Проблема освіти в сучасному інформаційному світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Факультет соціології і права

Реферат

з всесвітньої історії

на тему: «Проблема освіти в сучасному інформаційному світі»

студентки групи АМ-81

Варчук Ж. Є.

Київ 2009

Зміст

Вступ

1. Освіта і коло її проблем в сучасному інформаційному світі

1.1 Глобалізація і проблеми освіти

1.2 Загальнокультурні та філософські засади сучасної освіти

1.3 Проблеми і перспективи розвитку середньої освіти в Україні

1.4 Вимоги до якості вищої освіти в інформаційному суспільстві

Висновок

Використані джерела

філософський освіта глобалізація

Вступ

Масштабна криза охопила освіту практично всіх країн світу. Вона має транснаціональний характер та прояви глобальної проблеми сучасності.

Вперше наукова діагностика кризового стану освіти була зроблена у соціологічних творах Ф.Кумбса у 1970 та 1985 рр. Нині констатація цих висновків сприймається та поглиблюється всією соціологічною, педагогічною і філософською науками. Фіксуючи структурні прояви кризи, Ф.Кумбс одним із перших запропонував розглядати освіту не як сукупність окремих елементів, що звернені до нас лише одним боком, а як єдину систему.

Саме катастрофічні прояви системної кризи демонструють нам об'єктивні свідчення про стан і тенденції у просвіті та письменності. За даними ЮНЕСКО, понад 100 мільйонів дітей шкільного віку на початку 90-x років не ходили до школи, а кількість неписьменних у світі досягала майже 1 мільярда чоловік.

Останніми роками урозвинутих країнах виникла тенденція до зменшення кількості неписьменних, але в регіоні «третього світу» і до початку ХХІ ст. ці показники зростатимуть. Крім того, розвинутий світ (включаючи і держави СНД) спіткнувся в останнє десятиріччя ХХ ст. з новим явищем -- «функціональною неосвіченістю», що не дає змоги певним письменним індивідам виконувати функції, що відповідають рівню їх освіти.

Кількість функціонально неосвічених у ряді провідних країн, за оцінками фахівців, стала досягати десятків мільйонів чоловік. Зрештою, в деяких слабо розвинутих країнах світу чи державах, що здійснюють політичну перебудову, можна кваліфікувати відносно помітне зменшення піднесення або розширення масштабів систем освіти (це, зокрема, стосується й деяких ланок державної освіти в Україні та інших державах СНД).

Які ж прояви має глобальна криза освіти? Насамперед, як стверджують В.М.Піча, О.М.Семашко та Н.Й.Черниш, йдеться про кризу соціалізації.

Класична система освіти менш за все здатна забезпечити опанування молоддю всієї множини майбутніх соціальних ролей. Вирішення проблеми безболісної адаптації молоді до реальної дійсності, подолання девіантної поведінки та маргінального існування ще не знайдено освітянською галуззю в оптимальній формі.

По-друте, зростання розриву між освітою та культурою. Традиційна освіта та практика навчання дозволяє в основному надбати знання чи норми способу життя, але не цінності духовності та культури, які включаються в освіту у вигляді еклектичних сурогатів (навчальних предметів) і не забезпечують наслідування у духовному зв'язку поколінь.

Рік у рік зростає відставання освіти від науки. Наука ХХ ст. кардинально змінилась у фундаментальному та спеціальному аспектах: визнала множину істин, відмовилася від універсальних зазіхань та звернулася до етичних пошуків, але система освіти методологічно й дидактично спинилась у межах подоби світу ХІХ ст., що знижує авторитет знання та мотивацію до навчання.

Нарешті, інститут сучасної освіти не зміг подолати проблеми пригнічення людяного у людині, про що свідчить функціональне завдання системи освіти готувати державі об'єкти соціальної маніпуляції, а не суб'єкти соціальної дії.

Крім того, прояви глобальної кризи пов'язані із збереженням дисфункцій сучасних освітянських систем, що не відповідають соціальним очікуванням людей у суспільстві.

Суттєвість глобальної кризи достатньо боляче відображається у критиці традиційної парадигми освіти, орієнтованої на технократичні й конформістські цінності, яку можна зустріти у сучасній соціологічній, педагогічній та філософській літературі.

Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними факторами, зокрема, крахом основних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи, одержавленням та бюрократизацією освітянської системи; викривленням цілеспрямованості та соціальних функцій школи; залишкоаим принципом фінансування освіти і культури; відсутністю нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи; соціальним та етичним розривом між викладацьким корпусом, студентами та учнями; зниженням соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське суспільство.

