Духовні засади становлення національної самосвідомості (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ДУХОВНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Виконала:

Дербак Анжеліка Петрівна

Київ - 20061. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Серед найважливіших чинників суспільного прогресу одне з чільних місць посідає національна самосвідомість. Вона є тією духовною рушійною силою, яка консолідує розум і волю народу, спрямовуючи його суспільну активність у русло загальнозначущих проблем, задоволення корінних національних інтересів.

Національна самосвідомість є складним духовним явищем, яке виникає і розвивається на певному конкретному суспільно-історичному тлі, відображаючи, більш чи менш адекватно, весь комплекс наявних суспільних реалій, притаманних певному народові, його бачення своїх можливостей та перспектив. На рівень розвитку національної самосвідомості суттєво впливають як об'єктивні показники життєдіяльності нації, її геополітичне, соціальне, політичне, технологічне, екологічне тощо становище, так і потенціал нагромаджених даним народом духовних цінностей. У своїй розвиненій формі національна самосвідомість ґрунтується на раціональному знанні, якому підпорядковуються ціннісні орієнтири, почуття, вольові інтенції. Зрештою вона постає синтетичним, внутрішньо різноманітним і водночас цілісним утворенням, яке включає в себе систему елементів духовного досвіду самопізнання нацією власної життєдіяльності та ідеальні моделі й уявлення, що відображають її прагнення, бачення цілей національного розвитку й засобів їх досягнення.

Дослідження духовних засад становлення національної самосвідомості як цілісної системи рефлексивного знання, змісту та логіки зв'язку її основних конституюючих елементів, механізму впливу цього феномена на суспільне життя, ролі національної еліти у національній само_ ідентифікації громадян країни є актуальною науковою проблемою, яка має важливе теоретичне і практичне значення для розв'язання назрілих проблем консолідації українського суспільства, активізації конструктивної націотворчої діяльності народу.

Однак у такій постановці ці проблеми не знайшли достатнього висвітлення в наявній вітчизняній та зарубіжні науковій літературі, хоча питанням пов'язаним із становленням національної самосвідомості, з'ясуванням її ролі в життєдіяльності народу, розглядом складових елементів змісту, суспільних функцій тощо приділялася значна увага дослідників.

Важливість та недостатня дослідженість зазначених питань у сучасній соціально-філософській науці й зумовили вибір теми дисертації.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукової теми „Духовні цінності: їх природа, закономірності розвитку й функціонування”, затвердженої на засіданні кафедри філософії Ужгородського національного університету (протокол № 4 від 28.12.2000р.).

Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні системного аналізу основних духовних чинників формування національної самосвідомості як цілісної саморефлексії нації на власну життєдіяльність, побудові концептуальної моделі становлення її змісту та впливу на суспільне життя.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання низки дослідницьких завдань:

· проаналізувати рівень наукової розробки досліджуваної проблеми, визначитися з методологією та логікою наукового пошуку;

· дати визначення поняття „національна самосвідомість”, виокремити його змістовну та функціональну особливість щодо таких понять як „етнічна самосвідомість”, „ідея нації”, „національна ідея”, „ідеологія національного самоствердження”, „національний менталітет”;

· розглянути основні духовні засади формування національної самосвідомості, розкрити їхній зміст та логіку зв'язку;

· показати роль політичної свідомості як перехідної ланки від духовних засад становлення національної самосвідомості до її внутрішнього змісту;

· проаналізувати зв'язок національної ідеї, національної ідеології, національної самосвідомості, показати особливість їхнього змісту і функціонування в сучасній україні, спосіб впливу на життєдіяльність нації;

· виявити змістовні і функціональні характеристики національної самосвідомості як цілісної саморефлексії нації;

· розкрити роль національної еліти у формуванні національної самосвідомості українського народу.

Об'єктом дисертаційного дослідження є національна самосвідомість як інтегративний соціокультурний феномен і духовна рушійна сила суспільного розвитку. національна самосвідомість

Предметом дослідження є духовні засади становлення національної самосвідомості, зміст і логіка зв'язку її конституюючих елементів.

Методологічною основою дослідження виступив комплекс методів наукового пошуку, серед яких провідне місце посіли системний аналіз предмету дослідження та метод діалектичного синтезу цілісної системи теоретичного знання. Ці загальні методи поєднувалися з низкою спеціально-наукових: описово-аналітичним, структурно-функціональним, ретроспектив-но-порівняльним, систематизації і класифікації, методом критичного аналізу та ін., які дозволили виявити особливості кожного структурного елемента предмета дослідження, визначити їхнє функціональне навантаження, систематизувати матеріал для подальшого діалектичного синтезу, обґрунтувати достовірність висунутих положень. Процес дослідження розвивався у відповідності з принципом сходження пізнання від абстрактного до конкретного, з послідовним дотриманням вимог, що випливають з принципу об'єктивності та конкретно-історичного підходу.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є цілісним системним дослідженням духовних засад становлення й розвитку національної самосвідомості, логіки синтезу її змісту та способу впливу на суспільне життя.

