Місто Маріуполь та грецька спільнота (кінець XVIII - ХІХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місто Маріуполь та грецька спільнота (кін. XVIII - ХІХ ст.)

Пономарьова І.С.

Маріупольські греки є нащадками переселенців з кримських сіл, які входили до турецького санджаку (або Кефінського каймаканства, який поділявся на Кефінський, Судацький та Мангупський кадилики)із центром у Кафі та Бахчисарайського, Акмечетського, Карасубазарського каймаканств, які належали Кримському ханству. Причому уруми (грекитюркофони) і румеї (греки-еллінофони) мешкали окремо в різних селах[1, карта] і спілкувалися між собою в межах потреб господарської діяльності.

Поліетнічне та поліконфесійне населення Криму тривалий час було єдиним господарським механізмом. Значну частину доходів до казни Кримського ханства вносили греки-християни. Тому, коли в межах державної політики Російської імперії почалась підготовка до переселення греків до Приазов'я, у Криму мали місце етнічні заворушення. У липні 1778 р. почалася міграція кримських християн на територію Російської імперії. За даними О.В. Суворова, до Азовської губернії з Криму виїхало 31386 християн, з яких 18395 були греки. Але обставини були не зовсім сприятливими. Серед переселенців поширювалися різні хвороби, які призводили до людських втрат. За підрахунками грецьких дослідників, з Криму до Приазов'я переселилося 13740 осіб, де вони зайняли 8114 кв. км. (приблизно територію о. Кріт) [3, 494].

Розбудова грецьких населених пунктів у Приазов'ї пов'язана з діяльністю митрополита Ігнатія, якого називають засновником міста Маріуполь. Для розташування міста було запропоновано гирло річок Кальміус та Кальчик. Уся територія слободи і прилеглі місця були розбиті за спеціально розробленим планом поділу на ділянки. Кожна ділянка була пронумерована і номери складені в скриню, звідки кожний житель витягав свій номер і визначав свою ділянку. 26 липня (8 серпня за новим стилем) 1780 р. греки зайняли свої ділянки і поклали початок місту Маріуполю. При цьому відзначимо, що більшість джерел, а також дослідники ХШ ХХ ст. вказують на те, що Маріуполь був заснований греками.

Місто Маріуполь (Маріамі, Маріамполь, Маріанполь, Маріопул, Маріуполь, Марнупіль, Марнополье, Марнопілля, Маріуполь, Шеєр) заселили тюркомовні греки з кримських міст: Балаклави (Чембало), Бахчисарая,Козлов (Гезльове, Евпаторія), Кара-су-базара (Білогірськ), Кафи (Кефе, Феодосія), Марієн (Майрум, Майрам, передмістя Бахчисарая) та Белбека. Кримські переселенці володіли тюркською мовою (огузькі говори). Як бачимо, населення м. Маріуполя кінця ХУШ ст. складали уруми з багатьох населених пунктів Криму. Спочатку на новому місці, обмеженому морським узбережжям, Кальміусом і нижньою частиною його правої притоки Кальчика (Кальця), з'явилося декілька самостійних, але пов'язаних між собою населених пунктів. Назви деяких з них повторили найменування кварталів столиці Кримського ханства: Бахчисарай і Маріуполь. З часом усі ці селища злилися в одне із загальною назвою Маріуполь.

Щодо назви міста існує багато версій. Трансформація назва Маріуполь вперше зустрічається в ордері кн. Потьомкіна від 29 вересня 1779 р Марианополь це попередня назва Павлограда та Маріенполь, що значиться у грамоті Катерини ІІ від 21 травня 1779р. (але на карті до цієї грамоти місто позначене як Маріуполь). Назва Маріуполя залишається з 29 вересня 1779 р без зміни: на плані від 2 жовтня 1779р. і в Указі 24 березня 1780р. Маріуполь. І. Соколов з посиланням на джерела підкреслює, що своє місто Маріуполь греки тривалий час називали "Маріуполі" або "Маріамполі".

Відмінність між кримською або бахчисарайською назвою Маріамполь і новим приазовським Маріуполь не лише фонетичного характеру. Перша частина складного топоніма Маріамполь пов'язана з біблійним ім'ям богоматері Маріам (рум., урум. < арамейськ. Maryam < грец. Маріац < Мap^a), шанованим у румеїв і урумів, які сповідували православ'я. Друга його частина -поль властива назвам селищ міського типу (< грец. поХід місто). Ще у XIX ст. була висунута гіпотеза про значення кримської назви Маріамполь "місто Марії", даної поселенню "на ім'я чудотворної ікони Божої Матері" navayia. Висловлювалося також припущення, що на честь чудотворної ікони Одігітрії Божої Матері було названо не тільки християнське село Майрум напроти Успенського скельного монастиря в Криму ("обитель божої матері Марії"), але й місто на березі Азовського моря. Цю ікону як святиню греки привезли з собою з Бахчисарая. Це означає, що топонім цей не був перенесеним, а повторно створений у Приазов'ї.

