Дюркгейм про цінності та ідеали

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНИХ ТА ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

РОБОТА НА ТЕМУ: ДЮРКГЕЙМ ПРО ЦІННОСТІ ТА ІДЕАЛИ

Виконала:

Гузар Анастасія

Львів, 2011 рік

План

Вступ

1. Еміль Дюркгейм - життєвий шлях засновника школи соціології

2. Соціологічна школа Е. Дюркгейма

3. Ліберально-етичний пафос соціолоігзму Е. Дюркгейма

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У своїй роботі я намагалася найбільш точно і об'єктивно розкрити обрану мною тему. Я вважаю Еміля Дюркгейма одним із творців соціології як науки, як професії та предмету викладання, який лишив після себе велику кількість наукових праць.

Основна частина роботи складається з трьох розділів.

Перший розділ присвячений висвітленню життєвих та історичних подій, які вплинули на формування світогляду видатного соціолога. У цьому розділі також описані основні творчі здобутки Е. Дюркгейма унаслідок його професійної діяльності.

В другому розділі описана концепція соціологізму. Розкривається чому соціологія претендує на роль основної соціальної науки, а також називаються риси соціологізму.

Третій розділ присвячений розкриттю головної теми дюркгемівської соціології - соціальної солідарності.

У завершальній частині роботи містяться загальні висновки, розгляду яких була присвячена основна частина. В цьому розділі приділяється увага тому внеску, який зробив Е. Дюркгейм та його Французька соціологічна школа у соціологію та їхній вплив на розвиток цієї науки у майбутньому. Робиться висновок про те, що важко знайти таку галузь соціології, від загальної соціологічної теорії до прикладних досліджень, де б не простежувався вплив ідей Е. Дюркгейма.

1. Еміль Дюркгейм - життєвий шлях засновника школи соціології

Еміль Дюркгейм - видатний французький соціолог і філософ XIX-XX століть, який народився 15 квітня 1858 році в містечку Епіналь у родині спадкоємного рабина. Батько готував його до релігійної кар'єри, однак все сталося по-іншому. Після закінчення місцевого ліцею він їде до Парижа для підготовки до конкурсного екзамену до Вищої Нормальної школи. У 1879 році Дюркгейм був прийнятий до цього престижного навчального закладу, де навчалась і виховувалась інтелектуальна еліта Франції. Навчання у Вищій Нормальній школі справило великий вплив на погляди французького вченого. Серед професури йому особливо подобалися історик Ф. де Куланже та філософ Е. де Бутру. Першому Дюркгейм симпатизував за його захоплення наукою, прагнення ввести в історію строгі наукові методи.

Другому - за ідеї про творчий синтез явищ та про особливу природу кожного з рівнів реальності. Поза увагою молодого Дюркгейма на залишилась також критика Бутру спрощеного редукціонізму, вимога пояснювати феномени, що вивчаються окремими науками, на основі їхніх власних специфічних принципів. Схвально прийняв майбутній соціолог і установку "спіритуалістичного позитивізму", в межах якого Бутру відстоював рівність науки та релігії, ствержував, що досвід повинен однаково спиратися як на наукові, так і на релігійні джерела.

У студентські роки Дюркгейма приваблюють також ідеї Ш. Ренув'є та І. Капта. Під впливом першого у нього складаються переконання, що мораль посідає центральне місце в філософському мисленні, що існує потреба в науці про мораль і що філософія повинна слугувати керівництвом до соціальної дії й може допомогти моральній єдності. Кант привертав увагу Дюркгейма передовсім своєю теорією морального обов'язку. Однак апріоризм, ігнорування соціального аспекту моралі, формальний характер кантівського категоричного імперативу спонукали вченого звернутися до соціологічного обґрунтування моралі.

Підтримку такому обґрунтуванню моральних правил він знаходить в соціології О. Конта. На той час, отримавши філософську освіту у Вищій Нормальній школі, Дюркгейм викладає в деяких провінційних містах (1882-1887) і виявляє значний інтерес до соціально-політичних аспектів суспільного життя.

Дебют ученого в науковій літературі відбувся 1885 році, коли він як співробітник журналу "Філософський огляд" почав систематично готувати огляд соціологічних публікацій. У цей час Дюркгейм під впливом ідей біологізму прагне користати поняття й постулати біології для ілюстрації та обґрунтування деяких принципів.

