Вища школа регіону як об'єкт соціального прогнозу

Размещено на http://www.allbest.ru

Харківський державний університет

22.00.06 - Соціологія культури, науки та освіти

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Вища школа регіону як обєкт соціального прогнозу

Бірюкова Марина Василівна

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному університеті Міністерства освіти України.

Науковий керівник - кандидат соціологічних наук, доцент Навроцький Олексій Ігорович, проректор з соціально-економічних питань Харківського державного університету, Міністерство освіти України.

Офіційні опоненти - доктор соціологічних наук, доцент Чернецький Юрій Олександрович, завідувач і професор кафедри менеджменту і маркетингу Харківського інституту бізнесу і менеджменту, Міністерство освіти України;

- кандидат соціологічних наук, доцент Кузь Олег Миколайович, завідувач кафедри філософії і політології Харківського державного економічного університету, Міністерство освіти України.

Провідна установа - Харківський державний педагогічний універ-ситет ім. Г.С. Сковороди (м. Харків), Міністерство освіти України; кафедра соціології і політології.

Захист відбудеться "18" червня 1999 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 при Харківському державному університеті за адресою (310002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 2-25).

З дисертацією можна ознайомитися у центральній науковій бібліотеці Харківського державного університету за адресою (310077, м. Харків, майдан Свободи, 4).

Автореферат розісланий 18 травня 1999 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради _______________доц. Шеремет І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність дослідження

Освіта грає виключно важливу роль у створенні фундаментальних умов процвітання суспільства, що доводиться світовою практикою соціально-економічних досліджень. Особливо значущий вплив надає система вищої освіти в нинішній період входження в постіндустріальне сус- пільство. Цим зумовлена найгостріша потреба пошуку оптимальних шляхів найшвидшого оновлення освітньої системи, виведення її із кризового стану, забезпечення не тільки виживання, але й прогнозного розвитку системи відповідно до глобальних тенденцій, зумовлених загальними процесами розвитку суспільства.

Необхідність розробки зазначеної проблеми значною мірою пов'язана з об'єктивними чинниками трансформаційного періоду розвитку України, становленням ринкових відносин, істотними структурними перетвореннями в економічній і соціокультурній сферах. Ринок освітніх послуг України переживає складний, методологічно не розроблений, слабо апробований етап свого становлення. Найважливішою умовою виходу із кризової ситуації в системі вищої освіти, збереження і подальшого розвитку її потенціалу є розробка і реалізація на практиці нової освітньої парадигми. Система освіти найтіснішим образом пов'язана із соціально-еко- номічними, соціокультурними, політичними і природно-географічними умовами, в яких вона функціонує. Специфіка економічної структури регіо- нів, спеціалізація їх в певній галузі промислового або сільськогосподар- ського виробництва безпосередньо обумовлюють суть і форму взаємодії суб'єктів ринку освітніх послуг, способи їх взаємодії. Тому одним із можливих і вельми перспективних шляхів реформи системи вищої освіти може служити її регіоналізація, а регіональна модель вищої школи являє собою найбільш продуктивний обєкт соціального прогнозу.

Процес регіоналізації включає в себе орієнтацію на потреби особистості, які реалізуються в конкретній соціальній сфері; формування єдиного освітнього простору регіону; врахування конкретних регіональних особливостей при визначенні сфер і напрямів діяльності всіх структурних елементів освітньої системи.

Перетворення, які передбачаються при створенні регіональної системи вищої освіти, торкаються принципів формування як змісту, так і структури системи підготовки фахівців. Внаслідок цього необхідно регулювати кількісні і якісні характеристики всіх складових системи і не просто регулювати, а прогнозувати можливі наслідки від впровадження діючих в осві- ті тенденцій або виникнення їх альтернатив. Ця ситуація робить актуальним і значущим аналіз проблем, сформульованих в даному дослідженні.

Ступінь наукової розробки проблеми. Протягом останніх десятиріч соціологія освіти була в центрі уваги багатьох дослідників Росії (башкир- ська школа, керована Н.А. Аїтовим; В.П. Лісовський, Л.Я. Рубіна, М.Н. Руткевич і Ф.П. Філіппов і баг. ін.). В Україні проблеми вищої школи протягом багатьох років розробляють харківські соціологи під керівницт- вом В.І. Астахової, О.О. Якуби. Велика дослідницька робота ведеться в Києві (В.П. Андрущенко, В.П.Бабак, К.М. Левковський), у Львові (В.Я. Піча, Н.І. Черниш), Дніпропетровську (В.Г. Городяненко, В.А. Полторак) та в інших вузівських центрах країни. Слід зазначити вклад у соціологію освіти таких вчених як: В.С.Бакіров, В.І. Волович, В.М. Ворона, І.М. Гавриленко, Л.М. Герасина, О.М. Кузь, С.О. Макєєв, О.І. Навроцький, В.Л. Оссовський, Ю.О. Чернецький, В.Ф. Черноволенко та баг. інш. Однак, прогнозування розвитку вищої школи з урахуванням регіональних особливостей досить не часто ставало центром уваги дослідників.

Разом з тим, існує певна кількість досліджень цієї проблематики. Ведеться розробка методологічних основ і методик нормативного підходу в моделюванні дослідницькою групою під керівництвом І.В. Бестужева-Лади. Застосування різних методів моделювання і прогнозування розвитку вищої школи послідовно розробляється В.С. Максименко, В.І. Паніотто, В.Г. Поповою, Л.І. Романковою, О.Р. Сисоєвим, О.В. Федотовим, Г.В. Чуленковою. Однак як об'єкт прогнозування і моделювання в працях цих дослідників в основному розглядається або окремий вуз або окрема спе- ціальність. Проблеми регіонального упорядкування системи вищої освіти для підвищення її ефективності на соціальному та особистісному рівнях поки що не стали об'єктом дослідницького пошуку.

