Теоретико-методологічні засади вивчення соціально-просторової організації міста (становлення та розвиток)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Теоретико-методологічні засади вивчення соціально-просторової організації міста (становлення та розвиток)

Ходько Наталія Костянтинівна

АНОТАЦІЯ

просторовий місто постсоціалістичний

Ходько Н.К. Теоретико-методологічні засади вивчення соціально-просторової організації міста (становлення і розвиток). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціалістю 22.00.01 - теорія та історія соціології. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2002.

Дисертацію присвячено формуванню теоретичних і методологічних підходів до вивчення просторової організації сучасного постсоціалістичного міста. Представлено систематизацію теоретичних моделей просторової організації міста, що сформувалися в світовій соціології міста. Виявлено специфіку просторової організації соціалістичного міста. Розроблено комплексний підхід до аналізу соціально-просторової структури постсоціалістичного міста, запропоновано напрямки просторової реструктуризації постсоціалістичногом міста. Обгрунтовуються деякі прогнози щодо подальших змін просторової структури постсоціалістичних міст, в тому числі - міст України.

Ключові слова: соціально-просторова структура, місто, урбанізація, функціональний поділ, екологічна структура, реструктуризація.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна соціологія розвивалась великою мірою як соціологія міста і його проблем. В ХХ ст. цей напрям у науці отримав новий поштовх у зв'язку із стрімким зростанням міст. Урбанізація, повне визначення якій дати досить складно, має чітко виражений соціально-просторовий аспект - значну концентрацію населення на певних територіях. Міста є складно організованими у просторі утвореннями. Після тривалого періоду, коли просторові аспекти життя соціуму залишались за межами інтересів соціальних вчених, в соціальній теорії кінця ХХ ст. виникло щось на зразок моди на "просторову" тематику, яка, поза тим, не торкнулась радянської соціології, що розвивалась ізольовано від західної. Тому зараз виникла необхідність заповнення "білих плям" у вітчизняній соціології. По суті, соціологічна теорія міста в Україні переживає етап становлення.

За останнє десятиріччя нова хвиля інтересу до соціально-просторової організації міст і чинників, що її визначають, була спровокована двома масштабними процесами: світовими трансформаціями в економічній сфері (глобалізація, новий міжнародний розподіл праці, бурхливий розвиток інформаційних технологій і нових типів комунікацій) та руйнуванням соціалістичної системи. Ці два чинники викликали очевидні зміни в просторовій організації міст різних країн, що в свою чергу призвело до зростання наукового інтересу до проблеми.

Зазначимо, що під терміном "соціально-просторова організація" в роботі розуміється не тільки розміщення об'єктів на території міста, але й спосіб структурування і використання фізичного простору міста в цілому: в який спосіб і ким він переважно використовується, як він розподілений і організований - як в архітектурному аспекті, так і соціально-економічному. Місто є простором, у якому сконцентроване соціальне життя, відбуваються різноманітні соціальні процеси. Зміни просторової організації міста завжди є складовою більш широких соціально-економічних процесів і водночас - каталізатором цих процесів всередині міської спільноти.

Сьогодні країни колишнього соціалістичного блоку зазнають складної трансформації, що включає зміни соціально-просторової організації міст і національних систем міст. У даній дисертації досліджується саме формування теоретично-методологічних підходів до вивчення соціально-просторової організації постсоціалістичних міст.

Міра наукового опрацювання проблеми. Соціологія міста як окрема дисципліна виникла на початку ХХ ст., поштовхом до чого стала бурхлива індустріальна урбанізація. Одним з її наслідків була поява багатьох соціальних проблем, з якими суспільство не стикалось раніше. Сьогодні соціологія міста є добре розвиненою галуззю досліджень, де місто розглядається і як особлива просторова форма організації соціуму, і як специфічне соціальне середовище, яке у певний спосіб перетворює перебіг розвитку багатьох економічних і соціальних процесів. За кілька десятиріч у світовій соціології постали кілька значних загальних теорій стосовно міста, а також велика кількість концепцій більш прикладного характеру, що мали значну практичну цінність.

Властиві місту просторова визначеність та очевидні складні форми просторової організації соціального життя, сприяли актуалізації власне „просторової” тематики в соціальних дослідженнях. Ідея про внутрішню узгодженість соціальної організації з моделями використання простору вперше була висловлена в роботах Р.Парка та його колег з Чиказької школи. Вона виявилась однією з найвпливовіших у розвитку соціології міста і соціології ХХ ст. в цілому.

