Громадський рух як чинник формування громадянського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

ГРОМАДСЬКИЙ РУХ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

(державно-управлінський аспект)

Хуснутдінов Олег Якієвич

КИЇВ - 2003

1. Загальна характеристика роботи

громадський соціальний рух

Актуальність теми зумовлена тим, що малодослідженими залишаються управлінські засади оптимізації створення об'єднань громадян та їх взаємодії з органами державного управління, формування соціально-культурних уподобань громадян, теорії і методології дослідження впливу громадських організацій на суспільно-політичні процеси, законодавче регулювання діяльності громадських організацій в Україні, технології формування системи соціального партнерства між органами державної влади та громадським рухом.

Перше десятиріччя демократичного державного будівництва продемонструвало, що в становленні громадянського суспільства в Україні, створенні нових механізмів взаємодії громадських інститутів і органів державного управління не можна покладатися лише на екстраполяцію підходів, вироблених практикою державотворення розвинених демократій. Світові демократичні традиції обов'язково потрібно адаптувати до сучасних українських реалій. З огляду на це зазначена проблема заслуговує на окреме дослідження. Розв'язання цієї проблеми дасть змогу більш обґрунтовано підходити до реалізації адміністративної та політичної реформи в Україні.

Посилення впливу громадян на прийняття політичних рішень і формування демократичної правової держави зумовлює актуальність участі об'єднань громадян у місцевому самоврядуванні, створенні системи соціального партнерства між органами державної влади, місцевого самоврядування та громадським рухом. За умов недостатньо розвинутих структур громадянського суспільства й стабільної правової держави взаємодія між органами влади та громадським рухом відіграє надзвичайно важливу роль сполучної ланки між політичною і громадською сферами суспільства.

Розвиток державного управління в демократичній державі тісно пов'язаний зі становленням громадянського суспільства. Демократія як спосіб функціонування політичної системи суспільства базується на визнанні народу головним джерелом влади, його права брати участь у вирішенні суспільних і державних справ щодо наділення громадян широкими політичними правами і свободами. Це передбачає не тільки обрання представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, а й можливість формування (шляхом об'єднання громадян у громадські організації) громадського руху - творчої, консолідуючої основи суспільства, його рушійної сили для становлення і розвитку громадянського суспільства. Громадські організації та рухи є результатом складної соціальної диференціації суспільства та потреб громадського впливу на управлінські процеси. Визначення загальних принципів, тенденцій формування, історичних закономірностей, соціально-психологічних механізмів створення і розвитку громадських рухів та організацій є надзвичайно актуальним для галузі науки “державне управління”.

Удосконалення українського законодавства щодо розвитку громадського руху, підвищення ролі громадських організацій у процесі становлення та зміцнення громадянського суспільства в Україні передбачають обов'язкове врахування як історичних, національних традицій, так і досягнень світової науки про розвиток громадського руху. Особливої актуальності набуває подальше вдосконалення методології дослідження й оптимізації управлінських процесів взаємодії між органами державної влади, місцевого самоврядування і громадськими організаціями.

Аналіз становлення громадянського суспільства у світовій науці міститься в роботах зарубіжних дослідників Б. Вейсброда, Є. Джеймс, Х. Хансмана, Л. Саламона та інших. Різні аспекти громадського руху та становлення громадянського суспільства досліджені в роботах російських вчених В. Амеліна, Г. Голосова, В. Оболенського, А. Цуладзе та інших.

В Україні наукові підходи щодо шляхів розвитку громадського руху та становлення громадянського суспільства розвивають учені В. Авер'янов, Ю. Бакаєв, І. Гавриленко, М. Головатий, С. Губерський, А. Капська, Ф.Кирилюк, Н. Коломінський, В. Кравченко, В. Луговий, Н. Нижник, О. Палій, М. Пірен, В. Погорілко, М. Пухтинський, В. Ребкало, В. Скуратівський, М. Ставнійчук, С. Толстоухова, І. Трубавіна, В. Цвєтков, Ю. Шемшученко та інші.

Окремі методологічні проблеми становлення громадянського суспільства розглядалися в працях В. Бакуменка, В. Бебика, Б. Гаєвського, Л. Карамушкі, В. Князєва, В. Литвина, Е. Лібанової, М. Логунової, В. Майбороди, Н. Мироненко, Л. Орбан-Лембрик, М. Пірен, А. Пойченка, Г. Почепцова, В. Ребкала, І. Розпутенка, А. Толстоухова, В. Третьяченка, В.Троня, В. Шахова, В. Цвиха та інших.

У дослідженні дисертант виходив із широкого розуміння поняття державного управління, що склалося в західній і вітчизняній науці, основою якого є право, політологія і менеджмент, а відтак воно розглядається як наука управління суспільними процесами. Призначення державного управління полягає в упорядкуванні й урегулюванні відносин особистості, колективу, держави й суспільства, встановленні їх раціональних взаємозв'язків через застосування державної влади.

Громадський рух у контексті дисертаційного дослідження розглядається і як процес, і як суспільно-управлінський феномен, а громадські організації - як базова основа громадського руху в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Автор брав участь у підготовці й проведенні досліджень кафедри політології Національної академії державного управління при Президентові України за темою “Державна політика: аналіз і механізм впровадження” (номер державної реєстрації ДР-ОК 200U004103), що розробляється згідно з комплексним науковим проектом Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління і місцеве самоврядування”.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження - виявлення функціональних особливостей становлення й розвитку громадського руху в Україні, розкриття суті взаємодії державного управління і громадського руху та їх впливу на становлення громадянського суспільства в Україні.

