Шляхи підвищення тривалості життя для населення похилого віку в Україні
Основні наукові гіпотези формування тривалості життя для населення старших вікових груп. Обґрунтування провідної ролі суспільних умов життєзбереження населення старшого віку у формуванні повікової структури смертності цього контингенту за причинами.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.09.2013 |
| Размер файла | 42,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Шляхи підвищення тривалості життя для населення похилого віку в Україні
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. Тенденції, які склалися в тривалості життя для населення похилого віку в Україні, особливо в сільській місцевості, свідчать про значну ерозію природної основи відновлення нормальної динаміки відтворення цього контингенту. Поступово зникають прошарки літнього населення високої демографічної якості, в яких сконцентрований значний інтелектуальний та духовний потенціал нації.
За найоптимістичнішими прогнозами динаміки народжуваності, процес демографічного старіння в Україні триватиме, а частка населення похилого віку за найближчі чверть сторіччя може зрости до 28-30%. В цьому контексті визначення шляхів оперативного і ефективного поліпшення системи життєзбереження в похилому віці означає виведення значної частини населення України з умов болісного біологічного вимирання.
У відповідності з науковою традицією, що склалася, проблема смертності і тривалості життя у похилому віці за своєю актуальністю не вирізнилась на тлі аналогічних проблем у дитячому та робочому віці. В той же час, актуальність пошуку шляхів подовження тривалості життя для населення в цілому не викликає сумнівів. Цілком очевидно, що вирішення проблеми досягнення масового активного довголіття полягає не тільки у зниженні смертності в дитячому та робочому віці, а й у підвищенні тривалості життя в старості.
У демографічній науці до цього часу пошук у галузі тривалості життя у старшому віці здійснювався, здебільшого, у рамках загальнотеоретичних та демометричних студій тривалості життя у цілому. Початок вивченню тривалості життя для населення похилого віку в Україні був покладений українським демографом М.В. Птухою. У своїй роботі «Еволюція смертності в УРСР до першої п'ятирічки» він вперше дав характеристику змінам смертності і тривалості життя цього контингенту у період між переписами 1896-1897 та 1926-1927 рр. Поряд з М.В. Птухою на початку минулого століття дослідженнями у галузі проблем захворюваності і повікової смертності в Україні займались відомі українські вчені С.А. Томілін, А.П. Хоменко. Неоціненну за своєю методичною і емпіричною значущістю спадщину у побудові таблиць смертності і розрахунків очікуваної тривалості життя для населення різних вікових груп в Україні залишив Ю.О. Корчак-Чепурківський.
Значний внесок у вивчення динаміки та структури повікової смертності та тривалості життя, у тому числі і в похилому віці, за період між переписами 1939 і 1959 рр. на матеріалах для Дніпропетровської області зробив відомий соціал-гігієніст М.С. Бєдний. Своєрідний бум вивчення довголіття у СРСР, що виник на хвилі оптимістичних результатів перепису 1959 р., заклав потужну емпіричну базу для вивчення географії довголіття як у цілому по країні (В.С. Лук'янов, М.В. Потєхіна), так і по окремих її територіях та союзних республіках (В.В. Калнін; М.Я. Гехтман і І. Д. Гольдберг; Г.Д. Бєрдишев та ін.). По Україні такі дослідження здійснювала Н.М. Сачук. Кон'юнктурний зсув пріоритетів у вивченні смертності на користь молодших вікових груп, що відбувся в СРСР у другій половині 70-х років внаслідок неспівпадання негативних тенденцій смертності у старшому віці з ідеологією розвиненого соціалізму, пояснює зникнення з наукового обігу кваліфікованих демографічних студій у даному напрямку. Сучасними надбаннями у сфері вивчення смертності та тривалості життя населення України слід назвати роботи Е.М. Лібанової, О.П. Рудницького, В. Таралло, А. І. Стефановського.
Втім, ряд принципових питань, які стосуються смертності та тривалості життя саме у похилому віці, залишаються невирішеними. Досі не впорядковані і не систематизовані методи математичної формалізації процесу старіння і помирання. Стає дедалі відчутнішою відсутність єдності у концептуальних підходах до вивчення смертності на віковій ділянці припинення існування поколінь. Виходячи з наведеного вище, подальший розвиток теоретичних та методичних проблем вивчення тривалості життя у похилому віці залишається актуальним.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно плану науково-дослідної роботи відділу демографії і відтворення трудових ресурсів Інституту економіки НАН України «Теоретичні основи і напрямки протидії демографічній кризі в Україні» [№ держреєстрації 02014003079]. Роль автора у дослідженні цієї теми полягає у здійсненні ним аналізу основних тенденцій смертності населення постробочого віку в Україні у часовому і просторовому аспектах та виділенні основних соціально-економічних і соціально-гігієнічних чинників зниження рівня здоров'я літніх людей в умовах суспільної трансформаційної кризи.