У дослідженнях міста і міських проблем сформувалось кілька основних підходів до вивчення просторової організації міста:

- аналіз морфології міста, що належить скоріше до царини географії, міського планування й архітектури і вивчає переважно розміщення різних об'єктів міського середовища і природного ландшафту. Піднесення цього напрямку закінчилось у середині 1960-х рр., після чого почалась потужна хвиля "гуманізації";

- соціо-структурний підхід, який об'єднує велику кількість теорій і наукових розвідок. Його дослідницька стратегія полягає переважно в накладанні наявних уявлень про соціальну організацію в цілому на просторову організацію міста. Саме в межах цього підходу простір як такий вперше виявляється залученим до взаємодії соціальних сил. Плідний внесок в його розвиток був зроблений неомарксистами в 1960-1970-х рр. (А. Лефевр, М. Кастельз, Д. Гарві, Д. Массі, Е. Сойя);

- соціальна екологія Чиказької школи (Р. Парк, Е. Берджес, Р. Мак-Кензі), з якої почалась соціологія міста ХХ ст., яка є чимось проміжним між "асоціальним" морфологічним і соціо-структурним підходами. Типова дослідницька стратегія екологів, що відрізняє їх підхід від у чистому вигляді морфологічних трактувань організації міського простору, включає також аналіз "розподілу" в ньому соціально-демографічних і культурних характеристик населення. Популярність соціально-екологічного підходу співпала з бурхливим розвитком кількісних методів у соціології, тому саме в площині цього підходу використовувалось багато відомих методик: вимірювання індексу сегрегації, факторний аналіз, тощо;

- ще один підхід, який включає розгляд просторової проблематики в розрізі культурних феноменів, тлумачить місто як композицію спільнот, а також досліджує проблеми культурного сприйняття міського простору. Стратегія дослідження культурних спільнот в цілому є досить популярною в соціології міста, оскільки розповсюдженою є думка про те, що певні статусні групи водночас виступають і реальними культурними спільнотами. Поштовх до розвитку цього напрямку досліджень був зроблений Г. Зіммелем ще у ХІХ ст., потім він був продовжений Л. Віртом, В. Файрі, Г. Саттлзом, К. Лінчем та ін.;

- і, нарешті, акціонистський підхід сконцентрований в першу чергу на вивченні локалізації соціальної дії у просторі міста, тобто мова йде скоріш про "сегрегацію активності".

У радянській соціології міста, що розвивалась великою мірою ізольовано від світової, існували два основних напрямки: 1) ідеологічний, спрямований на вивчення соціалістичного способу життя, проблем "зближення" міста і села тощо; 2) практичний, орієнтований головним чином на виявлення ефективності соціально-економічного планування. При цьому складні процеси взаємодії соціальних груп у місті практично не розглядались, а виносились за межі міста і вивчались на рівні суспільства в цілому. Серед найвідоміших авторів, що працювали над проблемами міського розвитку, можна назвати В. Рукавішнікова, О. Яницького, О. Шкаратана, Н. Барбаш, Ю. Мєдвєдкова, Г. Лаппо, В. Трушкова.

Разом з тим, проблема полягає у недостатній розробці теоретичних і методологічних підходів до вивчення постсоціалістичних міст, їх соціальних проблем і наслідків їх трансформацій; невідповідності реального рівня розвитку вітчизняної, української, соціології міста рівню, вже досягнутому світовою соціологією міста. Сьогодні існує велика кількість англомовної літератури, присвяченої власне феномену соціалістичного міста і його трансформацій в постсоціалістичний період, хоча більшість праць базуються на дослідженні одного або кількох міст в країнах Східної і Центральної Європи, але найпопулярнішими об'єктами досліджень залишаються столиці найбільш успішних у просуванні до західної моделі соціальної організації країн колишнього соціалістичного табору: Будапешт, Варшава і Прага. До числа таких досліджень можна віднести праці Г. Вецлавовича, І. Шелені, З. Ковача, Я. Ладані, І. Мусіла, Л. Сікори, Д. Сміта, І. Тошича, Г. Енеді та ін.

Проблемам сучасного міста були присвячені праці кількох вітчизняних вчених: І. Прибиткової, С. Макеєва, В. Бакірова, О. Якуби, О. Куценко, О. Кізілова та ін. Але все ще актуальним залишається завдання подальшої інтеграції української соціології міста в світову, залучення наробків світової соціології міста у дискурс вітчизняної, розширення досвіду досліджень міста з використанням досягнень сучасної світової теорії і практики досліджень.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у розробці теоретичних і методологічних засад аналізу змін соціально-просторової організації постсоціалістичного міста і практичному використанні їх у дослідженнях українського міста.

Для реалізації цієї мети необхідно розв'язати наступні завдання:

- розробити основні принципи дослідження трансформацій просторової організації сучасних міст України на основі систематизації сучасних теорій урбанізаційних процесів і теоретичних моделей просторової організації міста, що сформувалися у світовій соціології міста;

- виявити специфіку процесів урбанізації і містоутворення за умов соціалістичної системи;

- визначити модель просторової організації соціалістичного міста;

- окреслити нову модель соціально-просторової організації постсоціалістичних міст за умов соціально-економічних перетворень;

- визначити тенденції трансформацій внутрішньої просторової структури сучасних постсоціалістичних міст Центральної та Східної Європи, в тому числі - України.

Об'єкт дослідження - соціологічна теорія міста.

Предмет дослідження - теоретичні та методологічні підходи до вивчення соціально-просторової організації постсоціалістичного міста.

