Девіантна поведінка людини у суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Краматорський технікум Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Реферат

З дисципліни: соціологія

на тему:

Девіантна поведінка людини у суспільстві

Виконала Рябова Дарина

Студентка групи ТК-12Б

Перевірила Вакуленко Л.В.

Краматорськ - 2013



План реферату

Вступ

1. Соціальна норма і девіантна поведінка

2. Соціальні чинники девіантної поведінки

3. Негативні форми девіантної поведінки

4. Позитивна девіантність

Заключення



Вступ

Поведінка людини є результат взаємодії його внутрішньої природи і процесу соціалізації, в якості складових елементів якого виступають інші індивіди. Отже, можна сказати, що в соціальній поведінці людини проявляються генетичні та біологічні особливості, а також те, що він освоїв у процесі виховання і свого життєвого досвіду.

Поведінка можна визначити як реакцію людини на внутрішні і зовнішні «подразники», в числі яких можуть бути як інші індивіди, так і різна опосередкована інформація, яка зачіпає інтереси людини. Поведінка може бути як осмисленим, так і інстинктивним, коли ми, наприклад, озираємося на звук кроків йде за нами людини. Проте для суспільства небайдуже, якими засобами, методами і діями користується людина (група, спільнота), щоб досягти своїх цілей.

Важливими детермінантами рівня дозволеного, так би мовити, санкціонованого суспільством поведінки є соціальні норми, закріплені в культурі, способі життя суспільства, спільності, груп та індивідів; відхилення від них ми розглядаємо як патологію.



1. Соціальна норма і девіантна поведінка

З поняттям норми ми вже знайомі. У широкому сенсі воно означає правило, керівне начало. Однак не всі правила можуть розглядатися як соціальні норми, а тільки такі, які регулюють суспільну поведінку людей і їх взаємини з суспільством. У цьому поведінці проявляється соціальна сутність індивіда, що відображає суспільне буття і пред'являються суспільством (або іншими групами) вимоги до поведінки особистості або соціальної групи.

Девіантна поведінка - це поведінка, що відхиляється від будь-яких норм. Для того щоб говорити про зміст девіантності, необхідно мати хоча б загальне уявлення про норму, її сутності.

Норма розглядається різними науками. У соціології їй приділяється значне місце. Поняття норми вважається соціологами чи не центральним, ключовим у соціологічній науці.

Соціальна норма розуміється як історично склався в даному конкретному суспільстві межу, міра, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій.

2. Соціальні чинники девіантної поведінки

У чому причини і соціальні чинники девіантної поведінки?

Як ми вже з'ясували, на самому високому рівні узагальнення, тобто на рівні соціальних систем, девіантність є реакція соціальної системи на зміни зовнішнього середовища і виступає способом адаптації до неї.

Проте в поясненні індивідуальних, особистісних мотивів порушення норм подібна констатація виявляється недостатньою. Одна з перших спроб пояснити девіантну поведінку належить Е. Дюркгейму в його концепції аномії. Під аномією він розумів стан суспільства, при якому відсутня чітка несуперечлива регуляція поведінки індивідів, утворюється нормативний вакуум, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не утвердилися.

Стан аномії - ситуація, коли авторитет колись загальноприйнятих норм похитнута. Це призводить до підвищення рівня різних форм девіантної поведінки, зокрема злочинів і самогубств.

Наприклад, зростання самогубств в цьому випадку пов'язаний з тим, що людина залишається «один на один» зі своєю проблемою: він не може пристосуватися до нових умов і втрачає зв'язок з суспільством.

Подальший розвиток концепція аномії отримала в працях Р. Мертона.

Дюркгейм розглядав аномію як прояв нестабільного суспільства. Мертон же розповсюдив це поняття стосовно до стабільного, нормально функціонуючому суспільству. Згідно його думці, аномія є наслідок неузгодженості між обумовленими культурою цінностями (цілями) і соціально організованими засобами їх досягнення.

При цьому доступ до цінностей через законні засоби відкритий не всім. Він залежить від належності індивіда до тієї чи іншої групи соціальної структури. Наприклад, особи, зайняті важкою некваліфікованою працею і входять до нижчі майнові верстви суспільства, не мають можливості за допомогою законних банківських операцій множити своє багатство.

Тому, щоб домогтися загальнозначущої цінності - матеріального успіху, звертаються до соціально несхвалюваних засобам (злодійства та ін.)

