Соціальна сфера села та економічний механізм регулювання її розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ

УДК 631.1:301

Автореферат

дисертації здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

СОЦІАЛЬНА СФЕРА СЕЛА ТА ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ЇЇ РОЗВИТКУ

Спеціальність 08.02.03 - Організація управління, планування і регулювання економікою

ОРЛАТИЙ МИХАЙЛО КУЗЬМОВИЧ

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті аграрної економіки УААН.

Науковий консультант:

БУГУЦЬКИЙ Олексій Андрійович, доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Інститут аграрної економіки УААН, головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

АМБРОСОВ Володимир Якович, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН, Інститут аграрної економіки УААН завідувач Харківського відділу науково-виробничих формувань;

БОРЩЕВСЬКИЙ Петро Прокопович, доктор економічних наук, професор, академік УААН, Рада продуктивних сил України НАН України, заступник голови Ради;

МОЛДАВАН Любов Василівна, доктор економічних наук, Інститут економіки НАН України, головний науковий співробітник.

Провідна установа: Національний аграрний університет, Кабінету Міністрів України, кафедра економіки АПК.

Захист дисертації відбудеться "16" лютого 1999 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.350.01 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Інституті аграрної економіки УААН (252127, м. Київ-127, вул. Героїв оборони, 10, конференц-зал, 3-й поверх).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту аграрної економіки УААН (м. Київ, вул. Героїв оборони, 10, 2-й поверх).

Автореферат розісланий "15" січня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор М.Й. Малік.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед актуальних проблем розвитку села чільне місце посідає його соціальна сфера. В переважній більшості регіонів вона є основним фактором впливу на вирішення цілого ряду важливих завдань села, зокрема, відтворення і стабілізації чисельності сільського населення, поліпшення демографічної ситуації, підвищення життєвого рівня селян, розвитку основних галузей соціальної інфраструктури та ефективності їх функціонування. Це, в свою чергу, потребує вирішення комплексу питань щодо розробки концептуальних основ та обґрунтування напрямів удосконалення економічного механізму регулювання розвитку і функціонування соціальної сфери села. Разом з тим розвиток соціальної сфери села розглядається як специфічна і невід'ємна складова реформування соціально-економічних, організаційних і правових відносин в аграрному секторі на етапі становлення та впровадження принципів ринкової економіки в сільському господарстві України з урахуванням виробничих та природно-кліматичних умов окремих регіонів.

В останні роки уповільнилася розбудова соціальної сфери села, яка значною мірою визначається рівнем розвитку та ефективністю функціонування соціальної інфраструктури. Незважаючи на прийняття Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві", розробку "Концепції національної програми відродження села на 1995-2005 роки", та інші нормативні документи, які передбачають здійснення якісних змін рівня життя трудівників села та подолання регіональних диспропорцій в забезпеченні сільського населення соціально-культурними благами і створення належних умов для відродження села та формування повноцінного життєвого середовища для селян, дія прийнятих законів та постанов щодо соціального розвитку села в умовах загострення соціально-економічної та фінансової кризи залишається малоефективною, а деякі положення правових актів навіть не виконуються.

Відсутність ефективної політики народонаселення в сільській місцевості України, незадовільні умови праці і побуту значно ускладнюють демографічну ситуацію, негативно впливають на поселенську мережу і вимагають визначення стратегічних напрямів розвитку соціальної сфери села та удосконалення економічного механізму регулювання її розвитку і функціонування. Віковий склад населення свідчить, що село катастрофічно старіє. Третина селян - пенсіонери. Ситуація погіршується, також високим рівнем депопуляції. сільська соціальна інфраструктура підприємницька

В останні роки практично не проводились дослідження щодо ефективності капітальних вкладень в соціальну сферу села і розвиток її інфраструктури. Протягом останніх років витрати на розвиток соціальної сфери АПК продовжували скорочуватись. Не приділялося достатньої уваги таким важливим питанням, як залежності рівня розвитку соціальної сфери від умов формування та використання місцевих бюджетів. Якщо раніше при формуванні місцевого бюджету використовувався нормативний принцип, то нині цей процес залежить головним чином від виробничої діяльності тих галузей економіки, які підпорядковані місцевим Радам. Спад виробництва, несвоєчасні фінансові розрахунки держави з підприємствами агропромислового комплексу за здану сільськогосподарську продукцію тощо значно зменшують її доходну частину і видатки місцевого бюджету, які повинні направлятись на зміцнення матеріально-технічної бази соціальної інфраструктури. В умовах економічної кризи важко знайти для цього кошти в місцевих бюджетах чи залучити товаровиробників до надання матеріальної допомоги.

У зв'язку з вищевикладеним необхідна розробка економічного механізму регулювання розвитку соціальної сфери села, обґрунтування концептуальних основ і напрямів підвищення ефективності її функціонування в інтересах стабілізації аграрного виробництва та відтворення трудового потенціалу села. По суті вихід з кризового стану соціальної сфери можливий лише за умови системної реалізації комплексу заходів з пріоритетних напрямів її подальшого розвитку, регулювання економічних відносин, розробки механізму реорганізації об'єктів соціальної інфраструктури та фінансового забезпечення розвитку її матеріально-технічної бази на перспективу. Все це і зумовило вибір теми і структурну побудову дисертаційної роботи та її актуальність.

Стан вивчення проблеми. На різних етапах становлення нашої держави певний вклад у наукову розробку теоретико-методологічних, прикладних економічних і соціально-демографічних проблем розвитку соціальної сфери внесли вчені України: В.Я. Амбросов, Д.П. Богиня, П.П. Борщевський, О.А. Бугуцький, М.Х. Вдовиченко, А.І. Доценко, Г.І. Купалова, П.А. Лайко, Е.М. Лібанова, В.І. Лишиленко, М.Й. Малік, М.М. Махненко, М.І. Нижній, С. І. Пирожков, І.В. Прокопа, В.С. Стешенко, Г.С. Фтомов, Л.О. Шепотько, В.Г. Швець, К.І. Якуба та інші дослідники. Проблеми планування та управління соціальними процесами на селі відображені в наукових працях В.П. Вихруща, С.Й. Завадського, В.М. Ма-леса, Л.В. Молдаван, О.І. Образцова, І.Х. Степаненка, В.В. Юрчишина.