У рамках проведеного дослідження обґрунтовано наступні теоретичні положення, які відображають його новизну і виносяться на захист:

· визначено змістовну і функціональну особливість поняття „національна самосвідомість” як цілісної саморефлексії нації, його відмінність від таких понять як „етнічна самосвідомість”, „ідея нації”, „національний менталітет”, „національна ідея”, „національна ідеологія”, встановлено їх специфіку та взаємозв'язок;

· вперше виокремлено й проаналізовано основні духовні засади на яких формується національна самосвідомість. показано, що до них належать:

· система базових націознавчих знань, на основі яких відбувається процес самоідентифікації народу;

· світоглядні життєсмислові орієнтири, якими керуються суб'єкти національного життя;

· моральні цінності, норми й імперативи, що визначають поведінку, спрямовують життєдіяльність людей у лоні національного буття чи у процесі націотворення;

· запропоновано авторське бачення ролі політичної свідомості як перехідної ланки від духовних засад національної самосвідомості до її внутрішнього змісту;

· вперше проаналізовано іманентний зв'язок національної ідеї, національної ідеології та національної самосвідомості; визначено змістовну та функціональну особливість цих духовних феноменів у сучасному національному житті українського народу;

· розкрито інтегративний характер змісту національної самосвідомості як системи рефлексивного знання, доведено неминучість поєднання в ній раціональних та емоційно-ціннісних компонентів, об'єктивного знання щодо життєдіяльності нації та суб'єктивних образів, уявлень, прагнень;

· обгрунтовано органічну єдність у національній самосвідомості традиціоналізму та інноваційності, актуальності й перспективи, діалектичний зв'язок минулого, теперішнього і майбутнього;

· виявлено основні джерела формування національної самосвідомості суб'єктів національного життя (безпосередня практика в лоні національного буття, цілеспрямований просвітницько-виховний вплив, пізнання і критичне освоєння історичного досвіду, власна націотворча діяльність), акцентовано увагу на визначальній ролі у цьому процесі цілеспрямованого просвітницько-виховного впливу;

· вичленено основні ланки механізму об'єктивації національної самосвідомості в практичній націотворчій діяльності її носіїв, прослідковано її трансформацію через національну ідеологію в конкретні політичні програми й гасла, і далі, завдяки просвітницькій та агітаційно-пропагандистській роботі в спонукальні мотиви волі громадян до націотворчої діяльності;

· розкрито роль національної еліти як продуцента національної самосвідомості і поширювача її у середовищі народних мас. Оцінено рівень національної самосвідомості українського народу на сучасному етапі, визнано його незадовільним, вказано на необхідність посилення як науково-дослідної, так і просвітницько-пропагандистської роботи у цьому напрямку.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження визначається тим, що його висновки та положення можуть бути використані для подальшого поглибленого аналізу проблем формування національної самосвідомості громадян України, розробки системи практичних заходів, спрямованих на вдосконалення просвітницько-пропагандистської, патріотично-виховної роботи серед широких верств населення нашої країни. Матеріали дослідження можуть бути задіяні при викладанні навчальних курсів з філософії, етики, націознавства, ряду спеціальних навчальних курсів, у яких висвітлюватимуться проблеми духовного розвитку українського суспільства.

Особистий внесок здобувача. Всі принципові положення дослідження належать особисто здобувачеві. У роботі не використано ідей П.Ситника, у співавторстві з яким була написана монографія та частина інших публікацій.

Наукова апробація. Основні положення дисертації обговорювалися на методологічному семінарі кафедри філософії Ужгородського національного університету, використовувалися у процесі читання нормативних курсів з філософії, етики, історії культури для студентів університету, оприлюднювалися на міжнародних, республіканських та регіональних науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Трансформація гуманітарної освіти” (м.Ужгород, 25-27 травня 1998р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Національна ідея. Уроки останнього десятиріччя” (м.Київ, 14 квітня 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська еліта та її роль в державотворенні” (м.Київ, 18-19 травня 2000 р.); Науково-практичній конференції за міжнародною участю „Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (м.Київ, 31 травня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Імператив національної консолідації: потенціал партійної системи та ресурси громадянського суспільства України” (м.Донецьк, 10-11 листопада 2005 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано монографію (у співавторстві), 6 статей у наукових фахових виданнях (2 з них у співавторстві) та 3 тез виступів на конференціях.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 183 сторінки. З яких обсяг основного тексту - 166 сторінок, список використаних джерел включає 248 найменувань обсягом 17 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, основну мету та завдання, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість дисертації.

У першому розділі - „Теоретико-методологічні основи дослідження феномена національної самосвідомості” - показано місце й роль національної самосвідомості в життєдіяльності народу, визначено базові поняття теми дослідження, їхні змістовно-функціональні особливості і взаємозв'язок, простежено логіку й основні ланки аналізу предмета дослідження, розглянуто наявний рівень наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі.

У розділі розглядається відмінність категоріального змісту понять „етнос”, „народ”, нація” і доводиться, що національна самосвідомість, будучи найвищим рівнем самоідентифікації народу, цілісною само- рефлексією нації на власну життєдіяльність, суттєво відрізняється у змістовному та функціональному плані від етнічної самосвідомості, національної ідеї, національної ідеології, ідеї нації, а також від такого соціокультурного феномену як національний менталітет.

