Поняття та методи соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Поняття соціології.(за Танчин)

Вивчення соціального життя людини, соціальних груп та суспільств - надзвичайно цікаве, адже йдеться про нашу власну поведінку як суспільних істот. Соціологія досліджує і випадкові зустрічі між окремими індивідами на вулиці й глобальні соціальні процеси.

Те, що нам інколи здається очевидним, соціологія ставить під сумнів. Навіть закоханість, одруження в соціології аналізуються не як природнє для людини, а радше сформоване під дією широких суспільних та історичних впливів*1.

*1: {Гіденс Е. Соціологія. - К., 1999.}

"Мистецтву життя не вчить жодна наука. Не вчить цьому і соціологія. Але ця дисципліна, можливо як жодна інша, близька до адекватної інтерпретації того, що відбувається з людьми в безперервному плині часу та подій; того, як індивідам вдається, або не вдається залишатися самими собою, і чи можливо взагалі в такому досить інтенсивному потоці сильних дій та впливів залишатися такими, зберігаючи неповторність перед агресивними уніфікуючими тенденціями; як вони приймають, зберігають, відкидають або змінюють середовище та обставини; наскільки вони незалежні та залежні водночас; того, як вони створюють та підтримують порядок, як взаємодіють один з одним..." *2.

*2: {Человек и общество. Хрестоматия / Под. ред. С. А. Макеева. - К., 1999. С. 3-4.}

На ці та інші запитання прагне дати відповідь соціологія .Соціологія - від латинського societas - суспільство та грецького logos - поняття, вчення. Термін "соціологія" введений французьким вченим Огюстом Контом (1798-1857 рр.) в праці "Курс позитивної філософії" (1839 р.).

Соціологія розглядає суспільство на трьох рівнях:

- макрорівень - суспільство загалом, як цілісна система;

- мезорівень - соціальні групи, спільноти й соціальні інститути;

- мікрорівень - окремі об'єкти суспільства.

2. Об'єкт та предмет соціології

Об'єкт науки і пізнання - оточуючий нас матеріальний чи нематеріальний світ, реальність, яка існує незалежно від нашого знання (чи незнання) про цю реальність. Це можуть бути фізичні тіла, які взаємодіють один з одним, живі організми, люди. Це те, на що спрямований дослідницький погляд.

В загальному об'єктом соціології є суспільство як сукупність осіб, що взаємодіють між собою. Об'єкт соціології збігається з об'єктами інших суспільних наук - історії, етнографії, демографії, права.

Конкретизуючи об'єкт соціологічного пізнання, ми можемо сказати, що ним є:

· Суспільство як цілісна соціальна реальність;

· Об'єктивна реальність, що відбиває ту чи іншу сторону суспільного життя;

· Розвиток і функціонування суспільства;

· Такі об'єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв'язки, соціальні організації, соціальні інститути.

Ядов В. зазначав, що об'єкт та предмет не збігаються, тому що об'єктом будь-якої науки є те, на що спрямований процес дослідження, а предметна її сфера - ті сторони, зв'язки, відносини, складові об'єкта, які підлягають вивченню. Предмет науки - це питання про те, що та як вивчати, чому і як навчати в цій сфері знання і де межі компетентності спеціаліста.

Предмет науки і пізнання - частина об'єктивної реальності, яка аналізується не загалом, а лише та її частина, яка визначається специфікою цієї науки. Це властивий цій науці кут зору.

Предмет будь-якої науки -- це не явище або предмет чи процес об'єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дає змогу виділити специфічні закономірності розвитку і функціонування об'єкта науки.

Предмет соціології -- загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів, предмет соціології - закони та закономірності функціонування та розвитку особистості, соціальної групи, спільноти та суспільства загалом. Соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціальних суб'єктів із проблем, пов'язаних із їхнім соціальним статусом, роллю та соціалізацією. Отже, з'ясувавши об'єкт і предмет соціології можна дати наступні визначення. Найбільш загальне: Соціологія -- це наука про суспільство як єдину цілісну систему. Соціологія -- наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

3. Структура та рівні соціального знання

Складність суспільства, різноманітність процесів, явищ, що зумолюють його життєдіяльність, потребують багаторівневої системи соціологічного пізнання соціальної реальності. Відповідно до цього формується багаторівнева структура соціологічної науки.