Сучасні соціологи (А. Печчеї, Ф.Кумбас та ін.) звертають увагу на перебіг в останній чверті ХХ ст. глобальної кризи освіти і прагнуть виявити основні шляхи її подолання. Вказується, зокрема, на такі ознаки цієї кризи: зростання “функціональної неосвіченості”, зростання розриву між освітою і культурою, відставання освіти від науки, збереження функцій сучасних освітянських систем, послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді та ін. Слід відмітити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслідуючи як набутки й досягнення, так і невирішені проблеми й суперечності радянської системи навчання і виховання.

1. Освіта і коло її проблем в сучасному інформаційному світі

1.1 Глобалізація і проблеми освіти

Останнім часом у працях економістів, соціологів, філософів, політологів, педагогів проголошується думка про те, що найбільш суттєвою характеристикою сучасного світу, яка визначає його картину, є рух гігантських потоків капіталів, товарів, а також людей, що посилює обмін інформацією.

Якщо розглядати можливу стратегію розвитку України в умовах глобалізації, можна твердити, що поряд з можливим ризиком, ці процеси дають реальний шанс нашій країні посісти гідне місце на новому етапі цивілізації, спираючись на науку, освіту та інноваційні технології.

До важливих векторів глобалізації належить освіта, яка не тільки не залишалася осторонь процесів глобалізації, а й активно залучається до них. Прискорення процесів глобалізації в економіці та політиці висувають нові вимоги до структури та якості освіти.

Що стосується глобалізації, тут не існує рівності. Натомість є підпорядкування освіти інтересам могутніх іноземних транснаціональних корпорацій, які нав'язують свої стандарти навчання, свою мову спілкування, не рахуючись з національними особливостями, витісняють національні мови - носіїв самобутніх культур

Глобалізація в освіті, як і в інших галузях являє собою об'єктивний, але далеко неоднозначний процес. Його головна небезпека вбачається дослідниками в тому, що замість єдності в багатоманітності і розширення освітніх можливостей можна одержати сумну уніфікацію, одноманітність і втрату самобутнього творчого потенціалу національних (регіональних) освітніх систем.

Україна, яка прагне інтегруватися у світовий та європейський простір, не може стояти осторонь глобалізаційних процесів, що відбуваються сьогодні й торкаються майже всіх країн. Проте не слід бездумно „кидатися в безодню" глобалізації, адже відданість уніфікації може згубити не лише національну специфічність, а й країну загалом.

1.2 Загальнокультурні та філософські засади сучасної освіти

Освіта будь-якої країни відбиває в собі найголовніші її цивілізаційно-культурні ознаки та особливості наявного історичного моменту, забезпечуючи поєднання національних традицій з релевантними інноваціями - як виробленими всередині неї, так і запозичені ззовні, зі скарбниці вселюдського досвіду. На цих підставах національна система освіти має забезпечувати безперервність поступу країни, здійснювати ефективну соціалізацію та професійну підготовку молоді до життєдіяльності в світі, який постійно ускладнюється.

Стан освіти суттєво впливає як на інтегративні процеси світового буття, так і соціальні трансформації в окремій країні.

Здобуття Україною державної незалежності виявляється одним з найголовніших внутрішніх чинників, який визначає необхідність суттєвого переображення вітчизняної освіти.

Модернізація освіти та суттєві соціальні реформи є взаємопов'язаними процесами, здатними як до взаємного підсилення, так і послаблення.

Дотепер пануюча в світі система освіти в основних свої напрямах, теоретичних та практичних складових грунтується на добре відомих філософсько-педагогічних ідеях. Але сьогодні все більш наочно виявляються ознаки кризового стану і необхідності якісної перебудови класичної системи освіти. Вони мають як загальносвітові, так і національно-особливі складові.

Невідповідність класичної системи освіти в її марксистсько-ленінській інтерпретації реаліям сьогодення зумовлює ту глибоку скруту, вихід з якої прагнуть найти вітчизняні філософи, науковці та педагоги. Йдеться про усвідомлення системної кризи наявної освіти, аналіз її причин, розробку нових ідей та проектів альтернативної освіти, обгрунтування сучасних шляхів і засобів їх реалізації. Інакше кажучи, потрібні не просто пересічні дослідження в межах усталеної парадигми, а дослідження та ідеї, які б дозволили створити умови для суттєвих соціальних реформ для такої модернізації системи освіти, яка б відповідала реаліям ХХІ століття.

Перед освітою виникає нова завдання - давати людині знання не тільки про світ та його закони, але й методологію перетворення цього світу, формувати відповідні вміння та навички, які б грунтувалися на прийнятних людських цінностях. Така постановка питання пов'язана з гуманізацією й гуманітаризацією освіти.

Основним призначенням гуманізації виявляється поворот освіти до вироблення цілісного світогляду, формування системного гуманістично-орієнтованого мислення. Більш того, сьогодні для справжньої гуманізації уже недостатньо прохідних «культпоходів в кіно» або до музеїв. Виявилась необхідність й можливість гуманізувати підготовку професіоналів через підвищення в навчальному процесі статусу гуманітарних дисциплін за умови суттєвих змін у їх змісті.

