеремет, О. Якуба). Ще згодом проводяться дослідження, у тому числі й комплексні, спрямовані на визначення найрізноманітніших сторін життя молоді (О. Вишняк, О. Донченко, С. Макєєв, І. Мартинюк, В. Пилипенко, Н. Побєда, Н. Соболєва, Ю. Чернецький, М. Чурилов, В. Астахова, Л. Герасіна, О. Поступний, Л. Сокурянська). При цьому питання девіантної поведінки молоді знайшли відображення в дослідженнях О. Бандурки, В. Соболєва, О. Зелінського, Ю. Золотарьової, В. Іванової, В. Казакова, Н. Побєди, О. Ставицької, А. Демічевої, В. Тарасенка та інших науковців.

Віддаючи належне науковій та практичній значущості праць, в яких розглядалися питання девіантної поведінки та наркоманії, необхідно зазначити, що у вітчизняній та зарубіжній соціологічній та соціально-психологічній літературі відсутній цілісний аналіз даної проблеми, що поєднував би в собі висвітлення методологічних, теоретичних та практичних її сторін. Так, в наукових працях радянського періоду девіантна поведінка, по-перше, досліджувалась в межах стабільного суспільства. По-друге, відхилення аналізувалися під впливом і кутом зору кримінально-правової концепції. По-третє, дослідження носили ідеологічний характер. По суті перші дослідження наркоманії як соціального явища (а не лише його медичних та кримінальних аспектів) розпочалися лише в кінці 80-х років, коли було офіційно визнано наявність у суспільстві даного явища і з'явилася перша статистика з даної проблеми. В Україні до 90-х років не проводилися соціологічні дослідження розповсюдження наркотиків в молодіжному середовищі, що було обумовлено історичними, а саме політичними та ідеологічними, обставинами. Лише наприкінці 90-х років проблему молодіжної наркоманії як самостійної форми девіантної поведінки інтенсивно починають вивчати київські (О. Балакірєва, О. Яременко, В. Пилипенко, В. Казаков, В. Піддубний, М. Сакада), харківські (В. Соболєв, І. Рущенко, О. Поступний, Ю. Свєженцева, О. Сердюк, Ю.Бєлоусов) та одеські (В. Подшивалкіна, Т. Каменська, М. Левинський, Н. Мирошніченко) соціологи. Харківські вчені найбільш ґрунтовно досліджують наркоманію як соціальне явище, обґрунтовують необхідність застосування понять „наркотизм” та роблять спробу визначити поняття „наркотична ситуація”, досліджують динаміку та уточнюють основні тенденції розвитку наркотизму у молодіжному середовищі у другій половині ХХ століття, розроблюють модель соціальної технології профілактики наркотизму.

Разом з тим, треба зазначити, що в сучасній українській соціології ще не сформувався концептуальний підхід до визначення девіації в цілому та наркотизму зокрема, не визначені чинники, котрі впливають на розповсюдження соціальних відхилень у період суспільної трансформації. Не визначені особливості та механізми девіацій в молодіжному середовищі, не досліджені специфічні закономірності прояву наркоманії та її впливу на інші види девіантної поведінки молоді.

Отже, саме актуальність даної проблематики на етапі трансформації українського суспільства, а також недостатня розробленість методологічних, теоретичних і практичних питань вивчення девіантної поведінки сучасної молоді зумовили звернення автора дисертації до даної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідницького проекту “Наркоманія та девіантна поведінка молоді”, виконаного під егідою Міністерства в справах науки та технологій протягом 1996-1998 років за участю автора. Проект має реєстраційний номер 01.12.01/001-94 та затверджений вченою радою Інституту соціології НАН України. Крім того, тема дисертації безпосередньо пов'язана з проектом “Українське суспільство на порозі ХХІ століття”, який здійснювався впродовж 1994-2001 років Інститутом соціології НАН України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення особливостей наркоманії та девіантної поведінки різних груп молоді, ціннісного ставлення молодих людей до наркоманії, мотиваційних чинників залучення останніх до вживання наркотичних речовин.

Реалізація мети дослідження зумовила необхідність розв'язання наступних завдань:

- проаналізувати основні теоретико-методологічні підходи до вивчення девіантної поведінки, наркоманії та наркоситуації за умов суспільної трансформації;

- визначити особливості наркоситуації в Україні на сучасному етапі;

- вивчити причини розповсюдження наркоманії у молодіжному середовищі;

- проаналізувати мотиви залучення молоді до вживання наркотиків;

- визначити джерела інформації молоді про наркоманію та наркотичні речовини;

- дослідити особливості соціального середовища, яке породжує явище наркоманії, виявити соціальні групи молоді, що найбільшою мірою “відтворюють” наркоманів;

- вивчити ціннісне ставлення молоді до наркоманії та вживання наркотиків;

- проаналізувати вікові, сімейні, статеві, освітні особливості наркозалежної молоді, сфери її професійної (навчальної) діяльності;

- визначити зв'язок між інтенсивністю вживання наркотичних речовин і злочинністю, як девіантною поведінкою молодих людей;

- узагальнити результати емпіричного дослідження, практичний досвід та сформулювати рекомендації щодо профілактики та попередження розповсюдження наркоманії в Україні.