Структура соціології -- це певний спосіб упорядкування системи знань про суспільство як динамічно функціонуючий соціальний організм.

Є велика кількість способів класифікувати за різними критеріями соціологічні знання, але найпростішим є поділ соціології на відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію і практичну або прикладну соціологію, які відрізняються між собою не об'єктом чи методом досліджень, а метою, яку ставить перед собою соціологія, і які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

Отже, теоретична соціологія зосереджує увагу на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формуванням знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, які вона розробляє, відповідають перед усім на питання: „що пізнається?” (об'єкт), „як пізнається” (метод), пов'язані з вирішенням гносеологічних завдань.

Прикладна соціологія -- практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. Вона вивчає процеси, які відбуваються в певних соціологічних підсистемах, конкретних соціальних спільностях, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів.

Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім'ї, що безпосередньо орієнтована на вирішення соціальних проблем.

У структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні:

o Загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;

o Спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня;

o Первинне узагальнення даних конкретно-соціологічних досліджень.

Загальносоцілогічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця людини в ньому. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв'язків з іншими явищами.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, аніж загальносоціологічні. Вони торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп та інститутів, поєднуюють у собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження.

Галузеві соціологічні теорії -- галузі соціологічного знання, які постають на межі власне між соціологією та іншими науками: економікою, правознавством, політологією тощо. Так, галузевими називають економічну теорію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини тощо.

Спеціальні соціологічні теорії -- галузі соціологічного знання, які вивчають, насамперед, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (соціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, молоді) соціальні інститути (соцілогія сім'ї, соціологія освіти), соціальні процеси (соціологія конфлікту, масової комунікації, злочинності, самогубств).

Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмислені на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використані у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.

4. Закони, категорії та методи соціології

соціологія теорія суспільство людина

У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Хоча насправді, всі вони зумовлені суспільними зв'язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв'язки називаються законами.

Соціальний закон -- об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей.

Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Соціальний закон -- відносно сталі систематично відновлювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовими колективами, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією та особистістю.

Соціальні закони не створюються свідомо членами суспільства або групами, як, наприклад, юридичні закони. Вони є об'єктивними, оскільки нові покоління успадковують готові відносини, зв'язки, тенденції, сформовані без їх участі. З соціальними законами люди стикаються постійно. Вони підпорядковуються їх дії або намагаються їх уникнути, пристосувати свою поведінку до них чи протестувати проти них.

Для соціології велике значення має типологізація, за допомогою якої виділяють наступні види (типи) соціальних законів:

за масштабами реалізації:

· загальні закони діють у всіх суспільних системах (закон товарно-грошових відносин);

· специфічні закони -- їх дія обмежується однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закон пов'язаний з переходом від одного типу суспільства до іншого, приклад, США і Нова Зеландія) за часом дії:

· соціальні закони безперервної дії;

· закони тенденції, які діють у певний проміжок часу (норми юридичного права, моральні норми). за формами зв'язків:

· закони, які відображають незмінне співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо існує явище А, то існує явище Б);

· закони, які відображають тенденції розвитку. Такими тенденціями можуть бути зміна структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб, розвиток самоврядування);

· закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами (підготовка кваліфікованих кадрів для зайняття посад в державних органах залежить від рівня освіти, а рівень освіти залежить від політики державних органів);

· закони, які фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільної формації до іншої).

Як і всі інші науки, соціологія має свою систему категорій. Під ними розуміють найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони предмета науки, розкривають механізм прояву законів і закономірностей, які нею визначаються. Понятійно-категорійний апарат соціології охоплює:

· Загальнонаукові соціологічні категорії (суспільство, соціум, соціальна система).

