Інституціоналізація соціального простору міста: соціокультурний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРОСТОРУ МІСТА: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ

Бєлоусов Вадим Геннадійович

УДК 316.334.56

22.00.04 - Спеціальні та галузеві соціології

Київ

2005

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціології та соціальної роботи

Гуманітарного університету “Запорізький інститут

державного та муніципального управління”

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор

Огаренко Віктор Миколайович,

Гуманітарний університет

“Запорізький інститут державного та муніципального управління”

професор кафедри соціології та соціальної роботи

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Сурмін Юрій Петрович,

Національна академія державного управління при Президентові України, перший заступник директора - начальник

Центру соціологічних досліджень та моніторингу

Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування (м. Київ)

кандидат соціологічних наук

Ходько Наталія Костянтинівна

Дівелопмент Альтернатівз,Інк.

Соціолог (м. Київ)

Провідна установа - Дніпропетровський національний університет

Захист відбудеться 13 червня 2005 р. о 16 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30 у

Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

за адресою: 01033, вул. Володимирська, 60, ауд. 314

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано 06 травня 2005 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю. О. Тарабукін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

інституціоналізація соціалізація місто

Актуальність теми. Для сучасної України характерні процеси модернізації та системної трансформації суспільства. Важливою складовою цих процесів є інституціоналізація нових соціальних реалій. Процеси інституціоналізації цікавлять фахівців різних суспільствознавчих дисциплін, зокрема юристів та економістів. Активно досліджують ці процеси і соціологи. Одним із напрямів є дослідження соціокультурних аспектів інституціоналізації, тобто питання закріплення нових соціальних відносин, цінностей, норм, ментальності, соціально-психологічних властивостей членів суспільства, громадської думки тощо. Цим аспектам інституціоналізації приділяється недостатньо уваги, а без їх урахування процес інституціоналізації важко адекватно дослідити. Одним із напрямів соціальної трансформації є зміни у соціальному просторі регіонального, місцевого рівня, які за сучасних умов необхідно досліджувати та враховувати.

Ядром соціальної організації міста виступає міська громада. Вона повинна мати не тільки юридичний статус, як формальний носій влади у місті, а й набути реального соціального змісту завдяки інституціоналізації, тобто процесу формування чітких норм поведінки та відносин, призначених упорядковувати життєдіяльність громади та забезпечувати відтворення її головних компонентів. Процес інституціоналізації міських громад у сучасній Україні тільки починає розгортатися, тому важливо вивчати його закономірності для своєчасного врахування в управлінській діяльності. Вивчення соціокультурних аспектів інституціоналізації соціального простору міста створить базу для розгортання соціологічних досліджень з цього напрямку.

Соціальна проблема полягає у невідповідності між формально-юридичним статусом міської громади та її реальним станом, тобто відсутністю реальної суб'єктності міської громади. Отже, за наявності всіх формальних інституцій ще не відбулася трансформація “населення міста” у міську самоврядну громаду, що самоорганізується. Оскільки інституціоналізація не дала своїм результатом встановлення у класичному вигляді інститутів приватної власності, ринку, фірми, самокерованих асоціацій громадян, що самоорганізуються, незалежного суду тощо, а призвела до появи сурогатних моделей цих інститутів, то наукова проблема полягає в недостатній соціологічній рефлексії щодо особливостей процесу інституціоналізації соціального простору міста через соціокультурні характеристики нашого соціуму, тобто ту інституціональну матрицю, що йому притаманна.

Ступінь наукової розробленості. Дисертаційна робота належить до такої галузі соціологічного знання, як соціологія міста. Проблемам соціології міста приділяли увагу класики соціології М. Вебер, Е. Дюркгейм, Г. Зіммель, Ф. Тьоніс та ін. Велика група вчених Чиказької школи соціології міста в складі Р. Парка, Л. Вірта, Е. Берджеса, Р. Маккензі й інших багато зробила для розвитку цієї галузі соціологічного знання. Популярною була соціологія міста в радянський період. Праці Н. Аітова, Л. Когана, О. Шкаратана, О. Яницького ставили завданням вивчення соціальних аспектів функціонування міста для цілей соціального управління, соціального планування. На сьогодні активно досліджують проблеми соціології міста Л. Зеленов, В. Вагін, Л. Бляхер, О. Генісаретський, О. Алексєєв, Ж. Тощенко, В. Глазичев і ін.

Останніми роками актуальними є питання соціальних технологій в управлінні містом та в самоврядуванні. Російські соціологи В. Патрушев, В. Іванов та інші підготували низку публікацій з цієї проблематики, метою яких є сприяння вдосконаленню муніципального управління та соціальному розвитку міст. В Україні проводять дослідження в галузі соціології міста В. Городяненко, І. Евдокимова, А. Яковенко, С. Катаєв, А. Ячний, О. Семашко, А. Демічева, М. Шульга, С. Яковлева, Ю. Тарабукін, Н. Ходько, Ю. Сурмін та ін. Незважаючи на активізацію досліджень з цієї теми за останні роки, залишається ще багато аспектів, що потребують вивчення. Зокрема, питання дослідження ментальної складової міської громади, урбаністичної свідомості у прив'язці до конкретного міста, міського патріотизму, міської ідентифікації, механізмів інституціоналізації нових соціальних відносин та явищ тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної теми “Соціальні аспекти трансформації українського суспільства” (№ 0102V 006853 державної реєстрації), яку розробляє кафедра “Соціології та соціальної роботи” Гуманітарного університету „ЗІДМУ”. Участь автора полягає в розробці підрозділу: ”Соціокультурні фактори інституціоналізації нових соціальних явищ та відносин у місті”.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розбудові науково обґрунтованої картини соціокультурних умов та факторів інституціоналізації соціального простору міста сучасної України.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

Залучити методологічні концепції сучасних соціологічних шкіл для вивчення особливостей інституціоналізації соціального простору міста в Україні.

