Загальна характеристика соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

33

1. Соціологія як наука про суспільство

Соціологія - наука, що вивчає суспільство. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів - це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство “тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору - крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності.

Суспільство - дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства - область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя - взаємодія людей, а індивід і група - сукупність соціальних зв`язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо.

Поняття “соціальний” має кілька значень:від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв`язку. Соціальний зв`язок - те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

2. Об`єкт та предмет соціології

Вони є взаємопов`язаними, але не тотожні. В кожній з суспільних наук людина є об`єктом, але кожна наука має свій предмет. Об`єктом соціології є певна соціальна реальність. Соціологія - наука про становлення, розвиток та функціонування соціальних спільнот, процесів та відносин, а також про шляхи, форма та методи реалізації їх усіх. Навіть зараз багато вчених розуміють то широко. Фундатор соціології О. Конт вважав, що соціологія - то позитивна наука про суспільство. Дюркгейм називав предметом соціології соціальний факт, але категорія “соціальний” у нього визначалась як “колективна”. Макс Вебер вважав соціологію наукою про соціальну поведінку, яку вона прагне зрозуміти та тлумачити. Основна категорія соціології - це спільнота. Позаяк в спільності наявні усі відносини, властиві і індивіду, і суспільству. Соціальна спільнота - це не проста сума індивідів і не будь-яка група людей, а більш чи менш усталене соціальне утворення, суб`єкти якого об`єднані спільним інтересом і знаходяться у взаємодії між собою.

3. Структура соціологічного знання

Соціологія - наука комплексна. Має трьохрівневу структуру:1 рівень - теоретична соціологія; 2 - спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 - емпірічні соціологічні дослідження. Теоретична соціологія - це багатоманітні концепції, що розробляються з метою роз`яснення та інтерпретації загальгних аспектів соціального розвитку суспільства.

Протягом історичного розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних концепцій, що пояснювали специфіку закономірності розвитку людського суспільства. Ці концепції відбивали, з одного боку, вже досягнений рівень соціальних наук, з іншого боку - специфіку підходу тих чи інших вчених до пояснення тих чи інших явищ. Спеціальні соціологічні теорії - області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім`ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) - тобто галузеві знання. Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації - встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

4. Функції соціології

Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві. Сюди відноситься отримання об`єктивного знання про основні соціальні проблеми розвитку нашого суспільства. Призначена прикладна соціологія для забезпечення надійної соціальної інформації про різні соціальні процеси.

Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики держави, в обгрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон тощо. Тут є прикладная соціологія - вона забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу.

Інформаційна функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер діяльності суспільства.

Перетворювальна - висновки, рекомендації соціологів служать для вироблення певних соціальних рішень.

Теоретичні передумови виникнення соціології як самостійної науки. Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об`єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення:

1)Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами.

2)Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства.

3)Спирання на емпірічні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства.

Соціально-політичні передумови виникнення соціології:

1)Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі.

2)Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”, “демократія” тощо.

Соціологічна концепція О. Конта. Огюст Конт (1798-1857) вперше застосував поняття соціології, яку вивів зі штучної класифікації наук (від математики до соціології за двома критеріями: абстрактність/конкретність - абстрактні розглядають закони певних груп явищ, а конкретні застосовують закони до певних явищ, та розподіл наук на 6 абстрактних теоретичних дисциплін - лінійна система класифікації:математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія). Використовував термін “соціальна фізика”, але потім, коли це ім`я почали застосовувати до демографії, видумав соціологію. Відокремлення наук від метафізики та теології - головна ідея позитивізму Конта. Термін “позитивний” Конт вживає у п`ятьох значеннях:

1)реальний - протилежність химерному;

2)корисний - протилежність непотрібу;

3)визначений - протилежність амбівалентному;

4)точний - протилежність неточному;

5)”+” в противагу “-“. Позитивізм за Контом мусить відмовитися від питань, що не мають відповіді - про суть та сутність явищ, а особливо про причину. Наука пізнає не суть, а лише феномен.

Суспільствознавство повинне вивчати ті явища, які можна спостерігати. Орієнтація на природничі науки з їхнєю конкретністю об`єкта і точністю методів. Предмет соціології - первинна реальність - суспільство в своїх цілісності та взаємозв`язку, таке, яким воно сприймається почуттями та спостереженнями. Методи соціології, за Контом - по-перше, спостереження (основний метод:

а)пряме; б)непряме (опосередковане)), по-друге, експеремент:

а)безпочередній - спостереження за розвитком явищ під впливом спеціально створених для того умов; б)опосередкований - вивчення патологічних відхилень, дивіацій в суспільстві, по-третє - порівняння, співставлення різних типів суспільства, різних соціальних класів, людства та тваринних спільнот з метою виявлення спільних законів, по-четверте - історичне порівняння різних послідовних станів.

Соціологічна концепція Г. Спенсера. Герберт Спенсер - продовжувач справи Конта. Центральним поняттям висуває поняття еволюції. Еволюція - інтеграція матеріх, переводить матерію з невизначеної незв`язаної однорідності у визначену зв`язану. Проходить скрізь однаково, але має три етапи: 1)неорганічний; 2)органічний; 3)надорганічний. Це цикл.

Два типи еволюції - проста і складна. Проста - кількісна інтеграція елементів, а за складної відбуваються певні перетворення. Порівнює суспільство з організмом. Одна з основних робіт його називається “Суспільство є організмом”. Аналогії та відмінності:

1)Як і біологічний організм, суспільство росте, збільшується в об`ємі, з маленьких держав виростають великі імперії;

2)По мірі росту суспільства його структура ускладнюється, таксамо й структура організму;

3)по мірі росту суспільства відбувається диференціація його структур та функцій. Відмінності між Контом та Спенсером у розумінні соціології та питання: що було перше - індивід чи соціум?У Конта першим був соціум, а вторинним - індивід, у Спенсера ж навпаки, з індивідів утворюється ціле.

