Методологія і практика досліджень відтворення населення України (регіональний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологія і практика досліджень відтворення населення України (регіональний аспект)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Актуальність дослідження обумовлена глобальною трансформацією соціально-економічної, соціопсихологічної та екологічної ситуації, що безпосередньо відбилось на зміні характеру та основних параметрів процесу демовідтворення. Постаріння населення і деформація статевовікової структури в більшості регіонів України в поєднанні із загальною соціально-економічною кризою та падінням реального рівня життя широких верств населення, недостатньою адаптацією до принципово нових умов життєдіяльності на фоні значного зростання життєвих стандартів, передусім молоді, неминуче призвели до порушення основних співвідношень формування і реалізації відтворювальної активності, репродуктивних настанов та самозбережувальної, так званої «вітальної» поведінки населення. І хоча коріння цих проблем простежується ще з середини 60-х років, сучасність характеризується надто швидкими зрушеннями, які потребують точного емпіричного вимірювання та теоретичного осмислення і узагальнення. Вітчизняна демографічна наука має справу із принципово новими процесами, дослідження яких потребує нових методів, а регулювання - нових концепцій. На жаль, практично не може стати в нагоді і накопичений міжнародний досвід, оскільки ще ніколи жодна країна в мирні часи не переживала такого стрімкого процесу депопуляції. обумовленого сполученням як від`ємного зовнішньоміграційного сальдо, так і природним зменшенням населення.

Для ефективного впливу на процеси демовідтворення потрібні короткотермінові та довготривалі заходи системного характеру, на базі інтеграції зусиль державних та недержавних структур з метою поєднання засобів безпосереднього впливу на планування сім'ї та самозбережувальну поведінку, формування репродуктивних настанов та їх реалізацію, міграційний рух тощо. Є всі підстави розраховувати, що результатом цих цілеспрямованих дій стане зміна демовідтворювальних процесів в Україні в цілому та в її окремих регіонах, що не тільки поліпшить сучасну ситуацію, а й забезпечить збереження демографічного потенціалу в майбутньому.

Об`єктом дослідження є населення України як територіальної системи та її окремих регіонів, контрастних за своїм природно-географічним полоненням, соціально-економічним розвитком, структурою економіки, характером та змістом урбанізаційних процесів, екологічною ситуацією, зокрема - Київської, Луганської та Вінницької областей. Дослідження проводилось також на прикладі прикордонного регіону у складі всіх прикордонних адміністративних районів, у зв`язку із своєрідністю їхнього демографічного розвитку.

Предметом дослідження виступають проблеми відтворення територіальних демографічних спільностей України.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узагальнює авторські наробки в ході підготовки Державних програм, планових тем кафедри економічної теорії Українського фінансово-економічного інституту, відділів суспільно-географічних досліджень та географії населення Інституту географії НАН України (№№ державної реєстрації 01860044808, 02910005060, 02944001932, 8104712, 1328Ук94 та інші): «Исследование промышленных, агропромышленных комплексов и систем расселения в целях совершенствования их территориальной организации и рационального природопользования (на примере Киевского Приднепровья)» (1981-1985 рр.); «Конструктивно-географические основы природопользования в Украинской ССР (проблемы теории и методики)» (1986-1988 рр.); «Разработка экономико-географических основ общественно-территориальных комплексов для совершенствования их структуры и рационального природопользования» (1986-1990 рр.); дослідження в рамках Державної програми невідкладних заходів по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» (1990 р); «Разработка научных основ территориальной организации жизнедеятельности населения» (1991-1994 рр.); «Соціально-географічні закономірності розвитку процесів життєдіяльності населення в період глибокого реформування економіки» (1994-1998 рр.); Розробка економіко-географічної типології регіонів для формування та реалізації регіональної політики в Україні (замовлення Мінекономіки України за №31 від 15.01.1997 р.); «Науково-методичні основи оцінки стану середовища проживання, демографічних процесів, здоров» я населення (на прикладі столичного регіону)» (1993 р.)

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних основ дослідження регіональних проблем відтворення населення і формування концепції та основних засад механізму їх регулювання.

Реалізація сформульованої мети обумовила постановку та вирішення таких завдань:

поглиблення теоретико-методологічних засад дослідження тенденцій відтворення населення;

визначення та розкриття сутності категорії «відтворювальна територіальна система», закономірностей її формування, функціонування та розвитку в просторі і часі;

розкриття характеру сутності взаємозв`язків стану навколишнього середовища, здоров`я населення та процесів демовідтворення;

розробка типології регіональної диференціації процесів відтворення населення на основі визначення їх взаємозв`язку з соціально-економічним та природним середовищем;

формування та аналіз компонентно-пропорційної структури відтворення населення та роль основних соціально-економічних, демографічних та суспільно-політичних процесів у функціонуванні демогеосистем;

оцінка активності соціальних, економічних та екологічних чинників відтворювання населення та його здоров`я;

створення нової концепції формування трудової маятникової міграції сільського населення у зв`язку із соціальними, економічними та демографічними процесами на селі;

встановлення регіональних особливостей, масштабів та динаміки трудової маятникової міграції в розрізі адміністративних районів;

типізація регіонів України за особливостями природного та механічного руху населення;

розробка концептуальних основ регіональної демографічної політики в Україні.

Методологічною основою дослідження є загальнотеоретичні положення та сучасні концепції формування територіальних соціально-демографічних систем, які розробляються в рамках економічної теорії, демографії, регіональної економіки та розміщення продуктивних сил, соціології та суспільної географії.

Методичне забезпечення роботи спирається на принципи системного аналізу та програмно-цільовий підхід; конкретний методичний інструментарій поєднує традиційні та сучасні методи економічних, демографічних, соціально-географічних та соціологічних досліджень: статистико-математичного та демостатистичного аналізу і моделювання, системно-структурний, картографічний, аналоговий, типологічний тощо.