· Безпосередньо соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми, соціальні цінності);

· Категорії дисциплін, суміжних з соціологією (економічна соціологія, соціологія політики, соціологія культури).

Соціологічна практика виділяє дві групи соціологічних категорій:

1. категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру, з виокремленням основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як „особистість”, „соціалізація”, „соціальна група”, „соціальна спільнота”, „соціальний клас”, „соціальна діяльність”, „соціальний контроль” та інші;

2. категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни, особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як „соціальний процес”, „соціальна зміна”, „соціальна трансформація”, „соціальний рух”, „соціальна мобільність”, „соціальний розвиток” та інші.

Вихідним для розуміння особливостей об'єкта пізнання і визначення предмета соціологічної науки є категорія „соціальне”. Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:

· Це загальна якість, притаманна різним групам індивідів;

· Це характер і зміст відносин між різними індивідами і групами залежно від місця, яке вони займають у різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них;

· Соціальне виявляється у відносинах різних індивідів і груп, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота.

Соціальне -- це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей, які виявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії).

Категорія „соціальне” тісно пов'язана з категорією „соціальні відносини”. Соціальні відносини -- самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Багатоманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить сутність процесу соціального розвитку.

Дослідницька діяльність є неможливою без використання певних методів. Метод (з гр. -- "шлях до чого-небудь", у ширшому розумінні -- шлях, спосіб дослідження) -- це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об'єкта.

Методи -- це правила, за допомогою яких здійснюється дослідницька діяльність, вони мають бути стандартними й однозначними; якщо немає стандартизації й однозначності -- немає правил, а немає правил -- немає методу; немає методу немає логіки.

У соціологічних дослідженнях розрізняють методи теоретичні й емпіричні (практичні).

1. Теоретичні методи. їх ще називають загальнонауковими, оскільки ними послуговуються усі без винятку наукові дисципліни: хімія, математика, фізика, астрономія, історія та ін. Вони включають у себе основні процедури логіки, вимоги до обґрунтування знання, правила виведення висновків тощо.

До теоретичних методів належать:

• Абстрагування -- сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод включає три способи застосування:

- абстрагування за допомогою відволікання (розгляд окремих рис або властивостей об'єкта без зв'язку з іншими й об'єктом в цілому);

- абстрагування за допомогою ототожнення (вивчення об'єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним його спрощенням і узагальненням);

- абстрагування за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об'єктів).

Системно-структурний метод -- розглядає об'єкт пізнання як систему, що складається ві структурних елементів з визначеними функціями. Кожне соціальне явище є складною системою, яка, одночасно, є структурним елементом іншої, ширшої системи і складається з елементів, які, в свою чергу, є системами з іншими структурними елементами.

Порівняльний (компаративний) метод -- це встановлення подібності та відмінності, що ґрунтується на підставі спів падання чи не спів падання певних ознак об'єктів.

• Типологічний метод -- групує факти у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак.

2. Емпіричні методи (практичні). Саме ці методи складають науковий апарат для вивчення конкретних соціальних подій і фактів.

При зборі первинних даних використовують чотири основних методи, кожен з яких має по два основних різновиди: опитування (анкетування та інтерв'ювання), аналіз документів (якісний і кількісний (контент-аналіз), спостереження (невключене і включене), експеримент (природній і штучний).

Охарактеризуємо емпіричні методи трохи детальніше.

Анкетування.

Анкета (з фр.-- розслідування) -- упорядкований за змістом і формою набір питань та висловлювань, що вміщені на одному чи кількох аркушах паперу. Анкетою не можна назвати будь-який перелік запитань. Так, запитання журналіста не вважаються анкетою, попри те, що вони є і послідовні, і логічні. Анкета повинна бути адресована багатьом людям (респондентам). Логіка побудови питань в анкеті відповідає цілям дослідження і спрямована на отримання тільки такої інформації, яка дає можливість перевірити певні гіпотези.