Таким чином, індивід адаптується до норм і цінностей суспільства. Мертон називає п'ять форм адаптації:

- Конформізм,

- Інновація,

- Ритуалізм,

- Ретритизм,

- Заколот.

Лише конформізм виявляється не девіантною формою. Індивід схвалює цінності суспільства та досягає їх законними засобами.

Інновація - форма адаптації, коли людина обходить закон і моральні норми.

Ритуалізм - форма адаптації, коли людина відмовляється від цілей як недосяжних, дотримуючись при цьому приписи суспільства.

Ретритизм - форма адаптації, коли людина стає байдужий до цілей і нормам, йдучи від боротьби за «місце під сонцем».

Заколот - форма адаптації, коли людина шукає заміну цінностей і засобів їх досягнення, усвідомлюючи недосконалість соціальної системи.

Джерелом неузгодженості цінностей (цілей) суспільства та засобів їх досягнення, крім особистісних мотивів, є соціальна нерівність людей.

Т. Парсонс пояснював аномію, а отже, і виникнення девіантних мотивацій, невиконанням очікувань. Поведінка індивіда може не відповідати очікуванням оточуючих, так само як і оточення не завжди збігається з очікуваннями індивіда. У результаті виникає напруга як психологічний стан особистості (фрустрація) і напруженість у відносинах з іншими людьми. Реакція індивіда на фруструючі фактори буває двоякою: пристосуванською та відчуженою.

За формою: активною і пасивною.

«Пристосовницька активна» орієнтація веде до іновацій. «Пристосовницька пасивна» - до ритуалізму.

Американський соціолог А. Коен виходить з таких же посилок, що і Т. Парсонс. Він зазначає, що соціальні системи влаштовані таким чином, що люди в них в тій чи іншій мірі випробовують напругу. Проте більшість не порушує загальноприйняті норми, тобто є конформістами.

Отже, існує не тільки відхиляючий спосіб зняття напруги.

Девіантна поведінка найчастіше викликає велику напруженість, ніж конформізм. І пов'язане воно з певною часткою ризику. Перед індивідом варта альтернатива: конформізм або девіація.

Що вибрати, людина вирішує самостійно згідно власним моральним критеріям. Наприклад, особистість з гомосексуальними нахилами може і не дати волю цим нахилам, оскільки моральна ціна гедоністичних придбань буде занадто висока, бо одностатеві сексуальні зв'язки у громадській думці не тільки вважаються «дурними», але також означають заперечення чоловічої гідності.

Рішення індивіда - яку форму поведінки обрати - залежить від референтної групи - тієї спільноти, яка в очах особистості є зразком. Однак, індивід має інші варіанти вирішення цієї проблеми.

По-перше, він може знайти групу, де вчинки, що турбують його, не засуджуються, і звернути на себе цю групу в референтну.

По-друге, індивід, налаштований більш рішуче, створює спільно з однодумцями нову референтну групу, в якій він буде мати психологічний комфорт.

Наприклад, поліцейський, який бере хабарі у змові з товаришами по службі, або лікар, який створив підпільну клініку з виробництва абортів, в суспільстві, де подібна послуга заборонена, не відчувають таких моральних мук, які б вони мали, діючи поодинці.

По-третє, особистість може діяти самостійно, без жодної підтримки з боку оточуючих. Це - найбільш важкий життєвий вибір для індивіда.

Крім індивідуальних мотивів девіантної поведінки А. Коен досліджує соціальні фактори росту відхилень. Найважливішим серед факторів є індустріалізація. Суспільство, де відбувається бурхливий розвиток промисловості та засобів комунікації, створює масу робочих місць на всіх рівнях державного апарату, економіки, науки і т.п. Усі виникаючі робочі місця не можуть заповнити тільки представники еліти суспільства. Отже, на творчі і взагалі на «теплі місця» рекрутуються індивіди з інших груп. Це дає надію тим, хто раніше не мав жодних шансів на покращення життя.

У людей виникають великі претензії. Вони заохочуються панівною ідеологією, оскільки економічній системі потрібні конкуруючі кадри. Честолюбство - стимул до навчання та гонитві за успіхом. Однак у дійсності виникає протиріччя між надіями, домаганнями і реальними можливостями. Ці протиріччя породжують розчарування. Розчарування в свою чергу до послаблення дії норм і соціальних інститутів. У кінцевому підсумку це призводить до заперечення авторитету норм.

Девіантну поведінку можна пояснити станом соціальної невлаштованості індивіда. Соціальна невлаштованість - це така позиція, яку займає людиною, яка не відповідає ні його здібностям, ні досягнутому рівню розвитку суспільства.