Разом з тим в умовах реформування економічних відносин соціальні проблеми і особливо питання механізму регулювання її розвитку і функціонування недостатньо досліджені як в теоретичному, так і в прикладному плані. Незважаючи на значну кількість робіт проблема в комплексі залишається малодослідженою і насамперед в перехідний період до ринкової економіки. Необхідно також зазначити, що в наукових розробках відсутнє єдине застосування категорій "соціальна сфера", "соціальна інфраструктура" і триває дискусійний процес уточнення суті та функцій цих категорій. Не одержав належного визначення метод оцінки рівня розвитку соціальної сфери та критеріїв її ефективності. Не вирішеними залишаються питання комплексного розвитку сільських територій, тобто зростає потреба у вивченні теоретичних, методологічних і практичних аспектів проблеми соціального розвитку села. Все це потребує пошуку нових підходів до вдосконалення механізму регулювання розвитку і функціонування соціальної сфери села та її інфраструктури, що зумовлює високу актуальність теми дисертаційної роботи та її народногосподарську значимість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації та зміст дослідження безпосередньо пов'язані з розробкою загальнодержавної програми "Концепція національної програми відродження села на 1995-2005 роки", а також з виконанням тематики наукових досліджень відділу соціального розвитку Інституту аграрної економіки УААН, яка координувалася відповідними завданнями на період 1979-1997 років:

"Розробити пропозиції по підвищенню життєвого рівня сільського населення і перетворенню сільськогосподарської праці в різновидність індустріальної" (номер державної реєстрації 79007293; 1978-1980 рр.);

"Розробити пропозиції по визначенню потреби, раціональному закріпленню механізаторських кадрів в сільськогосподарських підприємствах Української РСР (за завданням Міністерства сільського господарства УРСР; 1979-1982 рр.);

"Розробити науково обґрунтовані пропозиції по прискоренню соціального розвитку села, зближенню матеріальних та культурно-побутових умов життя міського і сільського населення в Українській РСР" (номер державної реєстрації 018200800690; 1981-1985 рр.);

"Розробити пропозиції по соціальному розвитку села Української РСР в умовах агропромислової інтеграції" (номер державної реєстрації 0085093; 1986-1990 рр.);

"Регіональні особливості соціально-демографічного розвитку села в умовах ринкових відносин" (на замовлення Міністерства сільського господарства і продовольства України, 1992-1993 рр.);

"Розробити пропозиції по відтворенню трудового потенціалу сільськогосподарського виробництва та поліпшення умов життя на селі" (на замовлення Міністерства сільського господарства і продовольства України, 1994-1995 рр.;

"Реструктуризація сільськогосподарських підприємств та фінансування" (розділ "Формування повноцінного життєвого середовища в сільській місцевості), 1997 р.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення питань становлення соціальної сфери села та удосконалення економічного механізму регулювання її розвитку і функціонування в перехідний період до ринкової економіки. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

визначення основних методологічних підходів оцінки розвитку соціальної сфери села в умовах реформування суспільно-політичних та економічних відносин на селі та управління соціальним розвитком села;

обґрунтування критеріїв ефективності та показників, які визначають рівень розвитку соціальної сфери;

аналіз сучасної демографічної ситуації в сільській місцевості та кількісна оцінка тенденцій формування трудового потенціалу села;

проведення системного аналізу сукупних доходів сільських трудівників, їх формування та використання;

виявлення взаємозв'язків між системою сільського розселення і рівнем розвитку соціальної інфраструктури;

обґрунтування напрямів формування сільської соціальної інфраструктури та фінансово-економічної основи її розвитку;

визначення потреби і структури капітальних вкладень в основні об'єкти соціальної інфраструктури села на перспективу;

розробка концептуальних основ і обґрунтування напрямів удосконалення економічного механізму регулювання розвитку і функціонування соціальної сфери села.

Предмет і об'єкт дослідження. Предметом дослідження є теоретичні, методологічні і прикладні питання економічного механізму регулювання розвитку і функціонування соціальної сфери села в умовах переходу аграрного виробництва до ринкової економіки.

Об'єктом досліджень виступає соціальна сфера села України та її соціальна інфраструктура.

Інформаційною базою дослідження є дані перепису населення України за 1959-1989 рр., матеріали статистичної звітності Державного комітету статистики України, Міністерства агропромислового комплексу України, аналітичні огляди Науково-дослідних інститутів НАН України, дані річних звітів сільськогосподарських підприємств областей, районів і окремих господарств, а також результати соціологічних досліджень автора, літературні джерела тощо.

Методологія і методика досліджень. Теоретичною і методологічною основою досліджень є діалектична логіка, положення матеріалістичного розуміння історії та системний і комплексний підхід до вивчення економічних процесів з урахуванням різних аспектів проблеми, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем розвитку соціальної сфери села. У роботі широко використана спеціальна демографічна, економічна і соціальна література, а також Закони України і Постанови Кабінету Міністрів України щодо розвитку агропромислового комплексу та соціальної сфери села. В роботі використані такі загальнонаукові прийоми і методи, як аналіз і синтез, системний підхід, узагальнення, порівняння, моделювання. Як інструмент при вирішенні поставленої мети дослідження застосовувались методи групувань, монографічний, експериментальний та графічний способи аналізу статистичної інформації.