У духовному житті маріупольських греків важливу роль відігравала церква. У Криму переселенці християни мали 68 церков, які входили до Готфійсько-Кафійської єпархії, тому після прибуття до Маріуполя митрополит Ігнатій доклав багато зусиль для будівництва православних храмів і [4, 127-128]. У перші роки свого перебування в Маріуполі він проводив богослужіння в Кальміуському Свято-Миколаївському храмі, який був побудований ще запорожцями. У 1780р. було закладено декілька церков: Харлампіївська міська, соборна церква для грецької общини (освячена 22 квітня 1782 р.) і церква Різдва Пресвятої Богородиці (освячена в 1782 р.) для карасубазарських греків. Того ж року була закладена невелика Успенська церква, де була встановлена ікона Одігітрії Божої матері як перша святиня. Для жителів Кефайського кварталу була закладена церква Феодоро-Стратилатівська. У 1781р. була освячена церква Марії Магдалини. Слід зазначити, що у Приазов'ї греки будували церкви на честь тих святих, яких вони шанували в Криму. Необхідно також звернути увагу на походження назви ікони Одігітрії Божої матері, яку вивезли греки із Криму. Вона носить ім'я Бахчисарайської ікони Божої Матері, але відомі інші назви: Панагія, Кримська та Маріупольська ікона Богоматері [5,13]. Наші дослідження дали можливість висунути гіпотезу, що ця ікона була привезена греками із монастиря Панагії Сумельської, який розташований поблизу міста Трапезунда, куди вона була з Афін. Переказ о про те, що євангеліст Лука є автором цього зображення Богоматері. Більш докладно цю інформацію подано в "Історії святого монастиря Панагії Сумельської". Свідчення, які зібрав грецький священик з Трапезунда під час свого перебування в 1850 році у Бахчисараї, переконують, що саме в Сумельському монастирі розміщувалася чудотворна ікона Богоматері, що згодом в Бахчисарайську печерну скелю. Священик також наголошує, що вона "дійсно найдавніша ікона, щосягає часів Апостольських, це одна із тих 72-х ікон Богоматері, які приписують Євангелісту Луці". На старовинну ікону Бахчисарайської Божої матері вказував і відомий вітчизняний історик і археолог М. Рєпніков, який її написання пов'язував з УШ-IX століттями.

Трансформацію назви міста Божої Матері у місто Маріуполь (у місто, яке має привілеї) [6, 45] краєзнавець Л. Яруцький пояснював політичними аспектами діяльності митрополита Ігнатія. Можливо, митрополит Ігнатій вкладав у нову назву міста подвійне значення. Ім'я Марія дослівно з давньоарамейського перекладається як "перевага".

Співробітник МКМ Р. Саєнко назви Марієнполь-Маріанополь-Маріуполь розглядає в одному ряду з назвами інших міст Північного Причорномор'я у 70-80-і роки ХУШ ст.: Сімферополь, Севастополь, Ставрополь, Мелітополь, Овідіополь. Подібне найменування можна пояснити державною політикою Катерини ІІ, що спрямована на територіальне приєднання південних земель з далекосяжною зовнішньополітичною метою. Існує й думка, згідно з якою Маріуполь було названо на честь цариці Марії Федорівни, дружини Павла І, на зразок грецького KravcxavTivoraoXi;.

Під час наших польових досліджень у грецьких селах ми зафіксували, що сучасні мешканці грецьких населених пунктів назву міста Маріуполь пов'язують із іконою Божої Матері, яку переселенці привезли із Успенського монастиря до Азовської губернії як святиню. Греки довгий час відрізнялися глибокою релігійністю, і більшість літніх інформаторів підтримують саме цю версію. Важливо, що на рівні історичної пам'яті уруми й румеї назву грецького міста пов'язують виключно із іконою Одігітрії Божої матері.