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є розкриття основних закономірностей формування доживаності та тривалості життя у завершальній стадії існування поколінь та виділення на цій основі своєрідних критичних точок даного процесу, дія на які засобами економічної та соціальної політики може дати найбільший ефект у справі підвищення тривалості життя у похилому віці.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні дослідницькі завдання:
- подальший розвиток методологічних і методичних підходів до вивчення смертності та тривалості життя у похилому віці;
- вивчення еволюційних тенденцій у структурі та динаміці формування тривалості життя для населення старшого віку в Україні;
- виявлення динамічних та структурних особливостей формування смертності та тривалості життя у похилому віці в умовах демографічної кризи;
- моделювання ймовірних напрямів перспективного розвитку процесу смертності і тривалості життя в похилому віці в Україні на основі загальних сучасних тенденцій цього процесу та повікових трендів смертності для реальних поколінь, які складають населення старших вікових груп;
- виділення основних соціально-економічних чинників регіональної варіації тривалості життя в похилому віці в Україні та визначення шляхів суспільно бажаної корекції дії цих чинників.
Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є процес смертності як складової відтворення населення. Предметом дослідження виступають закономірності тривалості життя у похилому віці у взаємозв'язку з основними чинниками її формування.
Методи дослідження. У дослідженні, що пропонується, задіяний широкий діапазон методів демометричних досліджень. Структура та динаміка смертності населення старших вікових груп досліджується традиційними методами демографічної статистики. Тривалість життя у похилому віці вивчається методом побудови повних та коротких таблиць смертності. Здійснений компонентний аналіз відмінностей у тривалості життя окремих структурних частин населення. Як метод дослідження взаємозв'язку показників тривалості життя з окремими групами соціально-економічних та медико-соціальних показників було застосовано регресійний аналіз. Для моделювання багаторівневого процесу формування тривалості життя у похилому віці використовувався метод шляхового аналізу. Широко застосовані традиційні методи статистики: індексний, балансовий, метод порівнянь, розрахунки трендів тощо.
Інформаційна база. Дослідження проведено на основі даних Всесоюзних переписів населення; відомостей про поточний природний рух та чисельність населення України Держкомстату України; матеріалів моніторингу смертності за статтю, віком, типом поселень і причинами смерті по 24 областях України і АР Крим за 1980-1992 рр.; комп'ютерної бази даних ВООЗ «Здоров'я для всіх».
Наукова новизна отриманих результатів:
1. Поглиблено уявлення про основні наукові гіпотези формування тривалості життя для населення старших вікових груп. Дістала подальшого розвитку теоретична концепція гетерогенності населення за тривалістю життя у похилому віці.
2. Виділені чинники, які впливали на коливання смертності та тривалості життя у похилому віці в Україні протягом ХХ століття. З'ясовано, що в основі більшості таких коливань лежить селективна дія несприятливих умов доживання населення до похилого віку, які, знищуючи слабкі контингенти у молодших вікових групах, призводили до тимчасового підвищення тривалості життя в похилому віці.
3. Визначені причини та чинники диференціації смертності між окремими структурними групами населення похилого віку. Вперше показаний вплив особливостей репродуктивного старіння чоловіків і жінок на статеві диспропорції у рівні і структурі смертності населення старшого віку. Розкрито закономірності дії процесу міграції на формування відмінностей у життєздатності міського і сільського населення похилого віку.
4. Доведено провідну роль суспільних умов життєзбереження населення старшого віку у формуванні повікової структури смертності цього контингенту за причинами смерті.
5. Вперше здійснено багатоаспектний середньостроковий прогноз повікового рівня та динаміки тривалості життя для населення старших вікових груп в Україні.
6. Розкриті основні чинники регіональної варіації тривалості життя в похилому віці.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення результатів дослідження обумовлюється тим, що вони дозволяють поглибити розуміння особливостей припинення існування поколінь у різних умовах життя. Здійснений у роботі аналіз формування тривалості життя для населення похилого віку сприяє чіткішому розумінню механізму такого формування, що є найважливішою передумовою адекватності політики держави у галузі соціального захисту та охорони здоров'я даного контингенту. Матеріали дисертації використані при здійсненні моніторингу смертності населення України, започаткованого в лабораторії медичної демографії Інституту геронтології АМН України в рамках НДР «Розробка інформаційно-аналітичної бази і створення системи медико-демографічного моніторингу смертності населення регіонів України» [№ держреєстрації UA 01002423P]. Представлений фактичний матеріал та запропоновані моделі можуть бути використані при розробці соціально-економічних, соціально-гігієнічних та медико-соціальних заходів щодо поліпшення здоров'я та підвищення тривалості життя для старших вікових груп населення.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичних конференціях «Актуальні питання реформування охорони здоров'я в Україні» (Київ, 1996), United Nation Technical Meeting «Population Ageing and Living Arrangements of Older Persons: Critical Issues and Policy Responses» (New York, 2000), Ш Національний конгрес геронтологів (Київ, 2000), UNRISD Public Meeting on Ageing, Development and Social Protection (Madrid, 2002) та на інших наукових конференціях. Висновки роботи неодноразово обговорювались на засіданнях відділу демографії та відтворення трудових ресурсів Інституту економіки НАНУ та лабораторії медичної демографії Інституту геронтології АМНУ.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у 14 публікаціях, у тому числі у 3 наукових статтях, визнаних фаховими.