Зважаючи на те, що становлення національної самосвідомості як системи знань і цінностей є складним багаторівневим процесом, який базується на різних духовних феноменах суспільного життя і проходить певні етапи змістовного і функціонального наповнення, у розділі, з метою забезпечення максимальної прозорості логіки аналізу предмета дослідження, схематично окреслено основні ланки цього процесу в їх імманентному зв'язку. Показано, що національна ідентичність формується на основі передусім таких духовних феноменів як система націознавчих знань, світогляд та мораль, які через політичну свідомість визначають особливість національної ідеї, що розгортається в національну ідеологію, а ця остання виконує роль ядра, навколо якого синтезується все багатство змісту національної самосвідомості.

Виняткова роль, яку відіграє національна самосвідомість у життєдіяльності народів і кожної особистості спричинила значний інтерес до цього феномену серед зарубіжних та вітчизняних суспільствознавців як у минулому, так і у наш час. З'явилися і продовжують з'являтися численні дослідження, присвячені тією чи іншою мірою, безпосередньо або ж у контексті інших тем, проблемам з'ясування суті національної самосвідомості, закономірностей її становлення й розвитку, впливу на історичну долю народів, особливостей структури, зв'язку з іншими явищами духовного життя тощо.

Весь наявний масив літератури, яка має відношення до теми дисертаційного дослідження згруповано у кілька блоків.

Вагомий внесок у розвиток національної проблематики, зокрема національної саморефлексії, визначення змісту й ролі національної ідеї зробили представники російської релігійно-філософської думки: Вол.Соловйов, І.Ільїн, М.Бердяєв, С.Франк, В.Ерн, Д.Богдашевський.

Українська національна саморефлексія сягає своїм корінням у кінець XVIII ст., коли побачила світ „Енеїда” І.Котляревського, яка виявилася потужним стимулом національної самоідентифікації українського народу.

Наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. українська національна ідея досягає концептуального виразу в ідеології самостійництва (Ю.Бачинський, М.Міхновський). Її активно розвивають з різних соціально-філософських та суспільно-політичних позицій Б.Грінченко, Д.Донцов, А.Кримський, В.Липинський, М.Павлик, І.Франко.

Після встановлення радянської влади в Україні ще певний час продовжувалося теоретичне усвідомлення національної самобутності українського народу, завдань, які необхідно розв'язати заради збереження власної ідентичності (праці С.Єфремова, Л.Старицької-Черняхівської, М.Хвильового та ін.).

На початку 1930-х років ця проблематика була оголошена радянською ідеологією „буржуазним націоналізмом”, піддана нищівній критиці й заборонена.

У розділі підкреслено, що незважаючи на великий масив праць, присвячених проблемам, пов'язаним з національною само ідентифікацією, на теперішній час немає досліджень, у яких давався б цілісний аналіз духовних засад становлення національної самосвідомості, механізму синтезу її змісту як системи рефлексивного знання та ціннісно-вольових орієнтацій. Ця проблема потребує методологічно виваженого системного підходу до її розв'язання.

У другому розділі „Визначальні духовні чинники становлення і розвитку національної самосвідомості” виокремлено і проаналізовано націознавчі, світоглядні та моральні засади становлення національної самосвідомості як системи рефлексивного знання та емоційно-ціннісних орієнтирів, що відображають і спрямовують життєдіяльність нації.

Перший підрозділ другого розділу „Система націознавчих знань” присвячено розгляду вихідної ланки, з якої починається становлення національної самосвідомості. Сукупний історичний досвід життєдіяльності народу фіксується у системі знань, які відображають особливості його суспільного розвитку в контексті світової історії. Вони надають суб'єктам національного буття інформацію про минуле народу, актуальний стан нації, тенденції її розвитку, наявні ресурси й можливості подальшого поступу. Чеський дослідник М.Грох назвав цю первісну фазу національної само- ідентифікації періодом „наукового зацікавлення”, коли національна інтелігенція створює образ нації - базову духовну передумову її само- рефлексії. В Україні багатьма поколіннями дослідників нагромаджено величезний масив знань про різні сфери життєдіяльності українського народу: його історію, географію, демографічні показники, господарське життя, динаміку соціальної структури, політичний розвиток, менталітет, соціокультурні надбання, прагнення, ідеали, наявні матеріальні й духовні ресурси тощо. Цих матеріалів достатньо для повноцінної національної само- ідентифікації, цілісного самоусвідомлення нації. Однак формування розвиненої національної самосвідомості неможливе без чіткої системи загальних життєсмислових орієнтирів, що їх дає світогляд, і регулятивно-ціннісних норм поведінки, які формує мораль. Через це у другому підрозділі „Світоглядні орієнтири суб'єктів національного буття” звернено увагу на те, що світогляд ідентифікує людину як доцільно діючу істоту, дає відповідь на життєсмислові питання про її місце і призначення у Світобудові, сенс життя, орієнтуючи цим на певні форми активності, визначаючи їх спрямованість та змістовну наповненість. А тому доцільна націотворча діяльність значною мірою покладається світоглядними орієнтирами, що ними керуються суб'єкти національного життя. На переконання дисертанта конструктивним є те світоглядне знання, яке спирається на сукупний духовний досвід людства, синтезує його позитивні надбання, намагаючись створити цілісну систему гуманістично спрямованих життєсмислових орієнтирів. У підрозділі підкреслено, що в Україні такий підхід був започаткований Г.Сковородою і постійно розвивався українськими мислителями (Т.Шевченком, М.Костомаровим, П.Кулішем, М.Драгомановим, П.Юркевичем, І.Франком та ін.). Розуміння суті людини як „мікрокосму” - цілісної, творчо активної, гармонійно вплетеної в структуру Світобудови частки, яка самореалізується в „сродній” праці - перманентній гуманістично орієнтованій діяльності, є принципово оптимістичним, дозволяє долати будь-які форми нігілізму та вульгарно-практичного активізму, що заполонили сучасне західне суспільство. Сформована на таких світоглядних засадах національна самосвідомість спрямовуватиме активність її носіїв у конструктивне русло.

