Зміни чисельності російськомовного населення в Україні наприкінці XX - на початку XXI століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміни чисельності російськомовного населення в Україні наприкінці XX - на початку XXI ст.

Скляр В.М

Перед сучасною українською соціогуманітаристикою стоять завдання, пов'язані зі всебічним вивченням українського суспільства. Доволі актуальним залишається дослідження етномовної структури населення, важливі зміни в якій відбулися зі здобуттям Україною незалежності. Тривалий час означена проблематика перебувала поза увагою науковців, і тому зберігаються міфологеми радянських часів в оцінці не лише минулого, але й сучасного мовного середовища України. Зокрема, свідомо перебільшується чисельність російськомовного населення і, навпаки, занижується чисельність україномовного населення. Дражливе «мовне» питання актуалізується напередодні всіх виборів останніх років і активно використовується як дієвий засіб електоральної мобілізації. Лише об'єктивний аналіз мовного середовища України, в цілому, і змін чисельності україномовного та російськомовного населення, зокрема, опертий на реальні статистичні дані, унеможливить безпідставні спекуляції стосовно «мовного» питання.

Етномовні процеси належить до тих сфер, вивченням яких займаються представники не однієї, а декількох соціогуманітарних наук. Провідна роль в етномовних студіях належить етнологам та мовознавцям (соціолінгвістам). У доробку етнологів В.К. Борисенко [1], В.Б. Євтуха [3], В.П. Капелюшного [6], В.І. Наулка [12] знайшло відображення дослідження змін етнічного складу населення. Мовна ситуація в сучасній Україні та історичні чинники, які її зумовили, посідають чільне місце в мовознавчих студіях Л.Т. Масенко [11], А.Г. Погрібного [15], Я.К. Радевича-Вінницького [16], О.Б. Ткаченка [19]. He залишилися осторонь етномовної тематики географи М.С. Дністрянський [2],PM. Лозинський [9], соціологиГ.М. Залізняк [4],В.Є. Хмелько [20], демограф В.Т. Зінич[5], філософ B.C. Крисаченко [8], політологи В.О. Котигоренко [7], О.М. Майборода [10]. Отже, за останні два десятиліття в Україні досягнутий істотний приріст наукових знань в дослідженні етномовних процесів. Найбільш повні і всеохоплюючі дані щодо етнічного складу та мовної структури населення надають переписи. Лише об'єктивний науковий аналіз статистичних матеріалів дає можливість встановити реальний стан етномовного середовища України. Важливе значення для виявлення територіальних відмінностей етномовних процесів має проведення порівняльного аналізу змін чисельності російськомовного населення на тлі динаміки чисельності україномовного населення, росіян та всього населення. На основі аналізу статистичних матеріалів переписів населення 1989 [13] та 2001 [14] рр. підготовлена таблиця [18] і проводиться дослідження етномовних процесів в Україні наприкінці XX на початку XXI ст.

Україна. Загальна чисельність російськомовного населення в Україні зменшилася з 16 898 273 осіб у 1989 році до 14 273 670 осіб у 2001 році, тобто на 15,53% (2 624 603 особи). Темпи скорочення чисельності російськомовного населення за 1989-2001 pp. виявилися істотно вищими, ніж україномовного населення не лише у відносних, але й навіть і в абсолютних показниках 2,09% (694 397 осіб). Чисельність російськомовного населення скорочувалася значно інтенсивніше, ніж усього населення України на 6,24% (3 211 132 особи) [18].

Частка російськомовних серед скорочення чисельності всього населення за 19892001 pp. становила 81,73% [17]. Тобто, загальна чисельність населення України за цей час зменшилася переважно за рахунок російськомовного населення. Його чисельність скорочувалася істотно повільніше, ніж чисельність росіян, як у відносних (15,53% та 26,61%), так і в абсолютних показниках (2 624 603 особи та 3 021 441 особа) [18].

Динаміка чисельності російськомовного населення мала істотні територіальні відмінності. Західна Україна. Незважаючи на те, що в Західному регіоні чисельність російськомовних залишалася найменшою, порівняно з іншими регіонами, найвищі темпи скорочення їхньої чисельності (у відносних показниках) спостерігалися якраз у західних областях. У 1989 році його чисельність на Заході України становила 617 469 осіб, а в 2001 році зменшилася до 280 142 особи, тобто на 54,63% (337 327 осіб) [18]. Частка регіону серед скорочення чисельності всього російськомовного населення за 1989-2001 pp. становила 12,85%. Однак, рівень частки регіону серед російськомовного населення України виявився істотно нижчим лише 1,96% у 2001 році [17].