Разом з тим, гуманітаризація освіти є адекватним засобом її гуманізації через встановлення індивідуалізованого вмісту освіти, особистісного спрямування учбових дисциплін, які вивчаються. Гуманітаризувати освіту значить зробити її «адаптованою» та цінною для кожного учня або студента.

Така позиція відбиває логіку розвитку сучасної педагогічної науки з її потягом до налагодження освітнього процесу, зорієнтованого на конкретну особу.

Складний, багатокультурний характер проблем сучасного світу вимагає широкого міжнародного та міжкультурного співробітництва, яке не можливе без попередньої підготовки освітньо-виховними засобами.

1.3 Проблеми і перспективи розвитку середньої освіти в Україні

Оцінки попереднього періоду реформування середньої освіти різні. У суспільстві домінує розуміння того, що змінювати щось в освіті не так просто, як здавалося раніше.

Міністерство освіти і науки України докладає багато зусиль щодо реформування освітньої галузі. Але все ще залишається багато проблем, які не можуть чекати. Перелічимо деякі з них:

Низька заробітна плата та соціальна незахищеність учителів негативно відбиваються на якості освіти, не дозволяють підтримувати на належному рівні кваліфікацію вчителів.

Старі підручники, зміст і методи викладання не відповідають актуальним вимогам щодо її якості в сучасному світі. Сучасний і майбутній інтелектуальний потенціал освітньої сфери вимагає більше інвестицій.

Навіть наявні обмежені ресурси на освіту витрачаються неефективно. В освіти задіяно занадто багато сил, різноманітних суб'єктів, і всі вони мають свої інтереси. Недосконалість системи управління призводить до браку коштів, недостатньою є прозорість їх використання.

Освіта дотепер оцінюється за внутрішніми критеріями. Оцінки, необхідні для визнання ролі середньої загальної освіти для успішного життя людини, для економіки, відсутні і не застосовуються ані органами управління освітою, ані суспільством.

Розшарування суспільства робить усе менш доступною якісну освіту для все більшої кількості дітей. Бідність переходить у спадщину, і освіта - з її нерівним доступом і поділом на елітні та звичайні школи - стає механізмом відтворення соціальної нерівності.

Існує ризик, що без розв'язання цих проблем інновації, які намічені Міністерством освіти і науки (перехід до 12-річного навчання, розробка і введення нових стандартів середньої освіти, профілізація школи тощо), не будуть успішно впроваджені.

Попередні державні документи освітньої політики так чи інакше намагалися розв'язати ці проблеми централізовано, «одним махом», але безуспішно. Діє традиційна схема:

переписувати проблеми, складати новий перелік;

робити плани заходів задля їхнього розв'язання;

роздавати зобов'язання управлінням освіти та департаментам Міністерства;

звітувати про виконання плану дій.

Як виявляється, ця схема не дає бажаного ефекту.

Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1999 р. № 1305 «Комплексний план заходів щодо розвитку загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості в 1999-2005 роках» не містить відповідей на питання, як вирішити проблему сільської школи. Зокрема, не ясно, яким чином заплановані в ній заходи мають бути реалізовані.

Програма «Шкільний автобус», що була підтримана Кабінетом Міністрів, могла би бути одним із інструментів розв'язання комплексної проблеми (ця програма фактично узагальнює досвід вирішення проблеми підвезення учнів в окремих районах АР Крим).

Законом «Про загальну середню освіту» передбачено, що «середня загальноосвітня школа має, як правило, бути профільною». У зв'язку з цим Міністерство освіти і науки України спільно з управліннями освіти і науки обласних державних адміністрацій провадить роботу з аналізу мережі навчальних закладів. Зокрема, обговорюється пропозиція переходу до нової моделі освітньої мережі.

У цьому проекті структури середньої освіти, що пропонується, не визначними залишаються правила переходу з одного рівня на інший, немає механізмів упровадження. Адже ця ідея наштовхнеться на необхідність скорочення кадрів, підвищення кваліфікації вчителів, керівників закладів та працівників управління освітою. Це ставить дуже гостро цілу низку додаткових питань, що стосуються функцій Міністерства та повноважень органів влади на місцях щодо нових закладів, таких як «модульні центри», «вищі професійні училища», професійні ліцеї тощо.

Отже, проблеми якості і доступу до середньої освіти розв'язуються через раціоналізацію мережі середніх навчальних закладів. Ці питання мають багато організаційних, правових та фінансових аспектів. Усі ці проблеми не зможуть зрушити з місця без перенесення акценту з окремого закладу, школи на організацію взаємозв'язків - між школами, між школою та громадою.