Принципам регіоналізації в Україні присвячені спеціальні досліджен- ня авторів, переважно економістів, таких як, В.Ф. Беседін, О.П. Голіков, О.С. Ємельянов, Є.Д. Кліменко, Н.Д. Пістун, В.Є. Шедяков.

Таким чином, у вітчизняній науці існує певна методологічна і теоретична база, а також емпіричний матеріал для вивчення системи вищої освіти в регіоні і моделюванні його розвитку в умовах переходу до ринку.

Звязок роботи з науковими темами. Тема дисертації відповідає науково-дослідницькій темі “Соціальні механізми удосконалення освіти в умовах трансформації суспільства” кафедри соціології соціологічного факультету Харківського державного університету.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система вищої освіти України в період трансформації суспільства.

Предметом дослідження є закономірності регіоналізації системи вищої освіти в Україні і середньострокове прогнозування її розвитку в Харківському регіоні при переході до ринкових відносин.

Мета і головні завдання дослідження. Мета полягає у розробці концепції регіональної моделі вищої школи як найбільш ймовірного шляху освітньої реформи в Україні.

Така мета передбачає вирішення наступних завдань дослідження:

розкрити формуючу роль вищої школи в розгортанні соціальних інститутів постіндустріального суспільства і обгрунтувати необхідність її регіональної реструктуризації;

проаналізувати кризові явища в системі вищої освіти України і виявити показники розузгодження вітчизняної вищої школи у порівнянні з світовими стандартами. На основі цього аналізу побудувати “дерево проблем" даної системи; вища школа територіальний кризовий

виявити засади та зміст поняття "освітній регіон";

сконструювати з позицій соціо-прогностичного підходу модель регіональної системи вищої освіти;

визначити цілі різного рівня конкретизації і на їх основі виробити базові принципи моделювання регіональної системи освіти, які дозволять оптимізувати процеси реформування;

визначити критерії ефективного територіального розміщення системи вищих навчальних закладів в аспекті ринкового управління.

Теоретико-методологічною основою дослідження є конкретно істо- ричний і системний підходи до вивчення загальних парадигм в соціології освіти. Проблема реформування вищої школи вивчалась автором з урахуванням останніх досягнень як вітчизняної, так і світової соціологічної, фі- лософської і педагогічної думки. Автором використовувались концепції М.Вебера, Е. Дюркгейма, визначних представників сучасних макро- і мікросистемного підходів у соціології. З позиції структурно-функ- ціональної методології розглянута система вищої освіти регіону як складова частина взаємообумовлених елементів суспільства. В дисертаційному дослідженні застосовані принципи соціального прогнозування при аналізі динаміки вищої школи з урахуванням існуючих тенденцій та перспектив розвитку системи, світових досягнень в цій галузі. Також використані основні підходи "соціології малих справ", що дозволило виявити чимало ра- ніше невідзначених моментів, щодо раціонального територіального упорядкування.

Емпірична база склалась під час вивчення нормативних документів (Закон України “Про внесення змін та доповнень в Закон Української РСР “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ ст.” та ін.), аналізу даних державної статистики в період з 1991 по 1996 р.р. в масштабах України, а також в Харківській області. Важливі для розвязан- ня завдань дослідження емпіричні дані були отримані в результаті конкретно-соціологічних досліджень, проведених автором у складі соціо- логічної служби Харківського гуманітарного інституту "Народна українська академія".

Наукова новизна роботи, перш за все, полягає в тому, що дане дослідження є однією з перших праць, в якій робиться спроба соціо- логічного аналізу проблем вдосконалення територіальної системи вищої освіти з урахуванням регіональних потреб в умовах трансформаційних процесів у суспільстві.

Аргументовано в аналітико-прогностичній парадигмі необхідність інноваційного шляху розвитку системи вищої освіти України.

Вводиться поняття "освітній регіон", розкривається його зміст і об- ґрунтовується перспективність розвитку подібної моделі.

Пропонується система критеріїв, які дозволяють оцінити міру регіо- налізації вищої школи, принципи побудови регіональних систем вищої освіти.

На основі детального аналізу специфіки Харківського освітнього регіону пропонуються підходи до оптимізації моделі регіональної моделі вищої школи.

На захист виносяться основні результати дослідження:

"Освітній регіон" - це, з одного боку, складне соціальне явище з органічно інтегрованою системою вищої освіти, яка історично склалася на певній території і чинить формуючий вплив на виробничу, соціальну, науково-технічну, екологічну та інші, пов'язані між собою, структури, що забезпечують життєдіяльність суспільства. З другого - це об'єкт державного соціального експерименту в системі вищої освіти, в межах якого можливі впровадження соціальних інновацій, аналіз їх результативності і ефективності в плані соціальної віддачі вищої школи. Регіоналізація державної системи вищої освіти може впроваджуватися частково і поступово.

Формування оптимальної моделі системи вищої освіти в регіоні доцільно направити на вирішення таких завдань: відповідність регіона- льної конкретизації загальнодержавної освітньої політики; задоволення соціо-економічних потреб регіону у висококваліфікованих фахівцях; від- повідність рівня підготовки фахівців до запитів ринку праці даного регіону з випередженням; відповідність змісту і набору освітніх послуг потребам особистості.