Загальна характеристика натуралістичного напряму в соціології ХІХ-початку ХХ століття. Основна концепція - Дюркгейма (1858-1917). Спирається на соціальні факти і вивчає їх статистично. Соціальні факти - колективні звички, традиції, звичаї, правила поведінки. Головне в людському суспільстві, що цементує та збирає його докупи, є соціальна солідарність, а сила, що створює суспільне ціле - розподіл праці. Солідарність походить з колективної свідомості - сукупності спільних вірувань та почуттів, що розділяють члени однієї групи чи суспільства.

Колективна свідомість відображає характер та традиції народу. Чим більшим є розподіл праці, тим сильніше в людей прагнення до єдності та обміну. Символом обміну виступає угода, коли два індивіда беруть на себе взаємні зобов`язання, і з цього виходить співпраця та кооперація. Механічна та органічна солідарність.

Загальна характеристика психологічного напряму в соціології. Основна концепція - Вебера (1864-1920). Понад усе ставиться індивід, а причина розвитку суспільства - культурні цінності, віра в інтелігенцію. Тільки індивід посідає мотиви, цілі, інтереси та свідомість. Соціальна статистика та пошук мотивів - взаємодоповнюючі частини соціологічного дослідження. Теорія соціальної дії. Ідеї Вебера - підвалини сучасної соціології.

Соціологія Е. Дюркгейма. Головна особливість концепції Дюргкейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: “Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства - сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв`язку. Саме Дюркгейм вводить поняття “соціологізм”: 1)Метод обгрунтування самої науки з предметом і поняттями науки; 2)Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності. Соціологія у Дюркгейма - не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці - та сила, що об`єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об`єднує людей в суспільстві - органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія - принцип недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з`явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства.

Типи:

1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом);

2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда);

3)аномічний - коли відбувається криза в суспільстві;

4)фаналістичний - коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.

Соціологічні погляди М. Вебера. Макс Вебер - фундатор “розуміючої” соціології та теорії соціальної дії. Ввів в соціологію поняття “ідеальний тип”, який розглядає не як тип пізнання, а засіб, що дозволяє розкрити спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип за Вебером дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового інтересу, а не дві різні дисципліни. Соціологія Вебера вивчає поведінку людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс. Толму дії людини набувають характер соціальної дії, і в ній присутні 2 моменти: об`єктивний - орієнтація на інших,і суб`єктивний. Соціальна дія - дія, суб`єктивний сенс якої відноситься до поведінки інших людей. Зрозуміти сенс дії - зрозуміти діючу людину, хоча в діяльності людина не завжди усвідомлює мету. Чотири типи діяльності :

1)цільораціональна дія через очікування певної поведнки, критерієм цієї діяльності є успіх;

2)ціннісно-раціональна, заснована на вірі в цінності самої дії, незалежна від успіху;

3)афектна - заснована на емоційному стані суб`єкта, що діє;

4)традиційна - заснована на звичках. Лише перші типи є соціальною дією, бо вони стосуються усвідомленного сенсу.

Визначення соціальних інститутів та їх роль у життєдіяльності суспільства. Інститут - технічне утворення, особливий учбовий заклад, а ширше - сукупність соціальних норм. Соціальний інститут - це відносно стабільна інтеграція сукупності символів, вір, цінностей, норм, політичних статусів, що керують цілими сферами соціального життя:сім`єю, економікою, освітою, управлінням тощо. Соціальний інститут - усталений комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему. Соціальний інститут існує через необхідність задовільнити найважливіші життєві потреби. Для виникнення та розвитку соціального інституту потрібно:

1)Щоб у суспільстві виникла та розвилася потреба, що стане головною передумовою даного соціального інституту;

2)Усталена система функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему.;

3)Соціальний інститут повинен мати ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація), що їх повинне поповнювати суспільство.;

4)Особливе культурне середовище для існування соціального інституту (субкультура - система знаків, правил тощо, що відрізняє певних людей).

4. Процес інституціоналізації

У 1899 році Веблен розробив “Теорію класу нероб”. З неї виходить: “Еволюція суспільства” - процес природнього добору соціальних інститутів. Заборона інцесту - перша основна норма - є провісником виникнення всіх соціальних інститутів. Соціальний інститут - засіб пристосування, що створений для задоволення життєвих потреб та регулюється оберемком соціальних норм. Веблен та його послідовник Гамілтон були фундаторами інституціоналізму. Інституціоналізація - це процес, коли суспільна потреба починає усвідомлюватися як загальносоціальне, а не як приватне, і для її реалізації в суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, готуються кадри, виділяються ресурси. Лексії - соціальні потреби, що породжують процес інституціоналізації:

1)Потреба комунікації;

2)Потреба виробництва продуктів та послуг;

3)Потреба розподілу благ;

4)Потреба безпеки та захисту життя громадян;

5)Потреба затримки системи нерівності;

6)Потреба соціального контролю за членами суспільства.

Різновиди соціальних інститутів та їхня характеристика. 5 основних соціальних інститутів: 1)Продовження роду - соціальний інститут сім`і і шлюбу; 2)Потреба безпеки та соціального порядку - політичні інститути; 3)Потреба добування засобів для існування - економічні інститути; 4)Потреба в передаванні знань, соціалізації нового покоління, підготування кадрів - інститут освіти (наука, культура).; 5)Потреба вирішення духовних проблем та СЕНСУ ЖИТТЯ - інститут релігії. До інституту сім`ї та шлюбу, приміром, належать інститути спорідненості, батьківства, материнства, побратимства та кровної помсти; до інституту релігії - целібат, хрещення, сповідь. Висновок:існують як основні, так і другорядні інститути (принцип матриць).

