Політична форма суспільного життя: кризові явища і ідеологічні відповіді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична форма суспільного життя: кризові явища і ідеологічні відповіді

Кононов І.Ф.

Найбільш радикально зміни, пов'язані з становленням суспільства Другого модерну, відбиваються на політичному житті країн. Тут я буду переважно орієнтуватися на українські реалії, маючи на увазі, що в них відображаються загальносвітові тенденції. Перше, що кидається в очі, коли ми розглядаємо український політичний процес, це його відірваність від загального плину життя в країні. Через це в країні майже всі роки незалежності фіксується недовіра до політичних інститутів. Наприклад, за даними Інституту соціології НАН України середній бал оцінки діяльності Президента України тільки один раз з 1998 року перевищив 4 бали за 10- ти бальною шкалою, склавши в 2005 році 5,6 бали. Але вже в 2006 році його значення дорівнювало 3,8 балам[35,15].

Проілюструю ставлення до різних інститутів, порівнюючи Донбас та Галичину. При цьому буду спиратися на дані березня 2007 року(Таблиця 1).

З позицій класичних соціологічних теорій такий стан потрібно визначити як глибоку кризу легітимності політичної влади в країні. Але в такому стані Україна існує з середини 1992 року. У всякому випадку, з цього часу криза легітимності була зафіксована дослідженнями, в яких мені доводилося брати участь[37,168]. Народні маси почали осмислювати своє ставлення до правлячого класу через опозицію "ми" - "вони". "Вони" сприймалися як невизначена множина, що живе за своїми законами, не схожими на закони, якими керуються прості люди. При цьому ставлення до елітних груп суспільства з боку нашого населення характеризувалося певною амбівалентністю. З одного боку, саме в елітних групах люди вбачали причини своїх бід. Від них же вони очікували і наступних загроз. Але, з іншого боку, саме в цьому середовищі вони прагнули знайти відповідального лідера, на якого можна покластися[38,60].

Таблиця 1[36]. Розподіл відповідей на запитання "Наскільки Ви довіряєте наступним органам влади?" (середні бали. Шкала: 1-5. В дужках - стандартне відхилення).

Варто підкреслити, що таке сприйняття політичної системи і елітних груп суспільства склалося в період становлення національної держави. Апріорно зрозумілим здається, що і ставлення національної держави, і формування модерної української нації, і культурні перетворення вимагають довіри між елітними групами і народними масами. До таких висновків підштовхує досвід становлення національних держав десь 100 років тому. Отже, цей стан свідчить про невідповідність наших уявлень, сформованих в минулу епоху, новій реальності.

Мабуть, найбільш яскравим прикладом такої невідповідності може слугувати поділ за віссю "праві - ліві", який з часів Великої французької революції 1789 - 1794 років структурує поведінку людей в політичному полі. Він і зараз використовується в публічному політичному дискурсі, але в наш час виконує перш за все маніпулятивні функції. Для найбільш потужних політичних сил сучасного світу став характерним зсув до серединної політичної позиції. Дії подібних політичних партій все частіше обумовлюються не ідеологічними, а прагматичними міркуваннями. Партії втрачають функції представництва великих суспільних верств і набувають самодостатнього характеру бізнес-проектів. Безумовно, партії змушені певною мірою виконувати/імітувати функцію представництва. Інакше вони не зможуть отримати владу за допомогою демократичних механізмів. Але в Україні це їх штовхає до позиціонування як представників цінностей регіональних спільнот. Партійна система України завдяки цьому формується з прив'язкою до великих макрорегіонів. Виникає враження, що еліта поділила між собою простір держави і використовує псевдопредставництво для мобілізації свого електорату. Отже, для України бізнес-проектний характер політичних партій є особливо актуальним. Реально ж в нашій країні великі партії є політичними відділами найпотужніших клієнтельних структур. Інтереси патронів цих структур, які є представниками транснаціональної буржуазії і знаходяться поза межами соціальних структур нації, є головними орієнтирами діяльності подібних політичних утворень. Але саме за ці партії/блоки віддають голоси переважна більшість виборців. Наведу дані останніх виборів до Верховної Ради, знов порівнюючи Донбас та Галичину (Таблиця 2).

Таблиця 2 [39]. Результати голосування 30 вересня 2007 р. в Донбасі та Галичині (за даними ЦВК України) (число виборців та %)

З цієї таблиці видно, що в полярних регіонах України змагання відбувається між одними і тими ж суб'єктами політичного життя. Орієнтації ж виборців задаються їх регіональною приналежністю.

