Масова, елiтарна, народна культура: проблема взаємовiдносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Масова, елiтарна, народна культура: проблема взаємовiдносин

1. Поняття елiтарної культури

Культурі притаманна багатоманітність, внутрішня суперечливість, що виявляється як цілий спектр різноспрямованих тенденцію та традицій. Ця багатоманітність культури визначається за допомогою поняття поліморфізм (з грец. - багатоманітність).

Поліморфізм культури також визначається взаємодією таких її компонентів, як народна та елітарна культура.

Поняття народної культури, як i поняття елiтарної не має чiткого визначення. Вважається, що народна культура виникла у найдавнiшi часи i не мала перед причин виникнення. Для народної культури характерним є те, що вона є колективним витвором i загальним набутком людської спiльної працi.

Колективiзм народної культури яскраво проявляється у тому, що давнi казки, прислiв'я, мiфи, пiснi i т.д. не мають авторства i вважаються «народною творчiстю». Тут також висвiтлюється iдеї спiльної працi задля вищого блага, допомоги.

Ще однiєю iз ознак народної культури є непрофесiйний та поза iнституцiйний характер. Однак цi риси не виключають високого рiвня майстерностi, вмiнь та знань, якi лежать в основi народної культури.

Функцiями народної культури вважаються:

1. Збереження цiннiсних орiєнтацiй;

2. Регуляцiя поведiнки спiльноти через стереотипiзованi форми поведiнки.

Народна культура базується на традицiях. В нiй панує дух явищ, що виникли у прадавнi часи i втратили свiй первiсний змiст та первiсне призначення.

Традицiйна культура визначається як «механiзм вiдтворення соцiальних iнститутiв i норм, при якому пiдтримання останнiх обгрунтовується, узаконюється самим фактом їхнього iснування в минулому», як система, що забезпечує вiдтворення в сучасній культурі тих зразкiв минулої дiяльностi, якi витримали випробування часом i були апробованi в аналогiчних соцiокультурних умовах.

З одного боку така традицiйнiсть у культурi виконує кумуляторний спосiб передавати вiд поколiння до поколiння, те що є основою самобутностi нацiї, а з другої - є гальмуючим чинником для культури. Тому на змiну такого консервативного приходить творче начало, яке несе в собi культура елiтарна.

Дослiджуючи елiтарну культуру Артур Шопенгауер писав про те, що за антропологiчним подiлом люди дiляться на «людей корисних» (масу) i «людей-генiїв». Останнiх вiн вважав схильними до фiлософсько - художньої творчостi.

Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців. Головна функція елітарної культури - виробництво соціального порядку (у вигляді права, влади, структур соціальної організації суспільства і легітимного насильства на користь підтримки цієї організації), а також ідеології, що обґрунтовує цей порядок (у формах релігії, соціальної філософії і політичної думки)

Елiтарна культура характеризується селективнiстю, тобто вибiрковiстю. Така риса виявляється у вертикальному подiлі населення. Тобто видiляються нижчi i вищi верстви населення i їх подiл залежить вiд походження, генеалогiї, титулiв, зовнiшнiх атрибутiв. Також важливою складовою є особливе психологiчне мислення.

Для елiтарної культури притаманною є замкненiсть - вироблення особливої моделi, яка зрозумiла лише для людей вищих верств суспiльства.

Елiтарна культура характеризувалась також такою рисою як «накопичення формальної досконалостi». Представникiв елiти виховували з урахуванням певних рис характеру, а саме: мужнiсть, чеснiсть, благородство, вiдвага.

Елiтарна культура - це субкультура привiлейованих верств населення, яка протистоїть культурi бiльшостi. Вона вирiзняється iндивiдуалiстичнiстю, що є причиною її творчого начала та заплiдненням нових iдей, новими вiдкриттями.

Саме елiта, надiлена активним творчим началом, визначає iсторичну долю нацiї, формує її духовнi цiнностi та реалiзує її волю до життя.

До елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що вони призначені для високоосвічених людей. Створюється елітарна культура фахівцями високого класу.

Іспанський філософ ХХ століття Ортега-і-Гассет протиставляв духовну еліту, яка творить культуру, масі, яка несвідомо засвоює стандартні поняття та уявлення. Еліта, на думку філософа, це люди, які виділяються з маси і працюють для прогресу суспільства і розвитку культури.