Вивчено і узагальнено результати досліджень проблем відтворення населення, представлені в наукових працях демографів, економістів та соціологів, які працюють в Україні (С.І. Бандура, Д.П. Богині, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, А.І. Доценка, Ф.Д. Заставного, Т.А. Заяць, С.М. Злупка, Є.П. Качана, П.С. Коваленка, М.О. Ковтонюка, Ю.О. Корчака-Чепурківського, В.І. Куценко, Е.М.Лібанової, Н.М. Лакізи-Сачук, І.І. Лукінова, В.І. Наулка, В.І. Нудельмана, М.І. Омелянця, В.В. Онікієнка, О.М. Паламарчука, М.М. Паламарчука, О.М. Палій, Л.А. Перковського, Л.А. Пирога, С.І. Пирожкова, В.П.Піскунова, Ю.І. Питюренка, В.А. Поповкіна, І.М. Прибиткової, М.В. Птухи, І.М. Рогожина, Л.Г. Руденка, О.П. Рудницького, В.А. Скуратівського, А.В. Степаненка, С.Г. Стеценко, В.С. Стешенко, М.Ф. Тимчука, С.А. Томіліна, М.І. Фащевського, А.М. Федорищевої, Г.С. Фтомова, А.П. Хоменка, О.У. Хомри, Л.В. Чуйко, В.Г. Швеца, Л.Т. Шевчук та ін.), ближньому зарубіжжі (А.Я. Боярського, Д.І. Валентея, А.Г. Вишневського, А.Г. Волкова, П. Егліте, Н.В. Звєрєвої, О.Я. Кваші, В.Г. Костакова, О.В. Ларміна, Ю.М. Нетьосіна, Н.В. Панкратьєвої, А.А. Ракова, Л.Л. Рибаковського, Я.І. Рубіна, В.Ц. Урланіса, Г.М. Федорова, В.С. Хорєва, О.П. Чернової, Д.К. Шелестова та ін.) і дальньому зарубіжжі (М. Бернштама, К. Геффнера, Г. Гешева, Д. Гелбрейта, О. Екерта, П. Калатбарі, А. Клінгера, Й. Коубека, М. Котера, Е. Коула, М.Мінкова, М. Мацури, К.Мільтеньї, З. Павлика, Р. Пресса, А. Романюка, Е. Россета, В. Роубічека, Е. Сабаді, А. Сові, В. Срба, Г. Фридляйна, А. Ягельского та ін.).

Інформаційну базу дослідження становлять дані державної статистичної звітності, матеріали соціологічного обстеження міжпоселенських трудових зв`язків, результати обстеження населення при переселенні із зони радіоактивного забруднення, дані управлінь охорони здоров`я обласних держадміністрацій, матеріали переписів населення.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація містить методологічні засади і поглиблення розвитку основ регіональних демографічних процесів та механізму регулювання процесів відтворення населення. Ці теоретико-методологічні та організаційно-методичні новації конкретизовані в таких розробках:

введенні в науковий оборот, визначенні та розкритті сутності категорії «відтворювальна територіальна система»;

поглибленні теорії компонентної структури відтворювальних процесів, зокрема встановленні їх територіальних особливостей відповідно до певних соціально-економічних та екологічних умов;

розкритті сутності структурно-комплексного підходу до визначення та аналізу чинників відтворювальних процесів, створенні відповідного методичного забезпечення та його апробації на обраних територіальних системах;

визначенні сутності та емпіричному визначенні взаємозв`язків стану навколишнього середовища (зокрема геоекологічної системи), здоров`я населення та процесів демовідтворення;

типології регіональної диференціації демовідтворювальних процесів та визначенні впливу основних соціально-економічних, демографічних та суспільно-політичних чинників на функціонування геодемосистем;

визначенні особливостей і характеру демовідтворювальних процесів у регіонах України, тенденцій їх змін у взаємозв'язку з основними параметрами соціально-економічного та природного навколишнього середовища;

розкритті змісту та встановленні масштабів трудової маятникової міграції сільського населення та її ролі в соціальних, економічних та демографічних процесах на селі, визначенні регіональних особливостей та динаміки трудової маятникової міграції в розрізі адміністративних районів;

типізації регіонів України за особливостями природного та механічного руху населення;

пропозиціях щодо основних напрямів поліпшення умов життєдіяльності населення як підгрунтя для збереження демографічного та трудового потенціалу країни;

формуванні концептуальних основ регіональної демографічної політики в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Результати теоретико-методологічного дослідження регіональних проблем відтворення населення є фундаментом розробки демографічної політики держави та вирішення конкретних питань регулювання процесів демовідтворення в окремих регіонах:

теоретичні розробки використані при підготовці наукової доповіді «Розселення населення, забезпечення раціональної зайнятості трудових ресурсів і ефективне використання виробничого потенціалу зони радіоактивного забруднення Чорнобильської АЕС», направленої Кабінету Міністрів України (1990 р.);

результати аналізу динаміки чисельності населення і ролі міграційного руху в процесах демовідтворення застосовано при підготовці рекомендацій по вдосконаленню використання трудових ресурсів Чернігівської, Житомирської, Черкаської областей та м. Києва;

аналіз територіальних відмінностей демографічних процесів в адміністративних районах області та типізація районів за територіальними відмінностями відтворення населення використано в комплексній оцінці соціально-економічного розвитку Вінницької області (1989, 1990 рр.);

результати досліджень прикладного характеру реалізовано при розробці планів комплексного соціально-економічного розвитку Управлінням з праці і соціальних питань, відділами охорони здоров`я і соціального забезпечення Вінницької області (1990 р.);

аналіз розміщення населення та стану природного середовища в Україні використано при складанні щорічної Національної доповіді Верховній Раді України (1993-1998 рр.);

результати розробки науково-методичних основ оцінки стану середовища проживання, демографічних процесів і здоров`я населення (на прикладі столичного регіону) використані Управлінням охорони здоров`я обласної державної адміністрації при аналізі соціально-економічних та екологічних факторів здоров'я населення Київської області (1993 р.);

аналіз трудоресурсної демографічної ситуації в прикордонних районах України використано Мінекономіки України при здійсненні економіко-географічної типології регіонів, застосованої для формування регіональної політики в Україні (1998 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою, а одержані результати особистим внеском автора в науку. В дисертаційній роботі використано тільки особисті ідеї, викладені в одноосібних та спільних наукових працях. Сукупний внесок автора відображений в результатах досліджень складається з таких компонентів:

розробка теоретико-методологічних та методичних основ дослідження територіальної організації відтворювальних процесів у ієрархічній суспільній системі;

встановлення структури загальнонаукових і спеціальних прийомів дослідження відтворення населення у територіальних системах;

розробка науково-методичної схеми визначення регіональних особливостей та тенденцій демографічних процесів;

формування системи кількісних та якісних показників, що характеризують обумовленість демографічних процесів територіальними особливостями умов життя;

типізація та виявлення закономірностей динаміки основних демографічних процесів, а також співвідношень параметрів відтворення;

розкриття сутності та принципів формування відтворювальної територіальної системи населення, визначення її структури, зокрема, впливу соціально-економічних та екологічних чинників;

розробка наукових основ типізації відтворення населення;

обґрунтування методики регіональних досліджень відтворювальних систем та побудова ієрархічної теоретико-методологічної схеми дослідження;

виявлення особливостей розвитку та розкриття взаємозв'язку і взаємозумовленості самих відтворювальних процесів з соціально-економічним та екологічним середовищем у державі в цілому, а також на прикладі принципово різних територіальних систем нижчого рівня, прикордонних районів та районів Київської, Вінницької, Луганської областей.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки і результати роботи доповідались та публікувалися в матеріалах наукових конференцій, нарад, з'їздів.

Міжнародних конференціях:

«Демографічні аспекти прискорення соціально-економічного розвитку» (Харків, 1987),

«Тенденції та проблеми розвитку великих міст - як центрів соціально-економічних комплексів» (Ленінград, 1988),

«Актуальні проблеми комплексного економічного і соціального розвитку регіонів» (Саранськ, 1988),

«Самоорганізація в природі і суспільстві» (Ленінград, 1988),

«Екологія народонаселення-розселення: теорія і політика» (Ленінград, 1989);

наукових сесіях Ради по територіальній організації суспільства (Алма-Ата, 1989, Архангельськ, 1993);

«Проблеми раціонального використання, охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу УРСР» (Чернівці, 1991),

«Здоров'я та відтворення народу України» (Київ, 1991),

«Проблеми сільськогосподарської радіоекології - п'ять років після аварії на ЧАЕС» (Житомир, 1991),

«Демографічна ситуація в Україні» (Київ, 1993),

«Сучасні проблеми географії населення в Україні» (Луцьк, 1993),

«Проблеми територіальної організації суспільства» (Перм, 1993),

«Екологічна безпека зон містопромислових агломерацій західного Уралу» (Перм, 1993),

«Карпати - Український міст в Європу: проблеми і перспективи (Львів, 1993),

«Фундаментальні географічні дослідження, стан проблеми і напрямки» (Київ, 1994),

«Велика Волинь: минуле і сучасне» (Хмельницький, 1994),

«Соціальні процеси в регіонах України» (Харків, 1994),

«Розвиток руху за продуктивність в Україні» (Краматорськ, 1995),

«Проблеми раціонального використання природно-ресурсного потенціалу Українського Приазов'я і суміжних територій» (Мелітополь, 1995),

«Регіон і географія» (Перм, 1995),

«Проблеми економіки оплати та нормування праці в умовах формування ринкових механізмів» (Хмельницький 1995),

«Єврорегіон Буг: проблеми транскордонного співробітництва» (Луцьк, 1995),

«Нові підходи до організації і проведення лікування, реабілітації та рекреації в умовах курорту» (Трускавець, 1995),

«Сучасний стан та шлях вирішення економічних проблем Чернігівської області» (Ніжин, 1996),

«Теоретичні та прикладні аспекти соціоекології» (Львів, 1996),

«Приграничні території або трансграничні регіони - географічні, соціальні, політичні проблеми» (Вісла, 1996 р.),

«Науково-практичні підходи до узгодження рішень соціально-економічних проблем Чорнобильської катастрофи» (Київ, 1996),

«Чорнобиль та здоров'я населення (10 років після аварії)» (Київ, 1996);

«Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на XXI століття» (Чернівці, 1996),

«Житомирщина крізь призму століть» (Житомир, 1997),

«Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адміністративних районів (Тернопіль, 1997),

«КОНГЕО'97» (Ледниця, 1997),

«Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки» (Львів, 1997),

«Трансформаційні процеси в структурі економіки і соціальної сфери в Україні та державах Центральної і Східної Європи (регіональні відміни, результати і напрями розвитку)» (Ірпінь, 1997),

«Управління трудовими ресурсами та інформаційними системами у менеджменті» (Хмельницький, 1997),

«Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії, конфліктності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття» (Київ, 1997),

«Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки: досвід, проблеми і перспективи» (Луцьк, 1998),

«Проблеми економічної теорії і практики в сучасних умовах» (Хмельницький, 1998),

«Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми» (Львів, 1998).

«Полікультурні регіони та міста» (Криниця Морська, 1998)

Міжнародних семінарах:

«Соціально-економічні функції ландшафтів та стан екосистем» (Чернігів, 1987),

«Картографічне забезпечення основних напрямків економічного і соціального розвитку УРСР та її районів» (Чернівці, 1987),

«Національна еліта та інтелектуальний потенціал України» (Львів, 1996).

Національних науково-практичних конференціях:

«Соціальні проблеми праці» (Хмельницький, 1989),

«Активізація ролі людського фактора» (Вінниця, 1989),

«Проблеми охорони природи і відтворення природно-ресурсного потенціалу Західного Поділля» (Тернопіль, 1990),

«Туризм в Україні: економіка та культура» (Луцьк, 1998),

«Проблеми та шляхи вдосконалення податкової системи в Україні» (Ірпінь, 1998).

Ретроспективний аналіз доповідей, виступів на наукових конференціях, симпозіумах, сесіях, семінарах, з'їздах, нарадах та публікацій дає можливість підтвердити логічну завершеність вивчення даної проблеми.

Публікації результатів дослідження. Основні положення дисертації опубліковані в 142 наукових працях загальним обсягом 134 друк. аркуші, 88,8 друк. арк. належать особисто автору (у т.ч. в одній особистій і семи колективних монографіях та словнику, 83 статтях в наукових журналах та 48 матеріалах і тезах конференцій).