Крім Маріуполя, греками, грузинами та волохами в межах сучасної Донецької області було засноване 21 село: Камара (Комар), Салгір Янісала або Великий Янісоль (Велика Новосілка), Керменчик (Старомлинівка), Богатир, Константинополь, Улакли, Бешев (Старобешеве), Каракуба або Велика Каракуба (Раздольне), Стила, Ласпа (Староласпа), Карань (Гранітне), Чермалик (Заможне), Малий Янісоль, Чердакли (Кременівка), Мангуш, Ялта, Урзуф, Сартана, Старий Крим, Гнатіївка, Чембрек. Заснувавши нові населені пункти в Приазов'ї, греки зберегли їхні кримські назви. Топоніми мали значні розбіжності у вимові і написанні у зв'язку з безписемністю переселенців. Найчастіше жителі декількох кримських сіл селилися разом. Назви повторювали ті топоніми кримських сіл, з яких була більшість переселенців.

Митрополит Ігнатій, який організував переселення греків до Приазов'я, згодився на це за умови надання їм певних пільг, які в подальшому лягли в основу урядових документів: "Постанови кримських християн" від 16 липня 1778 р. "Высочайшей грамоты об устройстве христиан-греков, выведенных из Крыма", яка була підписана російською імператрицею Катериною ІІ 21 травня 1779р. Переселенцям відводились землі між річками Кальміусом і Бердою, Вовчою та Азовським морем, і греки могли користуватися багатьма пільгами, згідно з якими мали великі земельні наділи (по 30 дес. на душу), матеріальну допомогу для влаштування осель і продовольче забезпечення, довічне звільнення від військової служби та можливість займатися всіма видами промислів. Окрім того, греки отримали територіальну та духовну автономію та звільнялися на десять років від податків. Згідно з п'ятим пунктом Жалуваної грамоти один із привілеїв, даних грекам-переселенцям, була можливість мати свій "суд, расправу и всю внутреннюю полицию" з виборних представників свого народу. Таким чином, для керівництва містом Маріуполем і селами указом Катерини II було створено Грецький суд виборний орган самоврядування, що виконував адміністративні, поліцейські й судові функції у всьому повіті відносно всіх громадян грецької національності. На підставі цього документа все грецьке населення поділялося на духівництво, купців трьох гільдій, цехових, міщан і повітових селян, які користувалися правами вільних селян. Указом від 30 березня 1783 р. підтверджувалися права й обов'язки Грецького суду, який був гарантом громадянських прав та привілеїв маріупольських греків. Відзначимо, що адміністративно-судова автономія не виконувала вимог Російської імперської політики, що призвело до її скасування і після цього, у ІІ пол. ХІХ ст., почалися асиміляційні та інтеграційні процеси у грецьких населених пунктах та відбулися значні демографічні зміни соціально-політичного характеру. Це стосується і маріупольських греків румеїв і урумів, які внаслідок певної спільності етногенезу й етнічної історії, а також тривалого перебування в межах одних країн сформували багато спільних культурно-побутових рис. Але якщо розглядати глобальні демографічні зміни, то постає потреба в дослідженні динаміки чисельності греків за всі роки їх перебування у Приазов'ї. Дослідник В. Пірко стверджує, що в перші роки свого перебування на нових місцях греки складали 7, 3% від загальної частини населення і займали третє місце в етнічній структурі регіону, де проживали представники понад 30 етносів. Натомість за даними Всеукраїнського перепису 2001 р. тут проживали представники 133 національностей. Греки також займають третє місце за чисельністю, але складають 1,6% населення Донецької області. маріуполь грецький міграція демографія

Динаміку грецького населення протягом зазначених хронологічних рамок ми будемо відстежувати, залучаючи різноманітні джерела. За нашими спостереженнями, матеріали W Ревізії (1782 р.), які зберігаються у МКМ, дають можливість зафіксувати кількість греків тільки у селах Комар (233 чол., 224 жін.), Богатир (291 чол., 255 жін.), Ялта (411 чол., 364 жін.), Урзуф (96 чол., 84 жін.), Мангуш (386 чол., 281 жін.), Константинополь (280 чол., 236 жін.), Гнатівка (280 чол., 236 жін.). Статистичні дані ревізій І пол. ХІХ ст. дають нам обмежену інформацію про чисельність греків у Приазов'ї і тільки перепис 1850 р. (ІХ Ревізія) повною мірою інформує про кількість жителів у 24 грецьких населених пунктах на території Олександрівського повіту Катеринославської губернії (16575 чол., 14800 жін.).