Ураховуючи необхідність накопичення нових наукових знань, поглиблення, теоретичного осмислення й узагальнення інформації про проблеми, а також потреби в розробці рекомендацій політичного й управлінського характеру, в дисертації поставлено такі завдання:

проаналізувати особливості становлення громадського руху в Україні на сучасному етапі та змоделювати тенденції його подальшого розвитку;

осмислити та визначити поняття “громадські організації”, “громадянське суспільство” в контексті галузі науки “державне управління”;

дослідити функціональну роль та особливості громадського руху в демократичному суспільстві з позиції галузі науки “державне управління”;

здійснити системний аналіз законодавчого регулювання діяльності громадських організацій в Україні з часу становлення її незалежності, зокрема поглиблення їх конституційно-правового забезпечення та підвищення соціально-правової культури громадян;

розглянути на основі авторського підходу питання взаємодії держави та громадського руху в процесі формування громадянського суспільства в Україні;

узагальнити управлінські механізми оптимізації взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування з громадськими організаціями в Україні.

Об'єкт дослідження - створення та розвиток громадського руху як складної соціальної системи суспільства, а також організація взаємодії між органами державної влади та громадським рухом як одним із головних механізмів формування громадянського суспільства в демократичній державі.

Предмет дослідження - громадський рух в Україні в процесі його становлення та розвитку (державно-управлінський аспект).

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що різнобічний аналіз стану, проблем, перспектив розвитку громадських організацій з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвіду, історичного підходу й демократизації суспільних відносин дасть змогу виявити евристичні можливості створення системи взаємодії між органами державної влади та громадськими організаціями України, нової інтегруючої моделі громадянського суспільства, а також сформулювати концептуальні засади, управлінські принципи й конкретні рекомендації щодо їх трансформації та прогнозування.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження став системний підхід, сутність якого стосовно проблематики державного управління та вивчення суспільства викладена в працях науковців Національної академії державного управління при Президентові України В. Бакуменка, В. Князєва, М. Логунової, В. Лугового, О. Машкова, П. Надолішнього, Н. Нижник, М. Пірен, В. Ребкала, В. Скуратівського та інших. Завдяки системному аналізу виявлено особливості громадських організацій як складової політичної системи і роль державного управління в їх розвитку та становленні; за допомогою порівняльного аналізу здійснено пошук в історичному досвіді аналогів і детермінант сучасного громадського руху в Україні, а також спостереження динаміки його розвитку; структурно-функціональний метод дав змогу осмислити зміст і особливості системи взаємодії між органами державної влади та громадським рухом, спрогнозувати розвиток соціального партнерства та становлення громадянського суспільства в Україні; математично-статистичний аналіз дав можливість у вигляді спрощених схем відобразити складну динаміку збільшення кількості громадських організацій та виявити тенденції щодо формульованості прогнозних варіантів.

У процесі дослідження здійснено порівняльний аналіз конституційно-правових актів органів державної влади України та інших країн світу, а також джерельний аналіз філософської, політологічної, юридичної і соціологічної літератури. Це зумовило міждисциплінарний характер роботи і дало змогу виявити низку принципів, методів, закономірностей розвитку громадського руху в Україні, технологій ухвалення суспільних і державно-політичних рішень.

Наукова новизна одержаних результатів. У вітчизняній політико-управлінській науці запропонована робота є однією з перших спроб комплексного вивчення стану й шляхів розвитку громадського руху як чинника формування громадянського суспільства в контексті державно-управлінських відносин сучасної України. З огляду на це сформульовано такі основні результати проведеного дослідження:

вперше громадські організації досліджені як чинник формування громадянського суспільства та результат складної соціальної диференціації суспільства з позиції нової теорії суспільних рухів;

сформульовано і змістовно обгрунтовано поняття громадських організацій як активної частини суспільства, що під спрямованим державним управлінським впливом постійно активізує суспільство для реалізації своїх ідей та є його об'єднуючою основою, головним каталізатором суспільних процесів, базою суспільного розвитку;

дістали подальшого розвитку:

методологічні, онтологічні й гносеологічні проблеми взаємодії держави та громадського руху, дослідження його ролі в демократичному суспільстві з позицій науки “державне управління”, а також показані громадські організації як механізм реалізації прав громадян на участь в управлінні державою не тільки через систему виборчого права, але й через систему соціального партнерства органів державної влади та громадських організацій;

положення про правильність прийняття управлінських рішень органами державної влади щодо розвитку та становлення громадських організацій, які впливають на стабільність політичної системи й укріплення демократії в країні та, в свою чергу, залежать від чіткості й виваженості правових норм, рівня політико-правової культури суспільно-політичних процесів;

закономірності розвитку системи державного управління, зокрема та, що тільки при рівноважній відповідності впливів державного управління і громадських організацій на суспільно-політичні процеси держава може бути правовою, демократичною, побудувати реальне громадянське суспільство;

удосконалено:

систематизацію вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо функціональних проявів діяльності громадського руху у сфері управління та політики, мотиви та мета трансформації цих проявів у глобалізаційних процесах;

науково-теоретичне обґрунтування шляхів досягнення консенсусу між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями, в тому числі на законодавчому рівні;

підходи щодо формування державної молодіжної політики та системи соціального партнерства між органами державної влади, місцевого самоврядування й громадськими організаціями, зокрема системи державної управлінської роботи у дитячо-юнацькому та молодіжному середовищі.

