Специфіка соціальної роботи з жінками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1.

1.1 Специфіка соціальних проблем жінок

1.2 Гендерні особливості соціальної суб'єктності

Розділ 2. Соціально-педагогічна діяльність з жінками

2.1 Соціальна робота з жінками в умовах сучасної України

2.2 Соціальна робота з жінками за кордоном

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Соціальна робота з жінками є важливим напрямком соціальної роботи, специфіка та особливості якого визначаються традиційною роллю жінки-матері, жінки-берегині, активної учасниці громадського і суспільного життя.

На сьогоднішній день проблема соціалізації жінок стає досить актуальною. Жінки відчувають на собі такі негативні явища з боку оточуючих, як жорстокість (зокрема, сімейна); мала оплата праці, внаслідок чого жінкам часто доводиться працювати на двох роботах; складність поєднання роботи та догляду за дітьми. Окремо слід відзначити турботи матерів, які виховують дітей-інвалідів.

Часто у жінок з'являється криза сім'ї, результатом якого можуть бути: почуття самотності і психічні захворювання, алко-та наркозалежність, бродяжництво та проституція. На складне становище жінок також впливає сучасна економічна обстановка в країні. Сьогодні жінки відчувають величезні труднощі під час входження в соціум, і їм потрібно комплексна соціальна допомога. Отже, вони стають об'єктом соціальної роботи і перебувають під пильною увагою соціальних служб. Все це обумовлює актуальність зробленого дослідження.

Об'єкт курсової роботи: жінки як соціальна спільність.

Предмет дослідження: особливості соціальної роботи з жінками.

Метою дослідження є: вивчення проблем та ознайомлення з соціально-педагогічною діяльністю з жінками.

Поставлена мета припускає вирішення наступних завдань:

· на базі вивчення наукової літератури здійснити теоретичний аналіз проблеми;

· виділити і охарактеризувати основні соціальні проблеми жінок;

· розглянути гендерні особливості соціальної суб'єктності;

· вивчити соціально-педагогічну діяльність з жінками.

Об'єм і структура роботи складається з вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури.

Розділ І.

1.1 Специфіка соціальних проблем жінок

Соціальні проблеми властиві різним категоріям населення і обумовлені їх віком, соціальним, майновим чи сімейним станом, станом здоров'я і т.д. Населення, з яким ведеться соціальна робота, поділяється на категорії за різними критеріями. Останнім часом все більша увага приділяється гендерному аспекту соціальних проблем, тобто аналізу соціальної ситуації клієнта соціальної служби, вишукування ресурсів і технологій надання допомоги клієнту в залежності від його приналежності до чоловічої або жіночої статі. Розуміння тендерної специфічності соціального стану, самопочуття і саморозвитку особистості в суспільстві певною мірою можна пояснити зміною становища жінок у суспільстві, розвитком демократичного, егалітарного світогляду. З таких позицій вивчення та вирішення соціальних проблем індивіда незалежно від його статі не виправдовують себе. Соціальна робота з чоловіками цілком заслуговує на те, щоб бути виділеною в окрему галузь, проте в силу ряду причин в цьому напрямку і в країні, і в усьому світі робляться лише перші кроки. У той же час соціальна робота з жінками визнається однією з найбільш важливих і масштабних сфер соціальної роботи в цілому.

Основна причина виділення жінок в особливу соціально-демографічну групу і специфічну категорію клієнтів соціальної роботи - виконання ними генеративної функції, тобто наявність у них здатності до дітородіння, що є біологічною передумовою цілого ряду культурних та соціальних наслідків. Ця здатність, з одного боку, з перших етапів існування людства забезпечувала продовження роду, але з іншого боку, представляла велику небезпеку для крихкої і нестійкою системи життєзабезпечення традиційних суспільств минулого, у яких видобуток засобів прожитку завжди була пов'язана з великими труднощами, а наявність кожного « зайвого рота »було загрожує загрозою недоїдання і голоду. Тому в патріархальних суспільствах склалася своєрідна фемінофобія - страх перед жінками і недоброзичливе ставлення до них. [1, с.193] Крім того, підпорядкована роль жінок в статеворольової поділі праці, неможливість для переважної більшості жінок самостійно забезпечувати себе і дітей засобами до існування сприяли укоріненню уявлень про їх неповноцінності, необхідності чільної ролі чоловіка, обмеження життєдіяльності жінок виключно сімейним колом, «природному біологічному призначення» жінки.