Основний зміст дослідження

відтворювальний населення здоров'я

В дисертації розроблено концептуальнi положення щодо методологiї та практики регiонального дослiдження вiдтворення населення України, суть якого полягає у наступному:

1. Людину формує середовище її проживання (зовнiшнє середовище). Воно складається з багатьох компонентiв, що визначають особливостi способу життя, демографiчної поведiнки i т.д.:

Вiдтворення населення - це насамперед основна складова його життєдiяльностi. У цiй якостi воно є не лише ресурсом, а й динамiчним чинником. Основним i визначальним у процесi демовiдтворення є фiзичне вiдновлення населення, тобто змiна поколiнь, вiдновлення якiсних характеристик населення, а також перемiщення по територiї. У широкому розумiннi демовiдтворення охоплює всi процеси руху населення - природний, мiграцiйний та соціальний.

Відтворювальна територіальна система - це просторове утворення, що складається з територiальних спiльнот людей, а також тих компонентiв навколишнього середовища (житла, робочих мiсць, мiсць вiдпочинку, отримання послуг), якi забезпечують життєдiяльнiсть i вiдтворення населення та його здоров'я. При цьому життєдiяльнiсть розглядається як органiзуюча територiю, а населенi пункти - як iнтегральнi елементи демогеосистеми. Демогеосистему можна розглядати в статицi (як демогеоситуацiю) та в динамiцi (як демогеопроцес).

Особливiстю всiх демографiчних процесiв є парнiсть, протилежна спрямованiсть, взаємозумовленiсть та залежнiсть (народження - смерть, вибуття - прибуття, шлюб - розлучення та iн.) (Рис. 1). Цi властивостi є системоутворюючими чинниками, що формують населення як систему з усiма його якостями. Кожний розглянутий компонент пов'язаний iз численними iншими як структурно, так i функцiонально.

Дослiдженнями доведено, що кiлькiснi та якiснi показники вiдтворення населення

визначаються чинниками зовнiшнього середовища, насамперед умовами життя. Для нашої держави властивий дуже великий дiапазон коливання цих умов i вiдповiдно iстотнi територiальнi вiдмiнностi в рiвнях та динамiцi показникiв вiдтворення.

З метою уникнення впливу суб'єктивних чинникiв, це завдання було розв'язане не для кожної окремої людини, а для сукупностi людей, тобто населення певних населених пунктiв, або територiй. Щоб отримати об'єктивну картину, логiчно об'єднати населенi пункти або територiї з близькими соцiально-економiчними та екологiчними умовами проживання в групи, а потiм для кожної групи визначити сезоннi значення чинникових ознак (тобто перелiчених соцiально-економiчних та екологiчних умов) i результативних (тобто показникiв народжуваностi, смертностi, прибуття, вибування, здоров'я та iн.).

Одним з найголовнiших методологiчних прийомiв є врахування постiйної змiни та розвитку явищ i процесiв, що визначають характер вiдтворення. У ходi поступального розвитку суспiльства змiнюються економiчна база, суспiльнi вiдносини та всi чинники, що складають об'єктивнi умови вiдтворення населення, а також змiнюють тенденцiю його розвитку.

2. Для вiдтворення населення як однiєї з форм життєдiяльностi, такими необхiдними положеннями є вiднесення вiдповiдних процесiв до суспiльних явищ та зумовленiсть рiвнем економiчного розвитку. Основоположне значення має змiст поняття «вiдтворення населення». Ми дотримуємося розширеного його трактування - включаємо в це поняття не лише чисельне вiдтворення суб'єктiв життєдiяльностi, а й вiдтворення всiєї сукупностi їх соцiальних якостей, якi б вiдповiдали потребам суспiльства. На основi цих положень з дотриманням принципів системного підходу сформульовано загальнонауковi прийоми дослiдження територiальної органiзацiї життєдiяльностi населення щодо його вiдтворення.

Полiкомпонентнiсть. Вiдтворення населення - це складна система з компонентами або пiдсистемами нижчого рiвня. Такими складовими є процеси природного, механiчного та соцiального руху населення - народжуванiсть, смертнiсть, шлюбнiсть, розлучуванiсть, мiграцiя, а також формування соцiальних якостей (рiвня здоров'я, освiти, квалiфiкацiї та iн.) та структурних характеристик (демографiчного, соцiального, нацiонального складу та iн.). Кожний iз перелiчених компонентiв, у свою чергу, включає ряд складових ще нижчого рангу. Отже, для вiдтворення населення характерна полiкомпонентнiсть зi складною iєрархiчною структурою кожного з компонентiв.

Цiлiснiсть. Кожний розглянутий компонент пов'язаний iз численними iншими як структурно, так i функцiонально, й тому в аналiзi не може знаходитись iзольовано. Так, процеси природного та механiчного руху населення залежать вiд його демографiчної структури, соцiального складу, потенцiалу здоров'я, нацiонального складу, освiтнього рiвня тощо; у свою чергу, формування соцiальних якостей, зокрема потенцiалу здоров'я та освiтнього потенцiалу, тiсно пов'язане з процесами природного та механiчного руху населення, його складом за статтю i вiком, соцiальними групами та iн.

Ієрархiчнiсть. Основоположним чинником вiдтворення населення є економiчна база суспiльства: економiчна дiяльнiсть вiдiграє вирiшальну роль у вiдтворювальному процесi, а економiчнi вiдносини є провiдним чинником суспiльного розвитку, складаючи основу всiх iнших соцiальних вiдносин. Опускаючись на наступний рiвень конкретизацiї причинно-наслiдкових зв'язкiв у галузi вiдтворення населення, визначаємо, що провiдним його чинником є праця, яка формує соцiальнi якостi учасникiв трудового процесу.

Динамiчнiсть. Урахування постiйної змiни та розвитку явищ i процесiв, що становлять змiст демовiдтворення, є одним з найважливiших методологiчних принципiв. У ходi поступального розвитку суспiльства змiнюються економiчна база, суспiльнi вiдносини та всi чинники, що складають об'єктивнi умови вiдтворення населення.