Наукова новизна дослідження. На основі комплексного вивчення сучасного стану і тенденцій розвитку соціальної сфери села розроблено економічний механізм регулювання її розвитку і функціонування в умовах переходу аграрного виробництва до ринкової економіки. Робота охоплює ряд нових наукових результатів і положень, які виносяться на захист:

уточнення економічної сутності та змісту категорій "економічний механізм регулювання розвитку соціальної сфери села", "соціальна сфера села";

розробка методологічних підходів до системного дослідження соціальної сфери села в період формування ринкових відносин;

виявлення закономірностей взаємодії економічних, соціально-демографічних процесів на селі та тенденцій розвитку соціальної сфери;

удосконалення економічного механізму управління соціальним розвитком села в умовах аграрної реформи;

обґрунтування нових видів діяльності суб'єктів соціальної інфраструктури села;

визначення пріоритетів подальшого розвитку соціальної інфраструктури;

розробка методики оцінки рівня розвитку об'єктів соціальної сфери з урахуванням визначенням інтегрального (комплексного) показника;

оцінка тенденцій та прогнозні розрахунки розвитку і фінансового забезпечення матеріально-технічної бази сільської соціальної інфраструктури на регіональному рівні;

розробка концептуальних основ і обґрунтування напрямів удосконалення економічного механізму регулювання розвитку та функціонування соціальної сфери села і реорганізації її підприємств на перспективу.

Дослідження проблем становлення соціальної сфери села та економічного механізму регулювання її розвитку в умовах переходу аграрного виробництва до ринкової економіки проведено вперше.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що впровадження у виробництво одержаних результатів дослідження сприятиме підвищенню ефективності функціонування соціальної сфери села та удосконалення економічного механізму регулювання її розвитку в умовах переходу сільського господарства до ринкової економіки. Запропонована комплексна оцінка рівня розвитку соціальної інфраструктури може бути використана в період передпланового прогнозування розвитку об'єктів соціальної сфери села на різних рівнях управління. Реалізація основних теоретичних і практичних результатів дослідження спрямована на комплексне вирішення питань розвитку і ефективного функціонування соціальної сфери села: зокрема, покращання відтворення сільського населення та ефективну дію економічного механізму регулювання розвитку і удосконалення сільської соціальної інфраструктури. За результатами досліджень готувалися і передавалися директивним та сільськогосподарським органам України доповідні записки, аналітичні огляди, пропозиції тощо. До найбільш важливих з них слід віднести: План економічного і соціального розвитку сільськогосподарських підприємств Сокальського району Львівської області на 1986-1990 рр.(1986 р.); пропозиції по розвитку соціальної інфраструктури села на ХШ п'ятирічку і на більш віддалену перспективу (1987 р.); Комплексний план економічного і соціального розвитку сільськогосподарських підприємств Ставищанського району Київської області на 1986-1990 рр.; доповідна записка "Соціально-економічні умови стабілізації трудових ресурсів села та підвищення ефективності їх використання" (1989 р.); доповідь-аналіз "Стан і основні напрямки подальшого розвитку спеціалізації, кооперації та інтеграції в сільському господарстві республіки" (1990 р.); доповідь-аналіз "Підвищення ефективності розвитку соціальної інфраструктури Вінницької області" (1990 р.); доповідь-аналіз "Соціальні та економічні фактори міграційного відпливу сільського населення, особливо молоді, пропозиції по створенню їм необхідних умов праці та побуту на виробництві, закріпленню в господарствах" (1990 р.); пропозиції про вдосконалення компенсаційних виплат на соціальне перевлаштування села міськими підприємствами і організаціями за використання трудових ресурсів села (1990 р.); доповідь-аналіз "Розвиток сільської комунальної служби України" (1992 р.); доповідь-аналіз "Аналіз формування матеріально-технічної бази соціальної інфраструктури села" (1992 р.); розділ "Трудові ресурси і соціальний розвиток села") в доповіді-аналізі "Сільське господарство України у 1992 р." (1992 р.); доповідь-аналіз "Розвиток служби побуту на селі" (1994 р.); розділ "Соціальний стан села" в доповіді-аналізі "Ринок продовольства, інфраструктура і механізм ринкових відносин" (1994 р.); доповідна записка "Про стан соціального розвитку села", 1998 р.

Наукові розробки автора знайшли відображення в одноосібній і колективних монографіях, окремих розділах і підрозділах книг, рекомендаціях, нормативно-довідкових виданнях, зокрема, особисто і у співавторстві підготовлено:

Науково-методичні матеріали по організації управління економікою і соціальною сферою на основі розширення прав самоуправління та самофінансування на території сільської (селищної) Ради народних депутатів, 1990 р.;

Науково-аналітична розробка "Соціальна сфера села", 1992р.; Рекомендації по соціальному розвитку села в умовах становлення ринкових відносин, 1993 р.;

Наукова статистико-аналітична розробка "Економічний і соціальний стан аграрного сектора України", 1997р.;

Науково-аналітичне видання "Агропромислове виробництво: стан і тенденції (1990-1997)", розділ 1У, 1997 р.

Особистий внесок здобувача полягає в розробці теоретико-методологічних і практичних аспектів розвитку соціальної сфери села в Україні, реалізація яких сприятиме підвищенню ефективності її функціонування в перспективі. Проведено комплексне дослідження соціальної сфери села та проблем економічного механізму регулювання її розвитку і функціонування в перехідний період аграрного виробництва до ринкової економіки, зокрема, розроблені концептуальні основи розвитку соціальної сфери на перспективу, опрацьовано механізм реорганізації об'єктів соціальної інфраструктури. Наукові результати отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження апробовані у звітах відділу соціального розвитку Інституту аграрної економіки УААН, доповідалися на наукових і науково-практичних конференціях і семінарах з питань розвитку села і АПК України.

Наукові результати знайшли відображення в рекомендаціях по соціальному розвитку села в умовах становлення ринкових відносин ". Автор брав також участь в розробці проекту Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України", в роботі таких міжнародних, республіканських та регіональних науково-практичних конференцій з питань соціального розвитку села: Києві (1977 р., 1982 р., 1983 р., 1984 р., 1989 р., 1991 р., 1993 р.), Полтаві (1979 р.), Хмельницьку (1980 р.), Меліузі (1982 р.), Дніпропетровську (1982 р., 1993 р.), Таллінні (1984 р.), Алма-Аті (1985 р.), Ужгороді (1987 р.), Новосибірську (1990 р.), Челябінську (1990 р.), Умані (1992 р.), Львові (1993 р.), Донецьку (1993 р.), Вашингтоні (1997 р.). Крім того результати досліджень доповідалися і обговорювалися на багатьох семінарах та нарадах.