Об'єктом дослідження є наркоситуація в Україні та особливості її прояву в молодіжному середовищі.

Предметом дослідження є особливості девіантного прояву наркоситуації в молодіжному середовищі в Україні.

Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження. Методологічною основою даного дисертаційного дослідження є класична соціологічна позиція, яка передбачає наявність стійких причинно-наслідкових зв'язків у розвитку суспільства (Е. Дюркгейм, М. Вебер). Теоретичною базою дисертації є праці, що задовольнили необхідність співвідносного аналізу таких взаємопов'язаних явищ, як потреба, інтерес, мета, мотив, норма, цінність. Принципово важливими для дисертанта стали теорії соціальної дії та соціальної поведінки, системний та структурно-функціональний (аналіз структурних та функціональних особливостей ціннісної свідомості молоді) підходи. У процесі дослідження використовувались статистичні дані, а також соціологічні (анкетування та експертне опитування) та психологічні (тестування) методи.

Емпіричну базу дисертаційної роботи становлять результати репрезентативного Всеукраїнського соціологічного опитування в межах науково-дослідницького проекту “Наркоманія та девіантна поведінка молоді” (n = 1200), що проводилося за участю автора, а також соціологічного моніторингу “Українське суспільство на порозі ХХІ століття”, який проводився Інститутом соціології НАН України впродовж 1994-2001 років.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вирішене важливе наукове завдання: розроблено концептуальний підхід до теоретичного та емпіричного вивчення девіантної поведінки наркозалежної молоді, узагальнено та систематизовано результати соціологічних та соціально-психологічних досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців в контексті зазначеної проблематики. А саме:

- проаналізовані основні теоретико-методологічні підходи (біологічний, психологічний та соціологічний) до вивчення девіантної поведінки та наркоманії, показано їх відмінності, підкреслюється якісна перевага саме соціологічного підходу (с.17-56);

- на підставі аналізу зарубіжних соціологічних концепцій доведена найбільша переконливість для пояснення процесів, які відбуваються у сучасному суспільстві, тих теорій, що “вбачають” основні причини девіантної поведінки у соціальній нерівності і стратифікації суспільства (в межах структурного функціоналізму). Найбільш адекватною сьогоденним процесам в українському соціумі є теорія аномії Р. Мертона) (с.69);

- вперше емпірично (на основі аналізу даних, отриманих у дослідженнях цієї проблеми), виявлено, що найбільш поінформовані про наркоманію та наркотичні речовини молоді люди з південного та південно-східного регіонів України, найменше поінформована молодь із Криму та південно-західного регіону (с. 110-112);.

- вперше визначені джерела інформованості та міра довіри респондентів в питаннях наркоманії, а саме, що довірою користуються лікарі-наркологи, особи, які спробували наркотики, а також друзі, знайомі, родичі. Практично не користуються довірою молоді засоби масової інформації і вчителі (с.111-112);

- вперше виділено (у розрізі ціннісного підходу) дві грані наркопроблеми в Україні: 1) збільшення соціальної потреби в наркотиках, можливостей вибору споживачем наркотичних засобів; 2) впровадження в соціальне життя елементів так званої “нічної культури”, яка вимагає стимуляторів, у тому числі і наркотичних (с.116-119, 129);

- набули подальшого уточнення мотиваційні чинники залучення молоді до наркоманії та на основі емпіричного дослідження виявлено, що основними мотиваційними чинниками залучення молоді до наркоманії є невміння відмовитись від пропозиції спробувати наркотичну речовину, бажання отримати задоволення, а також інтерес. Підкреслено відмінності різних вікових та професійних груп молоді (112-116);

- набув подальшого розвитку аналіз найбільш значущих для молоді причин розповсюдження наркоманії в регіональному, освітньому, віковому, статевому та соціально-професійному аспектах. Показано, що найбільш значущими для молоді України в цілому виявилися такі причини, як невміння розпоряджатися вільним часом, втрата молоддю орієнтирів, вплив друзів, пошук нових відчуттів, спроба забути особисті проблеми (с.107-110);

- набув подальшого розвитку аналіз “взаємодії” молодіжних рухів і наркоманії. Показано, що на Заході злиття останніх відбувалося стрибкоподібно на початку 60-х років ХХ століття (і було пов'язане, в першу чергу, з “хіппі”). На Сході ця взаємодія відбувалася поступово, починаючи із середини 80-х років і не була пов'язана з якимось специфічним молодіжним рухом, показано що для молоді вживання наркотиків було не завжди усвідомленим, а швидше за все стихійним неусвідомленим протестом (c.130-153);

Теоретична та практична значущість дослідження. У дисертаційному дослідженні виявлено та проаналізовано комплекс чинників, які за умов суспільної трансформації зумовлюють залучення молоді до наркоманії. Узагальнено досвід дослідження проблеми зарубіжними та вітчизняними вченими. Вперше у вітчизняній соціології отримані результати про поінформованість української молоді стосовно наркоманії, рівень довіри молоді джерелам інформації про наркоманію та наркотики. Досліджено ціннісне ставлення молоді до наркоманії та вживанню наркотиків, визначено комплекс мотиваційних чинників залучення молоді до наркотиків, вивчено вплив вживання наркотичних речовин на злочинність як девіантну поведінку молодих людей.

