Загальна характеристика новітнього етапу соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика новітнього етапу соціології

ВСТУП

соціологія стратегічний парадигма

Люди з глибокої давнини (протягом всієї цивілізації) цікавились соціальними проблемами, тобто питаннями: що являє собою людина, в чому полягає сенс життя, як прожити своє життя гідно, як раціонально організовувати сумісне життя і працю. Розвиток протягом багатьох століть філософської і соціальної думки в Європі обумовив і теоретично, і методологічно появу нового наукового напряму, зосередженому на вивченні взаємодії людини і суспільства, тобто на соціальних відносинах. Історію соціології, зазвичай, розподіляють на три великі етапи:

Перший етап - протосоціологічний -триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX ст.;

Другий етап - академічний, котрий починається із середини XIX ст.;

Третій етап - новітній. Він починається з перших десятиліть XX ст. і триває дотепер.

1. НОВІТНІЙ ЕТАП

соціологія новітній концепція

Третій етап - новітній. Він починається з перших десятиліть XX ст. і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М. Вебер, П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Мертон, Дж. Мід, Р. Парк, Ф. Знанецький, Е. Гіденс, А. Турен, Ю. Хабермас, Т. Лукман, Н. Луман та ін.

Саме в цей період стрімко розвиваються немарксистські концепції суспільного розвитку, зокрема, М. Вебера, П. Сорокіна. М. Вебер, на відміну від К. Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чинниками, а й культурними, релігійними, організаційними.

Розвиток капіталізму мислиться вченим як такий процес, що зазнає впливу науки й бюрократії та трактується як раціоналізація соціальної дії. П. Сорокін викладає і детально обґрунтовує концепцію конвергенції - поступового зближення та вироблення схожих рис у різних способах виробництва -- комуністичного й капіталістичного. Йому ж належить авторство теорій соціокультурної динаміки суспільства, соціальної стратифікації та мобільності.

На цей період припадає розквіт "малих соціологій" - соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріального суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології девіацій, соціології адаптацій, соціології інтимності, тендерної соціології, соціології книги та читання й багатьох інших.

Бурхливого розвитку набуває прикладна соціологія. Удосконалюється методика й техніка конкретних соціологічних досліджень. З'являються та швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Набувають ваги проведення моніторингових досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціологія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивчається громадська думка, досліджуються нові тенденції в міждержавних відносинах за умов глобалізму.

Сцієнтизм - світоглядна позиція, пов'язана з абсолютизацією позитивних аспектів впливу природничих наук на розвиток культури; стиль концептуального викладу з пріоритетом факту, досвіду, експерименту і орієнтацією на точну науку. Він характеризується вірою в науку і прогрес наукового пізнання, який розуміється як головний стимул соціального прогресу і кардинальний засіб вирішення соціальних ускладнень та намаганням придати гуманітарним міркуванням зовнішню "наукову" форму. Сцієнтистська орієнтація в соціології об'єднує концепції, які, головним чином, спираються на позитивізм. Конкретними проявами сцієнтизму слугують у соціології концепції, які розробляються в рамках неопозитивізму, технократичних тенденцій. Зокрема, у 20-30 - ті роки ХХ століття відбуває своє становлення так звана емпірична соціологія. Центром формування її став Чікагський університет. Розвиваючись у рамках неопозитивізму, ця соціологія сприяла поглибленню розриву між теоретичним і емпіричним рівнем системи соціологічного знання.

Розглядаючи суспільство як безкінечно різноманітний феномен із великою кількістю змінних та відсутністю загальносоціологічних якостей, які можна пізнати, прибічники емпіричної соціології основний акцент поставили на прикладні дослідження. Перенесення акценту на область методики, техніки соціологічних досліджень призвело до того, що методика перетворилася в супернауку, головною метою якої стала адаптація дослідницько-експериментальних і математично-статистичних методів для соціальних дисциплін. Розуміння соціології як прикладної науки призвело до розпаду емпіричної соціології на велику кількість не пов'язаних між собою соціологій залежно від конкретних дослідницьких проблем (громадської думки, масових комунікацій, виборів, маркетингу та ін.).