Концептуалізувати терміни “місто як соціальний інститут”, “соціальний простір”, “міська громада”, “соціально-територіальна спільність”.

Визначити сутність міської соціалізації за умов сучасної України.

Втановити риси ментальності мешканців міста та соціокультурні особливості городян ( на прикладі м. Запоріжжя).

Обґрунтувати інституціональне значення Статуту міста для самоорганізації міської громади.

Розглянути умови розвитку соціального партнерства в регіоні як важливого інструмента інституціоналізації соціальних відносин у місті.

Об'єкт дисертаційного дослідження - соціальний простір міста.

Предмет дисертаційного дослідження - соціокультурні аспекти інституціоналізації соціального простору міста.

Дослідження базується на соціокультурному та інституціональному підходах. Перший полягає в розгляді суспільства як єдності культури і соціальності. Під культурою в цьому випадку розуміємо ідеї, цінності, норми, зразки, а під соціальністю - сукупність відносин соціальних суб'єктів. У рамках цього підходу соціальне розглядаємо через призму культури. Центральним поняттям соціокультурного підходу є менталітет як характеристика сукупності уявлень людей, що дають змогу описати своєрідність бачення ними навколишнього світу і пояснити специфіку їх реагування на нього. Акцент робиться на тому, як сприймають люди існуючі в місті основні інституції та який рівень їх рефлексії на сутнісні характеристики громади, соціального партнерства, міськради тощо. Другий підхід полягає в зосередженні уваги на рівні впорядкованості соціальних відносин, на легітимації існуючих інституцій, на закономірностях функціонування інститутів.

Використовуються також положення функціоналістського та феноменологічного підходів, теорії мережного суспільства. Особливого значення надається повсякденності як фактору, що зумовлює інституціоналізацію через ментальність та побутове сприйняття інститутів, з яких складається соціальний простір міста. Соціокультурна зумовленість інституціональної трансформації задає глибинний антропологічний вимір соціальним перетворенням. Концепція соціального конструювання реальності застосовується у дослідженні процесів міської соціалізації та ідентифікації. Соціально-технологічна концепція в соціології використовується для вивчення засобів інституціоналізації соціального простору міста.

Методами дослідження є загальнонаукові методи аналізу та синтезу, критичний і міждисциплінарний підхід, логічний і системний аналіз, метод ідеального типізування, залучені методи отримання первинних соціологічних даних.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять матеріали соціологічних досліджень, які були проведені в м. Запоріжжя у 2003 та 2004 роках. У 2003 р. під час проведення дослідження було опитано 700 мешканців міста, а в 2004 р. - 800. Вибірка репрезентативна для дорослого населення міста. Вибірка комбінована, дворівнева: на першому рівні - районована, на другому - квотна за статтю та віком, відповідно до структури генеральної сукупності. Опитування проводилося за місцем проживання.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційній роботі вирішене наукове завдання отримання новітніх знань щодо соціокультурних аспектів інституціоналізації у великому промисловому місті. Наукова новизна одержаних результатів полягає в подальшому розвитку уявлень щодо інституціональної трансформації в регіоні та одержанні таких висновків щодо закономірностей формування міської громади:

1. Вдосконалено аргументацію щодо необхідності розглядати місто як соціальний інститут, а тому проаналізовано як його основні функції, так і умови подальшого розвитку шляхом інституціоналізації міської громади як соціальної цілісності мешканців міста (с.18-35, 43-58).

2. З сучасних методологічних позицій розглянуто фактори та механізми інституціоналізації соціального простору міста, здійснено аналіз її соціально-політичного контексту, завдяки чому уточнено характеристики інституціоналізації відносин щодо власності, перерозподілу символічного та політичного капіталів, зміни ментальності (с.35-43).

3. Вперше теоретично обґрунтовано роль повсякденності в міській інституціоналізації, яка полягає в розгляді міста як первинного локусу життєвого світу, в якому здійснюються повсякденні практики та типізації. Узагальнено тлумачення соціального простору міста, що задає порядок типізації, конституює правила і норми соціальних відносин, забезпечує наповнення життя практичним змістом (с.58-72).

4. Удосконалено трактування та здійснено емпіричне дослідження такого фактора інституціоналізації міста, як міська ідентифікація, що формується завдяки відповідній міській соціалізації, метою якої є становлення повноцінного члена міської громади, що засвоїв норми міського життя та відтворює цінності громади (с.72-83).