Функціонування соціальних інститутів. Інститут повинен функціонувати - його нормальне функціонування є благом для суспільства. Під функцією соціального інституту розуміють користь, яку він приносить - себто то є сукупність задач, що вирішуються, цілей, що є досягнені, послуг, що надаються. Соціальний інститут - це гігантська соціальна система, що охоплює сукупність статусів иа ролей, соціальних норм та санкцій, соціальних організацій.

Явні та латентні функції соціальних інститутів. До функцій соціальних інститутів відносяться: 1)впорядкування діяльності різних людей шляхом зведення їх до передбаченої соціальної ролі; 2)соціальні інститути сприяють соціалізації індивідів; 3)соціальне управління та контроль. Якщо соціальний інститут, опріч користі, приносить суспільству шкоду, ці дії називають дисфункцією. Функцій та дисфункції є відносними. Ситуація дисфункції виникає тоді, коли змінюються соціальні потреби, і ці зміни не знаходять відображення у структурі і функції соціального інституту. Ці явища можливі як у формальній сфері, так і в характері змісту діяльності соціальних інститутів. Зовнішні явища - брак підготованих кадрів. Внутрішні - неясність мети дії, невизначеність функцій, падіння соціального престижу та авторитету даного соціального інституту, якщо інститути втрачають якість і деперсоналізуються, відбувається дисфункція. Всі вони бувають латентні та явні. Явні - очевидні, всі їх усвідомлюють, а латентні - не заявлені, приховані від ока. Латентна функція може приносити користь. Одна і та сама функція може бути явною або латентною для різних членів суспільства.

Визначення та різновиди соціальних спільнот. Соціальна спільнота - сукупність людей, що виділяються за соціально значущими критеріями. Існують три основні соціальні спільноти, їх розрізняють за кількістю та способом скупчення. Функціонально - на досягнення групової мети. Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно або організовано, мають формальний або неформальний вигляд. Соціальні спільноти бувають масовими та груповими. Масові мають статистичний характер, вони не є структурованими та однорідними. Групові визначають цілісність внутрішньою структурою. За Мертоном три основних риси груп: 1)Взаємодія між членами групи; 2)Почуття приналежності до групи; 3)Усвідомлення єдності з групою. Найбільш скупченою є група з 5 чоловік.

Соціальна структура суспільства та її основні елементи. До 60-х років структура суспільства практично не вивчалася, хоча до того в середині 30-х років була створена спеціальна офіційна доктрина: більшовицьке суспільство складається з двох класів - робітники та селяни, та одного прошарка - інтелігенції. Основні її вади: концепція різко звужувала критерії диференціяції людей відносно їх приналежності до різних соціальних груп, було викривлено уявлення по критерії соціальної мобільності, концепція відображала утопічні уявлення про міжгрупові відносини. Проявились серйозні суперечки між елементами цієї системи, двома основними елементами - соціальними інститутами та системою класів, шарів та функціональних одиниць цих груп.

Соціальна структура - це структура соціальних груп та інститутів, що взаємопов`язуються та взаємодіють. Характеризується сукупністю соціальних класів (класи, трудові колективи, групи, шари, сукупність соціальних, демографічних, професійних, кваліфікаційних, територіальних, етнічних спільнот), що пов`язані відносно стійкими зв`язками між собою. Соціальна група - це сукупність людей, що мають спільні соціальні ознаки, виконують суспільно необхідну функцію у спільній структурі суспільного поділу праці.

1)Групи, що займають різне місце у системі соціальної нерівності даного суспільства, а також у диференціації його населення за основними критеріями;

2)Представники цих груп є суб`єктами різних соціальних інститутів.

Соціально-класова структура суспільства. Класи - це великі групи людей, що розрізняються за своїм місцем у певній системі суспільного виробництва, за їхніми відношеннями до засобів виробництва, за роллю у суспільній організації праці, за способами отримання тієї частини суспільного багатства, що знаходиться в їхньому володінні. Елементом соціальної структури суспільства є соціальні верстви.

Соціальні верстви створюють внутрішню структуру класів та великих соціальних груп. Це сукупність індивідів, що зайняті соціально та економічно рівноцінними видами праці, і відповідно отримують рівне матеріальне та моральне відшкодування. Більш дрібне ділення соціальної структури виділяє малі соціальні групи - нечисленні за складом, члени яких об`єднані суспільною діяльністю, знаходяться у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні одне з одним, і це є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особистісних групових цінностей та норм поведінки. Мінімальний розмір малої соціальної групи - 2 людини, максимальний - кілька десятків людей.

Соціально-демографічна структура суспільства. Результат накладення демографічних структур на соціальні. Статистичними параметрами є народжуваність, смертність, шлюбність, розлучуваність, міграційний обмін населення.

Соціально-територіальна структура суспільства. Розглядається як взаємодія двох основних верств суспільства - соціально-класової та територіальної. Одиницями соціально-класової є суспільні класи та соціальні верстви, а територіальної - спільноти різного типу. Під соціально-територіальною структурою суспільства розуміється сукупність усталених спільнот людей, що формується на основі соціальної неоднорідності умов життєдіяльності різних територіальних, адміністративних, соціальних утворень, а також відносин між цими спільнотами.

