Пенсійне забезпечення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Херсонський державний університет

Факультет психології, історії та соціології

Кафедра соціальної роботи та соціальної педагогіки

Реферат

з дисципліни: Соціальна геронтологія

на тему «Пенсійне забезпечення в Україні»

Виконала:

студентка 412 групи

Шокарєва Юлія

Херсон 2014



Зміст

Вступ

1. Етапи реформування пенсійної системи в Україні

2. Визначення трудового та страхового стажу у вітчизняному пенсійному забезпеченні

3. Розвиток системи недержавного пенсійного страхування

4. Покращення законодавчого забезпечення реформування системи пенсійного забезпечення в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним з головних чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об'єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з най актуальних для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.

Однією з найважливіших складових діяльності держави у галузі соціальної політики є законодавче регулювання та організація пенсійного забезпечення громадян. З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію - забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, до державного та місцевих бюджетів, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні. законодавчий пенсійний страховий стаж

Невідкладним завданням є реформування у сфері пенсійного забезпечення. Нагальність його розв'язання зумовлюється цілою низкою проблем, серед яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсій, невідповідність розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатного періоду, існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення та інші.

Процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочато - прийнято низку законів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже, соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року Верховною Радою України законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої солідарної пенсійної системи.

Пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту, забезпечення соціальної справедливості, стабільності та злагоди у суспільстві.



1. Етапи реформування пенсійної системи в Україні

Після розпаду Радянського Союзу та переходу до ринкових відносин в економіці пенсійна система в Україні перестала бути ефективною і потребувала термінового реформування. Але відсутність під час розробки національного пенсійного законодавства незалежних економічних обґрунтувань і актуарних розрахунків, ігнорування демографічних тенденцій та розширення пільгових пенсій спричинило фінансову неспроможність пенсійної системи України. Для компенсації дефіциту коштів у Пенсійному фонді України Верховна Рада України спочатку запровадила надвисокий тариф страхового збору з підприємств - 55,88% фонду оплати праці, який протримався лише протягом першого кварталу 1992 року. Подібні необґрунтовані і шкідливі заходи у податковій системі стали одним з головних чинників тонізації економіки України. З квітня 1992 року парламент був змушений зменшити цей непосильний соціальний податок до 32%, оскільки це також негативно впливало на конкурентоспроможність українських товарів. [2, c.60]

У 90-х роках ХХ століття через низький рівень оплати праці, виплату заробітної плати в натуральній формі та заборгованість з її виплати було значно звужено базу нарахування внесків. Практика списання заборгованості зі сплати пенсійних внесків підривала фінансову базу пенсійної системи і провокувала серед роботодавців ухилення від сплати пенсійних внесків. З урахування усіх цих чинників було вирішено проводити пенсійну реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Реформування пенсійної системи в Україні, незважаючи на те, що ці питання та урядовому рівні піднімалися ще до набуття Україною самостійності відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Української Ради профспілок від 18 листопада 1989 року № 284 «Про невідкладні заходи щодо підготовки і проведення реформи пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування пенсійної системи є перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи до пенсійного страхування, в основі якого лежить принцип солідарності, з визначенням розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат та персоніфікації обліку пенсійних страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно до цього Указу Президента України було проведено ряд першочергових заходів, спрямованих на реформування пенсійного забезпечення в Україні:

1. Зменшення та ліквідація заборгованості з виплати пенсій. Цей захід був спрямований на збереження соціальних гарантій та створення передумов запровадження нової пенсійної системи. З цією метою Президентом України було видано ряд указів, а зокрема, «Про впорядкування та раціональне використання коштів Пенсійного фонду України та оплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування», «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій», а потім Верховною Радою України було прийнято низку змін до закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якими значно було розширене коло платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та об'єктів оподаткування. Зокрема до числа платників такого збору були включені також: фізичні особи, які виконують роботи чи надають послуги згідно з цивільно-правовими договорами; здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння; підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно і інші.