Сьогодні найчастіше елітою називають «вищі», так звані привілейовані верстви суспільства, які здійснюють функцію управління, розвитку науки, мистецтва тощо, і можуть мати підвищений рівень духовності та культурної і соціальної активності. Сучасні нації мають політичну, економічну, наукову, адміністративну, творчу та військову еліту.

Сучасні національні еліти відіграють важливу роль. Саме еліта творить національний світогляд, переосмислює національну та світову історію, розробляє систему моральних цінностей, які відповідають загальнолюдській гуманістичній традиції та водночас представляють власні звичаї та традиції. Національна еліта визначає ідеал культурного та суспільно-політичного розвитку нації, формує свідомість широких верств населення володіючих масовою свідомістю.

В умах сучасної глобалізації чимало здібних представників творчої та наукової інтелігенції емігрують, відповідно підривається здатність творити самостійну культуру.

Сучасне суспiльство є багатогранним і поєднює в собi безлiч рiзноманiтних форм виявлення культури. Виокремлюючи в нiй народну та елiтарну культуру варто пам'ятати про складний феномен ХХ столiття «масова культура» яка є протистоянням двом іншим.

2. Масова культура: походження та функції

Сучасна цивiлiзацiя спричинила виникнення та бурхливий розвиток цього явища. З переходом людства пiсля Другої свiтової вiйни вiд iндустрiальної до постiндустрiальної ери значно поширився розвиток i вплив засобiв масової комунiкацiї, iнформацiйних технологiй, суттєво пiдвищився рiвень освiченостi населення багатьох країн. Тим самим створювались новi можливостi поширення культури в суспiльствi, донесення її надбань до кожного iндивiда.

Поширеним вважається визначення масової культури як поняття, що охоплює численнi i багатограннi явища культурного перiоду, розпочатого у ХХ столiття, якi дiстали розвиток у зв'язку з науково-технiчною революцiєю, значним оновленням i постiйним розширенням комунiкацiйних та репродуктивних систем (масова преса i книговидання, аудiо- i вiдеозапис, радiо, кiно i телебачення, ксерографiя, супутниковий зв'язок, iнтернет та iншi комп'ютернi технологiї тощо), глобальним характером iнформацiйного обмiну.

Причиною появи такого соцiального феномену як «масовiсть» можна вважати урбанiзацiю. Урбанiзацiя - це зростання ролi мiст в розвитку суспiльства, який супроводжується ростом i розвитком мiських поселень, зростанням питомої ваги мiського населення, поширенням мiського способу життя в країнi, регiонi, свiтi. Вважається що урбанiзацiя зазнала три, а iнколи називають i чотири стадiї. Пiковим перiодом урбанiзацiї, що саме й спричинило такий бурхливий розбиток, є III стадiя - метрополiзацiя, яка характеризується зосередженням людей, багатств, полiтичних, економiчних, культурних установ у мiстах у XX ст. Таке явище спричинило концентрацiю населення i господарства в основному у великих мiстах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язкiв з наукою, освiтою. Крiм того, великi мiста зазвичай повнiше задовольняють духовнi потреби людей, краще забезпечують достаток i рiзноманiтнiсть товарiв i послуг, доступ до iнформацiї. Урбанiзацiя другої половини ХХ столiття стала однiєю iз причин масовiзацiї усiх культурних i соцiальних процесiв.

Масова культура в її розвинутому виглядi вперше сформувалася у США. Виникненню її сприяв розвиток засобiв масової комунiкацiї - газет, популярних журналiв, радiо, грамзаписiв, кiнематографа. Все це, з одного боку, демократизувало культуру, вiдкривало до неї доступ масовiй аудиторiї, з iншого - зумовило проникнення в культуру комерцiйних iнтересiв, культура стала предметом бiзнесу. Розвиток «масової культури» в Європi та США йшов рiзними шляхами. В США «масова культура» спершу пропагувала стереотипи й iдеї офiцiйної культури, основним регулятором якої стала реклама.

Поступово феномен масової культури був пiдданий ретельному аналiзу в працях культурологiв, соцiологiв, футурологiв. Цей феномен осмислювався з рiзних позицiй. Для одних масова культура - культура нового типу, породжена засобами масової комунiкацiї, для iнших - вияв натиску бездушної технiки i вульгарних мас. Хтось убачав у нiй сучасну трансформацiю народної культури, хтось дивився на неї як на знамення неминучої загибелi загальнолюдської культури, засуджував її за рекламно-товарний, улiтарний, антиiнтелектуальний характер.