Основними критеріями регіонального розвитку системи вищої освіти виступають: міра відповідності вищої школи до запитів ринку праці з урахуванням державного, регіонального і локального рівнів; раціона- льність територіального розміщення вищої школи у відповідності із соціа- льною, економічною і екологічною віддачею регіону; інтеграція регіона- льної системи вищої освіти у двох напрямах: всередині системи - між навчальними закладами різних рівнів і поза нею - між науковими, виробничими і освітніми установами; етнокультурний критерій, який враховує націо- нальний склад населення регіону, культурні традиції і релігійні вірування, що історично склалися, характеристики побуту і потреби у вищій освіті.

Регіональна система вищої освіти базується на основних принципах серед яких: 1) принцип регіональної самодостатності заснований на реконструкції економіки регіонів та великих міських агломерацій шляхом конверсії, модернізації інфраструктури, приватизації і відповідного розвитку системи вищої освіти, направленої на освоєння нових, суміжних спе- ціальностей; 2) зовнішньо-економічний принцип - обєднання регіонів в єдиний соціо-економічний простір, стимулювання розвитку експортних та імпортнозамінюючих виробництв у регіоні і спрямованість розвитку вищої школи з урахуванням цих тенденцій; 3) адаптивно-перспективний - підпорядкованість економічної конюнктури і ринкового попиту в системі вищої освіти з орієнтацією на довгострокові програми розвитку регіону і країни; 4) принцип комплексності і взаємододатковості - єднання вузів з наукою та з виробничою і невиробничою сферами.

Прогностичні перспективи розвитку Харківського освітнього регіону повязані зі створенням науково-освітньо-виробничих "парків", які базуються на принципах - гнучкості системи, інтеграції, багатомірності, спадкоємництва і диверсифікації.

Теоретичне і практичне значення дослідження.

Теоретична цінність роботи пов'язана із спробою обгрунтування критеріїв та принципів територіального розміщення і управління системою вищої освіти.

Матеріали дисертації можуть використовуватись у навчальних дисциплінах: “Соціальне прогнозування і соціо-інженерна діяльність” для соціологічних спеціальностей; “Соціологія освіти” для слухачів курсів під- вищення кваліфікації управлінських кадрів освіти з точки зору регіональ- ного удосконалення вищої школи; “Соціологія управління” у темах регіо- нального управління системою вищої освіти.

Робота може послужити основою під час розробки програми реформування системи вищої освіти відповідно до принципів раціонального територіального розміщення, задоволення особистісних і суспільних потреб в Харківському регіоні.

Апробація роботи. Наукові результати дослідження викладенні у 10 друкованих та депонованих працях загальним обсягом 4,05 д.а. ( у тому числі особисто автором - 3.85 д.а.) Основні результати дисертаційної роботи були представлені в наукових доповідях і повідомленнях, міжнародних і республіканських конференціях: “Удосконалення концепції приватної освіти в Україні та проблеми роботи в приватних вузах” (Харків, 1995), “Вища освіта в Україні: реалії, тенденції i перспективи розвитку” (Київ, 1996), “Структура освіти в регіоні: проблеми оптимiзацii” (Харків, 1996), на засіданнях кафедри соціології ХГІ “НУА” та на методологічному семінарі соціологічного факультету ХДУ.

Структура та обсяги дисертації. Мета і основні завдання дисертацій- ного дослідження визначили логіку та структуру роботи. Вона складається із вступу, двох розділів ( в першому розділі два підрозділи, у другому - три), висновків, списку використаної літератури, додатків. Повний обсяг дисертації - 173 с., з яких 161 с. машинописного тексту, 12с. - список використаної літератури, який включає в себе 136 найменувань, 5 с. - додатки (діаграми).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрита актуальність теми, позначені об'єкт, ступінь наукової розробки проблеми, предмет і цілі дослідження, визначені завдання, методологічна і емпірична база дисертаційної роботи, її новизна, апробація, наукова і практична значимість.

Перший розділ “Суперечності розвитку системи вищої освіти України в умовах трансформації суспільства” присвячений обгрунтуванню ролі вищої школи в розвитку суспільства на сучасному етапі і аналізу кризових явищ цього соціального інституту.

У підрозділі 1.1. “Роль вищої школи в розвитку соціально-економічного і духовного потенціалів суспільства” проаналізовано вплив даної системи на всі сфери життя країн з різним економічним рівнем розвитку, в тому числі України і її регіонів. Підкреслюється, що прогрес в економічному, соціальному, технічному і духовному розвитку кожної країни можливий тільки як наслідок удосконалення національної освітньої системи і інтеграції зусиль в цій області в рамках світової співдружності. Зміни вимог до рівня освіти, зрештою, диктуються інтересами виживання людини як біологічного виду, соціального суб'єкта і носія духовних властивостей. Отже, вища освіта виступає як необхідний елемент розвитку особистості і суспільства, економічної, соціальної, політичної і духовної сфер життя в їх взаємозв'язку.

Дисертант розглядає витрати на освіту як особливу форму “інвес- тицій в людину", в розвиток “людського капіталу”. Збільшення віддачі “інвестицій в людину” автор розкриває через поняття “якості” і “ефективності” вищої освіти. Ефективність розглядається у двох аспектах: - внутрішній, що визначає міру особистісного задоволення отриманою вищою освітою, відповідність системи освіти ціннісним орієнтаціям і очікуванням особистості; - зовнішній, що визначає міру виконання поставлених суспільством перед системою вищої освіти завдань, зумовлених економічною, соціальною і культурною політикою країни або регіону.