2. Запровадження персоніфікованого обліку внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Протягом 1998 р. - 2000 року було проведено комплекс заходів щодо поетапного впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку згідно Указу Президента Персоніфікований облік спрямований на удосконалення чинної солідарної пенсійної системи та є підґрунтям для запровадження накопичувальної системи, а також спрямований на:

а) легалізацію доходів працюючих громадян;

б) зменшення тіньового сектору економіки;

в) скорочення неформальної зайнятості;

г) збільшення диференціації пенсій залежно від трудового внеску.

З 1 липня 2002 року обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку згідно положення про організацію персоніфікованого обліку.

3. Розмежування джерел фінансування пенсій і соціальних виплат та звільнення Пенсійного фонду від невластивих йому виплат. Цей захід передбачає:

а) цільове та ефективне використання коштів Пенсійного фонду;

б) здійснення виплат Пенсійним фондом лише тим громадянам, які брали участь у формуванні його коштів;

в) забезпечення адресності наданні соціальних виплат;

г) звільнення Пенсійного фонду від виплат пенсій згідно із Законами України: «Про судову експертизу», «Про зайнятість населення», «Про державну службу», «Про донорство крові та її компонентів» від виплати соціальних пенсій та ряду соціальних допомог.

4. Удосконалення організаційної структури пенсійного фонду включає:

а) формування Пенсійного як страхового фонду, в якому поєднані всі функції щодо пенсійного забезпечення (реєстрація платників внесків, збір внесків, їх персоніфікований облік, призначення та виплата пенсій).

б) створення наглядової ради в Пенсійному фонді;

в) запровадження державного нагляду за дотриманням пенсійного законодавства;

г) зменшення адміністративних витрат, пов'язаних з виплатою пенсій, шляхом виплати пенсій через банки і зменшення тарифу послуг підприємств зв'язку за доставку пенсій;

д) підвищення ефективності роботи інших страхових фондів шляхом здійснення пенсійним фондом функцій по збору і обліку внесків, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю справляння зборів. [7, c.33]

5. Вдосконалення чинного пенсійного законодавства включає:

а) поступове запровадження зв'язку між розміром пенсії і участю працівника у формуванні коштів Пенсійного фонду - збільшення тривалості часу роботи, за який враховується заробіток для обчислення пенсій, врахування заробітку для обчислення пенсії з даних системи персоніфікованого обліку;

б) стимулювання більш пізнього виходу на пенсію шляхом збільшення розміру пенсії в разі відстрочки часу виходу на пенсію;

в) поступове перенесення джерел фінансування пільгових пенсій за Списком №1 за рахунок коштів підприємств;

г) запровадження нового порядку відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду на фінансування дострокових пенсій та пенсій за Списком №2;

д) запровадження диференційованих ставок внесків для окремих категорій працівників, яким надано право на призначення пенсій в підвищених розмірах.

6. Створення законодавчої бази для нової пенсійної системи - це прийняття законів України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» та «Недержавне пенсійне забезпечення». З метою розроблення узгодженої стратегії реформування пенсійного забезпечення в Україні Указом Президента України було утворено Державну раду з питань пенсійної реформи як консультативно-дорадчий орган та затверджено Положення про Державну раду з питань пенсійної реформи. [2, c. 65]

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових умов пенсійного забезпечення громадян передбачила і перерахування пенсій нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів пенсій з першого дня запровадження нового закону.

2. Визначення трудового та страхового стажу у вітчизняному пенсійному забезпеченні

Трудовий стаж в загальній формі визначається як тривалість трудової діяльності працівника. Стосовно сфери пенсійного забезпечення трудовий стаж можна визначити як нараховану за встановленими правилами тривалість минулої трудової та іншої суспільно корисної діяльності громадян, яка протікає в певних, визначених законом, суспільних формах і з якою пов'язуються правові наслідки в галузі пенсійного забезпечення.

