Регіональні особливості історичних ідентичностей та їх вплив на формування сучасних політичних орієнтацій в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Регіональні особливості історичних ідентичностей та їх вплив на формування сучасних політичних орієнтацій в Україні

Середа Вікторія Віталіївна

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціології Національної академії наук України.

Захист відбудеться "28" квітня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.229.01 в Інституті соціології Національної академії наук України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту соціології Національної академії наук України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ

Автореферат розіслано "23" березня 2006 року

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Спроби концептуального осмислення регіональної багатоманітності України з'являються у багатьох сучасних українознавчих наукових розвідках. Починаючи з дослідження В.Хмелька, проведеного у 1994 р., науковці зосереджують свою увагу переважно на дослідженні зв'язку між лінгвістичними практиками та політичними орієнтаціями. Інші дослідники наголошують на тому, що мовний фактор і національність є менш визначальними у формуванні колективних ідентичностей, ніж регіон проживання. Особливої значущості дослідження історичних ідентичностей та їхнього впливу на формування політичних орієнтацій в Україні набувають з огляду на процес деконструювання комуністичної ідеології та старого аксіонормативного порядку і легітимізації нових соціокультурних практик. Наукова проблема визначається потребою дослідження того, як історичні ідентичності, які домінують в окремих регіонах, впливають на сучасні політичні орієнтації населення цих регіонів та їх преференції щодо шляху майбутнього розвитку України, що досі не було предметом окремої наукової праці.

Дискусії навколо питань колективної та історичної пам'яті розпочалися ще в першій половині ХХ століття, з появою праць М.Гальбвакса. Протягом останніх кількох років істотно посилилося наукове зацікавлення проблемами пам'яті та ідентичності, спровоковане розвитком нових міждисциплінарних ділянок. У зв'язку з цим сформувався широкий спектр термінів, що концептуалізують феномени соціального конструювання минулого: "групова/індивідуальна пам'ять", "соціальна пам'ять", "колективна пам'ять", "національна пам'ять", "історична свідомість".

Поодинокі праці українських (О.Главацька, Я.Грицак, О.Злобіна, В.Кравченко, Л.Малес, В.Сусак, В.Тихонович, О.Фостачук) і західних науковців (К.Ваннер, Т.Кузьо), які досліджують питання соціального конструювання минулого в Україні, переважно зосереджуються саме на описі макрорівневих домінантних парадигм чи офіційних історичних дискурсів, майже не заглиблюючись у розгляд регіональних варіацій артикуляції національного минулого, а також у мікрорівневий аналіз особливостей інтерналізації офіційних і регіональних історичних дискурсів населенням. На нашу думку, в рамках українського націєпростору можна прослідкувати не тільки різні (інколи взаємовиключні) моделі національного минулого, але й різні рівні його конструювання - локальний, регіональний, загальнонаціональний і навіть глобальний. Слід приділити більше уваги аналізові того, які саме моделі національного минулого співіснують у сучасному українському соціумі, їхнім регіональним особливостям, прослідкувати зв'язок із формуванням політичних ідентичностей в окремих регіонах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика роботи пов'язана з напрямами науково-дослідної діяльності кафедри історії і теорії соціології Львівського національного університету ім. І.Франка "Формування національних і соціальних ідентичностей в Україні новітнього часу (ХІХ-ХХ ст.)" (№ державної реєстрації 0101U001425, шифр ОБ-94Б), "Соціологічні виміри сучасного українського суспільства: регіоналізм, інституціоналізація та структурні трансформації" (термін виконання: 01.05 - 12.08. Індекс УДК 94 (477.8) "04/19"). Автор дисертації брала участь у розробці концепцій, інструментарію, аналізі отриманої інформації, виробленні рекомендацій у рамках аналітичних звітів із зазначених тем.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка комплексного, концептуально обґрунтованого та методологічно зорієнтованого підходу до дослідження регіональних особливостей історичної ідентичності та їх впливу на політичні орієнтації в Україні. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні дослідницькі завдання:

- систематизувати положення теорій, що пояснюють процеси соціального конструювання історичного минулого та їх впливів на формування колективних ідентичностей;

- розробити концепцію "історичної ідентичності" і здійснити її теоретичну інтерпретацію;

- розробити теоретико-методологічну схему вимірювання "історичної ідентичності" та провести її валідизацію;

- дослідити особливості проявів історичної ідентичності на національному та регіональних рівнях;

- провести теоретичну соціологічну інтерпретацію зв'язку регіональних особливостей історичної ідентичності з процесами формування політичних орієнтацій;

- прослідкувати, спираючись на матеріали емпіричних досліджень, вплив регіональних особливостей історичної ідентичності на політичні орієнтації мешканців Львова й Донецька.