На тлі скорочення чисельності російськомовних в Західній Україні спостерігалося зростання чисельності україномовних на 2,20% (190 289 осіб). Темпи скорочення чисельності російськомовних виявилися також істотно вищими, ніж всього населення не лише у відносних (54,63% та 1,60%), але й в абсолютних показниках (337 327 осіб та 160 807 осіб). Тому загальна чисельність населення регіону за 1989-2001 pp. зменшилася винятково за рахунок російськомовних. На відміну від трьох інших регіонів, на Заході України чисельність російськомовного населення скорочувалася інтенсивніше, ніж росіян, відповідно, 54,63% (337 327 осіб) та 47,98% (235 970 осіб) [18].

Найбільш високі темпи скорочення чисельності російськомовного населення не лише в Західному регіоні, але й серед усіх областей України спостерігалися в трьох галицьких областях: Івано-Франківській на 62,87% (42 301 особу), Львівській на 59,12% (142 154 особи), Тернопільській на 53,79% (15 785 осіб). Істотне зменшення відбулося також і в інших чотирьох областях: Волинській на 51,16% (27 759 осіб), Чернівецькій на 50,97% (50 354 особи), Рівненській на 50,70% (32 876 осіб), Закарпатській на 41,75% (26 098 осіб). У Тернопільській області чисельність російськомовного населення скорочувалася інтенсивніше, ніж україномовного, відповідно, 53,79% та 1,11% [18]. Частка російськомовних серед скорочення чисельності всього населення Тернопільщини складала 61,97% [17]. В інших шести областях на тлі скорочення чисельності російськомовних спостерігався приріст чисельності україномовних. У всіх семи західних областях чисельність російськомовного населення скорочувалася інтенсивніше, ніж росіян [18].

Центральна Україна. Серед чотирьох регіонів найбільш істотного скорочення в абсолютних показниках зазнала чисельність російськомовного населення в Центральному регіоні: з 2 811 285 осіб у 1989 році до 1 699 644 осіб у 2001 році, тобто на 39,54% (1 І11 641 особу) [18]. Частка регіону серед скорочення чисельності російськомовного населення в Україні становила 42,35%. При цьому, рівень частки Центру серед усього російськомовного населення України залишався значно нижчим лише 91%у 2001 році [17].

На тлі інтенсивного скорочення чисельності російськомовних за 1989-2001 pp. у Центральній Україні, зменшення чисельності україномовного населення досить незначне лише 0,62% (86 072 особи). Темпи скорочення чисельності російськомовних в регіоні виявилися істотно вищими, ніж усього населення 7,04% [18]. Частка російськомовних серед скорочення чисельності всього населення регіону становила 93,81 % [ 17]. Тобто, загальна чисельність населення Центральної України зменшилася за 1989-2001 pp. в основному за рахунок російськомовних. При цьому, темпи скорочення їхньої чисельності в Центральному регіоні, як і в Західному, були навіть вищими, ніж росіян, відповідно, 39,54% та 37,78% [18].

Динаміка чисельності російськомовного населення дещо відрізнялася за окремими центральними областями. Більш істотне скорочення його чисельності спостерігалося в правобережних областях: Хмельницькій на 51,86% (62 848 осіб), Житомирській на 50,71% (93 958 осіб), Вінницькій на 49,60% (82 215 осіб), Черкаській на 40,87% (64 346 осіб), Кіровоградській-на 39,33% (73 129 осіб), Київській-на 37,91% (79 711 осіб). Найбільш значне скорочення в абсолютних показниках в Україні відбулося в Києві на 409 370 осіб (38,69%). Дещо нижчими темпами зменшилася їхня чисельність в лівобережних областях: Сумській на 34,04% (103 754 особи), Чернігівській на 33,84% (64 874 особи), Полтавській -на 33,53% (77 436 осіб). Скорочення чисельності російськомовних у відносних показниках у всіх центральних областях відбувалося значно інтенсивніше, ніж україномовних. Однак у Черкаській та Чернігівській областях в абсолютних показниках чисельність російськомовних зменшувалася повільніше, ніж україномовних. У Києві чисельність україномовних зростала на тлі зменшення числа російськомовних [18].