На жаль, всю відсталість і неправильність таких уявлень багато наших співвітчизників починають розуміти тільки в тому випадку, коли дають собі працю розповсюдити думку про «природному біологічному призначення» на чоловіків і з подивом усвідомлюють, що всі жізнеосуществленіе «сильної статі» в цьому контексті зводиться до достатньо короткочасного і найчастіше одиничного акту. Незважаючи на масштабні демократичні зміни, що відбулися в XX ст. і суттєво змінили як положення жінок, так і ставлення до них з боку суспільства, головна соціальна проблема жінок - поєднання сімейних та позасімейних, материнських і трудових обов'язків, зумовлене виконанням ними генеративної функції, - продовжує зберігати актуальність. Трудова зайнятість жінок - не помилка історичного розвитку нашої країни, як, на жаль, нерідко доводиться чути, і не каприз жінок, які не бажають виконувати сімейні обов'язки. Цей об'єктивний процес нерозривно пов'язаний з індустріалізацією, розвитком виробництва і в кінцевому рахунку є одним із критеріїв переходу від традиційного до модернізованому товариству. Індустріальна та постіндустріальна епохи, поява нових сфер зайнятості, які вимагають від працівників не наявності фізичної сили, а спритності, уважності, навченості, з одного боку, створили потребу в жіночій, порівняно дешевої, робочої сили і, з іншого боку, вперше надали жінкам можливість самостійно забезпечувати себе і своїх дітей засобами до існування, використовуючи соціально схвалювані способи. Жіноча внедомашняя зайнятість одержує все більше поширення і стає масовим явищем у міру переходу тієї чи іншої країни від традиційних способів ведення господарства до промислового виробництва та інституційним послуг. У країнах, що розвиваються частка жінок, які працюють поза домом, також швидко зростає - як правило, після декількох років перерви, викликаної народженням дитини, жінка знову повертається на роботу.

Часто суспільство, раніше не схвалюють роботу жінок поза домом, змінює своє ставлення до цього у зв'язку з великими соціальними потрясіннями: так, широка участь жінок у виробництві в західному суспільстві стало допустимим і звичним під час другої світової війни і продовжилося після її закінчення. На жаль, зворотним боком подібного об'єктивного і, безумовно, прогрессивного процесу стала «подвійна зайнятість», жінки - на роботі і вдома, бо у відповідності з традиційним поділом домашніх обов'язків жінка несе основне навантаження з ведення домашніх справ, догляду за домочадцями, вихованню дітей. Тільки в найбільш демократично розвинених суспільствах намічаються зміни подібної традиції на користь жінок.

Інтелектуалізація праці, поява нових високотехнологічних галузей промисловості, банківської та інформаційного сервісу, інших сфер діяльності призвели до появи високооплачуваних робочих місць, розрахованих на жінок, утвердженню стереотипу ділової жінки, яка домагається високого становища власною працею. Виник (поки в основному на Заході) феномен «бікарьерної сім'ї», в якій обоє здатні домогтися високих досягнень на життєвому шляху і ніхто не жертвує своїм успіхом заради іншого. На жаль, як показує досвід, подібний тип відносин характерний в першу чергу тільки для високоосвічених, інтелігентних і забезпечених сімейних пар. Поширеним став також варіант, коли чоловік, жертвуючи своєю кар'єрою, залишає роботу і сім'я переїжджає ближче до нового місця роботи дружини.Природно, ломка колишніх стереотипів чоловічого домінування в сім'ї та кар'єрі відбувається з великими труднощами. Змінюється ставлення до дітей і дітородіння - сфера, яка найбільш ревно охоронялася традиціями, релігією і психологічними стереотипами. Перш дітонародження здійснювалося на рівні «природної фертильності», тобто кожна сімейна пара повинна була виробляти на світ стільки дітей, «скільки Бог послав», скільки визначалося її біологічними та фізичними кондиціями. Запобігання вагітності або її штучне переривання засуджувалися і переслідувалися владою та релігією. Це виправдовувалося низкою соціальних умов, зокрема високим рівнем малюкової та дитячої смертності, знищенням як дитячого, так і дорослого населення під час війн, епідемій і періодичного голоду, а також тим, що наявність дітей в сім'ї було свого роду соціальною гарантією забезпечення батьків у старості.