Теорія соціальної стратифікації. Була створена на початку 40-х років Парсонсом, Мертоном, Девісом та Муром. Це передусім процес, що безперервно триває у суспільстві і, звичайно, наявність результатів процесу. Процес соціального відтворення, в результаті якого верстви, групи і класи є нерівними одне одному та групуються ієрархічно, розташовані страти з різним рівнем престижу, власності та влади. Тобто це не просто нерівне становище, а природна нерівність. Існують відокремлені та закриті суспільства. У тих суспільствах, де є змога переміщуватися вверх по вертикалі, вид суспільства є відкритим, якщо нема - закритим. Суспільство, де переважає середній клас - нормальне, у нас - протилежна ситуація. Американська модель: вищий-вищий клас - начальники, вищий клас - погані начальники, вищий-середній - клерки тощо, середній-середній, нижчий-середній, нижчий-нижчий.

Теорія соціальної мобільності. Люди знаходяться в постійнім русі, а суспільство - у розвитку. Сукупність соціальних переміщень людей у суспільстві, тобто змін їхнього статуту, називається соціальною мобільністю. Між підняттям та зниженням існує асиметрія:тяжіння до підняття по соціальній драбині, тобто підняття - добровільне, як правило, а зниження - примусове. Два основних види: міжпоколінна та внутріпоколінна (соціальна кар`єра). Міжпоколінна - довготерміновий, внутріпоколінна - короткотерміновий процес. Два типи:

1)Вертикальна мобільність - переміщення з однієї страти до іншої, буває спрямованою вгору і вниз.

2)Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи до іншої, що знаходиться на тому ж рівні. Різновид горизонтальної - географічна мобільність (переїзд). Якщо до зміни місця додається зміна статусу, виходить міграція.

Соціологія сім`ї як галузь соціології. Визначення сім`ї та шлюбу. Соціологія шлюбу й родини - галузь соціології, що вивчає формування, розвиток та функціонування родини та шлюбних, сімейних відносин. Шлюб - це історично зумовлена, усталена, санкціонована форма відносин між чоловіком та жінкою, що встановлює їхні права та обов`язки відносно одне одного та дітей. Сім`я вивчається та розглядається з двох поглядів:

1)як соціальний інститут, що характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій та зразків поведінки;

2)як мала соціальна група, заснована на шлюбі чи кревній спорідненості, члени якої об`єднані спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю, взаємодопомогою.

5. Функції соціології сім`ї

Функція сім`ї - спосіб проявлення активності, життєдіяльності сім`ї та її членів.

1)Репродуктивна полягає у біологічному відтворенні суспільства та задоволення потреби в дітях.

2)Виховна функція полягає у соціалізації молодого покоління, задоволення потреби у батьківстві, контакті з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях.

3)Економічно-побутова полягає в можливості підтримувати фізичне здоров`я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх та недієздатних членів родини, приглядати за дітьми, надавати та отримувати господарчо-побутові послуги між членами родини.

4)Функція первинного соціального контролю - моральна регламентація поведінки членів родини, моральна відповідальність та зобов`язаність між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми тощо.

5)Духовно-емоційна сприяє взаємному духовномц збагаченню, надає психологічний захист членам родини, емоційну підтримку.

6)Дозвільна - раціональна організація дозвілля.

7)Сексуальна функція - суспільне значення цієї функції полягшає у реалізації сексуального контролю за особистістю, а індивідуальне - у задоволенні особистих сексуальних потреб.

Планування сім`ї як соціальна проблема. Планування сім`ї розглядається з боку діяльності, спрямованої на обмеження дітонародження, або, за аналогією з державними установами, контроль дітонародження. Планування сім`ї та сімейну організацію охорони здоров`я визначають як ті види діяльності, що мають на меті допомогу окремим особам або подружжям досягти результатів в уникненні небажаної вагітності, народити бажаних дітей, регулювати інтервали між вагітностями, контролювати вибір часу дітонародження в залежності од віку батьків, визначати число дітей у сім`ї. Включає в себе: види обслуговування, що уможливлюють цю практику. Це санітарна просвіта та консультації з питань планування сім`ї, забезпечення контрацептивами, лікування безпліддя, просвіта з питань шлюбу та сім`ї, організація відповідних служб та заходів:генетичних консультацій, досліджень тощо. За теорією Мальтуса, є два способи скорочення кількості людства: 1)розумна контрацепція; 2)війни, голод, пошесті. Мальтузіанство стверджує, що нормальній людині притаманно самій обмежувати дітонародження.

Проблема вибору шлюбного партнера. Існують фактори вибору шлюбного партнера: 1)просторова близькість; 2)уявлення про ідеального партнера; 3)приклад власних батьків; 4)прагнення особистості до самоствердження; 5)прагнення пошуку партнера, що схожий або протилежний за психічними та соціальними якостями. З любовним афектом пов`язані певні почуття: 1)ейфорія; 2)депресивні почуття; 3)схильність до фантазій; 4)порушення сну; 5)загальне збудження;6)трудність у концентрації уваги. Хатіс відніс до факторів любові: 1)повагу; 2)позитивні почуття до партнера; 3)еротичні почуття; 4)потреба у нормальному ставленні з боку партнера; 5)почуття близькості, інтимності; 6)почуття ворожості.

6. Причини виникнення конфлікту у сім`ї

Конфлікт - це приховане або явне зіткнення конкуруючих сторін. Він може виникнути у кооперації, конкуренції і в будь-якій соціальній групі. Змагання переростає у зіткнення, коли конкуренти намагаються завадити або усунути одне одного з боротьби за посідання дефіцитних благ.