На актуальні розробки та впровадження результатів досліджень автор має заключення і відгуки Міністерства агропромислового комплексу України, окремих обласних, районних агропромислових об'єднань, які підтверджують практичну значимість проведених наукових досліджень і отриманих результатів.

Публікації з результатів дослідження. По темі дослідження опубліковано 131 наукову працю загальним обсягом понад 128 друкованих аркушів, з яких особисто автору належать 75,3 друкованих аркуша. Із загальної кількості публікацій - одноосібна монографія (11,5 друк.арк.); 7 колективних монографій (розділи і підрозділи); 12 брошур; 3 рекомендацій; 41 стаття в журналах і наукових збірниках тощо.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Її обсяг становить 385 сторінок комп'ютерного тексту, містить 79 таблиць, 34 рисунки. Список використаної літератури включає 265 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі - Теоретичні та методологічні основи економічного механізму регулювання соціальної сфери села - розглянуто питання формування соціальної сфери села та економічний механізм регулювання її розвитку, особливості методології та методики досліджень, виробничо-економічні передумови розвитку і функціонування соціальної сфери.

В наукових дослідженнях проблемам соціального розвитку села надається багато уваги, особливо в умовах реформування економічних відносин в агропромисловому комплексі на етапі становлення і впровадження принципів ринкової економіки. На сучасному етапі зростає потреба в розробці економічного механізму регулювання розвитку соціальної сфери села та його складових - економічних, фінансово-кредитних, організаційних і правових відносин, які обумовлюють в цілому відповідний рівень розвитку соціальної сфери села.

В процесі дослідження встановлено, що реформування економічних відносин в аграрному секторі - одна з найважливіших проблем розвитку соціальної сфери села. В багатьох регіонах країни вона стала важливим фактором вирішення таких актуальних завдань, як поліпшення демографічної ситуації, підвищення матеріального добробуту селян тощо.

Соціальна сфера села є складовою аграрної економіки, яка відображає певне коло специфічних відносин, що складають єдину систему. Функціонування соціальної сфери села як економічної категорії знаходить своє відображення у процесах, що забезпечують життєдіяльність людини у суспільстві. Умовно її можна поділити на чотири блоки: сільське населення, поселенська мережа, матеріальний добробут і соціальна інфраструктура.

Вихідними позиціями такого дослідження мають бути:

діалектична єдність і суперечливість явищ і його оточення. Суть цього явища полягає в тому, що соціальна сфера села розглядається як складова системи економічних відносин, у взаємозв'язку з іншими видами відносин, послідовному і динамічному їх розвитку, урахуванням різнобічного впливу різних груп факторів самих відносин, а також явищ і процесів, що їх оточують;

ідеологічна підпорядкованість інтересам селянина (людини) як суб'єкта відносин. По суті будь яке дослідження має проводитися в інтересах людини, для задоволення її потреб;

врахування теоретичних і практичних розробок, які прямо чи опосередковано стосуються вивчення даних явищ.

Організаційна структура і специфічні особливості соціальної сфери села та необхідність розробки економічного механізму регулювання її розвитку і функціонуванні обумовили логічну схему і послідовність проведення дослідження, порядок розгляду окремих питань, структурну побудову дисертаційної роботи.

Формування на селі сучасної високорозвиненої соціальної сфери, яка спроможна максимально задовольнити населення в різноманітних послугах, поліпшити умови праці та проживання селян розглядалися в дисертації як стратегічний напрям її розвитку. В роботі застосовано групування соціально-економічних показників по історико-географічних регіонах, що дає можливість виявити закономірності, які історично, економічно, демографічно й культурологічно складалися в сільській місцевості України (Галичина, Волинь, Закарпаття, Буковина, Поділля, Наддніпрянщина, Придніпров'я, Слобожанщина, Донбас, Причорномор'я і Крим).

Акцентується увага на тому, що розвиток соціальної сфери села безпосередньо пов'язаний з розвитком економіки функціонуючих підприємств, які розташовані в сільській місцевості, можливостей виділення ними необхідних капітальних вкладень і матеріальних ресурсів в соціальну інфраструктуру. Це викликає необхідність вивчення теоретичних і прикладних питань розвитку місцевого самоврядування, інвестування сільської соціальної інфраструктури, розробки економічного механізму розвитку і функціонування соціальної сфери села.

Поняття "економічний механізм регулювання розвитку соціальної сфери села", ми розглядаємо, як комплексну систему специфічних організаційно-економічних факторів і елементів соціальної сфери (економічне становище, територіальне розміщення, історико-географічні та етнічні регіони, демографічна ситуація, трудовий потенціал та розселення сільських жителів, їх матеріальний добробут, вартість наданих послуг населенню, управління соціальними процесами, форми господарювання на селі) та функціонування соціальної інфраструктури (галузі, підгалузі, об'єкти соціально-побутового призначення та соціально-культурного обслуговування) яка обумовлює в цілому відповідний рівень розвитку соціальної сфери села.

Сучасна система економічного механізму регулювання соціальним розвитком села включає економічні, організаційні та правові важелі. Крім того вона потребує детального вивчення кожного з важелів, визнаючи при цьому його роль і місце в економічній стратегії, яка б забезпечила високу ефективність ринкової економіки, зокрема подоланню кризових явищ у соціальній сфері села.

Розвиток соціальної сфери, більш повне задоволення особистих потреб людини залежить від її матеріального добробуту, який в свою чергу залежить від рівня розвитку матеріального виробництва. В процесі виробничої діяльності працівник не тільки одержує заробітну плату за свою працю, а й бере участь у формуванні власності (капіталу), прибутку та управлінні підприємством. Створені в галузях матеріального виробництва матеріальні та фінансові ресурси в повному обсязі повинні направлятись також на утримання і розвиток соціальної інфраструктури села. І чим ефективніше спрацьовує виробництво тим більше відрахувань поступає в бюджет (державний, місцевий), в тому числі на розвиток і будівництво об'єктів соціальної сфери.

