Соціальний капітал: сутність та проблема якості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький національний університет

Соціальний капітал: сутність та проблема якості

Т.А. Олицька

Анотація

У статті розкривається сутність поняття «соціальний капітал» і його співвідношення з поняттям «природний капітал». Особливу увагу приділено аналізу факторів, які визначають якість соціального капіталу українського суспільства. Підкреслюється значення соціального капіталу в соціально-економічному та соціально-політичному розвитку українського соціуму.

Annotation

The article reveals the essence of the concept of "social capital" and its relationship with the concept of "natural capital". Particular attention is paid to the analysis of the factors that determine the quality of social capital in Ukrainian society. The value of social capital in the socio-economic and socio-political development of Ukrainian society

1. Постановка проблеми

соціальний капітал суспільний український

Актуальність дослідження соціального капіталу обумовлена необхідністю залучення принципово нових ресурсів і технологій, здатних створити більш ефективний механізм суспільного розвитку. Дослідження соціально-економічної практики західних країн показують, що соціальний капітал є не тільки чинником підвищення ефективності економічної діяльності на рівні окремих соціальних груп і співтовариств, а й каталізатором суспільного прогресу в цілому.

Дослідження даної проблематики має важливе велике теоретичне і практичне значення. У процесі трансформації українського соціуму з усією очевидністю проявляється важливість значимість таких проблем, як дефіцит довіри, поширеність опортуністичної поведінки у сфері у сфері економічних відносин, відсутність надійного інституційного середовища економіки і т.д. Зазначені проблеми мають пряме відношення до якості соціального капіталу. Тому розробка концепції соціального капіталу може служити теоретичною основою для модернізації існуючої системи соціально-економічних відносин.

Аналіз досліджень. Особливу увагу на проблему формування соціального капіталу звертали наступні науковці: Г.С.Беккер, А. Бова, Р. Блом, О.Б. Демків, А.Н. Красилова, О.О. Левцун, М.Д. Лесечко, та інші. Однак ще багато аспектів цієї проблеми залишаються не розкритими та потребують подальшого наукового вивчення.

Метою даної статті є розкриття змісту поняття «соціальний капітал», визначення факторів, що визначають його якісні параметри, а також визначення найбільш дієвого механізму прискорення процесу накопичення соціального капіталу.

Виклад основного матеріалу. Концепція соціального капіталу, яка є досить популярною на Заході, почала «завойовувати» й український науковий простір.

У наявній вітчизняній науковій літературі дослідники зазвичай приділяють увагу аналізу теоретико-методологічних підстав вивчення цієї проблеми та розгляду основних концептуальних підходів зарубіжних вчених та організацій до її розуміння.

«Соціальний капітал» - поняття, введене П'єром Бурдьє (1930-2002) у статті "Форми капіталу" (1983) для позначення соціальних зв'язків, які можуть виступати ресурсом отримання вигоди. Джерелами цієї ідеї можна вважати роботи А. де Токвіля, Г.Зиммеля, Е.Дюркгейма і М. Вебера.

За П.Бурдье, на противагу природному капіталу, соціальний капітал створюється свідомими зусиллями. Соціальний капітал є продуктом суспільного виробництва, засобом досягнення групової солідарності. В такому розумінні соціальний капітал виступає як продукт соціально-економічних умов та обставин, він є груповим ресурсом і не може бути виміряний на індивідуальному рівні [1,с.32].

Існують різні сучасні підходи до визначення, вимірювання і застосування концепції соціального капіталу.

Під соціальним капіталом також розуміють певні характеристики соціальної організації, зокрема довіру, норми і соціальні мережі, які можуть покращувати ефективність розвитку суспільства, сприяючи координації відповідних взаємодій; інститути, відносини і норми, що формують якість і кількість соціальних взаємодій в суспільстві; правила, норми, зобов'язання, взаємність і довіру, втілені у соціальних відносинах, соціальних структурах та інституційному середовищі суспільства, що дозволяє досягати різноманітних індивідуальних і спільних цілей.

Незважаючи на відсутність консенсусу щодо сутності соціального капіталу, все ж можна виділити чотири широкі підходи до його визначення: антропологічний, що розглядає індивідів як таких, що мають інстинкт до асоціацій; соціологічний, що наголошує на соціальних нормах (довіра, взаємність тощо) як джерелі людської взаэмодії; економічний, що зосереджений на інвестиційних стратегіях економічних агентів; політичний, що наголошує на ролі політичних інститутів у формуванні людської поведінки.

М.Палдам, науковий співробітник Інституту світової економіки (Німеччина), виділяє такі складові соціального капіталу: довіра на різних рівнях (до уряду, політико-адміністративної системи, місцевих органів тощо), здатність до кооперації; щільність і якість мереж [2, с.6].

Е.Остром, лауреат Нобелівської премії з економіки (2009 р.), розглядає соціальний капітал як елемент штучного капіталу (разом з фізичним і людським капіталами) [3,с.2].

Щодо вітчизняних досліджень, то перші спроби проаналізувати стан соціального капіталу в українському суспільстві були зроблені А. Бовою [1] та О. Демківим [3]. Автори, скориставшись даними моніторингу, який був проведений Інститутом соціології НАН України з 1994 по 2004 рр., дійшли до однакових висновків, а саме: формальний соціальний капітал, представлений участю в громадських організаціях, виявився досить низьким (понад 80% респондентів не належать до жодної з таких організацій); відбувається поступове зменшення громадянської активності громадян. Проте, неформальний соціальний капітал, навпаки, є стабільно високим протягом досліджуваного періоду.

