Теоретико-методологічні аспекти єства і структури патріотизму суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологічні аспекти єства і структури патріотизму суспільства

Волошина Н.М.

Включення незалежної України в світовий глобалізаційний розвиток значно змінило економічну, політичну екологічну, військову й інші галузі життєдіяльності країни і особливо вплинуло на систему духовних цінностей суспільства. Усе частіше в поведінці людей проявляється апатія і нігілізм, безвідповідальність і агресивність, цинізм і індивідуалізм, байдужість і відчужене ставлення до своєї Батьківщини. Нерідко самобутні духовні цінності народу нашої країни почали підмінятися сурогатною зарубіжною масовою культурою, в якій губиться ідея патріотизму.

В ході політичної боротьби за владні посади ідея патріотизму, останнім часом пересувається на задній план або зазнає нещадної експлуатації в особистих інтересах. Але саме ця ідея завжди посідала провідне місце в системі духовних цінностей українського суспільства і вона набуває особливого значення сьогодні, оскільки патріотизм є одним із важелів консолідації спільноти в ході розбудови демократичної України. В Україні склалася парадоксальна ситуація при великій кількості політиків, що називають себе патріотами, в країні відсутня ясна концепція державного патріотизму.

У вітчизняній філософській літературі проблемі патріотизму, на мою думку, надається ще явно недостатньо уваги. У вивченні його природи, розкритті змісту й структури здійснено лише перші кроки. Внаслідок цього, розробка наукової дефініції патріотизму суспільства, вивчення різних аспектів даного питання є одним із завдань вітчизняної науки сучасної України. В даній статті робиться спроба розглянути теоретико- методологічні аспекти єства і структури патріотизму суспільства.

Багатоаспектність і складність феномена патріотизму робить його предметом наукової уваги представників різних галузей науки: істориків, психологів, соціологів, педагогів, і, звичайно філософів. Більшість представників філософії розглядають патріотизм у трьох аспектах: по-перше,онтологічному - як реально існуючі почуття, погляди, ідеї; по-друге, гносеологічному - як віддзеркалення в свідомості людини соціальної реальності; по-третє, ціннісному і праксеологічному - як відношення людини до світу через значущість духовних і матеріальних орієнтирів, як духовно перетворююче відношення до дійсності [1].

Онтологічний аспект пізнання патріотизму пов'язаний з його буттям, тенденціями функціонування й розвитку. Поряд з цим онтологічний аспект розглядає людину як соціальну істоту, оскільки вона є суб'єктом соціуму і органічно включена в систему суспільних відносин. Дане положення слугує об'єктивним підґрунтям різних точок зору щодо питання про єство патріотизму. Абсолютно очевидно, що строкатий шлях становлення і розвитку людства, складний і індивідуальний характер тенденцій суспільного розвитку, світоглядні позиції людини обумовлюють різні підходи до розуміння єства патріотизму. Можна говорити також, що й саме це єство еволюціонує, наповнюється різним змістом залежно від рівня розвитку людства.

Гносеологічний аспект поняття «патріотизм» пов'язаний з віддзеркаленням реальної дійсності па двох рівнях: емоційному і розумовому. До гносеологічного аспекту можна також віднести питання про шлях пізнання патріотизму від зорового сприйняття через абстрактне, понятійне мислення, до практичного втілення патріотичних знань у діяльності людини. Виходячи із діалектики пізнавального процесу слід враховувати роль суспільної практики, різного роду соціокультурних досліджень в його пізнанні.