5. Емпіричного уточнення набули такі риси ментальності городян, як амбівалентність та суперечливість ставлення до міста, поєднання любові до міста і низької участі в міському самоврядуванні, ідентифікація з містом та байдужість до оточуючих, недовіра до міських інститутів влади та відносна довіра до конкретних осіб, які представляють цю владу (с.83-98).

6. Вперше проаналізовано на теоретичному та емпіричному рівнях явище міського відчуження, яке полягає у відсутності ідентифікації з містом, емоційно негативному ставленні до нього, у різкій недовірі до міської влади, у небажанні брати участь у міському житті тощо. Проаналізовано такі типи відчуженості, як культурний, маргінальний та ситуативний (с.98-115).

7. Подальшого розвитку набули теоретична розробка й узагальнення досвіду таких технологій та механізмів інституціоналізації соціального простору міста, як Статут міста, соціальне партнерство, інформатизація міста (с.115-140, 150-162).

Практичне значення результатів. Подані в роботі матеріали і сформульовані положення, висновки та рекомендації можуть бути використані не тільки для подальшої розробки соціологічної теорії, орієнтованої на осмислення нових явищ і процесів, що відбуваються в суспільстві, в цілому та у містах зокрема у міру поглиблення процесів інституціональної трансформації, а також для розробки навчальних посібників і матеріалів з дисциплін галузевої соціології, пов'язаних з соціологією міста, місцевого самоврядування, муніципального менеджменту.

Тому результати аналізу соціокультурних аспектів інституціоналізації соціального простору міста будуть слугувати вдосконаленню розвитку місцевого самоврядування, зокрема, для регулювання соціальних відносин та вдосконалення внутрішньої політики в межах регіону та міста, бо управління містом буде здійснюватись з урахуванням соціальних і культурних аспектів, досліджуваних у цій роботі.

Апробація результатів дисертації. Основні результати і висновки дисертації було викладено на щорічних науково-практичних семінарах кафедри соціології та соціальної роботи Гуманітарного університету “ЗІДМУ”, а також на таких конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (Запоріжжя, 2002); Республіканська науково-практична конференція “Соціальні проблеми та аспекти управління” (Запоріжжя, 2003); Республіканська науково-практична конференція “Соціологія соціальної сфери та соціальна робота” (Запоріжжя, 2004); Республіканська науково-практична конференція “Соціальні процеси в сучасній Україні. Актуальні питання соціологічної теорії” (Київ, 2004); Х Міжнародна наукова конференція “Харківські соціологічні читання” (Харків, 2004).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 6 публікаціях у фахових соціологічних виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 187 сторінок із них 172 сторінки основного тексту, 12 таблиць, 15 сторінок списку використаних джерел (179 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено рівень її наукового опрацювання; сформульовано мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет; з'ясовано теоретико-методологічні засади та емпіричну базу дослідження; визначено наукову новизну і встановлено практичне значення отриманих результатів, а також форми їх апробації.

У першому розділі “Методологічні засади вивчення інституціоналізації соціального простору міста” розглянуто сучасний стан соціології міста, зокрема, в Росії та Україні. У літературі місто розглядається як соціальний інститут, як соціально-просторова форма існування суспільства, як соціокультурний феномен, як арена суспільних відносин, що відображають соціальну структуру суспільства. Аналізується значущість соціально-культурного середовища міста, відзначається взаємозв'язок міста і виробничих організацій. Стверджується, що соціальні проблеми слід вирішувати з урахуванням інтересів населення. Підкреслюється вплив міста на ідентифікацію людини. У сучасних умовах люди значно частіше відзначають свою належність до малої батьківщини, ніж до великої, тобто ідентифікуються скоріше з локальною, ніж із соцієтальною спільністю. В урбаністиці активно розвивається антропологічний напрям. Проблеми міста активно обговорюються юристами, економістами, фахівцями з муніципального управління та місцевого самоврядування. Важливим напрям дослідження є інформатизація міста. Актуальними є розробки соціальних технологій в управлінні містом.

Автор розглядає місто як соціальний інститут. У місті реалізуються функції відтворення урбаністичного способу життя, регулювання численних відносин у міській громаді, об'єднання городян для спільної діяльності й обміну продуктами діяльності, забезпечення комунікації між членами громади.

Завдяки інституціональній трансформації відбувається закріплення нових форм соціальних відносин, пов'язаних з різноманітними відносинами власності, між владою і громадою, між групами еліти тощо. Процеси інституціоналізації тривають, ще не сформувалися стійкі форми закріплення та наслідування власності та інші нові форми соціальних відносин.

Міські інститути, соціальні організації, соціальні відносини між городянами становлять соціальний простір міста, ядром, найважливішим компонентом якого є територіальна громада.

Повноти свого існування громада набуває завдяки ідентифікації з нею городян, коли вона стає часткою життєвого світу людей. Ідентифікація відбивається в повсякденній свідомості та ментальності мешканців міста. Ці явища знаходять своє наукове осмислення в рамках феноменологічної соціології.

Інституціоналізація означає процес становлення чи визрівання певного явища до рівня соціального інституту. Це процес визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, здатну діяти в напрямі задоволення певної суспільної потреби.