7. Соціологія управління як галузь соціології

Визначення управління. Соціологія управління - це вміння досягти мети, використовуючи працю та вправність інших людей. Вид діяльності по керуванню людьми. Засіб розв`язання конфліктів між людьми. Метод впливу на людей з метою отримання певних результатів. Смстема прийняття оптимальних рішень. Інструмент регуляції міжсуб`єктних відносин.

Сутність соціологічного підходу до управління. Основні визначення сутності: 1)Діяльність органів управління - державних та громадських. Включає весь комплекс підбору, перепідготовки та розставлення кадрів, їх просування службовою драбиною, їхні відносини при виконанні функцій управління. 2)Керувальний вплив на керований аппарат: включає цілі покладення та цілі досягнення. Соціальні цілі покладення - соціальне проектування, планування, регуляція. Може бути зовнішнє та внутрішнє: зовнішнє - відносно керованих об`єктів, внутрішнє - самоуправління. 3)Соціальна самоорганізація - являє собою сукупність процесів внутрішньогрупової регуляції. 4)Система керувальних рішень, що спрямована на збереження або підвищення якісних параметрів системи. 5)Аналіз і контроль функціонування керованої підсистеми. Поняття соціального управління - це вплив суб`єкта управління на об`єкт. Займається вивченням таких проблем, як компетенція, відповідальність, виконавчість, дисципліна. Соціологія вивчає управління як безперервний соціальний процес.

Основні теорії управління. Менеджемнт - це мистецтво брання драбиною вгору, а керування - вміння визначити, чи до вірної стіни притулили драбину. Керування розробляє стратегію діяльності, а управління - виробляє тактичні засоби досягнення мети та ефективні шляхи їх реалізації. Соціологія управління базується на сформульваних Тейлором, Файолем, Емерсоном та Фордом тезах та наукових основах управління виробництвом. Однією з перших є школа наукового управління. Її рамки - 1885-1920 роки, Гілберт, Тейлор. Основна ідея - раціоналізація. Школа класичного управління: 1920-1950 роки, вчені ті самі. Мета - створення універсальних методів управління людською діяльністю. Три основні аспекти: 1)Організація раціональної системи управління; 2)Побудова структури організації; 3)Управління робітниками. Школа людських стосунків. Школа в своєму розвитку зазнала ряд метаморфоз у 1930-1950 роках. Від 1950 до наших днів це соціально-психологічні відносини. Теза про соціальну сутність людини. Жорстка ієрархія, підлеглість та формалізація соціальних процесів несумісні з природою людини. Вирішення проблем людини справа компетентних спеціалістів. Дві основні тези: 1)Визнавали певну групу робітників, ідеали, цінності й норми яких відрізняються від керівництва. Школа науки управління - з 1950 років. Принципи матстатистики та моделювання.

З появою комп`ютерів управління комп`ютеризується. Процесуальний підхід розглядає управління як суму виконуваних функцій. Управління за Файолем - передбачення, організація, розпорядження, координування, контроль. Системний підхід розвивали Джонсон і Кастін. Управління включає планування, організацію, управління і зв`язок.

8. Документ як джерело соціальної інформації

Метод спостереження в соціологічних дослідженнях. Методика та класифікація спостережень прийшла до соціології з антропології. Спостереження поведінки якоїсь групи збоку із реєстрацією у спеціальному бланку типів дій, реакцій, форм стосунків тощо, це є невключене спостереження. Якщо ж соціолог включається у спостережувану групу (анонімно або ні), то це включене спостереження. Сфера охоплення соціологічного спостереження рівна або вужча від сфери інтерв`ю.

Опитування як метод збору первинної інформації. Мистецтво опитування полягає у вірному розміщенні та формулюванні питань. Окрім соціологів, опитуваннями користуються і інші науки, але соціологічне опитування відрізняється, по-перше, кількістю опитуваних - сотні і тисячі, предмет інтересу - не особиста, а громадська думка. Отримуючи при опитуванні соціологічну статистичну інформацію як анонімну, соціолог виявляє соціальні типи особистості. Усереднюючі дані, соціолог отримує достовірну і, якщо всі вимоги дотримані, об`єктивну інформацію. Мета соцопитування - науковий факт, потрібний для збагачення науки. Найрозповсюдженіший вид - анкетування. Анкета - розмножений документ, що містить в середньому 30-40 питань, адресованих респондентам - об`єкту дослідження. Питання діляться на два основних типи - закриті і відкриті. У відкритих - вимагається власна думка респондента, у закритих - в вигляді тесту.

Два види анкетного опитування:суцільний і вибірковий. Суцільний - це перепис населення, а також поголовне опитування всіх членів певної соціальної групи. Вибіркове опитування засновується на вибірковій сукупності (на відміну від генеральної сукупності - всього населення або всієї соціальної групи). В інтерв`ю питання читає спеціаліст. Якщо форма та порядок питань суворо зафіксовані, то це стандартизоване інтерв`ю, а коли визначені тільки план, тема та ключові питання, а конкретні питання видумує сам інтерв`юєр, це нестандартизоване інтерв`ю.

Методи збору соціологічної інформації. При збиранні первинної інформації використовують такі методи: 1)Опитування: анкетування та інтерв`юювання; 2)аналіз документів: якісний та кількісний (контент-аналіз); 3)спостереження (включене та невключене); 4)експеримент (контрольований та неконтрольований). Методологія та методика експериментів прийшли до соціології з психології. Коли поставлена мета дослідження та підготована програма, створюються дві групи - експериментальна та контрольна. Контрольна не підлягає експерименту, вона потрібна для порівняння. Кількість учасників експерименту рідко перевищує 10-15 чоловік.

