У третьому підрозділі “Соціальні інститути і злочинність” (2.3) злочинні акти розглядаються крізь призму сукупності правил і настанов, пов'язаних з соціальними інститутами. Соціальні інститути з соціологічного погляду є найбільш виразними чинниками соціального порядку, а злочинність - його запереченням. Між найбільш важливими і поцінованими у тому чи іншому суспільстві інститутами та історичними визначеннями злочинну є прямий зв'язок. З соціологічної точки зору злочинну поведінку можна характеризувати як певні дії, що ігнорують фундаментальні (і переважно офіційні) соціальні інститути. Історично визначення злочинного змінюється паралельно із змінами інституційної структури суспільства. У підрозділі це ілюструється прикладами традиційного суспільства і модерну. Детальний аналіз проблеми вказує, що існує досить широке коло варіантів співвідношення злочинної поведінки з соціальними інститутами. Особливо широким це коло стає у перехідний період, коли паралельно відбуваються процеси інституалізації і деінституалізації. На прикладі трансформаційних змін в Україні та пострадянських країн можна виділити принаймні десять різних форм такого співвідношення (у тексті дисертації дається розгорнутий аналіз цих типів). Практичний сенс подібної інтерпретації може полягати у визначенні методологічних засад кримінологічної експертизи нових законопроектів, аналізі наслідків процесів інституалізації і деінституалізації, криміналізації та декриміналізації соціальних дій.

Четвертий підрозділ “Злочин як поведінка” (2.4) присвячено інтерпретації злочинних актів за допомогою теорій соціальної дії Вебера і Парсонса і створенню на цій основі класифікаційних схем злочинності. Злочинна поведінка на загал вивчається різними дисциплінами. Сутність соціологічного підходу полягає у дослідженні комунікативної складової, предметом є орієнтація злочинної дії на соціум, жертву, правоохоронні структури тощо. У цьому сенсі злочинний акт є “класичною” соціальною дією, бо цілком задовольняє сукупності критеріїв, які свого часу визначив для неї М. Вебер. Під цим кутом зору суспільні стосунки можна поділяти на “світлі”, “сірі” та “темні”. Відповідно, ідея суспільства містить ці три типи відносин, навіть якщо вона і не раціоналізована, а інтуїтивна, тобто локалізується на побутовому рівні і притаманна пересічним громадянам. Тип “темних” стосунків не передбачає довіри, взаємності, солідарності, зовнішнього схвалення та відповідної стимуляції дій, нарешті, еквівалентного обміну та інших чинників, на яких тримається нормативний порядок. Він є формою агресії, нападу, підступної дії, супроводжується або обманом, або насиллям і у більшості випадків планується та здійснюється утаємничено (латентно). Прямим наслідком включення в ідею суспільства образу злочинця, злочину, кримінальної дії (“темних” стосунків) є постійний острах злочинності, притаманний населенню, зміна та деформація способу життя, спонукання до дій, що повинні попереджувати злочинність.

Перспективним напрямком інтерпретації кримінальної дії є застосування методології Т. Парсонса, а саме - його моделі структури соціальної дії, чотирьохфункціональної парадигми, особливо тієї частини теорії американського соціолога, де наголошується на кібернетичних, менеджеріальних аспектах поведінки людей. Відповідно до цих ідей в структурі кримінальної дії можна виділити чотири рівні, які відповідають системам організму, особистості, соціуму, культури (соцієтальна підсистема). Кожен рівень характеризується двома чинниками: криміногенними імпульсами (фізіологічні потяги, звичайні або викривлені соціальні потреби та специфічні соціокультурні настанови), які можуть формуватися на більш низьких рівнях структури, і контролюючими субстанціями, що релевантні вищим елементам. Вибір “нормальної” соціальної адаптації означає, що вказана система врівноважена комбінаціями зазначених чинників. Шлях “злочинної” соціальної адаптації є певною кібернетичною проблемою, коли у структурі соціальної дії на тому чи іншому рівні моделі втрачається регулятивна функція контролюючих елементів. Кібернетичний підхід має цінне методологічне значення для подальшої розробки теорії злочинності. По-перше, на його базі можна запропонувати принципово нову класифікацію кримінальних дій залежно від того, з якою саме кібернетичною проблемою пов'язаний відповідний тип поведінки. Відповідно до цього в дисертації виділені типові злочини 1-го рівня, 2-го рівні, 3-го та 4-го рівнів. Перевагами класифікаційної схеми є вже те, що вона охоплює усе розмаїття злочинних посягань (від некрофільських вбивств до “білокомірцевої злочинності” і політичних злочинів) не на базі мінливих кримінальних кодексів, а на основі теоретико-соціологічних уявлень про поведінку людини у суспільстві. По-друге, різні модифікації методології Парсонса можуть з успіхом застосовуватися для досліджень прикладного характеру, що вже застосовано дисертантом на практиці для аналізу поведінки учасників організованих злочинних угруповань. По-третє, розуміння кібернетичної проблеми сприяє науковому обґрунтуванню профілактичних програм, націлених на стримування поширення тих чи інших видів злочинів.