У загальному механізмі взаємодії виробничої та невиробничої сфер галузей економіки держави суттєве значення має оптимальність розподілу матеріальних і фінансових ресурсів, а також їх перерозподіл у розвиток та функціонування соціальної інфраструктури. Звідси результативність матеріального виробництва залежить не тільки від його організації, але й від удосконалення системи управління соціально-економічним розвитком території. Оптимальний варіант розвитку мережі соціальної інфраструктури через зворотний зв'язок впливає на ступінь реалізації виробничого потенціалу регіону (району). Саме такий розгляд взаємодії систем дає підставу зосередити дослідження на удосконаленні механізму управління соціальними процесами, як чинника матеріального виробництва (рис. 1).

Для комплексного визначення сучасного рівня розвитку соціальної інфраструктури, а також при прогнозуванні на різних мікро- і макрорівнях автор пропонує обчислення інтегрального коефіцієнта.

існуюча система показників розвитку соціальної інфраструктури має деякі особливості, вони відрізняються один від одного, їх не можна співставляти між собою, Наприклад, житло виміряється квадратними метрами; дошкільні дитячі заклади - місцями в садках та яслах; загальноосвітні школи - учнівськими місцями; торгівля - квадратними метрами торговельної площі; громадське харчування - посадочними місцями; лікарні - ліжко-місцями; поліклінічні заклади - відвідуваннями в зміну тощо.

Для приведення окремих критеріїв до єдиної розмірності часто використовують нормативні їх значення:

С =? W_і Р_і^ф / Р_і^N (1)

де: С - користь узагальненого критерію;

W_і - вага (важливість) і-го критерію;

Р_і^ф,Р_і^N - відповідно фактичне і нормативне значення окремого

критерію.

Після перетворення окремих натуральних показників в узагальнений показник задається як середнє геометричне окремих показників. Якщо хоча б один з них не задовольняє вимог, то якими б не були великими інші, узагальнений показник буде невисоким.

Математичні розрахунки, зроблені за формулою (1) дозволили отримати безрозмірні показники, які тільки в такому вигляді можна співставляти між собою та давати порівняльну або узагальнену оцінку рівня розвитку об'єктів соціальної сфери села. В нашому випадку комплексний показник розвитку основних об'єктів соціальної сфери села в цілому по Україні становив 43,3 відсотка. В той же час серед регіонів високий рівень наведеного показника спостерігається на Волині (40,4 %), Галичині і Наддніпрянщині (40,1 %), низький - на Донбасі та Криму, відповідно 31,2 і 28,9 відсотків (рис. 2).

У другому розділі - Аналіз стану відтворення сільського населення - проаналізовано основні його складові: демовідтворювальні процеси на селі, розселення, матеріальний добробут сільських жителів. Встановлено, що з поглибленням кризових явищ загальноекономічного характеру в сільській місцевості загострюється демографічна ситуація. Так, на початок 1998 р. на селі мешкало 16,3 млн. чол., або 32,2 % всього населення держави. Протягом 1970-1997 рр. чисельність сільських жителів зменшилась на 5,1 млн. чол. Скорочення супроводжується низьким рівнем народжуваності, високою смертністю та інтенсивним старінням сільського населення. Нині у кожному четвертому селі не народжуються діти, в кожному десятому немає дітей віком до 5 років, а в кожному дванадцятому - молоді (16-29 років). В Рис. 2. Рівень розвитку основних об'єктів соціальної сфери села, відсотків розрахунку на дві сільські сім'ї припадає лише одна дитина віком до 16 років. Понад 120 сільських адміністративних районів віднесені до зони демографічної та поселенської кризи. Одночасно на селі відбувається звуження демографічної бази. Якщо у 1970 р. в розрахунку на 100 чол. працездатного віку припадало 45 пенсіонерів, то у 1997 р. відповідно 60 чол. похилого віку (табл.1).

За 1970-1998 рр. середній вік сільського населення підвищився на 14,1 % і у 1997 р. становив 39,7 років, в тому числі у чоловіків - 36,1 та у жінок - 42,8 років, а в порівнянні з міським населенням - майже на 5 років вищий. Найгіршим цей показник є в Чернігівській, Хмельницькій, Черкаській, Сумській та Вінницькій областях, де середній вік сільського населення дорівнює 43-47 роки.

Природне скорочення чисельності населення в сільській місцевості, погіршення його статевовікової структури, міграційний рух істотно впливають на структуру сільської поселенської мережі. Як наслідок, великі села перетворюються в середні, середні - в невеликі, невеликі - в дрібні.

З соціальної точки зору сільські населені пункти є середовищем відтворення населення і трудового потенціалу. На початок 1998 р. в країні налічувалось 28,8 тис. од. сільських населених пунктів. Середній розмір сільського населеного пункту за 1970-1997 рр. зменшився з 684 до 569 чол., або на 17,1 %.

Жителі більшості сіл (57 %) зайняті переважно в сільськогосподарському виробництві, 12,3 % - працюють на промислових підприємствах, 2,6 % - у будівельних організаціях, 3,4 % - на транспорті та зв'язку і 19,1 % - в галузях соціальної інфраструктури. Із загальної кількості зайнятого сільського населення 26,5 % працюють за межами свого населеного пункту.

В сільській місцевості на території 10,9 тис. населених пунктів (38,1 %) розташовані самостійні сільськогосподарські підприємства, 16,8 тис. сіл (58,7 %) - окремі аграрні виробничі підрозділи сільськогосподарських підприємств, 8,2 тис. сіл (28,7 %) - промислові підприємства, кооперативи, підсобні підприємства та промисли, 1,1 сіл (3,8 %) - підприємства транспорту, 966 сіл (3,5 %) - будівельні організації.

Одна із суттєвих причин збільшення малих сіл - відсутність виробничих підрозділів, що значно звужує сферу прикладання праці

жителів цих сіл і є вирішальним фактором міграції сільського населення, особливо молоді, в інші населені пункти. Так, за даними суцільного обстеження на 1 січня 1996 р. у 7058 сільських населених пунктах (24,7 %) не розташовано ніяких виробничо-управлінських підрозділів та об'єктів. Це насамперед села з людністю до 200 чол. (75,5 %).