Зворотнім боком перетворень в межах політичного класу стала еволюція політичної свідомості народних мас. Більшості населення важко розташувати себе в межах поділу на правих і лівих. На рівні повсякденності втрачено розуміння сенсу цього поділу, для більшості населення він став неактуальним. На вербальному рівні респонденти ще користуються політичними етикетками, але вони не визначають навіть їх стабільних електоральних орієнтацій. Наприклад, вчені Інституту соціології НАН України в 2006 р. на прохання "У політичному спектрі зазвичай вирізняють окремі, більш або менш самостійні течії. Нижче наведено декілька таких течій. Виберіть, будь ласка, одну з них, яка найближча Вам" отримали наступний розподіл відповідей (у %):

Комуністична - 8,3%

Соціалістична - 16,0%

Соціал-демократична - 15,1%

Зелені - 2,1%

Ліберальна - 2,2%

Християнсько-демократична - 2,3%

Національно-демократична - 9,3%

Націоналістична - 2,8%

Інше - 1,8%

Ніяка взагалі - 9,6%

Ще остаточно не визначив свою позицію -14,1%

Я не розуміюсь на цих течіях - 16,4%

Не відповіли - 0,1% [35,11].

Навіть у випадку фіксації суто вербальних реакцій 40,2% опитаних дорослих громадян України не змогли співвіднести свою політичну позицію з позицією якоїсь політичної течії. Але ж результати голосувань при виборах і у 2006 року, і у 2007 року дають зовсім інший розподіл симпатій. Соціалісти і соціал-демократи взагалі не представлені в Верховній Раді нинішнього скликання.

В ході опитування "Вибори до Верховної Ради України - 2007 р. очима мешканців Луганської області" [40] спеціалістами кафедри філософії та соціології Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка перед респондентами серед інших ставилося запитання "Як би Ви охарактеризували свої політичні переконання?" Конструюючи анкету, я передбачив дещо інші відповіді. Респонденти повинні були розташувати себе в політичному континуумі, полюсами якого є крайні ліві і крайні праві. 66,1% респондентів дали відповідь, що у них немає стійких політичних переконань. Крайніми лівими себе визнали - 1,5%, лівими - 9%, лівоцентристами - 5,9%, правоцентристами - 4,8%, правими - 11,6%, крайніми правими - 1,1% опитаних. Крос-табу- ляція розподілів на це запитання і на запитання про електоральні наміри показала, що і ті, хто визначився з своїми політичними переконаннями, навряд чи слідують їм у своїй політичній поведінці. Про це свідчить склад електорату різних партій в нашому регіоні (Таблиця 3).

Таблиця 3. Люди з різними політичними переконаннями в складі тих, хто збирався 30 вересня голосувати за різні партії/блоки в Луганській області (в %)

Відсутність чітких координат у населення породжує цинізм і пасивність, або ж орієнтацію на особистість лідера політичної сили. При цьому ЗМІ продовжують створювати викривлений образ соціального світу, накладаючи на нього стару сітку категорій. Цією ж сіткою користуються вчені і навіть самі політики. влада партія легітимність народний

Якщо в індустріальному суспільстві політичні дії організовувалися і легітимізувалися за допомогою набору головних ідеологій - лібералізму, консерватизму і соціалізму/комунізму, то зараз цей ідеологічний набір втратив своє значення[41]. Слід наголосити саме на втраті значення всього ідеологічного набору. Всі названі ідеологічні позиції взаємообумовлені, а отже неможливо говорити про занепад комунізму, передбачаючи розквіт лібералізму. Класичний лібералізм акцентує увагу на правах людини, а не на правах транснаціональних корпорацій. Тим більше не має він стосунку до існування оффшорних зон, які перетворилися на чорні діри світової економіки. Можу погодитися з висновком Девіда Харві, що неолібералізм сформувався як класовий проект. Його стимулювали на початку 1980-х років Р. Рейган і М. Тетчер. Ці діячі намагалися за рахунок звільнення від держави ринкових сил позбутися кризових явищ в своїх країнах. Але наслідком цієї програми стало збільшення нерівності у світі в цілому, і в розвинутих країнах зокрема. Д. Харві наводить дані, що доля національного доходу, що припадає на 1% найбагатших громадян США, збільшилася з 2% в 1978 році до 6% в 1999 році. В Сполученому королівстві за останні 25 років 1% найбільш багатих людей подвоїли свою частку в національному доході з 6,5% до 13%. Розрив середньої заробітної плати в американській корпорації між топ-менеджером і робітником виріс з 30:1 на початку 1970-х років до 500:1 в 2000 році [42,41]. Але це проект не національної, а транснаціональної буржуазії. Він задав контури того типу глобалізації, який відповідає її інтересам. Показником сили цієї верстви є те, що провідні країни так і не ліквідували офф-шори, хоча цей винахід руйнує спроможність навіть наймогутніших держав забезпечувати існування суспільства загального добробуту. Але це свідчить і про те, що неолібералізм не може перетворитися на повноцінну ідеологію. Адже неможливо цілком відверто відкрито сформулювати антисуспільні цілі невеликої групи і запропонувати їх всьому суспільству в якості платформи для ціннісного консенсусу. Тому подібні ідеологічні платформи формулюються "для своїх". В них переважають прагматичні міркування, а загальнонаціональні чи, тим більше, загальнолюдські інтереси розглядаються радше як засіб для маніпулювання суспільною свідомістю.