Зниження загальної та дитячої смертності, розвиток охорони здоров'я, ліквідував основні причини масових епідемій, поява позасімейних форм соціального забезпечення, при яких турботу про людей похилого віку в тій чи іншій формі бере на себе суспільство, - все це призвело до зниження потреби в дітях, можливості переходу від природної фертильності до послідовного регулювання народжуваності. Змінюється прокреативную етика, тобто уявлення про те, що є благом або злом у сфері дітонародження: якщо раніше цінувалося кількість дітей, то тепер цінністю стає в першу чергу їх «якість», тобто здатність до соціального функціонування та розвитку, можливість досягнення ними життєвих успіхів. Високі вимоги пред'являються до освіти дітей, без якого їх повноцінну участь у житті суспільства неможливо. Причому соціально, а часто і юридично санкціонований мінімум освіти все більше підвищується: обов'язкова середня освіта не тільки зафіксовано в законодавстві всіх розвинених країн світу, але за рекомендацією ООН держави зобов'язані прагнути зробити його безкоштовним. Жіноча освіченість стає настільки ж обов'язковим атрибутом сучасного суспільства, як освіченість чоловіча, і навіть нерідко обганяє останню.

Поява нових сучасних засобів контрацепції і переривання вагітності робить контроль народжуваності не тільки більш безпечним і надійним, але і доступним на індивідуальному рівні. Повсюдно в розвинених країнах утвердилися уявлення про правомірність і бажаності планування сім'ї, необхідності свідомого і добровільного контролю жінки над своєю репродуктивною здатністю. Перший демографічний перехід (від природної фертильності до регулювання дітонародження) поступається місцем другому демографічному переходу - від сім'ї малодетной до сім'ї, переважно має одну дитину.

Висока вартість кваліфікованої жіночої праці змушує окремі фірми і цілі держави, що піклуються про ефективне використання цього соціально-трудового ресурсу, вдаватися до заходів, що полегшує жінкам суміщення сімейних і позасімейних обов'язків: організація державних і корпоративних дитячих садів, використання послуг спеціальних нянь, які утримуються за рахунок муніципальних бюджетів, надання неповного робочого дня, встановлення комп'ютерних терміналів на дому у працюючих жінок, які мають малолітніх дітей, і т.п. Поширення індивідуалістичних установок сучасного суспільства на сферу сімейних відносин і уявлень призводить, як уже згадувалося, до зміни сімейних орієнтації, допустимості (і навіть іноді перевагу) самотності, позасімейних існування як комфортабельного стилю життя. Існує ціла субкультура чоловіків і жінок, не обтяжують себе сім'єю, які живуть у спроектованих для них будинках з високим рівнем сервісу, приділяють багато часу і коштів розваг, туризму, хобі, вважаючи, що вдала кар'єра і свобода набагато важливіше, аніж сімейне життя; в деяких країнах їх частка становить 30% усього населення. У Росії всі загальні тенденції, характерні для сучасного рівня розвитку суспільства, знаходять своє відображення, але всякий раз зазнають деякі зміни, що пояснюється певною специфікою, особливостями історичного та культурного розвитку країни. Це стосується, в першу чергу, проблем зайнятості. За даними офіційної статистики, жінки складають 47% загальної чисельності зайнятих. Працюють 3/4 всіх працездатних жінок, що є досить високим показником. Найвищий рівень зайнятості (86%) відзначений серед жінок у віці від 30 до 49 років, жінки в більш молодому віці найчастіше зайняті виконанням сімейних обов'язків; народження дітей і догляд за ними нерідко змушує їх залишити роботу, жінки в більш старшому віці, під -перше, можуть заробити право на пільгову (за різними підставами) пенсію, а по-друге, іноді змушені залишати роботу через проблеми зі здоров'ям або необхідності надавати допомогу у вихованні онуків. Крім того, конкурентоспроможність жінок у такому віці на ринку праці мінімальна, пристосуватися до нових вимог їм досить важко, тому шанси знайти нову роботу замість втраченої дуже невеликі. Рівень освіченості працюючих жінок вища, ніж чоловіків. Серед усіх зайнятих, які мають вищу освіту, жінки складають 52,8%, що мають середню спеціальну освіту - 57,5%. Це обумовлено крім іншого наявністю «жіночого сектору» зайнятості в народному господарстві - сфери освіти, виховання, медичного і соціального обслуговування, культури. Висока залученість жінок в трудову сферу обумовлює серйозну загрозу безробіття для них.