Теоретичні та практичні висновки дослідження можуть бути спрямовані на суттєве підвищення ефективності соціально-психологічної роботи з важковиховуваними дітьми та підлітками, на вдосконалення профілактичних програм боротьби з наркоманією та соціальної роботи. Крім того, матеріали дисертаційної роботи можуть використовуватись (і використовуються автором) при розробці нормативних та спеціальних вузівських навчальних курсів із соціології, соціальної психології, соціальної педагогіки, соціальної роботи. Автор є регіональним тренером Програми Міністерства освіти та науки України /ПРООН/ЮНЕЙДС „Сприяння просвітницькій роботі „рівний-рівному” серед молоді України щодо здорового способу життя” та безпосередньо займається первинною профілактикою негативних явищ серед молоді на регіональному рівні.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно написаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення важливого наукового завдання - соціологічного аналізу наркоситуації в Україні, джерел інформованості молоді про наркотичні речовини, причин розповсюдження наркоманії та мотивів залучення молодих людей до вживання наркотиків, впливу наркоманії на злочинність як девіантну поведінку молоді.

Апробація результатів дослідження. Основні результати та положення дисертаційного дослідження доповідались та обговорювалися на наступних конференціях та семінарах: міжнародна конференція “Роль емоційного компоненту в людській діяльності та світосприйманні” (Дніпропетровськ, 1997р.), міжрегіональна науково-практична конференція “Діти в скруті: альтернативи вирішення проблеми” (Дніпропетровськ, 1998), круглий стіл проекту “Скажи наркотикам - Ні!” (Дніпропетровськ, 1998р.), Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Україна в ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти” (Дніпропетровськ, 2000), Всеукраїнська науково-практична конференція “Психолого-педагогічні аспекти профілактики асоціальної поведінки серед студентської молоді” (Дніпропетровськ, 2001), міжрегіональний семінар-практикум “Виконання Конвенції ООН про права дитини: досвід, проблеми, перспективи” (Дніпропетровськ, 2001), міжнародна конференція “Виховання - перевиховання - ресоціалізація”(Чудець, Польща, 2001), YІІІ міжнародна наукова конференція “Харківські соціологічні читання” (Харків, 2002), ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Соціологічна наука і освіта в Україні” (Київ, 2002), круглий стіл “Соціальні технології регіонального розвитку” (Дніпропетровськ, 2002), науково-методичних семінарах факультету психології та соціології ДНУ.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 10 публікаціях, 4 з яких - у виданнях, що входять до переліку фахових видань з соціологічних наук, затвердженого ВАК України. В главі 1 „Наркоситуация в мире и Украине”, яка опублікована в колективній монографії „Молодежь Украины и наркомания”, автору належить розробка матеріалу, що стосується наркоситуації в Україні (с. 12-21).

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу і загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Робота містить 1 таблицю та 7 малюнків. Список джерел складається з 388 найменувань. Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок. Список використаних джерел займає 30 сторінок та 19 аркушів займають додатки, в яких розміщено 15 таблиць та 2 малюнки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі міститься виклад актуальності теми дисертаційної роботи, показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету та основні завдання дослідження, його об'єкт, предмет, розкрито наукову новизну і практичну значущість одержаних результатів, апробацію.

У першому розділі “Девіантна поведінка молоді та наркоситуація як предмет соціологічного дослідження” здійснюється аналіз основних понять, необхідних для вивчення девіантної поведінки, наркоманії та наркоситуації. Наводиться загальна характеристика основних концепцій у контексті теми дисертаційної роботи.

У дисертації зазначається, що проблема девіантної поведінки є міждисциплінарною. Девіація (deviatio) означає (в перекладі з латині) відхилення. Термін “девіантна поведінка” отримує свою теоретичну розробку в кінці XIX - на початку XX століть. У цей час у вивченні проблеми девіантності існує низка напрямків, які ґрунтувались на природньо-натуралістичних критеріях особистісного, індивідуального розвитку і поведінки індивіда.

У сучасних дослідженнях девіантної поведінки найбільш чітко відстежуються біологічний, психологічний та соціологічний підходи, в межах яких презентовані різноманітні теорії та концепції. Біологічний підхід акцентує увагу на спадкових якостях, властивостях індивіда і віддає перевагу біологічним чинникам виникнення девіантної поведінки (фізичні риси, побудова тіла, аномалії статевих хромосом тощо). Представники біологічного напрямку впевнені, що девіантна поведінка має чисто біологічну основу і не пов'язана із соціальними чинниками. В рамках психологічного підходу можна умовно виділити психоаналітичний та власне психологічний напрямки. У контексті психологічного підходу дисертант детально аналізує концепції З. Фрейда, А. Адлера, Е. Фромма, К. Хорні, Г. Салівена, Е. Еріксона, Д. Марша, А. Коена, Б. Скіннера, Ч. Кулі, Г. Кеплана, А. Маслоу, К. Роджерса, І. Кона. Визначаючи девіації на особистісному рівні, даний підхід спрямований на встановлення зв'язку між девіантною поведінкою і особистісними рисами, на пошук можливих кореляцій між типом особистісних аномалій та девіантною поведінкою.