Можливо і об'єднання цих двох аспектів ефективності. Так, функції системи вищої освіти: оновлення кадрів, збереження і розвиток наукових шкіл, задоволення особистісних потреб в освіті, на погляд автора, оптимально реалізуються в певних, територіальних обмеженнях, які історично склалися, - освітніх регіонах. Саме в них інтеграційні зв'язки між запитами суспільства і особистісними очікуваннями від системи вищої освіти досить тісні; з іншого боку, в них існує реальна можливість регулювати мінімальні зміни в суспільних потребах і навіть прогнозувати їх. Тоді критерієм якості підготовки фахівців в системі вищої освіти може бути міра відповідності результатів його освіти трьом критеріям: кваліфікаційним характеристикам; особистісним потребам у підвищенні інтелектуального, професійного і духовного рівнів; соціально-економічним запитам даного регіону. Автором робиться висновок, що вища школа є механізмом, за допомогою якого можливе якісне зрушення суспільства, незалежно від рівня розвитку і віддача від нього сильніше на локальних територіях.

У підрозділі 1.2. “Особливості протікання і загострення кризових процесів у вищій школі України і їх вияв на регіональному рівні” автор доводить, що система вищої освіти переживає кризу, яка пов'язана, по-перше, з глобальною кризою у сфері освіти. Така криза, у тій чи іншій мірі, характерна для всіх країн світової цивілізації і торкається в основному змістовного боку освіти. В числі основних проблем глобального рівня зазначені: перехід до нового техногенного етапу розвитку цивілізації; збіль- шення обсягу споживчої інформації; прискорення темпів застаріння знань; виникнення нових і відмирання старих спеціальностей, їх об'єднання.

По-друге, зазначені тенденції доповнюються специфічними процесами окремих регіонів планети. Необхідність перетворень в цих країнах пов'язана або з переходом суспільства до нового етапу розвитку, або з конкуренцією на світовому ринку виробників. Це торкається країн Східної Європи, СНД і, зокрема України, які зіткнулися з необхідністю реформування системи вищої освіти внаслідок формування нових політичних, економічних, правових відносин у своїх країнах. У сфері вищої школи ці перетворення обумовили структурні зміни, водночас зі змінами змістовного блоку освіти.

По-третє, диспропорції в системі вищої освіти України обумовлені особливостями розвитку регіонів в умовах трансформації суспільства, з нерівномірністю територіального розподілу вищих навчальних закладів. Суттєві диспропорції виявилися в системі підготовки фахівців у звязку з тим, що, коли Україна входила до складу СРСР, вузи готували кадри для народного господарства багатьох регіонів величезної країни. З розпадом СРСР роль і значення суспільних інтересів істотно змінюється, у зв'язку з чим потрібне створення нової системи територіальної організації праці і адекватної мережі економічного районування, у вирівнюванні регіональ- ної спеціалізації, яка склалася історично, у вдосконаленні їх територіаль- ної організації. Таким чином, проблеми, що спостерігаються в системі вищої освіти України, є наслідком змін, які відбулися у державі, і протиріч, які охоплюють інституційні боки об'єкту. Всередині системи вищої освіти все гостріше визначаються суперечності концептуального, структурного і змістовно-дидактичного характеру.

З іншого боку, найбільш гострими для вітчизняної вищої школи залишаються дві групи проблем: перша повязана з проблемами організації і управління системою вищої освіти. Вона включає в себе кардинальну зміну системи розподілу повноважень і відповідальності між рівнями управління системою освіти, зміну змісту і форм реалізації владних повноважень, а також зміну системи об'єктно-субєктних відносин між основними учасниками освітнього процесу. Друга група проблем повязана з відповідністю між вищою школою і ринком праці і працевлаштуванням випускників. Таким чином, існуюча слабо маневрена система вищих навчальних закладів державної форми власності не готова до існування в ринку, не відповідає принципам інтенсивного, інноваційного розвитку. З іншого боку, однією з негативних тенденцій, що характеризують процеси вищої освіти на сучасному етапі, є дестабілізація, що посилюється у появі нових навчальних закладів всіх рівнів як в середині державної системи освіти, так і поза нею. У таких умовах знижується якість освіти, практично зникає можливість проведення єдиної освітньої політики і контролю за нею.

На основі проведеного аналізу автор доходить висновків про необ- хідність кардинальної перебудови, реформування системи вищої освіти України. Основні напрями цього процесу вбачаються у відході від державної монополії в освіті та децентралізації управління і адміністрування системи вищої освіти одночасно з підвищенням державного контролю за закладами освіти шляхом побудови рейтингової системи стимулювання вузів. Як результат аналізу кризових явищ і процесів у системі вищої освіти України автором пропонується “дерево проблем”, в якому визначені проблемні ситуації в системі на національному і регіональному рівнях, що зачіпають структурні, змістовні і організаційні аспекти.

Розділ 2. “Регіоналізація вищої школи як один із шляхів реформування системи вищої освіти” присвячено визначенню поняття "освітній регіон", застосуванню методів пошукового та цільового прогнозу при моделюванні системи вищої освіти регіону, обгрунтуванню критеріїв і принципів регіоналізації вищої школи відповідно вимогам оптимальності і ефективності.

У підрозділі 2.1. “Основи і принципи виділення "освітнього регіону"” автором доводиться, що створення регіональних структур вузівської системи є одним з механізмів оптимізації процесу управління системою вищої освіти України, її впорядкування.

Автором доводиться, що регіональна політика може стати найважливішою складовою ринкової економіки, вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку різних територій країни. Особливо це характерне для системи вищої освіти, яка, розвиваючись з випередженням, забезпечить виконання стратегічних завдань розвитку суспільства.