У 1885-1886 рр., Дюркгейм бере академічну відпустку для продовження навчання спочатку в Парижі, потім - у Німеччині. У Німеччині він вивчає зміст програм з філософії у німецьких університетах, а також стан соціальних наук та етики. В Лейпцизькому університеті Дюркгейм знайомиться з роботою першої в світі експериментальної психологічної лабораторії, організованої В. Вукдом. Теорія, методи та експерименти останнього докладно висвітлені в науковому звіті Дюркгейма. Він захоплюється постановкою наукових досліджень, що проводяться Вукдом, вважає, що чіткість дослідницької роботи сприяє розвиткові наукової точності. У звіті про поїздку до Німеччини він формулює низку принципів свого розуміння соціології. Вчений вважає соціологію позитивною наукою про моральні факти, яка бере свій початок у працях економістів та юристів-представників так званої історичної школи права. В цілому до такої тенденції Дюркгейм ставиться позитивно. Він схвалює трактування моральних фактів як особливих емпіричних даних, погоджується з соціальною природою морального обов'язку, вітає намагання створити етику як окрему позитивну науку.

Після публікації звітів про наукове життя в Німеччині у журналі "Філософський огляд" Дюркгейм здобуває репутацію серйозного вченого. У віці 29 років він був визнаний багатообіцяючою фігурою в галузі соціальних наук і соціальної філософії Франції. У 1887 році вченого призначають профессором педагогіки і соціології на філологічному факультеті в університеті Бордо. Тут він читає - спеціально для нього організований - перший у французьких університетах курс соціології.

Роки життя в Бордо були для французького соціолога періодом найбільш інтенсивної наукової діяльності. У 1893 році він захищає докторську дисертацію на тему "Про розподіл суспільної праці" разом з дисертацією латиною "Вклад Монтеск'є в становлення суспільної науки". Через два роки виходять його "Правила соціологічного методу" (1895). Ще через два він публікує свою третю велику роботу "Самогубство" (1897). У 1896 році Дюркгейм стає професором соціальних наук і протягом шести років займає цю посаду. В 1898 році він заснував і почав видавати журнал "Соціологічний щорічник", котрий об'єднав групу молодих талановитих учених. Завоювавши свого часу широке визнання серед європейської громадськості, журнал великою мірою сприяв тому, щоб найрізноманітніші соціогуманітарні науки - від історії та економіки до лінгвістики - стали вивчати багато проблем у дусі концепції соціологізму.

У 1902 році Дюркгейм був запрошений позаштатним співпрацівником до Сорбонни, на кафедру педагогіки. У 1906 році він уже стає професором і керівником цієї кафедри. Викладацьку діяльність Дюркгейм поєднує з науковим опрацюванням соціологічних проблем моралі, виховання та освіти. За життя вченого вийшла друком праця "Елементарні форми релігійного життя" (1902) - робота, над якою вчений працював протягом багатьох років і яка була присвячена осмисленню релігії як соціального феномена. Перша світова війна завдала Емілю Дюркгейму жорстокого удару. Наприкінці 1915 році Дюркгейм отримує звістку про смерть свого єдиного сина Андре, який помер від ран у військовому шпиталі на Салонінському фронті. Смерть сина тяжко вразила вченого, його працездатність різко падає, він захворює. У листопаді 1917 році Еміль Дюркгейм помер.

2. Соціологічна школа Е. Дюркгейма

В історії соціологічної думки Е. Дюркгейм відомий як видатний представник так званого соціологізму - специфічної соціологічної концепції. Відмітною особливістю даної концепції є її орієнтація на визнання соціальної реальності як дійсності особливого роду та відкидання психологічного редукціонізму, тобто пояснення соціальних явищ на засадах психологізму.

Зародки соціологізму можна простежити вже у працях О. Конта, Г. Спенсера, Л. Гумпловича та інших мислителів. Проте тільки у Дюркгейма вона стає чітко вираженою. В цілому вона була продуктом поширеного наприкінці XIX століття прагнення до позначення своєрідності предмету соціології та звільнення її як науки від крайнощів позитивістського натуралізму. Останній намагався пояснити соціальні явища виключно на основі законів, відкритих природничими науками. На противагу цьому серед суспільствознавців того часу стала визрівати інша точка зору. Вона полягала в тому, що соціологія як самостійна наука не повинна шукати пояснення соціальним явищам поза власним предметом, їхні причини мають відшукуватися у самій соціальній реальності, серед інших соціальних явищ, а тому дана наука може обходитися без підтримки інших дисциплін і навіть у певних випадках сама сприяти їхньому розвиткові. Соціологізм Дюркгейма є комплексом досить строгих положень. Одне з них стосується прагнення чітко розмежувати явища індивідуального і коллективного життя. Останнє репрезентує дійсність і як таке становить власний предмет соціології. Саме це робить соціологію самостійною наукою.

Водночас соціологія претендує на роль основної соціальної науки. Принайні у межах соціологізму проглядається тендеція, відповідно до якої усі інші наукові дисципліни, які займаються тими чи іншими аспектами соціальної дійсності, підпорядковуються соціології. Це обґрунтовується тим, що соціальні явища міцно пов'язані між собою, їх не можна зрозуміти ізольовано одне від одного, це є лише різні виявлення однієї і тієї ж дійсності - соціальної, що, хоча й вивчається всілякими науками, однак як ціле становить предмет тільки соціології. Тим самим соціологія проголошувалась наукою, що має ключ до усіх соціальних явищ.