Соцiальна прiоритетнiсть. При дослiдженнi треба враховувати пiдвищення ролi соцiальних умов та чинникiв у процесах вiдтворення населення. Це зумовлюється не лише зростанням значення соцiальної сфери у формуваннi умов як фiзичного вiдновлення життя iндивiдiв та цiлих людських спiльнот, а й вiдтворення їх соцiальних якостей на рiвнi, що вiдповiдає потребам суспiльства.

Диференцiйованiсть. Цей методологiчний прийом стосовно до вiдтворення населення означає, що на базi навiть однотипних суспiльних вiдносин вiдтворювальнi процеси iстотно рiзняться в рiзних територiальних, соцiальних, нацiональних та iнших спiльнотах людей.

Об'єктнiсть. Для визначення закономiрностей ходу демографiчних процесiв виключно важливо правильно вибрати об'єкт дослiдження. Тут першорядне значення мають ознаки та критерiї вiдокремлення спiльнот. За допомогою цих ознак можна встановити типи спiльнот, вiдмiннi за особливостями демовiдтворення.

Системнiсть. Цей прийом означає, що вiдтворення населення в кiлькiсному та якiсному аспектах вiдбувається в системних формах, об'єднує систему рiзноманiтних соцiальних вiдносин, якi прямо чи посередньо впливають на вiдтворення життя або сутнiсних властивостей людей. Водночас кiлькiснi параметри та якiснi характеристики демовiдтворювальних процесiв є одним з iстотних критерiїв вiдокремлення рiзних суспiльних систем.

Просторово-часова єднiсть. Вiдтворення населення не можна розглядати абстрактно, поза часом чи мiсцем здiйснення. Час i мiсце - це два вектори, що обмежують поле протiкання процесiв у системi соцiально-економiчних координат й надають їм визначеностi в розумiннi врахування як регiональних особливостей суспiльних систем, так i етапiв їх розвитку.

Єднiсть аналiзу та синтезу. Цей принцип дає змогу перейти вiд виявлених окремих часткових явищ та тенденцiй до узагальнень i виявлення на цiй основi стiйких взаємозв'язкiв, стабiльних спiввiдношень та закономiрних процесiв у галузi природного, механiчного та соцiального руху населення.

Соцiоекологiчний пiдхiд. Екологiчнi умови життя населення iстотно впливають на показники його руху та життєдiяльнiсть. Забруднення навколишнього середовища негативно вiдбивається на здоров'ї не лише сучасного, а й майбутнiх поколiнь. Соцiологiчнi обстеження свiдчать, що екологiчна ситуацiя виходить у розряд найважливiших чинникiв мiграцiї. Зниження потенцiалу здоров'я призводить до прямих економiчних втрат суспiльства. Урахування екологiчної ситуацiї є обов'язковою умовою всебiчного аналiзу демовiдтворювальних проблем.

Крiм розглянутих. загальнонаукових прийомiв дослiдження територiальної органiзацiї всiх форм життєдiяльностi населення вiдокремлюються й специфiчнi прийоми, якi лежать в основi аналiзу лише вiдтворювальної дiяльностi. Найголовнiшими з них є такi:

- поєднання бiологiчних та соцiальних чинників; самі процеси народження людини, старiння та вмирання є бiологiчними, а рiвнi народжуваностi, середньої тривалостi життя, смертностi - детермiнованими соцiально-економiчними умовами, тобто межi бiологiчним процесам ставлять суспiльнi вiдносини;

- системнiсть чинникiв вiдтворення населення; вiдтворення населення в широкому розумiннi слова з усiма кiлькiсними та якiсними характеристиками, передбачає видiлення на новому рiвнi також усiєї системи суспільних відносин, що є прямо чи опосередковано чинниками демографiчного розвитку.

- вiдповiднiсть кiлькiсних та якiсних параметрiв вiдтворення населення рiвню соцiально-економiчного розвитку суспiльства; у зв'язку зi змiнами вимог суспiльства до кiлькiсних та якiсних характеристик населення змiнюються не лише параметри демографiчних процесiв, а й критерiї їх оптимальностi.

Сформульованi науковi прийоми послужили вiдправним пунктом дослiдження та необхiдною передумовою виявлення регiональних особливостей, закономiрностей та тенденцiй протiкання демовiдтворювальних процесiв, та його здоров'я.

3. Навколишнє середовище трактується як поєднання його природної, економiчної та соцiальної складових, визначається як складна система фiзичних, хiмiчних, бiологiчних та соцiальних чинникiв, що справляють на органiзм комбiнований, сполучний ефект при комплексному впливi. Отже, поняття «навколишнє середовище» охоплює все оточення людини, усi елементи зовнiшнього свiту, якi впливають на неї прямо чи опосередковано.

Поняття «екологiчна ситуацiя» вiдбиває стан навколишнього природного середовища i характеризується, по-перше, ландшафтно-географiчними умовами життя людей (середньорiчною температурою, вологiстю повiтря, атмосферним тиском тощо та iснуванням ендемiчних осередкiв захворювань), i, по-друге, фiзико-хiмiчними властивостями елементiв природного середовища - повiтря, води та землi. Цi властивостi подiляються на природнi та антропогеннi, що зумовлюються виробничою, розселенською та рекреацiйною дiяльнiстю населення. Отже, якщо термiн «навколишнє середовище» відбиває стан усього середовища існування людини (природного та соціального), то термін «екологічна ситуація» характеризує стан лише природної складової цього середовища. Іншими словами, екологічна ситуація є складовою частиною характеристики стану навколишнього середовища.

Встановлено компонентну структуру навколишнього середовища, що визначає умови фізичного існування людини та формування всiх її соцiальних якостей, включаючи здоров'я. Насамперед навколишнє середовище в прийнятому в роботі тлумаченнi подiляється на два великих блоки - природно-географiчнi та соцiально-економiчнi умови iснування людини (Рис. 2). Першi включають ландшафтнi особливостi територiї (рельєф, температуру, вологiсть, атмосферний тиск, бiоту та iн.), а також фiзико-екологiчнi властивостi елементiв природного середовища (повiтря, води та землi). Що ж до соцiально-економiчних умов, то серед них видiляються умови iснування людини: матерiальнi (продукти харчування, одяг, взуття, житло, предмети тривалого користування та iн.), нематерiальнi (рiзноманiтнi послуги соцiально - iнфраструктурної сфери - охорони здоров'я, освiти, культури, торгiвлi, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку та iн.) та суспiльнi вiдносини (форми власностi, характер розподiлу, трудова дiяльнiсть, сiм'я та iн.).

