Етнонаціональний чинник в умовах трансформаційних змін суспільств перехідного типу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етнонаціональний чинник в умовах трансформаційних змін суспільств перехідного типу

Етнічна багатоманітність людства в умовах глобальних трансформацій стала серйозною проблемою сучасного світу. Інтенсифікація етноконфе- сійних процесів в умовах сучасних трансформаційних процесів у світі сприяла появі суттєвих міжетнічних протиріч у цілих регіонах і в сфері міждержавних відносин. Це обумовило необхідність врахування специфіки прояву етнонаціонального чинника в даних умовах, у контексті етнічних процесів, що відбуваються у світі.

Багато вчених не без підстави вважають, що майже всі зіткнення, які відбуваються в наші дні, усі гарячі місця планети - на Близькому Сході або в Південно-Східній Азії, півдні Африки або в Латинській Америці, - усі вони мають національно-етнічне, релігійне або расове забарвлення.

Довгий час національна проблема в українській науковій літературі була затінена проблемами класової боротьби, інтернаціоналізації і космополітизму і, нарешті, самою ідеологічною і політичною боротьбою двох соціальних систем. Ідеологічне протистояння не могло не позначитись на дослідженні етнонаціональних процесів у суспільстві. Демократизація суспільства в ході створення й розвитку суверенної держави дозволила українським вченим глибше ознайомитися з досягненнями західних дослідників (У.Альтерматта, У.Бімена, Д.Зенгхааса, В.Хеслі, Е.Сміта та ін.) у цій галузі науки, сформулювати низку теоретичних концепцій, що визначають характер етнонаціональних процесів у світі й в У країні. Це підтверджують дослідження О.Антонюка, І.Варзара, В.Євтуха, О.Картунова,

О.Котигоренка, В.Кременя, І.Кураса, О.Майбороди, Л.Нагарної, І.Онищенко, В.Панібудьласки, Ю.Римаренка, В.Ребкала, В.Фадеева, Л.Шкляра, М.Шульги та інших українських вчених. Положення і висновки, а також наукові гіпотези, викладені ними в працях з цієї проблеми, підтверджують необхідність подальшого заглибленого дослідження самого процесу етнонаціонального розвитку суспільства і проблем, які до нього входять.Метою статті є аналіз проблеми феномена «етнічного відродження», яка існує в країнах незалежно від характеру їхнього політичного устрою, рівня соціально-економічного розвитку та географічного місцеположення. Особливо це відноситься до групи так званих «транзитних» держав або держав «перехідного типу». В умовах цих суспільств, як підкреслює відомий український філософ М.Михальченко, «...відбувається сплеск активності більшої частини соціальних рухів, насамперед тих, які претендують на лідерство у новій системі політичних та економічних відносин»[1,с.23], що призводить до загальної нестабільності у суспільстві.

Історія показала, що етнічні відносини складають групу найскладніших проблем. Пішло в минуле гостре ідеологічне протистояння двох політичних систем, у XX столітті формуються й усе продуктивніше функціонують міжнародні організації, утратила свою гостроту проблема світової термоядерної війни, намітилися певні позитивні зрушення у вирішенні глобальних проблем, а проблема регулювання етнонаціональних відносин, як і раніше, залишається надзвичайно гострою. Багато дослідників пов'язують різке посилення активності етнонаціональних процесів у світі в XX сторіччі з такими подіями.

По-перше, перша світова війна спричинила поразку ряду колоніальних імперій і роз'єднання декількох поліетнічних держав. Революція в Росії також сприяла посиленню етнонаціональних рухів, причому не тільки в Європі. Революції, як правило, приводили до посилення напруженості у відносинах між народами, тому що в поліетнічних державах етнічні групи прагнули до створення своїх національних держав.

По-друге, друга світова війна і підйом національно-визвольного руху в Азії й Африці. За 15 повоєнних років (1946- 1960рр.) на політичній карті світу з'явилося 33 незалежні держави, що були раніше колоніями. На зміну імперіям прийшли поліетнічні держави, що не позбулися проблем міжетнічних відносин.