У роботі широко використовується термін "постсоціалістичне" місто для визначення того типу міста, що формується в колишніх соціалістичних країнах, що ступили на шлях розвитку демократії та лібералізації економічної системи. Цей термін разом із терміном "посткомуністичне" місто є загальноприйнятим в світовій соціології міста. В Україні вживання терміну "посткомуністичне" місто видається недостатньо коректним, тому дисертант послуговувався терміном "постсоціалістичне" місто.

Теоретико-методологічні засади та емпірична база досліджень. У дисертаційному дослідженні автор спирається на понятійний апарат, висновки і положення західної та вітчизняної соціології міста, які склалися головним чином у межах соціо-структурного підходу. В роботі використовувалися також розробки і досягнення інших наукових дисциплін, зокрема, соціальної географії та політичної економії.

Емпіричною базою є дані державної статистики різних років, а також вторинний аналіз даних соціологічних досліджень, що проводились кафедрою соціології і кафедрою прикладної соціології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та "Східноукраїнським Фондом соціальних досліджень" в 1998-1999 рр.

Наукова новизна одержаних результатів. Під час реалізації наукових завдань дисертаційного дослідження, а саме розробки основних принципів вивчення просторової організації сучасних міст України, досягнуто результатів, що характеризуються такою науковою новизною:

- вперше у вітчизняній науці представлено систематизацію теоретичних моделей просторової організації міста, що сформувалися у світовій соціології. Це дозволило ввести до наукового обігу у вітчизняній соціології понятійний апарат, висновки і положення кількох визначних концепцій, які досі не висвітлювалися в українській науковій літературі: неовеберіанської концепції міста як статусно-ціннісної системи Р. Пала, Дж. Рекса і Р. Мура, концепції міста як системи “колективного споживання” М. Кастельса, політичної економії простору, представленої в першу чергу Д. Гарві.

- запропоновано вживання в науковому обігу історичної типології міст: місто первинного накопичення, кейнсіанське або фордистське місто, постіндустріальне або постмодернове місто. Детально проаналізовано специфічні риси останнього типу, який розглядається як перспективний для сучасних міст. Ці риси можна визначити як поширення нового (постфордистського) типу організації виробництва; включення в глобальну економічну та інформаційну систему та залежність від неї; радикальне перетворення територіальної організації міста; зріст соціальної поляризації та фрагментації населення; розвиток нової естетики та символіки у міському середовищі;

- розроблено комплексний підхід до розуміння соціально-просторової організації міста, застосування якого дозволило розширити межі аналізу процесів реструктуризації міста, традиційні для української соціології. Тлумачення соціально-просторової структури міста має включати такі складові: аналіз функціонального розподілу території міста, який є переважно продуктом домінантного способу організації виробництва; розгляд різних зон забудови міста, відображення різних історичних періодів і будівельних циклів у матеріальному середовищі міста; вивчення системи розміщення населення, тобто соціальне зонування на основі вимірювання соціальних характеристик населення різних територій (цей аспект можна визначити як дослідження "екологічної" структури міста). Використання такого підходу дало можливість відійти від обмеженого, суто технологічного розуміння міста, властивого радянській соціології, яке ще й досі залишається в українській науці;

- доведено, що соціалістичне місто було специфічною моделлю індустріального міста. Воно вирізнялось збільшеними функціональними зонами міста, "неощадливим" використанням міських територій, надмірною ідеологізацією архітектурних рішень, атомізацією розселення, більшою вагою демографічних чинників у розміщенні населення, зрівнянням життєвих умов городян. Всі ці особливі риси моделі соціалістичного міста через велику інерційність просторової організації відіграють велику роль у сучасному розвитку міст України;

- запропоновано перехідну модель соціально-просторової організації міст постсоціалістичних країн, яка характеризується системною трансформацією, що включає: комерціалізацію, в тому числі землі і нерухомості (як закріплену новим законодавством, так і неявну, яка здійснюється непрямими методами), що означає перетворення матеріальних цінностей міста на товар і актуалізує вимоги економічно ефективного їх використання; деіндустріалізацію і розвиток сектору послуг, що тягне за собою суттєву переорієнтацію у функціональному призначенні певних територій міста, зміни соціальної структури міського населення; інтернаціоналізацію і включення в глобальну економічну систему, що ставить міста у залежність від глобальних тенденцій соціально-економічного розвитку, а також вимагає урахування міжнародних стандартів у створенні міської інфраструктури; зростання соціальної поляризації населення; важливою частиною цього процесу є поступовий перерозподіл територій міста між різними групами населення і формування системи просторової сегрегації населення;

- на основі порівняльного аналізу тенденцій реструктуризації міст України та інших постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи продемонстровано, що вплив нових містоутворюючих чинників, про які йшлося вище, має різні наслідки для різних міст. Можна виділити „позитивний” шлях розвитку міста, який виражається у зростанні його економічного потенціалу, модернізації його інфраструктури та матеріального середовища, відносно благополучній ситуації у сфері зайнятості і доходів населення. Такий шлях характерний в першу чергу для столичних та деяких інших великих міст, внутрішні ресурси яких і місце у національній мережі міст дозволяють скористатися перевагами нових умов. „Негативний” шлях розвитку означається загальним занепадом економіки міста, матеріального середовища та інфраструктури, тотальним зубожінням населення. Такий шлях був характерний для більшості міст України упродовж перших 10 років після розпаду СРСР.