Анкетування буває суцільним (наприклад, перепис населення -- треба відзначити, що це дуже витратний захід) і вибірковим. Вибірка має максимально точно відображати всі основні параметри тієї соціальної групи, яку вивчають науковці. Наприклад, Інститут Геллапа у США регулярно опитує і,6--2 тис. осіб, отримуючи досить достовірні дані про все населення країни -- 240 млн. американців. Ці і,5--2 тис. респондентів обирають таким чином, щоб вони якомога точніше у пропорційному відношенні відображали населення країни. Тобто, якщо в країні 60 % становлять жінки і 60 % -- чоловіки, з них, скажімо 30 % пенсіонери, а і6% -- мешканці сіл, то вибірка повинна максимально точно відповідати цим даним. І, чим більше вибірка відповідатиме структурі досліджуваної групи, тим точнішою, або, інакше кажучи, репрезентативнішою вона буде.

Про значення репрезентативності вибірки свідчить такий приклад, який уже став хрестоматійним. Перед президентськими виборами 1931 р. американський літературний журнал провів опитування, щоб з'ясувати, хто із кандидатів переможе на президентських виборах -- Рузвельт чи Лендон. Журнал розіслав 10 млн. анкет. При цьому адреси були взяті із телефонних книг. Але організатори анкетування не врахували, що наявність у людини телефону передбачає приналежність її до певного соціального прошарку домовласників. А це породжує певний тип соціальних очікувань. У результаті, здійснивши величезну роботу (розсилання й опрацювання анкет), витративши великі кошти, журнал помилився, передбачивши перемогу Лендона. А нікому на той час ще не відомий Джордж Геллап, на підставі опитування тільки З тис. осіб, передбачив правильний результат виборів з точністю до 3,5 %.

Інтерв'ювання.

Якщо анкету респондент заповнює самостійно, то в інтерв'ю запитання йому зачитує підготовлений спеціаліст. Інтерв'ю буває стандартизованим, коли формулювання питань і їхній порядок є фіксованими, а інтерв'юер не має права їх змінювати (наприклад, телефонне інтерв'ю), а також не стандартизованим, яке схоже на журналістське. Результати не стандартизованого опитування практично не піддаються стандартизованому опрацюванню, його мета -- отримати в експертів інформацію про невідоме явище, поглиблено вивчити проблему, з'ясувати подробиці, які неможливо виявити шляхом стандартизованого інтерв'ю.

Аналіз документів.

Документом у соціології називають будь-яку інформацію, зафіксовану в друкованому чи рукописному варіанті, магнітній стрічці, фото- чи кіноплівці, картині, рисунку тощо. Таким чином, тут поняття "документ" є помітно ширшим, ніж, скажімо, у юриспруденції чи практиці державного управління. Розрізняють якісний і кількісний аналіз документів.

Якісний -- тлумачення документів, їх всебічна інтерпретація шляхом з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту.

Кількісний (контент-аналіз) -- формалізований метод інтерпретації текстів. Його використовують для вивчення масивів однорідних документів (газети, телебачення, радіо, анкети, платформ політичних і громадських організацій). При застосуванні цього методу, спершу обирають певну смислову одиницю -- символ, термін чи поняття, позначені словом чи словосполукою -- і підраховують у якому контексті (позитивному, негативному чи нейтральному), і як часто вона вживається в аналізованому документі. Наприклад, американський соціолог Гарольд Лассуел під час Другої світової війни, використовуючи такий метод довів, що газета "Істинний американець" є профашистськи тенденційною.

Спостереження. Включене спостереження -- коли спостерігач безпосередньо присутній у групі, за якою він спостерігає (У групі страйкарів чи пікетувальників, або у будь-якій іншій соціальній групі). Так, наприклад, один із співробітників Інституту філософії СРСР, свого часу з метою глибшого вивчення ціннісних орієнтацій та ідеалів робітників, влаштувався на завод і пропрацював там більше ніж півроку. Відомі навіть приклади, коли соціологи "включалися" у середовище наркоманів, робітників-нелегалів з метою глибшого їх вивчення.

Невключене спостереження -- коли спостерігач безпосередньо не присутній у групі, за якою він спостерігає.