Темпи скорочення чисельності російськомовного населення в кожній із дев'яти областей Центральної України залишалися істотно вищими, ніж усього населення. Доволі значним був і рівень частки російськомовних серед скорочення загальної чисельності населення цих областей за 1989-2001 pp.: Сумської 79,36%, Кіровоградської 71,42%, Київської 70,3 5%, Хмельницької 66,22%, Житомирської 63,39%, Полтавської 60,73%, Вінницької 52,42%, Черкаської 49,87%, Чернігівської 36,71%. Темпи скорочення чисельності російськомовного населення в семи областях регіону були вищими, ніж росіян. Лише в Полтавській та Сумській областях це співвідношення було протилежним [18].

Західна та Центральна Україна. Чисельність російськомовного населення в Західного та Центрального регіонів зменшилася з 3 428 754 осіб у 1989 році до 1 979 786 осіб у 2001 році, тобто на 42,26% (1 448 968 осіб) [18]. Частка цих двох регіонів серед скорочення чисельності всього російськомовного населення за 1989-2001 рр. становила 55,21%. При цьому, в територіальному розміщенні російськомовного населення в Україні в 2001 році рівень частки цих двох регіонів залишався вчетверо меншим 13,87% [17]. На тлі інтенсивного скорочення чисельності російськомовних в Західній та Центральній Україні за 1989-2001 рр. спостерігалося незначне збільшення чисельності україномовних на 0,46% (104 217 осіб) (за рахунок західних областей та Києва) [18].

Чисельність всього населення Західного та Центрального регіонів скорочувалася повільніше, ніж російськомовного населення, не лише у відносних, але й в абсолютних показниках, відповідно, на 5,07% (1 345 817 осіб) та 42,26% (1 448 968 осіб). Тобто, загальна чисельність населення цих двох регіонів за 1989-2001 рр. зменшилася винятково за рахунок російськомовних. Чисельність російськомовного населення в Західному та Центральному регіонах за цей час зменшувалася дещо інтенсивніше, ніж росіян, відповідно, 42,26% та 40,01% [18]. Південна Україна. Хоча чисельність російськомовного населення в Південному регіоні залишалася істотно більшою, ніж у Західному та Центральному регіонах разом взятих, однак темпи його скорочення за 1989-2001 рр. виявилися нижчими. Так, у 1989 році чисельність російськомовних на Півдні України становила 6 521 567 осіб, а в 2001 році скоротилася до 5 647 175 осіб, тобто на 13,41% (874 392 особи) [18]. Частка регіону серед скорочення їхньої чисельності в цілому в Україні за 1989-2001 рр. складала 33,32%. Ця частка поступалася рівню частки Південного регіону серед усього російськомовного населення України в 2001 році 39,56% [17].

Темпи скорочення російськомовного населення в Південній Україні за 1989-2001 рр. як у відносних, так і в абсолютних показниках, виявилися істотно вищими, ніж україномовного населення, відповідно, 13,41% (874 392 особи) та 0,89% (58 125 осіб). Цри цьому, темпи скорочення чисельності російськомовних у регіоні також були вищими як у відносних, так і в абсолютних показниках, ніж усього населення 5,78% (783 395 осіб). Тому скорочення загальної чисельності населення Південної України за 1989-2001 рр. відбулося переважно за рахунок російськомовних. На відміну від Західного та Центрального регіонів, на Півдні України чисельність російськомовного населення скорочувалася повільніше, ніж чисельність росіян, відповідно, 13,41% (874 392 особи) та 23,56% (1 049 950 осіб) [18].

У південних областях спостерігалися відмінності в темпах зменшення чисельності російськомовних. Істотного скорочення зазнала їхня чисельність в чотирьох областях: Херсонській на 22,50% (84 603 особи), Дніпропетровській на 21,13% (304 449 осіб найвищий рівень в абсолютних показниках в Україні після Києва), Миколаївській на 17,58% (78 819 осіб), Одеській на 16,60% (205 051 особу). Меншими темпами скорочувалася в Запорізькій області на 8,28% (83 831 особу) та в Криму на 5,86% (117 639 осіб). У Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, як і в Західному регіоні та Києві, чисельність російськомовних скорочувалася на тлі приросту чисельності україномовних. У Запорізькій області, як і в цілому в Україні, темпи скорочення числа російськомовних виявилися вищими, ніж україномовних. І лише в Криму, навпаки, чисельність перших скорочувалася повільніше, ніж чисельність других, відповідно, 5,86% та 31,26% [18].