Встановлено систему чинникiв здоров'я. Здоров'я належить до головних прiоритетiв серед усiх життєвих цiнностей. Це той синтетичний показник, котрий в найбiльш концентрованому виглядi характеризує якiсть життя. Здоров'я окремої людини вiдображають її iндивiдуальнi умови життя, а також придатна тiльки їй якiсть iндивiда як бiологiчної iстоти. Здоров'я всього населення є головним показником орiєнтованостi соцiально-економiчного та екологiчного розвитку суспiльства на користь людини i водночас важливим чинником такого розвитку.

Із рiвнем соцiально-економiчного розвитку суспiльства пов'язанi, з одного боку, конкретнi технiко-технологiчнi параметри виробничо-господарської дiяльностi, з iншого - її економiчнi результати. І тi й iншi в одних випадках прямо, в iнших - опосередковано впливають на здоров'я населення.

Вiд ступеня досконалостi та безпеки впроваджуваних у виробництво технiки, сировини та технологiї, ефективностi умов захисту й охорони працi залежать умови, в яких перебуває людина пiд час трудового процесу (якiсть середовища виробничих примiщень). У даному випадку технiко-технологiчнi параметри виробництва прямо визначають рiвнi професiйних захворювань та виробничого травматизму. Цi самi параметри прямо впливають також на здоров'я всього населення (включаючи виробничий травматизм), оскiльки вiд рiвня досконалостi iснуючої технiки та технологiї, складу сировини, ефективностi очисних споруд залежить кiлькiсть шкiдливих речовин, що потрапляють у навколишнє середовище i впливають уже на все населення. В iнших випадках виробничо-господарської дiяльностi людина сама по собi не чинить прямого впливу на здоров'я iнших людей. Але в таких випадках часто можна виявити вплив ряду промiжних ланок: деякi види виробничої дiяльностi (будiвництво гiдроелектростанцiй, осушення та зволоження земель, вирубування лiсiв та iн.) призводять до змiни природи, ландшафту, клiмату, бiоти (у тому числi) i через цi промiжнi ланки впливають на здоров'я людей.

На вiдмiну вiд технiко-технологiчної спрямованостi виробничо-господарської дiяльностi, пов'язаної зi здоров'ям людей як прямо, так i опосередковано, економiчна її сторона впливає на здоров'я тiльки зумовлено, через ланцюжок промiжних ланок.

Економiчнi результати виробничо-господарської дiяльностi обумовлюють рiвень матерiального добробуту населення, а також натурально-речовинний склад фонду споживання. Конкретний рiвень (обсяг) споживання населення залежить вiд рiвня та структури його потреб, матерiального добробуту та насиченостi ринку споживчих товарiв i послуг. Серед матерiальних благ - це насамперед продукти харчування та житло, а також iншi предмети споживання (одяг, взуття, медикаменти, паливо та iн.); серед послуг, що надаються охороною здоров'я, сферою органiзованого вiдпочинку, побутовим обслуговуванням, народною освiтою, культурою тощо.

Рiвень споживання матерiального добробуту та послуг визначає умови життя, побуту та вiдпочинку; впливає на кiлькiсть вiльного часу; на рiвень гiгiєнiчної грамотностi населення, формування в людей свiдомого ставлення до свого здоров'я; у кiнцевому пiдсумку зумовлює вплив на весь спосiб життя.

Отже, в об'єднаному угрупуванні можна виділити такі чинники здоров'я: становище природного середовища, рiвень споживання та пов'язаний з ним спосiб життя. На рiвнi iндивiда впливають також бiологiчнi чинники, включаючи спадковiсть.

Видiлено роль екологiчної ситуацiї серед чинникiв здоров'я. Як пiдкреслювалося, на здоров'я людини впливає все навколишнє середовище, тобто й природнi, й соцiальнi його компоненти. Але їх спiввiдношення у формуваннi потенцiалу здоров'я населення в рiзнi перiоди життя суспiльства неоднакове. Протягом багатьох столiть на долю природного середовища припадали лише такi чинники як природний геохiмiчний склад води та грунту, а також iснування осередкiв поширення збудникiв iнфекцiйних та паразитарних хвороб. Проте з розвитком процесу iндустрiалiзацiї, особливо в перiод прискорення науково-технiчного прогресу, природне середовище зазнає значних змiн i стає, по сутi, природно-техногенним. Його вплив на соцiальне середовище посилюється. Це стосується економiки, традицiйних сфер прикладання працi: умов життя та чинникiв здоров'я населення, демографiчних процесiв.

Трансформація суспільно-демографічної системи в Україні, особливо в період здобуття нею державної незалежності і самостійного управління соціально-економічним та екологічним розвитком, вимагає всебічного аналізу та розробки глибоких наукових засад вдосконалення соціальної та демографічної політики загальнодержавного та регіонального розвитку, макро - та мікрооснови конкретних перетворень, прогнозів і політики реформування суспільства на коротко - та довгострокову перспективу.

Підставою, що зумовлює потреби розробки теорії суспільно-демографічного розвитку стосовно умов перехідного періоду в Україні, є тривала і всеосяжна економічна та соціально-політична криза, що призвела до погіршення всіх процесів життєдіяльності людей рівня зайнятості населення, режиму його кількісного та якісного перетворення, рівня споживання товарів та послуг, розселення, взаємодії з природним середовищем тощо.

Складна економічна ситуація та зниження рівня життя населення негативно впливають на демографічні процеси в країні, стан ринку праці, спричиняють соціально-психологічне напруження в суспільстві. У свою чергу, на рівень життя населення істотно впливають зменшення обсягів виробництва, особливо товарів народного споживання, подальше підвищення споживчих цін та неадекватне йому зростання заробітної плати трудящих, що працюють у державному секторі економіки, пенсій, допомог і стипендій.

