Аналіз етномовних аспектів соціального відторгнення за матеріалами територіальних громад України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз етномовних аспектів соціального відторгнення за матеріалами територіальних громад України

Дегтеренко А.М.

Ключем до успіху суспільства, його економіки в динамічному й висококонкурентному сучасному світі є створення в цьому суспільстві креативного середовища - таких умов для життя й роботи людей, що сприяють творчості у різних її формах. Незамінною в цьому є роль культури, а також відсутності культурного відторгнення окремих соціальних, етнічних, релігійних та інших груп населення України. Як свідчать переписи населення України, соціологічні дослідження, та й культурна реальність, нас оточуюче сучасне українське суспільство є етнічно, мовно, культурно неоднорідним. Великих міжетнічних, міжкультурних конфліктів в Україні немає, але прояви культурного відторгнення в різних його формах мають місце. Побудові бездискримінаційного суспільства на теренах України заважають застарілі міжетнічні, міжкультурні, міжрелігійні, тендерні стереотипи та упередження, історична спадщина перехідних періодів та незнання особливостей сусідньої культури.

Одне з чільних місць серед проблем культурного відторгнення в Україні посідає проблема двомовності та багатомовності. Політичні події сьогодення, навіть конфліктним чином, актуалізують питання мовної політики, статусу та умов вивчення і застосування різних мов. Фокусом суспільної дискусії з приводу змісту мовної політики в Україні є питан -ня про те, бути в країні одній державній мові - українській, чи статусу державної має набути ще й російська мова.

З цих позицій, особливо привертає увагу аналіз і порівняння етно- мовної ситуації в територіальних громадах таких регіонів України як, Автономна Республіка Крим (АРК), Українське Північне Приазов'я (УПП) [ 1,с. 195] і Закарпаття щодо з'ясування рівня культурного відторгнення.

Кількісні показники етнічної структури населення та етномовної самоідентифікації людей важливо враховувати при виробленні й коригуванні державної етнонаціональної політики. І саме ці показники є одним з вирішальних щодо аналізу культурного відторгнення за регіонами.

Репрезентативним і достовірним джерелом необхідної для цього інформації є дані переписів населення. Матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року активно вводяться в науковий обіг. Ane інформація щодо етномовної ситуації за регіонами України ще не стала об'єктом ґрунтовних досліджень.

В етнічній структурі громад AP Крим частка українців становить 24,3%; росіян - 58,3%; кримських татар - 12%; білорусів - 1,4%; татар -

0, 5%; вірмен - 0,4%; болгар - 0,1%; греків - 0,14%; німців - 0,13% [2]. В етнічній структурі УПП частка українців, за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року, становить 52,7 %, росіян - 37,8 %, греків - 4,71 %, болгар - 2,3 %, інші ж етнічні спільноти не нараховують і по 1 % [1, с. 192 - 194]. В окремих районах регіону (Тельманівському, Володарському, Першотравневому) кількість представників грецького етносу коливається від 17,46% до 20,07%.

На Закарпатті найчисленніший етнос - український (80,5%), на другому місці - угорці (12,1%), на третьому - румуни (2,6%) на четвертому - росіяни (2,5%), на п'ятому - роми (і,1%), інші - менше 1% [3].

Виразними якісними характеристиками територіальних громад AP Крим, УПП та Закартпаття є етномовна компетенція громадян та визнання ними певної мови як рідної. Однак дослідження цих характеристик за "переписними" матеріалами мають враховувати поширеність серед населення різних тлумачень поняття "рідна мова".

В науковому дискурсі з питань національно-російської двомовності найчастіше виділяють (М. Губогло, приміром) такі компоненти мови як суспільного явища: мовна компетенція (відповідним терміном позначається володіння рідною та іншою мовами); мовна діяльність (цей термін поширюють на ситуації використання мов у різноманітних життєвих ситуаціях; етномовна орієнтація (віддзеркалює психологічне ставлення особи до кожної з мов суспільного середовища) [4]