Практичне значення одержаних результатів для теорії визначається тим, що наукові узагальнення доведені до рівня конкретних пропозицій. Це робить їх придатними до застосування в практиці державного будівництва сучасної України з метою прискорення процесів адміністративного реформування, трансформації посттоталітарного українського суспільства в розвинуту демократичну державу. Особливо корисними результати дисертаційної роботи можуть бути для комітетів Верховної Ради України, зокрема для подальшої розробки й удосконалення цивільного та виборчого законодавства, Кабінету Міністрів України при формуванні державної молодіжної політики, управлінь внутрішньої політики при обласних та районних державних адміністраціях, виконавчих комітетів міських рад.

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення, висновки і рекомендації також можуть бути використані в навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України та інших вузів за програмами підготовки магістрів державного управління, зокрема при розробці або вдосконаленні навчальних курсів з теорії і методології аналізу державної політики, їх забезпеченні навчальними ресурсами, при підготовці курсів з питань молодіжної і соціальної політики та лідерства в громадських організаціях.

Практичне значення отриманих результатів полягає і в тому, що основні положення й висновки дисертаційного дослідження дають змогу розширити наукові уявлення щодо розуміння історії, теорії громадського руху і практики прийняття управлінських рішень, технологій їх застосування, взаємного впливу на державну владу й державне управління, розвитку демократії та громадянського суспільства в Україні.

Результати дослідження використовувалися під час підготовки матеріалів Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України (Довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 185/04-11 від 7 квітня 2003 р.), Державного центру соціальних служб для молоді (Довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 17 від 7 квітня 2003 р.) і в роботі відділу у справах сім'ї та молоді виконавчого комітету Горлівської міської Ради (Акт про впровадження результатів наукових досліджень від 28 березня 2003 р.).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження висвітлювались у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях та інших заходах: науково-практичних конференціях Української Академії державного управління при Президентові України за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001); “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002). та “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); всеукраїнському форумі “Соціальна робота - невід'ємна складова розбудови соціальної держави, громадянського суспільства” (Київ, 2002); міжнародній науковій конференції “Образи світу на зорі нового тисячоліття” (Київ, 2002).

Основні результати й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри політології Української Академії державного управління при Президентові України в 2001-2003 роках.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 11 наукових працях автора, з яких 7 статей опубліковано в наукових фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації визначаються метою і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (207 найменувань), 16 додатків. У роботі вміщено 3 таблиці (одна в додатку) і 7 рисунків (2 у додатку). Загальний обсяг дисертації 247 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання і гіпотезу, розкрито наукову новизну, практичне значення, апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження громадського руху як суспільного явища” - аналізується стан поставленої проблеми. Зокрема, охарактеризовано громадський рух як наукове поняття й соціально-управлінське явище, визначено місце і роль держави та державного управління в процесі їх становлення, проаналізовано наукові праці, що безпосередньо стосуються досліджуваної проблематики. Розглядаються зміст, структура поняття громадського руху як чинника соціальної диференціації суспільства. Аналізуються основні наукові методи дослідження, що сприяли досягненню поставленої мети й виконанню завдань. Для з'ясування суті громадського руху досліджується його історична генеза, роль громадського руху в процесі становлення громадянського суспільства.

У контексті дисертаційного дослідження громадські організації та рухи розглядаються як добровільні об'єднання громадян на основі їх спільних потреб, інтересів у різних сферах діяльності і необхідності їх відстоювання у відносинах з державою та іншими політичними інститутами суспільства в правових рамках, визначених Конституцією і законами; механізм участі громадян в управлінні державою.

Вагомим науковим внеском у реформування державної влади й державного управління та становлення громадянського суспільства в Україні є роботи В. Бакуменка, В. Бебика, Д. Видріна, В. Князєва, В. Лугового, В. Майбороди, С. Майбороди, П. Надолішнього, Н. Нижник, О. Оболенського, А. Пойченка, В. Ребкала, В. Рижих, І. Розпутенка, С. Чукут, В. Шамрая, Г. Щокіна та інших.

Соціологічним аспектам дослідження присвячені роботи О. Вишняка, І. Гавриленка, В. Королька, С. Макеєва, М. Недюхи, О. Нельги, О. Петрова, М. Погребинського, В. Полторака, Ю. Сурміна, М. Чурилова, Ю. Яковенка та інших.

Аналізу основних історичних етапів становлення громадського руху України присвячено роботи М. Грушевського, Д. Дорошенка, О. Субтельного та інших.

Останнім часом з'явилися роботи українських і російських учених, в яких з позицій системного підходу осмислюється й інтерпретується категоріально-політологічна основа аналізу громадського руху. Зокрема, грунтовно розглядаються теоретичні й оцінювальні підходи до рухів, громадських організацій, їх зміст, принципи, функції та умови, за яких вони виконують свої функції. Аналіз цих досліджень сприяє реалізації обгрунтованої методології вивчення гносеологічних і онтологічних аспектів функціонування громадських рухів як складової громадянського суспільства в демократичних суспільствах або тих, що здійснюють перехід до демократії.