Наприклад, філософ за освітою працює вахтером або опалювачем, висококваліфікований слюсар - сторожем на автостоянці. У цьому випадку індивід відчуває психологічне напруження внаслідок незатребуваного професійного потенціалу. У нього може виникнути думка про відновлення справедливості за допомогою будь-яких обхідних шляхів.

Інший приклад. Індивід не може собі дозволити придбати навіть чорно-білий телевізор, в той час як оточуючі його люди мають кольорові телевізори останніх марок. Тут мова йде про соціально-економічну позицію людини, помітно поступається споживчому стандарту суспільства. Соціальна невлаштованість може не переживатися людиною гостро. Наприклад, багато сільських пенсіонерів звиклися з ситуацією, коли їх побут забезпечується лише самими елементарними благами. Однак частіше люди так чи інакше реагують на наявний контраст в соціальних позиціях. Форми реагування різноманітні, в тому числі у вигляді хуліганства як імпульсивного протесту.

3. Негативні форми девіантної поведінки

Яким би відносним ні було співвідношення норми і девіантності, прийнято розрізняти:

- Позитивні форми поведінки, що відхиляється;

- Негативні форми поведінки, що відхиляється.

Можна зобразити деякий континуум, тобто числову пряму з двома крайніми точками. На одній половині цієї прямої будуть розташовуватися негативні дії, вчинки і звички:

- Пияцтво,

- Хуліганство,

- Наркоманія і т. п.).

На іншій половині - позитивна девіантність:

- Героїзм,

- Творче прозріння,

- Надінтелігентність та ін.)

Як відомо думки людей різноманітні і нерідко протилежні. У силу цього критерієм оцінки поведінки не може для нас бути судження одного навіть найавторитетнішої людини. Досліджуючи девіантну поведінку як соціальне явище, ми оцінюємо, дії з двох позицій:

а) наслідків для суспільства,

б) відповідності цінностям, нормам, реальній практиці поведінки статистичного більшості групи і суспільства.

Наслідки можуть бути деструктивними і конструктивними. Наприклад, пияцтво несе руйнівний потенціал для генофонду народу. Навпаки, відкриття та винаходи сприяють процвітанню суспільства. Чому винахідників і героїв відносять до девіантів?

По-перше, що більшість людей не робить видатних вчинків і дій.

По-друге, те, що притаманне більшості, є фактично нормою поведінки.

Таким чином, героїчні вчинки або творче осяяння девіантною в статистичному відношенні, так як вони завжди опиняються в меншості.

Розглянемо негативні форми девіантної поведінки. Їх три групи:

1) злочин;

2) «злочин без жертв»;

3) відхилення, що не суперечать нормам.

1) Вбивства, крадіжки, зґвалтування, тероризм та ін.. - це крайні форми девіантної поведінки. Про них окрема розмова.

2) «Злочини без жертв». Цією фразою позначають такі дії людей, від яких негативні наслідки відчувають самі суб'єкти дії.

Наприклад, від вживання наркотиків руйнується особистість самого наркомана. До названої групі девіантної поведінки відносяться також пияцтво, проституція, сексуальна нерозбірливість. Причини аналізованої поведінки необхідно шукати не тільки у сфері виховання, наскільки б важливою він не була.

Відповідь дає дослідження різних факторів соціального походження.

Пияцтво. Це явище широко поширене в Росії. Один з історичних коренів цього явища знаходиться в особливостях праці зони ризикованого землеробства. Російський селянин повинен, сконцентрувавши всі сили, у найкоротший термін проводити польові роботи. В іншому випадку він ризикує взагалі залишитися без врожаю. Фізичне та психологічне напруження потребує розрядки. Для цього влаштовуються різноманітні свята. Але самий простий шлях розслаблення - алкоголь, норма якого все зростає в міру звикання організму.

Індустріалізація і зростання міського населення не зменшили тягу до спиртних напоїв. Навпаки, алкоголізація різко прогресувала.

Цю проблему досліджували багато російських соціологів і психологів на рубежі XIX-XX ст. Більшість схилялася до думки про компенсаторної функції алкоголю. Напружений режим праці, незадовільні санітарно-гігієнічні умови побуту не дозволяли робочого повноцінно відновлювати сили. Спиртні напої, хоча б у ілюзорною формі, заповнювали відсутню.

У радянський час і тепер, незважаючи на істотне поліпшення умов праці і побуту, алкоголізація населення, особливо робітничого класу, продовжувала і продовжує прогресувати. Причина - все в тій же компенсаторної функції спиртних напоїв.