Таблиця 1. Характеристика сільського населення та поселенської мережі

Показники	1970 р.	1990 р.	1997 р.
Чисельність населення, млн. чол.	21,1	16,9	16,3
Структура населення за віком, відсотків: молодше працездатного працездатне старше працездатного	28,3 49,4 22,3	22,2 49,2 28,6	21,6 49,1 29,3
На 1000 чол. працездатного віку
припадає осіб:
непрацездатних	1022	1034	1041
в т.ч. старше працездатного віку	451	583	597
Середній вік населення, років	34,8	39,8	39,7
в тому числі:
чоловіків	31,3	35,9	36,1
жінок	37,2	43,0	42,8
Середній розмір сім'ї, чол.	3,6	3,4	3,2
Коефіцієнти природного відтворення населення (в розрахунку на1000 чол.):
народжених	14,5	12,7	10,3
померлих	10,5	16,1	19,0
природне скорочення (приріст)	+4,0	-3,4	-8,7
шлюбів	8,4	7,9	6,2
розлучень	0,8	1,6	1,9
Кількість сільських населених пунктів, тис. од.	31,7	28,6	28,8
Число жителів на один сільський населений пункт, чол.	684	591	569

Сільська поселенська мережа має три основні форми розселення: дрібно-, середньо- і крупноселенську. До дрібноселенської системи розселення увійшли регіони (області) з великою часткою малих сіл з чисельністю жителів до 200 чоловік. Більшість малих сіл зосереджена в таких регіонах, як Слобожанщина (Сумська область - 59 % від загальної кількості сіл, Харківська - 53,4 % і Полтавська - 49,3 %), Придніпров'я (Дніпропетровська область - 51,2 %) та Наддніпрянщина (Чернігівська область - 49,5 %). В той же час крупних сіл, з чисельністю населення понад 1000 чол., найбільше розташовано на Буковині (Чернівецька область - 55 %), Закарпатті (Закарпатська область - 49,3 %) та Галичині (Івано-Франківська область - 44,4 %).

Серед чинників, які впливають на рівень розвитку соціальної сфери села важливе місце займає матеріальний добробут селян. В його основі - формування та використання сукупного доходу сім'ї, споживання найважливіших продовольчих і непродовольчих товарів, забезпеченість населення послугами тощо.

В останні роки змінилась структура доходів сільських сімей. Різко підвищились доходи від їх особистого підсобного господарства та доходи з інших джерел. В той же час скоротилися трудові доходи та надходження від суспільних фондів споживання. Якщо в 1990 р. оплата праці в колгоспі та заробітна плата членів сім'ї займала в сукупному доході 59,4 %, то у 1997 р. трудові доходи сімей, які проживають у сільській місцевості, дорівнювали 23,2 %; надходження від особистого підсобного господарства - відповідно 28,8 і 52,7 %. Частка витрат на накопичення зменшилась за вказаний період з 21,4 % до мінус 0,1 % (рис. 3).

Основним джерелом доходів сільського населення є особисті підсобні господарства (ОПГ). Вони мають велике соціально-психологічне значення, оскільки господарство селянина завжди вважалось найважливішою складовою способу його життя і формування сімейного бюджету. В умовах економічної кризи роль цих господарств значно підвищилась.

На початок 1998 р. господарства населення мали присадибні ділянки загальною площею 4020 тис. га, в них було 3743 тис. гол. Великої рогатої худоби, з них 2817 корів, 5699 тис. свиней, 1492 тис. овець та кіз, 95 млн. голів птиці усіх видів. У структурі виробництва питома вага виробленої продукції в ОПГ населення в загальному її обсязі в 1997 р. становила 55,6 % проти 29,4 % у 1990 р., а обсяги виробництва збільшилися проти 1990 р. на 7 %.

Одним з головних джерел сукупних доходів сільських жителів є заробітна плата (оплата праці). В 1997 р. номінальна величина її збільшилась у сільськогосподарському виробництві проти 1995 р. у 2,2 раза і становила 100 грн. в середньому за місяць. В регіональному розподілі вона має свої особливості. Якщо на Закарпатті середньомісячна оплата праці у колективних сільськогосподарських підприємствах дорівнювала 55 грн. у розрахунку на одного працюючого, Причорномор'ї - 93, то на Слобожанщині - 96 грн., Придніпров'ї - 93, Донбасі - 92 грн.

Грошові витрати формуються під прямим впливом рівня платоспроможності сільського населення. В зв'язку з цим непомірне зростання цін на продукти харчування, промислові товари, тарифи на житлово-комунальні та інші послуги призвело до збільшення витрат сільського населення, істотного зниження його життєвого рівня.

В структурі витрат різко зросли витрати на харчування і так само знизились витрати на непродовольчі товари. Тобто коштів вистачало лише на придбання малого за обсягом асортименту групи непродовольчих товарів.

Внаслідок безперервного зростання цін зменшується купівельна спроможність сільського населення, знижується не тільки споживання непродовольчих товарів та послуг, а й споживання окремих продуктів харчування. У середньому в 1997 р. у сільській сім'ї суттєво скоротився обсяг споживання найважливіших продуктів харчування, зокрема м'яса, риби та інших. Велика частина сільського населення (люди похилого віку, багатодітні сім'ї, безробітні) знаходяться в скрутному матеріальному становищі. Ці малозабезпечені соціальні групи людей змушені обмежувати свої раціони харчування, що негативно впливає на їх організм, погіршує стан здоров'я, знижує трудову активність.

У третьому розділі - Оцінка рівня розвитку основних галузей сільської соціальної інфраструктури - проведена оцінка функціонування та розвитку основних галузей соціально-побутового призначення і соціально-культурного обслуговування жителів села.