У цій роботі розглядаються не всі сторони інституціоналізації, а тільки її суб'єктна, ментальна складова. Процес інституціоналізації соціального простору міста здійснюється завдяки формуванню відповідної урбаністичної свідомості, ментальності, цінностей, ідентифікаційних практик.

Інституціоналізація нових соціальних відносин у місті відбувається на тлі системної трансформації у країні. Рівень інституціоналізації найбільш значущих відносин, а саме відносин власності, ще не є високим. Тільки тоді, коли він досягне достатнього рівня, прискоряться процеси інституціоналізації в інших сферах соціальних відносин.

Центральним моментом інституціоналізації соціального простору міста є упорядкування відносин у територіальній спільноті - громаді.

Діалектика розвитку громади полягає у таких етапах: громадянський колектив первинного міста традиційного суспільства (поліс, середньовічне місто), далі формальне об'єднання індивідів у територіальний громаді, що притаманне індустріальному суспільству. Ця форма громади є типовою для сучасного українського міста. Надалі буде формуватися новий тип громади міста, що поєднує риси громадянського колективу та індивідуалізму сучасного городянина. Спираючись на метод ідеального типізування, можна визначити такі риси міської громади майбутнього суспільства: корпоративна міська свідомість, мережний тип соціальних взаємозв'язків, розвинута інформаційна сфера міста, електронне місто, електронні владні структури, віртуальне співтовариство городян, прозорість та відкритість інформації щодо проблем міста.

Міська спільнота в наш час є громадою лише формально. Але деякі риси громадянського колективу притаманні і сучасній міській спільноті. Територіальна спільнота поєднує людей, незважаючи на соціальні й класові розбіжності всередині міського населення, тому що городяни мають спільні інтереси, цінності, у певному значенні - спільну долю зі своїм містом, мають специфіку способу життя, загальні символи свого міста, об'єднанні біографією, ідентифікують себе з містом. Актуальним є зміцнення факторів, що об'єднують городян у громаду. Це формування компонентів та умов суспільної злагоди у місті, розробка спільної корпоративної культури, закріплення традиції загальних міських свят, запропонування спільної мети - перспективи розвитку міста. Реалізація цих завдань може сприяти інституціоналізації соціального простору міської громади.

У другому розділі “Соціокультурні аспекти становлення суб'єктності територіальної громади міста ” розглянуто значення міста в повсякденній свідомості та життєвому світі городян. Одним із механізмів міської інституціоналізації є повсякденність. Місто - це сфера повсякденних типізацій, які дають змогу розуміти те, що відбувається щодня в повсякденному житті городянина. Об'єктивація мережі взаємопов'язаних типізацій забезпечує повсякденне життя в місті, інституалізує повсякденні практики, впорядковує ситуації культурного і політичного життя в місті. Міське середовище задає порядок типізацій, конституює правила і норми, яких дотримуються всі.

Інституціоналізація передбачає стійке ставлення до сформованих у місті звичаїв, звичок.

Місто - це резервуар культурних і соціальних капіталів, яким користуються жителі у міру своєї причетності до міського життя, до прийняття рішень з міських проблем.

Місто є джерелом соціального порядку не тільки в галузі забезпечення безпеки громадян, а й у більш широкому значенні, є джерелом упорядкування соціального життя.

Місто надає сукупність способів реалізації змісту життєдіяльності людини, є полем для самореалізації городян.

Більшість через своє повсякденне життя, повсякденні дії приховано впливає на функціонування соціальних інститутів міста.

Проблеми повсякденного життя городян мають свою ієрархію значущості. Вивчення цієї ієрархії дає змогу виявити пріоритети у вирішенні проблем міста. Відповідно до дослідження 2004 р. у м. Запоріжжі пріоритетними для городян є проблеми соціальної безпеки (екологія і злочинність), потім проблеми економіки, умов життя, проблеми відносин з місцевою владою, соціальної допомоги. Малозначущими виявляються питання, пов'язані з функціонуванням інститутів демократії. Практично немає значення для городян є інформатизація міського управління, тобто те, що є насправді актуальним для інформаційного суспільства.

Повсякденність відіграє вирішальну роль у досягненні таких якостей інституціоналізації, як упорядкування соціальних відносин, надання їм стабільності, передбачуваності, загальновизнаності. Процес формування ідентифікації у свідомості здійснюється завдяки соціалізації. Тому важливим елементом соціокультурної інституціоналізації є міська соціалізація. Під нею розуміють засвоєння норм, цінностей, звичаїв, прийнятих у міському співтоваристві. Мета міської соціалізації - формування повноцінного члена міської громади, який ідентифікує себе з містом та відтворює цінності громади.

Важливим аспектом міської соціалізації є формування відносин, пов'язаних із соціальними ролями, які притаманні городянам. У місті реалізуються механізми соціального контролю, що забезпечує дотримання у поведінці індивіда певних норм міського життя.

Одним із напрямів міської соціалізації є формування міської громадської культури.

У місті існують декілька типів міської громадської культури залежно від участі у соціальному та політичному житті міста: 1. Нерозвинута міська культура, яка характеризується відсутністю у мешканців інтересу до міського життя. Згідно з дослідженнями, у м. Запоріжжя таких налічується - 32%. 2. Пасивна, для якої характерна значна орієнтація на міську систему і результати її діяльності і слабка участь у функціонуванні міської системи, (таких - 25%). 3.Активістська, для якої притаманна зацікавленість громадян у справах міста та участь у громадському житті міста (42%).