У третьому підрозділі „Моральні засади життєдіяльності нації” показано, що роль безпосереднього духовного регулятора людської діяльності виконує мораль. Виходячи з світоглядних начал, вона формулює основні імперативи і норми людської поведінки, спрямовує індивідуальну й колективну волю на досягнення тих цінностей, які випливають з природи людини, потреб реалізації сенсу її життя, прагнення досягнути блага. Рівень розвитку моралі та її впливу на суспільне життя є показником цивілізованості людського роду. Мораль формується в надрах народного життя і справляє потужний вплив на його перебіг. Будь-які проблеми національного життя усвідомлюються, оцінюються і вирішуються з позицій тієї моралі, яку сповідують його продуценти. Тому національна самоідентифікація неможлива без достатньо розвиненої, впливової суспільної моралі. Аналізуючи стан моральної свідомості сучасного українського соціуму, дисертант акцентує увагу на необхідності її оздоровлення на основі традиційних моральних норм і цінностей українського народу.

Набуваючи форми суспільної свідомості, мораль безпосередньо впливає на рівень і спосіб усвідомлення корінних соціальних потреб та вибір засобів і механізмів їх задоволення, тобто на зміст політичної свідомості, а через неї - на становлення національної самосвідомості.

У третьому розділі „Системотворчі елементи змісту національної самосвідомост” розглянуто ключові ланки процесу визрівання національної самосвідомості як цілісної саморефлексії нації, механізм наповнення її конкретним суспільно-історичним та соціокультурним змістом. У першому підрозділі „Роль політичної свідомості у становленні національної само ідентифікації” доводиться, що політична свідомість відображає корінні соціальні інтереси населення, які переломлюючись крізь призму національного буття, постають базовими національними інтересами, що складають основу становлення національної самосвідомості. Усвідомлення цих інтересів у контексті засадничих світоглядно-моральних цінностей та регулятивних імперативів формує зміст національної самосвідомості.

Однак політична свідомість не тільки відображає корінні соціальні інтереси, а й вказує шляхи їх задоволення, спонукає індивідуальну та колективну волю до політичної діяльності, спрямовує й коригує цю діяльність. Відповідно, у змістовному плані вона поєднує кілька основних моментів: 1) усвідомлення назрілих суспільних проблем і відповідної мети політичної активності; 2) знання (чи уявлення) про засоби розв'язання цих проблем; 3) знання про суб'єкти політичної діяльності, спроможні вирішити поставлені завдання; 4) методи й форми політичної діяльності, придатні для досягнення намічених цілей. У гносеологічному плані політична свідомість, як правило, дуже неоднорідна, поєднує в собі емпіричні, здобуті з повсякденного досвіду, і теоретичні положення, примітивні розрізнені оцінки і концептуальне бачення, раціональні положення й емоційні переживання тощо. Внаслідок такої строкатості у політичній свідомості поєднуються у різних співвідношеннях об'єктивна істина і домисли, вигадки, забобони, позитивні й негативні емоції, засліплення, облуда тощо, які тією чи іншою мірою переносяться у зміст національної самосвідомості.

Найбільш конструктивно-дієвим є той рівень політичної свідомості, на якому зливаються в єдине ціле всі елементи духовного освоєння історичної практики під егідою об'єктивно істинного теоретичного знання. Це останнє виступає стрижнем політичної свідомості. А її ядром, концептуальним вираженням є ідеологія, яка на відміну від політичної теорії включає в себе, крім об'єктивного знання й суб'єктивні переживання, прагнення, сподівання тощо, завдяки чому сприяє як раціональному розумінню суспільних реалій, так і їх емоційно-ціннісному сприйняттю. Аналізуючи суспільну роль та функції ідеології дисертант обгрунтовує положення, що вона є не мертвим, сухим операціональним знанням і не хибною свідомістю, як то вважають багато дослідників, а живою єдністю розуму й волі, складним духовним утворенням, яке поєднує в собі точні знання з емоційно-ціннісними елементами, чим і зумовлюється її спонукальний вплив на суспільну активність.