Різновидністю неопозитивізму були також логічний емпіризм (виник у кінці 30-х років ХХ століття в США, головні представники - Р. Карнап, К. Гемпель), логічний позитивізм (Віденський гурток учених у Відні 1922, керівник - австрійський фізик М. Шліка) критичний раціоналізм К. Поппера та ін. Зокрема К. Поппер висунув ідею "автономної соціології", яка базується на методологічному індивідуалізмі. Згідно з цим принципом, відправним пунктом при аналізі будь-якого соціального явища виступає окрема особистість і її дії з індивідуальними нахилами, намірами та інтересами. Поппер вважав, що колективне - це ідеальний об'єкт, результат інтерпретації або конвенції (рід, плем'я, народ, нація, клас і т.д.), створених людським розумом.

Заперечуючи метафізичність тотальних змін соціальних систем, критичний раціоналізм К. Поппера орієнтував на соціальну технологію поступової роботи, спрямовану на ліквідацію вад соціального життя неполітичними методами.

Основним тактичним методом у даному плані визнавався метод соціальної інженерної діяльності (виник у 20-30-х роках ХХ століття). Його суть полягала у виявленні і ліквідації небажаних для нормального функціонування соціальної системи тенденцій і створення можливостей для утримання від радикальних намірів.

Дана установка на вирішення соціальних проблем сприяла регулюванню соціальних процесів у конкретних областях соціального життя на базі альтернативних соціально-технологічних розробок.

Позитивістично-сцієнтистська орієнтація в соціології знайшла своє відображення і в концепціях, основу яких складала віра в безмежні можливості науково-технічного раціоналізму. Для цих концепцій характерною була єдина методологічна основа - парадигма індустріалізації та реіндустріалізації.

Серед дослідників, які працювали в даному напрямку були: Д. Белл, Р. Дарендорф, Г. Маркузе та ін. Так, зокрема, Д. Белл основними факторами нового постіндустріального суспільства вважав: теоритичне знання як наріжний камінь соціальної системи та кібернетичну революцію, яка обумовлює технологічний ріст у виробництві товарів. Крім того, соціолог сформулював п'ять основних компонентів суспільства майбутнього:

- сфера економіки: перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

- сфера зайнятості: перевага класу професіональних спеціалістів і техніків;

- основний принцип: провідна роль теоретичного знання як джерела нововведень і визначення політики в суспільстві;

- основна орієнтація: контроль над технологією і технологічними оцінками діяльності;

- процес прийняття рішень: створення нової "інтелектуальної технології, пов'язаної з ЕОМ.

У загальному технократично орієнтовані концепції базувались на ідеях, згідно з якими науково-технічні нововведення сприяють інтеграційним процесам у світі та створюють умови для становлення" відкритого суспільства" - єдиного світового співтовариства.

ВИСНОВКИ

Отже, Новітній етап розвитку соціології показує, що її розвиток відзначається високою ступінню поліформізму. На фоні зростання темпів соціальних змін у світі, відбуваються пошуки теоретико-методологічних настанов та стратегічних принципів нової соціальної парадигми, яка б відповідала новим соціальним реаліям. Найбільш вираженими в трактуванні предмета соціології сьогодні є дві тенденції: тенденція зведення соціології до техніки та технології позитивного соціального управління і контролю соціальних процесів та відносин в умовах ринкових відносин і громадянського суспільства; тенденція до показу соціології як уявної історії завтрашнього дня, основним завданням якої є стратегічне пристосування до глибоких трансформацій соціальної реальності.

Література

1. Александер Д. Нові теоретичні напрямки в соціології // Філософська і соціологічна думка. - 1992. - № 2.

2. Ансар П. Современная социология. //Социологические исследования.-1996.- №1-2.

3. Капитонов Е.А. Социология ХХ века.-Ростов-на-Дону,1996.

4. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Посібник. -К.: Либідь, 1996.

5. Покровский Н.Е. Классики современной теоретической социологии // Социологические исследования. - 1993. - № 6.

6. Современная американская социология. - М.: МГУ,1994.

7. Черниш Н.Й Соціологія. Курс лекцій. Конспект. У 6-ти вип.- Львів,1996.

Размещено на Allbest.ru