Теоретико-методологічною основою розробки й дослідження громадського руху як складової соціальної диференціації суспільства є наукові методи, зокрема системний підхід, який розкривається через низку методів: історичний, функціональний, структурний, комунікаційний, системно-управлінський. Крім того, в дослідженні використовувалися інші методи: метод моделювання, біхевіористських методик та застосування теорії груп.

Досліджено історичний розвиток громадського руху в Україні та виявлено, що цей рух був властивий українському козацтву від самого його виникнення у XVI ст. Вплив громадського руху на розвиток своєї державності, громадської думки Україна відчувала також від сусідніх держав, до складу яких в різні часи входили окремі її території, зокрема Австро-Угорщини, Речі Посполитої, Російської імперії. За часів Радянського Союзу громадські організації на теренах Україні відігравали дуже незначну роль. Вони були перетворені на систему організацій, лояльних до будь-якого прояву державної влади з обов'язковим засвідченням громадянами вірнопідданського ставлення до системи. У 80-90-ті роки ХХ століття. відбувається подальший розвиток громадських організацій в Україні, що триває і сьогодні. Враховуючи, що для підвищення ефективності державного управління в Україні надзвичайно важливим є розвинуте громадянське суспільство, можна прогнозувати подальший розвиток громадських організацій, нове якісне структурування громадського руху.

Аналіз світової та вітчизняної науки щодо ролі громадського руху в процесі становлення громадянського суспільства показав, що в державотворчому процесі демократичного суспільства участь у громадському русі є механізмом реалізації прав громадян щодо управління країною. Громадські організації - це один із ефективних і доступних засобів впливу на офіційні структури влади з боку населення. Громадський рух є формою безпосереднього народовладдя, що здійснюється в умовах демократичного суспільства і правової держави тільки в порядку, передбаченому Конституцією і законодавством.

У процесі аналізу класифікаційних систем і критеріїв поділу громадських організацій з'ясовано, що умовами розвитку громадянського суспільства є рівновага, рівність прав, поступовий розвиток держави, суспільства й індивіда. Всі ймовірні конфлікти між ними регулюються правовими й політичними засобами, владою держави, що сама підзвітна створеним нею законам. Особливості сучасного розвитку громадського руху полягають у тому, щоб на основі історичного минулого українського народу й досягнень зарубіжної теорії та практики створити таку суспільну систему, яка б сприяла консолідації суспільства на вирішення проблем державотворення та запобіганню конфліктам між народом, владними структурами й різними гілками влади. Тільки за умови рівноправної відповідності впливів державного управління та громадських організацій на суспільно-політичні процеси держава стане правовою, соціальною, демократичною і буде створене реальне громадянське суспільство.

Сформована база знань на основі узагальнення, виведення теоретичних положень надає інструментарій для наукового дослідження, більш глибокого і повного аналізу громадських рухів як одного із механізмів впливу та управління суспільними процесами, взаємодії зі системою державного управління.

У другому розділі - “Взаємодія державних інституцій та громадського руху в процесі становлення громадянського суспільства в Україні” - з'ясовуються особливості становлення громадського руху в Україні в період трансформації суспільства. Досліджується сучасний стан розвитку інфраструктури громадського руху в Україні, законодавче забезпечення його діяльності, вплив міжнародних громадських організацій на соціально-політичні процеси в Україні.

Дослідження показало, що, незважаючи на складну політичну ситуацію, важке економічне становище, труднощі періоду становлення української державності, відродження та розвиток якісно нового громадського руху України триває. Для побудови незалежної держави потрібно створити нову систему управління суспільними процесами, тобто інтегративну ідеологію суспільства, яка має бути сприйнята більшістю членів суспільства і повинна мати чіткі рамки, обумовлені законами.

Аналіз законодавчого забезпечення громадського руху в Україні, зроблений дисертантом, дає підстави стверджувати, що в Україні створюються сприятливі умови для діяльності громадських організацій, їх принаймні на законодавчому рівні. Без цього в умовах складної економічної ситуації громадські організації будуть і надалі нечисленними, а їх роль у суспільних процесах мінімальною. Це негативно позначається і на державі, і на суспільстві, і на статусі кожного громадянина. Саме тому вимагають законодавчого розв'язання такі проблеми громадських організацій, як фінансування їх діяльності, складності, пов'язані зі створенням та ліквідацією, контролем за діяльності з боку держави, суспільства, пошуком донорів. Державне регулювання має забезпечувати державний і громадський контроль за розподілом коштів, але не повинно обмежувати свободу діяльності громадських організацій.

У процесі аналізу управлінських засад управління суспільними процесами з'ясовано, що відмінність державного управління від управління громадською організацією полягає, передусім, в універсальності характеру державного управління, яка зумовлена загальним охопленням владних повноважень і функцій, потребами в регулюванні практично всіх видів суспільних ресурсів і сфер суспільного життя. Завдяки управлінському впливу на суспільні процеси в Україні з набуттям незалежності панує мир та злагода. Поетапні демократичні перетворення в державі сприяють розвитку громадського руху, громадських організацій, підвищенню їх матеріально-технічного забезпечення; консолідують громадські організації, що в цілому формує платформу для становлення та розвитку громадянського суспільства в Україні.