9. Проблеми соціальної мобільності в сучасному російському суспільстві

У періоди гострих соціальних катаклізмів, корінної зміни соціально - політичних структур може відбутися майже повне відновлення вищих ешелонів суспільства. Так революційні події 1917р. привели до повалення старого правлячого класу і швидкому підйомові на державно-політичний Олімп нових соціальних шарів, з новою культурою і світоглядом. Така кардинальна заміна соціального складу вищого шару суспільства протікає в обстановці крайнього протистояння, твердої боротьби і є дуже хворобливою.

Період зміни політичної й економічної еліти переживає Росія і в даний час. Клас підприємців, спираючи на фінансовий капітал, неухильно розширює свої позиції саме як клас, що претендує на право займати верхні поверхи соціальних сходів.

Одночасно з ним піднімається нова політична еліта, вирощена відповідними партіями і рухами. І цей підйом відбувається як шляхом витиснення старої номенклатури, обосновавшейся у влади в радянський період, так і шляхом звертання частини останньої в нову віру, тобто шляхом її переходу в стан або новоявленого підприємця, або демократа.

Економічні кризи, що супроводжуються масовим падінням рівня матеріального добробуту, ростом безробіття, різким збільшенням розриву в доходах, стають першопричиною чисельного росту найбільш знедоленої частини населення, завжди складова підстава піраміди соціальної ієрархії. У таких умовах переміщення по спадній лінії охоплює не одинаків, а цілі групи: працівників нерентабельних підприємств і галузей, деякі професійні групи. Опускання соціальної групи може бути тимчасовим, а може здобувати стійкий характер. У першому випадку положення соціальної групи виправляється, вона повертається на звичне місце в міру подолання економічних труднощів. В другому - сходження виявляється остаточним. Група змінює свій соціальний статус і починається складний період її адаптації до нового місця соціальної ієрархії.

Отже, масові групові переміщення по вертикалі зв'язані, по-перше, із глибокими серйозними змінами в соціально- економічній структурі суспільства, що обумовлюють поява нових класів, соціальних груп, що прагнуть до завоювання відповідній їхній силі і впливові місця в соціальній ієрархії. В - других, зі зміною ідеологічних орієнтирів, системи цінностей і норм, політичних пріоритетів. У цьому випадку спостерігається рух наверх тих політичних сил, що змогли уловити зміни в умонастроях, орієнтація й ідеалах населення. Відбувається хвороблива, але неминуча зміна політичної еліти.

Переміщення в економічної, політичної і професійно - статусній ієрархії відбуваються, як правило, одночасно або з невеликим розривом у часі. Причини цього у взаємодії факторів, них зухвалих: зміни в соціально - економічній структурі визначають зрушення в масовій свідомості, а поява нової системи цінностей відкриває дорогу для легітимації соціальних інтересів, запитів і домагань соціальних груп, що орієнтуються на неї. Так, осуждающе недовірливе відношення росіян до підприємців початок мінятися убік схвалення, і навіть надії, що зв'язується з їхньою діяльністю. Особливо яскраво ця тенденція, як свідчать соціологічні опитування, виявляється в молодіжному середовищі, менш зв'язаної з ідеологічними забобонами минулого.

Поворот у масовій свідомості визначає в остаточному підсумку мовчазна згода населення з узвишшям класу підприємців, з його приходом на вищі соціальні ступіні.

10. Форми соціальної стратифікації

Соціальна стратифікація - сукупність розташованих у вертикальному порядку соціальних шарів, зокрема бідних, заможних, багатих. У соціології відомі 4 головні форми стратифікації: рабство, касти, стани і класи. Перші три характеризують закриті суспільства й останній - відкриті.

Закритим є таке суспільство, де соціальні переміщення з нижчих страт у вищі або цілком заборонені, або істотно обмежені. Відкритим називається суспільство, де переміщення з однієї страти в іншу ніяк офіційно не обмежені. Рабство - економічна, соціальна і юридична форма покріпачення людей, що граничить з повним безправ'ям і крайнім ступенем нерівності. Кастою називають соціальну групу (страту), членством у якій людина зобов'язана винятково своїм народженням. Людина не може перейти зі своєї касти в іншу при житті. Для цього йому потрібно народитися ще раз. Кожна людина попадає у відповідну касту в залежності від того, якої було його поводження в попереднім житті. Якщо поганим, то після чергового народження він повинний потрапити в нижчу касту, і навпаки. В Індії 4 основні касти: брахмани (священики), кшатрии (воїни), вайшьи (купці), шудры (робітники і селяни). соціологія вебер конфлікт стратифікація

Стан - соціальна група, що володіє закріпленими звичаями або юридичними законами, і переданими в спадщину правами й обов'язками. Кожен стан уключав безліч шарів, рангів, професій, чинів. Державною службою могли займатися лише дворяни. Аристократія вважалася військовим станом. Клас (у широкому значенні) - велика соціальна група людей, що володіють, або не володіють засобами виробництва, що займає визначене місце в системі суспільного поділу праці і характеризующуюся специфічним способом одержання доходу. У вузькому значенні клас - будь-яка соціальна страта в сучасному суспільстві, що відрізняється від інших доходом, утворенням, владою і престижем.

11. Соціальна стратифікація сучасного російського суспільства

Процеси розшарування в сучасному російському суспільстві можна зрозуміти і пояснити у всьому обсязі, тільки з огляду на історично діючі в ньому механізми слоеобразования. Ці механізми в чималому ступені визначалися характером російської культури, а на етапі її становлення - самим місцем розселення східнослов'янських племен між західноєвропейською цивілізацією і цивілізаціями Сходу. Так, географічне положення країни, розтягнутість і низька якість комунікацій, рідко розташовані міські центри у вузлах зв'язків, їхня уразливість - усе це позначалося на темпах нагромадження, способах збереження социокультурного фонду, впливало на конкретні форми перерозподілу соціальної енергії і культурного ресурсу. Варто враховувати вплив на розшарування і инокультурного досвіду.