Серед інших рис соціологізму треба вказати на його акти антиеволюціоністську спрямованість. Соціологізм концентрує увагу на сталих і повторюваних зв'язках поміж соціальними явищами, досліджує різноманітні соціальні типи. Висвітлення природи предмета, за Дюркгеймом, - фундаментальна проблема, від вирішення якої залежить її статус як самостійної науки. Основні ідеї з цієї проблеми французький соціолог виклав 1895 року в роботі "Правила соціологічного методу". Вихідним моментом стало прагнення вичленити як предмет соціології таку реальність, якою не займається жодна з інших наук. При цьому припускалось, що ця реальність має особливі, тільки їй притаманні властивості. Згідно з Дюркгеймом, такими є соціальні факти, які у суспільності складають соціальну реальність в цілому. У роботі Е. Дюркгейм встановлює основні вимоги до соціальних фактів, котрі дозволили існувати соціології як науці. Перше правило в тому, що соціальні факти треба розглядати, як речі. Це значить, що:

а) соціальні факти є зовнішніми для підвидів;

б) соціальні факти можуть бути об'єктами з тієї точки зору, що вони матеріальні;

в) відносини причинності, які встановлюються між двома або багатьма соціальними фактами, допомагають формулювати постійні закони функціонування суспільства.

Друге правило полягає в тому, щоб "систематично відмежовуватися від усіх вроджених ідей". Це значить:

а) соціологія передусім повинна відсторонитися від всякої ідеології;

б) вона також повинна звільнитися від всіх забобонів, котрими володіють індивіди по відношенню до соціальних фактів.

Третє правило у визнанні переваги цілісності над складовими її частинами. Це значить, що:

а) джерело соціальних фактів знаходиться в суспільстві, а не в мисленні та поведінці індивидів;

б) суспільство є автономною системою, яка керується своїми особистими законами.

Відмітна ознака соціальних фактів - їхнє незалежне від індивидів бутя і здатність справляти на останніх примусовий вплив. Кожний індивід, зазначав французький філософ, при народженні застає соціальну реальність готовою, яка функціонує незалежно від нього. Індивід:

- не створює мови, якою розмовляє, а навчається їй у ході своєї соціалізації;

- не винаходить методів праці, а набуває їх від соціального оточення;

- не вигадує власної релігії, а визнає одну з уже існуючих.

Отже, свої способи мислення, почування та дії індивід повинен пристосувати до способів, які вже існують і визнані суспільством. Істотна риса останніх у тому, що вони існують поза індивідуальною свідомістю.

Проте визнані у суспільстві способи мислення, почування та дії володіють щодо індивідів силою примусу, завдяки чому їхня поведінка контролюється і коригується. У тих випадках, коли індивіди не ааптуються до існуючих способів мислення і дії, вони наштовхуються на різні негативні реакції з боку суспільства.

У цілому соціальна реальність, за Дюркгеймом, включає до свого складу два типи явищ. По-перше, способи мислення, почування та дії, котрі, які, уже зазначалося, є зовнішніми і примусовими щодо індивідів. Їх носієм виступають або суспільство в цілому, або його окремі групи (релігійні, політичні, професійні та ін.). По-друге, інші сталі явища, які для індивідів так само об'єктивні й примусові. До них французький соціолог зараховує різноманітні "соціальні течії", що породжуються не індивідуальною свідомістю, грунтуються на колективному ентузіазмі, обуренні та співчутті.

Природу соціального Дюркгейм вбачає у різноманітних формах колективності, які можуть мати вираження в "колективних уявленнях", "колективних віруваннях", "колективних почуттях", "колективній свідомості". Поза зазначеними утворюваннями, вважає вчений, соціологія не має свого предмета. У цьому зв'язку він над усе прагне провести лінію між соціальним і психічним. Психічна реальність, за Дюркгеймом, є своєрідною надбудовою над біологічною структурою середовища. У свою чергу, соціальна реальність, як виявлення колективних утворень, є реальністю вищого типу. Колективні вірування, почуття, уявлення суть цілісності, які не зводяться до індивідуальних психічних станів. Отже, соціальне як ціле особливої природи не можна пояснити відштовхуючись від окремих його складових частин. Ніякі стани індивідуальної свідомості не можуть стати причиною соціальних фактів. Причини соціальних фактів треба шукати в інших соціальних фактах, а не в стані індивідуальної свідомості. На основі зовнішніх ознак соціальних фактів Дюркгейм певним чином упорядковує предметну царину соціології. Він відокремлює у структурі соціологічного знання соціальну морфологію і соціальну фізіологію. Соціальна морфологія, на думку вченого, вивчає "матеріальні форми суспільства", до яких належать демографічні, геологічні, економічні, соціокультурні фактори.