Тому зараз назви провідних ідеологій індустріального суспільства використовуються як лейбли, будучи приватизованими певними політичними бізнес-проектами. Справжні ж ідеологічні течії частіше за все існують у формі, якій І. Попова дала назву ідеологій повсякденності [43]. Занепад великих ідеологій посилює відрив політичної підсистеми суспільства від товщі народного життя. Разом з тим, сучасні суспільства є надзвичайно складними і не можуть існувати без політичної форми. Тому руйнування цього зв'язку треба визначити вкрай небезпечним. Ідеології забезпечували єднання елітних груп і народних мас, мобілізацію суспільства на досягнення визначених цілей. Правда, одночасно з цим, набір великих ідеологій в індустріальному суспільстві створював постійну можливість громадянської війни, стимулюючи великий героїзм і велику жорстокість. І героїзм, і жорстокість виправдовувалися перспективою спільного спасіння, передумовою якого було придушення, або і фізичне знищення якоїсь частини суспільства. Деградація суспільства з класовою соціальною структурою прирік і визначений ідеологічний набір на занепад. Але одночасно цей же процес був причиною відриву політичної сфери від основної маси населення. Надія на громадянське суспільство поки що залишається надією. Це веде до розповсюдження в сучасному світі імітативної демократії, різноманітних дирежистських режимів, які від самого початку вражаються глибокою корупцією. Відрив політики від товщі народного життя породжує нігілістичне ставлення до неї з боку більшості членів суспільства, а, отже, і нездатність протидіяти несприятливим тенденціям.

Окремо слід сказати про ідеологію націоналізму. Я її не відношу до того набору ідеологій, які втратили ґрунт з кризою індустріального суспільства і з трансформацією його соціальної структури. Навпаки, у націоналізму з'явився навіть новий живильний ґрунт. В глобальному світі, де національні держави втрачають значну частину своїх регулюючих функцій, з'являється все більше причин для міжетнічних сутичок. Цьому сприяє масова міграція. До цього підштовхує і глобальний культурний пресинг Заходу (перш за все США). Холод функціональних світів інформаційного суспільства примушує людей шукати тепло не тільки в малих групах, але і в примордіальних спільнотах. На етнічному ґрунті мільярди людей сподіваються знайти ідентичність і сенс буття. В цих стосунках у націоналізму є серйозний антиглобалістський потенціал. До того ж націоналізм, на відміну від інших ідеологій Першого модерну, завжди декларував свій надкласовий характер, пропонуючи модель національного солідаризму. Але ядром навіть громадянського націоналізму виступав етніцизм (відстоювання інтересів певного етносу). Тому націоналізм як ідеологія солідаризму був обмеженим і ніс в собі загрозу конфлікту. Але і зараз націоналізм як ідеологічна позиція буде зберігатися. Правда він буде існувати у вкрай несприятливому середовищі. Я спробував це показати, порівнявши ціннісну системи українського націоналізму (бандерівський варіант) з ціннісною системою другого модерну. Реконструкцію ціннісної системи українського націоналізму було зроблено на основі праць С. Ленкавського[44;45]. Для стислості представлю це порівняння в табличній формі (Таблиця 4) [46,297].