Гносеологічний підхід до розуміння патріотизму дозволяє розглянути його структуру з точки зору віддзеркалення суспільного буття. В суспільстві відбувається формування соціальних якостей людини, вона перетворюється із біологічної одиниці в особистість - суб'єкт розумової діяльності. В процесі соціалізації людина взаємодіє із різними елементами суспільства: окремими особистостями, сім'ями, колективами (стихійними і організованими і т. ін.). Тому в теоретично-гносеологічному аспекті можна говорити про патріотизм на двох рівнях: буденно-повсякденному, який формується і поширюється стихійно і науково-теоретичному, сформованому за допомогою системи освіти, та інших державних інституцій. Як в соціально-історичному плані, так і з огляду гносеології патріотизм завжди присутній в буденно-повсякденній свідомості людини. В дійсності, психологія патріотизму передує ідеологічним поглядам людини. Ідеології патріотизму ще не було створено, а патріотичне почуття вже існувало на протязі багатьох століть. Остаточно вона оформляється лише в буржуазну епоху, залишаючись донині головним елементом соціальної психології. Було б не зовсім правильним залишити поза увагою суспільний патріотизм який існує на суспільно-психологічному й ідеологічному рівнях в політичній (державній), релігійній, моральній, правовій, естетичній формах.

Аксіологічний і праксеологічний аспекти в розумінні патріотизму свідчать про зв'язок свідомості з практичною діяльністю людини. Ці аспекти патріотизму дозволяють з'ясувати активну роль свідомості людини у відношенні до буття, бо вона служать стимулятором вчинків людини, як в повсякденній діяльності, так і в захисті Вітчизни. Дієва сторона патріотизму є вирішальною, бо вона виступає результатом «роботи» емоційного і раціонального рівнів свідомості, трансформує ідеї в матеріальну силу. Онтологічний, гносеологічний, праксеологічний і аксіологічний аспекти в процесі пізнання патріотизму, тісно зв'язані між собою, утворюючи цілісну структуру пізнавальної діяльності.

Більшість авторів-дослідників патріотизму у різній формі схиляються до думки, що патріотизм - це особливе відношення до Вітчизни, яке є ціннісним віддзеркаленням в свідомості і практичним проявом і вчинках зв'язку суб'єкта з певним просторово-часовим соціокультурним континуумом. Єством патріотизму суспільства є його діяльнісне відношення до Вітчизни як об'єкту патріотизму, що ґрунтується на свідомості і почутті патріотичного обов'язку Будучи однією з найважливіших цінностей суспільства, патріотизм інтегрує в своєму змісті соціальні, історичні, духовні, культурні, етнічні й інші компоненти. Виявляючись в першу чергу в емоційно-піднесеному відношенні до Батьківщини, патріотизм виступає як найважливіша складова духовного багатства суспільства. Істинний патріотизм завжди поєднує духовність, громадянську зрілість і соціальну активність суспільства, є дієвою рушійною силою і реалізується в його діяльності на благо Вітчизни.

Поліаспектність і складність соціального явища, яким є патріотизм обумовлює багатство його форм. Історія розвитку суспільства свідчить, що з поступовим прогресивним розвитком людства видозмінюється об'єкт патріотизму, який проявляється у певній формі .

Соціокультурний підхід до аналізу феномену патріотизму дозволяє застосувати конкретно-історичний метод. Раніше було зазначено, що на ідеологічному рівні патріотизм сформувався зі створенням політичної організації держави. До цього він існував на рівні суспільної організації, пов'язаної із міфологією. Відомо, що релігія розвивалась паралельно із міфологією. Патріотизм завжди був нерозривний з міфологією і релігією. Він як найважливіший емоційно-етичний аспект світогляду людини пов'язує її зі всім важливим і святим для неї. В якості державної православна релігія прийшла на зміну язичеству Київської Русі. Це не могло не залишити слід, як в свідомості, так і в менталітеті українського народу.

Саме поняття «Батьківщина», яке є ключовим у феномені патріотизму, походить від язичницького культу Роду. Все життя стародавніх слов'ян була просякнуто язичницьким многобожжям, безліччю обрядів і ритуалів. Язичество допомагало вижити окремому Роду, що і знайшло свій прояв в понятті «Батьківщина» (Родина рос.). Патріотизм виник перш за все як почуття любові до свого житла, своїх звичаїв та вірувань і необхідності їх захисту від нападу з боку ворогів. Будинок і двір стародавнього слов'янина були добре продуманою і створеною століттями системою заклинальних охоронних заходів. Мікрокосмос стародавнього язичника був обладнаний як фортеця, для захисту від нападу [2,146].