Практична значущість результатів.

- Історичний аналіз розвитку соціології міста та систематизація теоретичних підходів до вивчення соціально-просторової структури міста має пізнавальну цінність і може бути включений до програм навчальних курсів для соціологів (таких як “Соціологія міста”, “Соціологія територіальних спільнот”). Матеріали дисертаційної роботи також можуть використовуватися для підвищення соціологічної грамотності архітекторів, географів і студентів суміжних спеціальностей;

- запропонований комплексний підхід до аналізу соціально-просторової організації міст постсоціалістичних країн придатний слугувати теоретичною та методологічною базою для подальших розвідок вітчизняної соціології міста, наприклад, досліджень просторової реструктуризації, трансформацій системи розселення, наслідків сучасної політики міського управління.

- основні положення роботи мають значну цінність для оптимізації міського управління і передбачення соціальних наслідків сучасної міської політики, тому рекомендуються для прийняття управлінських рішень.

Зв'язок роботи з науковими темами. Тема дисертації пов'язана з науково-дослідною темою "Зміни соціального простору в період трансформації українського суспільства" (кафедра соціології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна).

Апробація результатів. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на Міжнародних конференціях “Харківські соціологічні читання” (м.Харків, 1997 р. та 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Наука та соціальні проблеми суспільства” (Харків, 1998 р.); на Міжнародних літніх школах молодих дослідників та викладачів соціальних дисциплін “Суспільство у перехідний період” (м. Ялта, 1997 р., 1998 р. 1999 р., 2000 р., 2001 р.); а також підчас сесії Літнього університету Центрально-Європейського університету "Соціальні зміни та міська реструктуризація у країнах Центральної та Східної Європи" (м. Будапешт, 1999 р.). Публікації. Основний зміст дисертаційної роботи висвітлений у 7 публікаціях, з них: 6 статей у фахових виданнях, 1 - розділ колективної монографії. Структура дисертації. Дисертація містить вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел, 2 додатки. Основний зміст роботи викладено на 174 сторінках тексту, 11 сторінок становить список використаних джерел, що має 122 найменування, з них 41 - англійською мовою. Додатки складають 8 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладено актуальність та міру наукового опрацювання проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, його теоретично-методологічну та емпіричну бази, розкрито наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі роботи "Розвиток соціології міста як складової частини теоретичної системи соціології” розглядається еволюція теоретичних підходів, розроблених світовою соціологією до питання про організацію життя суспільства у просторі міста.

Наслідком капіталістичної індустріалізації були важливі перетворення міських систем; почалось стрімке зростання наявних центрів і розвиток нових міст нового типу, які відрізнялись від традиційних людських поселень і мали цілу низку нових соціальних проблем. Власне формування нового типу міста - індустріального - спровокувало розвиток соціальної теорії міста. З середини ХІХ ст. увага громадськості, в тому числі наукової, була прикута до розвитку міст. Виникнення саме соціології міста пов'язують з науковою діяльністю Чиказької школи соціології (Р. Парк, Е. Берджес, Р. Мак-Кензі, Л. Вірт) у 1920-30-х рр. Запропонована Р. Парком та його колегами Е. Берджесом і Р. Мак-Кензі концепція отримала назву human ecology, що у перекладі означає "екологія людини", хоча у вітчизняній літературі частіше використовується термін "соціальна екологія".

Соціально-екологічна теорія розглядала організацію міста, в тому числі просторову, як наслідок наскрізної дії природних сил конкуренції - від біотичного рівня організації суспільства до культурного. Чиказькі екологи вважали, що аналогічно до біологічних спільнот, в людських спільнотах завжди домінує один або більше видів. На сучасному етапі переважає промисловість і комерція, тому вони можуть відсувати інших конкурентів від стратегічних територій, наприклад, центральних районів міста. Просторові і структурні зміни у місті відбуваються через процеси інвазії (вторгнення) та сукцесії (наслідування), коли сильніші учасники конкурентної боротьби займають певні території, відтиснюючи слабших суперників. У результаті постійної конкурентної боротьби, інвазій та сукцесій, відбувається формування природних зон (natural areas). Природні зони є локальними територіями всередині міста, відокремленими одна від одної, але при цьому населення всередині кожної з них є відносно однорідним за соціальними і культурними ознаками. Зусиллями вчених Чиказької школи було проведено значну кількість прикладних досліджень подібних культурно-територіальних спільнот. У межах соціально-екологічної концепції Е. Берджессом було також створено модель просторового зростання міста, яка набула великої популярності, хоча фактично вона була актуальною лише для певного типу міст. Тривалий час соціально-екологічна концепція залишалась дуже впливовою. Прихильники Чиказької школи фактично ініціювали розвиток соціології міста, а також сформували інтерес соціальних наук до простору як важливого елементу соціального аналізу.