Праця індустріального робітника до сих пір залишається напруженим, часто фізично важким, монотонним. Перебіг життя суб'єкта такої праці не відрізняється різноманітністю, день у день все той же верстат чи конвеєр, все той же ритм праці і розпорядок трудового дня. Робочий цілком усвідомлює власну перспективу - така стезя одноманітності уготована на все трудову біографію. Особливо гнітюче це відчувається на тлі процвітаючих ровесників, що зайняли інші ніші суспільного поділу праці. Алкоголь є знову ж таки засобом занурення у світ ілюзій, відходу від настільки непривабливою дійсності. девіантність адаптація соціальний норма

Наркотики вживали ще в давнину. Наприклад, аборигени Камчатки брали настій мухомора. У культурі народів Сходу наркотики займають аж ніяк не останнє місце. Не чужа їм була і богемна середу Росії початку XX ст. Проте тільки в XX ст. наркотизації стали піддаватися всі регіони світу і всі соціальні верстви. Поширення наркотиків перетворилася на найприбутковіший бізнес.

Біологічні і соціальні корені наркоманії аналогічні пияцтву, але наслідки ще більш руйнівні. Найбільшого поширення наркотики знаходять у молодіжному середовищі. Це пов'язано не тільки з консервативною звичкою більш зрілих поколінь продовжувати «тягнутися до чарки» в той час, коли є широкий вибір інших засобів «самозабуття». Саме в молодому віці людям найбільшою мірою властиво взаємне наслідування і несвідома солідарність.

Це виявляється вигідно тим, хто поширює наркотики. Однак факт лавиноподібного розвитку наркотизму в Росії можна пояснювати не тільки «падінням залізної завіси». Це пов'язано з особливостями соціальної системи, що закриває багатьом молодим людям життєву перспективу. Бідність, неможливість одержати освіту, отримати стабільну роботу, створити сім'ю, ймовірність в армії потрапити на війну, незрозумілу і всіма засуджуваною - це реалії сучасної Росії. У такій ситуації попередження про шкоду наркотиків виявляються малоефективними.

Проституція процвітає не тільки тому, що в останні роки образ «Інтердівчинка» посилено романтизували. Причина і в тому, що в умовах ринку є люди, яким нічого продати крім себе самого. Вони не мають такої освіти та професії, які б забезпечили їм стерпне існування. Це найчастіше молоді жінки з небагатих сімей, які приїхали в столицю або індустріальний центр з метою «влаштуватися в житті». Очевидно, що є особливий психологічний склад, власники якого несуть тенденцію до проституції за будь-якої соціально-економічній системі. Однак розвиток або згортання тенденції напряму пов'язане з умовами життя більшості, наданими панівною системою відносин у суспільстві.

3) Відхилення, що не суперечать загальноприйнятим нормам, - це такі форми поведінки, які вписуються в рамки «благопристойно» поведінки, але на рівні уявлень про належне вважаються «шкідливими», «дивними», «марними», «ненормальними».

Це азартні ігри, аутизм [1], нарцистичному поведінка, фанатизм, самогубство. За винятком суїциду, шкода від подібних девіацій непряма. Наприклад, карткова гра, якщо за умови програшу не закладаються гроші, послуги і т.п., є нешкідливим заняттям. Тим не менш, виявляється проведенням часу, не розвиває особистість. Азартні ігри є формою догляду людини від реальної дійсності. Він весь поглинається пристрастю, яка, за великим рахунком, викликана штучно. Наприклад, дитина, проводить години за комп'ютером, - не помічає те, що відбувається навколо нього, забуває про існування ровесників, - нервує з приводу руху фігурок на екрані, тим самим розхитує нервову систему.

Як зауважив Д. Белл, для людей певного типу азартні ігри - біологічна потреба. Ігри надають реальність їх мріям. У зв'язку з цим подібних людей не зупинять жодні міркування ощадливості і здорового глузду.

Аутизм утруднення соціальних контактів, відірваність від соціального оточення, надзвичайна замкнутість. Така поведінка часто пов'язане з проблемами соціалізації. Особистість вимушена дистанціюватися від інших. У кінцевому ж рахунку - від навколишньої реальності. Компенсацією для неї є життя в замкнутому світі самотності, фантазій і мрій.

Соціальною причиною такої поведінки є факт диференціації людей на шкалі престижу. Якщо індивід відстає від навколишніх у придбанні символів успіху, він або знаходить собі рівних за рангом і спілкується з ними, або замикається на самоті.