З введенням християнства на Русі саме церква охороняла релігійне верховенство в житті людини, етичні засади, сімейні відносини, пове- дінкову структуру суспільства. Православ'я, поступово зрощуючись і. вбираючи в себе язичество, створило неповторну систему світосприйняття, сформувало емоційну спільність, увійшло до повсякденного життя людей. Фактично саме церква створила такі релігійні норми, які детермінували всю поведінку українського суспільства протягом досить довгого часу. В результаті виникли певні стереотипи і стандарти поведінки, які потім переросли в систему кодування, успішно підтримуючу стабільність в суспільстві.

Українська ментальність включає вироблені століттями і освячені Православ'ям норми, стереотипи і установки, які багато в чому визначають поведінку української людини і в даний час, хоча вона сама може цього й не усвідомлювати. Тому при виникненні небезпеки батькам, Батьківщині, Роду (сім'ї), культурі і релігійним віруванням активізуються пласти колективного несвідомого, що містять православні і язичницькі коди поведінки. У результаті в свідомості людей спливають норми і установки, в які включені всі компоненти, що входять в такий складний емоційно-психологічний комплекс, як патріотизм.

Значний внесок у розвиток наукового розуміння ролі релігійного патріотизму у суспільстві зробив В'ячеслав Липинський, 125 річницю з дня народження, якого відмітили у 2007 році. «Крім цементу духовного - релігійного, цементом політичним, скріплюючим місцевих українських людей у боротьбі за власну державу, ми хочемо мати патріотизм... І саме віра, оперта на Церкві, єсть наймогутнішим знаряддям будови ладу і порядку Держави», - писав філософ [3]. На сьогодні концепції українських релігійних мислителів пронизує ідея християнського патріотизму з пріоритетом гуманістичних цінностей. Любити свій народ по-християнськи - значить керуватися засадами справедливості, шанувати права і свободи людей не лише українців, а й інших народів, нехристиян, невіруючих. Отже, християнський патріот - це людина розумна і вільна, що живить свою духовність громадянськими чеснотами, сприяє налагодженню єдності, миру, злагоди у всьому світі. У заклику А. Шептицького бути «добрим патріотом і мудрим громадянином» звучить поєднання релігійних і світських цінностей [4,13]. Аналогічну думку висловив Патріарх УПЦ КП Філарет. Він у розмові з кореспондентами 5-го каналу українського телебачення сказав: «... ми хочемо, щоб Церква виховувала в дусі патріотизму до України».

Нині у багатьох роботах ведеться розмова навколо державного патріотизму. Одним з перших, хто обґрунтував теоретичні передумови даної форми, був Гегель. Самосвідомість суспільства взята в її цілісності, - писав Гегель, - «.є форма свідомості субстанції кожного істотного виду духовності - сім'ї, вітчизни, держави, рівно як і всіх чеснот - любові, дружби, хоробрості, честі, слави». «Вона утворює субстанцію моральності - саме сім'ї, статевої любові, любові до вітчизни - цього прагнення до загальної мети до інтересів держави...» [5, 227]. Як випливає з думки Гегеля, його розуміння патріотизму означає прагнення до загальної мети до інтересів держави, які є, безумовно, пріоритетними у відношенні до будь-якого іншого, будь то інтереси суспільства, групи або особистості. Держава ж, як вища форма організації і вища цінність, виступає головним об'єктом піднесених відчуттів і помислів особи і суспільства, і, перш за все патріотичних.

У 70-і - 80-і роки XX ст. даний напрям активно розроблявся радянськими вченими в рамках концепції розвинутого соціалізму. При цьому розвиток патріотизму у радянською народу розглядався в якості найважливішої умови вдосконалення соціалістичної держави, зміцнення її ідеологічних, військово-політичних, національних та інших основ.