Виділена автором стратегія розвитку та становлення громадських організацій в Україні. Оптимізацію взаємодії громадських організацій з органами державної влади, на думку автора, слід розпочати зі створення в Україні системи ресурсних центрів - системи громадських організацій, головним завданням якої є надання допомоги іншим громадським організаціям. Це дає змогу здійснювати не лише суто технічне обслуговування малопотужних або щойно створених громадських організацій, а й професійний супровід їх діяльності: від інформаційно-документального забезпечення і допомоги в розробці конкретних програм, експертизі до моделювання стратегії розвитку громадських організацій регіону, ефективного їх менеджменту, консультацій щодо створення проектів, вибору потенційних донорів для отримання грантів, їх організаційного забезпечення і фінансово-розрахункового обслуговування. Необхідно, щоб ресурсні центри виконували головні функції розвитку та становлення громадських організацій в Україні. Ознайомлення з роботою ресурсних центрів в різних регіонах країни показало, що успішно триває процес консолідації громадських організацій в регіонах, який сприяв створенню діючої системи організацій третього сектора, основними структурними компонентами якої виступають ресурсні центри. Дуже важливо й те, що у суспільстві визрівають конкретні потреби, які можуть бути реалізовані насамперед громадськими організаціями, спроможними брати на себе основну ініціативу в організації плідної співпраці з державними органами та бізнесовими структурами у формуванні ринку соціальних послуг.

Аналіз стану молодіжних громадських організацій в Україні показав, що особливо актуальною є проблема виховання молоді, формування в неї нової української суспільної культури. Основним завданням молодіжної політики й оптимізації управління формуванням такої культури є пошук ефективних шляхів розв'язання протиріч між інтересами, потребами, цінностями суспільства і молодого покоління. Дисертантом розглянуто і з'ясовано підходи до формування концепції державної молодіжної політики, підготовлено проект “Молодіжна платформа України”, який був обговорений у молодіжних організаціях країни і прийнятий на Всеукраїнському форумі молодіжних громадських організацій, а також розроблена Угода про партнерство між Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України та всеукраїнськими молодіжними громадськими організаціями. Системно досліджені дитячі та молодіжні організації, які об'єднані за статусом та основними фукціональними показниками. У процесі дослідження була виявлена непідготовленість фахівців державного управління для організації роботи з дитячо-молодіжними громадськими організаціями в нових умовах. У результаті перед державним управлінням постала проблема професійної підготовки соціальних педагогів у структурах вищої школи саме для роботи в дитячо-молодіжних громадських організаціях. Дослідження багатьох дитячих та молодіжних організацій свідчать про широкі можливості для діяльності соціального педагога в них та про те, що процес демократизації в державі вплинув на цю інфраструктуру.

Результати аналізу впливу окремих міжнародних і зарубіжних громадських організацій на соціально-політичні процеси в Україні свідчать, що:

відбувається становлення єдиного, взаємозалежного та взаємопов'язаного світу, в якому глобальні системи не тільки зміцнюють фрагменти цілого, а й грунтовно їх перетворюють. Фактично виникає глобальне суспільство, в рамках якого існуючі національно-державні організації виконують функції більш-менш самостійних субструктур;

у глобальному суспільстві за державою залишаються такі функції: делегування повноважень і відповідальності на всі рівні (наднаціональні, місцеві); розробки, змінення і забезпечення виконання законів, підтримання громадського порядку; забезпечення соціальних гарантій; ліквідація стихійних лих; стимулювання стратегічних досліджень у сфері науки та прогнозування соціального розвитку; захист громадян за кордоном та багато інших.

Дослідженням встановлено, що подальша соціальна поляризація суспільства впливає і на суспільно-політичне життя України. Нині проблема антиглобалізму, розвитку антиглобалістського руху в Україні тільки постає, саме тому державне управління має бути спрямоване на запобігання цим антисуспільним та антидержавним процесам.

Установлено, що основним і найбільш відчутним напрямом впливу глобального громадянського суспільства на суспільно-політичні процеси в Україні є фінансова і технічна допомога українським громадським організаціям з метою сприяння їх демократичному розвитку, формуванню підвалин громадянського суспільства, здійснення економічних ринкових реформ в Україні. За роки незалежності сформувалася ціла генерація громадських активістів, які навчилися шукати джерела фінансування, набули досвіду роботи в неприбутковій сфері і засвоїли “ідеологію третього сектора”, встановили ефективні зв'язки із зарубіжними партнерами. І вони фактично стали національною складовою глобального громадянського суспільства.

У третьому розділі - “Вплив громадського руху на процеси розвитку місцевого самоврядування в Україні” - з'ясовується роль громадського руху в утвердженні принципів і норм громадянського суспільства, аналізуються нормативно-правової засади участі громадських організацій у системі місцевого самоврядування.

Дослідження ролі громадського руху в утвердженні принципів та норм громадянського суспільства дає підстави стверджувати, що найважливішим питанням сьогодення є перетворення логіки державного управління. Серед складних і багатоаспектних завдань наступного етапу системних перетворень основним є проведення в Україні нового етапу адміністративної реформи. Потрібна така системна перебудова механізмів управління, яка б забезпечила взаємну довіру та відкритість, скоординованість і дійову співпрацю між державою і суспільством. Причому вихідною позицією є визнання державної влади необхідною функцією суспільства, здійснюючи яку народ організує і координує діяльність усіх суб'єктів суспільного життя. Встановлено, що:

радикальні зміни в житті українського суспільства об'єктивно вимагають формування правового типу відносин держави і суспільства, які включають демократизацію політики, економіки, соціального і духовного життя, подолання наслідків тоталітарного режиму та формування структур громадянського суспільства, усвідомлення місця і ролі громадського руху як формотворчого чинника суспільної системи;

для України, як і для інших постсоціалістичних держав, становлення громадянського суспільства - необхідна передумова її переходу до правової держави. Окремі спроби ввести принципи правової держави без наявних структур громадянського суспільства на практиці виявилися декларативними, не підкріпленими соціально-економічними перетвореннями;

побудову громадянського суспільства не можна покладати лише на органи державної влади, самі громадські організації мають пропагувати і підтримувати ідею громадянського суспільства незалежно від дій державної влади.