Основою для регіоналізації території України послугував той факт, що обласні центри і групи областей нашої країни досить різноманітні за своїми історичними, етнічними, економічними характеристиками. Теперішня ситуація в Україні така, що розрив між регіонами в рівнях економіки і соціального розвитку досягає трикратного рівня. Вона охарактеризована автором як надзвичайно тривожна, загрозлива протистоянням між регіонами, посиленням соціального напруження в суспільстві. З позицій розгляду регіональної системи вищої освіти, як частини територіаль- но-виробничого комплексу, автора цікавить вища школа як соціальний інститут, а також її місце і роль в комплексі соціальних інститутів суспіль- ства. Економічною передумовою переходу до регіональної форми управ- ління системою вищої освіти країни є відносно високий рівень її загального науково-освітнього потенціалу, наявність могутніх регіональних між- вузівських звязків, доцільність перенесення принципів госпрозрахункових взаємовідносин на регіональний рівень. Особливе місце у складі чинників економічного зростання можуть займати мета і потреба регіонів, які виступають спонукальним мотивом суспільного відтворювання.

В якості принципів регіоналізації системи вищої школи дисертант виділяє: регіональну самодостатність, зовнішньоекономічний принцип, адаптивно-перспективний, комплексність і взаємододатковість науки, виробничої і невиробничої сфер з системою вищої освіти.

Таким чином, автором обґрунтовується необхідність регіоналїзації як плацдарму для випробування інновацій в оновленні всього суспіль- ства і пошуку оптимальних шляхів у стабілізації суспільних процесів. При цьому дисертант підкреслює, що регіони це не обов'язково стійкі об'єднання, вони можуть бути вельми різноманітними. Наприклад, освіт- ні регіони відмінні від виробничих комплексів і т.ін., вони можуть бути як монопрофільні, так і поліпрофільні. Кордони регіонів також можуть видозмінюватися з течією часу, з необхідністю перетворень.

Для класифікації регіонів України автором був використаний розроблений В.М. Епштейном кількісний метод кластерного аналізу розподілу областей України на регіони за принципом взаємододатковості. Одним з них є Північно-східний регіон, до якого входять: Харківська, Полтавська і Сумська області, де Харкову належить регіонально формуюче значення. Характеризується даний регіон зручним географічним положенням, що сприяє розвитку економічних зв'язків з Росією. При застосуванні даного методу до системи освіти України автором доведено, що освітні регіони визначаються за засадами економічного районування, що дає автору право відокремити Харківську область у вигляді освітнього регіону. Тому що, це урбанізована територія з великою Харківською агломерацією, яка сформувалася навколо Харкова - першої столиці України (1918 - 1934 р.р.), другого за значенням промислового, культурного, наукового і навчального центра України. Отже, "освітній регіон" - це, з одного боку, складне соціальне явище з органічно інтегрованою системою вищої освіти, яка історично склалася на певній території і чинить формуючий вплив на виробничу, соціальну, науково-технічну, екологічну та інші пов'язані, між собою структури, що забезпечують життєдіяльність суспільства. З другого, це об'єкт державного соціального експерименту в системі вищої освіти, в межах якого можливі впровадження соціальних інновацій, аналіз їх результативності і ефективності у плані соціальної віддачі вищої школи. Регіоналізація державної системи вищої освіти може впроваджуватися частково або поступово.

Створення регіональної системи вищої освіти розглядається автором на прикладі Харкова і області. Відособлення даного регіону як великого освітнього центру, мабуть самого великого в Україні, ще сильніше загострює проблему раціонального розміщення і управління вузами регіону. Концентрація в області такої кількості вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації різних форм власності, тенденція підготовки фахівців, що сформувалася тільки для потреб регіону, не реалізовує закладений в них потенціал. Отже, значна частина вузів покликана працювати на націо- нальні потреби. На погляд автора, реформування вищої школи в області можливе у таких напрямах: зміна джерел фінансування з загально державного на регіональний або галузевий; створення і розширення сфери вищої освіти на комерційних засадах на базі існуючих вузів; можливість об'єднання декількох близьких за профілем вузів регіону.

Підрозділ 2.2. “Можливості прогнозів у побудові альтернативних моделей регіональної системи вищої освіти” присвячений аналізу прогнозних методів управління ефективністю соціальних інститутів у період їх реформування. Подібні методи направлені на вирішення питання обрання оптимальної альтернативи, ефективного вибору між витратами, наслідками рішень, що приймаються, і остаточними результатами діяль- ності.

Методологія, що реалізується автором, відповідає принципам пошукового і нормативного прогнозування, здійснює проблемно-цільовий підхід. Суть пошукового методу орієнтована на виявлення “проблемних синдромів", які були розглянуті автором у підрозділі 1.2. Але будь-яке прогнозування не може обмежитися вказівкою на проблеми, що існують у теперішньому часі або що назрівають. Модель, тим більше прогнозна, повинна містити цілі, до яких можна і треба прагнути. Процес цілепокла- дання в теорії соціального прогнозування передбачає висунення як мінімум трьох типів цілей: ціль-ідеал, ціль-оптімум, ціль-норма. З усього приведеного різноманіття цілей функціонування системи вищої освіти автор виділив найбільш актуальну сьогодні - це формування такої системи, яка була б здатна радикально підвищити ефективність і якість підготовки фахівця до рівня, досягнутого в розвинених країнах, тобто підготовки кадрів з новим типом мислення, що відповідає вимогам постін- дустріального суспільства з урахуванням випереджаючого задоволення споживчого попиту країни і регіонів у висококваліфікованих фахівцях.

