Масова та елітарна культура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки

Національний університет «Одеська юридична академія»

Реферат

на тему:

«Масова та елітарна культура»

Підготував

студент 142 групи

Євтушенко Валерій

Одеса 2013

План

Вступ

1. Елітарна культура

2. Особливості елітарної культури

3. Масова культура

4. Основні прояви та напрямки масової культури нашого часу

5. Масово-інформаційна культура

6. Соціальний феномен масової культури

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Культура є одним з найважливіших елементів людської життєдіяльності. Вона пронизує всі сфери людського життя - від матеріального виробництва і простих потреб до найбільших і найтонших проявів людського духу. Культура впливає на працю, побут, дозвілля, стиль мислення і т.д., Іншими словами - на весь спосіб життя суспільства й особистості.

Слово «культура» походить від латинського cultura - обробіток, виховання, освіту, розвиток, шанування. Культура - це історично визначений рівень розвитку людства. Культура виражається у формах організації життя людей і створюваних ними духовних і матеріальних цінностях.

Культура - це узагальнююче поняття, що охоплює різні класи явищ. Вона являє собою складне, багатошарове, багаторівневе ціле, що включає різні феномени. В залежності від того, з якої точки зору, за яких підстав її аналізувати, можна виділяти ті чи інші її структурні елементи, що розрізняються за характером носія, по результату, по видах діяльності, по і т. д., які можуть співіснувати, взаємодіяти, протистояти один одному, міняти свій статус. Структуруючи культуру, виходячи з її носія, виділимо в якості предмета аналізу тільки деякі її різновиди: народна, елітарна, масова культура.

На рубежі XIX - XX як окрема галузь наукового знання сформувалась культурологія; відтепер у культурі почали бачити передусім специфічну систему цінностей, що розміщуються по їх ролі в житті і організації суспільства.

Сьогодні різноманіття типів культури можна розглядати в двох аспектах: зовнішнє різноманіття: культура в масштабах людства, акцент на соціокультурних системах; внутрішнє різноманіття: культура окремого суспільства, міста, акцент на субкультурі. Ми розглянемо саме культуру окремого суспільства, бо з її різновидами ми зустрічаємося кожен день і вони виявляють величезний вплив не лише на наше буденне фізичне, а на наше духовне життя.

В межах окремого суспільства можна виділити такі типи культур:

· Елітарна (висока) культура;

· Масова культура;

· Народна (фольклорна) культура.

У сучасному суспільстві особливе місце займає саме масова і елітарна культура, в той час як народна знаходиться практично у стадії музеєфікації - консервації або перетворюється на сувенірний бізнес.

1. Елітарна культура

масовий елітарний суспільство кітч

Елітарна культура - це творчий авангард, лабораторія мистецтва, де постійно створюються нові види і форми мистецтва. Виробником і споживачем елітарної культури, з точки зору представників цього напрямку в культурології, є вищий привілейований прошарок суспільства - еліта (від фр. Elite - краще, добірне, обране).

Еліта є в кожному суспільному класі, соціальної групи. Вона являє собою найбільш здатну до духовної діяльності частина суспільства, обдаровану високими етичними та естетичними задатками. Саме еліта - по думки прихильників цього напряму - забезпечує суспільний прогрес, тому художня культура повинна бути орієнтована на задоволення її запитів і потреб. Елітарна культура включає витончене мистецтво, класичну музику і літературу.

Основні елементи елітарної концепції культури містяться в філософських творах Артура Шопенгауера (1788-1860) і Фрідріха Ніцше (1844-1900).

У своєму основному праці "Світ як воля і уявлення", завершеному в 1844 р., А. Шопенгауер в соціологічному плані поділяє людство на дві частини:

· "Людей генія" (тобто здатних до естетичного змісту та художньо-творчої діяльності);

· "Людей користі" (тобто орієнтованих тільки на чисто практичну утилітарну діяльність).

У культурологічній концепції Ф. Ніцше, сформульованої ним у відомих працях: "Народження трагедії з духу музики" (1872), "Людське, занадто людське" (1878), "Весела наука" (1872), "Так говорив Заратустра" (1884) , елітарна концепція проявляє себе в ідеї "надлюдини". Цей "надлюдина", що має привілейоване становище в суспільстві, наділений, по думці Ф. Ніцше, і унікальною естетичної сприйнятливістю.