В 1960-х роках сформувався новий потужний напрямок у соціології міста, представлений Дж. Рексом, Р. Муром, Р. Палом. Визнавши суттєві досягнення попередників із Чиказької школи у вивченні просторової організації міста, ці вчені запропонували новий підхід, який дав новий поштовх розумінню сутності процесів просторової диференціації всередині міста. Основна їх ідея полягала в тому, що місто слід розглядати як соціально-просторову систему, що постійно генерує моделі нерівності у розподілі життєвих шансів, крім нерівності в царині виробництва. До життєво важливих, але дефіцитних благ належить, в першу чергу, житло. Система його розподілу великою мірою демонструє соціальну структуру і стратифікаційну ієрархію суспільства (Дж. Рекс та Р. Мур висунули ідею "житлових класів"). Дослідження цього напрямку багато уваги приділяли діям і цінностям акторів, які посідають ключові позиції в системі міського управління, тому його часто визначають як неовеберіанський.

Справжню революцію у соціології міста було здійснено на початку 1970-х рр. групою теоретиків неомарксистського напрямку (А. Лефевр, М. Кастельз, Д. Гарві, Д. Массі та ін.). Вони зробили найбільш глибокий і комплексний прорив у розумінні способів просторового розвитку міста доби розвиненого капіталізму.

Головна ідея, навколо якої згрупувались дослідники міста цього напрямку, полягає у визнанні вирішальної ролі способу виробництва у процесі формування міста. Сучасні просторові форми є продуктом специфічного способу виробництва - капіталізму. Простір є ресурсом, який активно використовується капіталом. Основна ж суперечність у процесі "виробництва" просторових форм полягає в конфлікті між вимогами зиску і суспільними потребами: капітал потребує використання простору для отримання прибутку, в той час коли користувачі простору, тобто жителі міста, теж висувають соціальні вимоги.

Всередині неомарксистської течії виокремився напрямок, який отримав назву політичної економії простору (Д. Гарві, Е. Сойя). Її ключовим моментом було розуміння того, що простір є чимось більшим за просто контейнер, всередині якого відбуваються певні соціальні або економічні процеси. Як матеріальні істоти в матеріальному світі люди не просто займають простір, але й активно "створюють його"; простір соціально виробляється.

Розвиток матеріального середовища міста є важливою частиною функціонування сучасного капіталізму. Місто є системою "колективного споживання" (М. Кастельз), головним призначенням якої є відновлення робочою силою здатності до праці. Система надання соціальних послуг та створення життєвих благ (житло, транспорт, освіта і т.ін.) є водночас і механізмом соціального контролю та підтримання системи соціальних відносин капіталістичної системи, і місцем для інвестицій, коли інші сектори економіки стають малоприбутковими. Так, розвиток фінансової системи і використання житлового будівництва як нового сектору отримання прибутку створили невід'ємний атрибут капіталістичного міста ХХ століття - передмістя. Далі ідею соціального "виробництва" просторових форм розвинув Д. Гарві, представивши конкретний аналіз способів, у які за умов капіталізму створюється і відтворюється матеріальне середовище міста. На його думку, історичні цикли міського розвитку є результатом прагнення розв'язати кризу перенакопичення сучасного капіталу. Сплеск інвестування в міську забудову, тобто будівельні буми, відбувається, коли настає перенакопичення капіталу в промисловому товарному виробництві. До того ж з часів класичного марксизму капітал став набагато мобільнішим і вільно змінює локалізацію, створюючи феномен "нерівного розвитку" територій не тільки в межах міста, але й в усьому світі. Динаміка розвитку капіталістичної економічної системи є вирішальним чинником розвитку міста на сучасному етапі.

Більшість дослідників згодні, що сьогодні міста країн з розвинутою економікою вступили в нову фазу розвитку. Нове - постіндустріальне, постмодернове - місто, набуває чітких рис. Провідна роль у розвитку сучасної перспективи досліджень міста належить так званій Каліфорнійській школі. Основною темою робіт цієї школи є трансформації міських форм, а саме - їх фрагментація як результат переорієнтації в організації економіки і формування нових індустріальних секторів. Каліфорнійська школа є лідером у галузі концептуалізації новітніх тенденцій у формуванні міських ландшафтів, економік та культур.

У загальному вигляді ці тенденції були описані Е. Сойя. Їх можна визначити так: 1) зміни економічної бази урбанізації, тобто перехід від фордизму до пост-фордизму; 2) процес інтернаціоналізації, глобалізації і формування глобальної системи так званих "світових міст" (world cities); 3) складний процес радикальних перетворень міських форм, який включає відродження міських центрів, джентрифікацію (створення житлових проектів нового типу і переміщення середнього класу до колишніх "неблагополучних" районів) і формування так званих "міст на околицях" (edge-cities); 4) зміни соціальної структури міського населення, розвиток нової моделі соціальної фрагментації, сегрегації і поляризації; 5) посилення некерованості міським життям, принаймні у межах традиційних структур міського самоврядування; 6) інтенсивне вторгнення гіпер-реальності в матеріальну реальність і повсякденне життя міста та ріст її впливу.