В 1990-і роки внаслідок руйнації Радянського Союзу, і створення незалежних держав, які в силу об'єктивних причин були слабкими і посилення дисфункцій в діяльності їхніх інститутів, державний патріотизм отримав нову теоретичну базу. В основі сучасної концепції державного патріотизму лежить ідея розбудови незалежної України за допомогою розвитку і зміцнення системи державних інститутів, ефективне функціонування яких має зіграти вирішальну роль в подоланні багатьох проблем сьогоднішнього життя. Значну роль у вирішенні даного завдання повинне зіграти створення в суспільній свідомості образу незалежної Української Держави, спроможної забезпечити гідні умови для саморозвитку особистості і суспільства в цілому.

Осмислення даної ідеї передбачає розуміння патріотизму як прояв його суб'єктами почуття національної гордості за державу, їх активну участь в зміцненні держави і державності як першочергової умови ефективного функціонування соціальних інститутів, розвитку суспільства й особистості.

З аналізу концептуальних підходів до розуміння державного патріотизму витікає, що його економічною основою є способи підтримки господарських зв'язків між різними регіонами країни, що історично склалися. Політична основа державного патріотизму включає традиційні прийоми управління суспільним життям, що історично склалися. Нарешті, його соціальною основою виступає єдність історичного походження і розвитку народу України, спільність нашого державного устрою. Значна увага в при цьому уділяється формуванню державно-патріотичного світогляду на основі національної гордості й гідності, високої моральності й духовності.

На сьогодні має право на існування точка зору про особистісний патріотизм. Ідея розуміння патріотизму в особистісному плані не нова, вона набула теоретичного обґрунтування ще у Г. Флоровського. Він розглядав патріотизм як культурну творчість і національну напругу власних сил. Саме цей особистісний акт, а не гола військова могутність, створює, на думку Г. Флоровського, велич держави, формує праведну і благословенну любов до Батьківщини.

Особистість є продуктом діяльності суспільства, носієм і творцем суспільної свідомості. Суспільства взагалі не існує. Воно є соціальний продукт діяльності окремих особистостей, які є носіями особистісного патріотизму. Тому дослідники виділяють патріотизм школярів, студентів, курсантів військових навчальних закладів тощо, об'єднаних соціальним статусом у великі соціальні групи.

Деякі вітчизняні й російські автори виокремлюють форму громадянського патріотизму [6]. Як пише В. Горбач Україна вступила в нову епоху - епоху громадянського патріотизму. Це передбачає спокійне сприйняття факту, що всі українці різні. Але всі вони також рівні й однаково цінні для Батьківщини. Рівні перед державою, перед законом, перед працедавцем, перед культурними смаками і тому подібне. На думку Вирщикова і Табатадзе в основі громадянського патріотизму «...лежить свобода, рівноправність, почуття причетності до проблем суспільства і держави, громадянська мораль і природна підтримка природних рефлексів: гордість за власну оселю, двір, сусіда, спортивну команду, місто, регіон» [7]. Цілком очевидно, що такого роду основи страждають слабою визначеністю, розмитістю, еклектикою, і, вірогідно, недостатнім теоретичним рівнем.

Наступною формою патріотизму, що відображена в науковій і періодичній літературі є військовий патріотизм. Історія українського суспільства просякнута військовою звитягою і патріотизмом запорізьких січових козаків. М.В. Гоголь у творі «Тарас Бульба»про Запорізьку Січ писав : «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідти вилітають усі ті горді і дужі, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!» Запорізька Січ... Козаччина... Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня... Синонім патріотизму свободи, людської і національної гідності, талановитості

Козацтво першим проявило себе як формація національно-патріотична, оборонно-визвольна. Вона зароджувалася на ґрунті багатовікової вітчизняної традиції - від Святослава до Данила Галицького. Козацтво боролося за всю Україну, орієнтуючись на відновлення та захист загальнонаціональних пріоритетів. Козацтво своїми революційними діями переплавило населення (суспільство) у націю європейського типу.