Нарцистична поведінка - демонстративне зосередження уваги інших на собі, на своїй персоні. Щоб привернути увагу оточуючих, «нарцис» доводить свою поведінку до епатажу (шокуючого враження): помітно одягається, без приводу виділяє запах дорогих парфумів, на зборах висловлюється тільки з сенсаційними повідомленнями і т.п. Основні джерела формування нарцистичної поведінки полягають: в загальній уваги дорослих до єдиної дитини в родині, в особистих труднощах людини, коли він починає діяти «від протилежного». Обійдений увагою аутсайдер замість того, щоб відчувати гнітючий комплекс неповноцінності, вибирає епатаж. Він нав'язливо демонструє свою незвичайність. Соціальна шкода від нарцисизму виникає тоді, коли носій цієї поведінки починає надмірно претендувати на особливе місце в соціальній ієрархії.

Фанатизм є сліпою прихильністю якійсь ідеї, доктрині. Це - наслідок однобічності особистості. Він загрожує непередбачуваними наслідками. Його носій може прийти як до великої перемоги, так і до величезного провалу. Фанатизм не визнає інакомислення. Тому він намагається залучити «під свої прапори» інших. Ті, хто не згоден, опиняються в числі супротивників.

Самогубство. Докладний аналіз соціальних причин суїциду належить до Дюркгейма. Він, спираючись на статистику, намагався кількісно виміряти прогрес щастя суспільства. Е. Дюркгейм відзначав, що самогубство є наслідок страждань. Чим більше людей добровільно йдуть з життя, тим більше у суспільстві страждань, а отже, менше щастя. Страждання і щастя - величини назад пропорційні. Дюркгейм виявив, що в міру індустріального розвитку суспільства страждань стає більше, так як зростає статистика самогубств.

Динаміка суїциду в сучасній Росії дуже невтішна, особливо в першій половині 90-х років. Деякі причини цієї ситуації перебувають на поверхні - стан безвиході значного числа наших співгромадян, отримане внаслідок проведених в країні «реформ».

4. Позитивна девіантність

Найбільший інтерес завжди викликає таку властивість особистості, як геніальність. Самодіяльною творчістю, перш за все художньою, займаються мільйони людей. Професійною творчістю - тисячі. Однак вершин майстерності досягають небагато. На вершині успіху виявляються особливо обдаровані природою індивіди. Своє життя вони присвячують або мистецтву, або науці, або винахідництву. Однак спосіб життя таких людей часто буває незрозумілий оточуючим: вони або не мають сім'ї, або відмовляються від побутового комфорту, або непрактичні в повсякденних справах і т.п., або надзвичайно примхливі, або прискіпливі до дрібниць, або марнотратні, або допускають безглузді витівки і т.п.

Девіантність творчо обдарованих людей, що знайшла вихід у художніх творах, допомагає громадянам зрозуміти себе і навколишній світ, насолоджуватися життям. А наукові відкриття сприяють прогресу різних сфер людського буття.

Принциповість. У повсякденній практиці люди досить гнучко: відстоюють свої інтереси виходячи з ситуації. Мало хто йде на конфлікт з пануючим думкою. Інакше кажучи, більшість залишається конформістами. Однак є люди, які не можуть ні за яких обставин змінити власні переконання і активно їх відстоюють. Вони ризикують бути незрозумілими, ізольованими, осміяними, позбавленими звичного кола життєвих благ. Принципові люди часто бувають незручні оточуючим, їх позбуваються у трудових колективах та організаціях. Однак без їх фактично девіантної поведінки соціальні структури з більшим ступенем імовірності занепадають.

Надінтелігентність. Нею володіють люди, які втілюють своїм виглядом і поведінкою еталон етикету та моралі. Вони завжди ввічливі, підтягнуті, начитані, співчутливі, відрізняються м'якістю манер, схильні поступатися, не нав'язують своєї думки, не зневаги у ставленні до кому-небудь. Поведінка таких людей схвалюється оточуючими. Але слідувати їх прикладу не квапляться. Цілком очевидно, що перелічені риси сформовані не надмотівацією до інтелігентності. Вони сформовані особливостями особистої долі та способу життя, які навряд чи можна скопіювати.