Проте загальновідомо, що тільки третина жінок (і одна п'ята частина чоловіків) з числа тих, кого за методологією Міжнародної організації праці потрібно вважати безробітними, звертаються в нашій країні до допомоги служб зайнятості через їх украй низьку ефективність. Не реєструється службою зайнятості значна частина «первинних» безробітних, зайнятих пошуками робочого місця після закінчення загальноосвітньої школи, ПТУ, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, причому в основному це молоді жінки у віці до 30 років. Особливо вразливу категорію на ринку праці утворюють жінки, слабо захищені в соціальному плані: особи, які мають малолітніх дітей, дітей-інвалідів, одинокі матері, жінки, тільки що закінчили навчальні заклади і не мають досвіду роботи або, навпаки, перебувають у передпенсійному віці, дружини військовослужбовців, змушені часто змінювати місце проживання і які втратили кваліфікацію в силу подібної частої зміни роботи. Так, серед безробітних, які виховують неповнолітніх дітей, а також інвалідів з дитинства, налічується 78% жінок, серед безробітних одиноких батьків - 91% жінок, серед багатодітних безробітних - 77% жінок. Надзвичайно гострі проблеми жіночої зайнятості в депресивних регіонах, що характеризуються зупинкою містоутворюючих підприємств, у місцевостях, в яких питання зайнятості вирішувалися насамперед за рахунок підприємств, що використовують жіночу працю. Колапс соціальної сфери, що фінансується з місцевих і регіональних бюджетів, погіршує ці труднощі. Не виправдалися прогнози про скорочення у зв'язку з радикальними соціально-економічними реформами перш за все жінок, зайнятих на важких і шкідливих виробництвах. Безробіття носить досить виражений «інтелектуальний» характер, тому що близько половини зареєстрованих безробітних мають вищу та середню спеціальну освіту. Можна говорити про процес загальної деінтелектуалізації жіночої праці, так як ринок зайнятості пропонує жінкам вакансії в основному у сфері обслуговування, що передбачають виконання допоміжних операцій, а сфера прийняття рішень будь-якого рівня все більш вважається прерогативою чоловіків. Зниження соціального статусу і рівня життя жінок приводять до погіршення їх здоров'я, в тому числі вагітних жінок і годуючих матерів, до несприятливих наслідків для здоров'я дітей. Загальна нестабільність і невпевненість у завтрашньому дні негативно позначаються на моральному і психосоматическом стані наших співвітчизниць.

Розпад систем соціального життєзабезпечення - охорони здоров'я, освіти, культурного розвитку, дитячого відпочинку і т.д. - Блокує можливості більшості жінок забезпечити успішний соціальний старт своїм дітям, перетворюючи їх з раннього дитинства в громадян другого сорту. У зв'язку із зростанням офіційної та незареєстрованої безробіття, застоєм і занепадом у народному господарстві першими жертвами звільнень стають жінки, так якправо на декретну відпустку і на пільги, гарантовані жінці законодавством, потенційно робить їх менш вигідними працівниками. Крім того, основна сфера жіночої зайнятості згортається в силу економічних причин. Проголошення рівності чоловіків і жінок у міжнародних документах, підписаних Російською Федерацією, у Конституції Російської Федерації все більше розходиться з дійсністю, так як в умовах зростаючої соціальної напруженості робиться спроба вирішити болючі соціальні проблеми за рахунок більш слабких у соціальному відношенні шарів - дітей і жінокю Жінок звільняють під приводом "повернення в сім'ю», звільнення називають «вивільненням» з роботи; сферою жіночої зайнятості стають переважно другорядні, підсобні види праці; все ширше і відвертіше поширюється сексплуатація, тобто експлуатація, використання жінок у ролі товару. Таким чином, тривалий соціально-економічний та морально-психологічний криза веде до наростання прикордонних і психопатичних реакцій і станів, жорстокості та агресивності по відношенню до слабших, що знаходить відображення у збільшенні масштабів внутрісімейного насильства, брутальних злочинів проти жінок і дітей.

