Інтернет як новий канал політичної комунікації: масової, групової та міжособислсної

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтернет як новий канал політичної комунікації: масової, групової та міжособислсної

Медведчук М.М.

В загальному сенсі під поняттям «комунікація» розуміється передача інформації між людьми за допомогою мови, жестів, а також зображень та інших символьних форм, що зафіксовані на матеріальних носіях [8,34]. Можна констатувати, що комунікація має тривалу історію, так як вона виникла з появою суспільства і разом з ним розвивається. Причому з давніх часів комунікація (мовна та візуальна) почала використовуватися і як інструмент політичного впливу. Не дивлячись на це, більшість дослідників приходить до висновку, що термін «комунікація» в сучасному розумінні ввійшов в словник політичної науки відносно нещодавно. Вважається, що вперше дане поняття було вжито в політологічному контексті Ф.Ратцелем на початку 20 ст. Вчений стверджував, що передача інформації в політичному сенсі являється найважливішою з усіх комунікаційних послуг [1]. З поглядами Ф.Ратцеля відносно політичної комунікації погоджуються й сучасні науковці, наприклад, російський дослідник П.Циганков, посилаючись в своїх працях щодо політичної комунікації на наробки відомого німецького вченого [15,57].

М.Грачов розуміє політичну комунікацію як створення, відправлення та опрацювання повідомлень, котрі суттєво впливають на політику, причому вплив може бути прямим та непрямим, а його результати схильні проявлятися відразу або через деякий час [8,35]. Також в свої роботах вчений наводить багато інших визначень даного поняття, але можна припустити, що найбільш ґрунтовним є наступне: політична комунікація це процес передачі політичної інформації, який структурує політичну діяльність та надає їй нового значення, формує громадську думку й політичну соціалізацію громадян з урахуванням їх потреб та інтересів [8,37].

Поява Інтернету та сприйняття Глобальної комп'ютерної мережі в якості нового комунікаційного каналу стали причиною появи наукових дискурсів і активного розгляду даного питання з боку дослідників,працюючих в таких сферах, як: інформаційні технології, політологія, психологія, соціологія, економіка тощо. З впевненістю можна стверджувати, що Інтернет-технології помітно впливають на комунікативну підсистему сучасного суспільства і, як наслідок, на суспільство в цілому. Вважається, що Інтернет, як канал комунікації, викликав перерозподіл аудиторії ЗМІ та змінив форму й методи комунікаційної практики [5,24-25].

Відповідно, дане дослідження є достатньо актуальним для сучасної науки і зокрема для політології в теоретичному та практичному аспектах, так як містить систематизовану інформацію та думки з цього приводу, як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В роботі розглядаються масові, групові та міжособистісні комунікаційні процеси в розрізі використання Інтернет-технологій. На жаль, в даний момент на теренах України це питання є недостатньо дослідженим, на відміну від зарубіжних країн, таких як США, Німеччина, Росія тощо.

Теоретичні аспекти та особливості розвитку комунікаційного середовища розглядаються багатьма дослідниками, як зарубіжними, так і вітчизняними. Корисними в роботі стали спостереження стосовно феномену комунікації та політичної комунікації таких вчених, як Ф.Ратцель [1], М.Грачов [8], А.Соколов [13], П.Циганков [15]. Розглядаючи Інтернет та Інтернет-технології в якості нового каналу здійснення комунікаційного процесу, корисними були роботи в більшій ступені російських та західних дослідників: О.Водолагін [6], І.Биков [4;5], Т.Герасимюк [7], Д.Уілкокс [14] і т.д.

На жаль, українські вчені не приділяють достатньої уваги вивченню та аналізу питання політичних комунікацій саме в Інтернет-просторі, тому й фундаментальних праць з цього приводу існує досить обмежена кількість. Відповідно основним завданням даної статті є перенесення актуальних питань політичної комунікації у віртуальний простір та пояснення необхідності їх дослідження в умовах трансформації українського суспільства. При цьому політичні комунікації розглядаються автором в трьох основних напрямках: масовому, груповому та міжособистісному.