У підрозділі розглядається стан політичної свідомості українського суспільства, ставлення вітчизняних дослідників до проблеми ідеологічного забезпечення національного розвитку, обгрунтовується теза, що Україні необхідна ідеологія національного самоствердження - концептуальне бачення розвитку нації як цілісного організму, в якому гармонійно поєднані зусилля кожного елементу забезпечуватимуть задоволення індивідуальних потреб через реалізацію спільної мети. Формування такої ідеології передбачає чітке визначення національної ідеї, яка є її вихідною „клітиною” і водночас стрижнем, навколо якого повинен синтезуватися її зміст.

Другий підрозділ „Національна ідея як вихідне начало формування національної самосвідомості” присвячений всебічному аналізові національної ідеї. На погляд дисертанта вона являє собою основний принцип життєдіяльності нації, який відображає суть, особливість і спрямованість її історичного поступу, корінні інтереси та прагнення народу, стратегічну мету національного розвитку. Підсумовуючи і узагальнюючи наявні у вітчизняній науковій літературі тлумачення змісту української національної ідеї, дисертант запропонувала власне бачення: незалежна, соборна, політично консолідована, духовно цілісна, процвітаюча країна, що забезпечує свободу, добробут, творчу самореалізацію кожного громадянина. Наведений зміст національної ідеї чітко вказує на залежність повноти особистісного буття від довершеності буття національного. Свобода, добробут і творча самореалізація на основі вільної праці є тими фундаментальними цінностями людського життя, які створюють умови досягнення його повноти й досконалості - кінцевої мети людських зусиль.

Для повноцінного втілення в практику суспільного життя національна ідея повинна спочатку розгорнутися в національну ідеологію, а далі оволодіти свідомістю мас, перетворившись (вже у формі ідеології) на ядро національної самосвідомості. Створення ідеології націотворення надає можливість розробки конкретних політичних програм суспільних перетворень, а розвинена національна самосвідомість мобілізує громадян до активного соціально-політичного життя, втілення цих програм у практику. Тільки наявність їх обох перетворює національну ідею з абстрактного принципу на конкретну стратегічну мету національного поступу.

У третьому підрозділі „Ідеологія національного само-ствердження - ядро національної самоідентифікації” обґрунтовується необхідність створення в Україні інтегративної за своїм змістом ідеології, яка увібрала б і творчо синтезувала позитивні досягнення основних течій вітчизняної та західної філософської і суспільно-політичної думки, практичний досвід націотворення різних народів і була б спроможною подолати політичний нігілізм і водночас протистояти авантюризму, маніпуляціям суспільною свідомістю й політичною активністю мас. Це має бути ідеологія національного самоствердження, покликана вказати шляхи національного і соціального прогресу. У підрозділі визначено найбільш важливі завдання, які стоять перед такою ідеологією та основні цінності, на які вона повинна орієнтувати суспільство. В цілому ідеологія національного самоствердження покликана консолідувати націю і спрямовувати її зусилля в русло конструктивної націотворчості. Для досягнення такої мети ідеологія повинна постати концептуальним ядром синтезу змісту національної самосвідомості як цілісної саморефлексії нації.

У четвертому розділі „Національна самосвідомість як цілісна саморефлексія нації та спосіб її впливу на життєдіяльність суспільства” розглядається інтегративна сутність змісту розвинених форм національної самосвідомості, її основні складові елементи та спосіб їх зв'язку, суспільні функції, джерела формування, механізм впливу на життєдіяльність народу. Значне місце у розділі відведено висвітленню ролі національної еліти у становленні та об'єктивації національної самосвідомості.

Підкреслено, що національна самосвідомість, як рефлексія нації на власну життєдіяльність включає, передусім, три основні моменти: 1) усвідомлення нацією своєї цілісності і самодостатності як єдиного саморегульованого суспільного організму; 2) бачення нею своєї особливості, неповторності як суб'єкта історичного процесу; 3) визначення кінцевої мети національного розвитку та системи загальнонаціональних інтересів, які лежать в основі цієї мети.

У розділі показано, що національна самосвідомість може базуватися на різних типах самоідентифікації її носіїв, найбільш повною та продуктивною серед яких є ітегративно-комплексна самоідентифікація. Ця остання поєднує в собі всі інші - природно-історичну, соціально-економічну, політичну, культурну, відображаючи багатство зв'язків, у які включені суб'єкти національного буття. Чим більшу кількість зв'язків з нацією усвідомлює людина, тим активнішою стає її життєва позиція, тим органічніше і результативніше вона включається в життєдіяльність нації.

Звернено увагу на те, що розвинені форми національної самосвідомості є надзвичайно багаті змістом, поєднують різні елементи духовного життя: знання, цінності, вірування, регулятивні нормативи, уявлення тощо; об'єктивні знання сполучаються в тих чи інших пропорціях з суб'єктивними вигадками, міфами, вольовими інтенціями, зумовлюючи специфіку відношення членів спільноти до оточуючого суспільного середовища. Механізм впливу національної самосвідомості на суспільне життя досить складний: її ідеологічне ядро трансформується політично активними, патріотично налаштованими колами громадськості у конкретні політичні програми націотворення, до здійснення яких залучаються різними методами широкі верстви національно свідомого населення.