1.2 Гендерні особливості соціальної суб'єктності

Сьогодні ми живемо в часи швидких змін. Звісно ж змінюються і взаємовідносини між чоловіками та жінками в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Утвердження гендерної рівності -- важливий напрямок в Україні за останні роки. Це питання проходить крізь всі проблеми сьогодення і є актуальним в житті кожного з нас. На суспільному рівні декларовані права та можливості особистості, незалежно від статі, реально не дотримуються, упереджене ставлення й гендерна дискримінація продовжують відтворюватися, жінки та чоловіки як соціальні спільноти загалом мають неоднаковий доступ до соціальних статусів, ресурсів, привілеїв, престижу, влади. Інтеграція української держави у світове співтовариство вимагає переосмислення місця і ролі жінок у суспільстві, їх рівноправну участь у всіх сферах життєдіяльності, і, зокрема, в політиці і державотворенні. Однак, сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві, змісті суть тендерних стереотипів, поширених серед населення, офіційна тендерна політика дають підстави вважати, що станеться це не скоро. Підґрунтям для такого висновку є стан тендерних відносин в економічній, соціальній, правовій та політичній сферах українського суспільства, а також стан громадської свідомості, де досі успішно відтворюється низка глибоко вкорінених тендерних стереотипів.

Соціальна дискримінація означає обмеження або втрату прав за тендерною ознакою у всіх сферах життя: трудовій, соціально-економічній політичній, духовній, побутовій. Соціальна дискримінація призводить до зниження соціального статусу і є однією з форм насилля над особистістю.

Витоки соціальної дискримінації потрібно шукати ще в стародавні часи. Вже тоді вчені та політики прикривали нерівноправне положення жінки в суспільстві дискусіями про те, чи є жінка людиною і чи має вона душу. Погляд на жінку як неповноцінну істоту знайшов своє відображення в теологічних і філософських працях стародавнього світу. Так, наприклад, Сократ говорив: "Три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що тигрек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка" [8, с. 30].

Реальним поштовхом для активізації державної політики щодо підвищення статусу жінки в суспільстві була 4 всесвітня конференція ООН з проблем жінок (1995), яка проходила в Пекіні. Уряди країн учасниць взяли на себе зобов'язання щодо впровадження затвердженої на конференції Пекінської декларації. В ній проголошувалось:

1) в державах повинна дотримуватись рівність прав жінок і чоловіків у всіх сферах життя;

2) жінки повинні розглядатися не лише як об'єкти, але й суб'єкти змін;

3) кожне суспільство повинне використовувати модель розвитку з врахуванням тендерного фактору - розширенням вибору для жінок і чоловіків на рівній основі.

Положення про рівність статей прямо чи концептуально зафіксовані в окремих статтях Конституції України в розділах, які визначають організацію, здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Принцип рівноправності є підгрунттям всіх статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-економічні й інші права людини. Однак закріплення рівності в правах не розв'язує проблеми реальної рівності. Досвід радянської держави показує, що отримання жінками однакових з чоловіками прав не ліквідувало всіх видів дискримінації щодо жінок. Крім закріплених рівних прав, необхідно надати представникам обох статей рівні можливості для їх реалізації [17, с. 316-317].

Кожна держава, орієнтована на утвердження себе як демократичної, соціальної та правової, для забезпечення рівних прав і можливостей виробляє тендерну політику. Державна гендерна політика -- це діяльність державних інституцій, спрямована на здійснення та гарантування рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури в суспільстві. Оскільки реальне становище жінок суттєво відрізняється від становища чоловіків, то особливий наголос у структурі гендерних стратегій та їх реалізації ставиться завжди на політиці щодо поліпшення становища жінок. Водночас така справедливість не унеможливлює, а, навпаки, передбачає в структурі гендерної політики оновлення становища чоловіків стосовно формування гендерно-якісних, адекватних потребам сучасності світогляду, поведінки, громадських та державних форм діяльності, долання неадекватності сприймання ними сучасних перетворень, насамперед у сфері тендеру.

Основними елементами державної гендерної політики є:

* політика щодо жінок, забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками шляхом гарантування можливостей для їх рівноправного розвитку як соціально-демографічної групи;

* політика щодо чоловіків, формування у них гендерної свідомості, культури гендерної поведінки, орієнтації на паритетність відносин з жінкою;

* державно-правове регулювання гендерних відносин;

* сприяння розвиткові гендерної демократії та гендерної культури в суспільстві [17, с. 232].