У XX столітті ідеї А. Шопенгауера і Ф. Ніцше були резюмовані в елітарної культурологічної концепції X. Ортега-і-Гассета. Основна відмінність нового мистецтва від старого - по Ортезі полягає в тому, що воно звернене до еліти суспільства, а не до його маси. Тому абсолютно не обов'язково мистецтво повинно бути популярним, тобто воно не повинно бути загальнозрозумілою, загальнолюдським. Нове мистецтво, навпаки, повинно відчужувати людей від реального життя. «Дегуманізація» і є основа нового мистецтва XX століття. «Ось чому нове мистецтво поділяє публіку на два класи - тих, хто розуміє, і тих, хто не розуміє його, тобто на художників і тих, які художниками не є. Нове мистецтво - це чисто художнє мистецтво ». Еліта, по Ортезі, - це не родова аристократія і не привілейовані верстви суспільства, а та частина суспільства, яка володіє особливим «органом сприйняття». Саме ця частина суспільства сприяє суспільному прогресу. І саме до неї повинен звертатися своїми творами художник.

В вітчизняної суспільної думки проблеми еліти і елітарної культури найбільш послідовно представлені, наприклад, в роботах М.Бердяєва, який виступив проти ідеї соціальної рівності, яке, на його думку, веде до зникнення еліти, аристократії, а, значить, принципів організації суспільства. "Усяке держава ґрунтується на нерівностях, на диференціацію ... Безпосереднього управління, владарювання людської маси бути не може ... Аристократія, як управління і панування кращих, як вимога якісного підбору, залишається на віки віків вищим принципом громадського життя .... З створення світу завжди буде правити меншість , а не більшість .... Панування всіх нічого реального не означає, крім темного, безособового і змішаного хаосу. Вища культура потрібна лише небагатьом. Для середньої маси потрібна лише середня культура.

2. Особливості елітарної культури

У елітарної культури головне - установка на самовираження, самореалізацію у творчості, отже, на унікальність, неповторність творчого результату, нових наукових теорій, манери художнього висловлювання, пошук нових технологій, нового бачення і навіть свідоме порушення усталених раніше норм, правил, еталонів.

Елітарна культура є культурою привілейованих груп суспільства і характеризується принциповою закритістю, духовним аристократизмом і ціннісно-смисловий самодостатністю.

Власне заради цього коло норм і цінностей елітарна культура стає підкреслено високим, інновативним, що може бути досягнуто різними засобами:

· Освоєння нових соціальних і уявних реалій як культурних феноменів або, навпаки, неприйняття будь-якого нового і "охорона" вузького кола консервативних цінностей і норм;

· Включення свого предмета в несподіваний ціннісно-смисловий контекст, що надає його інтерпретації неповторний і навіть винятковий сенс;

· Створення нової, нарочито ускладненою культурної семантики (метафоричної асоціативної, аллюзивною, символічною і метасимволічною), що вимагає від адресата спеціальної підготовки і неосяжного культурного кругозору;

· Вироблення особливого культурного мови (коду), доступно лише вузькому колу цінителів і покликаного утруднити комунікацію, спорудити непереборні (або максимально складні для подолання) смислові перепони профанному мисленні, виявляються в принципі нездатним адекватно осмислити нововведення елітарної культури, "розшифрувати" її смисли;

· Використання нарочито суб'єктивної, індивідуально-творчої, "відсторонюється" інтерпретації звичайного і звичного, що наближає культурне освоєння реальності суб'єктом до уявного (часом художньому) експерименту над нею і в межі заміщає відображення дійсності в елітарній культурі її перетворенням, наслідування - деформацією, проникнення у зміст - домислювання і переосмисленням даності.

Елітарна культура не прагне до того, щоб бути зрозумілою усіма: вона замкнена, герметична, доступна лише неабияким людям.

Завдяки своїй смисловій та функціональній "закритості", "вузькості", відособленості від цілого національної культури, елітарна культура перетворюється нерідко в різновид (або подібність) таємного, сакрального, езотеричного знання, табу для решти маси, а її носії перетворюються у свого роду "жерців "цього знання, обранців богів," служителів муз "," хранителів таємниці та віри "що часто обігрується і поетизується в елітарній культурі.