Нині більшість психологів і соціологів визнають, що за допомогою аналізу певної психологічної риси, конфлікту чи “комплексу” неможливо пояснити сутність злочинності або іншого типу девіації. Вірогідно, що остання виникає в результаті поєднання низки психологічних, соціальних та культурних чинників. У зв'язку з цим важливо підкреслити важливість і актуальність соціологічного підходу до вивчення девіантної поведінки. Дослідження соціологів наприкінці ХІХ - початку ХХ століть виявили зв'язок девіантної поведінки із соціальними умовами існування. Грунтовний статистичний аналіз різноманітних аномальних проявів (проведений Ж. Кетле, Е. Дюркгеймом) показав, що число аномалій у поведінці людей неухильно зростає у періоди війн, економічних криз, соціальних потрясінь. Це спростувало теорію “спадкового злочинця”, стверджуючи соціальну природу даного явища.

Соціологічний підхід до пояснення девіантної поведінки містить низку концепцій, які відрізняються між собою в залежності від загальної детермінанти досліджуваної проблеми. У витоків виникнення концепції девіації стоїть французький соціолог Е. Дюркгейм, який розробив концепцію соціальної аномії. Теорія Е. Дюркгейма дає уявлення про причини та наслідки різкої зміни ціннісно-нормативної системи суспільства. Наступним соціологічним напрямком, що пояснює девіантну поведінку, є теорія аномії Р. Мертона. У дисертаційній роботі також аналізуються (в межах соціологічного дослідження девіантної поведінки) концепції Т. Парсонса, Р. Макайвера і Д. Рісмена, С. де Гразіа, Л. Сроула, К. Бея, Р. Дарендорфа, Дж. Рекса, Ф. Танненбаума, Е. Гоффмана, Е. Леммерта, Г. Беккера, Я. Гилинського, В. Кудрявцева. У радянській соціології значного розповсюдження набув багатофакторний підхід, основною ідеєю якого є об'єктивні (соціальні) та суб'єктивні (особистісні) причини девіації, що вивляються спільно у динаміці.

Що стосується вивчення відхилень у молодіжному середовищі, то різні аспекти девіантної поведінки розглядались в контексті більш загальних проблем молоді. Суттєвий вклад у вивчення проблем девіантної поведінки вніс І. Кон. Соціологічний термін “девіація” він трактував як поведінку, котра порушує якісь соціальні або культурні норми, викликаючи насторожене чи вороже ставлення оточуючих за умов загрози (потенційної небезпеки) для нормального розвитку соціальних зв'язків.

У дослідженнях вітчизняних соціологів підкреслюється, що Україна опинилася в ситуації ненормативності, неясності сучасних норм. Їх непереконливість, необгрунтованість роблять, по-перше, проблему визначення девіації надто складною, так як все важче стає теоретикам і практикам відповідати на запитання: “У чому і від чого відбуваються відхилення?”. По-друге, невизначеність в критеріях, в межах дозволеного, відсутність ясних і зрозумілих процедур та міри відповідальності за вчинене об'єктивно “сприяють” розширенню “поля девіантності”. До речі, українськими соціологами (в рамках дослідження девіантної поведінки) вивчаються мотиви девіантної поведінки молодих людей, типологічні особливості кримінальної поведінки останніх, взаємозв'язок зайнятості молоді і злочинності, особливості девіації у середовищі учнівської молоді тощо.

Проблема вживання та розповсюдження наркотичних речовин є біопсихосоціальною, тому є предметом декількох наукових дисциплін, відповідно, існують самостійні підходи до аналізу наркотизма: медико-біологічний, психологічний, юридичний та соціологічний. Наукові підходи виникали паралельно з виникненням та розвитком самої проблеми. Соціологічний підхід є достатньо молодим, у зв'язку з чим відсутня єдина методологія аналізу наркотизма.

Перші вітчизняні дослідження проблем наркотизму належать до кінця ХІХ - початку ХХ ст. 30-60 рр. ХХ ст. характеризуються відсутністю досліджень з соціальних відхилень, в тому числі, і наркотизму. У 50-60-х рр. з'являються дослідження медичної та юридичної спрямованості і лише пізніше - психологічні та соціологічні. Соціологічні дослідження, що були проведені А.А. Габіані з вивчення як наркотизму, так і інших форм соціальних девіацій, внесли значний внесок у становлення соціології девіантної поведінки. У 80-90-х роках проблему алкоголізму та наркоманії ретельно починають досліджувати російські соціологи Інституту соціології АН СРСР - РАН. В Україні наприкінці 90-х років проблему молодіжної наркоманії як самостійної форми девіантної поведінки інтенсивно вивчають київські, харківські та одеські соціологи. У рамках соціології девіантної поведінки починає поступово формуватися спеціальна галузь - соціологія наркотизму.