Як відомо, усі існуючі комунікаційні канали прийнято розподіляти на дві основні групи: 1) природні, до яких можна віднести вербальні та невербальні канали; 2) штучні документальні та електронні комунікаційні канали. Інтернет варто розглядати в якості нового каналу комунікації, який належить до розряду штучних електронних каналів комунікації. В сучасному світі спостерігається тенденція відносно стрімкої появи штучних каналів передачі інформації, збільшення їх кількості та ускладнення технічних інформаційних засобів, в наслідок чого знижується роль природних комунікаційних каналів.

Можна погодитися з точкою зору російського дослідника І.Бикова, що на сьогоднішній день зростає роль саме штучних каналів комунікації і причина цього зростаюча потреба людей у спілкуванні в умовах диференційованого суспільства. Іншими словами, штучні комунікаційні канали вкрай необхідні тоді, коли існує територіальна віддаленість учасників комунікаційного процесу, а інформація, що передається, характеризується такими якостями, як складність та великі об'єми (програми, графіки, зображення, мультимедіа тощо) [4,232].

Деякі дослідники приходять до висновку, що Інтернет представляє собою не лише новий комунікаційний канал, а й унікальне місце для зберігання інформації. Глобальну мережу можна назвати своєрідним всесвітнім архівом або загальнодоступною бібліотекою, що виконує функцію передачі соціальної інформації від покоління до покоління. Дивує й той факт, що Інтернет не має власника, а його управлінням займаються громадські некомерційні організації [16].

Влучне визначення Інтернету з урахуванням його комунікаційних особливостей наводить А.Соколов в своїй роботі «Соціальні комунікації». На думку дослідника, Інтернет це глобальна соціально-комунікаційна комп'ютерна мережа, головне призначення якої задоволення індивідуальних та групових комунікаційних потреб за рахунок використання телекомунікаційних технологій [13,198]. Можна констатувати, що Інтернет в порівнянні з іншими штучними каналами комунікації, які переважно орієнтуються на спілкування з масовими аудиторіями (преса, радіо, телебачення), має ексклюзивну перевагу, що полягає в інтеграції різних видів комунікації: масових комунікацій, групових та міжособистісних.

Міжособистісне спілкування вважається однією з перших форм комунікації, яка стала доступною в комп'ютерній мережі. На початку розвитку мережевих технологій в 1972 р., коли в першу мережу ARPAnet були об'єднані 23 комп'ютери, була створена та випробувана програма для обміну електронною поштою. С тих пір електронна пошта впевнено лідирує в порівнянні з іншими сервісами Інтернету, так як 9 з 10 користувачів мережі мають електронну скриньку та активно користуються нею [3,11;7,27].

Електронна пошта, як засіб політичної комунікації, в порівнянні з традиційною поштою, факсом, телефоном і т.д. має ряд переваг:

вона дозволяє оперативно передавати інформацію практично в будь-яку країну світу;

електронна пошта є не такою нав'язливою, як телефонний дзвінок;

існує можливість до текстового повідомлення приєднувати додаткові файли, що містять різноманітну інформацію ілюстративного характеру (фотографії, графіки, діаграми тощо) [4,236].

Міжособистісна комунікація в мережі Інтернет має свою специфіку, яка полягає у виключенні психологічного та фізичного тиску на опонента, що в свою чергу створює відчуття свободи, котре межує з відчуттям уседозволеності. Відповідно, в мережі отримала широке розповсюдження анонімна комунікація, про що свідчить масове використання віртуальних імен («nick-names»). У зв'язку з відчуттям анонімності, можливістю миттєво розірвати контакт з опонентом, суб'єктивним відчуттям свободи та здатністю самовиразитися таким чином іноді у деяких категорій користувачів може виникати синдром Інтернет-залежності [2].

Можна погодитися з точкою зору І.Бикова, що найбільш перспективною сферою діяльності для спеціаліста по зв'язкам з громадськістю є саме групове спілкування в Інтернеті [4,234]. Вивчення даного типу політичної комунікації є завданням не лише для спеціалістів з PR, але й для політтехнологів, політиків, громадських діячів та науковців. І, дійсно, Інтернет став справжнім місцем зустрічі для різноманітних груп за інтересами, асоціацій, професійних співтовариств і т.д. Інтернет-співтовариства, як правило, виникають навколо певних Інтернет-ресурсів задля спілкування людей з однодумцями, як на політичні теми, так і на будь-які інші.