У всіх південних областях та в Криму темпи скорочення чисельності російськомовних виявилися вищими, ніж усього населення. В Одеській, Миколаївській, Херсонській областях загальна чисельність населення зменшилася за 1989-2001 pp. винятково за рахунок російськомовного населення [18]. Частка російськомовних серед скорочення чисельності всього населення становила в Дніпропетровській області 98,64%, Запорізькій 56,95% [17]. Темпи скорочення чисельності російськомовного населення в усіх південних областях та в Криму виявилися нижчими, ніж росіян [18].

Східна Україна. Серед чотирьох регіонів найбільше зосередження російськомовного населення спостерігалося на Сході України. Однак темпи скорочення їхньої чисельності за 1989-2001 pp. виявилися найменшими як у відносних, так і в абсолютних показниках, порівняно з трьома іншими регіонами. У 1989 році чисельність російськомовного населення в регіоні становила 6 947 952 особи, а в 2001 році зменшилася до 6 646 709 осіб, тобто на 4,34% (301 243 особи) [18]. Частка регіону серед скорочення загальної чисельності російськомовного населення за 1989-2001 pp. досить незначна лише 11,48%. Для порівняння, рівень частки Сходу серед російськомовного населення в України вчетверо вищий 46,57% у 2001 році [17].

На відміну від трьох інших регіонів, темпи скорочення чисельності російськомовного населення в Східній Україні були нижчими не лише у відносних, але й в абсолютних показниках, порівняно з україномовним населенням, відповідно, 4,34% (301 243 особи) та 17,53% (740 489 осіб). Темпи скорочення чисельності російськомовних у регіоні були меншими, ніж усього населення 9,54% [18]. Частка російськомовних серед скорочення чисельності всього населення Східного регіону за 1989-2001 pp. становила 27,84% [17]. Тобто, на відміну від трьох інших регіонів, загальна чисельність населення Сходу України скоротилася переважно не за рахунок російськомовного населення, а завдяки україномовному. До того ж, темпи скорочення чисельності російськомовного населення в регіоні за 1989-2001 pp. були істотно нижчими, ніж росіян, відповідно, 4,34% та 23,04% [18].

Напрями змін чисельності російськомовних відрізнялися за областями Східного регіону. Так, у Харківській області їхня чисельність скоротилася на 16,08% (245 735 осіб третій показник в абсолютних даних після Києва та Дніпропетровщини), Луганській на 4,22% (77 119 осіб). Лише в одній області України (Донецькій) за 1989-2001 pp. спостерігалося незначне зростання їхньої чисельності на 0,60% (21 611 осіб) [18].

У Харківській області темпи скорочення чисельності російськомовних (на 16,08%) виявилися істотно вищими, ніж україномовних (2,91%) та всього населення (8,78%) [18]. Загальна чисельність населення Харківщини за цей час зменшилася переважно за рахунок російськомовних, частка останніх становила 82,12% [17]. Ще більш інтенсивно, ніж чисельність російськомовного населення, скоротилася чисельність росіян на 29,61% (312 182 особу) [18].

Дещо інша ситуація склалася в Донбасі. Зокрема, у Луганській області російськомовне населення скорочувалося значно повільніше (4,22%), ніж україномовне (23,46%) та все населення (11,06%) [18]. Частка російськомовних серед скорочення чисельності всього населення області за 1989-2001 рр. становила 24,34% [17]. Чисельність росіян у Луганській області скоротилася за цей час на 22,46% (287 218 осіб) [18].

У Донецькій області незначне зростання чисельності російськомовного населення відбулося на тлі досить істотного скорочення чисельності україномовного населення на 28,35%, і як наслідок цього, і всього населення на 9,15%. Тобто, на відміну від інших областей, загальна чисельності населення Донеччини за 1989-2001 рр. зменшилася не за рахунок російськомовного, а завдяки україномовному населенню. При цьому, на відміну від російськомовного населення, чисельність росіян в Донецькій області зазнала істотного скорочення на 20,37% (471 692 особи) [18].