Соціальна морфологія репрезентує у соціології Дюркгейма його теорію щодо побудови й форми частин суспільства. Проте це не означає, що сорфологічні соціальні факти французький соціолог бере за першооснову цілісності суспільного життя. Вже у ранніх своїх працях він підкреслює їхню обмежену роль у даному відношенні. Морфологічні факти, зрозуміло, можуть породжувати колективні уявлення. Але останні, виникнувши, самі, у свою чергу, стають безпосередньою причиною - незалежно від морфологічної основи - нових колективних уявлень. Здебільшого колективні уявлення здатні породжувати і морфологічні феномени. Вирізнення соціальної фізіології французький соціолог обґрунтовує існуванням - поряд з морфологічними - функціональних, або фізіологічних фактів. До них Дюркгейм зараховує факти колективної свідомості та способи колективних дій. Сам він передусім цікавиться колективною свідомістю, впливом колективних уявлень на свідомість та поведінку індивідів. За словами вченого, у центрі його наукових інтересів перебуває не "тіло", а "душа" суспільного життя. Серед фактів колективної свідомості французький соціолог розрізняє релігійні традиції, народні легенди, політичні ідеї, правові та моральні норми, мотивацію економічної діяльності.

Разом з морфологічними фактами факти колективної свідомості утворюють так зване внутрішнє соціальне середовище. Причому морфологічні факти становлять матеріальний, кількісний бік даного середовища, а факти колективної свідомості - нематеріальний, якісний, духовний аспект. У такому широкому тлумаченні саме соціальне середовище визнавалось універсальним фактором, за допомогою якого можна пояснювати будь-які соціальні факти. Та згодом Дюркгейм став трактувати соціальне середовище вужче, виключно як царину колективної свідомості, що складається з ідей, вірувань, звичок тощо. Цим він намагався не тільки затвердити знайдену ним специфіку соціального, а й дати суспільним явищам специфічно соціальне пояснення.

Суспільство, за Дюркгеймом, - не просто впорядкована емпірична система, яка безперервно веде боротьбу за самозбереження з різноманітними деструктивними силами, а й осереддя "внутрішнього морального життя", "джерело і вмістилище усіх цінностей". У цьому плані суспільство постає своєрідним божеством, яке "ззовні" впливає на індивідів, робить з них розумних і моральних істот.

Зрештою, суспільство може існувати "тільки в нас і завдяки нам". З одного боку, індивід зобов'язаний суспільству тим, що в ньому є, що забезпечує йому виняткове місце серед інших індивідів, тобто своєю інтелектуальною й моральною культурою. Якщо людину позбавити мови, мистецтва, науки, моралі, вірувань, то вона деградує до рівня тварини.

Характерні атрибути людської природи походять від суспільства. Але, з іншого боку, суспільство не існує і не живе інакше, як тільки в традиціях і завдяки їм. Якщо колективні вірування, традиції та домагання перестануть відчуватися і сповідатися окремими індивідами, то суспільство загине, підкреслює французький соціолог.

Почавши з дослідження того, як те чи інше віросповідання впливає на самогубство, Дюркгейм показав різницю між католицизмом і протестантизмом як з точки зору віровчення, так і з точки зору обрядів. Католицизм як старіша традиційна система і обрядів має порівняно з протистантизмом більшу цілісність, силу поглядів, непримиренність до нововведень, які руйнують загальний дух. Це обумовлює більшу згуртованість релігійної групи католиків, а звідси - менший серед них відсоток самогубств. Протестантизм пов'язаний з падінням традицій вірувань, проникнутий "духом свободи мислення" і критицизму. Його можливість об'єднати віруючих менша, і відсоток самогубств тому вищий.

Ця гіпотеза дозволила пояснити багато інших соціальних змінних, які пов'язані зі збільшенням числа самогубств. Об'єднує ці змінні ступінь соціальної інтеграції або соціального зв'язку індивіда. Сім'я, діти, сільське життя - ті соціально інтегруючі фактори, котрі запобігають почуттю соціальної ізоляції. "Число самогубств обернено пропорційне ступеню інтеграції тих соціальних груп, до яких належить індивід". Фактори несоціального порядку, писав Дюркгейм, можуть впливати на процент самогубств тільки побічно. Він застосував процедуру, коли у відносини включається не соціальний фактор, але відшукується той його аспект, котрий найбільш тісно пов'язаний з фактором соціальним.

Вплив біологічних, наприклад статевих, відмінностей стає зрозумілим, якщо проаналізувати відповідні соціальні позиції чоловіків і жінок, способи їх участі в соціальному і економічному житті, цикли їх соціальної активності і т. д.