Очевидно, що названі риси сучасної урбанізації, хоча і неоднаково представлені в міста різних країн і різних типів, вказують напрямок і створюють нові моделі, які швидко поширюються у світі.

Отже, світова соціологія міста суттєво еволюціонувала у підходах до вивчення міського простору. І якщо перші, ранні теорії вивчали в першу чергу розміщення населення, пізніші перейшли і до аналізу процесу створення саме матеріального середовища міста.

Тому комплексний підхід до вивчення просторової організації міста має включати аналіз кількох елементів:

- по-перше, необхідне вивчення функціонального поділу міської території, що залежить головним чином від домінантного способу організації виробництва (тобто мова йде про розміщення виробничих ділянок, вузлів контролю, місць концентрації робочої сили тощо);

- по-друге, важливе значення має поділ на різні зони забудови: йдеться про відбитки різних історичних періодів і будівельних циклів у створеному людиною матеріальному середовищі міста.

- і нарешті, необхідним є вивчення системи розміщення населення (тобто соціального зонування) на основі вимірювання соціальних характеристик населення різних територій. Іншими словами цей аспект можна визначити як дослідження "екологічної" структури міста.

Запропоноване вище комплексне бачення дозволяє враховувати різну за темпами та чинниками впливу динаміку елементів просторової організації. Застосування подібного підходу дає можливість відійти від одностороннього, технологічного, суто проектувального розуміння, властивого радянській соціології, і який досі домінує в українській науці. Місто, як і раніше, часто розглядається соціологами як щось з самого початку "науково" організоване на етапі проектування, як "сцена", нейтральна до перебігу соціальних процесів, які відбуваються на ній, а тому - нецікава для подальшого дослідження. Коли говорять про міський розвиток, наголос робиться в першу чергу на необхідності планування і впровадження цільових програм розвитку тієї чи іншої сфери. При цьому мало вивченим залишається питання про "незаплановані" наслідки тих чи інших управлінських рішень місцевого або національного масштабу.

У другому розділі роботи "Особливості соціалістичної урбанізації та їх відображення в теорії соціології" розглядається специфіка містоутворюючих процесів в соціалістичній системі, вплив соціалістичного ладу на способи організації міського простору, а також розглядаються специфічні риси екологічної організації соціалістичного міста.

Більшість дослідників згодна, що в соціалістичних країнах, попри швидке зростання міського населення, процес "метрополізації" був виражений менше, ніж у капіталістичних, тобто у столичних та просто великих містах соціалістичних країн проживало загалом менше людей, ніж в капіталістичних мегаполісах. Можна говорити про те, що соціалістичній перерозподільчій системі вдалось досягти високого рівня індустріалізації через значно меншу просторову концентрацію населення, ніж в капіталістичних системах. Врешті решт за десятиріччя соціалізму був здійснений перехід від фази примітивного накопичення економічних ресурсів до більш соціально-орієнтованої моделі міста, хоча далеко не всіх задекларованих "соціальних зобов'язаннь" було дотримано.

Як міста індустріальні, соціалістичним містам був притаманний спосіб організації, характерний для індустріальної епохи. Однак соціалістичний період створив певні особливості просторової організації міст. Той факт, що єдиним інвестором міського розвитку залишалась держава, яка виконувала і функції соціального контролю цього розвитку, створював всі умови для більш цілеспрямованої і керованої урбанізації. Але відсутність конкуренції сприяла зниженню якості і різноманітності міського середовища. Два чинники - скасування ринкової вартості землі, тобто відсутність економічного тиску на прийняття рішень про способи використання міського простору, і соціалістична житлова політика - суттєво вплинули на просторову організацію соціалістичного міста.

На початок 1970-х років чітко оформилась модель міста "розвиненого" соціалізму, якій були притаманні такі риси: 1) "неощадливе" використання міської території; 2) створення порівняно великих одиниць просторової організації міста (в першу чергу, мікрорайонів); 3) консервація історичних центрів міст і збереження ними функцій житлової зони; 4) високий ступінь стандартизації архітектурних і планувальних рішень, особливо у житлових проектах.

Але найсуттєвіші відмінності від інших типів міст сформувались в способі розміщення населення. В соціалістичних містах система розміщення населення, як ніколи в історії, підлягала жорсткому державному контролю і управлінню, оскільки створення "справедливої" житлової системи було одним із найважливіших політичних завдань. Розселення в соціалістичних містах характеризувалось набагато більшою атомізацією і більшою вагою демографічних чинників, ніж соціально-економічних і статусних. За думкою В.О. Рукавішнікова, в соціалістичних містах сформувалась модель розселення, яку можна назвати "мозаїчною" (або "дисперсною").