Оскільки змістовна наповненість та упорядкованість національної самосвідомості конкретних носіїв формується під дією не лише об'єктивних чинників, а й свідомих зусиль різних суб'єктів суспільного життя - це актуалізує проблему пошуку оптимальних форм цілеспрямованого впливу на даний процес з боку суспільства. Відповідальність за результативність такого впливу лежить на національній еліті. Дисертант звертає увагу на складний, нелінійний характер еволюції української національної еліти та її впливу на процеси націотворення, оцінює адекватність дій сучасної української еліти наявним потребам розвитку нації, зупиняється на першочергових завданнях, які їй необхідно роз'язати задля духовної і політичної консолідації суспільства, спрямування колективних зусиль народу в русло практичної об'єктивації спільної мети, реалізації програм задоволення загальнонаціональних інтересів.

У висновках узагальнено результати проведеного дисертаційного дослідження, розв'язання поставлених наукових завдань.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного системного дослідження духовних засад становлення й розвитку національної самосвідомості, логіки синтезу її змісту та способу впливу на суспільне життя дозволили зробити наступні висновки.

Національна самосвідомість є визначальною духовною рушійною силою розвитку нації, яка доцільно покладає спосіб її суспільно-історичного буття та самореалізації.

Адекватне відображення логіки становлення національної самосвідомості в духовній еволюції народу, основних ланок її змістовного і функціонального наповнення на основі засадничих елементів нагромадженого духовного досвіду нації є надзвичайно актуальною проблемою, що має вагоме теоретичне та практичне значення, але не стала на теперішній час предметом належного наукового аналізу ні в зарубіжній, ні у вітчизняній науці, а тому потребує системного теоретичного аналізу.

Проведене дослідження показало, що національна самосвідомість суттєво відрізняється від таких духовних феноменів, як національна ідея, національна ідеологія, етнічна свідомість, національний менталітет та ін. Всі ці явища знаходяться у складному генетичному, структурному та функціональному зв'язку поміж собою та з національною самосвідомістю. Ототожнення їх, підміна одне одним неприпустиме.

Становлення національної самосвідомості відбувається на основі усвідомленого досвіду історичного розвитку народу, який акумулюється і відображається насамперед у таких феноменах духовного життя, як система націознавчих знань, світогляд, мораль. Від рівня розвиненості цих духовних чинників залежить змістовна наповненість та функціональна спроможність національної самосвідомості, її ефективність як духовного рушія національного прогресу. В Україні на даний час задовільно вирішена лише проблема нагромадження націознавчих знань. Щодо світоглядних та моральних засад життєдіяльності сучасного українця - то вони потребують системного аналізу, теоретичного узагальнення та концептуального викладу в контексті духовного досвіду сучасної цивілізації.

Роль перехідної ланки від націознавства, світогляду і моралі до національної самосвідомості виконує політична свідомість. Мораль безпосередньо пов'язана з політикою, справляє на неї потужний вплив, значною (а то й вирішальною) мірою визначає її зміст, принципи, спрямування тощо. Будь-які проблеми суспільного життя усвідомлюються, оцінюються і вирішуються з позицій моралі, яку сповідують його продуценти. Політична свідомість досягає вищої форми свого розвитку в ідеології - концептуальному усвідомленні й відображенні корінних суспільних інтересів людей та шляхів і засобів їх задоволення.

Якщо ідеологія відображає інтереси нації як цілого - вона постає національною ідеологією і виконує роль ядра, навколо якого синтезується система національної самосвідомості.

Започатковується формування національної ідеології визначенням національної ідеї - основного принципу життєдіяльності народу, який більш чи менш об'єктивно відображає його минуле, теперішній стан і бачення майбутнього. Цей вихідний принцип розгортається в ідеологію національного самоствердження, яка визначає стратегічну мету національного розвитку, засоби її досягнення, провідні суб'єкти націотворчої діяльності.

Національна ідеологія покликана найбільш повно й адекватно відобразити загальнонаціональні інтереси і консолідувати суспільство, спрямувавши активність громадян на задоволення цих інтересів. Конструктивне розв'язання такого завдання можливе за умови, що національна ідеологія вбере в себе весь критично переосмислений досвід історичного розвитку народу, застосує його для створення чіткої програми національних трансформацій і сформує на цій основі національну самосвідомість народу як основну духовну рушійну силу національного будівництва.

Розвинена національна самосвідомість є цілісною рефлексією нації на власну життєдіяльність, усвідомлення та емоційно-ціннісне сприйняття й переживання нею своєї історії, актуальної ситуації та перспективи. За своїм змістом національна самосвідомість є інтегративним духовним феноменом, який включає в себе велику кількість знань, що відображають комплекс притаманних даному народу суспільних реалій, світоглядно-моральні орієнтири та цінності, вірування, прагнення, архетипи поведінки, сталі образи, традиції та інші складові духовного життя.