В даний час за історично короткий відрізок часу в суспільстві різко поляризувалися багаті і бідні шари. Найбільш дестабілізуючим фактором для стратификационных процесів є розростання чисельності маргінальних шарів: безробітних, осіб без визначених занять і місця проживання, біженців, а також учасників злочинних угруповань. Руйнування звичних форм організації праці, побуту, а також культурних норм і цінностей обумовлює поява великого числа людей, що втратили колишній соціальний статус, а тому зневірених, що відмовилися від моральних принципів поводження.

Історичний розвиток російської держави консервувало в суспільстві військово-імперський, часом репресивний, характер соціальних зв'язків з надзвичайно слабко вираженими інститутами приватної власності, виборних представницьких органів, правового захисту соціальних груп і особистості. Разом з тим це не означає, що виділені стратификационные особливості здатні вироблятися у твердій формі на кожнім новому витку розвитку російського суспільства. Визначена частина їх безумовно продовжує залишатися життєздатної й у найближчому майбутньому буде відтворюватися. Однак динаміка стратифікації останніх десятиліть свідчить про те, що в нинішніх умовах маються підстави як для збереження державної власності і механізмів перерозподілу, так і для відновлення дрібної приватної власності, а також асоційованої (груповий) власності, для відродження ринкових відносин. На базі співвідношення соціальних сил, що змінилося, і високого освітнього рівня населення здатно також укоренитися плебесцитно-выборочные процедури формування державних і місцевих органів керування; є всі підстави сподіватися на підвищення ролі законодавчо правової системи соціального регулювання.

12. Поняття, сутність, основні характеристики соціального інституту

Соціальний інститут - це сукупність осіб і установ, постаченими визначеними матеріальними засобами і здійснюючу конкретну соціальну функцію.

Види соціальних інститутів.

Економіка, політика, культура, мораль, мистецтво, ідеологія, родина, наука, утворення і т.д.

Характерні риси соціальних інститутів.

1. стійка організована форма діяльності людей.

2. Кожен соціальний інститут зв'язаний різноманітними відносинами (прямими і непрямими, структурними і функціональні) з іншими соціальними інститутами, без яких нормально існувати не може.

3. Соціальні інститути упорядковують поводження людей.

4. Один раз виниклий соціальний інститут прагне себе розвивати і працювати на самого себе. З однієї сторони це сприяє до стабілізації, а з іншої до гальмування

5. Ситуація, коли соціальний інститут не справляється зі своєю функцією - називається дисфункцией

13. Політика й економіка як соціальні інститути

Сутність соціологічного підходу до вивчення соціальної системи складається в розгляді суспільства як єдиного цілого.

У вивченні окремих сфер громадського життя через призму цілого у всій складності і різноманітті соціальних процесів і взаємозв'язків.

Економіка вирішує 3 питання.

- що

- як

- і кому робити

Економічна соціологія з'явилася в 50 р. Один із творців економічної соціології був Н. Смелзер. Економічна соціологія виникла на перетинанні економіки і праці, причому в наслідку соціологія праці став розглядатися як складова частина економічної соціології.

Як об'єкт економічна соціологія, у вузькому змісті, розглядає економічну структуру, а у світі всю ту частину суспільства, що зв'язана з економікою.

Як предмет економічної соціології є і процеси, а також відносини між різними групами людей з урахуванням впливу політичних і національних культурних факторів.

Політичні інститути, тобто інститути, зв'язані з боротьбою за владу, її здійснення і розподіл. Для цих інститутів характерна нацеленность на виконання функції мобілізації можливостей, що забезпечують функціонування суспільства як цілісності: держава, армія, поліція, партія. До цих політичних інститутів примикають суспільні рухи, об'єднання, клуби. Тут як ніде поширені строго визначені институализированные форми діяльності: мітинги, демонстрації, вибори, передвиборні компанії.

14. Родина і шлюб як соціальні інститути суспільства

Родиною називається засноване на кревному спорідненні, шлюбі або усиновленні об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей; члени родини часто живуть в одному будинку.

Функції родини.

Репродуктивность

Господарсько-споживча

Виховна

Відбудовна

Соціологи й антропологи порівнюють сімейну структуру в різних суспільствах по 6 параметрам: формі родини, формі шлюбу, зразкові розподілу влади, виборові партнера, місця проживання, а також походженню і способові спадкування майна.

Форма родини.

Термін "споріднення" означає сукупність соціальних відносин, заснованих на деяких факторах. До них относ-ся біологічні зв'язки, шлюб і правові норми, правила, що стосуються усиновлення, піклування і т.п. У загальній системі родинні відносин існують 2 осн-х типи сімейної структури:

Нуклеарная родина складається з дорослих батьків і дітей, що від них залежать.

Розширена родина включає нуклеарную родину і багатьох родичів.

Форма шлюбу.

Шлюб між 1 чоловіком і декількома жінками називається полігінією; шлюб між 1 жінкою і декількома чоловіками одержав назву поліандрії.

Ще одною формою є груповий шлюб - між декількома чоловіками і декількома жінками.

Типи владних структур.

Больш-во сімейних систем, при яких розширені родини вважаються нормою є патріархальними. Цей термін позначає влада чоловіків над іншими членами родини. Такий тип влади вважається загальноприйнятим і часто узаконеним.

При матріархальній сімейній системі влада по праву належить дружині і матері. Такі системи зустрічаються рідко.