Перевагою методу спостереження (включеного і невключеного) є безпосередність вражень дослідника, активне продукування гіпотез у процесі спостереження. Недоліком методу спостереження варто вважати неможливість гарантувати репрезентативність даних, у зв'язку з тим, що неможливо охопити спостереженням велику кількість явищ, як і через значну ймовірність помилок при інтерпретації подій. Тому цей метод доцільно застосовувати переважно у поєднанні з іншими методами збору інформації.

Експеримент.

Його застосування в соціології є досить обмеженим. Серед багатьох вчених побутує думка про неможливість застосування експериментальних методів при аналізі соціальної проблематики. Однак науці відомі соціальні експерименти Роберта Оуена, Фредеріка Тейлора чи Елтона Мейо, які намагалися створити для певних груп особливі умови життя чи праці, відмінні від загальноприйнятих, і перевірити таким чином як це відобразиться на ефективності їхньої праці, або, у випадку Роберта Оуена, навіть як це вплине на саму сутність людини: чи зробить її красивішою, розумнішою, добрішою тощо. Зрештою, існують експерименти, які створило саме життя: соціальні революції, реформи, експерименти в межах різних соціальних груп і царин суспільного життя -- педагогіки, економіки, права та ін.

Серед соціальних експериментів розрізняють природні і штучні. Природні -- ті, що виникають не заплановано, стихійно. Наприклад, існує гіпотеза про те, що зі скасуванням колгоспів в українському селі відбудеться перехід до фермерського типу господарювання. Процес ліквідації колгоспів у багатьох областях нашої країни вже завершено. Чи закінчиться експеримент щодо скасування колгоспної системи успіхом та розвитком сільського господарства (а ця акція є фактично масштабним соціальним експериментом), ми дізнаємося вже в найближчі роки.

Штучні експерименти охоплюють значно менші масштаби. Як правило, їх застосовують у малій групі, або в обмеженому регіоні, а їх перебіг є контрольованим. Один із варіантів: створюють дві групи -- експериментальну та контрольну. У першій запроваджують певні зміни, а у другій -- залишають все по-старому. Контрольна група стає еталоном для порівняння.

5.Основні функції соціології

Функція (з лат. -- виконання, відповідність, здійснення, відображення) -- обов'язок, значення, призначення, роль. Зв'язки соціології з життям суспільства, її соціальна роль визначається, насамперед, тими функціями, які вона виконує.

У соціологічній літературі використовують різні критерії і способи класифікації функцій соціології. Наприклад, А. Здравомислов вважає, що соціологія виконує 4 найважливіших функції: теоретичну, ідеологічну, критичну й інструментальну. Н. Черниш також виділяє 4 основних функції: теоретико-пізнавальна, описово-інформаційна, функція соціального планування та прогностична. В. Городяненко виділяє 7 основних функцій соціології: дві гносеологічних -- теоретико-пізнавальна і світоглядно-ідеологічна; і 6 соціальних: практико-перетворювальна, прогностична, організаційно-технологічна, критична, гуманістична та функція соціального планування. На думку Ж. Тощенка, соціологія як суспільна наука виконує теоретико-пізнавальну й управлінську функції, які, у свою чергу, можуть утворювати похідні функції, залежні від перших двох: світоглядну, просвітницьку, прогностичну, профілактичну, практичну та ін. Е. Тадевосян, підкреслюючи, що соціологія виконує різноманітні функції, вважає, що всіх їх можна розділити на три основні: теоретико-пізнавальна, практично-політична та ідейно-виховна. При цьому це розмежування не має бути надміру жорстким, а також не повинне виключати взаємозв'язок і взаємовплив зазначених функцій.

Отже, соціологія як наука має багатоаспектне, багатоцільове призначення і виконує різноманітні функції, а звернення до тих чи інших функцій -- це вибір кожного дослідника. Пропонуємо розглянути детальніше такі функції: теоретико-пізнавальну, описово-інформаційну, прогностичну та функцію соціального планування і соціальної технології.