Оскільки в системі відносин статей найдискримінованішими в суспільстві є жінки, то в структурі державної гендерної політики цій статі приділяється особлива увага. Державна політика щодо жінок -- складова соціальної політики, спрямована на подолання гендерної нерівності в становищі жінок для забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками через гарантування можливостей їх рівноправного розвитку.

Однією з перешкод розвитку політичної участі жінок в органах влади залишається стійкий стереотип, який характерний як для чоловіків, так і для жінок, що політика і державне управління -- це сфера чоловічої діяльності. Згідно з даними соціологічних опитувань так вважають майже 70% громадян України. Не дивлячись на це, за останні роки жінки наполегливо намагаються увійти у велику політику та закріпитися на різних політичних рівнях. На перших українських виборах депутатів до Верховної Ради було обрано лише 11 жінок. Але з року в рік участь жінок в політичному, громадському житті України постійно зростає. Сьогодні у Верховній Раді України засідає 36 жінок, що складає 8% від загальної кількості депутатів. Отже, сучасний парламент тендерно розбалансований.

Але не зважаючи на те, що активність жінок в політичному житті України зростає, їх роль та участь у законодавчому процесі ще дуже слабка. Адже невелика кількість жінок в парламенті України не може достатньою мірою професійно впливати на процес вироблення та прийняття законів.

На місцевому рівні ситуація більш оптимістична. Статистичні дані свідчать, що чим нижчий рівень органів місцевого самоврядування, тим вони доступніші для жінок.

Загалом сходження по соціальній драбині для жінок є справою складною. Ділова жінка повинна постійно доводити собі та іншим, що займається саме своєю справою. Причиною близько 1/3 нервових зривів жінки-лідера є поєднання ролей керівника на роботі та виконавця в дома. Особливо важко молодим жінкам. їм постійно доводиться робити вибір між розумом та почуттями, тобто якщо жінка вибирає кар'єру, то перед нею закономірно постає питання "А як же сім'я?" Адже в нас побутує думка, що якщо жінка -- успішний керівник, значить, вона, неодмінно є нещасливою в особистому житті. Але звичайно це більш соціальний міф ніж реальність. Думка про те, що кар'єрне зростання і сімейне щастя не сумісні, не має під собою логічного обґрунтування. Оскільки сімейне щастя і кар'єра -- це різні форми реалізації особистісного потенціалу людини, які в повній мірі можуть примирятись один з одним. Однак, жінки все ж таки залишаються поки що заручниками даного стереотипу суспільної свідомості.

Західні дослідники вважають, що основною перешкодою у діловій кар'єрі для жінок, є невміння дівчат, а потім і жінок ладити між собою, грати в команді, проявляти терпіння до недоліків та вад інших людей. Ще одним недоліком є консерватизм, схильність звертати увагу на дрібниці та емоції, а не на широке поле проблеми. І нарешті, жінка-лідер досить часто демонстративно ігнорує і навіть протистоїть можливому співробітництву з чоловіками, підсвідомо оберігаючи свою "територію" від суперника іншої статі [14, с. 34].

Разом з тим, жінка має й переваги, реалізувавши які вона може стати хорошим керівником. Жінка-лідер володіє гнучким соціальним інтелектом, вона тонше відчуває нюанси взаємовідносин, в тому числі і відносин до себе. Жінки вміють добре оцінювати і прогнозувати поведінку інших людей. Вона володіє більшою контактністю і практичністю мислення. Якщо чоловік схильний будувати стратегічні плани, враховувати довгострокову перспективу, то жінка надає перевагу конкретному гарантованому результату, "тут і зараз". Жінки краще ніж чоловіки контролюють свої та чужі помилки; вони, як правило краще формулюють свої думки і виражають ідеї. Крім того, помічено, що жінка менше, ніж чоловік, реагує на залицяння та сексуальні домагання у ділових відносинах -- вона чітко розмежовує роботу і розваги.