Обсяг і структура. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, списку використаних джерел і двох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, у тому числі 31 таблиця, 19 рисунків. При написанні дисертації використано 320 джерел.
Основний зміст
населення віковий смертність суспільний
У вступі обґрунтована актуальність дослідження, сформульовані його мета, завдання та методи його здійснення, відображені наукова новизна та практичне значення.
У першому розділі «Концептуальні та методичні підходи до вивчення тривалості життя в похилому віці» розкриваються зміст та еволюція поглядів на процес формування тривалості життя в похилому віці, аналізуються основні концептуальні підходи до вивчення процесу доживання до похилого віку.
Традиція побудови кінцевої ділянки таблиць смертності не за реальними, а за змодельованими даними сприяла поширенню серед демографів думки про консервативність тенденцій смертності у старших вікових групах. Зокрема, базуючись на неповних і недостовірних емпіричних даних про динаміку смертності у дуже похилому віці, французький демограф Ж. Буржуа-Піша у 1952 р. зробив припущення про непластичність цього процесу у старечих вікових групах. Але факт настання «четвертої стадії демографічного переходу» у економічно розвинених країнах, коли відбувається суттєве зниження так званої ендогенної смертності у старечому віці, та сучасні європейські зразки народжуваності, коли народження першої дитини відсувається на вік 30-40 років і не виключається можливість появи другої дитини у віці 50 років і старше, дають підстави для серйозного обговорення перспективи подовження тривалості життя за межу 150 років.
Традиційним джерелом вивчення тривалості життя є таблиці смертності. В них процес старіння представлений порядком вимирання умовного покоління, а тривалість життя у похилому віці є середньою арифметичною розподілу тих, хто доживає до певного віку, у віковому інтервалі 60 років і старше у відповідності з даним порядком вимирання. Ще однією статистичною характеристикою тривалості життя старших контингентів населення є нормальний, або модальний вік смерті. Поняття нормальної тривалості життя було введене в статистичну науку В. Лексисом. Він вперше встановив 3 види смертності і виділив у загальній сукупності померлих так звані «молоді» випадки смерті, які припадають на перший максимум смертності у віці від 0 до 12-14 років; «передчасні» - смертні випадки, які не залежать від віку і розподіляються рівномірно на віковому відрізку 14-40 років; та «нормальні» - тобто такі, що припадають на вікову ділянку другого максимуму смертності (67-80 років).
Пошуки універсального закону розподілу тривалості життя здійснюються у сфері біометричного аналізу старіння та смертності. Традиційно тут використовується методичний підхід, при якому смертність розділяється на таку, що залежить від віку, тобто є результатом індивідуального старіння організму, та таку, яка детермінується суто зовнішніми умовами існування населення. Найбільш знаною і вживаною математичною моделлю залежності смертності від віку і до сьогоднішнього дня залишається відома формула Гомперца-Мейкхема. Ця математична модель відображає повікову динаміку смертності для більшості біологічних видів. Проте, смертність населення у віці 80 років і старше не вкладається у рамки закону Гомперца. На ділянці після 80 років приріст ризику смерті уповільнюється приблизно до віку 110 років, коли смертність досягає свого максимуму або верхньої межі.
Однією з причин уповільнення зростання ризику смерті у старечих вікових групах вважається гетерогенність населення: більш слабкі контингенти мають тенденцію до вимирання у більш ранньому віці. Разом з цим існує певна частина населення, яка, в силу своєї систематичної відмінності, свого роду унікальності у порівнянні з іншими контингентами, доживає до дуже похилого віку. У протилежність гіпотезі стохастичності, імовірнісній природі процесу смертності, прибічники гіпотези гетерогенності населення припускають існування всередині людської популяції окремих сегментів, які генетично запрограмовані на різну тривалість життя.
Накопичений емпіричний матеріал щодо тенденцій смертності у дуже похилому віці, становлення і швидкий розвиток демографії центенаріїв та супер-центенаріїв та перспективи, які відкриваються перед людством у сфері подовження тривалості життя у світлі новітніх біомедичних відкриттів, вимагають вироблення і формулювання нової наукової парадигми. Передусім, слід беззаперечно визнати, що суттєвий прогрес у подовженні тривалості життя саме в похилому віці не тільки можливий, але й закономірний.