В AP Крим рідною мовою вважають мову своєї національності 99,7% росіян, 93 % кримських татар, 67,9 % татар, 53 % вірмен, 40,4 % українців, 28% греків, 18,4 % болгар, 17,1 % білорусів. В порівнянні з українцями, більше ніж вдвоє росіян та кримських татар вважають мову своєї національності рідною. У мешканців AP Крим російської національності показник володіння рідною мовою приблизно в 4 рази, в 6 разів та майже в 11 разів перевищує аналогічний показник представників грецької етнічної спільноти, білоруської та німецької відповідно. Отже, територіальним громадам AP Крим була властива спільна для всього населення України радянських часів і пострадянського періоду тенденція поступової заміни мови своєї національності як рідної мовою російською [2]. Щоб у цьому переконатися, досить порівняти вищенаведені показники з показниками загальноукраїнськими. Так, підчас Всеукраїнського перепису населення 2001 року на території AP Крим російську мову назвали рідною 88,7 % німців; 82 % білорусів, 77,6 % болгар; 71,8 % греків; 46,1 % вірмен; 25 % татар; 6 % кримських татар [1,с. 194]. Більшість українців AP Крим (59,5 %) також визнають рідною російську мову.

В Українському Північному Приазов'ї рідною мовою вважають мову своєї національності 98,63 % росіян, 40,84 % вірмен, 38,92 % болгар, 39% українців, 32,13 % циган, 25,21 % татар, 20,57 % грузинів, 14,08 % молдован, 10,50 % білорусів, 5,3 % німців, 4,9 % греків, 3,67 % поляків, 2,71 % євреїв [ l,c.l92]J. У порівнянні з українцями, майже втричі більше росіян вважають мову своєї національності рідною. У мешканців УПП російської національності показник володіння рідною мовою приблизно в 20 разів перевищує аналогічний показник представників грецької етнічної спільноти. Отже, територіальним громадам Українського Північного Приазов'я, як і ATO AP Крим була властива спільна для всього населення України радянських часів і пострадянського періоду тенденція поступової заміни мови своєї національності як рідної мовою російською. Так, під час Всеукраїнського перепису населення 2001 року на території УПП російську мову назвали рідною 94 % євреїв, 92,77 % греків, 87,40 % німців, 86,13 % білорусів, 78,17 % поляків, 78 % молдован, 76,70 % грузинів, 71,80 % татар, 57,80 % болгар, 56,70 % вірмен, 49,30 % татар. Більшість українців УПП (63,82 %) також визнають рідною російську мову. Кількість таких українців донецької частини УПП значно більша, ніж його запорізької частини.

На Закарпатті ситуація зовсім інша. Рідною мовою вважають мову своєї національності 99,2 % українців, 97,1 % угорців, 99 % румун, 91,7 % росіян, 20,5% ромів. Російську мову назвали рідною 0,5% українців, 0,2% угорців, 0,1% румун і 0,2% ромів. Українську мову визнали рідною 2,6% угорців, 0,5% румун, 7,9% росіян і 16,7% ромів [3].

Щодо мовної компетенції: 62,7 % українців AP Крим вільно володіють російською як другою; мовою своєї національності як другою - 75,6%. Тільки 0,2% серед населення регіону неукраїнської національності під час перепису 2001 р. назвали рідною мовою українську. З них: 3,1 % - болгари; 1,1% - німці; 1 % - греки; 0,8% - білоруси; 0,4 % - вірмени; 0,2 % - росіяни; 0,1 % - татари; 0,05 % - кримські татари. Тільки 0,75 % серед населення УПП неукраїнської національності підчас перепису 2001 р. назвали рідною мовою українську. З них: 18,3 % - цигани, 17,8 % - поляки, 7,12 % - німці, 6,72 % - молдовани, 3,34 % - євреї, 3,10 % - білоруси, З % - болгари, 2,53 % - татари, 2,23 % - грузини, 2,17 % - греки, 1,75 % - вірмени, 1,30 % - росіяни. бездискримінаційний стереотип міжетнічний етномовний

Вищенаведені дані дають підстави твердити, що процеси російськомовної акультурації поліетнічних громад AP Крим і УПП відбувалися інтенсивніше, ніж в У країні в цілому.