По-третє, ліквідація соціалістичної системи та розпаду таких поліетнічних держав, як СРСР, СФРЮ, ЧРСР і загострення етнічних відносин усередині і між країнами, що виникли на постсоціалістичному просторі (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова, Російська Федерація та інші).

Ускладнилися етнічні відносини також і в країнах із різними рівнями соціально-економічного розвитку, що знаходяться на різних континентах (Афганістан, Бразилія, Бельгія, Великобританія, Італія, Іспанія, Індія, Кенія, Руанда, Туреччина та інші).

Ці факти дозволяють багатьом вченим говорити про феномен «етнічного відродження», з яким в останні роки зустрілись різні країни незалежно від їхнього характеру соціального устрою і географічного положення. В країнах Азії, Африки і Латинської Америки етнонаціональні протиріччя зосереджують в собі невирішені соціально-політичні проблеми. У розвинутих країнах цей процес має, в основному, мирні форми політичної боротьби, але інколи загострюється - етнорасовий (СІЛА), релігійний (Великобританія), мовний (Бельгія, Канада).

У «транзитних» країнах етнонаціональні процеси протікають у більш гострій формі, що наближається до збройного конфлікту (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова, Російська Федерація та ін.). «Особливу небезпеку, як підкреслює В.Котигоренко, становить детонуючий ефект етнічних конфліктів»[2,с.84]. Цьому сприяло тимчасове ослаблення центральної влади, складне соціально-економічне становище в країнах та інші обставини. У цілому слід визначити у країнах з різним рівнем соціально-політичного й економічного розвитку різні причини загострення етнонаціональних проблем.

Наприкінці XX століття людство опинилося в передкризовому стані. У перехідному або в передперехідному стані знаходилося багато країн. Характерна для нашого часу криза всіх основних державних і політичних інститутів, а також органічно пов'язана з ним криза духовних цінностей змушують людей шукати опору в таких цінностях, як, наприклад, етнічна спільнота.

Все вищевказане свідчить про необхідність визначення місця й ролі в цій проблемі етнонаціонального чинника, який є найважливішим виміром безпеки поліетнічного суспільства. Особливо це стосується транзитних суспільств, зважаючи на вище згадані причини.

Виходячи з аналізу процесу розвитку людського суспільства, потрібно відмітити, що виникнення етнонаціонального чинника є слідством етнічної диференціації людства. Етнічна диференціація, потенційно несуча в собі державний початок, сприяла процесу утворення національних держав. Етнонаціональний чинник,^завдяки своїй етнічній стороні, є історично більш «консервативним». Його особлива історична стійкість створює можливість дисгармонії між соціально-економічним і національним розвитком суспільства. Це пояснюється дією в області національних відносин своїх власних тенденцій розвитку.

Стосовно проблеми, що викладається в даній статті, на думку авторів, етнонаціональний чинник можна уявити таким чином. Етнонаціональний чинник - певна форма вияву існуючих етносів в їх прагненні до реалізації своїх життєво важливих інтересів, в різних сферах суспільного життя, в конкретних соціально-історичних умовах.

Таке визначення доводить, що етнонаціональний чинник виступає, передусім, як діяльність таких соціальних груп, як етнос, що прагнуть реалізувати свої інтереси в суспільстві. Оскільки традиційно-етнонаціональне відбувається в різних сферах суспільного життя неоднаково, менше в економічній, трохи більше в соціально-політичній; значно більше в свідомості і психології, в духовному житті, особливо в культурі, побуті, традиціях, то і міра вияву етнонаціонального чинника в різних сферах суспільства різна. Він (етнонаціональний чинник) існує в поліетнічному суспільстві постійно. При уважному розгляді можна визначити його структурні елементи, своєрідність яких виявляється стосовно до конкретної полі- етнічної країни.