Останніми роками загальна економічна криза в усіх регіонах України призвела до повсюдного різкого погіршення демографічної ситуації. Крім суто економічних та екологічних чинників, причинами погіршення демографічної ситуації є безсистемний підхід до керування адміністративними територіями та регіонами; відсутність методології стратегічного керування майбутньою поведінкою організаційних систем регіонів; відсутність гармонізації в матеріальному виробництві та духовній сфері, відсутність обгрунтованих параметрів обмежень, через які система втрачає контроль над своїм внутрішнім і зовнішнім середовищами, що приводить до її розпаду; значною мірою невідповідність функцій, що їх виконують територіальні органи керування, дійсному призначенню цих функцій у системі. Територія як соціальна, економічна, демографічна та екологічна система не розглядається як цілісність зі своїми загально - та внутрішньосистемними завданнями, потребами і інтересами. З позицій цілісності територія як система на діагностується. Відсутні також відповідні служби. Не використовуються й спеціалісти даного профілю. Усе наведене в сукупності й призводить до погіршення і без того складної демографічної ситуації в кожному регіоні та в країні в цілому.

Суспільно-територіальні дослідження відтворення населення з усієї сукупності процесів відтворення людей виділяють територіальну організацію відтворення власного та суспільного життя, тобто соціальне функціонування територіальної спільності людей у часі і просторі, територіальні особливості єдиного процесу відтворення життя, еволюції соціально-демографічних процесів, умов і закономірностей їх трансформації. Взаємодія умов життя і демогеографічної системи здійснюється через демографічну поведінку, тобто через інтенсивність демографічних процесів. Зміна демографічних процесів прискорилась і сьогодні всі демографічні процеси характеризуються швидкою зміною як на національному, так і на регіональному рівні. В 90-х роках на Україні розгорнулась глибока демографічна криза, яка назрівала впродовж останніх тридцяти років, як за рахунок природного, так і міграційного руху, а також погіршення якісних характеристик населення. В умовах глибокого спаду виробництва та дестабілізації суспільства негативні тенденції відтворення населення дуже швидко посилюються.

За останні десятиріччя на Україні знижувалась народжуваність, особливо помітно протягом останніх років (зниження відбулося з 1.8 - 1990 р. до 1.3 - 1997 р.), у тому числі у великих містах сумарний коефіцієнт народжуваності знизився до 1 дитини; у міських поселеннях - до 1,1; у сільській місцевості - до 1,7. Але депопуляція, яка дістала в Україні широкого розповсюдження, є не тільки результатом всеохоплюючої кризи, але і наслідком трансформації вікової структури населення. В Україні більшість сімей мають одну дитину, або відкладають її народження. Тільки офіційно зафіксованих абортів майже вдвічі більше кількості народжених дітей. Збільшується кількість абортів у неповнолітніх. Значну частину новонароджених становлять діти, народжені поза шлюбом (1996 р. - 13.6%).

Тривале зниження народжуваності, розширення масштабів бездітності та однодітності створили демографічні умови депопуляції. Сім'ї з однією дитиною становлять 29,4% загальної кількості сімей. Рівень сімейності в Україні становить 3,2 чол. У таких умовах демографічна ситуація в Україні є вкрай негативною. Скорочення чисельності населення України - явище негативне не лише з огляду на демографічну ситуацію, воно небезпечне також і з огляду на становище в економіці, оскільки зміни в статево-віковій структурі населення впливають на ресурсні можливості розвитку країни. В умовах загострення демографічної ситуації в Україні вкрай необхідно розробити та провадити в життя Національну програму демовідтворення, в якій варто передбачити комплекс заходів щодо соціальної підтримки різних вікових груп населення, охороні здоров'я, захищеності населення, створення соціально-економічних умов для підвищення рівня сімейності.

Формування деструктивних, здебільшого руйнівних явищ і процесів у сучасній демографічній ситуації України дає підстави стверджувати, що ми стали сучасниками справді унікального, екстраординарного феномену новітньої демографічної історії України: вперше в мирний час з'явилися та набувають сили явища, які раніше звичайно спостерігалися тільки у відносно короткочасні періоди війн. Стан сучасної демографічної ситуації можна кваліфікувати як демографічну катастрофу, тому що депопуляція поєднується зі зниженням якості населення.

Зростали як абсолютні, так і відносні показники смертності, відбулося безпрецедентне підвищення її загального рівня. Значне підвищення рівня смертності населення відбулося за рахунок зростання її інтенсивності серед всіх вікових груп чоловіків та серед жінок старших 20 років. Показники смертності населення зростали по всіх класах причин смертності, крім того, швидко зростають масштаби смертності населення від неприродних причин смерті. З 1995 р. нещасні випадки, отруєння, травми, самогубства займають друге місце серед причин смерті чоловіків та четверте жінок, особливо це зростання відбувається в містах. Скорочується середня тривалість життя як чоловіків, так і жінок. Цей процес охопив як села, так і міста. Протягом 1990-1995 рр. середня тривалість життя зменшилась у чоловіків на 4.1 року (в містах - на 4.3 року, в селах - на 3.2 року), а в жінок - на 2.1 року (в містах - на 2.1 року, в селах - на 1.9 року). Протягом 1996-1997 рр. відбулося незначне підвищення показників середньої тривалості життя (на 0,8 року). Зростають втрати населення від передчасної смерті.

Протягом 1996-1998 рр. намітилась позитивна тенденція до зниження рівня смертності (1996 р. 15.2 ^о/_оо; 1997 р. - 14,9^о/_оо; 1998 р. - 14,2 ^о/_оо).