Як показують дослідження в рамках проекту «Розвиток освітньої політики на місцевому рівні», взаємодія між школами дозволяє досягти раціоналізації освітньої мережі, а також здійснювати стратегічне планування розвитку шкіл. Це відбувається шляхом посилення спільної участі шкіл в організації освітнього процесу.

1.4 Вимоги до якості вищої освіти в інформаційному суспільстві

Нинішні світові глобалізаційні процеси відбуваються у час, коли основним ресурсом стає інформація, а фактором, що стимулює чи обмежує розвиток суспільства, - знання

Перехід від індустріальних до інформаційних технологій стає помітним явищем в усіх провідних країнах світу. Ідеалом, кінцевою метою такого переходу є побудова інформаційного суспільства, у центрі якого постає людина з усім розмаїттям її інтересів та потреб.

Гуманістична спрямованість інформаційного суспільства визначає такі його базові цінності, як пріоритет громадянських прав і свобод, соціальну активність, ініціативність, право вибору, відповідальність.

Вища освіта в інформаційному суспільстві - це середовище інформаційного обміну, який передбачає не лише засвоєння, але й передачу та генерування нової інформації в обмін на отриману, а також продукування знань. В цьому контексті проводиться чітке розмежування знання та інформації.

Знання - це результат пізнання дійсності, що має системне і несуперечливе оформлення і є за характером об'єктивним (незалежним від волі людини). Інформація - це відомості будь-якого роду, що часто виражають суб'єктивну думку мовця, можуть бути недостовірними і суперечливими.

Російський вчений Георгій Ільїн звертає увагу на важливий ефект взаємопереходу знань в інформацію і навпаки. Відносність знання в силу швидкого застарівання призводить до «витіснення знань інформацією в якості основного елемента освітнього процесу, що перетворює знання в інформацію про світ». Таким чином, студент отримує несистематизовані відомості, осистемлення та перетворення яких в знання є завданням самого студента.

Звідси оцінка якості вищої освіти може включати такі параметри, як:

адекватність навчання студента способів опрацювання інформації;

забезпечення ефективності набуття студентом таких компетенцій, як досконале володіння комп'ютером, знання щонайменше двох іноземних мов;

результативність методів вироблення навиків встановлення наукової істини;

успішність у створенні атмосфери особистого переживання народження знання;

оптимізація діалогу в процесі співтворчості між викладачем та студентом.

Вища освіта повинна сприяти становленню громадянина інформаційного суспільства, в якому кожен має можливість отримати оперативну та достовірну інформацію будь-якого виду і призначення за допомогою глобальних інформаційних мереж з будь-якої точки географічного простору; наявна можливість реалізації миттєвої комунікації як між окремими членами суспільства, так і з державними та суспільними структурами; трансформується діяльність засобів масової інформації; зникають географічні та політичні кордони держав в рамках інформаційних мереж.

Висновок

Найважливішим компонентом духовного життя виступає система освіти, яка повязана з реалізацією процесу поширення знань. Вона охоплює діяльність реально сформованих суспільних інститутів, які здійснюють підготовку молоді до життя на основі отриманих знань в дошкільних дитячих установах, в середніх спеціальних, професійно-технічних і вищих навчальних закладах. Значення освіти в житті людини зростає, і тому вона не може обмежуватися лише періодом навчання. Нагальна потреба в постійному підвищенні рівня знань привела до появи такого цікавого феномену в суспільному житті, як безперервна освіта. Цей процес супроводиться пошуком нових форм і методів навчання, що сприяють правильному формуванню наукового світогляду, більш глибшому розумінню економічних, соціальних змін, що відбуваються. Освіта - це один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати субєктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта - складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, усвоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта є певна система навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми залучення їх досвідів в усвоєння багатств культури. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби людства. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти.

Використані джерела

1. http://informatic.org.ua/forum/45-646-1

2. http://intkonf.org/kandpednauk-gaevska-la-globalizatsiya-i-problemi-osviti/

3. http://uabooks.info/ua/book_market/textbook/?pid=1092

4. http://www.pravo.vuzlib.net/book_z809_page_6.html

5. http://osvita.ua/school/school_today/1032

6. Балабанова Наталія. Суспільство знань та інновацій: шлях до майбутнього України. - К.: Арістей, 2005.- 104 с

7. Кісіль М.В. Вимоги до якості вищої освіти в інформаційному суспільстві // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. - Випуск 11(24) - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007 - С.109 - 112.

8. Сохраняева Т.В. Гуманистические ориентиры развития системы образования // Философские науки. - 2005. -№9

Жук М.В. Сучасна українська освіта за умов конкуренції інформаційних потоків// URL 9.http://www.dlab.kiev.ua/ITEA2006/paper/Zhuk.doc

10. Бех Володимир. Філософський аналіз походження соціальних проблем вищої школи // Вища освіта України.- 2005.- №3.- С.13-19

Размещено на Allbest.ru