Звичайно, Інтернет-співтовариства мають свої особливості, до яких можна віднести наступні:

- регулярна відвідуваність достатньо стабільними аудиторіями мережевого ресурсу, навколо якого створюється співтовариство;

- наявність зворотного зв'язку завдяки інтерактивним можливостям ресурсу;

- створення власної субкультури з наявністю обов'язкових атрибутів, таких як ієрархія, естетичні та поведінкові норми, рольові ігри, спільна участь в online або offline заходах і т.д. [7,27].

Якщо команда кандидата на ту чи іншу посаду задля досягнення поставлених цілей планує використовувати в ході виборчої кампанії Інтернет-співтовариства, то для цього необхідно перш за все вивчити цінності конкретних мережевих субкультур, їх мову, переваги та недоліки, і, звичайно, дослідити усі канали комунікації разом з їх особливостями. Головне завдання в роботі з Інтернет-товариствами стати своїм для мережевого співтовариства.

Як вже було зазначено, Інтернет активно використовується і в якості каналу масової комунікації. Інтернет-ЗМІ на сьогоднішній день являються тим засобом масової комунікації, котрий можна охарактеризувати як один із найдешевших, найоперативніших та наймобільніших. Наприклад, витрати на створення традиційної газети політичної сили будуть значно вищі, ніж вартість її електронної версії, а ось її оперативність буде навпаки нижчою в порівнянні з веб-газетою. Крім того головна особливість електронних засобів масової інформації це їх максимальна незалежність, якої немає у жодного іншого джерела інформації. Пояснюється це тим, що діяльність Інтернет-ЗМІ із-за глобального характеру мережі практично не регулюється законодавчо в жодній країні світу. Іншими словами, можливості державного контролю за функціонуванням Інтернет-ЗМІ в порівнянні з традиційними є дуже обмеженими [9].

Влучне визначення Інтернет-ЗМІ наведено в дослідженні О.Водолагіна «Інтернет-ЗМІ як арена політичної боротьби», де російський політолог та спеціаліст з інформаційних технологій зазначає, що мережеві засоби масової інформації це форма систематичного та регулярного розповсюдження інформації за допомогою мережевих мультимедійних технологій [6,52].

Серед більшості вітчизняних та зарубіжних дослідників існує думка, що Інтернет-ЗМІ представляють собою сукупність трьох основних рис, до яких відносяться:

гіпертекстуальність (насичення тексту посиланнями, які дають можливість залучати до конкретного контексту елементи інших дискурсів, що мають як текстову, так і аудіовізуальну природу);

мультимедійність (можливість співіснування в межах одного документу аудіо-, відеота фототекстів);

інтерактивність (забезпечення зв'язку між редакцією мережевих мас- медіа та її потенційними і реальними читачами) [11,136].

Істинною є думка В.Недбай стосовно того, що на сьогоднішній день засоби масової інформації, і зокрема ЗМІ політичного характеру, особливу увагу приділяють блогосфері. Вважається, що існують чотири основні причини, які пояснюють таку тенденцію: по-перше, матеріальні стимули, тобто використання дешевого і якісного контенту; по-друге, особисті зв'язки в мережі (вважається, що перші блогери це журналісти з тісними зв'язками в традиційних ЗМІ); по-третє, можливість аналізу контенту; по-четверте, швидкість розповсюдження інформації [10,159].

І. Биков, посилаючись на дослідження Д.Уілкокса [14,380], розширює перелік позитивних якостей Інтернет-блогів або веб-сайтів, додаючи до них наступні основні моменти:

відсутність будь-яких обмежень (часових, просторових і т.д.) при розміщенні інформації;

можливість звертатися напряму до аудиторії без посередників;

легкість в обновлюванні інформації [5,33].