Стверджуючи, що різні типи самогубств можуть витікати з різних причин, які їх визначають, вказуючи на труднощі створення морфологічної клас особливості їх, Дюркгейм прийняв рішення скласти етнологічну класифікацію, яка відповідала б причинам самогубств.

Він виділив чотири види самогубств: егоїстичний, альтруїстичний, аномічний і фаталістичний. Перший створюється причинами, котрі обомовлюють відокремлення індивіда від суспільства, яке перестає впливати на нього регулюючим чином. Розрив соціальних зв'язків, відсутність колективної підтримки, стан відокремленості породжують почуття самотності, пустоти, відчуття трагізму існування.

Другий вид самогубства - альтруїстичний - зустрічається тоді, коли особисті інтереси поглинуті соціальними, коли інтеграція групи настільки велика, що індивід перестає існувати як самостійна одиниця. До цього виду Дюркгейм відносить давні звичаї: самогубство стариків і хворих, самоспалення жінок після смерті чоловіків, самогубство рабів після смерті хазяїна і ін. Такого роду самогубства існували головним чином в архаїчних суспільствах.

Третій вид самогубства - аномічний. Він зустрічається в часи великих суспільних потрясінь, економічних криз, коли індивід втрачає можливість пристосуватися до соціальних перетворень, нових соціальних вимог і втрачає зв'язок з суспільством. Стан суспільної аномії, під котрою Дюркгейм розуміє відсутність чітких правил і норм поведінки, коли стара їєрархія цінностей руйнується, а нова ще не склалась, породжує моральну нестійкість окремих індивідів. Коли коливається і дезорганізується суспільна структура, одні індивіди швидко піднімаються, інші втрачають своє місце в суспільстві, коли порушується суспільна рівновага - число самогубств зростає. Аномічне самогубство, яке зустрічається найчастіше в торгових і ділових колах, характеризується Дюркгеймом також з боку індивідуальних якостей представників торгового і промислового світу, їх нестримний потяг до збагачення, котрий не зустрічає жорсткої регламентації, невгамовно зростає, порушуючи моральну і психічну рівновагу. Таким чином, послаблення або відсутність суспільної регламентації, безладна, неврегульована суспільна діяльність лежить в основі аномічного самогубства. Якщо суспільство не здатне належним чином впливати на людину, то буде сумний кінець.

Протилежністю аномічного самогубства є фаталістичне, яке виникає в результаті посиленого контролю над індивідом, "надмірна регламентація", котра для останнього стає нестерпного.

3. Ліберально-етичний пафос соціолоігзму Е. Дюркгейма

дюркгейм соціолог мораль

Праця Е. Дюркгейма «Метод соціології» за стилем написання і характером викладення концептуальних положень віднесена до жанру маніфесту. Ліберально-етичний пафос засад соціологізму, сформульованих в ній, виражений в принципах раціоналізму, вільного розвитку та реформізму, ідеях класового миру, загальної згоди та соціальної солідарності, вимогах дієвого захисту індивідів від надмірного контролю з боку держави як колективного органу, що думає і діє за все суспільство загалом, етиці чесного неупередженого знання, звільненого від будь-яких політичних, релігійних, метафізичних та ін. впливів.

Соціологізм Е. Дюркгейма - це ціла епоха в розвитку соціології як науки. Це концепція, яка стверджує першорядне і виключне значення соціальної реальності і соціологічних методів в поясненні буття людини та її середовища. Основи соціологізму сформовані соціологом на зламі ХІХ і ХХ ст., в праці «Метод соціології». Він ставить за мету науково обґрунтувати шлях виходу французького суспільства із глибокої кризи, яка охопила всі сторони соціального життя республіки. Ідеї реформізму, «класового миру» і «загальної згоди Е. Дюркгейма стали новим теоретичним підґрунтям в боротьбі ліберальних республіканців, соціальний оптимізм яких, пов'язаний з орієнтацією на царство розуму, свободи і справедливості, прогнозоване апологетами еволюціонізму, в умовах кризи був підданий критиці і виявився серйозно скомпрометованим.

Засадничий принцип соціологізму-раціоналізм. Сповідуючи його, соціолог виявляє тим самим свою ліберальну позицію з питань соціального розвитку і дотримується водночас французької національної традиції, яку започаткував філософ - просвітитель Р. Декарт. З його працею «Роздуми про методи» дивним чином перегукується «Метод соціології» Е.Дюркгейма. В них обидва автори прагнуть віднайти раціональні принципи і прийоми, які дали б змогу досліднику осягнути істину, незалежну від особистих схильностей, загальноприйнятих думок і суспільних забобонів.