У другому розділі «Структура, динаміка та перспективи тривалості життя у похилому віці в Україні» аналізуються основні тенденції тривалості життя у похилому віці у часовому аспекті, причини та чинники структурних відмінностей цього показника за статтю, типом поселення та причинами смерті, а також перспективи середньої тривалості життя для населення похилого віку в Україні у першій чверті ХХІ сторіччя.
Очікувана тривалість життя для осіб, які досягли віку 60 років і більше, в Україні з кінця ХІХ сторіччя до сьогодення пройшла тривалу історію з періодами зростання, зниження і відносної стабільності (табл. 1).
Таблиця 1 - Середня очікувана тривалість життя для населення у віці 60 років і старше в Україні у 1896-1998 рр. за статтю
|
1896-1897 |
1925-1928 |
1938-1939 |
1958-1959 |
1969-1970 |
1978-1979 |
1989 |
1998 |
||
|
Чоловіки |
|||||||||
|
60 років |
14,56 |
15,20 |
19,21 |
17,01 |
16,08 |
15,30 |
15,42 |
14,52 |
|
|
65 років |
12,00 |
12,24 |
15,58 |
13,77 |
12,89 |
12,31 |
12,49 |
11,86 |
|
|
70 років |
10,08 |
9,61 |
13,45 |
10,91 |
10,06 |
9,65 |
10,02 |
9,60 |
|
|
75 років |
8,65 |
7,37 |
11,22 |
8,42 |
7,78 |
7,42 |
7,52 |
7,58 |
|
|
80 років |
7,76 |
5,50 |
9,41 |
6,30 |
5,71 |
5,67 |
5,54 |
5,78 |
|
|
85 років |
7,32 |
4,01 |
- |
4,67 |
4,09 |
4,27 |
4,00 |
4,53 |
|
|
Жінки |
|||||||||
|
60 років |
13,12 |
16,32 |
20,52 |
20,26 |
19,63 |
19,52 |
19,94 |
19,07 |
|
|
65 років |
10,82 |
13,09 |
17,36 |
16,39 |
15,78 |
15,63 |
16,00 |
15,28 |
|
|
70 років |
9,25 |
10,25 |
14,32 |
12,88 |
12,20 |
12,02 |
12,52 |
11,88 |
|
|
75 років |
8,02 |
7,84 |
11,50 |
9,86 |
9,40 |
9,04 |
9,26 |
8,91 |
|
|
80 років |
7,28 |
5,84 |
9,40 |
7,33 |
6,90 |
6,73 |
6,71 |
6,44 |
|
|
85 років |
6,92 |
4,25 |
- |
5,37 |
5,24 |
5,13 |
4,69 |
4,73 |
На початку ХХ сторіччя, коли завдяки успіхам медицини була значно скорочена смертність від інфекційних хвороб, середня очікувана тривалість життя для осіб, що досягли похилого та старечого віку, зростала високими темпами. За період 1896-1928 рр. цей показник у віці 60 років для чоловіків виріс на 11,5, для жінок - на 34,0%.
Досить оптимістичні показники середньої очікуваної тривалості життя у старшому віці за 1938-39 рр. відбивають трагічну селекцію, яку пройшло населення України протягом голодомору 1932-1933 рр. та стресу репресій 1937-1938 рр. Тенденції зростання тривалості життя у віці 60 років і старше, які були зафіксовані з початку 50-х років для населення обох статей, з середини 60-х років трансформувались у відносну стабілізацію для жінок і поступове зниження - для чоловіків. Нещадна експлуатація населення працездатного і старше працездатного віку в період «розвиненого соціалізму», яка не пом'якшувалась економічним забезпеченням задовільного рівня життя, без сумніву, мала свої соціальні і суто медичні наслідки. Частиною таких наслідків були стагнація та зниження тривалості життя при народженні і у похилому віці у 70-х - середині 80-х рр.
Особливістю динаміки демографічних процесів в Україні другої половини 80-х є те, що поряд з інерцією екстенсивного розвитку державно регульованої економіки на них серйозно впливали політичні зрушення. Процес «перебудови» стимулював до реалізації потенціал підвищення тривалості життя, який існував в населенні на той період. Зняття ідеологічного та воєнного протистояння, послаблення політичного тиску на населення проявилось, зокрема, у виникненні після 1985 р. тенденції до підвищення тривалості життя при народженні та в похилому віці.
Зниження життєвого рівня населення протягом останньої декади ХХ ст., яке супроводжувалось багатьма іншими проблемами (загостренням екологічної ситуації, соціально-психологічними наслідками невдалого економічного реформування, неадекватністю системи охорони здоров'я стану демографічної ситуації), стало причиною різкого погіршення здоров'я населення, що відбилось у значному підвищенні смертності і скороченні тривалості життя для всіх вікових груп, в тому числі і в похилому віці.
В аналізі вікової динаміки статевих відмінностей в смертності і тривалості життя майже всі дослідники сходяться на висновку про те, що в окремих вікових групах різниця в смертності між чоловіками і жінками має різний рівень і обумовлена різними причинами. Сучасний тип чоловічої надсмертності сформувався протягом останніх трьох декад ХХ ст. і на кінець 80-х років описувався полімодальною кривою з максимальною модою у віці 27,5 років.