Прикладом елітарної культури є рицарська, як феномен світської культури західноєвропейського середньовіччя. Її носій - панівне дворянсько-військовий стан (лицарство), в рамках якого склалися свої цінності, ідеали, свій кодекс честі (вірність присязі, слідування обов'язку, хоробрість, великодушність, милосердя та ін.) Сформувалися свої ритуали, як, скажімо, ритуал посвячення в лицарі (укладення договору з сеньйором, присяга на вірність, прийняття обітниць - на послух, особисте досконалість пр.), ритуалізоване та театралізоване проведення турнірів для прославлення лицарів. Складаються особливі манери, вміння вести світську бесіду, грати на музичних інструментах, складати вірші, найчастіше присвячені дамі серця. Лицарське музично-поетична творчість, вирощене на національних мовах і не чуже народним музично-інтонаційним традиціям, склало цілий напрям у світовій культурі, але, воно згасло з ослабленням і відходом даного стану з історичної арени. На думку М.Бердяєва, "в лицарство була тимчасова і тлінна історична оболонка, від якої нічого вже не залишилося. Але в лицарство є і вічне, невмируще початок .... духовне". [2, с.84].

Елітарна культура, включаючи її езотеричні (внутрішні, таємні, призначені для присвячених) напрямки, входить в різні сфери культурної практики, виконуючи в ній функції (ролі): інформаційно-пізнавальну, поповнюючи скарбницю знань, технічних досягнень, мистецьких творів; соціалізаційні, включаючи людину в світ культури; нормативно-регулятивну та ін.. На перший план в елітарній культурі виходить культуро-творча функція, функція самореалізації.

3. Масова культура

Масова культура (від лат. Massa - ком, шматок і cultura - обробіток, виховання) - в найбільш концентрованому вигляді являє собою сукупність явищ культури ХХ ст., характерних для економіки, управління, дозвілля, спілкування, і особливо для сфери художньої культури.

Ці явища включають в себе:

· Особливості виробництва культурних цінностей в індустріальному і постіндустріальному суспільстві;

· Розраховане на масове споживання цієї культури.

Акцент робиться і на "усереднений" рівень розвитку самих масових споживачів даної продукції.

Масова культура найбільш яскраво проявила себе в США. Дослідження багатьох істориків культури свідчать про те, що ключові структури даного феномена отримали бурхливий розвиток саме в Америці кінця XIX - початку XX ст. Можна погодитися з думкою ряду вчених про те, що масова культура є історичним досягненням США.

Термін "масова культура" був вперше позначений німецьким філософом М. Хоркхаймер в 1941 р. і американським ученим Д. Макдональдом в 1944 р. У змістовному плані він досить суперечливий, бо передбачає не тільки "культуру для всіх", але може позначити і "не цілком культуру ".

Відомий американський соціолог З. Бжезинський писав із цього приводу наступне: "Якщо Рим дав світові право, Англія - парламентську діяльність, а Франція - культуру і республіканський націоналізм, то сучасні Сполучені Штати Америки дали світові науково-технічний прогрес і масову культуру".

Відмінними ознаками масової культури є:

· поширеність і загальнодоступність духовних цінностей;

· легкість їх засвоєння, що не вимагає особливо розвиненого, витонченого смаку та сприйняття.

4. Основні прояви та напрямки масової культури нашого часу

Серед основних проявів і напрямів масової культури нашого часу можна виділити наступні:

· індустрія "субкультури дитинства" (художні твори для дітей, іграшки і промислово вироблені гри, товари специфічно дитячого споживання, дитячі клуби та табори, воєнізовані та інші організації, технології колективного виховання дітей і т.п.);

· масова загальноосвітня школа, долучаються учнів до основ наукових знань, філософських і релігійних уявлень про навколишній світ за допомогою типових програм;

· засоби масової інформації (друковані та електронні), які транслюють поточну інформацію, "розтлумачувати" пересічній людині сенс подій, суджень і вчинків діячів з спеціалізованих сфер;

· система ідеології і пропаганди, що формує політичні орієнтації населення;

· масові політичні рухи, ініційовані елітою з метою залучення в політичні акції широких верств населення, в більшості своїй далеких від політичних інтересів, мало розуміють сенс політичних програм;

