Використання конфліктологічного методу для аналізу "Помаранчевої революції"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Використання конфліктологічного методу для аналізу «Помаранчевої революції»

Бобіна О.В.

Західна соціо-гуманітарна наука накопичила значний пласт знань присвячених соціальним змінам. Це дозволило сформувати т.зв. соціологію соціальних змін [1]. Бібліографія відомої праці П. Штомпки налічує 465 джерел, які представляють ідеї ХХ ст. До неї не включені роботи авторів періоду модерної європейської історії (XVII-XIX ст.), не згадуються надбання соціальної думки стародавнього і середньовічного світу.

Складовим елементом соціології соціальних змін виступає соціологія революції. Соціологія революції почала формуватись з др. пол. XVII ст. В її основі лежать висновки зроблені з аналізу перших т.зв. «класичних» буржуазних революцій і зокрема, Англійської (1640-1688 рр.) Сам термін «соціологія революції» з'являється лише в ХХ ст. після успіху відомої праці П. Сорокіна [2]. соціологія конфлікт помаранчева революція

Для сучасної української політичної думки, на відміну від історичної, проблема революції не є досить актуальною. Така ситуація обумовлена специфічним досвідом радянського періоду, появою нових тем, толерантністю і конформістю самого українського суспільства. Але події, які відбувались протягом 2004 року і продовжились в 2005-2008 роках, і будуть мати своє логічне продовження надалі, актуалізували цілий комплекс питань. Ці питання пов'язанні з розвитком трансформаційних (перехідних, транзитних) суспільств, з модернізаційними процесами etc. «Помаранчева революція» (надалі також буде використовуватись нейтральний термін «Події - 2004») стала об'єктом первинного аналізу багатьох дослідників і учасників означеної події. Автори зосередились, в основному, на нашу думку, на ідентифікації і відповідності «Помаранчевої революції» класичним визначенням революції та її поточному, середньо-строковому впливу на українське суспільство [3].

В той же час «Події - 2004», а згодом 2005-2008 років можливо аналізувати не лише в контексті класичних теорії революції. Маємо на увазі класову теорію К.Маркса, психосоціальну теорію П. Сорокіна, психоаналітичні підходи З. Фрейда, К. Юнга, Г. Лассуела. Історію цього часу можна розглядати в контексті соціології соціальних змін, залучаючи концепції відносної депривації Джеймса Девіса і Теда Гарра [4], через ідею перенапруження культурного потенціалу суспільства [5], через концепції неконвенційної політичної участі. Цікаві результати дає аналіз«Події - 2004» через призму немарксистської конфліктологічної теорії Р. Дарендорфа і Л. Козера [6].

В даній статті робиться спроби використання базових елементів теорії конфлікту для аналізу подій в Україні в 2004 року, коли чергові вибори Президента України, в силу різних причин, перетворились на «Помаранчеву революцію». На нашу думку, конфліктологічна теорія відкриває нові можливості в дослідженні цього явища.

Конфліктологія виділяє чотири групи причин конфлікту: об'єктивні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, особистісні. Під об'єктивними обставинами ми розуміємо такі, що склались на данний момент в національній економіці, політиці, культурі. Об'єктивні обставини більшою мірою створюють моментну, передконфліктну ситуацію. Іншими словами, протягом п'ятнадцяти років українське суспільство жило в умовах конфлікту, який притаманний становленню капіталістичних відносин в усіх сферах нашого життя. Так, наприклад, цей конфлікт-протиріччя розгортається по вісям капітал-суспільство, капітал-держава, капітал- людина. Конфлікт притаманний самому капіталізму - між дрібним, середнім і великим капіталом; між промисловим і фінансовим капіталом; між капіталом який орієнтується на зовнішні і внутрішні ринки; між компрадорською і національною буржуазією.