Таблиця 4. Порівняння ціннісних систем українського націоналізму та космополітизму Другого модерну

Таким чином, націоналізм буде існувати у вкрай несприятливому суспільному середовищі. З одного боку, він буде виконувати корисну функцію, наголошуючи на особливих інтересах етнічних та національних спільнот. З іншого ж боку, націоналізм не зможе виробити цілісну програму виходу з кризи сучасної політичної форми суспільства. Внаслідок цього цілком можливим є формування екстремістських форм націоналізму, які будуть відволікати людство від вирішення фундаментальних проблем сьогодення.

Перспективи.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що Друга модернізація штовхає до сприйняття суспільства як багаторівневої реальності, де поєднуються глобальний, цивілізаційні, національні, регіональні і локальні рівні. Варто наголосити, що саме в цій суперечливій єдності і існує зараз суспільство. У такому випадку є всі підстави констатувати невідповідність політичної форми суспільства його сучасному розвиткові. Відсутність політичної форми суспільства на глобальному рівні є зараз найважливішою проблемою виживання людства. Другою проблемою є пошук моделі узгодження глобального, цивілізаційного, національного, регіонального і локального рівнів політичного життя.

Мабуть, першим про необхідність знаходження форми єдності людства написав Б. Гаврилишин: "Існують серйозні причини, які змушують нас висувати певні ідеї і готувати перші начерки, якщо не проекти, майбутнього світового ладу" [11,196]. Він проаналізував існуючі альтернативи цьому шляху. Одні з них вели до загального знищення, інші до повної дезінтеграції світу, і жодна не давала надії на вирішення глобальних проблем. "Шляхом виключення малоймовірних варіантів приходимо знову до ідеї "світового ладу" як нашого найвірогіднішого майбутнього і в далекій перспективі неминучого. ХХІ ст. повинне побачити його головні контури і, можливо, навіть певну форму" [11,200]. Б. Гаврилишин визначив і основні ознаки нового суспільного ладу: культурний і релігійний плюралізм; співпраця при владі, її колегіальність; федеральний характер політичних інституцій; представницька демократія на вищих рівнях поєднується з прямою демократією на нижніх рівнях правління, що забезпечує широку участь громадян у прийнятті рішень[11,200-201]. Такому політичному устрою найкраще відповідає домінування групово-кооперативних цінностей. "Неминучим і вірогідним здаються поширення та утвердження групово-кооперативних цінностей, що дозволяють людині пристосовуватися до співвітчизників, зберігаючи індивідуальність, підпорядковувати себе певним спільним цілям і вищим пріоритетам, не вдаючись до фізичного примусу, регламентованих законодавчих правил, громіздкого благодійного бюрократичного апарату" [11,203]. Для економіки в цих умовах "Певна форма системи узгодженого вільного підприємництва, яка зберігає динамізм приватної ініціативи, автоматичні регулятивні механізми ринку і, крім того, створює такі умови, за яких навіть приватна власність слугує єдиній суспільній меті, є най життєздатнішою моделлю" [11,204].

Фактично, в цих положеннях викладені основи нової ідеологічної системи, яка виводить за ідеологічні обрії індустріального суспільства. Зараз в якості нової ідеологічної позиції активно пропонують республіканізм [47]. Порівняння цих двох позицій дає можливість подивитися на них більш різнобічно. Якщо республіканізм передбачає обмеження участі громадян в політичному житті, то концепція Б. Гаврилишина передбачає розширення демократичної участі. Якщо республіканізм є суто політичною концепцією, то модель Б. Гаврилишина передбачає єдність цінностей, політичного і економічного устрою. Достоїнством останньої позиції є також те, що вона спирається на конкретний досвід успішного розвитку Швейцарії. Саме узагальненням цього досвіду є бачення однієї з можливих рис світового ладу: "Істинно федеральний характер політичних інституцій зі взаємопов'язаними відповідальністю і виключним правом на прийняття рішень на різних рівнях суспільної ієрархії - світовому, регіональному, "країни", "провінції", округу, громади і сусідської общини" [11,201].

Отже, в нинішньому світі політичне поле повинно значно розширитися і набути як мінімум чотирьохрівневого характеру - глобального, національного, регіонального і місцевого. Це не виключає можливості інших рівнів в світових макрорегіонах (як ЄС). Мабуть, стосунки між рівнями повинні визначатися на основі принципу субсидіарності. Тільки баланс між названими рівнями політичного поля може привести світ другого модерну у стан рівноваги. В сучасному світі справедливість мусить набути характеру суспільного договору, який укладається в межах людства, а не тільки в межах нації. Отже, цей договір повинен передбачати відповідальність країн за рівноправні умови в економічних та політичних стосунках. Він повинен не обмежуватися тільки соціально- економічними і політичними умовами буття людей, але і гарантувати їх культурний розвиток і екологічні умови життя.