Специфіка міської соціалізації полягає в тому, що низький її рівень не обов'язково свідчить про загальну низьку соціалізованість. Через культурну відчуженість частина городян орієнтує свої соціальні інтенції на соцієтальний рівень, нехтуючи місцевим рівнем соціальності.

Міська свідомість, що формується завдяки соціалізації, є запорукою відтворення урбаністичного способу життя та думки. Соціалізація є умовою наступності та наслідування міських традицій. Процеси соціалізації не повинні відбуватись стихійно. Розробка та реалізація соціальних технологій міської соціалізації є важливим завданням внутрішньої політики міста. Соціалізація відбувається на тлі специфічної міської ментальності та є засобом відтворення цієї ментальності. У дисертації розглянуті деякі важливі риси ментальності жителів великого міста на прикладі м. Запоріжжя.

Згідно з дослідженням, запропоновано типологію жителів за характером міської ідентифікації. 1-й тип - жителі, які люблять місто і пишаються ним - повна позитивна ідентифікація (39%). 2-й тип - ті, хто люблять місто, але не пишаються ним - амбівалентна ідентифікація (36%). 3-й- тип - ті, хто не любить і не пишається ним - негативна ідентичність (11%). 4-й тип - нейтральні, ті, хто не визначився, має розмиту, нечітку ідентифікацію (14%).

Іншою рисою ментальності є сукупність знаків і образів, що забезпечують цілісне сприйняття міста. Емпіричним індикатором цієї якості ментальності є предмет міських гордощів. У Запоріжжі перше місце посідає промисловість. Друге - історія. Третє - “пам'ятні місця”. Далі - природа та “краса самого міста”. Іншим емпіричним індикатором міського гештальту є об'єкти, що сприймаються як “візитна картка міста”. Для Запоріжжя це Дніпрогес, Запоріжсталь, о. Хортиця, Запорізькі козаки, Мотор Січ, автомобіль “Таврія”, пиво “Славутич”.

Типовою рисою міської ментальності є байдужість до оточуючих. 34% опитаних громадян вважає, що “люди в місті байдужі до оточуючих” , не повністю згодні з цим - 47%, не згодні - 12%, інші ухилилися від відповіді. Дослідження показує, що й у відносинах між сусідами також поширена байдужість. Так, із твердженням, що “сусіди допомагають один одному” погодилося тільки 15% опитаних. Городяни усвідомлюють наявність цієї негативної властивості у відносинах. Причина її полягаєв тому, що відбувається парцеляризація простору, тобто він розбивається на невеликі сегменти, що можуть бути освоєні людиною і соціально, і психологічно.

Криза міської ідентичності породжує сприйняття навколишнього соціального середовища як невпорядкованого, хаотичного.

Згідно з дослідженням, рисами ментальності городянина є любов до свого міста, що супроводжується негативними оцінками останнього, почуття хаосу, самотність, байдужість. Ідентифікація з містом, але не з громадою. Важливим компонентом ментальності городян є відчуження від міської влади. Люди почуваються покинутими на самих себе, тому розраховують в основному на себе і своїх близьких.

Такий стан сприяє формуванню міського самовідчуження. У дисертації розглянуто цей феномен. У цій роботі поняття “відчуження” визначає явище дистанціювання людини від свого безпосереднього оточення, коли власне соціальне середовище сприймається як чуже. Це результат відмови від ідентифікації з міським співтовариством, громадою. Відчужених, згідно з дослідженням, приблизно 10%.

Міське відчуження виявляється в слабкій ідентифікації з містом, в емоційно негативному ставленні до нього, у різкій недовірі до міської влади, у небажанні брати участь у міському житті, у бажанні виїхати з міста, у відсутності гордощів за своє місто тощо.

Усі проблеми, пов'язані з життєдіяльністю міста, оцінюються носіями міського відчуження негативно.

При використанні декількох емпіричних індикаторів дослідження засвідчило, що культурний рівень носіїв міського відчуження в середньому вищий, ніж у тих, хто високо ідентифікує себе з містом. Однак носіями міського відчуження є й люди з відносно низьким культурним рівнем. Їх серед відчужених також більше за середню величину.

Міське відчуження представлене трьома соціокультурними типами особистостей.

Для перших притаманне культурне відчуження, коли соціалізація прив'язана до вищого, соцієтального рівня. Сюди ж відноситься ідентифікація з віртуальним соціумом у кіберсвіті. У цьому випадку місто сприймається як незначущий об'єкт ідентифікації. Людина ніби живе проблемами більш високого рівня. Другий тип представлений десоціалізованою особистістю. Це маргінальне відчуження. Третій тип - люди, які за особистими причинами, життєвими обставинами одержали негативний досвід вирішення своїх проблем на рівні міської влади. Це ситуативна відчуженість

Для запобігання відчуженню необхідні певні механізми інституціоналізації нових соціальних стосунків та явищ.