Негативний вплив на природний приріст населення має досить висока дитяча смертність дітей до 1 року (1996 р. - 14.3 ^о/_оо). Особливу тривогу викликає висока дитяча смертність в містах Івано-Франківську, Луцьку та Чернівцях. Падіння народжуваності, погіршення здоров'я народу, скорочення тривалості життя, ріст смертності змінили природний приріст населення на убуток (депопуляцію). Депопуляція села розпочалася в 1979 р. і охопила 90% сільської місцевості України, в 1992 р. - поширилась на частину міських поселень, а в 1991 р. - все населення України перейшло в депопуляцію. Загальний коефіцієнт природного зменшення населення в 1996 р. становив в Україні - 6.1 ^о/_оо, в містах - 4.9 ^о/_оо; в сільській місцевості - 8.5^о/_оо. Значно нижче межі (менше 1) простого відтворення величина відтворення населення в містах і в селах. За сім років тільки за рахунок природного убутку чисельність населення України зменшилась на 1488 тис. осіб.

Крім того, катастрофа на ЧАЕС та радіаційне забруднення значної території України зумовили суттєві зміни в розселенні населення, в характері демографічних процесів, трансформації демографічної структури населення. Найбільш суттєві зміни відбулись в зоні найбільшого радіаційного забруднення: звідки з перших днів після катастрофи почалось масове виселення людей.

Дослідження соціально-демографічних процесів у зоні радіаційного забруднення свідчить про те, що найбільший скачок показників постійної міграції населення відбувся в перші два роки після катастрофи, потім спостерігалось зменшення цього показника. Але і сьогодні продовжується як організоване, так і самостійне переселення людей в інші більш безпечні в радіаційному відношенні регіони України, та за її межі. Але є люди, які повертаються до своїх домівок. Природний приріст населення, перейшов в природне скорочення. Міграційний відтік та природне скорочення суттєво погіршили демографічну обстановку в зоні найбільшого забруднення. Таким чином, регіон зі стабільним зменшенням населення в результаті катастрофи на ЧАЕС перетворився в регіон з різким посиленням цього процесу аж до втрати можливості природного відтворення. Все це негативно вплинуло на статево-вікову та сімейну структуру населення. Депопуляційна зона перетворилася в зону демографічної деградації територіальної спільності людей. З 1987 р. смертність серед учасників ліквідації наслідків катастрофи виросла майже у сім разів. Останні сім років міграційні процеси в Україні набули принципово нового змісту, характеру та якості, змінились пріоритети. Трансформація напрямку географії переміщень, структури та інтенсивності сучасних міграційних процесів - якісно нове явище, яке потребує підвищеної уваги з боку вчених, політиків, юристів, правозахисників, влади, органів правопорядку.

За весь повоєнний період в колишньому Радянському Союзі і в Україні зокрема, динаміка, географія переміщень та структура міграційних потоків визначалася та підтримувалася екстенсивним розвитком економіки, постійним ростом кількості робочих місць в містах. Витратна економіка застійного періоду породила масові центрострімкі потоки малокваліфікованої робочої сили з села в місто, а злиденність та безправність селянина - дали цьому процесу прискорення.

Завдяки відтоку сільських жителів до міст відбулись радикальні зміни характеру розселення в межах України. Тут сформувались системи розселення, відмічені високою концентрацією не тільки міського, а й сільського населення. Вони приурочені до найбільш складних та динамічних виробничих, урбаністичних, транспортних структур України. Одночасно в сільській місцевості в багатьох регіонах проходить формування та розширення обширних слабо заселених територій, в яких опинились виведені з господарського обороту значні за площею землі.

Переважає відтік сільської молоді у міста та за межі України, який щорічно в середньому становив 125 тис. чол. З 1986 року відтік сільських жителів зменшується і поступово, вже з 1992 року переходить в позитивне сальдо міграції. Багаторічний відплив сільської молоді в міста України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів в сільській місцевості. Адже село залишали переважно молоді та працездатні контингенти, цей процес супроводжували збільшення частки осіб пенсійного віку, зростанням смертності сільського населення, скороченням його народжуваності, зниженням природного приросту населення. Незважаючи на те, що у 1992 році вперше за багато десятиліть сальдо міграції сільського населення в Україні стало позитивним, воно не призвело до поліпшення вікової структури сільського населення, тому що в село поїхали люди пенсійного віку.

Обмін населення між Україною та іншими республіками колишнього Радянського Союзу, за винятком кількох останніх років, характеризувався усталеністю міграційних потоків і постійною географією міграційних зв'язків. Головним партнером України щодо міграційного обміну всі ці роки була Росія. Молодь України брала активну участь в освоєнні цілини в Казахстані, новобудовах Сибіру, в Прибалтиці. Водночас, міжреспубліканський приріст населення в Україні впродовж останніх тридцяти років становив майже 25 відсотків.

Особливо сильний потенційний заряд несла репатріація кримсько-татарського народу. З 1989 по 1997 рік на Батьківщину повернулось 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих разом з ними вірмен, болгар, греків, німців. Серед цього населення проходять закономірна трансформація режиму відтворення, зниження коефіцієнтів природного приросту (1989 - 14.8 ^о/_оо, 1994 - 5.2 ^о/_оо) за рахунок зниження показників народжуваності (з 20.2 ^о/_оо до 10.7 ^о/_оо) при майже стабільних показниках смертності. Більша частина кримських татар, окрім власних проблем, розділяє тепер з іншими людьми на Батьківщині всі труднощі всеохоплюючої кризи. У місцях депортації чекають на повернення ще 220 тис. кримських татар і близько 100 тис. вірмен, болгар, греків і німців.

Ще до 1991 року приплив населення в Україну перевищував його відплив. З 1994 року зареєстровано негативне сальдо міграції (еміграція) всього населення. Україна стає країною еміграції фахівців та етносів. Виїжджають євреї, німці, греки, вірмени.

Отже, відбулася також трансформація міграційних процесів. Характерними особливостями сучасних міграційних процесів на національному рівні є: постійне збільшення кількості потоку в країни СНД та зменшення їх потоку в зворотному напрямку; ріст еміграції населення України в країни далекого зарубіжжя; поява нового типу короткотермінових міграцій в комерційних та рекреаційних цілях, зміна напрямку відтоку населення село-місто на місто-село; ріст вимушеної та екологічної міграції; ріст нелегальних та транзитних мігрантів.

За рахунок природного скорочення населення загальна чисельність населення України зменшилась з 52.2 млн. чол. на 1.01. 1993 р. до 50.1 млн. чол. - на 1.01.1999 р.