Вперше Інтернет-блоги почали використовуватися в США і отримали розповсюдження в якості особистих мережевих щоденників, де можна публічно обговорювати будь-які питання. Блог (англ. blog, від web log, «мережевий журнал або щоденник подій») це веб-сайт, основний зміст якого записи, що регулярно обновлюються, зображення та мультимедіа [12,79].

Отже, на підставі викладеного можна зробити висновок, що комп'ютерна мережа Інтернет в порівнянні з існуючими засобами комунікації є найбільш впливовішою, і пояснюється це просто: Інтернет як канал здійснення комунікаційних процесів охоплює відразу три основні напрямки взаємодії в громадянами масовий, груповий та міжособистісний. Як свідчить практика, жоден комунікаційний канал не може одночасно існувати в цих трьох площинах. Іншими словами, задля досягнення успіху на політичній арені вітчизняні політики повинні приділяти вивченню саме цього питання.

Серед перспектив подальших розвідок у даному напрямку можна виділити наступні: по-перше, розглянути Інтернет в якості нового комунікаційного каналу на конкретних прикладах, тобто приділити основну увагу саме практичній стороні вивчення цього актуального для сучасної України питання; по-друге, з'ясувати, яке місце посідає Інтернет як засіб комунікації в ході виборчих кампаній у всеукраїнському та світовому масштабі.

політичний комунікація повідомлення інформація

Література

1. Ratzel F. Politische Geographic. Oldenburg, 1903. 838 S.

2. Young K. What is Internet addiction? // www.netaddiction.com/whatis.htm.

3. БеркгаутВ.В., ЧадринИ.С. Интернет: первые шаги. М.: Р-Валент, 2000. 324 с.

4. Быков И.А. Интернет-технологии в связях с общественностью // Связи с общественностью как социальная инженерия: учебное пособие / Под ред. В.А. Ачкасовой, Л.В. Володиной. СПб.: Речь, 2005. С.232-246.

5. Быков И.А. Медиарилейшнз в стиле он-лайн // Петербургская школа PR: от теории к практике. Вып.3. Сб. статей / Отв. ред. А.Д. Кривоносов. СПб.: Роза мира, 2005. С.24-39.

6. Водолагин А.Л. Интернет-СМИ как арена политической борьбы // Общественные науки и современность. 2002. № 1. С.49-67.

7. Герасимюк Т. Виртуальные «виртуальные PR»: три сферы взаимодействия с Интернет-аудиторией (сетевые сообщества, персональные коммуникации, online СМК) // Советник. 2001. № 2. С.25-29.

8. Грачев М.Н. К вопросу об определении понятий «политическая коммуникация» и «политическая информация» // Вестник Российского университета дружбы народов. Сер.: Политология. 2003. № 4. С.34-42.

9. Наумов В.Б. Право и Интернет: очерки теории и практики. М.: Книжный дом «Университет», 2002. 432 с.

10. Недбай В.В. Блог як феномен політичної комунікації // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна: «Питання політології». 2009. № 839. С.156-162.

11. Никитенко А.А. Типологический анализ сетевых изданий как научная проблема // Журналистика и медиаобразование в ХХІ веке: сб. научных трудов Междунар. науч.-практ. конф. (Белгород, 25-27 сентября 2006 г.). Белгород: Изд-во БелГУ, 2006. С.134-138.

12. Роменков А. Интернет-блог как инструмент политической борьбы // Власть. 2008. № 7. С.79-82.

13. Соколов А.В. Социальные коммуникации. Ч.1.: Учебно-методическое пособие. М.: ИПО «Профиздат», 2001. 224 с.

14. Уилкокс ДЛ. Как создавать PR-тексты и эффективно взаимодействовать со СМИ. М.: Инфра-М, Имидж-контакт, 2004. 761 с.

15. Цыганков П.А. Международные процессы в условиях глобализации: проблема эффективной коммуникации // Вестник Моск. ун-та. Сер.18. Социология и политология. 1999. № 4. С.56-65.

16. Чупалов А. Как зарабатывать деньги в Internet. СПб.: Питер, 1997, 192 с.

Размещено на Allbest.ru