У загальному вигляді до числа сутнісних характеристик етнонаціонального чинника, потрібно віднести етнонаціональну структуру населення країни, чисельність кожної етнічної групи, наявність або відсутність місць компактного мешкання етносів на території держави, місце і роль кожної етнічної групи в соціально-політичному житті суспільства, місце і значущість в професійній структурі населення країни, рівень етнічної самосвідомості, міру збереження і вияву етнокультурних традицій, реальні і потенційні можливості використання рідної мови в різних сферах суспільного життя, наявність формальних і реальних обмежень в суспільстві для якихось етносів (міра соціально-політичної комфортності), рівень впливу діаспори на політичне і культурне життя суспільства, наявність на території країни різних конфесій і міру впливу їх на різні етнічні групи та інше. Навіть самий поверхневий аналіз характеристик етнонаціонального чинника показує, як відрізняються його сутнісні характеристики в різних країнах. Якщо для абсолютної більшості європейських країн характерною є значна перевага якогось одного етносу (70-80% загальної чисельності населення), то на інших континентах картина дещо інша. Особливою складністю відрізняється етнічна структура населення африканських держав, де етнічна мозаїчність посилюється релігійними відмінностями. Навіть у відносно благополучній в цьому відношенні Європі, на межі етнічних територій, є багато областей зі змішаним етнічним і релігійним складом населення. У ряді держав конкретні етноси традиційно займають певну соціальну нішу в соціально-політичній структурі суспільства.

Серед названих якісних характеристик етнонаціонального чинника частина з них (етнонаціональна структура, чисельність кожної етнічної групи, наявність або відсутність місць компактного мешкання етносів і інші) має об'єктивний характер. Вони більш стабільні, складаються протягом тривалого часу і для їх істотної зміни необхідні радикальні процеси в соціально-політичному житті суспільства. Якісні характеристики суб'єктивного характеру (рівень етнічної самосвідомості, міра соціально-політичної комфортності і т.ін.) більш жваві і мінливі під впливом процесів і явищ суспільного життя. Всі вони істотно впливають на формування статусу етнонаціонального чинника.

Під статусом етнонаціонального чинника в контексті даної статті розуміється його співвідносне положення по відношенню до інших чинників (геополітичному, соціально-політичному, економічному), що впливають на систему безпеки істотним чином. Етнонаціональний чинник знаходиться в тісних соціальних зв'язках з іншими чинниками. їх зміна спричиняє певні зміни в соціальному статусі етнонаціонального чинника.

Так, наприклад, геополітичне положення поліетнічної держави, внаслідок якого воно межує з державами, що є історичною батьківщиною для проживаючих в ній національних меншин, зумовлює необхідність більш продуманих дій уряду в сфері міжнаціональних відносин. Історична практика показує, що всяке ущемлення національних меншин приводить, як правило, до загострення міждержавних відносин і зростання можливості виникнення національного сепаратизму. Прорахунки в національній політиці не раз приводили в минулому до загострення відносин між різними країнами. Погіршення показників економічного і соціально-політичного чинників часто приводить до прагнення титульної нації і корінних народів отримати якісь переваги по відношенню до інших народів, а національних меншин виїхати на свою історичну батьківщину, що так само міняє статус етнонаціонального чинника в системі національної безпеки. Подібні явища в більшій частині характерні транзитним суспільствам.

Розглядати місце і роль етнонаціонального чинника науково можливо лише в умовах поліетнічного суспільства, що має певну етнонаціональну структуру. До неї входять різні народи, які можуть представляти за кількісними, якісними характеристиками різні співтовариства: титульна нація, корінні народи (аборигени), національні і етнічні меншини. Крім цього треба врахувати той факт, що етнонаціональна структура суспільства (країни) є досить мінливою системою, яка знаходиться в стані постійного розвитку. Прискорилися процеси етнічної консолідації родинних етносів, змінюється співвідношення чисельності етносів, оскільки деякі етноси (наприклад, азербайджанці, бірманці, бенгальці, бразильці та інші) за рахунок природного приросту значно збільшили свою чисельність. Чисельність же інших (англійці, німці та інші) неухильно знижується. У цих умовах етноси, об'єднані загальною державністю, переслідують свою певну мету в різних сферах суспільного життя.