Однак, економія ресурсів за рахунок сфери споживання, в тому числі житлового будівництва, властива соціалістичній системі, призвела до загального зниження стандартів спорудження житла і вимог городян до життєвих умов. При цьому житло продовжувало відігравати важливу роль індикатора соціального статусу. В даному випадку важко говорити про формування "житлових класів" у розумінні Дж. Рекса та Р. Мура, але в соціалістичному суспільстві нерівність продовжувала існувати і, більше того, відтворюватися через систему розподілу життєво важливих благ, не зважаючи на початково егалітаристські цілі.

Очевидно, що спосіб міської організації загалом, населення і матеріальне середовище, що сформувалися за часів соціалізму, продовжують відігравати активну роль у розвитку постсоціалістичних суспільств.

В третьому розділі роботи "Соціологічна теорія постсоціалістичних трансформацій міста" розглядаються основні напрямки перетворень у міських системах постсоціалістичних країн, зокрема -України.

Багато дослідників вважають, що наприкінці ХХ століття почалась глобальна "капіталізація" світу, і нинішній перехідний період в постсоціалістичних країнах є його частиною. У постсоціалістичних містах очевидною є комбінація кількох видів трансформації:

1) зміна принципів міської політики і економіки як наслідок руйнування адміністративно-планового управління і однопартійної системи, яка привела до слабко регульованого розвитку ринку і виникнення приватної власності, в тому числі нерухомої;

2) технологічні зрушення - перехід від міста індустріальної епохи до міста "інформаційної доби", що забезпечує послуги і концентрує інформацію, тобто мова йде про впровадження нових технологій в галузі виробництва, управління, комунікацій та циркуляції інформації;

3) включення в загальносвітову економічну та інформаційну систему.

Внаслідок комбінованої дії згаданих чинників у постсоціалістичних містах відбуваються не тільки зміни функціонального призначення деяких міських територій, але й з'являються нові архітектурні елементи, що пов'язано із впровадженням нової естетики постмодерну і глобального капіталізму, змінюються самі архітектурні та споживчі стандарти матеріального середовища міста. Також спостерігаються зрушення у способі розміщення населення як результат дії нових економічних механізмів у житловій сфері, посилюються тенденції соціально-просторової диференціації і навіть поляризації населення. Всі ці процеси є предметом багатьох сучасних досліджень.

В Україні також почалось формування нової моделі розселення всередині міста. Вона характеризується територіальною консолідацією соціальних груп в просторі міста, формуванням системи міської сегрегації. Зростає соціальна гомогенність населення окремих одиниць територіальної організації міста, у той час коли вага демографічних чинників в розміщенні населення зменшується.

Характер сучасних міських трансформацій в центральноєвропейських постсоціалістичних країнах великою мірою був сформований новою державною політикою щодо міського розвитку, особливо в галузі регулювання, планування і житлової політики. Рішення як центральних, так і місцевих органів влади ґрунтуються на неоліберальному підході, який розглядає вільний, нерегульований ринок як практично єдиний механізм розподілу ресурсів, здатний створити благополучну, економічно ефективну і соціально справедливу систему. В Україні також основні зусилля органів влади були спрямовані на те, щоб зменшити залучення держави в економічне і соціальне життя. В галузі міської політики перевага часто віддається короткотерміновим і непослідовним рішенням на шкоду створенню більш менш послідовної і довготермінової стратегії міського розвитку.

Для України, як і багатьох інших постсоціалістичних країн, характерною є ситуація поляризації в національній ієрархії міст. Попри суперечливість урбанізаційних процесів у країнах колишнього СРСР, в Україні внаслідок того, що динаміка розвитку і економічна ситуація в столиці залишається на суттєво вищому рівні, ніж в інших великих її містах, можна відзначити рух до однополярної ("приматної") національної ієрархії міст.

В Україні позитивний "полюс" міських трансформацій представляє Київ, якому притаманні більш розвинута сфера дозвілля, виникнення типово постмодернових житлових і нежитлових проектів, поступовий перехід до західної моделі організації торгівлі, покращення інфраструктури міста. Характерним також є бурхливий розвиток сектору послуг, у тому числі так званих advanced services (фінанси, аудит, реклама, консалтінг та ін.), велика кількість зайнятих в цьому секторі економіки, а також вищий, ніж у цілому в країні, рівень життя населення. Більшість інших міст опинилася на "негативному" шляху розвитку, який характеризується загальним занепадом економіки, матеріального середовища та інфраструктури, загальним зубожінням населення. Для більшості міст України характерними є безробіття або зайнятість у неформальній економіці, поширення натурального обміну, примітивні форми організації торгівлі (базари) та ін.