Автор з позиції системно-структурного підходу розглядає наркотизм як елемент більш широкої системи, яку можна назвати „наркотична ситуація”, що піддається кількісному вимірюванню на любому етапі розвитку соціальної системи. Дисертант аналізує такі елементи наркоситуації як наркотизм, наркоманія, наркотик, наркоман, наркобізнес та робить висновок, що серед них системоутворюючим фактором є наркотизм як динамічне явище, за умов якого споживання наркотичних речовин виходить за межі індивідуальної поведінки і стає соціальним явищем, яке знаходить специфічну субкультуру, поділяється його агентами, виникають стійкі соціальні групи та особливі соціальні відносини між ними. Це призводить до трансформації соціальної структури та виникнення нових соціальних інститутів. Наркоситуація розглядається як система, що змінюється у часі. Таке розуміння наркоситуації дозволяє визначити показники, які охоплюють різні сторони наркотизму та пов'язаних з ним явищ, знаходять відображення у соціальній статистиці та можуть вимірюватися за допомогою конкретно-соціологічних досліджень.

У другому розділі “Механізми девіантної поведінки сучасної молоді” аналізується проблема соціальної поведінки, механізми її формування та закономірності вияву позитивних та негативних, соціально відхильних механізмів її формування. Враховується, що соціальна поведінка - багатозначне та багатофакторне явище, розглядаються його теоретичні основи, виходячи з структурного функціоналізму Т. Парсонса та Р.Мертона. Автор аналізує такі категорії як „соціальна дія” та „соціальна взаємодія” та робить висновок, що рівновага між елементами соціальної структури підтримується до тих пір, поки має місце задоволеність індивіда і досягнутими цілями, і інституціолізованими засобами їх досягнення. Девіантна поведінка є результатом неузгодженості між приписаними культурою намірами, спрямуваннями та соціально прийнятними засобами їх досягнення. Засіб впливу соціальної структури на поведінку особистості визначає певний тип пристосування особистості до культурних цілей та норм. Таких типів пристосування Р.Мертон пропонує п'ять: конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, бунт, із яких саме ретритизм є умовою таких форм девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, жебрацтво, суїциди та інші. Вибір такої форми пристосування обумовлений не прийняттям людиною як культурних цілей, так і інституціолізованих засобів їх досягнення.

Компонентами соціального механізму є фактори, що впливають на його ефективність. Т. Парсонс пропонує розрізняти зовнішні (соціальні) та внутрішні (психологічні, особистісні) фактори (явища та процеси).

Зовнішні, тобто загальносоціальні детермінанти - це конкретно-історичні економічні, культурні, політичні, національні процеси в суспільстві та глобальні проблеми людства. Внутрішні (особистісні) - це життєві умови, пов'язані з безпосереднім оточенням людини, що впливають на формування ціннісних орієнтацій, звичок, норм, стилю поведінки та способу життя.

Значне збільшення соціальних девіацій є закономірним результатом розвитку суспільства, яке знаходиться на стадії переходу до нової форми соціально-економічної організації. Перехід від планово-централізованої системи до ринкової не може здійснюватись плавно, безконфліктно, без глибоких змін та перетворень. Дослідження соціальної структури українського суспільства останніх років фіксують його нестійкість, аморфність і невизначеність. У перехідний період виникає нова система відносин рівності-нерівності, інтеграції-дезінтеграції у соціальному просторі. Головним фактором, що зумовлює виникнення девіацій в таких умовах є соціальна несправедливість. Наслідки соціальної несправедливості в суспільстві можуть виявлятися у вигляді соціальних конфліктів, послабленні соціальних зв'язків та соціального контролю. Несправедливість на макрорівні трансформується на мікрорівень і виявляється у поведінковій та ментальній спрямованості вчинків людей. З феноменом соціальної несправедливості пов'язане відчуження, дисбаланс між потребами та можливостями їх задоволення. Протиріччя між потребами людей, які постійно зростають, та нерівними можливостями їх задоволення набувають серед молоді найбільш гострого характеру в силу розбіжності між підвищеним енергетичним потенціалом молоді, бурхливим розвитком її фізичних, інтелектуальних та емоційних сил та недостатньою соціальною зрілістю, професійним та життєвим досвідом. Саме молодь особливо потребує соціального визнання, самоствердження. Незадоволення ж цих потреб може призвести до спроб реалізувати себе в поведінці, що відхиляється.

Напевно, можна припустити, що збільшення темпів наркотизації населення України може бути своєрідною розплатою суспільства за його модернізацію, перехід до індустріального суспільства, в результаті чого змінюється екологія, середовище, збільшується потік інформації, кількість рішень, які потрібно приймати. Модернізація - це новий ритм життя, більш жорсткі та незвичні вимоги в умовах ринкової економіки, високий рівень урбанізації, відчуження людей у великих містах, втрата соціального контролю. І якщо людина не в змозі витримати ритм життя та конкуренції, то наркотики - адекватний засіб психологічної компенсації та ілюзорного пристосування до дійсності.