При побудові оптимальних цілей організації системи вищої освіти регіону автор розглядає систему вищої освіти в трьох взаємоповязаних аспектах: організації функціонування, структури і змісту. Для цього дисертант звертається до досвіду інших країн, зокрема Західної Європи і Північної Америки, підкреслюючи значущість викладання фундаментальних дисциплін і принципу фундаменталізації освіти при підвищенні якості підготовки фахівця. Іншими тенденціями є укрупнення факультетів і кафедр для оптимізації організаційної структури системи вищої освіти та спрощення процесу відкриття нових спеціальностей для задоволення потреб ринку праці.

В якості прогнозного фону оптимізації процесів у вітчизняній системі вищої освіти на регіональному рівні автор пропонує аналіз основних положень державної політики у сфері вищої освіти: розробка і реалізація державної стратегії розвитку вищої освіти, адекватної потребам суспіль- ства; визначення і здійснення комплексу практичних заходів, направлених на подолання кризових процесів і явищ, стабілізації вищої школи, її реформування і розвиток на базі нових інститутів, механізмів і методів; інте- грація вітчизняної вищої школи у світову освітню систему і академічне співтовариство, розгортання ефективних інтелектуальних комунікацій.

Виходячи з цих положень автор оптимізує цілі реформування структури і змісту вищої освіти регіону в напрямках створення системи безперервної освіти, для якої характерне різноманіття типів вищої освіти за термінами і рівнями підготовки, формами навчання. Подібна інституціональна рухливість дає можливість більш швидко керувати нею на невеликих територіях, де зв'язок між виробництвом, наукою і освітою тісніше; впроваджувати принципи децентралізації і демократизації управ- ління, надання самостійності вузам, їх регіональним об'єднанням у вирі- шенні завдань у сфері освіти і науки.

У підрозділі 2.3. “Критерії вибору альтернативних рішень при оптимізації структури і змісту вищої освіти в регіоні” обґрунтовується здійснення такої реорганізації. Процес регіоналізації включає в себе орієнтацію на потреби особистості, що реалізуються у конкретній соціа- льній сфері; формування єдиного освітнього простору регіону в відпо- відності із загальнодержавною освітньою політикою; урахування конкретних регіональних особливостей при визначенні сфер і напрямів діяльності елементів освітньої системи.

Для реалізації механізму створення регіональної системи вищої освіти автор пропонує визначити три підструктури установ вищої школи: загальнодержавного значення, регіонального і локального. Реформування вищої школи в регіоні передбачає структурну перебудову системи вищої освіти, у якій мають бути: вузи загальнодержавного рівня, а відповідно і фінансу- вання; вузи регіонального та локального рівнів. В кожному з таких типів вузів можливо існування спеціальностей національного рівня, тобто ті, яких готують або за пріоритетними державними напрямками, або для галузей, що експортують продукцію на світовий ринок; спеціальності регіо- нального і також локального рівнів. При відборі таких вузів для кожного з рівнів необхідно проводити конкурс, аналогічний акредитації (атестації) вузів.

До вузів регіонального або галузевого підпорядкування потрібно віднести частину вузів і окремі спеціальності, кількість і структура яких визначається потребами регіону, які готують фахівців, що використовуються на підприємствах регіону. Такі вузи мають фінансування з регіо- нального або галузевого бюджету. До питання про фінансування з фондів регіону також необхідно застосувати конкурсну основу, адже фінансування може бути як повним, так і частковим. В якості механізму у визначенні регіонального рейтингу вузів автор пропонує три основні типи діяльності вузу в ринковій економіці: перша - він випускає товар (фахівців) на ринок кваліфікованої робочої сили, тобто є товаровиробником; друга - він бере участь в ринку наукової і іншої продукції, є одночасно товаровиробником і споживачем; третя - він забезпечує інших товаровиробників різними послугами, залишаючись при цьому елементом інфраструктури ринку. Виходячи з такого розподілу, автор доводить що, вуз, який відповідає всім трьом типам діяльності, є максимально інтегрованим до регіонального споживчого ринку.

У випадку, коли регіон містить декілька областей, необхідно розглядати вузи регіонального і локального значень. До вузів локального значення можливо прирахувати навчальні заклади педагогічного, медичного профілів і деякі вузи промисловості. Кількість студентів в кожному з структурних компонентів визначається з урахуванням потреб регіону, сусідніх регіонів, держави, принципу інтеграції до світового співтовариства. Основна мета - досягнути об'ємів підготовки фахівців в кожній зі спеціально- стей, відповідних потребам і фінансовим можливостям держави і регіону.

При розгляді питання про формування вузівської моделі всередині регіону автор пропонує створити структуру навчальних закладів, яка від- повідала б принципам багатоступеневої, безперервної освіти, адаптованої до потреб регіону. З цією метою дисертант аналізує можливу структуру системи вищої освіти регіону з урахуванням різноманітних умов. Так, регіональна модель вищої школи повинна містити заклади, які задовольняють трьом рівням освітніх послуг: довгострокові, до таких закладів відносяться вузи, в яких навчання триває від 3 до 5 років; середньострокові - заклади із заочною формою навчання або курси підвищення кваліфікації при вузах, навчання на яких триває від 3 місяців до 1 року; і короткострокові - семінари, конференції на базі вузів, отримання нової інформації на яких триває протягом декількох діб. Важливою умовою такого розподілу є формування всієї мережі освітніх послуг при вищих навчальних закладах регіону, що дасть змогу більш повно використовувати їх науково-освітній потенціал.