Теоретико-пізнавальна функція покликана забезпечувати появу нового знання про всі сфери суспільного життя, узагальнення суспільних явищ та процесів. Суть теоретико-пізнавальної функції полягає у формулюванні проблем соціальної реальності, розробці гіпотез, визначенні шляхів, методів та інструментарію соціологічного дослідження. Вона націлена на "виробництво" нових соціологічних знань.

Описово-інформаційна функція полягає у систематичному описуванні та нагромадженні матеріалу у вигляді різноманітних наукових звітів, статей, книг. Вони відображають справжню картину того соціального об'єкта, який вивчається дослідниками і на основі зібраних матеріалів робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення тощо.

Прогностична функція. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко або довготермінового прогнозу розвитку досліджуваного об'єкта. Завдяки прогностичній функції соціології можлива свідома перебудова й удосконалення життя суспільства. Вироблення прогнозів відіграє важливе значення для всіх соціальних явищ, оскільки вони не лише вказують на необхідність певних змін, але й демонструють реальні можливості здійснення цих змін; виробляються практичні рекомендації і пропозиції щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами. Прогноз є також потужним навчальним і програмуючим інструментом. Застосовуючи прогнози для попередньої "репетиції майбутнього", розпізнаючи попереджувальні знаки і драматичні події, які розгортаються після цього, люди можуть уникнути несподіванок, пристосуватися і діяти достатньо ефективно.

Функція соціального планування і соціальної технології призначена для визначення оптимального шляху вирішення соціальних проблем, методів і прийомів процедури управлінських рішень.

Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції, які можна об'єднати у дві групи -- пізнавальну (гносеологічну) та соціальну. Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими відомості про певні сторони життя соціальних об'єктів, їх властивості, відносини, а соціальна функція дає змогу оптимізувати процеси, відносини, зв'язки.

Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико-перетворювальну, світоглядно-ідеологічну, а також специфічні функції -- гуманістичну, культурну, описову, інформаційну, прогностичну, критичну, соціального контролю, соціального управління.

Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:

1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ.

2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому і його окремих сфер, визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.

4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цінності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Практико-перетворювальна функція. Тісно пов'язана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики -- характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є основою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Прикладна соціологія, пов'язуючи теорію з дійсністю, бере участь у виробленні практичних рекомендацій щодо вирішення різноманітних соціальних проблем як суспільства в цілому, так і конкретних регіонів.

Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології. Важливу роль у реалізації даної функції мають соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства тощо.

6. Зв'язок соціології з іншими науками

Протягом тривалого часу самостійне місце соціології серед інших наук піддавалося серйозним сумнівам. Деякі вчені вважали, що -- соціологія це звичайна сума досягнень інших (конкретних) наук, які нагромаджують свій матеріал за допомогою спостереження за фактами реального життя. Однак сьогодні вже визнано, що соціологія є окремою наукою, яка займає особливе місце в системі суспільних наук. Соціологія є наукою, що досліджує суспільство в цілому, а також людину як істоту соціальну. Вона співпрацює з іншими сферами наукових знань про людину і суспільство, опираючись на досягнення статистики, демографії, психології, політології, економіки, права тощо. Разом з тим, у системі суспільних наук є ряд дисциплін, зв'язок соціології з якими є особливо тісний і взаємно необхідний. Розглянемо як відбувається взаємодія соціології з певними науками й у чому полягає їхня відмінність.

Соціальна філософія -- це розділ філософії, предметом дослідження якого є осмислення якісної своєрідності суспільства у його відмінності від природи. Ця наука аналізує такі проблеми, як сенс і цілі існування суспільства, походження і становлення суспільства, його перспективи, напрям розвитку тощо. Вона досліджує суспільне життя, передусім, з точки зору вирішення світоглядних проблем. Соціологія виникла із соціальної філософії, однак, на відміну від соціальної філософії, вона розглядає суспільство, соціальне життя не як загальне, абстрактне поняття, а як реальність. Вона намагається оперувати такими поняттями, які піддаються більш-менш однозначній інтерпретації. Якщо для філософа, наприклад, культура -- це творіння людського духу, то для соціолога -- система регуляторів соціальних зв'язків і норм поведінки. Філософія вивчає суспільство абстрактно, спекулятивно (від англ. -- роздумувати, робити припущення), а соціологія -- шляхом аналізу емпіричних фактів і наукових узагальнень.