Однак сьогодні можна говорити про те, що проблема розвитку регіонів, а значить і регіональних центрів, увійшла до першочергових завдань державного розвитку. Для міст України це означає новий перерозподіл позицій регіональних центрів у національній системі. За умов покращення економічної ситуації в регіонах у розвитку просторових структур регіональних центрів можна буде спостерігати повною мірою тенденції, які сьогодні притаманні столиці. На прикладі Києва видно, що інвестиції у розвиток міського середовища стають ще одним сектором отримання прибутку для капіталу, що розвивається в нашій країні. Однак той факт, що розвиток міста потрапив чи скоро потрапить в сферу інтересів капіталу, вказує на виникнення нових соціальних проблем. Це означає, що для України, як і для інших постсоціалістичних країн, стає все більш актуальним питання про розв'язання головного протиріччя міського розвитку за умов ринкової економіки: суперечності між вимогами економічної ефективності і соціальними потребами.

ВИСНОВКИ

У дисертації досліджуються теоретичні та методологічні засади вивчення сучасного постсоціалістичного міста як соціально-просторового утворення. Світова соціологія міста запропонувала кілька потужних теоретичних підходів до проблеми міста і його просторової організації, які значною мірою відобразили еволюція капіталістичного міста протягом ХХ століття. Однак наприкінці ХХ століття стало очевидно, що будь-яка концепція може дати лише часткове бачення міста. Воно має розглядатися як продукт дії багатьох масштабних соціально-економічних процесів і специфічне соціальне середовище, яке в свою чергу, в певний спосіб впливає на перебіг суспільного розвитку.

Спираючись на досягнення сучасної теорії міста і досвід досліджень, автор запропоновав комплексний підхід до аналізу просторової організації міста, який має включати аналіз функціонального розподілу території міста; розподілу на різні зони забудови; а також аналіз системи розміщення населення. Застосування подібного підходу дало можливість відійти від одностороннього, технологічного, суто проектувального розуміння, властивого радянській соціології, і який досі домінує в українській науці. Місто часто розглядається соціологами як щось з самого початку "науково" організоване, як "сцена", нейтральна до перебігу соціальних процесів, які відбуваються на ній, а тому - нецікава для подальшого дослідження.

У роботі виявлено специфіку процесів урбанізації та містоутворення за часів соціалізму. Соціалістичні міста несли на собі відбиток специфічного способу соціальної організації і вирізнялись "неощадливим" використанням міських територій, надмірною ідеологізацією архітектурних рішень. Сформувались суттєві відмінності від капіталістичного способу організації міського населення: розселення у соціалістичних містах характеризувалось високим ступенем "атомізації", тобто неоднорідністю населення майже всіх міських територіальних одиниць, більшою вагою демографічних чинників у розміщенні населення, зрівнянням життєвих умов городян.

Соціалістична модель міста, яку успадкували міста колишніх соціалістичних країн, і процеси комплексної соціально-економічної і політичної трансформації породили нову - постсоціалістичну - модель міста. Вона вирізняється слабкістю державного регулювання, відходом від принципів довготермінового планування, комерціалізацією всіх сфер міського життя, деіндустріалізацією і розвитком сектору послуг, інтернаціоналізацією і включенням в глобальну економічну і інформаційну систему, а також глибоким процесом соціальної поляризації населення. Все це має наслідки для способів використання простору: міська просторова організація поступово втрачає єдність, стає більш фрагментованою; змінюється функціональне призначення певних фрагментів міського простору і їх символічне забарвлення; стає очевидною консолідація соціальних груп у просторі міста і поступовий перерозподіл територій між ними. Для України стає все більш актуальним питання про розв'язання головного протиріччя міського розвитку за умов ринкової економіки: суперечності між вимогами економічної ефективності і соціальними потребами у використанні простору. Вивчення специфіки міського розвитку за умов сучасної трансформації має бути необхідною умовою оптимізації міської політики. Результати роботи можуть бути використані для посилення ефективності міського управління і передбачення соціальних наслідків нинішньої міської політики.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Основні положення дисертації викладені в статтях у фахових виданнях, а також одному розділі колективної монографії:

1. Ходько Н.К. Социальные аспекты внутригородского расселения // Харьковские социологические чтения - 97. - Харків, 1997. - с. 389-391.

2. Ходько Н.К. Социально-пространственная структура города Харькова: тенденции изменения // Вісник Харківського університету. Серія: Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. - № 393'97. - Харків, 1997. - с. 212-217.

3. Ходько Н.К. Новые тенденции в социально-пространственной организации городов Украины // Вісник Харківського університету. Серія: Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. - № 414'98. - Харків, 1998. - с. 84-85

4. Ходько Н.К. Внутригородская миграция в условиях трансформации социально-пространственной структуры города // Вісник Харківського університету. Серія: Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. - № 416'98. - Харків, 1998. - с.150-155.

5. Ходько Н.К. К истории возникновения и развития западной социологии города // Харківські соціологічні читання - 99. - Харків, 1999. - с. 215-220.

6. Ходько Н.К. Социально-демографические характеристики группы людей пенсионного возраста // Труд и старость в Харькове. А.И. Кизилов, А.И. Навроцкий, В.Н. Николаевский и др. Под ред. В.С. Бакирова. - Харьков: Универсал, 1999.

Размещено на Allbest.ru