Таку ситуацію О. Демків пояснює тим, що громадяни переносять неефективність діяльності держави на формальні організації загалом, тому членство в них не сприймається як ефективний засіб розв'язання повсякденних проблем. На противагу цьому найближче оточення стає опорою в складній ситуації та дієвим засобом вирішення проблем [3, с.104].

Намагаючись визначити об'єм соціального капіталу українського суспільства, О. Левцун звернувся до моніторингового проекту «Європейське соціальне дослідження» 2005 року.

Автор виокремлює три показники, за якими характеризує стан соціального капіталу в Україні: довіра до найближчого оточення, готовність до сплати податків як форми групової солідарності та участь у діяльності громадських ініціатив та організацій.

Слід зазначити, що ці показники мали одні з найнижчих значень порівняно з іншими країнами Європи. Проте, близькими до України, хоча і з кращими результатами, виявилися інші пост-соціалістичні країни (Чехія, Словаччина, Угорщина, Польща) [4, с.16].

Це все вказує на те, що спільний досвід державного соціалізму та довга соціальна криза перехідного періоду, що супроводжувалася становленням нових соціальних інститутів, мали значний вплив на розвиток цих країн, хоча деякі з них значно краще справилися із труднощами та змогли скоріше вийти з кризового стану, ніж Україна.

Слід також звернути увагу на те, що на накопичення соціального капіталу впливають особливості культурних традицій. Так, для японських національних традицій характерними є: повага до чиновників, високий рівень їх професійної підготовки, загальна повага до влади, взаємна довіра тощо. Це підтверджує тезу про те, що сучасні моделі управління не можуть бути перенесені в суспільні системи з низьким рівнем соціального капіталу.

Першим індикатором виміру абсолютної величини соціального капіталу в суспільстві є сума членів усіх соціальних груп. Очевидно, що кожна із цих груп характеризується різним рівнем внутрішньої солідарності та є результатом колективних дій, тому необхідно додати якісний коефіцієнт для позначення певного ступеня солідарності.

У силу розмитості поняття «соціальний капітал» його вимірюють різними способами залежно від контексту. Найпопулярніші заходи соціального капіталу в міжрегіональних дослідженнях - це цінності (довіра, повага до оточуючих, готовність допомагати, толерантність, членство в асоціаціях і клубах за інтересами (наприклад, в профспілках), благодійність, волонтерство, розвиненість некомерційних організацій тощо. Загальний підхід у виборі індикаторів будується з більш вузького, економічного визначення соціального капіталу, як сукупності загальних норм і цінностей, які дозволяють суспільству вирішувати проблему надання суспільного блага.

До теперішнього часу не сформована загальна методика досліджень соціального капіталу та його вимірювання. Це не може не відбиватися на якості досліджень, а також на їх інтерпретації [5].

Важливість соціального капіталу полягає в тому, що він має сильний вплив на політичний, економічний і соціальний розвиток.

По-перше, якщо люди, що працюють на одному підприємстві, довіряють один одному, визнають одні й ті самі етичні норми, витрати на виробництво знижуються. У цьому випадку не буде виникати необхідності в надмірному законодавчому регулюванні, оскільки довіра робить зайвою (або принаймні знижує) необхідність законодавчого супроводу [1, c. 36].

По-друге, таке суспільство набагато легше самоорганізується, оскільки високий рівень довіри дозволяє розвиватися широким соціальним зв'язкам, формуватися новим видам асоціацій, а також розвиватися співробітництву в рамках нових соціальних структур. Суспільства з високим рівнем довіри легше адаптуються до нових форм суспільних інновацій. Саме тому вчені висловлюють думку, що сучасне економічне життя не зможе стати ефективнішим без високого ступеня довіри. Таким чином, економічний потенціал у суспільстві з високим рівнем довіри більше, ніж у суспільстві з низьким рівнем довіри.

По-третє, соціальний капітал залежить від якості державних інститутів: у країнах з низьким рівнем соціального капіталу державне управління страждає від корупції й неефективної діяльності.

Таким чином, соціальний капітал може розглядатися, з одного боку, як засіб отримання прибутків, а з іншого боку, - як фактор стабілізації соціальної системи, в тому числі, економічної. З огляду на це, заклики щодо індивідуалізму і егоїзму починають поступово втрачати своє домінуюче положення.

Висновок. Підсумком дослідження даної проблеми може бути висновок про те, що найбільш дієвим механізмом прискорення процесу накопичення соціального капіталу та підвищення його якості в українському суспільстві є конструктивна соціальна політика, яка враховує інтереси різних груп населення, націлена на формування громадянського суспільства, стверджує принципи соціальної справедливості, соціального партнерства та довіри.

Література

1. Бова А. Соціальний капітал в Україні: досвід емпіричного / А. Бова // Економічний часопис ХХІ. - 2003. - № 5.- С.24-37.

2. Paldam, M. Social capital and sustainability / M. Paldam // “Sustainable development with a Dynamic Economy” DSE Forum, Berlin. - 2000. - P. 6-16

3. Демків О. Б. Концепція групового соціального капіталу та її адаптація до вітчизняних умов / О. Б. Демків // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2005. - № 4. - С. 104- 118.

4. Левцун О. Соціальний капітал: разом нас багато... [Електронний ресурс] / О. Левцун // Диалог.UA от 2 июля 2008 года - Режим доступу до статті: http://dialogs.org.ua/project_ua_full.php?m_id=13270

5. Вільна енциклопедія Вікіпедія [Електронний ресурс] / Соціальний капітал. Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki / (Дата звернення 21.04.2013)

Размещено на Allbest.ru