Щодо мовної компетенції, то 87,78 % українців УПП вільно володіють російською мовою як другою; мовою своєї національності як другою - 76,63 %. Відповідні показники серед українців загалом по державі для української мови більш втішні -- 58,1 % і 96,8%. На Закарпатті показники мовної компетенції становлять: 26,4% українців володіють російською мовою як другою, мовою своєї національності як другою - 1,33%; 45,5% угорців вільно володіють українською, а 30,4% угорців - російською; 24,2% румунів вільно володіють українською, 37,5% - російською; цікавим є той факт, що 74,5% росіян вільно володіють українською як другою мовою.

Мовна компетенція як складова загального соціального потенціалу етнічних спільнот України відзначається декількома аспектами.

Соціокультурний аспект. Він полягає в тому, що тенденція поширення російської мови на більшій частині У країни і витіснення нею інших національних мов звужує мовну компетенцію населення.

В регіоні AP Крим 70 % росіян, 52,3 % білорусів, 48,0 % німців, 45,4 % греків, 33,5 % українців, 35,3 % болгар, 28,4 % вірмен, 21 % татар визнали, що крім мови, яку вони вважають рідною, не володіють жодною іншою мовою. Для порівняння: в УПП 49,64 % росіян, 40,19 % білорусів, 38,0 % німців, 37,74 % греків, 37,25 % циган, 36,38 % євреїв, 35,46 % грузин, 35,23 % татар, 30,84 % поляків, 30,53 % молдован, 28,98 % українців, 28,25 % вірмен, 14,31 % болгар визнали, що крім мови, яку вони вважають рідною, не володіють жодною іншою мовою.

Така ситуація ослабляє міжетнічні контакти, знижує загальний культурний рівень людей, створює підґрунтя міжетнічної напруженості й імовірних політичних та інших ризиків людського розвитку, що стає реальною причиною культурного, а згодом і соціального відторгнення.

Освітньо культурний аспект. У радянську добу була сформована уніфікована державна система освіти. На селі вона була україномовною, а в містах - переважно (на Сході й Півдні - цілковито) російськомовною (питома вага учнів україномовних шкіл постійно скорочувалася - від 68,7% у 1960-1961 pp. до 47,4 % у 1988-1989 p.).

З 1990-х років на теренах України поступово розширюється мережа закладів, де вивчається мова етнічних груп, які переважать в кожному конкретному регіоні. Так, з 1990-х років в УПП поступово розширюється мережа закладів, де вивчається не лише українська, а й новогрецька, болгарська, німецька, татарська, єврейська та інші мови. Це сприяє відродженню традиційного для регіону етнокультурного середовища. Поряд з іншим, велика увага приділяється збереженню урумського і румейського діалектів грецької мови.

Соціально економічний аспект. Він актуалізувався разом з процесом утвердження української мови як державної та розширення сфери її застосування. Однак у побутовому і навіть публічному спілкуванні мешканців багатьох регіонів України досі переважає російська мова. Її позиції навіть посилюються, спричиняють подальше "стирання" національно-мовних відмінностей всередині регіонів країни.

Існує тісний зв'язок між поняттями "культурне відторгнення", "соціальне відторгнення" і "бідність", а саме як участь у культурних ініціативах може сприяти зменшенню рівня бідності та подоланню соціального відторгнення (наприклад, розбудова навичок і довіри, збільшення рівня конкурентное^ на ринку праці тощо).

Культурне відторгнення і людський розвиток мають також тісний зв'язок, якщо досліджувати культуру з точки зору людського розвитку як один з аспектів свободи; захист культурних свобод і наголос на їх важливості та кореляція культури з іншими вимірами життя, значущими для людського розвитку.

Можливості отримання роботи та джерела доходу є підґрунтям щодо соціального відторгнення, в деяких випадках і навіть дискримінації. На теренах України соціальне відторгнення може відбуватися за декількома аспектами одночасно. В жодному разі не можна стверджувати, що поділ за групами культурного відторгнення є постійний. Ця система є динамічною. Найчастіше відторгнення відбувається за декількома аспектами разом.