· індустрія розважального дозвілля, що включає в себе масову художню культуру (практично за всіма видами літератури і мистецтва, може бути, за винятком архітектури), масові постановочно-видовищні подання (від спортивно-циркових до еротичних), професійний спорт (як видовище для вболівальників), структури з проведення організованого розважального дозвілля (відповідні типи клубів, дискотеки, танцмайданчики тощо) та інші види шоу. Тут споживач, як правило, виступає не тільки в якості пасивного глядача, але й постійно провокується на активне включення або екстатичні емоційну реакцію на події. Масова художня культура досягає ефекту за допомогою спеціальної естетизації вульгарного, потворного, брутального, фізіологічного, тобто діючи за принципом середньовічного карнавалу і його смислових "перевертнів". Для цієї культури характерно тиражування унікального, і зведення його до буденно-загальнодоступному;

· індустрія оздоровчого дозвілля, фізичної реабілітації людини та виправлення його тілесного іміджу (курортна індустрія, масове фізкультурний рух, культуризм та аеробіка, спортивний туризм, а також система медичних, фармацевтичних, парфумерних та косметичних послуг для виправлення зовнішності);

· індустрія інтелектуального дозвілля ("культурний" туризм, художня самодіяльність, колекціонування, гуртки за інтересами, різноманітні товариства збирачів, любителів і шанувальників чого б то не було, науково-просвітницькі установи та об'єднання, а також все, що потрапляє під визначення "науково-популярне ", інтелектуальні ігри, вікторини, кросворди і т.п.), долучають людей до науково-популярним знань, науковому та художньому аматорства, розвиває загальну" гуманітарну ерудицію "у населення;

· система управління споживчим попитом на речі, послуги, ідеї як індивідуального, так і колективного користування (реклама, мода, іміджмейкерство і т.п.), що формулює стандарти соціально престижних образів і стилів життя, інтересів і потреб, типи зовнішності;

· ігрові комплекси від механічних ігрових автоматів, електронних приставок, комп'ютерних ігор і т.п. до систем віртуальної реальності;

· всілякі словники, довідники, енциклопедії, каталоги, електронні та інші банки інформації, спеціальних знань, "Інтернет" і т.п., розраховані не на підготовлених фахівців, а на масових споживачів.

5. Масово-інформаційна культура

Ставлення масової культури до традиційної культури аналогічно відношенню моди до предметів. Як в основі моди лежить старіння предметів, так в основі масової культури лежить старіння традиційних цінностей. Масова культура, таким чином, спочатку створюється для недовготривалого використання, вона є середа, в якій змінюються знаки. Її імперативом стає вимога актуальності, сучасності, функціональної придатності для людини-споживача. Розвиток засобів комунікації призводить до втрати символічної основи в людському спілкуванні. На зміну індивідуальності, живої культурі приходить ритуалізація безглуздих знаків, що не мають змісту. Формується якийсь мінімум таких знаків, обов'язковий для кожного "культурного" людини. Бодрійяр визначає цей мінімум як "найменшу загальну культуру", яка виконує в масовій свідомості роль "свідоцтва культурного громадянства".

Атрибутом світу споживання є кітч - нікчемний предмет, що не має сутності, але характеризується лавиноподібне поширення, що має класову природу. Споживання предмета-кітчу є симулятивне прилучення до моди, покупка відмітної ознаки.

Поп-арт розглядається Бодрійяр як двозначне явище - він є одночасно породження суспільства споживання і вираз його механізму. Зображуючи видиму реальність, поп-арт не здатний зазирнути за її знаки, і, таким чином, він не має відношення до традиційного мистецтва, ніколи не перетворюється на об'єкт і тому ніколи не "споживають". Поп-арт може бути щирим, може бути результатом справжнього натхнення, але в той же час він не може позбутися свого об'єктного статусу, який йому надає невразлива для його творців структура культурного виробництва. Поп-арту спочатку властивий комерційний сенс, таким чином, його можлива щирість ніколи до доходить до людини. Більш того, сама людина не може не виступати споживачем по відношенню до нього.

Засоби масової інформацію відображають і закріплюють тоталітарний характер суспільства споживання. Суть цього тоталітаризму полягає в "гомогенізації" подій, доданню їм рівноправності перед сприйняттям споживача. ЗМІ вбивають живий зміст світу, витягуючи з нього лише події, зміст яких, у свою чергу, зводиться вже лише до нескінченної відсилання один на одного. На основі такого відношення до справжньої дійсності ЗМІ формують "неореальность", що не має категорій істинності і хибності. "Неореальность", у створенні якої також бере участь реклама, складається з "псевдоподій", виникненню яких не передує нічия цензура. Реклама не закликає до аналізу достовірності свого змісту, а вимагає віри в себе. У цьому сенсі вона має пророчий характер.