Трудовий стаж, як особлива міра величини трудової діяльності, має кількісну і якісну характеристики. Перша відображує загальну тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, друга - є показником не тільки тривалості, а й характеру трудової діяльності за певними кваліфікаційними ознаками (важкі та шкідливі умови праці, сфера, в якій проходить трудова діяльність, неперервність праці тощо). Виходячи з цього, трудовий стаж поділяється на: загальний стаж; спеціальний та неперервний стаж.

Загальний трудовий стаж - це загальна сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від тривалості перерв у ній, нарахована за встановленими правилами. Загальний стаж для права пенсійного забезпечення має особливо велике значення. Тільки за наявності певної його тривалості виникає право на пенсійне забезпечення в старості, в разі втрати годувальника, який помер від загального захворювання, у разі настання інвалідності внаслідок загального захворювання, а в окремих випадках і за вислугу років. Від тривалості загального трудового стажу залежить розмір вказаних трудових пенсій, оскільки його тривалість за період до набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто до 1 січня 2004 року, зараховується до страхового стажу. [2, c. 66]

У стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Крім цього до стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

б) творча діяльність членів творчих спілок, а також інших творчих працівників, які не є членами таких спілок, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби;

г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи;

є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;

з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше десяти років. [8, стаття 56]

Страховий стаж обчислюється територіальними органами пенсійного фонду за даними що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до запровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до 1 січня 2004 року.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж розмір страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати (мінімальний страховий внесок).

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою мінімального страхового внеску, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою мінімального страхового внеску. Якщо така доплата не була здійснена, страховий стаж враховується пропорційно, тобто до страхового стажу зараховується період, визначений за формулою:



ТП = Св:В,

де, ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

За періоди, які припадають на догляд за дітьми до досягнення трирічного віку, догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом першої групи, за престарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, та періоди строкової військової служби страхові внески, починаючи з 1 січня 2005 року, сплачуватимуться відповідними державними бюджетами у розмірі десяти відсотків розміру страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати із наступним збільшенням його щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати. Зазначені періоди враховуватимуться як періоди, за які сплачено страхові внески у повному розмірі, тобто вважається, що для цих осіб виконані умови сплати в ці періоди внесків у сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. [2, c. 80]

3. Розвиток системи недержавного пенсійного страхування

Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

1) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

2) страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та законодавства про страхування;

3) банківськими установами відповідно до Закону «Про недержавне пенсійне страхування» та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законодавством.

Отже, недержавне пенсійне забезпечення, крім Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», регулюється також законодавством про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, законами України «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про інститути спільного інвестування», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», іншими законами та нормативно-правовими актами прийнятими відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється за такими принципами:

1) законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

2) заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні;

3) добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об'єднаннями фізичних осіб та об'єднаннями юридичних осіб;

4) добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати;

5) добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

6) економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

7) неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;

8) рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі;

9) визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи;

10) гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих цим Законом;

11) цільового та ефективного використання пенсійних коштів;

12) державного регулювання діяльності недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням. [3, стаття 4]

Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є фізичні і юридичні особи як учасники відносин, що регулюються Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», а суб'єктами:

- недержавні пенсійні фонди - юридичні особи, створені відповідно до Закону, які мають статус неприбуткової організації, функціонують та провадить діяльність винятково з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснюють пенсійні виплати учасникам фонду;

- страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті - це Страховик, який отримав ліцензію на страхування життя;

- банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

- учасники та вкладники пенсійних фондів - це особи, на користь яких сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і які мають або набудуть право на одержання пенсійних виплат з такого фонду, є учасниками пенсійного фонду. Учасниками пенсійного фонду можуть бути громадяни України, іноземні та особи без громадянства. Участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною.