Аналіз історичного досвіду процесу формування місцевого самоврядування показав, що з розширенням повноважень територіальної громади відчутнішою була протидія центральної влади цій тенденції, яка суперечила її власним інтересам. У процесі аналізу впровадження в Україні норм і принципів Європейської Хартії місцевого самоврядування дисертантом розроблена структура взаємодії між Фондом сприяння місцевому самоврядуванню й Всеукраїнською спілкою молодіжних громадських організацій, проект “Створення системи молодіжного самоврядування на місцевому та регіональному рівнях”.

Результати дослідження стану муніципального руху в Україні свідчать про його зміцнення. Становлення муніципального руху збігається із розвитком місцевого самоврядування. Муніципальний рух переходить на інноваційний етап розвитку, пов'язаний з розробкою сучасних концептуальних підходів щодо здійснення адміністративної реформи, регіональної політики, трансформації адміністративно-територіального устрою тощо.

У процесі аналізу нормативно-правових засад участі громадських організацій у системі місцевого самоврядування встановлено, що, крім проблем, що стосуються законодавчої бази, існують проблеми, пов'язані з іншими елементами принципу верховенства права у відносинах громадських організацій та органів місцевого самоврядування: юридичною відповідальністю сторін, судовим контролем за їх діяннями тощо. Без послідовного впровадження принципу верховенства права у законодавстві та інших складових механізму правового регулювання реальні зміни не відбудуться.

З'ясовано, що відсутність правового механізму взаємодії та соціального партнерства між державною владою та громадськими організаціями гальмує демократичні процеси в суспільстві, не сприяє соціально-економічному розвитку, розв'язанню певних соціальних питань.

Висновки

Отримані наукові результати сприяли вирішенню наукового завдання, що має важливе значення для розвитку вітчизняної науки державного управління, а саме: визначено і обгрунтовано шляхи становлення й розвитку громадського руху в Україні, а також удосконалення управлінських механізмів оптимізації взаємодії держави та громадського руху в процесі формування громадянського суспільства.

Дисертаційне дослідження дало змогу сформулювати такі висновки.

1. Зміни в суспільних відносинах і державі, що відбуваються у зв'язку із впровадженням у життя Конституції України, актуалізували вивчення теоретичних та практичних проблем громадського руху. У контексті дослідження:

громадські організації та рухи розглядаються як добровільні об'єднання громадян на основі спільних потреб та інтересів у різних сферах діяльності й необхідності їх відстоювання у відносинах з державою та іншими політичними інститутами суспільства в правових рамках, визначених Конституцією і законами;

громадянське суспільство визначається як сфера спонтанного самовиявлення вільних громадян, а також добровільно сформованих ними організацій і об'єднань у всіх галузях життя суспільства та відносин між ними, захищених необхідними законами від прямого втручання і свавільної регламентації їх діяльності органами державної влади.

2. Громадський рух як чинник формування громадянського суспільства в Україні відіграє стабілізуючу роль у демократизації суспільства, бере участь у розв'язанні складних соціальних проблем, сприяє реалізації прав громадян у всіх сферах суспільного життя, а отже, встановленню взаєморозуміння між державою та громадянами. Завдання сучасного розвитку громадського руху полягають у тому, щоб на основі історичного минулого українського народу й міжнародних надбань теорії та практики створити таку суспільну систему, яка б сприяла консолідації суспільства на розв'язання проблем державотворення та запобіганню конфліктам між народом і владними структурами та різними гілками влади.

3. У державотворчому процесі демократичного суспільства громадські організації є механізмом реалізації прав громадян на участь в управлінні країною. При цьому вони здійснюють такі функції: “індикатора” суспільно-політичних відносин між владою та соціумом; виконання соціальних замовлень суспільства; реалізації народного суверенітету за участю у місцевому самоврядуванні; артикуляція інтересів різноманітних соціальних груп; забезпечення умов мирної конкуренції інтересів різних груп населення, представлених громадськими організаціями; рекрутування в суспільно-політичну еліту кращих представників суспільства; суспільної соціалізації і ресоціалізації особистості. Громадські організації - це один із ефективних і доступних засобів впливу на офіційні структури влади з боку населення. За своєю суттю громадський рух - це форма безпосереднього народовладдя, що здійснюється в умовах демократичного суспільства і правової держави тільки в порядку, передбаченому Конституцією і законодавством.