Масове суспiльство iнколи визначають ще й як «суспiльство споживання» У своїй працi «Одновимiрна людина. Дослiдження iдеологiї розвинутого iндустрiального суспiльства» нiмецько-американський фiлософ та соцiолог Г. Маркузе наголошував, що це суспiльтво запезпечує високий життєвий стандарт своїм громадянам, але в одночас формує у них систему потреб, орiєнтовану на споживання, i тим самим прив'язує їх до iснуючого ладу.

У своїй працi «Бунт мас» видатний iспанський фiлософ, соцiолог, есеїст Хосе Ортега-i-Гассет веде мову про нову соцiокультурну ситуацiю, яка склалася у ХХ столiттi i була пiдготовлена попереднiми епохами. Це насамперед криза культури, звичних установлених цiнностей та норм, якi через низку причин втратили свою iмперативнiсть. Явище, означене ним як «бунт мас» є безпосереднiм проявом якiсної змiни у життi європейської спiльноти. В цих умовах виникає новий тип людини, якого не iснувало досi - масова людина. На думку філософа, представник маси - це середньостатистична, пересічна людина, яка нічим не виділяється посеред інших.

Людину маси характеризує конформiзм - прагнення бути, як всi, визнавати загальноприйнятi стандарти, шаблони, якi нiвелюють вiдмiнностi мiж iндивiдами.

Людина маси прагне злити своє Я з ким-небудь або з чим-небудь зовнiшнiм - пiдпорядковуватись вождю, iншiй людинi, суспiльному iнституту. Це звiльняє її вiд сумнiвiв, вiд необхiдностi самостiйно прийняти рiшення i нести за них вiдповiдальнiсть».

«Людина маси» - це не соцiальне i не класове, а чисто психологiчне поняття. Панування масової людини - пряма загроза для iснування захiдної цивiлiзацiї. Ось як Ортега-i-Гассет визначає масову людину: «Маса - кожний, хто сам не дає собi обґрунтованої оцiнки - доброї, чи злої, а натомiсть почуває, що «такий, як усi», i проте тим не переймається i навiть задоволений почуватися тотожним iз iншими».

Хосе Ортега-i-Гассет формує цiлiсне уявлення про масову людину, яка загрожує захiднiй культурi i є причиною та суб'єктом творення масової культури. Масовiсть взагалi визначає ввесь духовний клiмат епохи, найрiзноманiтнiшi аспекти життя i свiдомостi людей. Масова культура - наслiдок засобiв масової комунiкацiї, появи нових способiв виробництва, широкого поширення i споживання культури.

Дослiджуюючи сучасне суспiльство Жан Бодрiяр мав своє бачення масової культури та наголошував саме на проблемах соцiальної маси. На його думку споживачем сучасної iнформацiйної дiйсностi є соцiум, натовп. Зусилля соцiологiв, полiтикiв, економiстiв спрямовано впливати на цю масу, яку вiн називав «безликою». Склалась загальна думка про те, що зусилля держави, мас-медiа та влади стримують першопочаткову, неприборкану силу натовпу, яка за природою своєю є соцiально активною. Бодрiйар пропонує iншу точку зору - натовп за природою є iнертним, i його спокiй пояснюється не зусиллями сил, що стримують його, а початковим спокоєм i незацiкавленiстю в чому небудь.

Ж. Бодрiяр спiвставляє масу з «магiчною кришталевою кулею», на зразок матерiї i природних стихiй, якi пронизанi струмами i течiями. Вважав, що соцiальне оточує їх, виступаючи в якостi статичної електрики, але бiльшу частину часу вони утворюють «масу» в прямому значеннi слова, iнакше кажучи, всю електрику соцiального i полiтичного вони поглинають i нейтралiзують безповоротньо. Вони не є нi добрими провiдниками полiтичного, нi хорошими провiдниками соцiального, нi хорошими провiдниками сенсу взагалi. Все їх пронизує, все їх намагнiчує, але все тут i розсiюється, не залишаючи нiяких слiдiв. На думку дослiдника саме в цьому сенсi маса виступає характеристикою нашої сучасностi - як явище найвищою мiрою iмплозiвного (тoбто вибух у середину який не поширюється зовнi, а, навпаки, втягує в себе), не осмислене нiякою традицiйною практикою i нiякої традицiйною теорiєю. Маса не володiє нi атрибутом, нi предикатом, нi якiстю, нi референцiєю.