В глобальному економічному контексті «Події - 2004» висвітлюють ситуацію переходу від індустріального до постіндустріального способу виробництва. «Донбас-Схід» застиг у своєму економічному розвитку на рівні індустріальних країн кінця ХІХ - середини ХХ ст. Провідними капіталістичними групами цього регіону пропонується модель енерго/ ресурсно/витратної економіки. Це модель відродження економічної міці СРСР зразка 1930-1980-х років. В цьому контексті вона подібна до відроджуваної Росією військово-енергетичної моделі розвитку. За великим рахунком «Донбас-Схід» залишається економічним тягарем і політичним шантажистом для сучасної України. Постіндустріальна модель розвитку, принаймі на програмно-вербальному рівні, формується в Києві і виявляється в поширенні фінансово-спекулятивного капіталу, розвитку високотехнологічних галузей виробництва, в формуванні нових культурних трендів. Цю постіндустріальну модель розвитку підживлює надзвичайна мобільність населення Західного регіону. Завдяки цій мобільності вони отримують не лише європейську валюту, але і досвід, і прагнення до європейських стандартів життя, і європейське (хоча і досить умовне) мислення.

Все вищеозначене є лише штрихом тих об'єктивних обставин і умов, в яких розгортались «Події - 2004». Ці протиріччя могли розв'язуватись за умов створення особливої системи управління суспільства. Така система повинна була б забезпечити вільну циркуляцію-обмін інформації (політичної, економічної, культурної), швидке прийняття рішень (хоча б і малоефективних, але з запасом часу для їх виправлення), самостійність і відповідальність суб'єктів прийняття рішень. Натомість в Україні сформувалась досить жорстка вертикаль влади, при єдиному центрі прийняття рішень і збалансування такої системи за рахунок протиставлення і протиборства. Тобто в Україні діяла і діє класична модель авторитарного володарювання. Сучасна теорія управління і конфліктологія пропонує іншу модель керівництва і поведінки в конфлікті, коли сторони розглядають одна одну не як перешкоду в досягненні мети, а як сторону що має додаткові ресурси і досвід, з якою можна домовитись і загальними зусиллями досягти єдиної мети.

Коли ми говоримо про соціально-психологічні причини конфлікту, маємо на увазі апеляцію суб'єктів «Події - 2004» до масової свідомості і впливу психології політичних лідерів на хід подій. Це виявилось, зокрема, в формуванні особливих політичних міфів і стереотипів в масовій психіці; в використанні основних почуттів - страху, гніву, ненависті, радості для маніпуляції людьми; в використанні психологічних особливостей молоді, натовпу в період загострення конфлікту. Саме ці явища були видні нео- зброєнним оком і здавались, на перший погляд, як причиною так і суттю «революції». Саме ці явища критикуються найбільше. Та на нашу думку, це особлива (хоча і досить об'єктивна) критика. Суть її - замаскувати дійсні причини «Події - 2004».

Зовнішній бік цих подій був повністю міфологізований. Початок виборчої кампанії В.Ющенка пов'язувався з біблійними мотивами: поява «мессії» на Співочому полі, «роздача хлібів», «хресний» хід до ЦВК. Вся виборча кампанія проходила під гаслом критики «бандитської» влади. Опоненти «народного» президента використовували міф «громадянської війни», «окупації НАТО», «бандерівців» і т.ін. Ці міфи і стереотипи формували класичне конфронтаційне сприйняття «свій-чужий» та почуття радості і екстазу від «своїх», і страху, гніву і ненависті до «чужих». Наприклад, в усіх відділеннях міліції напередодні виборів (ІІ тур) був показаний відеоролик про бійку в ЦВК, з акцентуванням основної ролі в ній П. Порошенка. Таким чином формувався міф революції, який вже закріпився, інституалізувався і став вигідним і «помаранчевим» і «біло-голубим».

Сам «Майдан» жив за класичними законами натовпу: постійна підтримка несамовитості (цим займались ді-джеї «Майдану» і самий відомий з них М.Томенко); шаленність і небажання слухати інших; постійний рух і періодичні походи по м. Києву; поширення чуток - російський спецназ, можливість розгону, вивіз важливих документів з Адміністрації Президента; об'єднання не лише радістю, але і страхом. «Революція» не відбулась якби не молодь. Характерним є те, що «біло-голубі» за своїх величезних ресурсів так і не змогли організувати молодь на альтернативний «Майдан». «Помаранчеві» сповна використали особливості психіки молоді: завищені вимоги до оточуючого світу, гіперкритицизм, відсутність сформованих механізмів контролю і вольових почуттів.