Хоча смертність від зовнішніх дій залишається основною причиною перевищення чоловічої смертності над жіночою до вікового інтервалу 40-44 роки, поряд з ними у формуванні статевих відмінностей в смертності з віком все більшу роль починають відігравати внутрішні причини смерті: серцево-судинні хвороби, новоутворення, хвороби органів дихання, травлення і т. п. Основними причинами статевих відмінностей у тривалості життя в похилому віці традиційно залишаються відмінності у характері праці та способі життя чоловіків і жінок. Статеві відмінності в смертності на віковому відрізку 40-60 років пояснюються різницею у настанні гормональної перебудови чоловічого та жіночого організму під час згасання репродуктивної функції.
Динаміка відмінностей у тривалості життя міського та сільського населення в Україні є результатом дії комплексу факторів, серед яких різноспрямованість демографічних наслідків індустріалізації й колективізації; нерівноцінність демографічних втрат в місті й на селі внаслідок голодомору 1932-33 рр.; фактична соціальна нерівність робітників і селян за соціалістичних часів, яка проявлялась у принципово різних умовах формування смертності міського і сільського населення; якісно різні демографічні наслідки міграційних процесів тощо. Безпрецедентний відтік молоді із села у 1959-1970 рр. створив у віковій структурі сільського населення величезну улоговину, яка протягом десятиріч виділяє покоління 1945-1955 рр. народження на графіках повікового розподілу сільського населення. На сьогоднішній день у тривалості життя і в життєвому потенціалі сільського населення проявляються негативні наслідки диспропорції вікової структури та погіршення якості цієї частини населення, які сформувались під час міграційного буму 60-х - 70-х років. Внаслідок низької чисельності та низької життєздатності контингентів, які зараз поповнюють населення похилого віку в сільській місцевості, його життєвий потенціал виявився значно нижчим за такий для старших контингентів городян, а темпи підвищення тривалості життя - відчутно повільнішими.
Аналізуючи тенденції в динаміці і структурі смертності за основними класами причин смерті в Європі у 1981-1998 рр., слід відмітити в Україні підвищену у порівнянні з країнами Євросоюзу та країнами Центральної та Східної Європи смертність населення старшого віку обох статей від хвороб системи кровообігу. Підвищений рівень смертності від цього класу хвороб формується в умовах низькоефективної економіки, яка характеризується екстенсивним використанням робочої сили і не забезпечує задовільного рівня життя населення, зокрема, адекватного харчування. При цьому підвищена смертність від цереброваскулярних хвороб характерна для низькоурбанізованого населення зі зниженим рівнем освіти і розповсюдженим алкоголізмом, а смертність від ішемічної хвороби серця підвищується в умовах посилення трудового навантаження і низької калорійності харчування. Щодо новоутворень, то відносно низькі показники смертності населення літнього віку від цих причин в Україні у порівнянні з країнами Євросоюзу та Центральної і Східної Європи, перш за все слід пов'язувати з «недоживанням» старих людей до віку найвищого ризику смерті від даної патології через надсмертність від серцево-судинних хвороб.
Доволі високим в Україні у порівнянні з іншими країнами Європи є загальний рівень смертності населення похилого віку від хвороб органів дихання. А смертність від хвороб органів травлення хоча і є однією з найнижчих в Європі, але на відміну від країн Євросоюзу та Центральної і Східної Європи, де смертність від цих причин знижується, в Україні вона систематично зростає.
Населення, яке існуватиме в інтервалі похилого віку у найближчі 25 років в Україні, складається переважно з контингентів, які свого часу пережили тяжкі періоди історії, в силу чого їх життєздатність знижена, а ресурси доживання до старечих вікових груп обмежені. Тому когорти 1910-1944 рр. народження, послідовно вибуваючи з населення, формуватимуть підвищену смертність і знижену тривалість життя населення похилого віку протягом принаймні першої декади ХХІ ст.
Оскільки тривалість життя старших контингентів населення значною мірою визначається станом економічного розвитку суспільства, слід очікувати, що подальша динаміка цього показника в Україні цілком залежатиме від розвитку подій в економічній сфері. Проте, навіть за найсприятливіших умов середня очікувана тривалість життя у віці 60 років у найближчі чверть сторіччя в нашій державі не перетне межі 16 років для чоловіків і 21 року для жінок.
У третьому розділі «Соціально-економічні чинники регіональних відмінностей у тривалості життя в похилому віці та концепції її підвищення в Україні» аналізуються регіональні особливості структури та динаміки тривалотривалості життя в похилому віці, їх взаємозв'язок з галузево-професійною, соціальною, освітньою, сімейною структурою населення, а також з територіальними характеристиками структури доходів і споживання населення; обговорюються окремі концептуальні гіпотези щодо виявлення закономірностей формування та корекції тривалості життя в похилому віці в середовищах конкретної соціально-економічної якості.