У третьому розділі “Механізми інституціоналізації нових соціальних відносин” розглянуті такі засоби або соціальні технології інституціоналізації соціального простору міста, як розробка та прийняття Статуту міста, упорядкування відносин соціального партнерства в регіоні, проблема корупції, технології інституціоналізації інформаційної сфери міста.

Статут міста винятково важливий документ, який сприяє інституціоналізації соціального простору міста. Він упорядковує, конкретизує і систематизує норми і правила відносин у місті, охоплюючи інституції громадянського суспільства і держави, враховує місцеві особливості і дає змогу легітимізувати відносини між різними міськими інституціями та методи їх діяльності. Статут міста сприяє становленню демократії і міської ідентифікації.

У Статутах українських міст відтворюється “общинна” концепція первинного суб'єкта місцевого самоврядування, яким вважається громада. Через слабку ідентифікацію городян з громадою деякі положення Статуту виглядають формальними, що послабляє значущість цього документа.

Важливим компонентом соціального простору міста є сукупність соціальних організацій підприємств та установ, що розташовані у місті. Засобом врегулювання соціальних відносин в організаціях із урахуванням регіонального фактора є соціальне партнерство, яке оформлюється у вигляді Регіональної угоди. Це механізм впровадження соціальної політики регіону для досягнення соціальної злагоди засобами соціального діалогу представників найманих працівників (профспілки) з роботодавцями та органами місцевої влади. Метою подальшої інституціоналізації соціального партнерства має бути досягнення більш повної відповідності між іманентною сутністю громадської згоди і конкретними результатами соціального партнерства.

Інституціоналізація соціального простору містить у собі не тільки процес виникнення та зміцнення легальних владних і представницьких структур, а й неформальних норм та відносин. Одним із проявів неформальних компонентів влади у місті є корупція. Велика частина городян вважає, що корупція дуже поширена в управлінні містом. Дослідження виявило стурбованість городян цією проблемою. Вивчалося три аспекти ставлення городян до корупції: міра впливу корупційних сил, важливість цієї проблеми в очах городян, міра поширення корупції в управлінні містом. На думку городян, це найбільш впливовий фактор міської влади. Майже половина городян вважає проблему корупції в управлінні містом однією з найважливіших. Але корупція настільки складне явище, що її не можна оцінювати однозначно негативно. Є підстави вважати, що вона принаймні функціональна у вирішенні певного кола питань. Виступаючи в публічній (офіційній) сфері об'єктом повсюдного і загального осуду і переслідування, корупція в реальності є одним із соціальних та економічних (розподільних) інститутів. Інституціоналізація нових владних відносин передбачає поступове витиснення таких неформальних норм і заміну їх легальними.

Одним із радикальних засобів подолання корупції у діяльності місцевих органів влади є відкритість та прозорість здійснення влади в місті, чому значно сприяє інформатизація останнього.

Інформатизація міста розглядається в роботі як механізм міської інституціоналізації. Інформатизація міста - це соціально-економічний і науково-технічний процес формування і використання інформаційних ресурсів міста, засобів доступу до них для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав жителів та органів влади міста.

Технологія інституціоналізації інформаційної сфери міста включає певний алгоритм, який дає змогу домогтися закріплення у формі законів, норм, а також у звичках владних структур міста та громадян використання сучасних електронних засобів комунікації та комп'ютерної техніки для обміну інформацією, її обробки, прийняття рішень та інших функцій, що притаманні “електронному місту”. Одним із завдань інформатизації міста є розвиток інформаційної культури городян, подолання інформаційної нерівності, забезпечення можливостей використання інформаційно-комп'ютерної техніки жителями міста. Без цієї умови процес інституціоналізації буде неповним і незавершеним.

ВИСНОВКИ

Оскільки соціальна проблема полягає у невідповідності між формально-юридичним статусом міської громади та її реальним станом, тобто у відсутності реальної суб'єктності міської громади, а наукова проблема полягає в недостатній соціологічній рефлексії щодо особливостей процесу інституціоналізації соціального простору міста, то в процесі дослідження було доведено, що особливості процесу інституціоналізації визначаються багато в чому соціокультурними характеристиками нашого соціуму, тією інституціональною матрицею, що йому притаманна. Основним результатом проведеного дослідження є визначення характеристик соціокультурних чинників та умов інституціоналізації соціального простору міста.

Місто розглядається як соціальний інститут. Ядром соціальної організації міста є територіальна громада. Однак цей інститут ще не достатньо сформований. Через слабку ідентифікацію з громадою більшості жителів громада не в змозі реально бути носієм влади. Це зумовлює незакінченість інституціоналізації соціального простору міста. Еволюція міста як соціального інституту полягає в зміцненні демократичних засад у здійсненні міської влади, розвитку соціального партнерства, упорядкуванні соціальних відносин міста, наданні більшій відкритості влади, інформатизації міста, зміні ментальності городян. Інституціоналізація нових соціальних відносин у місті відбувається на тлі загальносоціальних трансформацій у країні. Рівень інституціоналізації найбільш значущих відносин, а саме відносин власності, ще не є високим. Тільки тоді, коли він досягне достатнього рівня, прискоряться процеси інституціоналізації в інших сферах соціальних відносин.