Претендуючи на домінуюче становище в світі, США прагнули нав'язати свою ідеологію та свій спосіб життя західноєвропейським країнам. Масова культура сворена за американськими стандартами, проповідує американський спосіб життя. Після Другої світової війни багато західноєвропейської інтелігенції було знищенно, або багато емігрувало до США, тому європейцям доводилось задовільнятися продукцією американської масової культури, яка після всіх жахів війни вела массового споживача від тяжкої дійсності у казковий світ достатку «красивого життя», у світ рівних можливостей, світ рівних шансів на успіх і щастя.

Сьогодні європейський культурний ринок заповнений голлівдськими фільмами, американськими книгами, музикою, телепрограммою.

Технічний прогресс забезпечив засоби масового тиражування і споживання творів культури і мистецтва, а збільшенняя кількості вільного часу створило передумави для масового попиту на культуру.

Масова культура посідає все більш вагому роль у культурному житті. Її головна соціальна функція - задовільняти за рахунок використання специфічних культурних форм. Масова культура дає можливіть людині орієнтуватись у найбільш типових ситуаціях, сприяє її соціалізіції.

Масова культура в художній творчості виконує специфічні соціальні функції. Серед них головною є ілюзорно-еволюційні: прилучення людини до світу ілюзорного досвіду і нездійсненних мрій. І все це поєднується з відкритою або прихованою пропагандою панівного способу життя, яка має своєю кінцевою метою відволікання мас від соціальної активності, пристосуваня людей до існуючих умов, конформізм.

Отже, критичний аналіз масової культури акцентував у ній характеристики «низької», примітивної культури, «культури мас». Підкреслюється й функціональна значимість масової культури, що забезпечує соціалізацію величезних мас людей в умовах складного, мінливого середовища сучасного урбанізованого суспільства.

3. Аналiз взаємодiї елiтарної та масової культур в культурологiчному дискурсi

Співвідношення традиційної, елітарної і масової культур є проблемою, вирішення якої тісно пов'язаний з тим ідеологічним контекстом, в якому вона обговорюється. Деякі феномени розглядаються як історично неминучі, органічно пов'язані з оновленими соціальними структурами. В значній мірі це відноситься до таких категорій, як «традиційне», «елітарне» і «масове», семантика яких починає відрізнятися, іноді істотно, залежно від домінуючих у суспільстві ідей.

Спроби пояснити різні культурні форми та їх функціонування були присутні вже з епохи Просвітництва, адже саме тоді бере своє зародження масова культура у її початкових проявах.

Ставлення до культурних типів визначали такі поняття як гуманізм, раціоналізм і історизм як основні домінанти цієї епохи.

Питання про співвідношення різних культурних типів для представників класичної філософії не виступала центральною, проте була органічно пов'язана із тими питаннями які визначали соціальний стан епохи.

В епоху просвітництва звертає на себе увагу критичне ставлення до традиційної культури і до традиції як способу ведення культурної дійсності.

У межах епохи, що орієнтується на розум як вищу цінність і основний інструмент пізнання і перетворення світу, опора на чужий досвід сприймалася як суперечна законам прогресу, як технологічно непродуктивна, яка перешкоджає соціокультурному розвитку.

Ф. Бекон критикував такі поняття як «ідоли» або «примари» свідомості. Він писав про очищення людського розуму від усього переданого і некритично сприйнятого. Також Декарт також виступав критиком історично-традиційності суспільства, розглядав «культурні традиції» як те, що прирівнює різні народи, але не тому, що всі вони гарні, а з причини відсутності в них об'єктивного і правдивого. Дж. Локк же аргументував своє негативне ставлення до традиції тим, що в її основі знаходиться якесь джерело, з якого виходить інформація, і довіра до нього означає недовіру до власного розуму та відмова від свободи.

Ідея розуму і наукового знання, мала своє обгрунтування і в тому, що суспільство, яке розвивається за законами розуму, науки і прогресу, стає гарантом демократичних перетворень, але воно потребує руйнування соціальної ієрархії, заснованої на наслідуваних правах і привілеях.