Тривалість життя населення похилого віку є доволі низькою на всій території Україні, проте має певні регіональні відмінності. Аналіз регіональних відмінностей очікуваної тривалості життя у віці 60 років згідно з демографічним районуванням території України за основними динамічними та структурними характеристиками смертності, запропонованим Е.М.Лібановою, свідчить про співпадання основних тенденцій формування тривалості життя населення старшого віку з загальними закономірностями цього процесу: відносно вищі показники тривалості життя характерні для Західної та Центральної зон, знижені - для Південної та Східної зон (табл. 2).
Таблиця 2 - Очікувана тривалість життя у віці 60 років в Україні у 1989-1995 рр. за демографічними зонами
|
Тривалість життя у віці 60 років у 1995 р., років |
Зміни в тривалості життя у 1989-95 рр., % |
||||||||
|
Міські |
Сільська |
Міські |
Сільська |
||||||
|
поселення |
місцевість |
поселення |
місцевість |
||||||
|
1* |
2** |
1 |
2 |
1 |
2 |
1 |
2 |
||
|
Захід |
14,65 |
18,80 |
14,76 |
19,29 |
-6,9 |
-4,7 |
-8,5 |
-4,7 |
|
|
Центр |
14,37 |
18,76 |
14,02 |
19,13 |
-9,3 |
-5,2 |
-11,3 |
-6,2 |
|
|
Схід |
13,21 |
17,91 |
13,62 |
18,86 |
-13,3 |
-8,0 |
-11,8 |
-6,7 |
|
|
Південь |
13,31 |
17,96 |
13,10 |
18,20 |
-12,7 |
-6,8 |
-12,1 |
-7,9 |
Примітка: 1* - чоловіки; 2** - жінки
Під час трансформаційної кризи територіальним зосередженням кризових явищ у смертності міського населення похилого віку в Україні стали, передусім, індустріальні центри південного сходу. В сільській місцевості дія специфічних регіональних чинників на тривалість життя літнього населення послаблена, і динаміка цього показника у більшій мірі підпорядкована глобальним закономірностям соціально-економічного розвитку. У регіонах з підвищеною зайнятістю в промисловому виробництві посилюється різниця в тривалості життя міського та сільського населення постробочого віку, обумовлена зниженою життєздатністю міських працюючих та непрацюючих пенсіонерів.
В міському населенні, зокрема, серед чоловіків, підвищена тривалість життя в старості асоціюється з приналежністю до соціальної групи службовців, або до групи осіб, які протягом життя були зайняті переважно розумовою працею. У сільському населенні певні переваги у тривалості життя в похилому віці пов'язані з приналежністю до колгоспного селянства, або до контингентів, які займались переважно фізичною сільськогосподарською працею.
Автор фіксує серйозні зміни загальних тенденцій рівня здоров'я та смертності населення у зв'язку з поглибленням соціально-економічної диференціації регіонів України протягом останнього десятиріччя. Зокрема визначено, що найінтенсивніше зниження тривалості життя населення старших вікових груп під дією поширення бідності відбувається в урбанізованих регіонах з найвищим ступенем розшарування населення за середньодушовим доходoм при його високому середньорегіональному рівні.
Завданнями, які ставились перед європейською спільнотою на кінець ХХ ст. у сфері подовження тривалості життя в похилому віці, були:
Збільшення у всіх країнах Європи тривалості життя при народженні до 67 років для чоловіків і 74 років - для жінок.
Скорочення на 25% різниці в тривалості життя при народженні між регіонами, соціальними групами та між чоловіками і жінками.
Збільшення кількості років життя, протягом яких люди у віці 65 років і старше живуть повноцінним, вільним від інвалідності життям.
Вирішення поставлених завдань, за концепцією ВООЗ, полягало у поширенні доступності основних передумов здоров'я: раціонального харчування, сприятливих житлових умов, освіти всіх рівнів. Наголошувалось на необхідності поліпшення умов праці, вдосконалення медико-санітарного обслуговування, надання інвалідам всебічної допомоги та підтримки.
У країнах - колишніх республіках СРСР поставлені завдання виконувались скоріше номінально, ніж реально: за період з 1984 р. у жодному напрямку не було досягнуто скільки-небудь відчутних зрушень, а в деяких випадках, про які, наприклад, свідчить зворотна залежність між тривалістю життя населення похилого віку і відносною кількістю лікарів, декларовані зрушення носили суто механістичний, пропагандистський характер. В зв'язку з цим, а також з тотальною кризою, в яку перетворився процес суспільної трансформації на теренах колишнього СРСР в середині 90-х рр., тривалість життя чоловіків і жінок не тільки не піднялась до бажаної межі, а опустилась ще нижче, поглибивши у цьому прірву між цивілізованою Європою і пострадянським простором.