Інтелектуальним витоком концепції соціологізму є також праці Ш. Монтеск'є, з яких Е. Дюркгейм виділив ідеї детермінізму і внутрішньої закономірності в розвитку суспільних явищ, та філософська спадщина Ж.Ж. Руссо, у якого він запозичив і розвинув поняття «спільної волі», «колективної істоти», «громадянської релігії», що сприяло розвитку уяви про природу соціальної реальності.

У межах раціоналізму формувалось ставлення Е. Дюркгейма до ідей марксизму, популярність яких на той час була дуже велика. Соціолог визнавав плідною думку К. Маркса про те, що соціальне життя потрібно пояснювати не уявленнями його учасників, а більш глибинними причинами, і погоджувався, що на цій ідеї, власне, і базується соціологія як наука. Одначе, він був переконаний, що таке логічне завершення еволюції суспільної думки зовсім не означало визнання об'єктивності соціалістичного руху в інтерпретації «сумного видовища конфлікту між класами». Необхідність такого конфлікту, на його думку, зводиться виключно до економічного детермінізму за явної недооцінки морального чинника в суспільному розвитку, який він якраз і вважав домінуючим. У цьому плані Дюркгейм протиставляє один одному соціалізм і комунізм. В його уяві, комунізм - доктрина морального порядку, проте вона сповідує аскетизм як запоруку соціальної рівності і соціальної справедливості, а це, вважає вчений, не відповідає потребам суспільства, оскільки не загальне утриманство і бідність повинні бути суспільним ідеалом, а добробут і багатство. Соціалізм же, навпаки, категорія економічна. Він виходить з розподілу праці і проявляє тенденцію до швидкого або поступового переходу економічних функцій суспільства від дифузного стану до організованого. Таким чином, на його думку, соціалізм можна розглядати як процес більш - менш повної соціалізації економічних сил. Різними можуть бути лише форми цієї соціалізації. Сам Дюркгейм виступає як противник революційного соціалізму, вважаючи, що іманентними людській природі, більш дієвими і глибинними є соціальні зміни, які відбуваються в результаті тривалої соціальної і морально - етичної еволюції.

Соціологізм не вичерпує собою всю соціологію Дюркгейма, але, як справедливо зауважують аналітики, є її філософською основою. Його автор розглядає в двох аспектах: онтологічному (вченні про соціальну реальність, яка є предметом соціології) і методологічному (вченні про методи пізнання і правила дослідження соціальної реальності).

В праці соціолога соціальна реальність постає як складова частина універсального природного порядку. Вона, на його думку, так само стійка, об'єктивна і реальна, як і будь-ка інша реальність, розвивається на основі певних законів. Дюркгейм наполегливо акцентує увагу на автономії соціальної реальності як щодо природної, так і стосовно індивідуальної, тобто біопсихічної реальності, втіленої в індивідах. Суспільство - не проста сума індивідів, а система, утворена їхньою асоціацією, і являє собою реальність sui generis, наділену своїми особливими властивостями. Звичайно, колективне життя передбачає існування індивідуальних свідомостей, але цієї необхідної умови недостатньо. Потрібно ще, щоб ці свідомості були асоційовані, скомбіновані, до того ж скомбіновані певним чином, - пише він. Фактично це був прояв дихотомії індивіда і суспільства, яка в подальшому червоною ниткою проходить через всю наукову творчість соціолога. Ця дихотомія набуває форми понятійних пар: «індивідуальні факти - соціальні факти», «індивідуальні уявлення - колективні уявлення», «індивідуальна свідомість -колективна свідомість», «світське -священне», тощо. Аналізуючи їх, він робить висновки: по-перше, соціальна реальність -це особлива реальність, нова якість, яка, формуючись із взаємодії конкретних індивідів, починає жити за своїми власними законами. «Група думає, відчуває, діє зовсім інакше, ніж це робили б її члени, якщо б вони були роз'єднаними», - пише він. По-друге, соціальна реальність має незалежний від індивіда характер. По-третє, соціальна реальність має надіндивідуальний характер.

У зазначених дихотомічних парах колективні прояви (колективні уявлення, колективна свідомість, колективні вірування) домінують над індивідуальними. Спочатку Дюркгейм вважав, що соціальні факти, з яких складається соціальна реальність, мають дві характерні ознаки: зовнішнє існування щодо індивідів і примусову силу стосовно їх. Соціальний факт, - писав він, - це будь-який спосіб дії, різко визначений чи ні, але здатний чинити на індивіда зовнішній тиск, маючи при цьому своє власне існування, незалежне від його індивідуальних проявів. Самі факти соціолог поділяє на дві групи:

1) факти колективної свідомості (якісний компонент суспільства), тобто колективні уявлення, що складають суть моралі, релігії, права;

2) факти морфологічного порядку (кількісний або матеріальний компонент суспільства), тобто демографічні, екологічні і технологічні характеристики суспільства, щільність населення, інтенсивність соціальних зв'язків, рівень народжуваності та смертності, структурні елементи суспільства, тощо.