Об'єкт дослідження - соціальні механізми формування історичної ідентичності та політичних орієнтацій.

Предмет дослідження - структури і прояви регіональних особливостей історичних ідентичностей, їх взаємозв'язок з офіційним історичним дискурсом та політичними орієнтаціями мешканців Львова та Донецька.

Методи дослідження. У роботі використовувався комплекс загальнонаукових методів: порівняльного аналізу й синтезу (для характеристики теоретичних основ дослідження процесів соціального конструювання історичного минулого та їх впливів на формування колективних ідентичностей, систематизації теоретичних положень про політичні орієнтації та побудови теоретичної моделі їхнього взаємозв'язку з історичними ідентичностями), системного аналізу (для розробки концепції "історичної ідентичності" і здійснення її теоретичної інтерпретації та операціоналізації), типологізації (для опису моделей національного минулого, що становлять основу історичної ідентичності мешканців Львова та Донецька). Для дослідження регіональних особливостей історичних ідентичностей та їхнього співвіднесення з офіційним історичним дискурсом в Україні використовувалися контент- та дискурс-аналіз текстів (промов Президента України, регіональної преси, матеріалів фокус-групових дискусій). історичний ідентичність політичний валідизація

Теоретико-методологічні засади дослідження враховують концепції, які розробляються у межах так званої дискурсивної теорії Е.Лакло і Ш.Муфф, Н.Фейркло. Як теоретичні підходи до аналізу історичної ідентичності використовуються соціальнопсихологічні теорії Е.Фрома, інтеракціоністська соціологія Дж.Міда, Ч.Кулі, Р.Тернера, процесуальний інтеракціонізм Р.Дженкінса. Особливе значення мають роботи українських соціологів Н.Костенко, С.Макєєва, А.Ручки, Н.Черниш, які досліджували цю тематику. Основу концептуалізації соціологічних уявлень про політичні орієнтації заклали Г.Алмонд та С.Верба. Вагомий внесок у теоретичну адаптацію цієї концепції до особливостей українського суспільства зробили Є.Головаха, А.Горбачик, В.Матусевич, О.Резник.

У роботі використані дані трендового дослідження "Львів-Донецьк: соціологічний аналіз групових ідентичностей та ієрархій соціальних лояльностей", яке проводилося у 1994, 1999, 2004 рр. Інститутом історичних досліджень, кафедрою історії та теорії соціології Львівського національного університету ім. І.Франка (вибірка: Львів N=400, Донецьк N=400). Дані соціологічного опитування "Ви в інформаційному середовищі м. Львова", яке проводилося у грудні 2002 - лютому 2003 рр. кафедрою історії та теорії соціології Львівського національного університету ім. І.Франка (N=518), доповнюють матеріали основного дослідження. Робота базується також на матеріалах контент- і дискурс-аналізу двох регіональних газет "Донецкие Новости" (м. Донецьк) і "Високий Замок" (м. Львів) за 1994-2004 рр. із застосуванням суцільної вибірки із кроком у п'ять років (симетричним до трендового опитування "Львів-Донецьк") та офіційних промов Президента України за 1994-2004 рр. У роботі використовуються матеріали 6 фокус-групових досліджень "Історична пам'ять і формулювання регіональних та національних ідентичностей: приклад Львова у порівняльному контексті", що репрезентують 3 вікові групи Львова й Донецька, які проводилися у 2001-2002 рр. Інститутом історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації здійснено теоретичне обґрунтування поняття "історична ідентичність", розроблено комплексну багаторівневу схему емпіричного аналізу структури історичних ідентичностей та їх зв'язку з політичними орієнтаціями, а саме:

- вперше вводиться у науковий обіг і обґрунтовується поняття "історична ідентичність", яке базується на дискурсивній теорії та визначається як структуроване коло зв'язків між домінантними парадигмами розуміння і пояснення минулого та "особистою" пам'яттю індивідів;

- вперше на підставі аналізу й узагальнення теоретичних підходів та емпіричних результатів розроблено комплексну мультиметодну (якісні, кількісно-якісні, кількісні методи дослідження) схему вимірювання історичних ідентичностей, проведено її валідизацію;

- вперше розкрито функціонування історичних ідентичностей на різних рівнях соціуму: на макрорівні - в офіційному історичному дискурсі, на мезорівні - у регіональному медіа-дискурсі, на мікрорівні - в уявленнях мешканців Львова й Донецька про свята, історичні особи та події;

- прослідковано у діахронній перспективі джерела формування й структуру історичних ідентичностей, в яку в змістовному плані входять уявлення про свята, історичні особи та події; проведено їх міжрегіональне порівняння;