Під час «Події - 2004» виявилось і гостре особистісне протистояння, як протистояння, на перший погляд, моральних якостей, цінностей життя, життєвого досвіду, турботи за безпеку своєї родини і свого «бізнесу». На гостроту такого протистояння вплинули соціальні ролі, які присвоїли самі собі, а згодом і суспільство, основні актори політичної дії літа-зими 2004 року: «Спаситель» і «Розкольник», «Американський прихвостень» - В.А.Ющенко; «Свята Жанна» - Ю.В.Тимошенко; «Розбійник-Злодій», «Господарник» і «Серйозна людина» - В.Ф. Янукович; «Смотрящий- разводящий» - Л.Д.Кучма та ін. Ці образи були доповненні під час виборчих кампаній 2006 року і 2007 року. В.А. Ющенка зробили «рішучим» і «незламним», Ю.В. Тимошенко - «останнім воїном світла», а В.Ф. Янукович, намагався пом'якшити свій образ, хоча його «єство» проривалось на мітингах. Дослідження психіки основних діючих осіб ще попереду. Загостренню політичної ситуації сприяла активна позиція жінок-лідерів. Конфліктні ситуації в суспільстві не обходились без жінок. Сучасна психологія довела, що чоловіки більшою мірою орієнтовані на результат, а жінка - на сам процес; чоловік будує раціональні схеми досягнення результату, а для жінки головне - чуттєві елементи спілкування. Ні Ю.В.Тимошенко, ні Р.М.Богатирьова не виступили, як стримуючий фактор в «іграх чоловіків». Вони самі включились в цю гру. Події 2006-2008 років згодом, підтвердять провокативність жіночого потенціалу української політики. Поряд вже з відомими особами з'явились В. Семенюк, А. Герман, І. Богословська.

Складовим елементом конфліктологічного аналізу є поняття розвитку (динаміки) конфлікту. Теорія виділяє:

а) передконфліктну стадію - виникнення реальних протиріч в інтересах, потребах, цілях сторін, але вони не усвідомлюються як конфлікт;

б) усвідомлення передконфліктної ситуації - суть її можна висловити словами «Треба щось робити!» (приходить розуміння необхідності прийняття певних рішень, у відповідь на певні дії);

в) конфліктна взаємодія - найгостріша і емоційно-напружена стадія, основою конфліктної взаємодії є блокування досягнення мети іншою стороною;

г) фаза вирішення конфлікту;

д) післяконфліктна стадія.

За допомогою хронології подій можна виділити такі фази [7]. Перша, передконфліктна фаза була самою довгою - від появи В.Ф.Януковича на посаді Голови Уряду до його висунення на посаду президента. Друга фаза - усвідомлення того, що треба щось робити - тривала протягом всієї виборчої кампанії аж до закінчення другого туру голосування (масові екзальтовані мітинги, провокації, походи на Говерлу і отримання благословення, отруєння і кидання яйцями). Фаза конфліктної взаємодії (протистояння) відбувалась з 22 листопада до 27 грудня 2004 року. В «Події - 2004» переплелись дві фази - фаза відкритого протистояння і фаза вирішення конфлікту. Причому виборці, їх сподівання і поведінка виступали як інструменти досягнення мети. І в цьому як «помаранчеві» так і «біло-голубі» були єдині. Післяконфліктна стадія продовжувалась до 24 січня 2005 року, коли демонтовані останні палатки на Хрещатику, хоча палатки прихильників В.Ф.Януковича в м.Харкові продовжували стояти.

Характерними рисами динаміки «Події - 2004» були їх прогнозованність, провокативність, коливальність, аналогічність. Під прогнозованістю ми розуміємо попередження т.зв. опозиції про масові акції протесту у разі порушень виборчого законодавства. Влада і провладні сили підготували грунт для таких акцій. Більше того, влада не лише готувалась до провокацій з боку т.зв. опозиції, але і сама провокувала її. В умовах розгортання конфліктної взаємодії обидві сторони повторювали одна одну. На кожному етапі розгортання конфлікту була можливість не загострювати його, але в більшості випадків ситуація загострювалась і далі. Розгортання конфлікту залежало не лише від об'єктивних обставин, а і від характеру і темпераменту діючих осіб.