Найважливішим питанням становлення нового суспільного ладу є питання про суб'єктів суспільної дії, які будуть рушійною силою цього процесу. На цей час воно практично не розроблене. Зараз можна сказати тільки те, що рух до солідаристської моделі глобального суспільства повинен об'єднати інтелектуалів, промисловців/підприємців, людей найманої праці. Розумію, що цей пункт може викликати найбільше заперечень. Але погляд на Землю як на "космічний корабель" передбачає прагнення до солідаризму. Варіанти ідеологічних позицій, що провокують громадянську війну, зараз є самогубними для людства. Фактично, тільки це зараз і можна сказати. Мабуть, взагалі такий рух передбачає можливість для людей всіх соціальних станів участь у ньому. Головною тут стає інтелектуальна і моральна позиція.

Треба відверто сказати собі, що ми тільки на самому початку шляху пошуку узгодження нового стану людства і політичної форми його існування. На цьому шляху серйозною потіхою будуть тіні минулого, які переслідують нас у формі застарілих понять суспільно-політичного дискурсу. Можливо, Українській національній асоціації Римського клубу варто в якості головного напрямку роботи обрати роботу по виробленню моделі оптимального світового ладу і визначення місця України в процесі його формування. Це не заклик до національного місіонізму. Скоріше це заклик до ініціативи в межах світової спільноти. Майбутній світовий лад може бути тільки результатом спільних зусиль людства. Але ініціатива є дуже важливою. Для успіху цієї справи корисно було б ініціювати підтримку в Україні інтелектуального руху за перевизначен- ня понять суспільного дискурсу. В перспективі він повинен вийти за суто академічні межі, об'єднуючи інтелектуалів, промисловців і підприємців і людей найманої праці. Це надасть йому життєвості і перетворюючої сили. Зовні це схоже на конфуціанський заклик до виправлення імен. Але ми не можемо сподіватися знайти в минулому вірне розуміння світу, що тільки народжується. Все буде залежати від наших зусиль.

Література

1. Український переклад: Ґіденс Е. Нестримний світ: як глобалізація перетворює наше життя / Пер. з англ. Н.П. Поліщук. - К.: Альтерпрес, 2004. - 100 с.

2. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну / Пер. с нем. - М.: Прогресс - Традиция, 2000. - 384 с.

3. Soros G. The worst market crisis in 60 years // http://www.ft.eom/cms/s/ 24f73610 (Published: January 22. 2008).

4. Еляков А.Д. Интернет - тотальная угроза обществу // Мировая экономика и международные отношения. - 2007. - №11. - С.92 - 98.

5. Шишков Ю.В. Россия на развилке стратегических дорог // Мировая экономика и международные отношения. - 2007. - №12. - С.25 - 34.

6. Курков А.Ю. Пикник на льду. Роман. - Харьков: Фолио; М.: ООО "Издательство АСТ", 2001. - 318 с.

7. Данилов-Данильян В. Возможна ли "коэволюция природы и общества"? // Вопросы философии. - 1998. - №8. - С.15 - 25.

8. Сергеев П.А. Проблемы мировой энергетической безопасности // // Мировая экономика и международные отношения. - 2007. - №12. - С.15 - 25.

9. Простаков Г. Терминал - конкурент трубы // Эксперт - Украина. - 2008. - №1-2. - С.26 - 31.

10. Кононов И.Ф. Мировоззренческие аспекты проблемы освоения космоса. Автореф. дис. к.филос.н. - К., 1986. - 15 с.

11. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств. Доповідь Римському клубові. - К.: Основи, 1993. - 238 с.

12. Кисель М.А. Джамбаттиста Вико. - М.: Мысль, 1980. - 197 с.

13. Штомпка П. Социология социальных изменений / Пер. с англ. - М.: Аспект-Пресс, 1996.- 416с.

14. Кононов І. Соціологія і проблеми просторової організації суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - №4. - С.57 - 78.

15. Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения в четырех томах. - Т.4. - М.: Мысль, 1983. - С. 376 - 644.