- доведено, що історична ідентичність у Донецьку твориться не вздовж ліній національної солідарності, а вздовж регіональної; натомість у Львові можемо говорити про змішаний тип національно-регіональних солідарностей у витворенні історичної ідентичності;

- доведено, що аналізуючи віковий розподіл респондентів у Львові й Донецьку та їх преференції щодо моделей національного минулого, простежується достатньо висока міжгенераційна солідарність;

- уточнено емпіричну схему вимірювання політичних орієнтацій, до переліку субпоказників у групі "ставлення до політичних об'єктів" включено субпоказник ставлення до відносин з іншими державами;

- вперше теоретично обґрунтовано та емпірично доведено взаємозв'язок між регіональними особливостями історичної ідентичності та політичними орієнтаціями, репрезентованими як українська і радянська модель національного минулого - з одного боку - та орієнтації респондентів стосовно "режиму", їхнє ставлення до політичних об'єктів і орієнтації щодо власної політичної діяльності - з іншого.

Теоретико-методологічні положення дисертаційного дослідження значною мірою конкретизують загальнотеоретичні засади дискурсивного підходу в соціології стосовно дослідження історичної ідентичності великих соціальних груп, зокрема національних спільнот, уточнюють уявлення про механізми їхнього формування на загальнонаціональному та регіональному рівнях, їхні складові елементи. Результати дисертаційного дослідження розширюють можливості соціологічного пояснення процесів витворення і каналів відтворення історичних ідентичностей та їхнього взаємозв'язку з політичними орієнтаціями в українському суспільстві.

Практичне значення одержаних результатів. Результати даного дисертаційного дослідження можуть бути використані для:

- подальшого теоретичного й емпіричного дослідження регіональних особливостей історичних ідентичностей;

- розробки державних програм із розвитку політичної культури та громадянського суспільства;

- розробки заходів з увіковічнення державою чи місцевими громадами пам'яті про історичні особи і події, нових концепцій музейних виставок та комплексів;

- підготовки та викладання курсів з етносоціології, соціології ЗМІ, соціології політики, соціології культури, порівняльного аналізу регіональних особливостей у сучасному українському суспільстві.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були представлені на Міжнародних наукових конференціях "Харківські соціологічні читання" (Харків, 2002-2005), звітно-наукових конференціях Львівського національного університету ім. І.Франка (Львів, 2003-2005), міжнародній науковій конференції "Політика історії і колективної пам'яті в публічних дискурсах Центрально-Східної Європи" (Бремен, 2005), круглому столі "Феномен регіональної ідентичності: історичний, політичний та соціально-культурний аспекти" міжнародного конгресу Американської ради наукових товариств (Харків, 2005).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи викладено у трьох статтях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях, а також в одній статті в іншому виданні.

Структура дисертації. Дисертація має вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел (185 найменувань), 3 додатки. Робота містить у собі 68 табл., 8 рис. Повний обсяг дисертації - 164 с., список використаних джерел і додатки займають 76 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв'язок з науково-дослідницькими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, подано дані про апробацію й публікації результатів дослідження.

Перший розділ "Теоретико-методологічні засади вивчення регіональних особливостей історичної ідентичності та її впливу на формування політичних орієнтацій в Україні" розпочинається з аналізу концепцій колективної пам'яті. Серед найчастіше вживаних зустрічаємо терміни М.Гальбвакса "колективна пам'ять" і П.Нори "місця пам'яті". Насправді під поняттям "колективна пам'ять" різні дослідники розуміють достатньо різні явища: а) "соціальна рамка", що допомагає сформуватися автобіографічній пам'яті окремої особи; б) усні розповіді-спогади, що циркулюють у суспільстві; в) комеморації - колективні заходи, покликані створити інституціоналізоване середовище для спогадів. Однак, "колективну пам'ять" важко досліджувати, оскільки властивість пам'ятати є індивідуальним процесом. Коли говорять про "колективну пам'ять", то радше мають на увазі її матеріальні носії - пам'ятки, ілюстрації, підручники, мас-медіа, а не їхні конкретні "відбитки" в головах людей.

П.Нора наприкінці двадцятого століття відродив зацікавлення науковців до питань "колективної пам'яті", окреслюючи свій відомий проект "Місця пам'яті" як спробу створити "символічну топологію Франції" - "детальний опис всіх матеріальних та нематеріальних місць, в котрих втілилась колективна пам'ять". Однак, як слушно зауважують критики, концепція "місць пам'яті" так і залишилась досить нечітко здефінійованою.