Розподіл девіантності на позитивну і негативну умовний. Це пов'язано з умовністю відмінності норми і відхилення від неї. Деякі види девіантної поведінки дуже складно оцінити однозначно під кутом зору суспільної користі чи шкоди. Наприклад, значення гомосексуалізму в даний час широко дискутується в нашому суспільстві. Гомосексуалісти завжди будуть вважатися девіантом, так як їх меншість. Негативний аспект гомосексуалізму очевидний: він не веде до дітородіння (не виконується головна біологічна функція сексу), в його сферу можуть залучатися індивіди, не схильні до подібного відхиленню, ламаються долі людей.

Разом з тим, як показує історичний досвід, гомосексуалізм іноді є надійною основою людської солідарності і згуртованості. Наприклад, у стародавніх Фівах існував особливий загін, що складається з геїв. Він вважався непереможним, оскільки, як писав Ксенофонт, «немає сильнішої фаланги, ніж та, яка складається з люблячих один одного воїнів». Гомосексуальна згуртованість використовувалася «сильними світу цього» для вирішення власних політичних проблем. Але ця згуртованість також була небезпечна владі, якщо гомосексуалісти перебували в числі наближених. Відомо, як розправився Гітлер з клікою Рема, яка знайшла стійкість завдяки гомосексуалізму її провідних учасників. Гітлер розумів, що зв'язок чиновників з його оточення на іншій, неслужбовій основі непідконтрольна фюреру. Значить, непередбачувана і небезпечна для нього втратою влади.

У певній мірі позитивне значення має аутизм. Самітницький життя деяких письменників і поетів допомагає їм зосередитися на створенні неординарних творів. Наприклад, А. Грін, перебуваючи у світі мрій, відбив його в своїх книгах. Уявна реальність, яка виникла завдяки авторові, до цих пір допомагає читачам відволіктися від рутинної повсякденності. Хоча в реальному житті А. Грін відчував труднощі в налагодженні елементарних людських контактів. Крім того, відомо, що чимало талановитих вчених, композиторів, акторів, письменників тощо надмірно захоплюються алкоголем, долучаються до наркотиків, не гидують користуватися послугами повій, грають в азартні ігри, навмисно шокують публіку усілякими витівками.

Подібний парадокс намагаються пояснити наявністю в людині двох начал. Девіантність зображується подібно позитивному і негативному зарядам. Їх з'єднання тільки й може забезпечити горіння лампи. Ймовірно, обдаровані люди перебувають «по той бік» від панівних уявлень про норму і відхилення. Така ситуація приносить чимало страждань як близьким, так і самим даруванням. Взагалі роль страждання у творчості досить велика. Вершин творчості часто досягають люди, що роздираються внутрішніми протиріччями. Їхнє життя зіткане з схвалюваних і несхвалюваних девіацій, сумнівів, душевних мук.



Висновок

Роль соціального середовища у формуванні соціальних відхилень аж до злочинної поведінки визнається і західними вченими. Тому повинні бути і нові соціальні програми боротьби з відхиленнями. Вони повинні сприяти соціальної терапії всього суспільства, підвищенню його фізичного здоров'я, культури і добробуту. Тільки шляхом зміни організаційної культури суспільства можна вийти на більш високі рівні соціальних відносин, що сприятиме зростанню соціальних форм поведінки населення.



Список використаної літератури

1. Афанасьєв В., Гилинский Я. Девіантна поведінка і соціальний контроль в умовах кризи російського суспільства. - СПб., 1995

2. Бачинін В.А. Антропологія анорматівного поведінки / Суспільні науки і сучасність. - 2001. - №3

3. Гилинский Я.І. Соціологія девіантної поведінки як спеціальна соціологічна теорія / Соціологічні дослідження. - 1991. - №4

4. Кармадоне О.А. Соціальна девіація як фактична ціннісно-нормативна модель / / Соціально-гуманітарні знання. - 2001. - №6

5. Касьянов В.В. Соціологія права: навчальний посібник / В.В. Касьянов, В. М. Нечипуренко. - Вид. 2-е. - Ростов н/Д: Фенікс, 2002

6. Курганов С.І., Кравченко А.І. Соціологія для юристів. - М., 2000

7. Лапаєва В.В. Соціологія права: Короткий навчальний курс / В.В. Лапаєва; Під ред. В.С. Нерсесянца. - М.: Видавництво НОРМА, 2000

8. Осипова О.С. Девіантна поведінка: благо чи зло? / Соціологічні дослідження. - 1998. - №9

9. Соціологія права: Навчальний посібник / За ред. В.М. Сирих. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: Юридична Дім «Юстіцінформ», 2002

10. Юридична соціологія. Підручник для вузів. - М., 2000

Размещено на Allbest.ru