16. Denis C. Quebec-as-distinct-society as conventional wisdom: The constitutional silence of Anglo-Canadian sociologist//Canadian Journal of Sociology/ - 1993. - №18(3). - P. 251 - 269.

17. Валлерстайн И. Конец знакомого мира. Социология XXI века / Пер. с англ. под ред. В.Л. Иноземцева. - М.: Логос, 2004. - 368 с.

18. Теория общественно-экономической формации / Отв. ред. В.В. Денисов. М.: Наука, 1983. - 357 с.

19. Материалистическая диалектика. В 5-ти т. - Т.4. Диалектика общественного развития / Отв. ред. В.Г. Марахов. - М.: Мысль, 1984. - 320с.

20. Категории исторического материализма / Редакционная коллегия Н. - И. Дряхлов, В.И. Разин, Э. Лассов, Г. Штилер. - М.: Мысль, 1980. - 351 с.

21. Рущенко І.П. Загальна соціологія. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. - 524 с.

22. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики / Пер. с англ. А.Н. Нестеренко. - М.: Фонд экономической книги "Начала", 1997. - 180 с.

23. Кирдина С.Г. Институциональные матрицы и развитие России //http:// www.kirdina.ru/book/

24. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. - М.: Политиздат, 1992. 543 с.

25. Степин В.С. Теоретическое знание. - М., 1999. // http:// www.philosophy.ru/library/stepin/index.html

26. Бек У. Космополитическое общество и его враги // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2003. - Том VI. - №1. - С.24 - 53.

27. Hinton-Smith, Sam. The offshore world// http://www.opendemocracy.net/ globalization-vision_reflections/offshore_3375.jsp

28. Мартин Г. - П., Шуман Х. Западня глобализации. Атака на процветание и демократию / Пер. с нем. - М.: Издательский Дом "Альпина", 2001. - 335 с.

29. Regions That Work. How Cities and Suburbs Can Grow Together/Pastor M. Jr., Dreier P., Grigsby III J. E., Lуpez-Garza M. - Minneapolis: Published by the University of Minnesota Press, 2000. - 263 p.

30. Бек У. Современная жизнь в развязанном мире: индивидуализация, глобализация и политика // http//www.soc.pu.ru/publications/pts/bek_3.shtml

31. Therborn G. Introduction. From the Universal to the Global// International Sociology - 2000. - Vol.15 (2). - 149 - 150.

32. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / За заг. ред. А. Колодій. - К.: Вид-во "Ай Бі", 2002. - 684 с.

33. Кутуев П. Мировая система как предмет социологического анализа: новая исследовательская парадигма Андре Гундера Франка // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2007. - № 2. - С. 17 - 35.

34. Арсеєнко А. Глобалізація: соціальні зміни і наслідки напередодні XXI століття// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - № 1. - С. 42 - 58.

35. Паніна Н.В. Українське суспільство 1992 - 2006: соціологічний моніторинг. - К.: Інститут соціології НАН України, 2006. - 94 с.

36. Гражданское общество: идея, наследие социализма и современная украинская реальность / Научн. ред. И.Ф. Кононов. - Луганск: Альма матер, 2002. - 284 с.

37. Кононов И.Ф., Кононова Н.Б., Денщик В.А. Кризис и самоорганизация. Шахтерские города и поселки Донбасса в период реструктуризации угольной промышленности: социальное и экологическое измерения. - Луганск: Альма- матер, 2001. - 143 с.

38. Власова О. Не может служить вечно. Беседа с Дэвидом Харви // Экс- перт-Украина. - 2008 - №3. - С.40 - 45.

39. Попова И.М. Повседневные идеологии, Как они живут, меняются и исчезают. - К.: Институт социологии НАНУ, 2000. - 219 с.

40. Ленкавський С. Короткий нарис історії українського націоналізму // Ленкавський С. Український націоналізм. Твори. - Т.1./ За ред. О. Сича. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. - С.48 - 101.

41. Ленкавський С. Провідні ідеї сучасних культурних процесів в Україні // Ленкавський С. Український націоналізм. Твори. - Т.1./ За ред. О. Сича. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. - С.483 - 500.

42. Кононов І.Ф. Український націоналізм у світі Другого модерну // Ціннісно-смисловий вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму. Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції, Івано-Франківськ, 17 - 18 листопада 2007 р. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2007. - С. 292 - 303.

43. Хархордин О. Что такое республиканская традиция? // http:// www.polit.ru/lectures/2007/12/27/respublica.html

Размещено на Allbest.ru