Крім загальної причини девіантної поведінки та дії останньої у молодіжному середовищі в перехідний період суспільства, можна виділити деякі зовнішні чинники, що визначають велику вірогідність тих чи інших форм відхилень:

- дисфункція та деформація соціальних інституцій: може бути причиною таких явищ, як соціальна напруга та конфлікти; бажання змінити недіючий інститут іншими установами, переважно неформальними; послаблення функцій інституцій створює відчуття відсутності покарання та безвідповідальності за свої вчинки, при цьому індивідуальні відхилення стають масовими та набувають гострого характеру;

- деформація соціальних норм і ціннісних орієнтацій: полягає у відриві соціальної норми від конкретної реальності, у нестабільності та невизначеності норми, у послабленні її фактичного застосування, яка в наслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора, відбувається послаблення чи незастосування санкцій; така норма руйнує і інші компоненти суспільного життя - цінності, що виявляється у амбівалентності ціннісної системи молоді та призводить до ігнорування деяких соціальних норм та до викривлення відносин між людьми;

- маргіналізація суспільства, дезадаптація значної частини його індивідів: в сучасних умовах розвитку українського суспільства з'явилися нові причини росту маргіналізації - загальна нестабільність, руйнація звичних умов існування, існуючої системи цінностей, безробіття у її явних та прихованих формах, біженці, розпад СРСР та нове адміністративно-територіальне упорядкування об'єктивно призводить до посилення маргіналізації. Наявність у суспільстві негативних явищ знаходиться у прямій залежності від рівня безробіття, оскільки відсутність джерел існування сприяє різного роду правопорушенням. „Девіантний потенціал” молоді в українському суспільстві в цілому досить великий, що зумовлено також особливостями соціальної структури молоді як соціальної спільності. Молодь сама є маргінальною групою, тому що характеризується нестабільністю та перехідністю соціального статусу. Результати емпіричного дослідження підтверджують, що одним із факторів наркотизації молоді є її соціальна дезадаптація та дезінтеграція.

Зовнішні (загальносоціальні) детермінанти та соціальні інститути є носіями зовнішньої системи численних соціальних норм, політичних, етичних, правових та суспільних, колективних, групових ціннісно-нормативних приписів, які виконують функцію зовнішніх регуляторів поведінки людини, що в процесі соціалізації повинні бути переведені у систему внутрішньої регуляції.

Внутрішніми (особистісними) факторами девіантної поведінки молоді є життєві умови, пов'язані з безпосереднім оточенням людини, що впливають на формування ціннісних орієнтацій, звичок, норм, стилю поведінки та способу життя.

Соціально-психологічні механізми соціалізації відіграють роль “перехідного містка” між зовнішніми регуляторами, тобто груповими нормами і звичаями, традиціями, рольовими приписами, санкціями стимулювання і покарання, схвалення та засудження, внутрішніми регуляторами, диспозиціями, психологічними станами готовності до певних поведінкових реакцій. Соціально-психологічні механізми соціалізації полягають в тому, що через соціальні інститути та соціально-психологічні агенти здійснюється вплив з приводу цілеспрямованого формування у особистості певних поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, соціальних установок. Соціальними інститутами є сім'я, шкільні та трудові колективи, неформальні групи. Агентами соціально-психологічного впливу є засоби масової комунікації, радіо, телебачення, мистецтво, література, різні ідеологічні та релігійні впливи.

Автор аналізує вплив сім'ї на можливість формування девіантної поведінки молоді та робить висновок, що суттєвий вплив на формування особистості має стиль взаємовідносин з батьками, котрий лише частково зумовлений їх соціальним і матеріальним статусом. Дисертант аналізує п'ять стилів взаємовідносин у сім'ї, котрі однозначно є тактиками сімейного виховання: диктат, опіка, конфронтація, мирне співіснування, співробітництво, серед яких лише останнє є оптимальним стилем взаємодії, який не призводить до девіантної поведінки. Всі інші частіше за все сприяють негативному формуванню дитини. До наркотичної залежності можуть призводити як надмірна опіка, так і мирне співіснування, тобто безконтрольність та бездоглядність, надання дитині повної свободи та незалежності. Значення шкільної дезадаптації та вплив на “формування” девіантної поведінки молоді засобів масової інформації детально розглядаються автором у дисертації.

Автор вважає, що соціально-психологічні механізми соціалізації можна поділити на усвідомлені та неусвідомлені. До неусвідомлених належать навіювання, наслідування та ідентифікацію. Усвідомленими можна вважати такі феномени як референтна група, престиж, авторитет, популярність.

Одним із видів девіантної поведінки молоді є наркоманія, тобто соціальне явище, котре характеризується масовим відходом молоді від адекватного сприйняття дійсності в результаті немедичного вживання наркотичних речовин. Цей відхід від дійсності відбувається там і тоді, коли руйнуються соціальні зв'язки, взаємовідносини особистості і суспільства, коли особистість випадає з процесу соціалізації (потрапляючи в процес відчуження).

У третьому розділі “Наркоситуація в молодіжному середовищі” аналізується наркоситуацію в Україні та на основі результатів емпіричного дослідження розглядаються джерела поінформованості молоді про наркотичні речовини, мотиви залучення молодих людей до наркоманії, причини розповсюдження останньої у молодіжному середовищі.