З іншого боку, структура вищої школи регіону повинна відповідати трьом рівням споживчого освітнього попиту: повсякденного, періодично- го, епізодичного. Формування системи підготовки висококваліфікованих кадрів найбільш ефективно з урахуванням цих рівнів попиту і переважанням повсякденного попиту.

Подібна регіональна модель системи підготовки і перепідготовки висококваліфікованих фахівців з урахуванням територіальних особливостей зможе суттєво посилити механізм взаємодії університетів і їх підрозділів з регіональними структурами (виробництво, наукові центри, сільське господарство, культура і т.п.). Рішення цього завдання дозволить впливати на формування єдиної територіальної структури безперервної освіти і надати їй статус соціально-економічного і культурно-просвітницького центру. Як механізм побудови регіональної системи вищої освіти автор пропонує створення науково-освітньо-виробничих парків.

Освітні технології є тією ланкою, через яку наповнюється зміст освіти, а він в свою чергу є суттю обміну між системою вищої освіти і суспільством, вищою школою і особистістю. І якщо організаційний або територіальний аспект формування системи не дуже впливав на розподіл особистісних очікувань від освіти, то змістовний повністю визначається необхідністю відпрацювання останніх. При цьому необхідно включати до змісту освіти знання специфіки того регіону, в якому доведеться працювати випускнику вуза.

У вигляді основних технологій навчання, націлених на досягнення зазначених соціально-економічних цілей, оптимізацію ефективності змісту освіти, інтеграції системи вищої освіти в регіональну інфраструкту- ру, автор вказує наступні. Впровадження нових освітніх технологій, які можна об'єднати терміном “автономне вчення", переважання різних форм самоосвіти. Надійним засобом всебічної інтенсифікації і підви- щення якості навчального процесу може стати комп'ютеризація, впровадження нових інформаційних технологій у навчально-виховноий процес.

У заключенні дисертант робить висновки, у яких підкреслює, що існують об'єктивні проблемні основи існування і розвитку системи вищої освіти як регіональної моделі, а метою реформи вищої школи є глобальна раціоналізація всіх сфер діяльності, радикальне підвищення якості підготовки фахівців, відповідних вимогам постіндустріального суспіль- ства. Реформування освіти повинно відбуватися в комплексі, торкаючись організації, структури і змісту вищої освіти. При цьому регіональна модель вищої освіти виступає як можливість випробування управлінських рішень і як ймовірно можлива альтернатива підвищення якості підготовки кадрів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Бирюкова М.В. Возможности социального прогнозирования при реформировании системы высшего образования // Вісн. ХДУ № 393. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. - Х., 1997. - С.102-106.

Бірюкова М.В. Прогностичн тенденц розвитку системи вищо освти в Укран // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб.- К., 1998.- Вип. 22.- С. 54-62.

Бирюкова М.В. Проблемы и насущные задачи информатизации // Ученые записки ХГИ “НУА- Х.: Авеста, 1996. -Т. 2. - С.43-49.

Бирюкова М.В. Система высшего образования Харьковского региона и тенденции его развития // Ученые записки ХГИ “НУА- Х.: Око, - 1997. -Т. 3 - С.18-24.

Бирюкова М.В. Анализ тенденций формирования и развития приватного сектора системы высшего образования Украины и ее Харьковский регион // Концепция приватного образования: принципы, содержание, проблемы реализации / М-во образования Украины; ХГИ “НУА”. - Х., 1998. - С.64-71.- Деп. в ДНТБ Украины. №316 - Ук 98, 13.07.98.

Бирюкова М.В. Возможности и проблемы системы многоуровневого образования при формировании личности студентов// Гуманистические функции образования и особенности их реализации в кризисном обществе/ М-во образования Украины, ХГИ “НУА”.- Х., 1996.- С.262-275.- Деп. В НИИВО №129-96 - 12.09.96.

Бирюкова М.В. Методологические основы создания прогнозной модели системы высшего образования с учетом новой региональной политики// Инновационность в образовательной деятельности: методология, методика, практика/ М-во образования Украины; ХГИ “НУА”.- Х., 1997.- С.7-18.- Деп. В НИИВО №106-97 - 17.07.97

Бірюкова М.В., Костенко О.О. Вартiсть створення моделi вузiв // Вища освiта в Українi: реалiї, тенденцiї i перспективи розвитку: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (17-18 квіт. 1996 р., Київ) // М-во освіти України та ін.- К., 1996.- С.81-84.

Бірюкова М.В. Нацiональна i регiональна полiтика у сферi вищої освiти // Структура освiти в регiонi: проблеми оптимiзацiї: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (12-14 груд. 1996р., Харків) / М-во освіти України; ХГІ “НУА” та ін. - Х.: Авеста, 1996. - С.36-38.

Бирюкова М.В., Стасевская О.А. Некоторые особенности преподавания и обучения в приватных вузах Украины // Удосканалення концепцiї приватної освiти в Українi та проблеми роботи в приватних вузах: Тези Всеукр. наук.-практ. конф. (1-3 лютого 1995 р. Харків) / М-во освіти України, ХГІ “НУА” та ін. - Х., 1995.- С.134-136.

АНОТАЦІЯ

Бірюкова М.В. Вища школа регіону як об'єкт соціального прогнозу: Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.06 - соціологія культури, науки і освіти. Харків- ський державний університет, Харків, 1999.