В останні роки відбувся перехід від патріархальної до эгалитарной сімейної системи. Це гл. образом обумовлено збільшенням числа працюючих жінок у багатьох индустриально-развитых країнах. При такій системі вплив і влада розподіляється між чоловіком і дружиною майже рівною мірою.

Предпочитает партнер.

Правила, що регулюють шлюби поза визначеними групами (наприклад, родин або кланів), є правилами екзогамії. Поряд з ними існують правила ендогамії, що пропонують висновок шлюбу усередині визначених груп.

Правило вибору місця проживання.

У США більшість молодятїв предпочитают неолокальное місце проживання - це значить, що вони живуть окремо від своїх батьків. У суспільствах, де нормою є патрилокальное місце проживання, молодь іде з родини і живе в родині чоловіка або поблизу від будинку його батьків. У суспільстві, де нормою є матрилокальное місце проживання, молодятї повинні жити з родителями нареченої або поблизу від них.

Родовід і спадкування майна.

Існує 3 типи систем визначення родовід і правил спадкування власності. Найбільш розповсюдженої є родовід по чоловічій лінії, де основні родинні зв'язки існують між батьком, сином і онуком. У деяких випадках споріднення визначається по жіночій лінії. У нашому общ-ві знайшла поширення сімейна система, заснована на двосторонньому родоводі.

14. Релігія як соціальний інститут

Із середини минулого століття в соціології і религиоведении складається і потім одержує великий розвиток самостійний напрямок за назвою "соціологія релігії". Дослідженню релігії як соціального інституту присвятили свої роботи Э. Дюркгейм, М. Вебер і інші відомі учені і суспільні діячі, у т.ч. і К. Маркс.

Відповідно до теорії Маркса релігія як соціальний феномен являє собою об'єктивний фактор, зовнішнім і примусовим образом воздействующий на людей подібно будь-якому іншому суспільному інститутові. Маркс заклав, таким чином, основу функціонального методу дослідження релігії. Релігія, відповідно до Маркса, обумовлюва більше суспільними відносинами, ніж зумовлюючий їхній фактор. Її суспільна функція полягає в інтерпретації, а не продукування існуючих відносин. Соціальна функція релігії - функція ідеологічна: вона або виправдує і тим самим узаконює існуючі порядки, або засуджує них, відмовляючи їм у праві на існування. Релігія може виконувати функцію інтеграції суспільства, але також може діяти і як дезинтегрирующий суспільство фактор, коли виникають конфлікти на релігійному ґрунті.

В другій половині XIX століття положення міняється. На першому плані в соціології релігії - новий напрямок, інтеграційне. Найбільш показова в цьому відношенні концепція Э. Дюркгейма, якого по праву вважають основоположником соціології релігії як наукової дисципліни. Релігію він розглядав як основу єдності суспільства, як фактор соціальної інтеграції.

Поряд з Дюркгеймом, основоположником соціології вважається німецький учений Макс Вебер. Він досліджував місце і значення релігії в суспільстві, що змінюється, вплив її на розвиток економіки, політики, родини. Вебер віддавав перевагу головним чином, світовим религиям і їхньому впливові на хід історії. Зокрема, робота "Протестантська етика і дух капіталізму", де він досліджує вплив християнства на історію Заходу, зробила його знаменитим. І ще одна важлива частина веберовской соціології релігії - вивчення типів релігійних організацій, що приводить до розгляду системи "церква-секта".

Роботи названих основоположників соціології релігії визначили всі її наступний розвиток, основні напрямки досліджень, проблематику, методологію. До кінця XIX - початкові XX в. соціологія релігії складається як самостійна дисципліна.

Релігія - це своєрідне поводження (культ), світогляд і світовідчування, заснований на вірі в надприродне, не доступне розумію людини.

Віра - це знання, що ґрунтується не на знаннях, не на емпіричних факторах.

Віра виникла 40 - 50 тисяч років тому і пройшла наступні етапи:

1. первісні релігії.

Тотемізм - віра в споріднення з якою-небудь твариною і явищем.

Фетишизм - віра в чудотворний предмет, що має чудотворні властивості.

Магія - це чаклунство, віра в можливість впливати визначеними діями на надприродну істоту.

Анімізм - віра в душі і парфумів.

2. політеїстичні релігії - багатобожжя.

3. Монотеїзм - єдинобожжя: буддизм (7 в. д.н.е.), християнство, іслам (наймолодша релігія).

Структурні елементи релігії:

1. релігійна свідомість.

- релігійна ідеологія

- релігійна психологія (віра, емоції, спілкування з приводу релігійної діяльності) соборність - єднання.

2. релігійна діяльність.

- культова (висвітлення, водохрещення, вінчання)

- внекультовая (недільні школи, видавнича діяльність, місіонерство).

3. релігійна організація

- церква (церковно і священна служителі, миряни)

секти - частина, що відкололася, від церкви з лідером.

15. Соціальна група як об'єкт соціологічного вивчення

В основі соц. груп лежать зв'язку типу взаємодії, тобто відбуваються обмін сполученими скоординованими діями (кількість членів 2 і більш - родина, студентська група, коло друзів). Можливий поділ груп по деяких ознаках, за допомогою яких члени груп відрізняють себе від інших. Малі групи - ті, де відбувається прямий контакт, тобто безпосередня взаємодія. Великі групи - чисельно більше, крім безпосередньо особистої взаємодії існує опосередкована солідарна взаємодія (класові спільності, територіальні спільності). Формальні групи - традиційно організовані (КПРФ). Неформальні - з нетрадиційними, некласичними вимогами (партія аматорів пива). Цільові групи - створюються для реалізації деяких цілей, є присутнім досить твердий поділ прав і обов'язків, контроль над виконанням задач.