Дисертант на основі статистичних даних аналізує наркоситуацію в Україні та робить висновок, що протягом останнього десятиліття чисельність осіб, що вживають наркотичні речовини та хворіють на наркоманію невпинно зростає. Відбуваються серйозні зміни в процесах наркотизації. Сучасний стан наркоситуації в молодіжному середовищі має наступні тенденції:

1) наркоманія в Україні, з одного боку, „подорослішала”, оскільки зменшується відсоткове співвідношення серед осіб, що вживають наркотики та хворіють на наркоманію, молоді до 30 років до загальної кількості осіб, які вживають наркотики. З іншого боку, наркоманія „помолодшала”, оскільки збільшується кількість неповнолітніх, які вживають наркотики та хворіють на наркоманію. Зменшується вік перших спроб наркотиків до 13-14 років, іноді навіть до 9-12 років. Таким чином, особлива небезпека наркоманії сьогодні полягає в тому, що наркоманія вийшла за межі традиційно уражених груп населення, наприклад має місце розповсюдження наркотиків серед „нових українців” як засобу відпочинку, тому групу підвищеного ризику залучення до вживання наркотиків нині складають підлітки, студенти, бізнесмени, безробітні, бомжі, жінки сфери секс-бізнесу, сільські жителі;

2) збільшується відсоток молоді, що вживає водночас декілька речовин, особливо серед підлітків (це явище має назву полінаркотизм);

3) збільшується кількість жінок, що залучається до вживання наркотиків;

4) переважна кількість наркоманів вживає власноручно вироблені наркотики, які зазвичай погано очищені, внаслідок чого викликають надто швидку психічну, фізичну та соціальну деградацію та смерть хворих;

5) із розвитком міжнародних зв'язків в Україну все частіше потрапляють наркотики зарубіжного виробництва, в тому числі і „важкі”, відбувається розширення номенклатури наркотичних препаратів, що спричиняє тенденцію більшого їх вживання серед молоді та появи нових типів наркоманії.

6) наркотики, особливо синтетичні, вже стали атрибутом молодіжного дозвілля та невід'ємною особливістю молодіжної субкультури, компонентом спілкування, особливо у підлітково-молодіжному середовищі. Цьому сприяє впровадження в соціальне життя елементів так званої “нічної культури”, яка вимагає стимуляторів, у тому числі і наркотичних.

7) прозорість кордонів СНД, особливо північних та східних, через які в Україну постачаються наркотики, сприяє тому що Україна опинилася втягнутою у сферу діяльності міжнародного наркобізнесу. Діють незначні структури наркобізнесу та сформувалися шляхи постачання наркотичних речовин в Україну.

Найбільш ураженими наркоманією регіонами України є регіони вугільного басейну (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області), Чорноморського басейну (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, АР Крим), великі промислові міста (Київ, Кривий Ріг). Найменше враженими є області західного регіону.

Автор на основі емпіричного дослідження робить висновок, що найбільш значущими причинами розповсюдження наркоманії для молоді України є: невміння розпоряджатися вільним часом; втрата молоддю орієнтирів; вплив друзів, знайомих; пошук нових відчуттів; спроба забути особисті проблеми. При цьому мають місце регіональні особливості. Така причина як “втрата молоддю орієнтирів” найбільш вагома для центрального регіону, південно-східного, східного та північно-західного регіонів. Найменш вагома ця причина для молоді Криму. “Невміння розпоряджатися вільним часом” найбільш притаманне для молоді центрального регіону, південно-східного та південного регіонів. Для Криму і північно-східного регіону ця причина є найменш значущою. “Неусвідомлення і нерозуміння наслідків вживання наркотиків” найбільш стосується молоді південно-східного регіону, а також в Києві, в західному та північно-західному регіонах. “Вплив знайомих” є найбільш актуальним в північно-східному, південно-східному, західному регіонах та в м. Києві. “Прагнення до пошуку нових відчуттів” найбільш характерне для молоді північно-східного регіону та столиці.

Мають місце також певні вікові та освітні відмінності стосовно причин залучення молоді до вживання наркотичних речовин. Залежно від соціально-професійного статусу респондентів простежується деяка специфіка в розумінні причин поширення наркоманії в молодіжному середовищі. Однак, загалом причини розповсюдження наркоманії з точки зору всіх соціально-професійних груп молоді розподілились наступним чином: невміння розпоряджатися вільним часом, втрата молоддю орієнтирів, неусвідомленість наслідків, а вже потім - пошук нових відчуттів і спроби забути особисті проблеми, вплив знайомих.

Найбільш поінформованими про наркоманію і наркотичні речовини є молоді люди, котрі проживають у південному і південно-східному регіонах України. Найменш інформована молодь Криму та південно-західного регіону. Можна відзначити певну залежність між рівнем освіти і поінформованістю молоді України про наркоманію та наркотичні речовини. Тобто, чим вища освіта, тим вищий рівень інформованості молоді про наркотичні речовини.