В умовах конфлікту обидві сторони обрали однакову стратегію поведінки - стратегію протистояння, яка характеризується жорстокою позицією до опонента і непримиренним антогонізмом. Така стратегія в теорії конфлікту не передбачає можливість самостійного розв'язання протиріч. Тому обидві сторони вимушено звернулись до третьої сторони. Лише завдяки міжнародному посередництві вдалося розблокувати вирішення конфлікту.

Теорія конфлікту дає можливість відійти від «простої» оцінки подій і явищ. Адже конфлікти мають як позитивні, так і негативні характеристики і наслідки. Так до негативних наслідків і характеристик «Події - 2004» можна віднести визнання жорсткої реальності - культурного, політичного, економічного поділу - розколу України; напружений стан масової свідомості, який впливає на масову поведінку; розповсюдження психології переможців і переможених, психології «наших» і «ворогів»; фактичне продовження конфлікту що підтвердили події 2006-2007 років. До позитивних рис «Події - 2004» слід віднести отримання нової інформації про можливості і поведінку політичних лідерів в кризових умовах; населення і маси відчули смак «творчості», адже вони були не тільки керовані політиками, але і самі примушували політиків діяти за вимогами «Майданів». Можна назвати і ряд інших характеристик і наслідків «Події - 2004». Крім того, не слід забувати про короткострокові і довгострокові, відстрочені наслідки «Події - 2004».

Таким чином, використання теорії конфлікту для аналізу історичних і політичних подій відкриває нові можливості не лише для їх пояснення, але і для їх розуміння.

Література

1. Штомпка Л. Социология социальных изменений / Пер. с англ. под ред. В.А. Ядова. - М.: Аспект-Пресс, 1996. - С.19-45.

2. Sorokin P. The Sociology of Revolution. 1925 Philadelphia; Сорокин П. Социология революции / Вступительная статья Ю.В. Яковцева; предисловие И.Ф. Кураса, И.И. Лукинова, Т.И. Деревянкина; подготовка текста, составление, комментарии В.В. Сапова. - М.: Издательский дом «Территория будущего», РОССПЭН, 2005. - 704 с. 2005

3. Гальчинський А. Помаранчева революція і нова влада. - К.: Либідь, 2005. - 367 с.;

4. Кульчицький С. Помаранчева революція. - К.: Генеза, 2005. - 368 с.;

5. Литвин В.М. Україна - 2004. Події. Документи. Факти: У 3т. К.: ТОВ «З Медіа», 2005- Т.1 - 592 с., Т.ІІ - 592 с., Т.ІІІ - 416 с.;

6. «Помаранчева»революція. Версія, хроніка, документи / Упоряд. М. Погребинський. - К.: Оптима, 2005. -416 с.;

7. По той бік розуміння: Україна та Європа після Помаранчевої революції: Збірник наукових статей / За заг. ред. Гейра Флікке та Сергія Кисельова // За матеріалами міжнародного наукового семінару «Перед визнанням: Україна та Європа після помаранчевої революції», Київ. - НаУКМА - 30 вересня 2005 року. - К.: Атака,

8. - 228 с.; Президентські вибори та Помаранчева революція: Вплив на трансформаційні процеси в Україні / Фонд ім.. Ф. Емберта за ред. Г. Курта, І. Кемпе, В.І. Андрійка. - К.: Заповіт, 2005. - 148 с.

9. DavisJ. C. Toward a theory of revolution // The American Sociological Review, XXVII (February), 1962; When Men Revolt and Why. New-York. Free Press; Gure Ted. 1970. Why Men Rebel. Princton: Princton University Press; Гарр Т.Р. Почему люди бунтуют. - СПб.: Питер, 2005. - 461 с.

10. А.В. Бузгалин, А.И. Колганов. Социальная философия постсоветского маркизма в России: ответы на вызовы XXI века (тезисы к формированию научной школы) // Вопросы философии. - 2006. - № 6. - С.3-25.

Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политической свободы. Пер. с нем. - М.: РОССПЭН, 2002. - 288 с.; Його ж. После 1989: Мораль,революция и гражданское общество. Размышления о революции в Европе. - М., 1998; Козер Л.А. Функции социального конфликта. Пер. с англ. // Социальный конфликт: современные исследования. - М., 1991.

11. «Помаранчева» революція. Версія, хроніка, документи / Упоряд. М. Погребинський. - К.: Оптима, 2005. - С.357-410.

Размещено на Allbest.ru