4. Громадський рух був властивий українському козацтву з часів його виникнення у XVI столітті. Вплив громадського руху на розвиток своєї державності, громадської думки Україна відчувала також від сусідніх держав, до складу яких у різні часи входили окремі її території, зокрема Австро-Угорщини, Речі Посполитої, Російської імперії. За часів Радянського Союзу громадські організації на теренах Україні відігравали дуже незначну роль. Вони були перетворені на систему організацій, лояльних до будь-якого прояву державної влади з обов'язковим засвідченням громадянами лояльного, вірнопідданського ставлення до системи. У 80-90-ті роки ХХ столітті відбувається подальший розвиток громадських організацій в Україні, який триває й сьогодні. Враховуючи, що для підвищення ефективності державного управління в Україні надзвичайно важливим є розвинуте громадянське суспільство, можна прогнозувати подальший розвиток громадських організацій, нове якісне структурування громадського руху.

5. Для побудови нової незалежної держави потрібно передусім створити нову систему управління суспільними процесами, тобто ідеологію суспільства, яка має бути сприйнята більшістю його членів. Ця ідеологія повинна мати чіткі рамки, обумовлені законами, які сприйняті свідомістю більшості членів соціуму. Для підвищення суспільної свідомості, її поступової глобалізації система державного управління має бути: дуже гнучкою; максимально прозорою; з наявністю зворотного зв'язку (реакцією влади на стан суспільства і навпаки). Одним із найважливіших питань щодо ролі громадського руху в утвердженні принципів та норм громадянського суспільства є перетворення логіки державного управління.

Ефективне державне управління можливо в разі дотримання балансу кількох умов:

серед різних джерел, які впливають на громадську думку і суспільну поведінку громадян, державно-управлінський вплив має бути найвагомішим, найбільш стабільним, постійним та ефективним;

реакція соціуму на управлінський вплив системи державного управління залежить від “потужності”, “змістовності” цього впливу (саме цим пояснюються такі явища, як лобізм, антиглобалізм тощо);

у демократичному суспільстві в суспільно-політичних процесах має бути досягнутий стан рівноваги (“центр рівноваги” суспільно-політичних процесів) між управлінським впливом системи державної влади і реакцією соціуму на нього.

масова свідомість соціуму має бути захищеною від зовнішнього впливу розвинених країн. Захист від зовнішнього впливу на суспільство дасть змогу з меншими зусиллями досягати рівноваги у державі та підвищувати ефективність самого державного управління.

6. Перед системою державного управління, яка захищає інтереси державної влади та створює все нові “кишенькові пастки” - елементи суспільно-політичних рухів, або рухи, з часом постане складна проблема: неспроможність управління суспільно-політичними процесами у зв'язку з великою кількістю різнополярних елементів у соціумі, що може порушити баланс державної влади. Менш витратним і більш ефективним, ніж “кишенькові пастки”, для державної влади є створення системи державно-громадських ресурсно-сервісних центрів як “буферної” системи між державою та громадянським суспільством.

7. Формування в Україні системи ресурсних центрів (системи громадських організацій), головним завданням якої є надання допомоги іншим громадським організаціям, дасть змогу загальнодержавній системі державного управління: впливати на розвиток територіальних громад на місцевому, регіональному та національному рівнях; створити єдину інформаційну систему управлінського впливу на громади усіх рівнів; спрямовувати зусилля територіальних громад на розв'язання місцевих та регіональних проблем, “упорядкувати” стихійні процеси розвитку громадянського суспільства в Україні.

8. Найбільш характерною ознакою тісних зв'язків між державними органами влади та громадськими організаціями, крім фінансових, є обмін кадрами. Активні громадські організації є сучасною школою підготовки демократичних лідерів, які оновлюють владу, сприяють підвищенню ефективності державного управління.

9. Особливо актуальною є проблема виховання молоді, формування в неї нової української суспільної культури. Основним завданням державної молодіжної політики й оптимізації процесів управління формуванням нової культури юнаків і дівчат є пошук ефективних шляхів подолання протиріч між інтересами, потребами, цінностями суспільства і молодого покоління. Для формування третього сектора та побудови відкритого демократичного українського суспільства, яке має бути гармонійно інтегроване до світового співтовариства, необхідно сприяти об'єднанню, консолідації, структуруванню молодіжного руху на засадах державності та становлення “модерної” української нації.

10. Існує потреба для державного управління в професійній підготовці соціальних педагогів у структурах вищої школи, а саме для роботи в дитячо-молодіжних громадських організаціях. Незалежно від статусу громадської організації соціальний педагог має бути готовий до співпраці з громадськими організаціями, коригуючи виховний вплив на формування особистості дитини, підлітка, молодої людини.

11. Дослідження нормативно-правових та організаційно-управлінських засад забезпечення громадських організацій та їх участі в системі місцевого самоврядування показало, що:

громадські організації згідно із законодавством України слід розуміти і розглядати не як окремий елемент демократії, а як форму, спосіб безпосередньої участі громадян в управлінні, органічний невід'ємний елемент системи місцевого самоврядування. Підтримка ж громадських організацій органами державної влади та місцевого самоврядування, посадових осіб має бути не лише бажаною, рекомендованою, а й обов'язковою, в окремих випадках, можливо, і примусовою;

у майбутньому Законі “Про громадські організації” необхідно закріпити принципові засади відносин громадських організацій та органів місцевого самоврядування, наголосивши, зокрема, на тому, що ці відносини здійснюються виключно в межах Конституції і законів України й полягають у співробітництві та контролі за роботою органів місцевого самоврядування з боку громадських організацій;

потребують законодавчого розв'язання такі проблеми громадських організацій, як забезпечення фінансової основи їх діяльності, складність створення та ліквідації, контроль за діяльністю з боку держави, суспільства, донорів. Державне регулювання має забезпечувати державний і громадський контроль за розподілом коштів.