П'ятий підрозділ “Кримінально-правове поле як розширена модель злочинності” (2.5) присвячено інтерпретації злочинності в термінах соціального простору й соціального поля. Відповідно використовуються теоретичні концепції Г. Зіммеля, П. Сорокіна, П. Бурд'є. Методологічно такий підхід є націленим на аналіз криміногенної ситуації, що складається у певних регіонах або населених пунктах, чи має місце в окремих галузях народного господарства, в межах корпорацій тощо. З урахуванням різних практик та агентів, присутніх на сцені кримінальної драми, є сенс визначати відповідну реальність як “кримінально-правове поле” і відповідно не залишати поза моделлю і жертв злочинності, і правоохоронців, і систему юстиції, які нерозривно пов'язані з фактом злочинності. Основними характеристиками кримінально-правового поля є (1) конфліктні практики, які можуть адекватно відображатися у різних галузях статистики і досліджуватися як у статичному, так і динамічному вимірах, (2) символічна боротьба за визначення і перевизначення агентів та їх дій, (3) географічна (фізична) локалізація або прив'язка до певної інституції чи галузі, (4) латентність і віртуальність самого поля і (5) здатність агентів до “входу” і “виходу” з його меж, а також (6) постійна зміна конфігурації поля і певна деформація соціального часу для агентів поля.

У третьому розділі “Прикладні й емпіричні аспекти соціології злочинності” розглядаються методологічні й практичні аспекти польових досліджень з соціології злочинності за двома напрямками: дослідження латентної злочинності та вивчення громадської думки стосовно злочинності й діяльності правоохоронних органів.

Перший підрозділ “Дослідження латентної злочинності: теорія, методи й практика” (3.1) відображає підсумки дослідницької діяльності дисертанта з проблеми практичного виміру рівня прихованої злочинності. В дисертації висловлюється думка, що вивченню латентної злочинності мусить передувати розробка теорії делінквентних латентних соціальних процесів як спеціальної соціологічної теорії. Латентні процеси ґрупуються у чотири класи: 1) “до запитання”, 2) “віртуальні”, 3) “інструментальні”, 4) “делінквентні” латентні процеси. Специфіка дослідження процесів останнього типу визначається тим, що, з одного боку, вони є об'єктами контролю офіційних інститутів, а з іншого, - агенти поля мають мотиви приховувати свою діяльність, ухилятися від контактів з соціологами і не щиро ділитися інформацією, яка цікавить спостерігача. Латентні процеси цього класу можна моделювати за допомогою інформаційно-соціальної піраміди, яка відображає їх загальні риси. Вона складається з соціальних страт, до яких належать агенти того чи іншого соціального поля, та їх практик. Інформація стосовно чисельності та поведінки цих агентів є предметом соціологічного дослідження. Піраміда умовно поділяється на “світлу” та “темну” частини. Першу складають офіційні дані, поліцейські, медичні або інші галузі статистики, але загальним правилом є те, що переважна більшість агентів, їх вчинків, фактів та відповідних обсягів інформації перебувають у “тіні”. Вони можуть бути з'ясовані лише в процесі застосування спеціальних соціологічних методів дослідження. Можна виділити кілька загальних методологічних принципів дослідження латентних процесів. До них належать: а) процедура побудови інформаційно-соціальної піраміди як етап попереднього моделювання латентного процесу, обраного об'єктом дослідження; б) релевантність дослідницьких методик онтології страт піраміди (відповідно гнучко змінюється, наприклад, тактика виміру обсягів латентних страт - застосовуються прямий чи непрямий вимір, експертні оцінки або математичні розрахунки); в) критичне ставлення до даних офіційної статистики і вміння “розуміти” ці дані; г) постійний розвиток техніки польового експерименту з урахуванням специфіки відповідного поля та його агентів, наприклад, у відповідь на посилений “спротив поля”, або в залежності від рівня латентності процесу. Кримінальні явища апріорі відносяться до різних рівнів латентності. Найбільш прихованою є так звана “злочинність без жертв” - корупція, незаконний обіг наркотиків, проституція тощо, - бо в цих ситуаціях злочинна дія відбувається за згодою сторін. Основна маса загальнокримінальної злочинності є латентною через дві обставини - внаслідок суб'єктивних причин (незаявлення жертв про факти злочинних посягань) і через об'єктивні труднощі, пов'язані з відсутністю інформації про обставини злочину та особистість злочинця. Нарешті, певні пласти злочинності, хоча й на перший погляд є досить прозорими, насправді, залишаються латентними внаслідок умисних або об'єктивних дефектів розслідування.

Інформаційно-соціальна піраміда стосовно віктимної злочинності має наступний вигляд. Її верхівку складають “прозорі” злочини, тобто повністю розслідувані, зафіксовані статистикою, з визначеними персоналіями тощо. Далі розташовані страти “напівпрозорих” і “непрозорих” злочинів, що належним чином фіксуються статистикою, але до кінця не розслідуються правоохоронними органами. “Відфільтровані” злочини є сукупністю штучно прихованих від обліку деліктів. Усі ці страти за своїм обсягом поступаються “незаявленим” злочинам, нарешті, основу піраміди складають так звані “прикордонні ситуації”. Таким чином, злочинність є латентною за своєю суттю. Але вузьке значення цього терміну стосується лише тієї маси деліктів, яка з різних причин не включена до кримінальної статистики.

Не існує універсальної методики дослідження латентної злочинності: кожна її страта і вид злочинності диктують власні умови і тактику дослідницького процесу. Основними методами дослідження латентної злочинності є: а) прямі соціологічні виміри віктимної латентності в процесі масових репрезентативних опитувань населення; б) самозвіти громадян (передусім молоді) про власні правопорушення і делікти; в) опитування злочинців, молодих делінквентів стосовно фактів протиправної поведінки; в) експертні опитування із залученням юристів-практиків, кримінологів; г) вторинний аналіз поліцейських документів; д) математичні розрахунки й моделі (засіб вивчення прихованої злочинності в економіці); ж) проведення спеціальних експериментів.