Моральну природу Дюркгейм приписує і суспільним кризам. Швидка зміна норм і цінностей тягне за собою втрату усталеної дисципліни і порядку в суспільстві, в результаті чого утворюється моральний хаос, що може розглядатися як сумірний соціальній смуті. Вихід із кризи він пов'язує з посиленням моральної регуляції суспільних процесів, роль в якій повинна брати на себе держава, цей «колективний розум» і захисник колективних інтересів, колективний орган, який «думає і діє» за все суспільство загалом, що об'єктивно допускає можливість його надмірного посилення.

Методологічний аспект соціологізму Дюркгейм розглядає у повній відповідності до аспекту онтологічного. Розглядаючи суспільство як частину природи, він доводить, що методологія науки, яка вивчає це суспільство, має бути подібною до методології наук про природу, і наполягає, щоб в процесі дослідження стійких причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей суспільного розвитку були задіяні ті методи і механізми, які отримали апробацію в природничих науках і з успіхом використовуються ними.

Основний принцип запропонованої методології Дюркгейм виражає через тезу: «соціальні факти потрібно розглядати як речі». Це означає, пише він, підходити до вивчення соціальних фактів, виходячи з того, що ми нічого не знаємо ні про їхні характерні ознаки, ні про причини, від яких ці ознаки залежні. Це означає досліджувати їх так, як досліджує свій предмет та чи інша природнича наука, тобто - об'єктивно.

Специфіка методу соціологізму витікає із специфіки самої соціальної реальності, що отримало вираження в наступному методологічному принципі, запропонованому Дюркгеймом. За ним соціальні факти повинні пояснюватися іншими соціальними фактами. У їх дослідженні вчений обґрунтовує основні критерії та правила:

- конкретність (досліджуються ті факти, які можна спостерігати безпосередньо, а також факти колективної свідомості, об'єктивізовані в цифрах статистики і виражені опосередковано через форми поведінки і діяльності);

- загальність (наукові висновки ґрунтуються не на одному ізольованому факті, а на узагальнених фактах шляхом виділення рис, спільних для цілого класу явищ);

- взаємозв'язок із статистикою як умова отримання об'єктивних знань;

- соціальні факти мають бути піддані соціологічному аналізу -причинному і функціональному.

В контексті функціонального аналізу і з ліберальних позицій Дюркгейм ставить питання про соціальну норму і соціальну патологію. Сповідуючи теорію вільного розвитку, нормальними він вважає ті явища чи процеси, які випливають із умов існування самого суспільства і мають тенденцію до загальності або поширеності в більшості подібних суспільств на відповідній фазі їх розвитку. За його логікою, явища, які викликають осуд і неприйняття громадян, як, наприклад, злочини та інші соціальні хвороби, можна також розглядати як нормальні, оскільки і вони кореняться в певних суспільних умовах та детермінують уже одним своїм існуванням певні корисні і необхідні суспільні зміни.

В подальшому позиція Дюркгейма щодо норми і патології в суспільстві міняється. Він приходить до більш наукового розуміння норми як оптимального варіанту функціонування суспільства, а іноді навіть ототожнює її з ідеалом.

Соціологізм подавався автором як єдиновірний спосіб пояснення суспільного життя і практично виключав інші способи або включав їх у себе. Дюркгейм це пояснював тим, що представників різних суспільних наук повинна об'єднувати спільна точка зору на характер соціальних фактів, спільний критерій їхньої оцінки, спільний метод дослідження, якими озброює їх соціологія. За такого підходу соціологія набуває загальнометодологічного значення, а інші суспільні науки стають немов би розділами, гілками соціології, які досліджують соціальні факти у їх конкретній формі - юридичній, моральній, релігійній, історичній, економічній, тощо. Утверджуючи соціологізм, Дюркгейм першим ставить питання про створення соціологічно обґрунтованої філософії, оскільки дійсно наукове вирішення найважливіших теоретичних (метафізичних) проблем (про природу моралі, релігії, тощо) можливе, на його думку, тільки на основі емпіричної бази, а не з об'єктивно чи суб'єктивно ідеалістичних позицій. Таку емпіричну базу можна створити тільки в процесі соціологічних досліджень. На глибоке переконання вченого, лише такий підхід дасть змогу позбавити філософію спекулятивного характеру.

Висновки

Дюркгейм - один із загальновизнаних творців соціології як науки, як професії і предмета викладання. Вплив його ідей присутній у всіляких галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до суто емпіричних і прикладних досліджень. Усі більш-менш значні соціологічні теорії XX в., так чи інакше співвідносилися з теорією засновника Французької соціологічної школи. У самих різних країнах світу формування соціології відбувалося під впливом дюркгеймівських ідей.