Для суб'єктів національного життя національна самосвідомість є інтегративно-комплексною, універсальною самоідентифікацією, яка надає можливість цілісного включення людини у процес націотворення, становлення різнопланового системного зв'язку з усіма сторонами національного життя.

Основна функція національної самосвідомості полягає у стимулюванні націотворчої активності суб'єктів національного життя у руслі певних суспільних ідеалів та ціннісних орієнтирів.

На особистісному рівні національна самосвідомість формується під впливом різних чинників: а) через осмислення безпосередньо набутого у процесі повсякденної комунікації досвіду власної життєдіяльності особи в лоні нації; б) як наслідок цілеспрямованого вивчення історії народу та назрілих проблем розвитку нації й усвідомлення необхідності мобілізації колективних зусиль для їх розв'язання; в) завдяки просвітницько-виховній та пропагандистсько-агітаційній діяльності різних суспільних інституцій; г) в процесі практичної націотворчої діяльності особи.

Вплив національної самосвідомості на суспільне життя здійснюється через доцільно спрямовану суспільну активність громадян, яка потребує для своєї оптимізації й результативності чітких соціально-політичних програм національного розвитку і послідовної цілеспрямованої організаційно-спонукальної роботи із залучення до добровільного втілення цих програм у життя.

Провідна роль у формуванні національної самосвідомості та її об'єктивації у практиці національного життя належить національній еліті. Формування національної еліти є складним нелінійним процесом, який покладається багатьма чинниками історичного розвитку того чи іншого народу. За різних історичних умов цей процес набуває різних кількісних та якісних показників, які й визначають функціональну спроможність національної еліти, рівень її впливу на історичну долю народу.

Нині для України залишається актуальною проблема формування високодуховної національно свідомої еліти, спроможної піднятися над власними вузькоегоїстичними прагненнями, адекватно відобразити корінні інтереси народу і консолідувати суспільство для їх задоволення.

Поглиблена системна наукова розробка духовних основ національного самоствердження є одним з найважливіших завдань сучасного вітчизняного суспільствознавства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Проблеми формування національної самосвідомості в Україні: Монографія. - К.: НІСД, 2004. - 226 с. ( у співавторстві з П.Ситником; авт. внесок - 9 др. арк.).

2. Національна самосвідомість як форма самопізнання особистості // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К., 2002. - Вип. 46. - С. 9-13.

3. Національна ідея: поняття та функціональне навантаження // Вісник Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка. - К., 2003.- №1(7). - С. 25-30.

4. Духовна еліта в житті українського суспільства // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. Науково-практичний журнал. - К., 2003. - №1. - С. 92-97.

5. Духовні засади та механізм формування національної самосвідомості // Стратегічна панорама. Щоквартальний науково-практичний журнал Ради національної безпеки і оборони України. - К., 1999. - №3. - С. 146-154 (у співавторстві з П.Ситником; авт. внесок - 0,5 др. арк.).

6. Ідеологія національного самоствердження // Стратегічна панорама. Щоквартальний науково-практичний журнал Ради національної безпеки і оборони України. - К., 2001. - № 3-4. - С. 137-144 (у співавторстві з П.Ситником; авт. внесок - 0,8 др. арк.).

7. Проблема формування ідеології національного самоствердження // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. - Ужгород., 2005. - Вип. 2. - С. 90-94.

8. Суть та основні напрямки трансформації гуманітарної освіти в сучасному суспільстві // Гуманітарна освіта: досвід і проблеми. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції „Трансформація гуманітарної освіти” ( Ужгород, 25-27 травня 1998 р.). - Ужгород: МПП „Гражда”, 1999. - С. 92-96.

9. На „вічні питання” відповідає світогляд // Чи має українська нація перспективу? Міжнародна науково-практична конференція 14 квітня 2000 р. Бібліотека „Слова Просвіти”. - К., 2000. - С. 74-77 (у співавторстві з П.Ситником; авт. внесок - 0,1 др. арк.).

10. Духовні чинники формування української політичної нації // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення. Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю. - К.: Вид-во НАДУ,2005. - С.245-246. (у співавторстві з П.Ситником; авт. внесок - 0,1 др. арк.) .

АНОТАЦІЇ

Дербак А.П. Духовні засади становлення національної самосвідомості (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії.

У дисертаційному дослідженні розглядаються фундаментальні проблеми становлення національної самосвідомості як цілісної саморефлексії нації на власну життєдіяльність, що постає духовною рушійною силою її історичного поступу. Вперше комплексно аналізуються основні, базові духовні засади формування її змісту: система базових націознавчих знань, життєсмислові світоглядні орієнтири, моральні цінності й імперативи, що визначають життєву позицію суб'єктів національного буття, регулюють їхню суспільну поведінку. Розкривається роль політичної свідомості як перехідної ланки від духовних засад становлення національної самосвідомості до її внутрішнього змісту.