Якщо говорити про концептуальні підходи до вирішення проблеми підвищення тривалості життя в похилому віці в Україні, починати слід з пошуку шляхів повернення процесу відтворення цього контингенту зі стихії природного добору у певним чином оформлену систему життєзбереження. Основними елементами такої системи на першому етапі мають стати: соціальне забезпечення осіб похилого віку на рівні реального прожиткового мінімуму, забезпечення для цього контингенту умов для підвищення контролю над власним добробутом шляхом раціоналізації державної політики щодо зайнятості старших робітників, а також сприяння самозайнятості пенсіонерів за віком; сприяння розвитку вітчизняного виробництва дешевих продуктів харчування та медикаментів; забезпечення на законодавчому, адміністративному та організаційному рівнях реалізації конституційного права населення на ефективне безкоштовне медичне обслуговування.
У більш віддаленій перспективі у справі повернення процесу формування тривалості життя населення похилого віку у загальноєвропейський контекст перед українським суспільством стоїть завдання побудови регульованої у бажаному напрямку, розширеної і мобільної соціально-геронтологічної інфраструктури для забезпечення ефективного функціонування суспільної системи життєзбереження людей похилого віку.
Висновки
Проведене демостатистичне дослідження рівня, динаміки, структури смертності населення похилого віку та аналіз чинників формування тривалості життя цього контингенту дозволяє зробити наступні висновки:
1. Основний «виграш» у тривалості життя у віці 60 років і старше українське населення отримало по закінченні першої чверті 20-го ст., коли за рахунок зниження смертності від інфекційних хвороб тривалість життя чоловіків і жінок у віці 60 років у порівнянні з 1896 р. збільшилась на 4,4 та 26,6% відповідно. Демографічною ціною суттєвого підвищення тривалості життя у похилому віці у передвоєнні роки є сотні тисяч померлих під час голодомору 1932-1933 рр. та періоду репресій 1936-1937 рр., за рахунок смертності яких у населенні старших вікових груп сконцентрувались відібрані контингенти з підвищеним рівнем життєздатності. У повоєнні роки щорічні значення тривалості життя у віці 60 років були відносно стабільними з певною тенденцією до зниження.
2. Статеві диспропорції у тривалості життя для населення похилого віку визначаються рядом соціально-економічних чинників, серед яких чільне місце посідають характер і умови минулої та поточної праці, а також відмінності у темпах репродуктивного старіння чоловіків і жінок.
3. Сучасні відмінності у тривалості життя для міських і сільських контингентів похилого віку сформувались, передусім, різницею минулих умов праці і побуту працездатного населення. Певним селективним фактором виступає міграція, яка спричиняє накопичення у сільській місцевості фізично слабких контингентів з низьким потенціалом життєздатності.
4. У структурі смертності населення похилого віку за причинами смерті чільне місце посідають хвороби системи кровообігу, новоутворення, хвороби органів дихання та зовнішні дії. Специфіка структури смертності цього контингенту за причинами полягає у надсмертності від серцево-судинних хвороб, яка зумовлює відносне зниження смертності від інших патологій.
5. Тривалість життя для населення похилого віку є доволі низькою на всій території України. Найсприятливішою є ситуація у Центральній та Західній демографічних зонах, де культурні та етнічні традиції життєзбереження українського селянства не зруйнувались процесами гіперурбанізації.
В урбанізованих регіонах Сходу та Півдня висока концентрація виробництв важкої індустрії з переважанням на них фізичної праці у шкідливих умовах поряд із вкрай несприятливою екологічною обстановкою формують низьку тривалість життя для всіх категорій населення, у т.ч. і похилого віку.
6. Характерна для планового господарства надзайнятість населення негативно вплинула на рівень здоров'я та тривалість життя у старості. Актуальна праця, інвестуючись у надлишковій мірі в осуспільнені цінності, не накопичилась у вигляді збереженого індивідуального здоров'я, освіченого та вихованого підростаючого покоління, позитивного сімейного будівництва, реального індивідуального матеріального добробуту у похилому віці.
7. Тривалість життя у похилому віці підвищується передусім в умовах низького економічного розшарування населення на надбагатих і жебраків та відносної рівності економічно активного і неактивного населення у сфері споживання, зокрема за рахунок індивідуальної активності літніх людей у підвищенні власного рівня життя.
8. Населення, яке існуватиме в інтервалі похилого віку у найближчі 25 років в Україні, складається переважно з контингентів, які свого часу пережили тяжкі періоди історії, у силу чого їх життєздатність і ресурси доживання до старечих вікових груп знижені. Навіть за найсприятливіших умов соціально-економічного розвитку в Україні середня очікувана тривалість життя у віці 60 років у найближчі чверть сторіччя коливатиметься у межах 10-16 років для чоловіків і 15-21 року для жінок.