У дисертаційній роботі досліджені соціокультурні фактори інституціональної трансформації на регіональному рівні, які полягають у ментальності городян, процесах міської соціалізації, ідентифікації, наявності елементів міського відчуження тощо. Актуальним є сприяння процесам, що об'єднують городян у громаду. Це формування компонентів та умов ідентифікації з громадою, формування почуття міської спільноти, запропонування спільної мети - перспективи розвитку міста. Місто розглядається також як локус життєвого світу. Місто - це середовище, у якому здійснюється соціальна дія, суспільне життя. Місто - це не тільки соціальне тло, це ще простір, що освоюється людиною в процесі проходження нею своїх життєвих циклів.

Вираженням слабкої міської ідентифікації є міське відчуження. Воно означає відокремлення жителя міста в соціальному просторі міста. Міське відчуження виявляється в емоційно негативному ставленні до нього, у різкій недовірі до міської влади, у небажанні брати участь у міському житті, у бажанні виїхати з міста, у відсутності гордощів за своє місто тощо.

Важливою функцією міста є забезпечення умов для соціалізації. Вона охоплює процес становлення мешканця як суб'єкта міських відносин і міської діяльності, насамперед, шляхом оволодіння особою відповідними знаннями, цінностями, нормами, орієнтаціями, зразками міської поведінки. Внаслідок міської соціалізації формується міська свідомість, певний рівень міської культури. Процеси міської соціалізації забезпечують становлення міської громадськості, тобто почуття відповідальності за місто, причетності до його долі, формування активної громадянської позиції у вирішенні міських проблем.

Життя в місті формує відповідну міську ментальність. Згідно з дослідженням, рисами міської ментальності є любов до свого міста, яка супроводжується негативними його оцінками. Мешканці міста відчувають невпорядкованість міського життя, недовіру до міської влади. Городянам притаманна специфічна байдужість, що не є результатом моральної незрілості, а викликана перенасиченістю соціальних зв'язків. У місті існує соціокультурна диференціація між городянами із традиціоналістською та модерною свідомістю.

Інституціоналізація соціального простору міста відбувається завдяки певним управлінським зусиллям із застосуванням різних технологій та засобів упорядкування міського життя. Одним з інструментів упорядкування владних і соціальних відносин у місті є Статут міста. Він враховує місцеві особливості й дає змогу легітимізувати відносини між різними міськими інституціями. Важливим компонентом соціального простору міста є соціальні організації підприємств та установ міста. Одним із механізмів упорядкування відносин у соціальних організаціях є соціальне партнерство. Подальша інституціоналізація соціального партнерства передбачає подолання бюрократизації у цій сфері та врахування реальних відносин між суб'єктами переговорного процесу.

Під процеси інституціоналізації підпадає не тільки офіційна сфера стосунків, а й неофіційна, неформальна. Вагомою частиною неформальних суспільних відносин є корупція. Певний час вона залишиться як зло, яке неможливо викорінити через універсальність його поширення. Але можна констатувати певну функціональність корупції та інших нелегітимних компонентів влади у вирішенні деякого кола питань.

Перспективним засобом інституціональної трансформації в місті є його інформатизація. Важливим є формування у свідомості городян потреби та навичок використання засобів сучасної комунікативної та комп'ютерної техніки для участі у вирішенні міських питань. Інституціоналізація виступає як важливе завдання і підсумок соціальної трансформації. Легітимізація нових інститутів багато в чому залежить від зміни бачення соціального світу. Тому проблеми ментальності та інших соціокультурних компонентів відіграють значну роль в інституціоналізації нових відносин у місті. Упорядкування соціального простору міста забезпечує підґрунтя інституціональної трансформації на регіональному рівні суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Белоусов В.Г. Особенности формирования лидерства в современном украинском обществе // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики: Міжвузівский збірник наукових праць. - Київ - Запоріжжя - Одеса: Вид-во ГУ “ЗІДМУ”, 2003. - Вип.20. - С. 7-14.

2. Белоусов В.Г. Коррупция как экономический и социальный институт в Украине // Грани. - 2003. - №3. - С.114-117.

3. Белоусов В.Г. Политический процесс в Украине в контексте социологической теории П. Бурдье //Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики: Міжвузівский збірник наукових праць. - Київ - Запоріжжя - Одеса: Вид-во ГУ “ЗІДМУ”, 2004. - Вип.22. - С. 23-30.

4. Белоусов В.Г. Институализация социального пространства региона // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики: Міжвузівский збірник наукових праць. - Київ - Запоріжжя - Одеса: Вид-во ГУ “ЗІДМУ”, 2004. - Вип.23. - С. 19-24.

5. Бєлоусов В.Г. Повсякденність як механізм міської інституціоналізації // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П.Бех. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - Вип.38. - С. 223-330.

6. Белоусов В.Г. Інформатизація міста як аспект міської інституціоналізації. // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. Міжвузівский збірник наукових праць. - Київ - Запоріжжя - Одеса: Вид-во ГУ “ЗІДМУ”, 2005. - Вип.27. - С. 18-24.

АНОТАЦІЯ

Бєлоусов В.Г. Інституціоналізація соціального простору міста: соціокультурний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - Спеціальні та галузеві соціології. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2005.