Й.Г. Гердер, який у книзі «Ідеї до філософії історії людства» довів специфічне функціональння елітарної і традиційної культур як «культури вчених» і «культури народу». Призначення першої (традиційної) - простої, доступної і не вимагає зусиль для осягнення, збереження і передача знань, накопичених людством за всю історію його існування, на думку Й.Г. Гейдера, а також виховання і просвітництво мас. Призначення другої (елітарної) - утворення нових смислів культури, розвиток науки і мистецтва.

Перший етап порівняльного осмислення традиційної, елітарної і масової культури був пов'язаний з кризою культури рубежу XIX-XX ст. і тими соціокультурними обставинами, в яких складалася ця дослідницька традиція. У роботах Ніцше «Народження трагедії з духу музики», «Весела наука», «Людське, надто людське», «Так говорив Заратустра» обгрунтовується ідея «надлюдини», наділеної унікальними творчими здібностями і естетичної сприйнятливістю, а тому має право на привілейоване соціальне положення. Ф. Ніцше обгрунтовував свій «бунт проти маси» презирством до «нетворчої більшості» і в якості єдиного виправдання існуючого ладу вважав наявність аристократії.

Ідея кризи культури гинула в омасовіння, внаслідок вертикального вторгнення варварства і залишалася центральною в дослідженнях першої половини XX століття.

Іспанський мислитель ХХ століття у 30-х рр. робить масову культуру предметом осмислення у своїх класичних працях «Бунт масс» та «Дегуманізація мистецтва». У цих роботах він викладає теоретичне бачення данного явища. Згідно з його уявленням, криза культури пов'язана з формуванням масової людини, яка впевнена у тому, що може піднятися на вищий щабель соціальної драбини і вважає свої бажання та потреби найбільш значущими. Також людину маси він називає як ту, яка свої уявлення про естетичні і моральні ідеали розглядає в якості абсолютів.

Численна констатування проблеми кризи культури філософами епохи Просвітництва і як її причини формування масової культури призводить до стійкої опозиції «масове - елітарне». Також дослідники цієї проблеми вбачали омасовіння як загрозу занепаду мистецтва, науки і, культури в цілому.

Починаючи з 40-50-х років XX століття, після появи робіт теоретиків Франкфуртської школи, а також після оформлення теорії індустріалізму, що стала незабаром однією з провідних на Заході, в якості об'єкта критики починає виступати сам спосіб виробництва культури. Характерно, що в даний час традиційна культура залишається поза полем інтересу авторів.

У роботах німецьких філософів і соціологів затверджувалася негативна і руйнівна роль мас в історії, маса розглядалася в якості соціальної опори всіх диктатур. Причиною їх виникнення, на думку дослідників, є соціальна дестратіфікація суспільства, превалювання в ньому аморфної безкласової маси, яка легко захоплюється пропагандою, в той час, як індивідуальні права і свободи особистості можуть забезпечуватися тільки в суспільстві, розділеному на класи. Це суспільство характеризується високим рівнем поділу праці та функціональною раціоналізацією, при якій людина маси повинна працювати, а створення культурних цінностей є роботою еліти - гармонійно розвинених, творчих особистостей, що володіють потенціалом вільного часу.

На думку Е. Фрома комерційна діяльність стала самоціллю епохи, а людина при цьому перетворилась на «деталь гіганської економічної машини» і по відношенню до цієї машини стала нікчемною. Саме для подолання цієї нікчемності людина потребує різних способів відходу від дійсності, кращим з яких і є масова культура з її рекреаційним характером. При подібному характері культури індивід, засвоюючи тип особистості, запропонований йому загальноприйнятим шаблоном, перестає бути собою і стає одним з багатьох уніфікованих особистісних подоб.

Г. Маркузе вважає центральним положення про «тотальну» форму панування «організованого суспільства» над людиною, що набирає конформістсько-споживчу ідеологію з мовчазною більшістю.

Для Д. Рісмена основна зміна якостей людини пов'язана з переорієнтацією її внутрішних цінностей на зовнішні, що проявляються у потребі не виділятися з навколишнього світу і діяти відповідно з навколишнім світом.