Досвід дисертанта щодо проведення опитувань населення з приводу віктимізації й латентної злочинності дозволяє зробити висновок про теоретичну і практичну можливості вимірювати більшу частину прихованих деліктів. У додатках до дисертації наводяться дані польових експериментів 1997, 1999, 2000 і 2001 рр. за показниками рівнів віктимності та латентності по окремих видах злочинних посягань. Практика віктимологічних оглядів доводить, що важливими передумовами достовірності виміру є корекція техніки опитування у бік підвищення точності виміру за рахунок збільшення обсягів вибірок, покращення валідності шляхом ретельної операціоналізації поняття злочинних посягань, а також за рахунок активізації пам'яті респондентів і певної оперативної верифікації інтерв'юерами первинних повідомлень. Останнє вимагає спеціальної підготовки інтерв'юерів або залучення до польових робіт людей з фаховою юридичною підготовкою.

Практичним аспектом віктимологічних опитувань є посилення контролю над криміногенною ситуацією, більш об'єктивна оцінка діяльності правоохоронних органів, оперативна інформація громадськості, державних установ стосовно стану злочинності. Вже перші власні опитування відкрили досить невтішну картину надвеликого розриву між даними офіційної статистики і показниками віктимізації населення, отриманими експериментальним шляхом. Порівняльний аналіз наших результатів з підсумками зарубіжних оглядів віктимності, зокрема з даними британських оглядів (BCS), та низка інтерв'ю із співробітниками міліції доводять, що головна причина надвеликого розриву полягає у позиції правоохоронних органів, практиці реєстрації злочинів, штучній латентності та низькому рівні довіри населення до органів правопорядку, які ментально, а також за стилем роботи мало змінилися з радянських часів.

Другий підрозділ “Громадська думка стосовно криміногенної ситуації”(3.2) присвячено методології й результатам вивчення громадської думки на практичному досвіді дисертанта щодо проведення подібних опитувань населення. Предметом соціології злочинності є криміногенна ситуація і, відповідно, громадська думка стосовно стану та динаміки її складових частин. Криміногенна ситуація розглядається у дисертації як складна соціальна система, підсистеми якої пов'язані з фактом злочинності причинно-наслідковими та функціональними зв'язками. Основними підсистемами криміногенної ситуації є (1) кримінальна ситуація, (2) населення як вірогідний об'єкт злочинних посягань, (3) жертви злочинів, (4) правоохоронні органи та їх антикримінальна діяльність, (5) кримінальна політика держави і кримінальне право, (6) система кримінальної юстиції, (7) пенітенціарна система. До провідних джерел формування громадської думки стосовно криміногенної ситуації належать: власний віктимний досвід суб'єктів громадської думки, ЗМІ та масова культура, чутки, професійні та аналітичні джерела. При дослідженні громадської думки варто розрізняти факти за наступними шкалами: а) емоційне - раціональне, б) відоме - латентне, г) архетипічне - актуальне.

Яскравим прикладом впливу на суспільну свідомість ірраціональних чинників є острах злочинності, який висуває це почуття у розряд провідних соціально-психологічних інтенцій, стресогенних факторів. Загальна закономірність зводиться до того, що острах злочинності наростає з падінням соціального статусу, зі збільшенням віку. У жінок він є пересічно більшим, ніж у чоловіків. Реакцією населення на острах злочинності є зміна способу життя, різноманітні заходи щодо гарантування власної безпеки і охорони власності. Між загостренням криміногенної ситуації і заходами самоохорони існує прямий зв'язок, що підтверджують емпіричні спостереження.

Суспільна свідомість диференціює факти злочинності за кількома вісями, серед яких важливо відзначити ступінь занепокоєння різними видами злочинності й ставлення до кримінально-правових заборон. Парадоксальність громадської думки полягає в тому, що населення пересічно більше побоюється не юридично важких злочинів, а деліктів, які широко розповсюджені і несуть реальну потенційну загрозу людям. Перші місця за даними наших опитувань посідають побоювання хуліганства, обману в торгівлі, хатньої крадіжки. Опитування зафіксували у свідомості респондентів певний рівень аномії, яка на загал притаманна перехідним періодам. Населення України здебільшого оцінює кримінально-правові заборони з точки зору приватних інтересів. Менш за усе респонденти засуджують дії, що суперечать державним і колективним інтересам (несплата податків, незареєстрована підприємницька діяльність, несанкціоновані заходи політичного протесту), а у значно більшій мірі - посягання на приватні цінності.

Значно різниться громадська думка і стосовно різних елементів кримінального покарання. Вочевидь, громадська думка довкола цих питань ще не склалася і позначена суперечностями. З одного боку, більшість респондентів підтримують смертну кару і висловлюються за більш жорстоке кримінальне законодавство, а з іншого, переважна кількість респондентів виявляє емпатію до засуджених, не проти амністій та звільнення під заставу.

У структурі громадської думки стосовно органів правопорядку, зокрема, міліції, дослідження зафіксувало наявність архетипічної компоненти неприязні й відчуження народу від офіційних репресивних установ. Переважно погане або відчужене ставлення до органів міліції є негативним фактором на шляху розвитку демократичної держави, зокрема, це негативно відбивається на доборі кадрів в органи міліції, на поширенні латентної злочинності і охороні громадського прядку. Але в суспільній свідомості існують чинники, що можуть за певних сприятливих умов змінити становище: абсолютна більшість респондентів за даними наших опитувань висловлюють готовність до співпраці з міліцією, перш за усе, за такими напрямками, як охорона майна та забезпечення безпеки на вулицях.