Дисертаційне дослідження містить результати теоретичного та емпіричного вивчення соціокультурних аспектів інституціоналізації соціального простору міста. Аналізуються риси та функції міста як соціального інституту, соціально-політичний контекст інституціоналізації соціального простору міста. Розглядаються соціокультурні аспекти становлення суб'єктності територіальної громади міста, зокрема вплив повсякденності на міську інституціоналізацію, сутність та якості міської соціалізації, ментальність жителів великого міста. Досліджено феномен міського відчуження. Розглядаються механізми інституціоналізації нових соціальних відносин, зокрема Статут міста, соціальне партнерство, корупція, інформатизація міста.

Ключові слова: соціологія міста, соціальний інститут, інституціоналізація, соціальний простір, соціокультурні аспекти, територіальна громада, повсякденність, соціалізація, ментальність, відчуження, Статут міста, соціальне партнерство, корупція, інформатизація міста

АННОТАЦИЯ

Белоусов В. Г. Институционализация социального пространства города: социокультурный аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - Специальные и отраслевые социологии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2005.

Диссертационное исследование содержит результаты теоретического и эмпирического изучения социокультурных аспектов институционализации социального пространства города, которые состоят в ментальности горожан, процессах городской социализации, идентификации, наличии элементов городского отчуждения и др.

Исследовательская проблема складывалась в установлении причин несоответствия между формально-юридическим статусом городской общины и его реальным состоянием, то есть отсутствием реальной субъектности городской общины. В процессе исследования было доказано, что особенности процесса институционализации определяются во многом социокультурными характеристиками нашего социума, той институциональной матрицей, которая ему присуща.

Город рассматривается как социальный институт. Ядром социальной организации города является территориальная община. Однако этот институт еще не достаточно сформирован. Из-за слабой идентификации с общиной большинства жителей община не в состоянии реально быть носителем власти. Это обусловливает незаконченность институционализации социального пространства города. Эволюция города как социального института состоит в укреплении демократических основ в осуществлении городской власти, развитии социального партнерства, упорядочении социальных отношений города, предоставлении большей открытости власти, информатизации города, изменению ментальности горожан.

Актуальным является содействие процессам, которые объединяют горожан в общину. Это формирование компонентов и условий идентификации с общиной, формирование чувства городской общности, предложение общей цели - перспективы развития города. Город рассматривается также как локус жизненного мира. Город - это среда, в которой осуществляется социальное действие и протекает жизнь. Город - это социальный фон, пространство, которое осваивается человеком в процессе прохождения им своих жизненных циклов.

Выражением слабой городской идентификации является городское отчуждение. Оно означает обособление жителя города в социальном пространстве города. Городское отчуждение обнаруживается в эмоционально отрицательном отношении к нему, в резком недоверии к городской власти, в нежелании принимать участие в городской жизни, в желании выехать из города, в отсутствии гордости за свой город и т.п.

Жизнь в городе формирует соответствующую городскую ментальность. В соответствии с исследованием, чертами городской ментальности является любовь к своему городу, которая сопровождается отрицательными его оценками. Жители города ощущают неустроенность городской жизни, недоверие к городской власти. Горожанам присуще специфическое равнодушие, которое не является результатом моральной незрелости, а вызвано перенасыщенностью социальных связей. В городе существует социокультурная дифференциация между горожанами с традиционалистским и модерным сознанием.

Под процессы институционализации подпадает не только официальная сфера отношений, но и неофициальная, неформальная. Весомой частью неформальных общественных отношений является коррупция. Определенное время она останется в качестве зла, которое невозможно искоренить из-за универсальности его распространения.

Институционализация социального пространства города происходит благодаря определенным управленческим усилиям с применением разных технологий и средств упорядочения городской жизни.

Инструментами упорядочения властных и социальных отношений в городе является Устав города, социальное партнерство, информатизация города.

Упорядочение социального пространства города является условием институциональной трансформации на региональном уровне общества.

Ключевые слова: социология города, социальный институт, институционализация, социальное пространство, социокультурные аспекты, территориальная община, повседневность, социализация, ментальность, отчуждение, Устав города, социальное партнерство, коррупция, информатизация города.

ANNOTATION

Belousov V. Institutionalisation of the social space of the city: sociocultural aspect. - The Manuscript.

The Thesis on candidate degree competition of the sociological sciences on speciality 22.00.04 - Special and Branch sociology - Kyev National University by Taras Shevchenko. - Kyev, 2005.

Dissertation study contains the results theoretical and empirical study sociocultural aspects of the institutionalisation of the social space of the city. They are analysed line and functions of the city as social institute, social-political context institutionalisation social space of the city. It is considered sociocultural aspects formations of the city territorial commune, in particular, city institutionalisation , essence and characteristic of city socialisation, mentality of the inhabitants of the big city. The Explored phenomenon of the town estranging. It is considered the mechanisms of the institutionalisation of the new social relations, in particular, Charter of the city, social partnership, corruption, informatisation of the city.

Keywords: sociology of the city, social institute, institutionalisation, social space, sociocultural aspects, territorial community, socialisation, mentality, estranging, Charter of the city, social partnership, corruption, informatisation of the city.

Размещено на Allbest.ru