Ділянка досліджень націоналізму творить додаткове теоретичне підґрунтя для нашої дисертаційної роботи. Зокрема, розглядаються теорії Е.Гобсбаума про "винайдення традиції", Е.Сміта про "етно-історію", М.Білліга про "банальний націоналізм", праці Г.Баби, Р.Водак, А.Здравомислова, які розглядають націю як "дискурсивну формацію". У процесі дискурсивного структурування націєпростору будь-яке суспільство звертається до свого уявного минулого, конструюючи нарацію про свою "власну історію", що складається з описів історичних подій, "місць пам'яті" та національних героїв. Одночасно у рамках націєпростору відбувається боротьба різних "націє-структуруючих проектів", а відповідно і боротьба різних моделей національного минулого, коли ті самі історичні події, особи та місця пам'яті можуть набувати зовсім іншого символічного значення або витіснятися новими.

Більшість авторів, які вивчають процеси конструювання та репродукування уявлень про історичне минуле в Україні, схильні розглядати їх саме у рамках націєформування, забуваючи про те, що ідентифікація з уявним минулим притаманна кожній соціальній групі - сімейній, професійній, релігійній, регіональній. Адже для кожної групи чи спільноти - від найменшої (як, наприклад, нуклеарна сім'я) до найбільшої (світової/глобальної) - виміри часу (історії, пам'яті, традиції) та простору ("рідної землі", сфери діяльності) мають особливе значення, оскільки саме вони відіграють вагому роль у маркуванні уявних групових кордонів та міжгруповому розмежуванні. Одночасно час виступає як важливий леґітимізуючий та сакралізуючий чинник. Індивідуальні та групові моделі минулого взаємодіють у соціальному просторі, впливаючи на формування ідентичностей, соціальних, політичних і культурних орієнтацій членів суспільства.

Термін "пам'ять" вживається для означення одночасно двох феноменів - прожитого досвіду ("колективна пам'ять") і репрезентації вже "забутого" минулого ("історична пам'ять"). Щоб уникнути подібної плутанини, пропонується запровадити термін "історична ідентичність". Згідно з авторським визначенням історична ідентичність становить дискурсивний продукт чи структуроване коло зв'язків між домінантними парадигмами розуміння і пояснення минулого (загальними уявленнями про різні історичні події/особи чи про історичний процес загалом, що продукуються й впроваджуються панівними елітами) та "особистою" пам'яттю індивідів.

Теоретичні розробки проблем формування у масовій свідомості образів минулого чи окремих його аспектів в Україні знайшли своє відображення в роботах таких дослідників, як К.Ваннер, Я.Грицак, О.Злобіна, Л.Малес, В.Сусак, О.Фостачук та В.Тихонович.

Продовжуючи огляд ключових теоретичних концепцій, ми звертаємось до термінологічного окреслення категорії "політичні орієнтації", що є різновидом соціальних орієнтацій. Політичні орієнтації класифікуються за характеристиками орієнтацій, які виражають ставлення громадян до політичних об'єктів (інтерес до них, їх оцінки, готовність діяти певним чином відносно цих об'єктів тощо).

Досліджуючи політичні орієнтації, слід звернути увагу на аналіз взаємовпливів формування політичної ідентичності та легітимізації політичної влади через творення ритуалів, символів і домінантних репрезентацій національної історії. Тут головна увага дослідників повинна зосереджуватися на вивченні дискурсивних практик, що використовуються під час офіційних святкувань, та знаково-символічного опанування громадського простору з активним залученням образів героїв і тематичних сюжетів із національного минулого.

З одного боку, політичні дискурси легітимізуються і сакралізуються через апеляцію до традицій, тих чи інших моделей минулого, які сигніфікуються через артикуляцію історичних подій і героїчних зразків поведінки. Потреба створення нової історичної ідентичності, що супроводжується ресигніфікацією старих історичних моделей і витворенням нових, виникає саме у період різких суспільних змін, коли старі політичні інститути втрачають свою легітимність і здатність виконувати мобілізаційну роль, а нові ще її не набувають. Подібні процеси супроводжуються боротьбою між політичними елітами і соціальними інститутами за право дискурсивного витворення нових ідентичностей, моделей політичної поведінки та установок щодо політичної системи чи її складових, зокрема, шляхом контролю над інтерпретаціями минулого.

З іншого боку, інтерналізація ключових елементів історичної ідентичності під час ранніх етапів соціалізації в сім'ї та школі може в майбутньому творити дискурсивну рамку, через яку майбутні громадяни формуватимуть свої політичні орієнтації, оскільки політична соціалізація відбувається у більш пізньому віці, бо потребує певної соціальної зрілості індивіда. Разом із тим на мікрорівні (зокрема у сім'ї) можуть циркулювати альтернативні історичні моделі, через які здійснюються стратегії опору офіційним політичним дискурсам. Отже, на нашу думку, зв'язок між історичними ідентичностями та політичними орієнтаціями не має односторонньої спрямованості, а носить взаємоконституюючий характер.