Недержавні пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновників. Виключним видом діяльності для них є недержавне пенсійне забезпечення. Вони не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду та прибутку від інвестування пенсійних внесків. Єдиним органом управління - є рада пенсійного фонду. За видами пенсійні фонди можуть утворюватися відкриті, корпоративні та професійні пенсійні фонди.

Для здійснення контролю за поточною діяльністю пенсійного фонду і вирішення основних питань його роботи із числа представників, делегованих засновниками пенсійного фонду та роботодавцями - платниками корпоративного пенсійного фонду, утворюється рада фонду у кількості же менше п'яти осіб. Рада фонду провадить свою діяльність у порядку, визначеному статутом пенсійного фонду та відповідно до вимог Закону України «Про недержавне пенсійне страхування», зокрема:

1) звітує про діяльність пенсійного фонду перед зборами засновників фонду;

2) реєструє в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України зміни до пенсійних схем фонду, погоджені із засновниками;

3) затверджує інвестиційну декларацію та зміни до неї;

4) обирає голову та секретаря ради фонду з числа членів ради;

5) заслуговує звіти про діяльність адміністратора, осіб, які здійснюють управління активами пенсійного фонду, зберігача та приймає рішення щодо цих звітів;

6) затверджує інформацію про фінансовий стан пенсійного фонду, яка підлягає оприлюдненню в порядку, встановленому Законом, та розглядає аудиторський висновок;

7) здійснює контроль за цільовим використанням активів пенсійного фонду;

8) розглядає спірні питання, віднесені статутом пенсійного фонду до компетенції ради цього фонду. [стаття 14, 3]

4. Покращення законодавчого забезпечення реформування системи пенсійного забезпечення в Україні

Правове регулювання у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування можна визначити як форму регулювання суспільних відносин у цій сфері, за допомогою якої поведінка учасників цих відносин проводиться у відповідність до вимог, що містяться у нормах права.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним пенсійним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Саме ця норма Конституції є правовою основою системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, частиною якого є пенсійне страхування.

Базовим законом у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цим законом врегульовано загальні принципи побудови системи соціального страхування. Основним законом, що регулює питання загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, в якому уперше комплексно врегульовано всі питання, пов'язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, - від визначення суб'єктів цієї системи, їхніх прав та обов'язків до порядку сплати страхових внесків, здійснення пенсійних виплат, механізму управління цією системою. Донедавна всі ці питання регулювалися різними законодавчими актами, які належали до різних галузей права. Наприклад, умови та розміри пенсій визначалися Законом «Про пенсійне забезпечення», питання обов'язкових платежів до Пенсійного фонду - Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», механізм управління пенсійною системою взагалі не було врегульовано на законодавчому рівні. Важливим у цьому законі є те, що вперше визначено поняття пенсійного законодавства та предмет його правового регулювання згідно зі статтею 4 цього закону законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода яких на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів і нормативно-правових актів, ухвалених відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. [7, c. 58-59]

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

- види пенсійного забезпечення;

- умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;

- пенсійний вік для чоловіків і жінок, з досягненням якого особа має право на пенсійні виплати;

- джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;

- умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;

- організація та порядок управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, в інших законодавчих актах не можуть міститися норми, які регулюють ці питання. З урахуванням цього мають бути внесені зміни майже до 40 законів України для увідповіднення їх до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, сьогодні питання пенсійного забезпечення регулюється більш ніж двадцятьма законами України, які встановлюють спеціальні умови пенсійного забезпечення окремих категорій осіб. Це закони України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про Національний банк України», «Про статус народного депутата України» і інших. Водночас. Крім Конституції та законів України, правове регулювання у сфері пенсійного забезпечення здійснюється на підставі інших актів законодавства: актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативно-правових актів органів виконавчої влади.