Показано, що вихідним конституюючим принципом становлення національної самосвідомості як цілісного духовного феномена є національна ідея, яка розгортається в національну ідеологію. Ця остання виконує роль формоутворюючого ядра, навколо якого синтезується змістовна наповненність національної самосвідомості. Дослідження логічно завершується розглядом інтегративної сутності змісту розвинених форм національної самосвідомості, її основних складових елементів та способу їх зв'язку поміж собою. Приділено увагу провідним суспільним функціям національної самосвідомості, джерелам її формування у конкретних носіїв, способу впливу на суспільну практику. Значне місце відведено висвітленню ролі національної еліти у становленні та об'єктивації національної самосвідомості.

Ключові слова: національна самосвідомість, духовні засади становлення національної самосвідомості, система націознавчих знань, морально-ціннісні орієнтири, політична свідомість, національна ідея, ідеологія національного самоствердження, національна еліта, консолідація нації.

Дербак А.П. Духовные основы становления национального самосознания (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории.

В диссертационном исследовании рассматриваются фундаментальные проблемы становления национального самосознания как целостной саморефлексии нации на собственную жизнедеятельность, духовной движущей силы ее исторического развития. Впервые показано, что становление национального самосознания в духовной эволюции народа осуществляется на основании осознания накопленного им исторического опыта, который аккумулируется и отражается прежде всего в таких феноменах духовной жизни как система базового нациоведческого знания, жизнесмысловые мировоззренческие ориентиры, моральные ценности и императивы, определяющие в своей совокупности жизненную позицию субъектов национального бытия, регулирующие их общественное поведение. От уровня развития этих духовных основ зависит содержательность и функциональная состоятельность национального сознания, его эффективность как духовного двигателя национального прогресса. Установлено, что в современной отечественной науке удовлетворительно решена только проблема накопления нациоведческих знаний. Что касается мировоззренческих и моральных оснований жизнедеятельности современного украинца - то они нуждаются в концептуальной теоретической разработке в контексте духовного опыта современной цивилизации. В диссертации предложено авторское видение путей решения этих проблем. В работе раскрывается роль политического сознания как переходного звена от духовных основ становления национального самосознания к его внутреннему содержанию.

Впервые раскрыта логика конституирования этого содержания, особенности его архитектоники. Установлено, что исходным конституирующим принципом становления национального самосознания как целосного духовного феномена является национальная идея. Эта последняя, наполняясь конкретным социально-историческим содержанием, разворачивается в национальную идеологию - систему ориентиров и духовных стимуляторов социально-политической активности субъектов национального бытия. Отражая с разной степенью объективности коренные национальные интересы народа, национальная идеология обосновывает их историческую оправданность и общественную целесообразность, указывает пути и средства удовлетворения этих интересов, достижения желаемой стратегической цели. В исследовании обосновывается положение, что национальная идеология исполняет роль формообразующего ядра, вокруг которого синтезируется все богатство содержания национального самосознания: знания, отражающие комплекс присущих данному народу общественных реалий в их историческом развитии, мировоззренчески-нравственные ориентиры и ценности, верования, устоявшиеся образы, архетипы и другие составные духовной жизни данного народа. Диссертация логически завершается рассмотрением интегративной сущности развитых форм национального самосознания, способа взаимосвязи его составляющих. Уделено внимание основным общественным функциям национального самосознания, источникам его формирования у конкретных носителей, способу влияния на общественную практику. Значительное место отведено рассмотрению роли национальной элиты в становлении и объективации национального самосознания. Акцентировано внимание на том, что формирование национальной элиты является сложным нелинейным процессом, который определяется многими факторами общественно-исторического развития того или иного народа. Показано, что для Украины остается актуальной проблема формирования высокодуховной национально сознательной элиты, способной адекватно выразить коренные интересы народа и консолидировать общество для их удовлетворения.

Ключевые слова: национальное самосознание, духовные основы становления национального самосознания, система нациоведческих знаний, морально-ценностные ориентиры, политическое сознание, идеология национального самоутверждения, национальная элита, консолидация нации.

A.P.Derbak. Social backgrounds of national consiousness making (social and philosophic analysis). - Manuscript.

The thesis for a candidate degree in philosophi; speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history.

The thesis contains thorough analysis of fundamental problems in national consciousness making. The authr considers it as nation's comprehensive self-reflexion to its own life activities that becomes major motive forces in its historical development. The first attempt is made to understand the basic national consciousness building constituents: the whole system of nation learning, worldwide guidelines for life matters, moral values and imperatives, which both reveal the life attitude of subjects of national being and regulate their social behavior. The author examines the nature of political consciousnees as the nature of political consciousness as the transition link between social backgrounds of national consciousness making and its inner being.

It is pointed out that the initial constituent issue for national consciousness building, as the integral social phenomenon, is the national idea which might develop into the national ideology. The latter plays the part of a form making core that in itself synthesizes the meaningful contents of national consciousness. The author provides some considerations as to the integral contents of the developed forms of national consiousness, its constituents and the ways and modes of their intergration.

The thesis also concentrates on the basic social functions of national consciousness, its nature origins in specific subjects, its impact on social practice.

Much attention is paid to highlightening the role of national elite in making and revealing national consciousnees.

Key words: national consciousness, social backgrounds of national consciousness making, system of nation learning, woridwide guidelines, political consciousness, national idea, ideology of national self-confidence, national elite, national consolidation.

Размещено на Allbest.ru