У першому розділі дисертації обґрунтовуються часові рамки (1994-2004 рр.) дослідження, вибір регіонів (Львів і Донецьк), джерел (промови Президента України, регіональна преса, матеріали фокус-групових досліджень та трендового соціологічного опитування), дизайн та методи дослідження (якісні - дискурс-аналіз, кількісно-якісні - контент-аналіз і кількісні - статистичний аналіз матеріалів опитування).

Другий розділ "Регіональні особливості історичних ідентичностей в Україні: приклад Львова та Донецька" розпочинається з аналізу промов Президента. Промови Президента Л.Кучми за 1994-2004 рр. використовувались у дослідженні для аналізу офіційної моделі історичного минулого. На подальших етапах дослідження пропагована офіційна модель історичного минулого зіставлялася з регіональними моделями, що функціонують у Львові та Донецьку.

Як показав аналіз, офіційний історичний дискурс і пропагована ним модель національного минулого, що прослідковуються у зверненнях Президента України, зберігають амбівалентний характер. Для означення національного минулого часто використовувалися події та свята, які мають конфліктуючі ідеологічні та символічні значення. З одного боку, відбувається активне "відродження" окремих елементів дорадянської моделі конструювання минулого з паралельним формуванням нових комеморацій - Дня Незалежності, Дня Конституції. З іншого, у промовах Президента спостерігається поступова інкорпорація старих радянських історичних міфів і комемораційних практик у нову модель репрезентації української історії. Подібне балансування між українським і радянським минулим сприяє витворенню "усередненої" моделі історичного минулого, "зближенню" регіонів, водночас, дозволяє кожному регіону, в запропонованих Президентом дискурсивних рамках, сигніфікувати свої особливості уявлень про історичне минуле і репродукувати їх у регіональних комемораційних практиках, відтворюючи існуючі відмінності.

Щоб прослідкувати, якою мірою офіційний історичний дискурс відтворюється на рівні регіонів, і як він співвідноситься з регіонально репродукованими моделями національного минулого, було проведено контент- та дискурс-аналіз регіональної преси ("Донецкие Новости" і "Високий Замок"). Наше завдання полягало у дослідженні регіональних особливостей відтворення основних структурних елементів історичної ідентичності: свят, історичних осіб, подій, - та зміни у їх репрезентації протягом останніх десяти років. Цей аналіз доповнювався дослідженням уявлень мешканців цих регіонів про ті ж елементи історичної ідентичності, які артикулюються як важливі (позитивно чи негативно означені), та їх співставлення з регіональним медіа- й офіційним історичним дискурсами.

У Львові й Донецьку преса вибірково відтворює офіційний історичний дискурс, по-різному артикулюючи свята, приписуючи їм відмінні символічні репрезентації, що накладає свій відбиток на уявлення респондентів про відповідні практики святкування і впливає на формування регіональних особливостей історичної ідентичності. В обох газетах свята та комеморації все більше прив'язуються до регіонального досвіду і регіональної історичної пам'яті, що в свою чергу впливає на витворення таких історичних моделей минулого, які легітимізують символічні кордони між регіонами, стимулюючи відмінні напрями політичної мобілізації.

За результатами опитування бачимо, що львів'яни найбільше святкують "нові українські" свята. Незважаючи на недавнє запровадження, можемо говорити про їхню глибоку інтерналізацію, адже своєю популярністю вони перевершують навіть "традиційні українські" свята. Натомість практично всі "колишні радянські" свята, за винятком Дня Перемоги, втратили свою актуальність. У Донецьку радянські свята випереджають за популярністю всі традиційні та нові українські свята. Тут виняток становить лише святкування Дня Незалежності України, яке випереджає тільки відзначення Дня Жовтневої революції.

Репертуар історичних осіб та подій, до яких звертається львівська преса у 1994-2004 рр, є достатньо широким, натомість у донецькій пресі він постійно скорочується. Подібна недорепрезентованість історичних подій та осіб у донецькому медіа-дискурсі знаходить своє віддзеркалення в уявленнях респондентів про національне минуле. При аналізі результатів опитування у Львові кількість відсутніх відповідей виявилася незначною, натомість у Донецьку ці відсотки були вищі подекуди вдвічі. Подібна тенденція проявляється і при порівнянні відповідей львівських і донецьких респондентів щодо історичних подій. Це може свідчити про кризовість чи несформованість історичної ідентичності у донецькому регіоні, оскільки його населення ще не встигло інтерналізувати елементи нової моделі історичного минулого, а регіональний медіа-дискурс не сприяє цьому процесові.