У цей час, на думку фахівців, тільки 10% всіх держав (а їх в світі більше ніж 200) можна вважати відносно етнічно однорідними. Більшість же країн є складною поліетнічною конструкцією, побудованою не завжди з урахуванням інтересів етносів, що проживають в них. Реально політичні кордони дуже часто не співпадають з етнічними.

Поліетнічний склад населення країни постійно породжує масу проблем, пов'язаних з положенням тих або інших етнонаціональних груп, їх місцем в політиці, економіці, культурі і т.ін. У несприятливих соціально- економічних умовах етнічна відмінність може набути конфліктний характер. Причому конфліктність може вийти як від етнічної більшості, так і від етнічної меншини. національний сепаратизм етнічний політичний

Ненормальні відносини між етнічними групами всередині держави негайно посилюють тенденцію до деформації уявлень один про одного. Пануючий в державі етнос підсвідомо шукає виправдання своїх домагань на привілейоване положення в суспільстві, право на політичну владу. У відповідь з боку етнічних меншин відмічається прагнення до національної незалежності. Суспільство в таких умовах стає соціально нестабільним, що значною мірою знижує можливості системи національної безпеки.

Українські вчені Ю.Вілков, О.Картунов, І.Кресіна, С.Макєєв, Б.Попов, В.Фадєєв та інші звертають увагу на факт постійного існування в поліет- нічних країнах умов, які впливають на вияв етнонаціональних протиріч. Вони існують в соціально-економічній, політичній сферах, причому в умовах соціальної і економічної нестабільності етнонаціанальні протиріччя виявляються найбільш гостро. Прикладом цьому можуть бути західні країни (Німеччина, Канада, США, Франція та інші) в періоди соціально-політичних криз. У роки світової економічної кризи, що охопила Захід (1929-1933рр.), в цих країнах іноземне походження жителів було причиною їх жорсткої дискримінації. Це підтверджується також подіями, що свідчать про загострення етнонаціональних протиріч в більшості колишніх республік СРСР, нині суверенних держав транзитного типу. Гострота вияву протиріч, які об'єктивно виникають в ході життєдіяльності етносів, залежить від цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних причин, які часто відразу визначити досить складно.

Тривалий час етнічний (етнонаціональний) чинник розглядався вченими як залишкове (архаїчне) явище суспільства. За умов такого розгляду більша увага зверталася на такі ознаки етносу, як самосвідомість, мову, психічний склад і т.ін.

Вже в 70-80-ті роки зарубіжні дослідники Г.Ісаакс, Л.Колаковський, В.Коннор, Дж.Ротшильд та інші відмічали зростання соціального статусу етнонаціонального чинника, підкреслюючи, що це сприяє ускладненню соціально-політичної структури суспільства. Все більша кількість західних вчених в CBo'ixj)o6oTax віддавали пріоритет етнонаціональному чиннику серед інших. Ного життєстійкість пояснювали тим, що племінні і національні почуття, вірність своєму роду завжди були природною частиною людського життя. Це сприяло інтенсивному розвитку ряду наукових напрямів: етносоціології, етнофілософії, етнополітологи, етнопсихології і та інших.

Потрібно враховувати той факт, що кожна країна має специфічні етнонаціональні протиріччя і шляхи їх дозволу, однак майже для всіх випадків характерне прагнення національних (етнічних) груп в умовах загальної нестабільності мати більш високий соціальний статус, а отже, і краще економічне становище. Зіткнення подібних інтересів спричиняє загострення протиріч між етносами і може привести до соціальних конфліктів в суспільстві, що є для нього надто небезпечним. Ось чому для безпеки поліетнічного суспільства надзвичайно важливим є визначення загальних життєво важливих інтересів етносів. За останні роки в науковій літературі широко використовується поняття «етнічна небезпека (загроза)», яка визначається як дії, що в цей час (або в майбутньому) несуть загрозу життєдіяльності етнічній групі. У цей час в світі існує немало країн, події, що відбуваються в них, свідчать не просто про загрозу, а про геноцид, що проводиться по відношенню до певних етнічних груп.