12. Відсутність механізму взаємодії та соціального партнерства між державною владою та організаціями третього сектора гальмує демократичні процеси в суспільстві, соціально-економічний розвиток, вирішення певних соціальних питань. Імовірним варіантом активізації на регіональному та місцевому рівнях суспільно-корисної діяльності є створення при представницьких або виконавчих структурах влади рад громадських організацій, які б, зокрема, зосередили увагу на альтернативному соціальному проектуванні розв'язання тих чи інших суспільних проблем, розробці рішень органів державної влади та управління з проблем громадян та громадського руху, мали б право представляти та захищати інтереси організацій в державних органах влади.

З огляду на результати дисертаційного дослідження видається доцільним:

створення державної соціально-політичної інституції - Державного Комітету України з питань розвитку громадсько-політичного руху;

забезпечення умов для підготовки кадрів громадського руху;

розробка і реалізація цільових комплексних громадських програм;

фінансування державної політики щодо розвитку громадського руху в Україні;

внесення змін до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, а саме доповнення норми, згідно з якою одним із завдань органів місцевого самоврядування є створення умов для розвитку громадянського суспільства, організація тісної взаємодії (партнерства та співробітництва) органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями; а також норми щодо контролю з боку громадських організацій, громадськості з наданням необхідних державних соціальних гарантій та дотриманням державних соціальних стандартів (згідно зі ст. 25 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”);

розгляд на законодавчому рівні громадського руху як елемента системи місцевого самоврядування та прийняття Закону “Про третій сектор України”.

Держава має закріпити за громадськими організаціями певні права, а саме на участь громадських організацій у формуванні органів державної влади та управління, а також право всеукраїнських громадських об'єднань на законодавчу ініціативу.

13. Основним напрямом впливу глобального громадянського суспільства на суспільно-політичні процеси в Україні є її активна участь у договорах Ради Європи та фінансова і технічна допомога українським громадським організаціям з метою сприяння демократичному розвитку, формуванню підвалин громадянського суспільства, здійсненню економічних ринкових реформ. В Україні вже сформувалась генерація громадських активістів, яка фактично стала національною складовою глобального громадянського суспільства. Головним завданням держави, державного управління на сучасному етапі є забезпечення суспільної довіри до процесів становлення правової, соціальної, демократичної держави, розвитку громадянського суспільства з боку як своїх громадян, усіх учасників суспільно-політичних процесів, так і міжнародної спільноти через механізми їх активного залучення на всіх етапах.

Результати дослідження можуть стати підгрунтям для інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади, подальшого вдосконалення законодавства України щодо становлення громадянського суспільства, підвищення суспільно-правової культури учасників суспільно-політичного процесу в Україні.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Хуснутдінов О.Я. Процес формування громадянського суспільства в Україні як передумова становлення правової держави // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 2. - Ч. ІІ. - С. 233-241.

2. Хуснутдінов О.Я. Громадський рух та його участь у становленні громадянського суспільства в Україні // Вісн.УАДУ. - 2001. - № 3. - С. 264-271.

3. Хуснутдінов О.Я. Психологічні чинники формування громадського руху // Збірник наукових праць УАДУ. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - № 2. - С. 402-410.

4. Хуснутдінов О.Я. Про Концепцію державної молодіжної політики // Збірник наукових праць УАДУ. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - № 1. - С. 374-380.

5. Хуснутдінов О.Я. Аспекти глобалізації свідомості українського суспільства // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ.конф. - К.: Вид-во УАДУ. - 2001. - Т. 3. - С. 347-349.

6. Хуснутдінов О.Я. Соціальне партнерство між органами місцевого самоврядування та громадським рухом // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю. - К.: Вид-во УАДУ. - 2002. - Т. 2. - С. 89-91.

7. Хуснутдінов О.Я. Громадський рух як рушійна сила формування громадянського суспільства // Третій сектор в Україні. Теоретично-правові та практичні аспекти розвитку. - К.: Федерація профспілок України, 2000. - 47 с.

8. Хуснутдінов О.Я. Молодіжна політика в Україні: аспекти державного та громадського розвитку (соціальне партнерство у розвитку). - К.: СП “Інтертехнодрук”, 2001. - 25 с.

9. Хуснутдінов О.Я. Експериментальна програма створення державних молодіжних центрів на базі дитячо-юнацьких клубів в Україні / Від. у справах сім'ї та молоді Горлів. міськ. ради. - Горлівка, 1998. - 24 с.

10. Хуснутдінов О.Я. Методичні матеріали щодо створення громадських клубів за місцем проживання / Від. у справах сім'ї та молоді Горлів. міськ. ради. - Горлівка, 1997. - 46 с.

11. Хуснутдінов О.Я. Залучення громадян і громадських організацій України до активної участі в суспільно-політичному житті на місцевому та регіональному рівні // Європейська хартія місцевого самоврядування та розвиток місцевої і регіональної демократії в Україні: Наук.-практ.посіб. / Упоряд. О.В. Бейко, А.К. Гук, В.М. Князєв; За ред. М.О. Пухтинського, В.В. Толкованова.- К.: Крамар, 2003. - С. 224-233.

Размещено на Allbest.ru