Якщо порівнювати національний склад осіб, які глорифікуються львів'янами чи донеччанами, то для мешканців Львова національні герої належать до "української моделі" історичного минулого, а представники інших національних груп там практично відсутні. Натомість персоналіям з радянського й російського дореволюційного минулого відводиться роль "антигероїв", що маркує символічні кордони національної спільноти. Подібною є схема трактування історичних подій. У Донецьку українські історичні персоналії поділяються на тих, кого глорифікують, і на тих, що становлять референтного "іншого", отже символічні групові кордони не визначаються за національним критерієм. Аналіз донецького рейтингу 10 найбільш позитивних і негативних подій демонструє наявність внутрішніх неузгодженостей у історичній ідентичності мешканців цього регіону, репрезентуючи одночасно дві моделі історичного минулого - українську національну та радянську, які, з одного боку, можуть творити взаємні контр-наративи, а з іншого, співіснувати в історичній свідомості тих самих соціальних груп.

Порівняння 10 осіб, що найчастіше згадуються як герої та антигерої у Львові і Донецьку, підтверджує деякі вищевказані тенденції. З 4 осіб, які співпадають в обох містах, 3 (Б.Хмельницький, М.Грушевський і Т.Шевченко) є саме тими національними героями, що пропагуються офіційним історичним дискурсом. Інші 4 особи, які у Львові означені як позитивні, в Донецьку знаходяться в негативному рейтингу, і навпаки. Особи, що означаються як герої у Донецьку, можуть виступати антигероями у львівській регіональній моделі національного минулого, а персоналії, важливі для львівської історичної ідентичності, заперечуються у Донецьку. Серед 10 національних лідерів у Донецьку є 3 радянські діячі, а отже, радянська компонента є достатньо важливою для історичної ідентичності донеччан.

Фокус-групи підтвердили результати опитування про те, що мешканці Львова проявляють більшу обізнаність із національними минулим і володіють ширшим репертуаром національних героїв/антигероїв і подій, ніж мешканці Донецька. У Донецьку була простежена амбівалентність і невизначеність у трактуванні радянського минулого, певна гібридизація українських та радянських елементів у конструюванні історичних ідентичностей, подібно до ситуації, виявленої під час аналізу рейтингів з 10 найбільш позитивних і негативних подій.

Наступним етапом нашого дослідження стало визначення зв'язку між преференціями респондентів щодо моделей національного минулого з їхніми іншими соціально-демографічними характеристиками, зокрема, віком та національністю. Нам не вдалося прослідкувати значної відмінності у поглядах різних вікових груп ні у Львові, ні в Донецьку. Проаналізувавши віковий розподіл респондентів та їх преференції щодо свят, героїв чи подій, можемо стверджувати, що у Львові й Донецьку простежується достатньо висока міжгенераційна солідарність. Результати фокус-групових дискусій у Донецьку демонструють, що найобізнанішою з історичними постатями та подіями України виявилась середня вікова група, тоді як молодь і старша вікова група окреслили дуже вузький репертуар історичних подій та осіб. На молодіжній фокус-групі спостерігався досить високий ступінь амбівалентного ставлення до історичних подій, неможливість чітко їх артикулювати чи окреслити як позитивну чи негативну. Можемо говорити про наявність ознак кризи історичної ідентичності серед молодого покоління Донбасу, адже саме молодь стає тією групою, навколо якої відбувається боротьба різних "націє-структуруючих проектів", а відповідно і боротьба різних моделей національного минулого.

Як засвідчує аналіз комемораційних практик, у Донецьку відмінності між українцями та росіянами є незначними. Натомість у Львові радянська модель святкування є більш значущою для росіян, водночас традиційні українські та нові свята є важливішими для українців. У матеріалах львівського опитування подібна тенденція зберігається і під час аналізу 10 найважливіших подій та осіб. У Донецьку уявлення всіх національних груп міста про національне минуле є достатньо подібним. Виняток становить тільки ставлення донецьких росіян до проголошення Україною незалежності, яке вони визначають як менш важливу подію, та розбіжності у трактуванні виборів 2004 р. Можемо зробити висновок, що історична ідентичність у Донецьку твориться не вздовж ліній національної солідарності, як можна було б цього очікувати, а, в першу чергу, вздовж регіональної. Натомість у Львові можемо говорити про змішаний тип національно-регіональних солідарностей у витворенні історичної ідентичності.

У третьому розділі - "Вплив регіональних особливостей історичної ідентичності на формування політичних орієнтацій" - було прослідковано взаємозв'язки між регіональними особливостями історичних ідентичностей і політичними орієнтаціями мешканців Львова та Донецька.