Необхідно також зазначити, що написання назв сіл змінюється у різних документах рівізьких казок: Мангуш Мангут; Анадолія Анатолія; Стіле Стіла Стель; Керменчик Кермечук; Сартана Сартань; Улакли Улакла. Демографічні, соціальні та міграційні зміни грецьких поселян фіксують їх збільшення. З перепису 1858 р. (Х Ревізія) випливає, що сільські мешканці Маріупольського грецького округу Олександрівського повіту Катеринославської губернії складали 18713 чоловіків та 17320 жінок. У цей час почалася активна колонізація Приазов'я, що сприяло створенню міжетнічних та появі нових поселень, особливо хуторів. Їх розвиток був пов'язаний з активною трудовою та підприємницькою діяльністю греків-колоністів. Однак, з 1852 р. привілеї та пільги, надані грекам Катериною ІІ, уряд Російської держави почав скасовувати, і греки підлягали дії загальноросійських законів. З 1859 р. у м. Маріуполі дозволили селитися особам не грецької національності, а 1873 р. було ліквідовано грецьку округу, яку об'єднали із земством новоутвореного Маріупольського повіту.

У 1863 році кількість греків, які проживали в Російській імперії, становила близько 60 тис. осіб. При цьому найбільше їх, а саме до 40 тис. зафіксовано в Катеринославській губернії, де вони жили в Таганрозі і в Маріупольському грецькому окрузі. У 1892 р. у Маріупольському повіті налічувалося 130 сіл, де греки становили 34% всього населення повіту, росіяни і українці 50%, німці 13%, євреї 3%. Згідно з переписом населення у 1897р., в Катеринославській губернії греки становили 2,31% (48740 осіб) від усього населення.

Демографічний стан грецької спільноти Приазов'я у характеризується наступними етапами: 1779-80-ті рр. переселення й утворення грецьких населених пунктів; початок ХІХ-70 -ті рр. ХХ ст. значне збільшення грецького населення внаслідок природного приросту, а з 90-х рр. ХХ ст. дотепер відбувається поступове зменшення його кількості, що обумовлене такими чинниками. По-перше, мають місце негативні наслідки репресій 1937 р. та Другої світової війни. По-друге, відбувається етнічна асиміляція, пов'язана, зокрема, з переїздом греків із сіл до міст. По-третє, еміграція до інших країн, насамперед до Грецької Республіки. Цей фактор став важливою складовою демографічних змін у грецькій спільноті. При цьому масштаби міграційних процесів сьогодні відтворити дуже складно у зв'язку з відсутністю офіційних джерел з цього питання. З іншого боку більшості греків міграції дають можливість поліпшити матеріальні умови. Польові дослідження з питань міграційних настроїв в грецькій спільноті засвідчили, що виїзд за кордон має винятково економічний характер, причому емігрують переважно грекині, які залишають своїх дітей і родини заради поліпшення фінансового становища.

Грецькі поселення збільшилися в кількісних вимірах. Спочатку це відбувалося за рахунок природного приросту, а згодом привело до утворення нових населених пунктів. За два століття кількість грецьких населених пунктів з 20 зросла до 48. На сьогодні греки зберегли колишні топоніми, привезені з Криму. Назви новоутворених населених пунктів мають слов'янське походження (подібні до назв російських та українських населених пунктів).

Сучасні етнонаціональні процеси, що розгортаються серед грецького населення Приазов'я, є результатом складних історичних і соціально-політичних чинників. Як міграційні, так і етнічні зрушення (зміна культурних і мовних етнічних ознак, трансформація свідомості) спричинені дією комплексу факторів, серед яких найважливішими є: своєрідні риси етногенезу, довгочасність локалізації в іноетнічному середовищі, слабкість зв'язків з метрополією, характер політики імперських держав стосовно грецького населення тощо.

Література

1. Карта рекогносцирование его высокопревосходительства г(оспо)д(и)на генерала порутчика к разных орденов кавалера Александра Васильевича Суворова часть полуострова Крым марта дня 1777 года. Рукопись; Карта полуострова Крым с показанием на оной крепостей городов также магометанских христианских деревень. (1: 336 000), (8 верст в дюйме). Рукопись.

2. Троп/тотц А. О EXXnvia^oi; А^фіс^ // EXXrivucq Діє0уг|<; rXroaaa. 2002. Тєи%о^ 5 (49).

3. Калоеров С.А., Геде А.В. Приазовские церкви греков, выведенных из Крыма // Проблемы греческой культуры Материалы межд. науч.-прак. конф. Симферополь, 1997. С. 127-128.

4. Ведомость [Бертье-Делагарда] христианского населения, вышедшего из городов и деревень Крыма в 1778году, и оставшихся после него старых церквей / Публ. А.В. Малыгина // Крымский музей. Симферополь, 1995. № 1/94. С. 152-169.

5. Крымский Афон. Бахчисарайский Успенский монастырь в исторических описаниях. Симферополь, 1995.

6. Яруцкий Л. Мариупольская старина. Мариуполь, 1991.

Размещено на Allbest.ru