Сільська соціальна інфраструктура є частиною соціальної інфраструктури держави або регіону, яка охоплює житлове і комунальне господарство, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров'я, фізичну культуру і соціальне забезпечення, кредитування та страхування; службу побуту, транспорт і зв'язок в частині, пов'язаній з обслуговуванням населення, інші галузі, а також торгівлю та громадське харчування. В цілому соціальна інфраструктура села налічує понад 50 галузей. Кожній галузі притаманні своя організаційна структура, форми обслуговування населення, механізм функціонування тощо.

З діяльністю підприємств, організацій та установ соціальної інфраструктури пов'язана життєдіяльність людини: з часу народження, виховання в дошкільному закладі, навчання у загальноосвітній школі, трудової діяльності. В той же час результати діяльності окремих галузей соціальної інфраструктури визначаються рівнем загальної та професійної освіти населення, культури, стану його здоров'я, середньої тривалості життя, розміру вільного часу та його використання.

Сучасна мережа соціальної інфраструктури села охоплює 6,2 млн. од. житлових будинків, 9,8 тис. дошкільних закладів, 15 тис. загальноосвітніх шкіл, 18,4 тис. будинків культури і клубів, 1 тис. лікарень, 2,2 тис. амбулаторно-поліклінічних закладів, 16,4 тис. фельдшерсько-акушерських пунктів, 43,3 тис. магазинів, 12 тис. закладів громадського харчування, 6 тис. підприємств побутового обслуговування, 10,3 тис. спортивних майданчиків тощо (табл.2).

Внаслідок подальшого спаду виробництва, поглиблення диспаритету цін, несвоєчасних розрахунків держави з сільськогосподарськими товаровиробниками значно знижується їх доходність і платоспроможність. Тому протягом останніх років витрати на розвиток соціальної сфери АПК постійно скорочуються. Загальний обсяг капітальних вкладень невиробничого призначення за 1990-1997 рр. зменшився у 4,7 рази.

Середньорічний обсяг капітальних вкладень невиробничого призначення в розрахунку на одного сільського жителя має свої регіональні особливості. Зокрема, якщо на Поділлі цей показник складав 100,3, Наддніпрянщині - 63,2 грн. (у фактичних цінах), то на Закарпатті відповідно - 7,6, Буковині - 14,8 гривень.

Відбуваються і структурні зміни капітальних вкладень у соціальну сферу села. Аналіз табл.3 свідчить, що за 1995-1997 рр. серед замовників капітального будівництва знижується частка підприємств і організацій, розташованих в сільській місцевості, збільшується частка капітальних вкладень місцевого бюджету і населення. Аналогічна тенденція спостерігається і в житловому будівництві, де головне місце належить приватному сектору (населенню). Не дивлячись на значне скорочення інвестицій у соціальну сферу основним джерелом їх надходження зберігається за підприємствами АПК (38,8 %) і населенням (38,4 %). Проте існуюча структура капітальних вкладень за джерелами фінансування не відповідає сутності механізму функціонування соціальної інфраструктури села, який передбачає провідну роль місцевих органів влади та самоврядування.

В умовах економічної кризи, постійного зростання кошторисної вартості капітального будівництва, погіршення фінансового стану сільськогосподарських підприємств знижуються обсяги введення в дію основних об'єктів соціальної інфраструктури. Так, за 1996-1997 рр. (в середньому за рік) порівняно з 1991-1995 рр. будівництво житла зменшилось в 1,9 рази, дошкільних закладів - у 8,6 рази, загальноосвітніх шкіл - у 2,3 рази, клубів і будинків культури - у 10,6 рази, амбулаторно-поліклінічних закладів - в 5,3 рази, лікарень - в 2,2 рази.

Обмеженість власних коштів сільськогосподарських підприємств, відсутність фінансування з державного та місцевого бюджетів на утримання об'єктів соціальної інфраструктури призвели до значного скорочення на селі закладів освіти, культури, охорони здоров'я, підприємств торгівлі, побуту, транспортного обслуговування тощо.

Поряд із зменшенням обсягів будівництва об'єктів соціальної інфраструктури триває практика їх закриття. Так, за 1991-1997 рр. було закрито 1972 дитячих дошкільних заклади, 162 школи, 246 дільничних лікарень, 49 фельдшерсько-акушерських пунктів.

Відсутність механізму державного регулювання процесами інвестування сільської соціальної інфраструктури зумовило те, що майже в половині регіонів України переважають села, що не мають об'єктів повсякденного обслуговування населення (дошкільні заклади, загальноосвітні школи, підприємства побутового призначення, торгівлі та громадського харчування, медичні заклади). Враховуючи це, бюджетні асигнування доцільно спрямовувати в першу чергу на створення таких об'єктів у сільських населених пунктах, де вони конче необхідні, а також на їх утримання.

Створення кожній людині нормальних житлових умов завжди було головною проблемою на селі. Історично склалося так, що селянину доводилось облаштовувати власне житло за особисті кошти, власними силами та за допомогою рідних і односельців. Як наслідок, нині 97,2 % житлового фонду знаходиться у приватній власності. В цілому сільський житловий фонд на початок 1998 р. становив 367,5 млн. кв.м. Крім того, на території сільських населених пунктів розташовано 4 тис. гуртожитків, 332 готелі.

Проте економічна криза у державі створила несприятливі умови для подальшого розвитку об'єктів соціальної сфери села, які знаходяться в стані занепаду та руйнації. В останні роки значно скорочується кількість дошкільних закладів, магазинів, підприємств громадського харчування та побутового обслуговування тощо.

Умови життя сільського населення, рівень його обслуговування не відповідають сучасним вимогам і можливостям. Висока вартість платних послуг, відсутність джерел фінансової підтримки, недосконала податкова політика, велике розпорошення та недостатня мережа підприємств соціальної інфраструктури не дає змоги їй нормально функціонувати. Як правило, об'єкти соціальної сфери будували у великих селах, на центральних садибах сільськогосподарських підприємств. Водночас велика кількість малих та віддалених сіл не забезпечені соціальними установами. Нині більшість колективних сільськогосподарських підприємств не мають коштів навіть на просте відтворення виробництва, велика кількість їх була розукрупнена. Крім того, негативним є й те, що не всі нові форми господарювання, які з'явилися на селі, беруть участь у вирішенні соціальних проблем села. Нові господарі, як правило, сприяють розвиткові тих галузей і виробничих підрозділів, які забезпечують одержання надприбутку за короткий термін, зацікавлені у вивільненні робочої сили, що за нормальних ринкових умов було б виправдано. Внаслідок економічної кризи, яка виникла не з вини сільськогосподарського товаровиробника, виникають передумови соціальної кризи на селі.