ВИСНОВКИ

Несприятливі історичні обставини, викривлення природних шляхів розвитку вітчизняних гуманітарних і соціальних наук призвело до того, що до кінця ХХ ст. в Україні фактично не склалася одна з найважливіших галузей соціології - соціологія злочинності. Кримінологія як суто юридична дисципліна не була здатна відіграти роль повноцінної заміни, бо не охоплювала всієї предметної області, не мала відповідної теоретико-методологічної бази, не оперувала достатньо ефективно усім арсеналом соціологічних методів, які є найбільш адекватними для дослідження злочину й злочинності як соціальних явищ і низки соціальних процесів, відносин, інститутів, породжених цими феноменами. Відсутність відповідних досліджень з соціології злочинності занадто звужувало уявлення про тенденції злочинності і не сприяло розробці відповідних соціальних програм, пов'язаних з профілактикою, попередженням протиправної поведінки мінімізацією її шкідливих наслідків. Населення, громадськість, політичні структури й адміністративні установи не отримували необхідну інформацію для своєчасного реагування. А у суто науковому аспекті не відбувалося значних просувань у напрямках пояснення і розуміння феноменів злочинності і злочину в широкому соціальному контексті, механізму їх відображення у громадській думці, поведінки населення або діяльності правоохоронних органів в умовах криміналізації суспільства. Окремі емпіричні дослідження в межах різних оглядів і моніторингів, що побіжно торкалися теми злочинності, насилля, різних соціальних відхилень в Україні, як і окремі спорадичні журнальні публікації, не вирішували кардинального питання - повноцінного конституювання нової галузі соціології. Таким чином, здійснене дослідження в межах дисертаційної роботи є фактично першою спробою розглянути феномен злочинного у контексті соціальних відносин, структур та інститутів і свідомо започаткувати дисципліну, яка б, з одного боку, належала до соціологічної традиції, а з іншого, - займалася б тим об'єктом, на який у нас раніше існувала монополія юридичних дисциплін.

У дисертації проаналізовано формальні й змістовні аспекти соціології злочинності, які дозволяють конституювати нову дисципліну, продемонстровано вагомі евристичні можливості теоретико-соціологічного підходу до феномену злочинності, наведено результати прикладних досліджень, що підтверджують принципову можливість соціології задовольняти запити громадськості й адміністративних кіл на достовірну інформацію стосовно тих чи інших аспектів криміногенної ситуації.

Першим реальним результатом дисертаційного дослідження є системне викладення та узагальнення формальних атрибутів нової дисципліни, її пропедевтичний огляд, який дозволив відокремити її від близьких і споріднених наукових дисциплін, утвердити соціологію злочинності як особливу гілку вітчизняної соціології. Проведений аналіз доводить, що соціологія злочинності є актуальною для українського суспільства дисципліною, вона має власну функціональну нішу і потужне коріння у вигляді соціологічних теорій й методів. Вони становлять собою головний резерв та відчутну перевагу соціології злочинності порівняно з юридичними науками, які досі слабко використовувалися при дослідженні теоретичних і прикладних аспектів злочинності. Впевненість у позитивних підсумках пропедевтичного огляду нової дисципліни, зокрема, базується на тому факті, що дисертаційний дискурс включав фактично усі досяжні на момент написання роботи джерела, і жодна принципова точка зору, оригінальна позиція або наукознавче тлумачення не залишилися непоміченими. Але це не виключає, наприклад, уточнення предмета соціології злочинності, визначення нових завдань, що є свідоцтвом нормального розвитку дисципліни. Відкритими для дискусії залишаються гносеологічні проблеми, зокрема, межі й доцільність застосування тих чи інших методів, визначення напрямків міждисциплінарних робіт і засад співпраці представників різних напрямків, шкіл і дисциплін.

Другим напрямком дисертаційного дослідження, що також приніс конкретні результати, була розробка важливих для розвитку нової дисципліни теоретико-методологічних питань. Увага фокусувалася на проблемі соціологічної інтерпретації злочину й злочинності як соціальних явищ і наукових понять. Зреалізовано головну особливість соціологічного дискурсу - можливість за допомоги соціологічних теорій і категорій помістити об'єкт дослідження у різні соціальні контексти і розглядати його саме у такий спосіб. Теорія соціальної адаптації не тільки була використана для пояснення сплеску злочинності в Україні й соціологічного тлумачення злочину і злочинності, але й допомогла сформулювати низки соціологічних категорій, в яких можна відобразити конкретні прояві злочинності. Інституційний підхід допоміг визначити злочин і злочинність по відношенню до чинних у суспільстві інституційних комплексів і таким шляхом пояснити їх мінливий історичний характер, нарешті, на прикладі сучасної України дозволив окреслити можливі варіанти розвитку криміногенної ситуації в залежності від процесів інституалізації та деінституалізації у перехідний період. Застосування чотирьохфункціональної парадигми Парсонса зробило можливим фактично вперше дослідити кібернетичний аспект структури злочинної дії і запропонувати нову оригінальну класифікацію злочинності. Нарешті, застосування ідей Сорокіна й Бурд'є стосовно соціального простору й соціального поля дозволило окреслити принципи якісно нового способу моделювання регіональної або галузевої криміногенної ситуації в термінах статики й динаміки соціальних процесів і суперечливих практик агентів. Впевненість у коректності отриманих результатів спирається, по-перше, на авторитет соціологів-теоретиків, ідеї яких покладено в основу запропонованих категорій і моделей, по-друге, на можливості верифікації теоретичних підходів через їх застосування на практиці, наприклад, при розробці прикладного завдання. Саме у такий спосіб вже використана дисертантом ідея структури кримінальної дії під час дослідження досить складного питання - норм і стандартів поведінки учасників організованих злочинних угруповань. Таким чином, окреслений у дисертації підхід виявився досить продуктивним для подальшого розвитку й застосування у прикладних сферах.