Аналіз полягав у визначенні характеру політичних орієнтацій за трьома групами змінних, які репрезентували орієнтації респондентів стосовно "режиму", їхнє ставлення до політичних об'єктів і орієнтації щодо власної політичної діяльності. Для кожної групи було визначено ті змінні, які мали найбільший взаємозв'язок з історичними моделями минулого, репрезентованими факторами "українська історія" і "радянська історія", шляхом встановлення і ранжування коефіцієнтів кореляцій.

Порівняння даних за 1994-2004 рр. проявило певні характерні тенденції. У 1994 р. політичні орієнтації, представлені фактором "українська історія", скеровані на заперечення єдності з Росією та наголошення політичної ідентифікації з державою, її символами й кордонами. У 2004 р. найвищі коефіцієнти кореляції фактор "українська історія" демонструє саме із змінними, що репрезентують міждержавні відносини, а політичні ідентифікації з державою та її символами а також з політичними групами стають менш значущими. Ставлення до політичних об'єктів, репрезентоване фактором "радянська історія", є дзеркальним до фактора "українська історія". Тут важливим є зв'язок з Росією, відсутність відчуття гордості за синьо-жовтий прапор, негативне ставлення до українських націоналістів і позитивне - до комуністів. Упродовж усіх десяти років для мешканців обох регіонів важливими є символічно-політичні аспекти їхніх політичних орієнтацій (ставлення до прапора, політичних груп, які маркуються як "свої" чи "інші", міждержавні зв'язки та їхні напрямки), натомість значно менше уваги приділяється оцінкам того, як і за якими правилами гри повинна функціонувати держава.

Аналіз діяльнісного складника політичних орієнтацій мешканців Львова та Донецька у їх відношенні до національного минулого продемонстрував, що респонденти, які репрезентують українську й радянську модель національного минулого, голосують за різні партії. Характерно, що респонденти, які більше схиляються до "української моделі" національної історії, одночасно мають більш деперсоналізовані політичні орієнтації, натомість, для респондентів, які більше схиляються до моделі "радянської історії", людський, персоналізований вимір політичних орієнтацій залишається більш вагомим.

Незважаючи на усі виявлені регіональні відмінності, простежується певна тенденція до поступового зближення позицій щодо різних складових політичних орієнтацій. Наприклад, для прихильників обох моделей історичного минулого демократія західного типу є найбільш бажаним зразком політичного устрою майбутньої України, а регіоналізація України не сприймається як приваблива можливість політичного розвитку країни.

Загалом наш аналіз регіональних особливостей історичних ідентичностей та їх впливів на політичні орієнтації мешканців Львова і Донецька підводить до висновку про те, що існуюча амбівалентність і регіоналізованість історичної ідентичності населення України істотно відображається у політичних поділах сучасного українського суспільства.

У висновках підведено головні підсумки дисертаційного дослідження, узагальнено результати теоретичного аналізу та концептуалізації дослідницької стратегії вивчення джерел формування та структури регіональних особливостей історичної ідентичності, що об'єктивуються в уявленнях населення про такі її складові елементи, як свята, історичні події та особи. Прослідковано їхній вплив на формування політичних орієнтацій в Україні; підсумовуються результати проведеної емпіричної валідизації розробленої схеми вимірювання історичних ідентичностей та їхнього зв'язку з політичними орієнтаціями; сформульовано низку положень, що мають теоретичне та практичне значення для подальшого вивчення динаміки соціально-культурних та політичних процесів в Україні.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

1. Середа В. Конструювання образу іншого та історичної ідентичності в Україні і Польщі: порівняльно-текстуальний аналіз шкільних підручників з історії // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. - Харків, 2003. - С.270-275.

2. Середа В. Означення героїчного минулого і політика національної ідентичності: за матеріалами львівського дослідження // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. - Харків, 2004. - С.353-356.

3. Середа В. "Історія вчить": історичний дискурс в офіційних промовах Президента України Л.Кучми // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. - Харків, 2005. - С.318-323.

4. Sereda V. Regional historical identities in Ukraine: case study of Lviv and Donetsk // Наукові записки. Т.20. Соціологічні науки / Національний університет "Києво-Могилянська академія". - Київ, 2002. - С.26-33. [англ. мовою; "Регіональні історичні ідентичності в Україні: приклад Львова та Донецька"].

АНОТАЦІЯ

Середа В.В. Регіональні особливості історичних ідентичностей та їх вплив на формування сучасних політичних орієнтацій в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціологічні теорії. - Інститут соціології Національної академії наук України. - Київ, 2006.