Найяскравіше військовий патріотизм проявився в роки Другої світової війни. Сила патріотизму радянських людей була очищена від різних ідеологічних, класових нашарувань. Гідною відповіддю на заклик «Батьківщина-мати кличе!» в ці важкі роки стало прагнення старшого і молодого покоління, всього суспільства, незалежно від соціальної, національної і релігійної приналежності стати на захист Вітчизни.

Патріотичні почуття радянських людей підсилювалися розумінням того, що на Батьківщину напав ворог, який прагне нас поневолити, що вони ведуть справедливу, визвольну, справді народну війну. На священну війну з ворогом народи СРСР піднімали не ідеологічні догми, а природне для кожного патріота прагнення захистити свою Батьківщину, свою землю, батьків і матерів, дружин і дітей, рідних і близьких. Недивно, що у той час серед противників радянської влади, особливо з числа емігрантів, було немало таких, які, відкинувши класові пристрасті, встали в лави борців проти фашистської Німеччини.

Звитяжне завершення Великої Вітчизняної війни ще вище підняло рівень патріотичної свідомості радянського народу, воїнів армії і флоту. Люди прагнули в найкоротші терміни залікувати воєнні рани і відбудувати зруйновану країну. Феномен військового патріотизму знаходився в центрі уваги багатьох дослідників. За радянських часів його дослідженню присвячено левову частку докторських і кандидатських дисертацій

Короткий аналіз існуючих поглядів на єство патріотизму суспільства дозволяє констатувати, що він є складним духовно-діяльнісним утворенням, яке:

а) в онтологічному плані віддзеркалює довгий шлях історичного розвитку людства, складний і суперечливий характер тенденцій суспільного розвитку, єство патріотизму постійно еволюціонує, наповнюється різним змістом залежно від рівня розвитку людства;

б) у гносеологічному відношенні дозволяє розглянути генезис патріотизму як процес віддзеркалення суспільного буття.

Він є продуктом взаємодії конкретної особи з іншими людьми. В ході соціалізації людина взаємодіє із різними елементами суспільства: окремими особистостями, сім'ями, колективами (стихійними і організованими і т. ін.). Тому в теоретично-гносеологічному аспекті можна говорити про патріотизм на двох рівнях: буденно-повсякденному, який формується і поширюється стихійно і науково-теоретичному, сформованому за допомогою системи освіти, та інших державних інституцій; в) аксіологічний і праксеологічний аспекти в розумінні патріотизму дозволяють зрозуміти активну роль свідомості людини у відношенні до буття, бо вони служать стимулятором вчинків людини, як в повсякденній діяльності, так і в захисті Батьківщини.

Література

суспільство патріотизм структурний

1. Іванова С.Ю. Патріотизм в культурі сучасної Росії. : автореф дис. на здобуття вченого ступеня д-ра філософ. наук. / Іванова С.Ю. - Ставрополь, 2004. - 10 с.

2. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси / Рыбаков Б.А. - М.: «Орион», 1987. - 231 с.

3. Волинські єпархіальні відомості. - 2007. - № 5.

4. Ліщинська-Милян О.І. Ідеї християнського гуманізму в українській релігійній філософії першої половини ХХ століття. : автореф. дис. канд. філософ. наук. / Ліщинська-Милян О.І. Львівський національний університет імені Івана Франка міністерства освіти і науки України. - Львів, 2001. - 19 с.

5. Гегель Г. Энциклопедия философских наук: часть 3. Философия духа / Соч. - Т.4. / Гегель Г. - М.: Госполитиздат, 1956. - 437 с.

6. В. Горбач. Как делятся украинцы. Соборность и новый патриотизм Rupor'a http://www.rupor.info/fuU.php7aid - 24 января 2006 года.

7. ВырщиковА.Н. Концепция городской программы формирования гражданского патриотизма. / Вырщиков А.Н. Табатадзе Г.С. - Волгоград: СДМ, 1997. - 15 с.

Размещено на Allbest.ru