Стаття 5 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає коло питань, які регулюються виключно цим законом, а саме:

- принципи та структура системи пенсійного страхування;

- коло осіб, які підлягають пенсійному страхуванню;

- платники страхових внесків, їхні права та обов'язки;

- види пенсійних виплат;

- мінімальний розмір пенсії за віком. [7, c.61]

В умовах постійного зростання кількості суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню, всі питання, пов'язані із загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, неможливо врегулювати одним або кільком спеціалізованими законодавчими актами. Відповідно виникає потреба у застосуванні правових норм інших галузей права, а зокрема окремі питання, які виникають у сфері пенсійного страхування, регулюються цивільним, кримінальним, адміністративним законодавством, законодавством у сфері праці, підприємництва. Так, статтею 212 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за ухилення від сплати страхових внесків; Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає загальні принципи притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення, зазначені у статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За загальним правилом норми національного законодавства застосовують у частині, що не суперечить міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Не є винятком і законодавство у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Усього на цей час діє 12 міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими державами щодо пенсійного забезпечення. Цими договорами передбачено спеціальні умови пенсійного забезпечення громадян держав, які підписали відповідні договори, відмінні від загальних правил, встановлених національним законодавством. [7, c. 62-63]

З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» 9 липня 2003 року і набранням чинності його з 1 січня 2004 року, було створено законодавчу базу для розвитку системи добровільного пенсійного забезпечення, яка надає можливість громадянам робити додаткові добровільні накопичення на старість. Цей Закон установлює:

1) поняття системи недержавного пенсійного забезпечення;

2) коло осіб та умови їх участі в системі недержавного пенсійного забезпечення;

3) види недержавних пенсійних фондів, порядок їх утворення та функціонування;

4) порядок використання, захист та інвестування пенсійних активів;

5) види пенсій та порядок їх виплати;

6) успадкування пенсійних активів;

7) звітність у системі недержавного пенсійного забезпечення;

8) відповідальність юридичних осіб, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного страхування;

9) державний нагляд за юридичними особами, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

На сьогоднішній день це є єдиний законодавчий акт, спрямований на впорядкування діяльності з цього виду страхування громадян. Однак слід зазначити, що сьогодні вже існують організації, які зареєстровані як недержавні пенсійні фонди та займаються залученням коштів від підприємств та громадян для управління цими коштами з подальшим накопиченням та виплатою громадянам так званої додаткової пенсії. Департаментом нагляду за недержавними пенсійними фондами був складений список таких організацій та розроблений план проведення перевірок діяльності зазначених організацій. Перевірки проводяться працівниками департаменту та працівниками Комісії, які знаходяться в регіонах. Також з метою оптимізації роботи працівників в регіонах Управління виїзного нагляду були розроблені методичні рекомендації по проведенню перевірок недержавних пенсійних фондів, що провадять свою діяльність до набрання чинності Законом України «Про недержавне пенсійне страхування».

Особи, що були зареєстровані і провадили діяльність з недержавного пенсійного забезпечення на день набрання чинності Законом у разі використання пенсійних планів або пенсійних схем, що базується на внесках роботодавців за рахунок прибутку, мають право продовжувати роботу, пов'язану із здійсненням такого пенсійного забезпечення для існуючих на дату набрання чинності цим Законом учасників пенсійних фондів, за умови подання до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України детальної інформації щодо методології розрахунків пенсійних виплат.

Відповідно до частини 12 статті 20 зазначеного Закону при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом І або ІІ групи народному депутата призначається пенсія в розмірі 80% місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Пенсія народному депутату виплачується в повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. У разі виходу на пенсію народному депутату виплачується грошова допомога в розмірі дванадцяти місячних посадових окладів працюючого народного депутата за рахунок бюджетних призначень. У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Отже, процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочато - прийнято низку законів, спрямованих на підвищення ефективності пенсійного страхування, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже, соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року Верховною Радою України законів України «Про недержавне пенсійне страхування» і «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої солідарної пенсійної системи.