Тендерні аспекти соціального і культурного відторгнення стають все найчастіше предметом дослідження. За видами економічної діяльності порівняння заробітної плати жінок і чоловіків має такі результати. Станом на 2008 рік середньомісячна забортна плата штатних працівників в цілому за країною становить 1565 грн. для жінок і 2080 грн. для чоловіків (за даними Держкомстату України). Саме такою ситуація є в цілому і за регіонами щодо збільшення заробітної плати чоловіків щодо заробітної плати жінок. Найбільшою є різниця у співвідношенні заробітної плати в гендерному ракурсі у Донецькій області (61,6%), Луганській області (64%), а найменшою - у Херсонській (87,2%) і Чернівецькій (87,7%). Існує багато факторів, які мають вплив на цю ситуацію. Але проблема нерівності можливостей жінок і чоловіків залишається актуальною. За всіма видами економічної діяльності відбувається збільшення заробітної плати на користь чоловіків, крім сфери рибальства, в якій співвідношення заробітної плати жінок і чоловіків становить 105,2%. У сфері промисловості співвідношення заробітної плати жінок і чоловіків (не на користь жінок) становить 67,2%, у діяльності транспорту та зв'язку - 57,4, у фінансовій діяльності - 68,8%, у сфері державного управління - 83,6%, навіть у сфері освіти - 85,4%.

Етнічне походження також може мати вплив на процеси відторгнення і навпаки. Етносоціальні процеси у трудовій сфері найбільш виразно проявляються у етнічних особливостях суспільного поділу праці за її характером - розумовим чи фізичним. Показовим є приклад Українського Північного Приазов'я - в якому компактно проживає грецький етнос України. Серед грецької спільноти високими є показники професійних груп працівників, зайнятих переважно розумовою працею. До групи "білих комірців" - законодавців, вищих державних службовців, керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців, які зайняті переважно розумовою працею, належить 40 % греків міста Маріуполя (становлять 4% від усього населення міста), якщо середній показник групи "білих комірців" у місті - менш ніж 37%. Такі показники не є винятком. Болгари цього регіону (займають третє місце в запорізькій частині УПП за кількістю населення) представлені не так добре в групі "білих комірців" - менше 30% за регіоном.

Соціально-економічний аспект мовної компетенції пов'язаний з рівнем освіти громадян. А доступ до освіти сьогодні є одним з аспектів культурного відторгнення. Наведемо такі статистичні дані: у віці від 20 до 59 років більшою часткою осіб з вищою освітою є жінки (міське населення), друге місце посідають чоловіки (міське населення), третє - жінки (сільське населення), і чоловіки (сільське населення). Після 60 років - лідерами з вищої освіти стають чоловіки (міське населення).

Так, національний культурний простір України сьогодні залишається нецілісним, недостатньо наповненим національним культурним продуктом, а це тягне за собою означені вище ризики для суспільства у вигляді культурного, соціального відторгнення суспільних груп населення, в деяких випадках навіть дискримінації. Проаналізовані прояви культурного відторгнення не є вичерпними. Список деяких з недосліджених проблем: візова політика України не стимулює розвиток Болонської системи як щодо студентів, так і щодо викладачів, створюючи підґрунтя культурному відторгненню; становище BIJI-інфікованих після розголошення статусу; різні можливості і різний старт у дзеркалі гендерного поділу, майнового, статусно-рольового та ін. Але головне пам'ятати, що тільки навчившись розуміти й поважати один одного, цінувати культурну спадщину, духовні цінності всіх етносів і соціальних груп, що населяють нашу країну, ми здобудемо ключ до загальнонаціонального успіху у складному сучасному світі.

Список використаних джерел

1. Дегтеренко А.М. Етнонаціональний аспект життєдіяльності територіальних громад Українського Північного Приазов'я. - Маріуполь, 2008. - 208 с.

2. Дегтеренко AM. Кримськотатарський контекст соціальної інтеграції громадян України різних національностей, які проживають у Криму: виклики для держави // Сучасна українська політика. Аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім.. І.Ф. Kypaca HAH України. - K.: ІШЕНД ім.. І.Ф. Kypaca HAH України, 2009. - С,381-432

3. Закарпаття в етнополітичному вимірі. - K.: ІШЕНД імені І.Ф.Kypaca HAH України, 2008. - 682 с.

4. Губогло М.Н. Знание и употребление второго языка при двуязычии (по материалам этносоциологических исследований) // Тезисы докладов Сессии по итогам полевых этнографических и антропологических исследований 1974-1976 гг. - Душанбе, 1976.

Размещено на Allbest.ru