Після конференції, організованої журналом «Коменалі» у грудні 1974 року, відкрилось нове розуміння взаємин між масовою та елітарною культурою. Праця Д. Белла «Прихід постіндусріального суспільсва. Авантюра в соціальному прогнозі» спричинила гостру дискусію на конференції сприводу змісту культури в межах сучасної стадії цивілізаційного процесу. Белл вважав, що для нової форми цивілізаційної організації буде характерним оновлення не тільки індустріального і політичного, а й культурного, що виразиться в стандартизації, урбанізації і конструюванні нового стилю мислення з його раціоналізмом і індивідуалізмом. Показово, що Белл представив оптимістичний варіант «масового суспільства», де маса - однорідна, переважна частина населення, задоволена своїм становищем і що відмовилася від боротьби, оскільки «певний спосіб життя, права, норми та цінності, прагнення, привілеї, культура - все те, що колись складало виняткове надбання вищих класів, - поширюється тепер на всіх».

На цій конференції була запропонована принципово нова ідея, яка незабаром стала лейтмотивом західної науки, про автономне переростання «низької» культури в «високу». Тепер схема «елітарне-масове» в культурі починає представлятися безнадійно застарілою, а проміжний, маргінальний шар між ними починає розширюватися, стає багаторівневим і вбирає в себе такі утворення, як кемп, поп, сайентифіцірованна культура і т. п. Евристичність запропонованої Д. Беллом соціальної моделі була настільки висока, що викликала появу безлічі уточнюючих і варіативних концепцій, що розширюють поле даного соціокультурного дискурсу.

В рамках американської нації виникає інтерес до культури традиційної. Це зацікавлення спричинило бажання заповнити історичний вакуум. Спроби пояснити традиційну культуру виявились досить специфічними. Таке уявлення традиційної культури мав Г. Генс. Автор розглядає її як штучно відтворений конструкт, який має не тільки символічну, а й комерційну сутність. Цю культуру створюють переселенці чи емігранти для допомоги нецивілізованому корінному населенню, які починають усвідомлювати значення свого традиційного мистецтва - картини, скульптуру, предмети декоративно-прикладного значення - і ставлять їх виробництво на потік.

Західні дослідники почали інтерпретувати співвідношення традиційної, елітарної і масової культур, прагнучи нівелювати розрив між ними за рахунок введення поняття «популярна культура». Термін «масова культура» починає часто змінюватись близьким йому етимологічно, але принципово іншим за значенням, терміном «поп-культура». У подібному контексті терміни «популярний», «масовий» і «народний» - стають спорідненими за значеннями, рівновживаними, відображаючими тенденції до зрощення культур в постіндустріальному суспільстві.

Елвіну Тофферу належить досить лояльне ставлення до масової культури. Тоффлер розробив концепцію «постіндустріального суспільства» (або - згідно з авторськими синонімам - «суперіндустріального суспільства», «надіндустріальної цивілізації»). Аналізуючи нові типи організаційних стилів, новий тип сприйняття реальності, нові сімейні цінності і сексуальні орієнтації, автор приходить до висновку про настання «суперіндустріальної» ери. Тоффлер здійснює послідовне зіставлення індустріального і постіндустріального суспільства, порівнює їх економічну основу, особливості апарату управління, досліджує психологічні характеристики індивідів, включених у процес виробництва і приходить до висновку про те, що не тільки високий рівень інновативності характеризує суперіндустріальне суспільство, а й демасифікація і дестандартізація всіх сторін політичного та економічного життя. Зміна характеру праці та міжособистісних відносин змінює систему цінностей і орієнтації людини на психологічні, соціальні та етичні цілі. Змінюється і професійна характеристика індивіда, що пройшов багаторівневе навчання, що володіє не тільки майстерністю, але й інформацією, розвиненого не тільки фізично, а й інтелектуально.

Отже, все вище сказане дає можливіть зробити висновок про те, що в постіндустріальному та інформаційному суспільстві, в порівнянні з суспільством масовим індустріальним, об'єктивно змінюється значення і роль особистості. Інновативна, складна, спеціалізована культура, що припускає високу творчу активність, залишиться ще протягом досить тривалого часу культурою високоосвіченої частини суспільства і з зростанням цієї соціальної страти буде набувати все більш істотне значення, стандартизована ж культура збереже своє домінуюче положення як культура соціальних верств.

культура поліморфізм елітарний народний

Размещено на Allbest.ru