Третій напрямок роботи збігається з емпіричними й прикладними аспектами соціології злочинності, розробка яких власне й повинна продемонструвати суспільству доцільність існування нової дисципліни та її спроможність розв'язувати складні наукові й практичні питання. Тут є широке поле діяльності для соціологів-емпіриків. Аспекти, обрані для висвітлення у дисертаційній роботі, не вичерпують усіх можливих або актуальних напрямків емпіричних досліджень. Внесок дисертанта обмежився, по-перше, розробкою теоретико-методологічних й методичних аспектів вивчення латентної злочинності, по-друге, висвітленням кількох напрямків громадської думки, яка складається довкола криміногенної ситуації. Дослідження проблем латентної злочинності продемонстрували важливість мати спеціальну теорію латентних соціальних процесів, яка б містила методологічні передумови для ефективного застосування соціологічних методів. Ідея інформаційно-соціальної піраміди, що покладена в основу аналізу подібних явищ, демонструє певні евристичні можливості узагальненої моделі як методичного інструменту для проектування й організації відповідних досліджень. Низка масових віктимологічних опитувань населення, здійснених дисертантом у 1997-2001 рр., з одного боку, підтверджують принципову можливість отримувати достовірні, валідні дані за показниками віктимності населення і природної латентності відносно окремих видів злочинних посягань на запропонованих методологічних засадах, а з іншого, - ставить на порядок денний нові гносеологічні питання, на які частково вже отримано відповіді, а частково вони ще чекають свого вирішення. Нарешті, дані з вивчення громадської думки стосовно злочинності і діяльності органів правопорядку показують, що цей соціально-психологічний феномен може грати неабияку роль у стилі життя та структурі поведінки звичайних людей, визначати ступінь їх психологічного комфорту, а отже певним чином впливати на загальну задоволеність якістю життя і ставлення населення до органів влади. Подібні виміри й показники мають особливу цінність, коли вони здійснюються регулярно, тобто на моніторинговій основі, ось чому автор не вважає проведені дослідження закінченими.

Дисертаційне дослідження може бути певною ланкою на шляху подальших досліджень та розвитку вітчизняної соціології злочинності.

Зібраний у дисертації бібліографічний матеріал свідчить, скоріше, на користь того, що першоджерела мало доступні сучасному досліднику. Доцільно зробити переклади українською мовою, принаймні, класичних творів американських авторів з проблематики соціології злочинності, або видати переклади відповідних англомовних хрестоматій. Можливо також перевидати найбільш цікаві роботи дореволюційних авторів, використати вже зроблені у ті часи переклади класиків ХІХ ст. Список джерел, наведений у дисертації, може слугувати цим цілям.

Назрілим є питання про введення курсу соціології злочинності до переліку обов'язкових або факультативних дисциплін, які викладаються у вищих учбових закладах соціологічного і юридичного профілів. Це буде відповідати світовій традиції й значно розширить уявлення студентів про соціум, межі застосування соціологічних теорій та соціологічних методів.

Теоретико-соціологічна інтерпретація злочину й злочинності створює підстави ставити питання про розробку загальної теорії злочинності як спеціальної соціологічної теорії. Вона мусить охоплювати і пояснювати усі прояви феномену злочинності від визначення його місця і ролі в суспільстві до змісту і особливостей конкретних актів злочинної поведінки та заходів їх попередження. Така теорія може постати на мультипарадигмальній основі. Вибір доктрин і методологічних засобів мусить підкорятися провідній ідеї - творенню операціональної моделі злочинності, яка найбільш повно і глибоко здатна пояснювати різноманітні прояви злочинного у суспільстві, а також містити принципи і засоби розуміння окремих злочинних актів людської поведінки. Загальна теорія виступить стимулюючим фактором для подальших теоретичних і практичних розробок в межах соціології злочинності.

Більш конкретними і вузькими завданням теоретичного плану є розробка двох актуальних з точки зору їх практичного використання концепцій, підходи до яких обговорено у дисертації. Мається на увазі, по-перше, методологія кримінологічної експертизи законопроектів на базі інституційного підходу до злочинності, по-друге, система показників і узагальнена методика діагностики криміногенної ситуації у термінах кримінально-правового поля. Актуальність обох концепцій є очевидною. Доробок з цих питань у дисертації дозволяє вирішити відповідні проблеми на якісно новому теоретико-соціологічному рівні.

Найбільш обґрунтованим продовженням емпіричних досліджень, які покладені в основу дисертації, є реалізація загальнонаціонального опитування з проблем віктимізації населення і латентної злочинності, втілення у життя проекту, щось на кшталт Ukraine Crime Serve (UCS). Проведені дисертантом регіональні і міжрегіональні опитування з цієї проблеми дозволяють ставити питання про розширення робіт і перетворення їх за прикладом розвинутих країн на постійно діючий інститут. Це не тільки підвищить науковий статус України в очах міжнародного співтовариства, але й наблизить нас до стандартів демократичної держави. Об'єктивні дані стосовно криміногенної ситуації, загальної кількості й структури злочинних посягань проти населення, життя, здоров'я, гідності людей, приватної власності є елементом управління криміногенною ситуацією і засобом контролю з боку громадськості за ефективністю діяльності органів правопорядку.