9. Глобальний процес формування тривалості життя, у тому числі і для старших контингентів населення детермінується рівнем економічного розвитку як основою добробуту населення; розповсюдженістю міської інфраструктури як носія життєзберігаючої культури праці, комфортних умов та раціонального способу життя; а також рівнем середовищної забрудненості як мірою конфронтації населення з навколишнім середовищем.
10. Вирішення проблеми підвищення тривалості життя у похилому віці в Україні слід починати з гарантування соціального забезпечення осіб похилого віку на рівні реального прожиткового мінімуму, раціоналізації політики зайнятості на державних підприємствах та сприяння самозайнятості пенсіонерів за віком; забезпечення на законодавчому, адміністративному та організаційному рівнях реалізації конституційного права населення на ефективне безкоштовне медичне обслуговування.
Список публікацій за темою дисертації
1. Фойгт Н.А. Об изучении резервов повышения средней продолжительности предстоящей жизни в трудоспособном возрасте (на примере Украинской ССР) // Демографические исследования. - 1987. - Вып. 11. - С. 109-113.
2. Фойгт Н.А. Гіпотеза гетерогенності населення за тривалістю життя: аналіз і моделювання // Демографічні дослідження. - 2000. - Вип. 22. - С. 230-246.
3. Фойгт Наталія. Дослідження якісних характеристик гетерогенного за життєздатністю населення на прикладі вимирання вибіркової сукупності осіб похилого віку // Демографічні дослідження. - 2001. - Вип. 23. - С. 74-80.
4. Bezrukov V., Foigt N. Political, Social and Economic Crises and Living Arrangements of Older Persons: The Case of Ukraine // Report of UN Technical Meeting «Population Ageing and Living Arrangements of Older Persons: Critical Issues and Policy Responses». - N.Y.: UN Population Division, 2000. - Is.7, pp.1-22. (авторству Н.А. Фойгт належать аналіз сучасної соціально-економічної та демографічної ситуації в Україні, характеристика змін сімейної структури, соціально-економічного статусу, економічної активності та житлових умов населення похилого віку, що в цілому становить 70% обсягу публікації).
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Зміни чисельності населення України. Відтворення сільського населення. Демографічне навантаження сільського населення працездатного віку. Динаміка дитячої смертності у сільській місцевості. Демовідтворні тенденції на селі. Старіння сільського населення.
курсовая работа [121,4 K], добавлен 17.12.2014Розгляд рівня життя населення як соціально-економічного поняття. Визначення основних показників купівельної спроможності, добробуту суспільства. Структура доходів населення України, темпи їх приросту. Дослідження проблеми зайнятості і соціальних виплат.
презентация [1,4 M], добавлен 24.11.2015Теоретичні і методичні основи вивчення природного руху населення. Чинники народжуваності та смертності. Особливості народжуваності в регіоні. Смертність і тривалість життя населення Волинської області. Демографічні проблеми регіону та шляхи їх вирішення.
дипломная работа [111,7 K], добавлен 09.09.2012Розкриття терміну "якість життя". Аналіз житлових умов в деяких розвинених країнах. Дослідження відмінності використання показників якості життя в різних країнах. Проблеми погіршення рівня життя та значного майнового розшарування населення України.
статья [24,1 K], добавлен 27.08.2017Аналіз соціально-побутових, психологічних та медичних потреб одиноких людей похилого віку. Основні завдання та напрямки соціальної роботи. Дослідження відношення до свого здоров’я та способу життя у жінок похилого віку. Аналіз результатів експерименту.
курсовая работа [424,9 K], добавлен 27.08.2014Населення як об'єкт вивчення соціальної статистики. Основні категорії статистики населення. Джерела інформації про населення, статистичне вивчення його структури. Методи вивчення динаміки складу населення. Статистика природного руху населення України.
курсовая работа [284,3 K], добавлен 13.05.2015Демографічні особливості населення України. Вплив населення на розвиток і розміщення продуктивних сил. Класифікація людей по місцю проживання, статево-віковій структурі та національному складу. Загальний коефіцієнт народжуваності та смертності населення.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 05.05.2014Дослідження суб'єктивного аспекту соціальної напруженості. Особливість головних тенденцій у формуванні суспільних настроїв. Розгляд рівня матеріальної забезпеченості населення, напруги у сфері зайнятості, медико-демографічній ситуації та умов життя.
статья [206,1 K], добавлен 05.10.2017Аналіз демографічної ситуації в Україні та по областях. Темпи приросту населення, зумовлені міграцією; істотні відмінності густоти в географічному розміщенні. Причини скорочення кількості населення, вплив екології на захворюваність та рівень смертності.
реферат [33,3 K], добавлен 13.11.2010Народжуваність, пересічна густота, чисельність, вікова структура, середня очікувана тривалість життя населення у Західній Європі. Зміни ролі регіону в світовій системі зовнішніх міграцій. Складна демографічна ситуація та проблеми старіння населення.
практическая работа [165,5 K], добавлен 08.11.2013