У дисертації здійснюється обґрунтування та побудова теоретико-методологічної схеми вимірювання категорій "історична ідентичність" та "політичні орієнтації". Розкриваються механізми формування історичної ідентичності на макро-, мезо- і мікрорівнях у діахронному зрізі, де макрорівень - це офіційні моделі історичного минулого у промовах Президента, мезорівень - регіональні медіа-дискурси, мікрорівень - персональні уявлення про значущі елементи історичного минулого: свята, історичні особи і події. Здійснено теоретичну інтерпретацію й емпіричний аналіз зв'язку регіональних особливостей історичної ідентичності з процесами формування політичних орієнтацій мешканців Львова й Донецька, їх соціально-демографічними характеристиками.

Ключові слова: історичні ідентичності, моделі минулого, медіа-дискурс, політичні орієнтації.

Середа В.В. Региональные особенности исторических идентичностей и их влияние на формирование современных политических ориентаций в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологические теории. - Институт социологии Национальной академии наук Украины. - Киев, 2006.

В диссертации обосновывается и предлагается теоретико-методологическая схема измерения категорий "историческая идентичность" и "политические ориентации". Раскрываются механизмы формирования исторической идентичности на макро-, мезо- и микроуровнях в диахронном срезе, где макроуровень - это официальные модели исторического прошлого в обращениях Президента, мезоуровень - региональные медиа-дискурсы, а микроуровень - персональные представления о значимых элементах исторического прошлого: праздниках, исторических персоналиях и событиях. Проводится теоретическая интерпретация и эмпирический анализ связи региональных особенностей исторической идентичности с процессами формирования политических ориентаций жителей Львова и Донецка, их социально-демографическими характеристиками.

Ключевые слова: исторические идентичности, модели прошлого, медиа-дискурс, политические ориентации.

Sereda V.V. Regional Differences in Historical Identities and Their Impact on the Formation of Current Political Orientations in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for Candidate's Degree in Sociology, specialization 22.00.04 - special and branch social theories. - Institute of Sociology, National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2006.

The dissertation deals with the development of complex, conceptual approach to the study of regional differences in historical identities and their impact on political orientations in Ukraine. Author argues for a need for introduction of a new concept of "historical identity" and makes its theoretical interpretation. A theoretical and methodological scheme of its measuring is conceptualized. A special focus is made on the explanation of mechanisms of shaping and reproduction of historical identity on macro-, meso- and micro-levels in diachronic dimension, where macro-level is represented by the official models of past constructed and replicated by speeches of the President of Ukraine, meso-level - by the regional media-discourses and micro-level - by personal opinions on what are the most significant elements of historical past, represented by holidays (traditional Ukrainian, new Ukrainian and Soviet), historical personalities (described as positive or negative) and historical events (also described as positive or negative).

The reconstruction of the three main aspects of historical identity (such as holidays, personalities and main period/events) demonstrates that the institutionalization of the historical identity is tailored to regional experiences. Regionally based historical identities and localized historical experiences are most entirely represented in media-discourse, during commemorations, and in opinions of Lviv and Donetsk region inhabitants. Each region focuses on its own "regional" calendar. Lviv and Donetsk still have different and almost mutually exclusive visions of national history. On the other hand, some slight tendency to reconciliation of both regions' historical and national identities can be observed and official historical discourse plays essential role in this process. The most striking change is that less inhabitants of Donetsk consider now Ukraine's independence and existence of the Ukrainian National Republic as non-important historical events. One may subscribe this change to official celebration of the Ukraine's Independence Day and to recurrent official recognition of the political UNR leaders as forerunners of President Kuchma in his official speeches. At the same time repertoire of holidays, historical events and personalities is more limited in Donetsk media-discourse. One may speak of their underrepresentation in media that is reflected in historical identities of the inhabitants of Donetsk.

A connection between respondents' preferences on some models of national past and their social-demographic characteristics (age and nationality) was examined. Strong intergenerational solidarity can be found both in Lviv and Donetsk. As the analysis reveals, differences in the structure of historical identities demonstrated by Ukrainians and Russians in Donetsk are minimal. At the same time, in Lviv the Soviet model of national past is more significant for Russians, and Ukrainian model of national past for Ukrainians. Consequently historical identity in Donetsk is shaped not along the lines of national solidarity, as one may expect, but rather along the regional ones. In Lviv instead, one may define the mixed type of national-regional solidarity, involved in shaping of historical identity.

Theoretical interpretation and analysis (based on empirical research materials) of correlations between regional differences of historical identities and process of the shaping of political orientations of inhabitants of Lviv and Donetsk was completed in the dissertation. As it was proved by the analysis, political orientations focusing on international relations showed the strongest correlation coefficients. There was a clear cut division between people who support "Ukrainian history model", who want to build security relations with USA and NATO and see future development of Ukraine in progress towards EU; and those, who prefer "Soviet history model", want Ukraine to build its security relations with Russian or CIS primary and much strongly support unification with Russia.

Key words: historical identities, models of a past, media-discourse, political orientations.

Размещено на Allbest.ru