Висновки

Згідно статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного забезпечення, яка охоплює всіх непрацездатних осіб похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати, яким провадяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсії, компенсаційних виплат, додаткових пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Враховуючи те, що система пенсійного страхування є складовою загальної фінансової системи країни, вона функціонує на основі єдиних макроекономічних показників розвитку України, зокрема таких як демографічна ситуація. Стан використання трудового потенціалу, досягнутий рівень розвитку економіки і соціальної сфери та інших чинників, а також очікуваних тенденцій зміни цих чинників у перспективі.

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні було зумовлене низкою проблем макроекономічних і демографічних. Одна з них полягала у тому, що значно зростала кількість пенсіонерів, а інша в низькій зайнятості населення та поширення практики надання пільг із сплати пенсійних внесків, що суттєво послаблювало фінансову базу пенсійної системи. З урахуванням усіх цих чинників в Україні було проведено реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне страхування», якими детально регламентуються правові засади функціонування реформованої системи пенсійного страхування і які набули чинності з 1 січня 2004 року двох рівнів нової пенсійної системи: реформованого солідарного рівня та добровільного недержавного пенсійного забезпечення. З набуття чинності цими законами процес пенсійної реформи в Україні вступив у фазу активних практичних дій.

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових умов пенсійного страхування громадян передбачила і перерахування пенсій нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів пенсій з першого дня запровадження нового закону.

З 1 січня 2004 року за даними про стаж і заробітну плату, наявними в пенсійних справах, було перераховано призначені раніше пенсії, що дало можливість не вимагати від пенсіонерів надання додаткових документів. Крім того, пенсіонерам було надано право протягом 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові документи про заробітну плату і стаж, набутий до 1 січня 2004 року. Нові розміри пенсій у цьому разі будуть виплачені за період з 1 січня 2004 року, незалежно від дати подання документів. Загалом за перерахунками відповідно до закону пенсії підвищено майже 3,3 мільйонам осіб.

Одночасно з набуттям чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» були ухвалені відповідні рішення уряду, спрямовані на підвищення рівня пенсійного забезпечення пенсіонерів, пенсія яких за новим пенсійним законодавством не збільшилась. Так, цим пенсіонерам з 1 січня 2004 року було підвищено пенсії на 12% відповідно постанови КМУ «Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян».

Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання норм Конституції України.

Починаючи з 2005 року згідно зазначеного закону проводитиметься щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20 відсотків зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх індексація. Крім того, законом передбачено запровадження з часом другого накопичувального рівня реформованої пенсійної системи.

Багаторівнева пенсійна система - це шлях до поступового збільшення співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості, зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної системи.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1058-IV.

2. М.Д.Бойко «Право пенсійного забезпечення в Україні» Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, випр. і доп. - Київ: Атака, 2006. - 356 с.

3. Закон України «Про недержавне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1057-IV.

4. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України»: Текст відповідає офіц. - Київ: Школа, 2005 - 48 с.

5. Положення про Пенсійний фонд України, затверджене Указом Президента України від 1 березня 2001 р. №121 (із змінами).

6. Зайчук Б.О., Микитенко В.С., Семендяєва В.І. Система пенсійного забезпечення сьогодні і завтра: Коментар застосування Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». - Київ: «Формат» ВПД, 2004 р. - 336 с.

7. Зайчук Б.О., Зарудний О.Б., Березіна С.Б., Александров В.Т., Недбаєва С.М. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Навчальний курс. - Київ: НВП «АВТ», 2004 р. - 256 с. (Інтегрований навчально-атестаційний комплекс).

8. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. №1788-ХІІ, затверджено Постановою ВРУ від 6 грудня 1991р. №1931-ХІІ.

9. Положення про медико-соціальні експертні комісії, затверджене постановою КМУ від 22 лютого 1992 р. №83.

10. Інструкція «Про встановлення груп інвалідності» затверджену Міністерством охорони здоров'я України та з узгодження Федерації профспілок України від 28 грудня 1991р.

Размещено на Allbest.ru