6. Соціальний феномен масової культури

Як соціальний феномен масова культура є надбанням не лише демократичної суспільної системи з її орієнтацією на ринкову економіку і культурний плюралізм. Слід зауважити, що і при пануванні тоталітарної суспільної системи з її тенденцією до зрівнювання "всіх і вся", також маються в наявності прояви масової культури, але вони мають інші форми реалізації. В обох випадках результати такої культури повинні бути доступні і зрозумілі всім вікам, верствам населення, незалежно від їх соціального стану, віросповідання, рівня освіти, національної приналежності.

Невірно вважати масову культуру антикультур. В даний час, і на рівні теорії, і в практичній ситуації, простежується тенденція відмови від погляду на дану форму соціального руху культури як на область "поганого" смаку.

Сьогодні багатьма усвідомлюється, що від інтенсивності поширення масової культури в суспільстві багато в чому залежить:

· здатність людей адаптуватися до умов ринкової економіки;

· адекватно реагувати на різкі ситуативні суспільні зміни.

Масова культура, володіючи ескапістський (ілюзії), компенсаторної, сугестивної (навіювання) функціями, здатна забезпечити:

· психологічну стійкість населення в непростий соціальної ситуації;

· збільшити його причетність до подій політичним;

· зробити доступним для багатьох досягнення науки і техніки.

У сучасному розумінні масова культура - це об'єктивний індикатор стану суспільства, його помилок, типових форм поведінки, культурних стереотипів та реальної системи цінностей. Незважаючи на уявну беззмістовність, масова культура має вельми чітку світоглядну програму, яка базується на філософських підставах позитивізму, фрейдизму, прагматизму. Серед тих, хто аналізував прояви масової культури, були Х. Ортега-і-Гасет, З. Фрейд, Д. Белл, М. Мак-Люен та ін..

Висновки

У працях філософів ХХ століття поняття масової й елітарної культури трактуються як протилежні і пов'язані з концепцією поділу суспільства на еліту і маси. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу частину суспільства, і на «масу» -- що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культури») культурі «маси» -- «масовій культурі».Аналогічно, Артур Шопенгауер поділяв людей на два типи: «людей генія», що мають особливу здатність до естетичного світоспоглядання і художньо-творчої діяльності, і «людей користі», що зорієнтовані здебільшого на практичну, утилітарну діяльність. На цих же позиціях виступає Ганс-Георг Гадамер, на думку якого, «неминуче ще чіткіше розмежування між масою і тими небагатьма по-справжньому творчими талантами, які існуватимуть з масою поруч у часі».

Двайт Макдональд вважає, що масова культура з'явилася як «паразитична ракова пухлина на тілі культури високої».. Вторинність масової культури підкреслює і Клемент Грінберг, на думку якого умовою існування масової культури є «доступ до високої, дозрілої культурної традиції, відкриття і досягнення якої вона використовує у своїх цілях». Польський дослідник В. Дашкевич порівнює масову і елітарну культуру з гусеницею і листям, вважаючи, що масова підриває елітарну, нічого не даючи взамін.

Протиставлення елітарної і масової культур фігурує і в працях сучасних українських культурологів. Наприклад, В.В. Панталієнко зазначає: «Якщо продукти масової культури функціонують як ринкові товари і звернені до всіх, то продукти культури елітарної підкреслено езотеричні, зрозумілі далеко не кожному. Якщо масова культура удавано оптимістична, то елітарна -- найчастіше глибоко песимістична».

Список використаної літератури

1. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. - К.: Центр навчальної літератури, 2006.

2. Веле Штилвелд. Сучасні співвідношення елітарної і масової літератури, мережеве дослідження

3. Просандеєва Л. Масова культура в контексті соціальної культури // Вісник книжкової палати. - 2003. - №4. - С.38-41.

4. Культурологія - Безвершук Ж.О.

5. Культурологія: теорія та історія культури (За ред. І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула)

6. Людмила Іванівна, Дисертація: Соціально-політичні особливості інформаційного суспільства 2004 года.

Размещено на Allbest.ru