У подібних умовах значно знижується ефективність системи національної безпеки. Підтвердженням цьому є факти серйозних соціальних потрясінь поліетнічних держав, що мали місце, та привели частину з них до розпаду або тривалих етнічних воєн.

Все це дозволяє вважати, що етнонаціональний чинник може за певних умов здійснювати руйнацію системи національної безпеки більше, ніж інші чинники. Тому прагнення викликати поділення (довести протиріччя до міри конфлікту) між етносами, що проживають в поліетнічний державі, завжди мало місце у протиборчої сторони. Протиставити цьому можна було тільки одне - створення атмосфери соціальної комфортності для всіх народів (етносів), що проживають в даній державі. Це можливо тільки за умов проведення відповідно глибоко продуманої національної політики.

У сучасному світі проблема етнонаціональних відносин не може і не повинна розглядатися як деяка цінність, відірвана від політичних, економічних і соціокультурних реалій. Соціально-економічна обумовленість етнонаціональних відносин об'єктивно існує в будь-якому суспільстві. Потрібно враховувати і той факт, що суб'єктивний чинник в політиці регулювання етнонаціональних відносин виграє виключно важливу роль.

Низький соціально-економічний тонус суспільства, особливо перехідного типу, неминуче позначається на етнонаціональні відносини. Це підтверджується процесами, що відбуваються на постсоціалістичному просторі. Дослідження, проведені вченими, свідчать про зростання напруженості в етнонаціональній області. Міжнаціональні відносини в ієрархії основних проблем, що викликають тривогу у населення, міцно влаштувалися серед таких, як загроза безробіття, зростання злочинності, погіршення екологічної обстановки тощо.

Розглянуті в даній статті проблеми етнонаціонального розвитку суспільств в сучасних умовах дозволяють дійти таких висновків.

По-перше, аналізуючи етнонаціональний розвиток суспільства, не можна не враховувати роль у ньому наслідки інтеграційних процесів. Існування і розвиток соціальних спільнот поза інтеграційними процесами неможливе. Нації, більш інтегровані у світову культуру, розвиваються швидше. Однак, інтеграційні процеси, що поширюються у світі, не привели до очікуваного стирання національних розходжень і ослабленню протиріч у етнонаціональних відносинах.

По-друге, почуття незадоволеності потреб етнічних груп у саморозвитку виникає в поліетнічних державах незалежно від їхніх соціально-економічних систем і форм політичного правління. Тому етноси прагнуть до створення своєї держави або національно-культурної автономії вважаючи, що тільки за даних умов будуть створені всі підстави для їхньої повної самореалізації. Це прагнення підсилюється в суспільствах перехідного типу.

По-третє, світовий досвід свідчить, що незважаючи на прагнення народів знайти ту або іншу форму державності, принцип державотворення за національною ознакою (одна нація - одна держава) в житті майже нереальний. Переважна більшість людства зараз живе в поліетнічних державах.

По-четверте, початок XXI століття характеризується подальшим зростанням національної самосвідомості, посиленням могутності національних рухів, які являють загрозу безпеки поліетнічних держав і світовому співтовариству в цілому. Етнонаціональний чинник у цьому процесі буде відігравати, як і раніше, важливу роль.

П'яте. Зміна характеру загроз, у перехідних суспільствах, вимагає істотної зміни погляду на місце й роль етнонаціонального чинника, який в останні роки знаходиться в числі основних чинників системи безпеки суспільства й держави.

Список використаних джерел

1. Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи / М.І.Михальченко. - Дрогобич: ВФ «Відродження», 2004. - 488с.

2. Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт / Котигоренко В.О. - K.: Світогляд, 2004. - 722с.

Размещено на Allbest.ru