Дисертація присвячена проблемі регіоналізації системи вищої освіти України в період трансформації суспільства і прогнозуванню її подальшого розвитку. У роботі розглядаються специфічні особливості територіального раціонального розміщення системи вищої освіти України. Введено поняття "освітнього регіону". Зазначені основні “проблемні синдроми” кризових процесів у вітчизняній системі вищої освіти і висунені цілі трьох рівнів дезагрегації регіональної моделі вищої школи. Оптимізація процесу целепокладання на регіональному рівні зачіпає організаційні, структурні та змістовні аспекти системи вищої освіти регіону. Обгрунтовані основні критерії і принципи реформування системи вищої освіти з урахуванням регіональних особливостей. В якості механізму впровадження регіональної моделі вищої освіти запропоновані науково-освітньо-виробничї "парки".

АННОТАЦИЯ

Бирюкова М.В. Высшая школа региона как объект социального прогноза: Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.06 - социология культуры, науки и образования. Харьковский государственный университет, Харьков, 1999.

Раздел 1. “Противоречивость развития системы высшего образования Украины в условиях трансформации общества” посвящен обоснованию роли высшей школы в развитии общества на современном этапе и анализу кризисных явлений в этом социальном институте. Автором проанализировано влияние данной системы на все сферы жизни стран с различным экономическим уровнем развития, в том числе Украины и ее регионов. На взгляд автора, функции системы высшего образования: обновление кадров, сохранение и развитие научных школ, удовлетворение личностных потребностей в образовании, оптимально реализуются в определенных, исторически сложившихся территориальных ограничениях - образовательных регионах. Именно в них интеграционные связи между запросами общества и личностными ожиданиями от системы высшего образования достаточно тесные; с другой стороны, в них существует реальная возможность регулировать минимальные изменения в общественных потребностях и даже прогнозировать их. Тогда критерием качества подготовки специалистов в системе высшего образования может быть мера соответствия результатов его образования трем критериям: квалификационным характеристикам; личностным потребностям в повышении интеллектуального, профессионального и духовного уровней; экономическим запросам данного региона.

Далее автор доказывает, что система высшего образования переживает кризис, который связан, с глобальным кризисом в сфере образования. Такой кризис, в той или иной мере, характерен для всей мировой цивилизации и касается в основном содержательной стороны образования. Проблемы, которые наблюдаются в системе высшего образования Украины, являются следствием изменений, которые произошли в государстве, и эти противоречия охватывают институциональные стороны объекта. Внутри системы высшего образования все острее определяются противоречия концептуального, структурного и содержательно-дидактического характера.

С другой стороны, наиболее острыми для высшей школы остаются две группы проблем: первая связана с проблемами организации и управления высшей школой. Другая группа проблем связана с соответствием между рынком труда и трудоустройством выпускников. На основании проведенного анализа автор приходит к выводам о необходимости кардинальной перестройки, реформирования системы высшего образования Украины. Как результат анализа кризисных явлений и процессов в системе высшего образования Украины автором предлагается “дерево проблем”, в котором определены проблемные ситуации в системе на национальном и региональном уровнях, затрагивающие структурные, содержательные и организационные аспекты.

Раздел 2. “Регионализация высшей школы как один из путей реформирования системы высшего образования” посвящен определению понятия "образовательный регион", применению методов поискового и целевого прогнозирования при моделировании системы высшего образования региона, обоснованию критериев и принципов регионализации высшей школы в соответствии требованиям оптимальности и эффективности.

В качестве принципов регионализации системы высшей школы диссертант выделяет: региональная самодостаточность, внешнеэкономический принцип, адаптивно-перспективный, комплексность и взаимодополняемость науки, производственной и непроизводственной сфер с системой высшего образования. Таким образом, автором аргументируется необходимость регионализации как плацдарма для испытания инноваций в обновлении всего общества и поиска оптимальных путей в стабилизации общественных процессов. Создание региональной системы высшего образования рассмотрено автором на примере Харькова и области.

При построении оптимальных целей организации системы высшего образования автор рассматривает систему высшего образования в трех взаимосвязанных аспектах: организации функционирования, структуры и содержания. Автор оптимизирует задачи реформирования структуры и содержания высшего образования региона в направлении создания системы непрерывного образования, для которого характерно многообразие типов высшего образования по срокам и уровням подготовки, формам обучения.

Для реализации механизма создания региональной системы высшего образования автор предлагает определить три подструктуры организаций высшей школы: общегосударственного значения, регионального и локального. Решение этой задачи позволит влиять на формирование единой территориальной инфраструктуры образования и науки, разрабатывать и осваивать наукоемкие системы с кадровым потенциалом в интересах народного хозяйства, создать систему непрерывного образования, придать системе регионального образования статус социально-экономического и культурно-просветительского центра. В качестве механизма построения региональной системы высшего образования автор предлагает создание научно-образовательно-производственных парков.

ANNOTATION

Birukova M.V. Higher region school as object of social prognosis. Manuscript.

The dissertation is to seek the candidate's degree in sociological sciences on speciality 22.00.06 - culture social science, science and education. Kharkov state university, Kharkov, 1999.

The dissertation is devoted to system regionalization problem of Ukrainian higher education in the period of society transformation and to prognosis of its further development. The specific features of territorial rational placing system of Ukrainian higher education are considered in this work. The basic “problem syndromes” of crisis processes in the home system of higher education are stated. The optimization of the aim determination process of a regional level toucher upon organisational, structural and contextual aspects of the regional system higher education. The aims of a three-level disaggregation of regional model of higher school are put forward. The basic criteria and system reforming principles of higher education are grounded taking into account regional peculiarities. The so-called scientific-educational-productional "parks" proposed as a way of implementation of the regional model of higher educational.

Key words: education, education region, optimization, problem syndromes, prognostication, regionalization, social prognos, aim determination process.

Размещено на Allbest.ru