Найбільшою довірою (серед молоді) у питаннях наркоманії користуються лікарі-наркологи, особи, які вживали наркотики, а також друзі, знайомі, батьки, родичі, працівники правоохоронних органів. При цьому слід зазначити, що практично не користуються довірою респондентів засоби масової інформації. І цей факт досить красномовно свідчить про рівень ефективності антинаркотичної пропаганди в українських засобах масової інформації. Досить показовим є і те, що не користаються довірою у молодих людей (з точки зору інформації про наркоманію) і вчителі. З точки зору соціально-професійного статусу довіра джерелам інформації також має свою специфіку. Так, для учнів та студентів найбільш авторитетними є друзі, знайомі. Для фахівців-гуманітаріїв авторитетними є лікарі-наркологи. Правоохоронці користуються найбільшим авторитетом у військовослужбовців, найменшим - в учнівської молоді.

Результати дослідження свідчать, що, мотиваційними чинниками залучення молоді до наркоманії є невміння відмовитися від пропозиції спробувати наркотичну речовину, бажання одержати задоволення, а також інтерес. Автор розглядає основні мотиви залучення молоді до наркоманії також крізь призму віку, статі, освітнього рівня, соціально-професійного статусу респондентів.

У розрізі ціннісного підходу в дисертації відокремлюються дві грані наркопроблеми в українському суспільстві: 1) зростання соціальної потреби в наркотиках, можливостей вибору споживачем наркотичних засобів; 2) впровадження в соціальне життя елементів так званої "нічної культури", яка вимагає стимуляторів, у тому числі і наркотичних. Тобто, має місце наркосередовище, яке забезпечує безперешкодний рух наркотиків до споживача, передачу “наркосвідомості” і досвіду. Мова йде про молодіжну субкультуру, ядром якої є ціннісне ставлення до наркотиків, оточених аурою міфів, ілюзій, фантазій стосовно функцій і особливостей циркуляції останніх в суспільстві. Також, ми маємо споживача, котрий поєднує вживання наркотиків зі своїм світосприйняттям.

У четвертому, розділі “Вплив наркоманії на злочинність як девіантну поведінку молоді” автор аналізує вплив вживання наркотичних речовин на злочинність. При цьому проблема молодіжної наркоманії розглядається як форма соціального протесту, тобто, з точки зору конфліктного сценарію взаємодії молоді з суспільством і державою.

Проблема соціального протесту молоді (тісно пов'язана з конфліктом поколінь) має глибокі корні, тривалу історію вивчення і знайшла досить широке відображення у філософській та соціологічній літературі. Досить назвати роботи Шекспіра, Дідро, Гете, Фрейда, Фромма, Дарендорфа. Соціально-психологічний аналіз відносин між поколіннями зробив американський соціолог К. Кенністон, стверджуючи, що причиною конфлікту є “історична невідповідність” старшого покоління новим потребам.

До середини ХХ століття історія не мала яскравих прикладів автономних масових рухів молоді (як специфічної соціально-демографічної групи), її боротьби за свої права (проти катуваня батьків). Молодь кінця ХІХ - початку ХХ століть розшаровувалась швидше за класовими або соціально-груповими ознаками, за ознаками належності її представників до “верхів” чи “низів”. Першим чисто специфічним молодіжним рухом (який відображав інтереси і ідеали “дітей”) було так зване “втрачене покоління”. Його ідеологами виступали молоді західні письменники. Цей рух був не масовим, а швидше елітарним. І вживання наркотиків було швидше винятком, а не правилом. На другому етапі виникнення специфічних молодіжних рухів (в середині 50-х років ХХ століття) формується низка близьких між собою течій у різних країнах світу. У США - це “розбите покоління”, або “бітники”, або “хіпстери”. В Англії близьким до них було покоління так званих “сердитих людей”, у ФРН - “група-47”. Основною причиною цього руху було розчарування “дітей” у суспільстві “батьків”, неприйняття останнього за конформізм, брехню та лицемірство.

“Зародком” молодіжних рухів протесту у колишньому Радянському Союзі можна вважати так звану культуру “стиляг” (кінець 50-х - початок 60-х років ХХ століття). В основі своїй це було неусвідомлене наслідування західної моди, котре сприймалось державними, партійними і комсомольськими органами як виклик радянській культурі і моралі. Однак, це була швидше субкультура (а не рух), яка була замінена на радянський варіант “хіппі”. Але якщо на Заході “хіппі” передавали майже всім наступним молодіжним рухам і групам традицію вживання наркотиків, то в Радянському Союзі цього не відбувалось. Наркотики в молодіжне середовище масово “проникли” пізніше, в середині 80-х років. Отже, якщо на Заході злиття молодіжних рухів з наркоманією відбувалося стрибкоподібно на початку 60-х років (і було пов'язане в першу чергу з “хіппі”), то на Сході це злиття відбувалось повільно, починаючи із середини 80-х років і не було пов'язане з якимось специфічним і певним рухом молоді, для якої вживання наркотиків було не завжди усвідомленим (а швидше стихійним, неусвідомленим) протестом. Разом з тим у “молодіжній” наркоманії Заходу і Сходу багато спільного. По-перше, вона являє собою велику небезпеку для будь-якого суспільства. По-друге, наркоманія є формою індивідуального протесту, який здійснюється індивідом на мікрорівні. При цьому вживання наркотиків (в якості форми соціального протесту) може носити як свідомий, так і стихійний, неусвідомлений характер. Найбільшу загрозу має саме стихійний протест, адже в цьому випадку вживання наркотиків презентує собою спосіб життя.