Південна та Східна Україна. Загальна чисельність російськомовного населення в Південно-Східній Україні зменшилася з 13 469 519 осіб у 1989 році до 12 293 884 осіб у 2001 році, тобто на 8,73% (1 175 635 осіб) [18]. Частка Півдня та Сходу серед скорочення чисельності російськомовного населення в Україні за 1989-2001 рр. становила 44,83%. При цьому, рівень частки Південного та Східного регіонів серед усього російськомовного населення в Україні в 2001 році був майже вдвічі вищим 86,13% [17].

Темпи скорочення чисельності російськомовних (8,73%) в Південно-Східній Україні виявилися вищими, ніж україномовних (7,44%) та всього населення (7,49%) [18]. Частка російськомовних серед скорочення чисельності всього населення Півдня та Сходу України за 1989-2001 рр. становила 63,03% [17]. Тобто, загальна чисельність населення двох цих регіонів зменшилася переважно за рахунок російськомовних. Однак, на тлі досить незначного скорочення чисельності російськомовного населення в Південно-Східній Україні за 1989-2001 рр. спостерігалося істотне зменшення чисельності росіян, відповідно, на 8,73% (1 175 635 осіб) та 23,29% (2 121 042 особи) [18].

Таким чином, аналіз статистичних матеріалів переписів населення 1989 та 2001 рр. дозволив дослідити зміни чисельності російськомовного населення в Україні та встановити істотні територіальні відмінності цих змін. За радянських часів визначальною ознакою етнічних процесів в Україні стало інтенсивне зростання чисельності російськомовного населення за рахунок масової міграції росіян (за 1926-1989 рр. їхня чисельність збільшилася з 3 млн. до 11,3 млн. осіб), а також мовної асиміляції (зросійщення) українців та представників етнічних меншинних груп, окрім росіян.

Зі здобуттям Україною незалежності етнічні процеси набули природного характеру, тому спостерігалося інтенсивне скорочення чисельності росіян та російськомовного населення, і не лише завдяки міграційним та депопуляційним процесам, а головним чином унаслідок зміни етномовної ідентичності. Особи, що походили з екзогамних (етнічно змішаних родин), насамперед з українсько-російських, за переписом 1989 року ідентифікували себе росіянами, а в 2001 році змінили етномовну самоідентифікацію на користь українців та визнали рідною українську мову. Тому за такий досить короткий термін і відбулося інтенсивне скорочення чисельності росіян та російськомовного населення.

Виявилася така закономірність, чим меншою була чисельність російськомовного населення, тобто там де спостерігався переважно дисперсний тип розселення, тим інтенсивніше вона скорочувалася за 1989-2001 рр. (Західна та Центральна Україна).

І, навпаки, чим більшою була чисельність російськомовного населення, тим меншими темпами вона зазнавала скорочення (Південна та Східна Україна). І лише в Донецькій області, як інерція радянських часів, спостерігалося, хоча й незначне, але все-таки зростання чисельності російськомовного населення.

При цьому, зберігалися відмінності у темпах скорочення чисельності російськомовного населення та росіян між Західним та Центральним регіонами з одного боку та Південним та Східним з іншого. У центральних, а особливо в західних областях серед представників етнічних меншинних груп в умовах дисперсного розселення розгорнулися процеси природної мовної асиміляції, окрім того значна частина зросішцених за мовою українців повернулася до української мови. Тому в Західній та Центральній Україні чисельність російськомовного населення скорочувалася інтенсивніше, ніж росіян.

У південних та східних областях чисельність російськомовного населення зменшувалася повільніше, ніж чисельність росіян, бо в урбаністичному середовищі Півдня та Сходу сучасної України, насамперед в обласних центрах, як і за радянських часів, залишається домінування російської мови. Визнати себе українцем за походженням значно простіше, ніж відновити втрачену мову. Тому в Донецькій області, де найбільше зберігається інерція мовних процесів радянської доби, на тлі інтенсивного скорочення чисельності росіян спостерігалося зростання чисельності російськомовного населення (переважно за рахунок зросішцених за мовою українців).

Темпи скорочення чисельності російськомовного населення в цілому Україні за 1989-2001 pp. були істотно вищими, ніж україномовного населення. При цьому, в десяти областях (шести західних та чотирьох південних) і Києві скорочення чисельності російськомовних відбувалося на тлі зростання чисельності україномовних. У 12-ти областях (усіх дев'яти центральних, західній Тернопільській, південній Запорізькій, східній Харківській), як і в цілому в Україні, чисельність російськомовних скорочувалася інтенсивніше, ніж україномовних. У Луганській області та в Криму російськомовне населення зменшувалося повільніше, ніж україномовне. І лише в Донецькій області відбулося збільшення чисельності російськомовного населення на тлі інтенсивного зменшення чисельності україномовного населення. Переважно за рахунок російськомовного населення за 1989-2001 pp. відбулося скорочення загальної чисельності населення як у цілому в Україні, так і в більшості областей, за винятком Донбасу та Криму.