Під впливом трансформаційних процесів, які відбуваються сьогодні в країні, змінюється традиційний тип жінки-лідера. Сьогодні це яскрава особистість: вона жіночна, не жорстока, інтелектуально та фізично є активною, самостійна у рішеннях, прекрасно відчуває настрій інших. Вона готова ризикувати, цілеспрямована, впевнена в собі, адекватно реагує на критику, зауваження та образи. Вміє оперативно переключатися з однієї соціальної ролі (керівник, ділова жінка) на іншу (дочка, мати, дружина), впевнена в розумінні, підтримці та допомоги з боку чоловіка та дітей.

Щодо мотивації трудової діяльності, то найбільш вагомим з діяльності ділових жінок є матеріальний мотив, який має психологічний відтінок: їм подобається самим забезпечувати, влаштовувати своє життя і залишатись незалежними. На другому місці мотив морально-етичного плану: жінки працюють тому, що завдяки роботі відчувають себе потрібними для суспільства і не уявляють своє життя без роботи. На третьому місці -- мотиви, які можна назвати "компенсаторськими": завдяки роботі жінки не відчувають себе одинокими, на роботі вони забувають про домашні та особисті проблеми.

Жінки пізно починають робити кар'єру. Досить часто лише після десяти років професійної діяльності вони насмілюються зайняти більш високе становище. Більшість жінок досить пасивні. Замість того, щоб здійснювати самостійні спроби, вони дозволяють подіям йти послідовно. Жінки-керівники зазначають, що визначальним фактором професійного успіху є їх самореалізація. В результаті вони перестають цікавиться більш істотними речами у своєму оточенні, наприклад, такими як неформальна система відносин.

Виходячи з сказаного, можна зробити висновок, що чоловіки більш схильні до соціальних порівнянь та орієнтовані на успіх, в той час як жінки більш зацікавлені в особистісному самовдосконаленні .

Ще одна типова різниця між чоловіками та жінками належить до поняття "особистісна стратегія". Чоловіки визначають її як досягнення поставленої мети. Коли перед ними стоїть нове завдання, вони постійно задаються питанням: "Що мені це дасть в майбутньому?" Цей розрахунок на перспективу відсутній у роздумах жінок. Вони думають лише про те, як можна краще вирішити проблему наданий момент, не враховуючи як ця проблема дасть про себе знати в майбутньому. Жінки часто зазначають, що робота дозволяє їм проявляти творчість, ініціативу, викликає поважне відношення зі сторони знайомих, друзів і близьких.

Рівноправне положення жінок в суспільстві істотно змінює традиційні уявлення про такі риси, як жіночність та мужність. Жінці-лідеру тепер більше притаманні моделі поведінки, які раніше закріплялись за чоловіками, наприклад: незалежність, здатність приймати самостійні рішення і відстоювати свою думку. Сучасний образ життя вимагає поєднання різних стилів керівництва. Сучасну жінку-лідера відрізняє, передусім, глибоке усвідомлення необхідності рівних прав з чоловіками і здатність до участі у всіх сферах суспільства. Іншою важливою рисою є визнання необхідності поєднання різних соціальних ролей -- лише активної учасниці трудового і суспільного життя, але й господині дому, матері. Жінки вибирають різні варіанти поєднання цих ролей. Конкретний вибір життєвого шляху жінка робить сама відповідно зі своїми особистісними якостями, смаками, вподобаннями, обставинами життя, проте можливість такого вибору залежить від того, яку економічну і моральну підтримку нададуть їй держава і суспільство на кожному з обраних нею шляхів.

Аналіз даних опитувань 175 жінок-депутатів та державних службовців різного рівня дає можливість визначити основні перешкоди для жінок на державній службі [13, с. 87]. Зокрема, до основних перешкод жінки віднесли: матеріально-фінансові труднощі; брак часу; поєднання домашніх і службових обов'язків; існування офіційних та "справжніх" правил просування по службі; вплив традиційного оточення на робочому місці; завищені вимоги та прискіпливе ставлення до жінки-керівника; закомплексованість та відсутність впевненості у собі; складні міжособистісні стосунки з керівництвом (відсутність підтримки, розуміння). Найбільш суттєвими з них є: вплив традиційного оточення на робочому місці; подвійне або потрійне навантаження; суто професійні проблеми.