Дюркгейм дав одне з найбільш розгорнутих і переконливих онтологических обґрунтувань необхідності і можливості соціології як науки. Він доводив, що суспільство - це реальність особливого роду, що не зводиться ні до якої іншої. Разом з тим він підкреслював, що ця реальність володіє настільки ж високою міцністю і стійкістю, що і природа, і так само, як природні явища, вона не піддається довільному маніпулюванню. Таким чином, Дюркгейм відстоював необхідність обережного і поважного відношення до суспільства в соціальній практиці, важливість опори на реальні спонтанні тенденції при впливі на соціальні процеси.

Слідом за Контом Дюркгейм розглядав суспільство головним чином як сферу солідарності, згуртованості, згоди. Не випадкове вивчення згоди в соціології вважається дюркгеймівською традицією.

Доводячи "нормальний" характер солідарності в суспільстві і "анормальний" характер її відсутності, Дюркгейм значною мірою видавав бажане за дійсне. За це він піддавався цілком обґрунтованій критиці. Він надмірно оптимістично оцінив реальність і перспективи "органічної" солідарності і недооцінив імовірність виникнення нових форм (чи відродження) "механічної" солідарності в тоталітарних суспільствах.

Важливе значення в соціології Дюркгейма мало трактування суспільства як переважно моральної реальності. Як і для Конта, соціальне питання для нього було не стільки економіко-політичним, скільки морально-релігійним питанням. Мораль Дюркгейм розумів як практичну, діючу, реальну силу; усе, що не має серйозної моральної підстави, з його погляду, носить неміцний і тимчасовий характер. Тому він вважав, що політичні революції - це криваві театральні дійства, що мало що змінюють у соціальних системах. Для того щоб політичні перетворення дійсно викликали соціальні зміни, вони повинні виразити і торкнутися глибинні моральні цінності й устремління суспільства.

Дюркгейм уніс найважливіший вклад у розуміння суспільства як цінисто-нормативной системи. Він підкреслював, що соціальне поводження завжди регулюється деяким набором правил, що є одночасно обов'язковими і привабливими, належними і бажаними. Правда, Дюркгейм недооцінював той факт, що різні соціальні групи найчастіше по-різному інтерпретують ті самі норми і цінності. Але він прекрасно виразив значення криз, порушень і порожнеч у ценностно-нормативной системі суспільства, ввівши в соціологію дуже важливе поняття аномії. світогляд соціолог солідарність

У епистемологічному аспекті внесок Дюркгейма був не менш значний, ніж в онтологічному. Він переконливо застосував до сфери соціологічного знання принципи наукового раціоналізму. Його дослідження являють собою зразок сполучення теоретичного й емпіричного підходів до вивчення соціальних явищ. Дюркгейм з'явився родоначальником структурно-функціонального аналізу в соціології: він досліджував соціальні факти під кутом зору їхніх функцій у конкретних соціальних системах. Разом з тим він не відмовився цілком від порівняльно-історичної й еволюціоністської методології порівнюючи між собою різні типи суспільств і розглядаючи складні суспільства як комбінації тих самих простих елементарних одиниць.

Дюркгейм розробив методологічні принципи соціологічної мислення, конкретні методи, правила і процедури, що стосуються визначення, спостереження, пояснення соціальних явищ, наукового доказу і т. д.

Він уніс вклад у самі різні галузі соціологічного знання: у загальну теорію, у приватні теорії, у дослідження окремих сфер і явищ соціального життя: моралі, права, що відхиляється від поводження, родини, виховання, релігії, ритуалу і т. д.

Список використаної літератури

1. Радугін А.А., Радугін К.А. Курс лекцій. - М.: Владос, 1995.

2. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття. - К.: Либідь, 1996.

3. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К.: Наукова думка, 1995.

4. Дюркгейм Е. Самогубство. Соціологічний етюд. 1912.

5. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології. Від античності до початку XX ст. К.: Либідь, 1995.

6. Дюркгейм Э. Метод социологии / Пер. с фр. Западно-европейская социология ХІХ - начала ХХ веков / под ред. В.И. Добренькова. - М.: Издание Международного Университета Бизнеса и Управления, 1996. - с. 309-365.

7. Дюркгейм Э. «О разделении общественного труда» / Пер. с фр. - М.: Канон, 1996. - 432 с.

8. Дюркгейм Э. Самоубийство / Пер. с фр. // Западно-европейская социология ХІХ - начала ХХ веков / Под ред. В.И. Добренькова. - М.: Издание Международного Университета Бизнеса и Управления, 1996. - с. 366 - 388.

9. История теоретической социологии. В 4-х т. Т.1 / ответ. ред. и составитель Ю.Н. Давыдов. - М.: Канон, 1997. - 496 с.

10. Современная западная социология: Словарь. - М.: Политиздат, 1990.

Размещено на Allbest.ru