Таблиця. Зміни чисельності російськомовного населення, україномовного населення, росіян за 1989-2001 pp.

Отже, порівняльний аналіз динаміки чисельності російськомовного населення з україномовним населенням, росіянами та всім населенням за 1989-2001 pp. призвів до виявлення територіальних відмінностей в етномовних процесах в Україні наприкінці XX на початку XXI ст. Для подальших наукових студій залишається важливим дослідження динаміки чисельності російськомовного населення як в урбаністичному середовищі, так і в селах, щоб точніше визначити поселенські особливості цих змін.

мовний населення територіальний перепис

Список використаних джерел

Борисенко В.К. Етнічний склад населення України / В.К. Борисенко // Українська етнологія / За ред. В.К. Борисенко. К. : Либідь, 2007. С. 60-69.

Дністрянський М.С. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики і М.С. Дністрянський. Львів : Літопис, 2006. 490 с.

Євтух В.Б. Етнонаціональна структура українського суспільства : довідник / В.Б. Євтух, В.П. Трощинський, К.Ю. Галушко, К.О. Чернова. К. : Наук, думка, 2004. 344 с.

Залізняк Г.М. Мовні орієнтації та цивілізаційний вибір українців / Г.М. Залізняк // Мовна політика та мовна ситуація в Україні : Аналіз і рекомендації / За ред. Ю. Бестерс-Дільгер. К. : Вид. дім «КМА», 2008. С. 132-166.

Зінич В.Т. Сучасні етнодемографічні процеси в Україні / В.Т. Зінич. К. : РВПС України HAH України, 2004. 67 с.

Капелюшний В.П. Історичні та етнічні основи розвитку української нації у XX на початку XXI ст. / В.П. Капелюшний і і Українська етнологія / За ред. В.К. Борисенко. К. : Либідь, -С. 2143.

Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні : політологічний концепт / В.О. Котигоренко. К. : Світогляд, 2004. 726 с.

Крисаченко B.C. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри / B.C. Крисаченко. К. : НІСД, 2005. 368 с.

Лозинський P.M. Мовна ситуація в Україні (суспільно-географічний погляд) / P.M. Лозинський. Львів : Вид-во ЛНУ ім. І. Франка, 2008. 497 с.

Майборода О.М. Мовна ситуація в Україні : між конфліктом і консенсусом /О.М. Майборода, Ю.І. Шаповал, О.І. Вишняк та ін. K.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Kypaca HAH України, -398 с.

Масенко Л.Т. Мова і суспільство : постколоніальний вимір / Л.Т. Масенко. К. : Вид. дім «КМА», 2004. 163 с.

Наулко В. І. Хто і відколи живе в Україні / В.І. Наулко. К. : Гол. спец. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1998. 80 с.

Національний склад населення України. Ч. І (заданими Всесоюзного перепису населення року). К. : Мінстат України, 1991. -- 219 с.; Національний склад населення України. Ч. II (по Кримській APCP та областях) : за даними Всесоюзного перепису населення 1989 року. K.: Мінстат. України, 1992. 509 с.

Національний склад населення України та його мовні ознаки за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / За ред. О.Г. Осауленка. -К. : Держкомстат України, 2003. -246 с.

Погрібний А.Г. Світовий мовний досвід та українські реалії / А.Г. Погрібний. К. : Meдобори, 2003. 72 с.

Радевич-Винницький Я.К. Глобалізація і мовно-інформаційний простір в Україні / Я.К. Радевич-Винницький. Дрогобич : Відродження, 2005. 280 с.

Розрахунки за статистичними даними переписів 1989 та 2001 рр.

Ткаченко О.Б. Українська мова і мовне життя світу / О.Б. Ткаченко. К. : Спалах, 2004. 272 с.

Хмелько В.Є. Лінгво-етнічна структура України : регіональні особливості й тенденції змін за роки незалежності / В.Є. Хмелько // Наук, записки НаУКМА. Т. 32. Соціологічні науки.-2004.-С. 3-15.

Размещено на Allbest.ru