Нарешті, варто врахувати дані аналізу громадської думки щодо злочинності й діяльності міліції під час реформування цього інституту. Незважаючи на негативні архетипи свідомості, відомі сучасні вади і проблеми в діяльності органів міліції, переважна більшість населення висловлюється за співпрацю з правоохоронцями. Цей вибір є здебільшого свідомою реакцією на підсвідомий острах перед злочинності, що є однією з провідних інтенцій у соціальній психіці сучасних українців. Населення знаходиться перед вибором: або пасивний самозахист і самостійний захист свого майна, житла, або більш активна, наступальна позиція, наприклад, створення громадських формувань із захисту правопорядку і реалізація інших форм співпраці з міліцією. Але для розвитку ефективних зв'язків з населенням органи міліції мусять змінитися, і не ззовні, а з точки зору ставлення правоохоронців до людських інтересів, прозорості і відкритості в роботі. Зокрема, потрібно рішуче покласти край свавіллю посадових осіб стосовно реєстрації злочинів, стати на шлях інституалізації цієї технології, а також відпрацювати новий механізм реакції на факти правопорушень, який задовольняє умовам демократичної правової держави. У відпрацюванні нових соціальних технологій можуть знайти своє місце і соціологи з їх фаховими знаннями і навичками до подібної діяльності.

СПИСОК ДРУКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

Рущенко І.П. Соціологія злочинності. - Харків: Національний ун-т втутрішніх справ, 2001. - 370 с.

Молодежь и наркотики (социология наркотизма) / Под ред. проф. Соболева В.А. и доц. Рущенко И.П. - Харьков: Торсинг, 2000. - 432 с.

Навчальні посібники

Рущенко І.П. Соціологія: Курс лекцій. Харків: Ун-т внутр. справ, 1996. - 210 с.

Соболєв В.О., Рущенко І.П. Словник з соціології. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - 112 с.

Соціологічне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ / О.М. Бандурка, В.О. Соболєв, І.П. Рущенко, О.Н. Ярмиш / Навчально-практичний посібник. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1996. - 36 с.

Статті у наукових виданнях України

Бакиров В.С., Рущенко И.П. Молодежь: потребности и возможности // Современное общество. - 1993. - № 2. - С.94-104.

Рущенко І.П. Українська піраміда (нотатки соціолога про наше суспільство) // Сучасність. - 1995. - № 2. - С.68-77.

Рущенко И.П. Социальный статус работников милиции // Влада і насильство: Зб. наук. пр.- Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. - С.165-175.

Рущенко І.П. Ідея суспільства. // Харьковские социологические чтения-97 / Доклады и сообщения участников семинара преподавателей социологии вузов Украины. - Харьков: Основа, 1997, С.21-26.

Рущенко І.П. Суспільство як середовище. // Культура у філософії ХХ сторіччя / Матеріали IV Харківських Сковородинівських читань. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. - С.92-96.

Рущенко І.П., Соболєв О.В. Ярмиш О.Н. Криміногенна ситуація великого міста: методика соціологічного вимірювання // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1997. - № 2. - С. 206-213.

Рущенко И.П., Ярмыш А.Н. Криминогенная ситуация: метафора или программа научных исследований? // Наука і соціальні проблеми суспільства / Вісник Харківського державного університету. - №414. - 1998. - С.195-197.

Рущенко І.П. Модернізація та адаптивні можливості населення // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення / Зб. наук. ст. - К.: НВФ “Студцентр” / НІКА-Центр, 1998. - С.125-127.

Рущенко І.П. Динаміка латентних соціальних процесів (на прикладі розповсюдження наркотиків у молодіжному середовищі) // Харьковские социологические чтения - 98: Сб. науч. работ. - Харьков: ЦЭПП “Радар”, 1998. - С.437-443.

Рущенко І.П. Соціо- і криміногенез: проблема справедливості покарання // Ідея справедливості на схилі ХХ століття: Матеріали VI Харківських міжнародних Сковородинівських читань / Додаток до Вісника Університету внутрішніх справ. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. - С.250-252.

Рущенко І.П. Інформаційний контроль криміногенної ситуації як риса соціальної держави // Актуальні проблеми державного управління / Науковий збірник (спеціальний випуск). - 1999. - №2(4). - Харків: Українська академія державного управління при Президентові України, 1999. - С.29-31.

Рущенко І.П. Злочин і злочинність (методологічні зауваження) // Вісник Харківського державного університету. “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. - 1999. - №433. - С.48-55.

Рущенко І.П. Населення і міліція // Вісник Університету внутрішніх справ. - №8. - 1999. - С.273-277.

Рущенко І.П. Перспективи соціології злочинності як наукової та навчальної дисципліни // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. - Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 1999. - С.113-118.

Рущенко І.П., Соболєв О.В. Ярмиш О.Н. Делінквентна поведінка неповнолітніх: кримінологічний аналіз і проблеми профілактики // Вісник Університету внутрішніх справ. №5. - 1999. - С.3-15.

Рущенко И.П. Социология преступности: новая научная дисциплина - “старые” истоки // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. - 2000. - № 492. - С.181-187.

Рущенко І.П. Соціологія злочинності - нова галузь вітчизняної соціології // Вісник університету внутрішніх справ: - Вип.10. - 2000. - С.277-284.

Рущенко И.П. Социальные институты и преступность // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. - Харків: Видавничий центр Харківського держуніверситету ім. В.Н. Каразіна, 2000. - С.63-65.

Рущенко І.П., Соболєв В.О., Ярмиш О.Н. Соціологія наркотизму як джерело інформації про закономірності розповсюдження наркотиків та їх незаконний обіг у транснаціональному масштабі // Вісник університету внутрішніх справ. - 2000, - Вип.12. - Частина ІІ. - С.33-39.

Рущенко И.П. Метод ретроспективных опросных технологий // Вестник Международного Славянского университета. - 2001. - Т.4. - №4 . - С.58-60.

Рущенко І.П. Діалог соціолога та юриста про латентну злочинність, і не лише про те… // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - №2. - С.8-16.

