Юридичний конфлікт

Разом з тим, як свідчить практика України та інших країн СНД, державно-правові (у більш широкому контексті, політико-правові) конфлікти мають своїми підвалинами і чисто юридичні чинники, до яких, за думкою харківських вчених, відносяться: відсутність у владних структур вагомого досвіду вирішення складних питань державотворення в режимі консенсусу; відставання процесуальних конституційно-правових норм від матеріальних; відсутність достатнього комплексу організаційно-правових механізмів розв'язання конфліктів між різними суб'єктами державно-правових відносин; відносно низький рівень політико-правової культури населення і державного апарату; суперечки між законодавчою, виконавчою владою і головою держави щодо повноважень і компетенції; протиріччя у законодавстві; відсутність зваженої стратегії державного будівництва; неякісне правове регулювання суспільних стосунків; порушення суб'єктами державно-правових відносин норм Конституції і законів, міжнародно-правових актів, які ратифіковані парламентом; різне тлумачення гілками влади конституційних норм; спроби окремих територій змінити свій правовий статус або ввійти до складу іншої держави; несформованість легітимних владних інститутів; утворення незаконних військових формувань; дії по підриву безпеки держави чи, по розпалюванню національної та релігійної ворожнечі; тощо.

Соціологія права, крім того, приділяє увагу такому аспекту виникнення юридичних конфліктів, як соціальне підгрунтя процесу створення законів. Тут можна виокремити такі конфліктні підстави: по-перше, помилкове відбиття у законі проблемної ситуації, що потребує правового врегулювання; по-друге, неузгодженність мети й завдань правового акту з нормативно закріпленими засобами його реалізації; по-третє, кон'юнктурне просування окремими (часто вузькими) соціально-політичними угрупованнями бажаних норм до чинного законодавства, що не відповідають (або протирічать) інтересам головних соціальних верств.

З ідеального погляду закон повинен адекватно відбивати стан суспільних відносин, що регулюються, в іншому випадку виникає підгрунтя для неминучих соціально-правових конфліктів. Загроза їх появи посилюється, якщо прийняття закону обумовлено надзвичайними обставинами чи строк його підготовки жорстко лімітований. Як наслідок, з'являються неякісні закони, які у кращому випадку не зможуть працювати і перетворюються у “мертву норму”, а за більш хибних умов - породжують конфлікти правозастосування, що можуть довести і до озброєного протистояння.

Оскільки сучасна конфліктологія вважає безконфліктну модель суспільного розвитку ідеологічною догмою часів стагнації, то мова не йде про те, щоб повністю виключити юридичні конфлікти з життя, а про забезпечення їх розв'язання таким чином, який би відповідав законним інтересам правосуб'єктів. Але в основі конфліктів право реалізації та правозастосування досить часто полягають чинники, пов'язані як із вадами нормотворчості, так і загально правового характеру:

нерозробленість механізмів зняття протиріч (колізій) під час виникнання закону;

невизначеність функцій та засобів дії відповідних компетентних установ (посадових осіб) щодо розв'язання юридичних конфліктів у галузі правозастосування;

інколи, відсутність необхідних легітимних інститутів, яким належить впроваджувати механізм контролю за реалізацією закону та здійснювати колізійне право;

правовий нігілізм, що обумовлений низьким престижем законів та зневірою до правозахисту і режиму законності в цілому;

низька правова і загальна культура, примітивний рівень правосвідомості у значних верств населення і явної частини посадових осіб во владі.

За умов соціально-економічної нестабільності юридичні конфлікти між центром і місцями (регіонами) стають дуже ймовірними, особливо з питань бюджету, розподілу ресурсів, ступеню взаємозалежності. Так, Конституція України посилила повноваження Президента і Кабінету Міністрів по формуванню владних структур на місцях, що надало можливості центральній виконавчій владі ефективно впливати на регіональні процеси. В той же час, це посилення практично позбило громадян можливостей впливати на вибір та дії своїх керівників по лінії виконавчої влади, оскільки вони призначаються зверху і підзвітні Президенту та Кабінету Міністрів. Це утворює потенційну конфліктну ситуацію на терені: «місцеве населення - виконавча влада», яка за цих умов, є соціально недоторканою і майже неконтрольованою а ні парламентом, а ні суспільством. Тому владним виконавчим структурам слід зважено і розумно використовувати свої повноваження, щоб не порушувати інтересів населення відповідних територій; адже це може привести не тільки до соціально-правових, а й політично-правових конфліктів, бути підставою для антиконституційних дій та виступів, сепаратистських настроїв і тенденцій порушення територіальної цілісності України, протистояння центру і регіонів, що загрожує руйнівно відбитися на стані держави і режимі законності.

Стратегія соціально-політичних і економічних зрушень та супроводжуючі її конфлікти сьогодні зосереджені на лінії: індивід - суспільство - держава. Для нас вже перестали бути абстракцією - урядова чи парламентська криза, державно-конституційний конфлікт, загроза імпічменту президенту чи відставки уряду. Вийшли з латентного стану конфлікти між виробничою і невиробничою галуззю, між сферою надання послуг, пропонування товарів і соціальними можливостями їх споживання, між безробіттям, що зростає, і невиправдано поширеною сферою адміністративного управління. Всі конфлікти цього ряду мають перспективи перетворитися на «змішані» юридичні, хоча й обумовлені вони більш широкими чинниками.

За думкою російського конфліктолога О.Г. Здравомислова, виникли нові конфлікти, пов'язані з боротьбою за владу, вплив, власність, престиж та інші засоби самоствердження у соціально-політичному просторі. Вони, у свою чергу, послабили ситуацію правопорядку й законності, певним чином функціонально послабили силові органи, що привело до некерованості процесу “первинного накопичення”, формування т.з. “кримінальних капіталів”, зростання немотивованих приватновласницьких зазіхань. Як наслідок, насильство чи його загроза широко розповсюдились у конфліктних відносинах, посилилась криміналізація багатьох сторін соціального буття, виникли нові форми злочинності (рекет, торгівля зброєю, наркобізнес, проституція і сутенерство, “заказні” вбивства, інформаційне “піратство”, експорт неліцензованої продукції, ухилення від сплати податків тощо).

Криміналізація суспільства тягне за собою руйнування довіри до влади, посилення почуття соціальної незахищеності, невпевненості у майбутньому, крім того, вона перетворює боротьбу зі злочинністю у первину мету держави, яка відсуває на задній план болючі соціальні проблеми. Все це посилює необхідність теоретико-практичної розробки проблем юридичної конфліктології.

Размещено на Allbest.ru