Відомий російський соціолог Володимир Ядов зазначав: "Основні поняття макросоціологічної теорії, на відміну від філософських категорій, -- не матерія і свідомість, а соціальна структура і соціальні інститути, культура, соціальна організація; не людина, а особистість як соціальний тип і процеси соціалізації індивідів; не соціальні відносини в їх сутнісній глибинній основі, а швидше соціальна взаємодія і соціальні взаємозв'язки". Спільним для соціології і соціальної філософії є те, що обидві науки розглядають суспільство в цілому, в його системності, як певне інтегральне утворення, що не зводиться до звичайної суми одиниць, з яких воно складається. Однак, якщо для філософії ціллю виступає вироблення світогляду, процес формування, утвердження чи знецінення якого може тривати впродовж цілої епохи, то для соціології -- отримання достовірної, об'єктивної картини сучасного світу і вирішення конкретних суспільних проблем свого часу.

Історія.

Соціологія та історія мають спільний об'єкт дослідження -- суспільство, що вивчається у процесі його розвитку. Як відомо, норми поведінки, цінності, культура передаються з покоління в покоління. Дуже важливо виявити цю еволюцію, і це є частиною загальних інтересів історії і соціології. Відмінність цих наук у тому, що історія намагається реконструювати минулу діяльність людей. Вона не здатна пояснити сьогодення, а тим більше -- прогнозувати майбутнє. Сучасність завжди відрізняється від минулого, тому що вона є творенням нового. Завдання соціолога -- "схопити", зафіксувати це нове на рівні соціально типового.

Політологія.

Соціологія і політологія відрізняються тим, що політологія вивчає політичні процеси, політичні відносини, політичні цінності, політичну систему, політичну культуру, тобто все, що стосується політичної сфери життя суспільства. Соціологія ж, досліджуючи людей і спільноти як суб'єкти, має справу з громадянським суспільством, що функціонує поряд з державою і стає самостійною сутністю на певному етапі розвитку людської цивілізації.

Політологія також вивчає громадянське суспільство. Але, якщо соціологія аналізує громадянське суспільство з позиції його соціальної структури, соціального статусу особистості, націй, класів та інших соціальних груп, їх взаємодії, то політологію у цьому випадку цікавлять, передусім, права й обов'язки громадянина, структура політичної системи, політичні стосунки, місце, роль і функції існуючих політичних інститутів та організацій. Уся увага політологічної науки фактично зосереджена на аналізі проблем влади. Соціологія ж намагається розкрити закономірності політичного життя, щоб на основі цього оптимізувати політичні структури, органи влади тощо. А це можливе тільки за умови вивчення суспільства в цілому, як соціальної системи, що і є у центрі уваги соціології.

Психологія.

Від психології соціологія відрізняється ТИМ, що зосереджується на вивченні не індивідуальних, а типових проявів соціальної поведінки і взаємодії. Ще однією суттєвою відмінністю є та, що у соціолога викликає інтерес, насамперед, раціональна складова особистості, тобто соціологія не вивчає підсвідомого, ірраціонального, що є, серед іншого, предметом зацікавлення психології.

Соціологія бере від психології теорію мотивації поведінки, особистісних і масових дій, що виступає необхідною складовою дослідження поведінки особистості в колективі та суспільстві. Але для психології пріоритетом є вивчення індивідуального "Я", а для соціології -- проблеми міжособистісної взаємодії "Ми". Соціологія вивчає особистість як суб'єкт і об'єкт соціальних зв'язків, взаємодій та відносин; особистісні ціннісні орієнтації вона розглядає із соціальних позицій, рольових очікувань тощо.

Размещено на Allbest.ru