Рущенко І.П. Структура кримінальної дії // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. - 2001. - № 527. - С.33-38.

Рущенко І.П. Теорія соціального поля як засіб інтерпретації злочинності // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. - Видавничий центр Харківського держуніверситету ім. В.Н. Каразіна, 2001. - С.172-178.

Статті у зарубіжних наукових виданнях

Рущенко И.П. Латентные социальные процессы: теоретические и практические аспекты исследований наркомании // СОЦИС. - 1999. - №10.- С.74-85.

Ruschtschenco I.P., Sting S. Cannabis goes East: Drogengebrauch unter Studierenden in Dresden (Deutschland) und Kharkov (Ukraine) // Hochschule Ost. Leipziger beitrage zu hochschule & wissenschaft. - 2000. - №3/4.- P.223-234.

Ruschtschenco I.P., Sting S. Illegale Drogen unter Studierenden - eine Vergiechs-studie zwiscen Charkov (Ukraine) und Drezden // PS. Das Sachsische Magazin fur Hochschule und soziale Praxis. - 2000. - № 2.- Р.29-31.

Рущенко И.П. Латентная преступность: методика и практика измерения // Социология управления и духовной жизни: Сб. науч. тр. - Вып. VIII. - Белгород: Изд-во Белгор. гос. ун-та, 2001. - С.99-105.

Тексти та тези доповідей

Рущенко И.П., Базыма Б.А. К вопросу о личностно-профессиональных чертах сотрудников органов внутренних дел // Актуальні проблеми сучасної психології / Матеріали других міжнародних психологічних читань: секція “Кримінальна та пенітенціарна психологія. Делінквентна поведінка. Психологічні аспекти підготовки та професійної діяльності співробітників органів внутрішніх справ”. - Харків, Ун-т внутр. справ, 1995. - 0,2 др. а.

Рущенко І.П. Співіснування етносів і культур у межах політичної нації. // Діалог культур і духовний розвиток людини / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 24-26 січня 1995 р. - Київ: Ін-т АПН України, 1995. - С.214-217.

Рущенко І.П., Соболєв В.О. Молодь і наркотики // Взгляд в будущее: молодежь, общество, цивилизация / Материалы международной научно-практической конференции. - Одесса, ОГУ, 1996. - С.120-122.

Рущенко И.П. “Общество” вновь будет в фокусе внимания социологов //Материалы международной научно-практической конференции “Современное состояние и перспективы развития гуманитарных наук (социология, социальная психология, менеджмент) - Одесса: Одесский гос. политех. ун-т, 1997. - 0,1 др.а.

Рущенко И.П., Ярмыш А.Н. Социальные отклонения в ракурсе социологического измерения // Проблемы отклоняющегося поведения личности в юношеском возрасте и пути его преодоления / Материалы Российско-Украинской научно-практической конференции, 29-30 апреля 1997 г. - Белгород, 1997. - С.39-41.

Рущенко И.П., Ярмыш А.Н. Латентные социальные процессы: проблема диагностики девиантного поведения // Право, повдение, личность / Материалы международного межвузовского симпозиума 28-29 апреля 1998, - Белгород: Белгородский гос. ун-т., 1998. - С.111-116.

Ярмыш А.Н., Соболев В.А., Рущенко И.П. Динамика распространения наркотиков в молодежной среде (по результатам социологических замеров 1995-1997 гг.) // Проблемы национальной политики России по контролю за наркотиками и международное сотрудничество / Материалы международного научно-практического семинара 24-26 февраля 1998 г. -Белгород: Белгородский юрид. ин-т МВД РФ, 1998. - С.51-54.

Ярмыш А.Н., Соболев В.А., Рущенко И.П. Диагностика доверия и взаимной ответственности милиции и населения (из опыта исследовательских работ в Харьковском регионе) // Проблемы правовой ответственности государства, его органов и служащих: Материалы “круглого стола” 25-26 мая 1999 г. - Белгород: Белгородский юрид. ин-т МВД России, 2000. - С.181-187.

Особистий внесок здобувача. В дисертації не використані ідеї або розробки, що належать співавторам друкованих праць. У виконаних у співавторстві наукових роботах авторові належить: у колективній монографії [2] - розділ 1; в брошурі [5] - розділи IV, V; у спільних емпіричних дослідженнях - програма і методика польових робіт, аналіз даних [11, 24, 30, 31, 33, 35, 37, 38, 39, 40], у статті [6] - ідея двомірного шкалювання, у статті [12] - ідея системного підходу до криміногенної ситуації, у статті [20] - кримінологічний аналіз злочинності серед неповнолітніх і пропозиції щодо профілактичних заходів.

АНОТАЦІЇ

злочинність суспільство правоохоронний громадський

Рущенко І.П. Соціологія злочиності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора соціологічних наук за спеціальністю 22.00.03 - соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2002.

Дисертація присвячена новій галузі вітчизняної соціології - соціології злочинності. Визначена суспільна потреба у цій галузі, її завдання, функції та внутрішня структура, місце у науковому просторі. Досліджено історію соціології злочинності у світовому контексті та причини відставання вітчизняної соціології у зазначеній галузі. Розглянуто епістемологічні проблеми, що постають перед соціологами, які досліджують злочинність. Зроблено теоретико-соціологічну інтерпретацію злочину й злочинності за допомоги класичних і сучасних соціологічних теорій.

В дисертації на прикладі власних емпіричних досліджень автор розглядає можливості практичного застосування соціологічного знання за двома напрямками: вивчення латентної злочинності і стеження за громадською думкою, яка складається довкола проявів злочинності у суспільстві та діяльності правоохоронних органів. Відповідно наведено дані конкретних досліджень і зроблено їх аналіз.