Безперервний ріст цін на соціальні послуги негативно позначається на життєвому рівні сільського населення. Крім того, споживання платних послуг стримується різким зниженням реальних доходів сільських жителів. Фактичний рівень цих послуг порівняно з нормативом становить лише 1 %.

Нині основу платного обслуговування населення в сільській місцевості складають: житлово-комунальні послуги - 57,3 %, побутові - 17,1, зв'язку - 8,5, санаторно-курортні та оздоровчі - 7,2, пасажирського транспорту - 4,9, культури - 0,6, утримання дітей в дошкільних закладах - 0,6 % тощо. В розрахунку на душу населення платні послуги у сільській місцевості у 1997 р. складали 62,7 гривень. В той же час платні послуги у міських поселеннях майже у 4 рази вище ніж на селі.

Для того щоб запобігти подальшому згортанню в сільській місцевості обсягу послуг, необхідно визначити базову програму безкоштовного забезпечення ними сільського населення. Мінімальний рівень споживання послуг слід визначати на рівні гарантій, які надає держава на житло, охорону здоров'я, освіту, екологічну безпеку тощо, спираючись на досягнутий рівень обслуговування, а також досвід інших країн.

У четвертому розділі - Концептуальні основи і напрями удосконалення економічного механізму управління розвитком та функціонуванням соціальної сфери села - розглянуто пріоритетні напрями розвитку соціальної сфери, обґрунтовано основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності у сільській соціальній інфраструктурі, розроблено економічний механізм управління соціальним розвитком села, визначено перспективну потребу капітальних вкладень, що спрямовуються на розвиток соціальної інфраструктури.

Створення найбільш сприятливих умов для життя, праці, побуту та відпочинку сільського населення незалежно від величини, густоти та рангу сільських населених пунктів лежать в основі пріоритетних напрямів. Досягнення цієї мети можливе при визначенні основних завдань державної політики з питань розвитку соціальної сфери села. Це насамперед:

сприяння (державна підтримка) розвитку агропромислового виробництва;

вплив на демографічну ситуацію в сільській місцевості;

покращання матеріального добробуту і умов життя сільських жителів;

удосконалення, збереження існуючої сільської поселенської мережі та відродження села;

створення економічного механізму реорганізації об'єктів соціальної інфраструктури;

призупинення руйнації та згортання підприємств соціальної інфраструктури;

забезпечення необхідного рівня розвитку матеріально-технічної бази підприємств, організацій та установ соціальної сфери.

Вивчення складових соціальної сфери села в сучасних умовах дає можливість визначити першочергові напрями. До них в першу чергу відносяться: підвищення матеріального добробуту, покращання демографічної ситуації. Механізм економічного регулювання розвитку соціальної інфраструктури передбачає визначення основних пріоритетів: сільське житлове будівництво, транспортне сполучення, шляхове господарство, охорона здоров'я та освіта.

Серед основних проблем розвитку соціальної сфери виникло протиріччя, зумовлене, з одного боку, великою капіталомісткістю об'єктів, з другого - обмеженістю ресурсів. На нашу думку, найбільш актуальним є визначення інвестиційних пріоритетів у подальшому розвитку підприємств соціальної інфраструктури, зокрема в окремих її галузях і напрямах.

Враховуючи те, що кожний регіон (область, район або село) має свої особливості, різний рівень забезпеченості об'єктами соціальної інфраструктури, а також потенційні можливості, необхідно підходити раціонально і залучати до цього на різних рівнях думку громади. Мешканці конкретного сільського поселення (громада) мають право вирішувати, що їм в першу чергу будувати і як розпоряджатися коштами місцевого бюджету, або державних (Національної, регіональних) програм з питань соціального відродження села.

Реформування економічних відносин в аграрному секторі економіки зумовлює необхідність адекватних перетворень у галузях соціальної сфери. Проте погіршення економічного стану сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання негативно вплинуло на скорочення їх соціальної діяльності, в той же час місцеві органи влади не можуть повною мірою сформувати доходну частину місцевого бюджету. В зв'язку з цим зменшуються загальні обсяги асигнувань на утримання освітніх установ, закладів культури, охорони здоров'я, спорту тощо.

В процесі перетворення підприємств і організацій соціальної інфраструктури села місцеві органи самоврядування повинні здійснювати контроль за ходом реорганізації, відповідно до якої ці об'єкти повинні:

обов'язково виконувати у своїй діяльності соціальні функції (без перепрофілювання);

визначатися в процесі реорганізації об'єктів з організаційно-правовою формою, яка забезпечить виконання відповідних функцій.

При передачі об'єктів соціальної інфраструктури необхідно у кожному конкретному випадку дотримуватись загальних умов, які зумовлюють створення господарського товариства на базі колишнього підрозділу сільськогосподарського підприємства. Засновниками господарського товариства може бути група фізичних або юридичних осіб.

Місцеві органи влади мають право передавати юридичним і фізичним особам підприємства та інші заклади, які належать їм, в постійне або тимчасове користування (продавати, здавати в оренду, обмінювати, використовувати їх як заставу). Згідно з чинним законодавством реорганізація об'єктів соціальної сфери може здійснюватися шляхом продажу, перетворення, оренди, злиття або ліквідації об'єкта (рис. 4).

Найбільш прийнятними організаційно-правовими формами підприємницької діяльності для галузей соціальної інфраструктури є товариство з обмеженою відповідальністю, сервісний кооператив, приватне підприємство, а якщо це великі структури, то в окремих випадках можуть створюватись відкриті (ВАТ) чи закриті акціонерні товариства (ЗАТ).