Ключові слова: злочин, злочинність, соціологія злочинності, латентна злочинність, правоохоронні органи.

Рущенко И.П. Социология преступности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора социологических наук по специальности 22.00.03 - социальная структура, социальные институты и социальные отношения. - Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2002.

Диссертация посвящена новой отрасли отечественной социологии - социологии преступности. Определена общественная потребность в этой отрасли, ее задания, функции и внутренняя структура, соотношения с другими научными дисциплинами, которые исследуют феномен преступности. Показано, что реально существует ниша, которая “не занята” юридическими дисциплинами в силу их естественной понятийно-концептуальной ограниченности. Перспективными направлениями для социологии преступности является (1) разработка теоретико-методологических основ исследования преступности путем социологической интерпретации явлений и понятий на базе применения классических и современных социологических теорий; (2) расширение предметной области за счет тем, которые не исследуются юристами, создание собственных ответвлений и направлений прикладных работ - социология семейного насилия, социология наркотизма, социология организованной преступности и т.п.; (3) адаптация и развитие социологических методов для потребностей криминологических исследований, организация и проведение полевых работ.

Исследована история социологии преступности в контексте мировой социологии и причины отставания отечественной социологии в этой отрасли. Основными историческими источниками развития отечественной социологии преступности являются: развитие уголовной статистики, социологическая школа в науке уголовного права, теоретико-социологическое направление в лице классиков мировой социологии, внесших свой вклад в методологию исследования преступности, наконец, социологическое направление (преимущественно американские школы) в современной криминологии.

Рассмотрены эпистемологические проблемы, с которыми сталкиваются социологи, исследующие преступность и ее социальные проявления, сформулированы рекомендации. Обращается внимание на опасность “давления” различных идеологий на ученого из-за высокой степени “социализации” криминологических исследований. В частности, эта опасность раскрывается на примерах так называемых классовых, научных и обыденных идеологий. Рассмотрена специфика использования в социологии преступности системного подхода, затронута проблема определения преступного в контексте меняющихся социальных условий, определен принцип мультипарадигмальности в исследовательской деятельности, который является естественным ответом на онтологически разнородную природу объекта - преступления и преступности.

Осуществлена теоретико-социологическая интерпретация преступления и преступности с помощью классических и современных социологических теорий. Теоретико-социологическое осмысление феноменов преступления и преступности сделало возможным, во-первых, определить систему аналитических категорий, операциональных в контексте социологии преступности; во-вторых, обозначить принципы институционального подхода к преступности; в-третьих, рассмотреть структуру преступного действия и предложить на этой основе новую схему классификации преступности; в-четвертых, ввести понятие криминально-правового поля как основу моделирования преступности.

В диссертации на примере собственных эмпирических исследований, проводившихся в 1997, 1999, 2000, 2001 гг., автор рассматривает возможность практического использования социологического знания по двум направлениям: изучение латентной преступности и отслеживание общественного мнения, которое складывается вокруг проявлений преступности и деятельности правоохранительных органов. Соответственно приводятся данные конкретных исследований, и осуществляется их анализ. Разработаны основы специальной теории латентных социальных процессов. В частности, предложена “информационно-социальная пирамида” как универсальная модель подобных процессов. Предварительное конструирование подобной модели является методологической подготовкой для конкретных исследований и измерений в области изучения делинквентных латентных процессов различного содержания.

Данные конкретных замеров показывают, что реальная виктимизация населения несоизмеримо более высока, чем отраженная в официальной статистике. Это объясняется рядом причин, среди которых ведущие роли играют старая система регистрации преступлений, допускающая произвол должностных лиц (так называемая искусственная латентность), и высокая степень недоверия к органам милиции со стороны населения. Делается вывод о целесообразности перехода от региональных исследований к общеукраинскому мониторингу измерения уровней виктимизации населения и латентности по различным видам преступлений.

Исследования общественного мнения показывают, что страх преступности превратился в самостоятельный и весомый социально-психологический феномен, стрессогенный фактор, который имеет рациональную и иррациональную составляющие. Сегодня он во многом определяет состояние психологического комфорта и отношение населения к органам власти, политикам. Население в своем большинстве обеспокоено не наиболее тяжкими в уголовно-правовом смысле преступлениями, а широко распространенными, массовыми деликтами. Эта опасность объективно сближает позиции сотрудников правоохранительных органов, верных своему долгу, и основную массу граждан, которые, несмотря на наличие архетипичного неприятия полицейских структур, в большинстве своем высказываются за сотрудничество с милицией в деле обуздания преступности.

Ключевые слова: преступление, преступность, социология преступности, латентная преступность, правоохранительные органы.

Rushchenko I. P. The sociology of crime. - Manuscript.

The Dissertation of a Doctor of sciences (sociology 22.00.03) - social structure, social institution and social relation. - National University of International Affairs, Kharkiv, 2002.

The Dissertation is devoted to new branch of national sociology - sociology of crime. Social need in this branch was defined, it's goals, functions and internal structure and it's place in the scientific environment are considered. The history of sociology of crime is researched in the world context and causes of slowing back of national sociology in the defined branch. Epistemological problems, which crime sociologists are colliding with were concerned. Theoretical and sociological interpretation of crime and criminality were conducted due to classical and contemporary sociological theories.

In the Dissertation on the example of own empirical researches the author considers possibilities of practical implementation of sociological knowledge in two directions: studying of latent crime and tracing out public opinion about crime appearances in the society and law-enforcement agencies activity. The data of particular researches are represented and its analysis is conducted.

Key words: crime, sociology of crime, latent crime, law-enforcement agencies.

Размещено на Allbest.ru