Дискримінація жінок у сфері праці та зайнятості має свої наслідки. Класифікацію наслідків соціальної дискримінації можна виділити за певними критеріями:

1) за часом виникнення: наслідки віддаленні і безпосередні. До віддалених належать: погіршення положення жінки в суспільстві, зниження її соціального статусу; суїцидність; "вимивання" жінок із сфери управління і владних інститутів; повільний розвиток жіночого підприємництва. Безпосередні наслідки: приниження гідності жінки; психологічні стреси; посилення економічної залежності від чоловіка; обмеження самореалізації; міграції жіночої робочої сили.

2) за сферами прояву: дискримінація виробнича та побутова.

3) за зв'язками з соціальними цілями: прямі та побічні, негативні та позитивні наслідки. Щодо позитивних можна відзначити створення жіночих рухів, неурядових організацій по боротьбі з дискримінацією та насиллям, створення центрів допомоги жінкам. Вивчаючи матеріал, який було отримано в ході опитування, експерти дійшли висновку, що жінкам дозволяє впоратися з цими проблемами, як правило, особистий оптимізм, належний освітній та професійний рівень, а також підтримка членів сім'ї, друзів.

Які зміни відбуваються в жінці, в епоху кардинальних перетворень соціуму? Жінка перестала жалітися, вона стала задавати питання, разом з тим вона визнає за собою право бути слабкою.

Таким чином, українській жінці сьогодні живеться досить нелегко, на її плечах лежить тягар економічних, соціальних та інших проблем. Жінці, жінці-матері, в першу чергу, потрібна серйозна, всебічна підтримка зі сторони держави і суспільних організацій. Інтереси жінок повинні активно лобіюватися на рівні представницьких, виконавчих, судових органів державної влади, в ЗМІ, в сфері освіти та виховання.

Розділ 2. Соціально-педагогічна діяльність з жінками

2.1 Соціальна робота з жінками в умовах сучасної України

Статус жінок акумулює в собі особливості соціально-політичного устрою країни, рівень її економіки, культури, управління, правових норм, він чутливо реагує на глибинні зміни в усіх сферах, у суспільній свідомості, ціннісних орієнтаціях.

Як і в усі епохи, нині повсюдно ведуться суперечки про роль жінки в суспільстві, її соціальне становище і покликання.

Основною причиною виділення жінок в особливу соціально-демографічну групу і специфічну категорію клієнтів соціаль­ної роботи є виконання ними генеративної функції, тобто на­явність у них здатності до дітонародження, що є біологічною передумовою цілого переліку культурних і соціальних наслідків [4, с.100].

Історичне минуле України є показовим прикладом помірно патріархального зображення життя суспільства. Принцип нерівності за статтю міцно укорінився в моралі і звичаях суспільного життя. Обов'язки жінки зводилися практично до виховання дітей і підтримки порядку і чистоти в будинку.

В історичній ретроспективі норми стосунків між чоловіком та жінкою виходять з постулатів православ'я і визначають головуючу позицію чоловіка. Трансформація соціально-політичного життя в роки радянської влади лише номінально регламентує надання жінці рівних прав з чоловіком у всіх сферах. Психологічний статус жінки в цей час набуває певних властивостей: відсутність почуття відповідальності за себе, своє життя та свій життєвий простір, невибагливість, страх як головний регулятор поведінки, відсутність поваги до приватного життя. Така ситуація значною мірою опосередковується тим, що гендерні норми поведінки людини постійно підтримуються соціальними очікуваннями оточуючих [2, с.150]. Існує гендерний соціальний контроль, який проявляється у формальному та неформальному схваленні та винагороді "правильної" поведінки й у покаранні ганьбою, соціальною ізоляцією та презирством поведінки, яка не відповідає моделям "чоловічої" або "жіночої" ролі.

Зрозуміло, що такий підхід не сприяє реалізації особистісного потенціалу людини, веде до гендерної дискримінації - порушення прав людини за статевою ознакою. Особливо страждають права жінки, тому що не реалізується право її вільного вибору: ким бути, як будувати своє життя. Суспільством нав'язується думка про ідеальний образ жінки в сім'ї, її поведінку, змушуючи жінку пристосовуватися до родинного життя шляхом пригнічення свого "я". Суспільна думка з великими труднощами долає упередження, що жінка може бути щаслива тільки реалізувавши себе як мати, що вона не може бути добрим керівником, політиком.

Однією з характерних ознак розвитку світового співто­вариства в останні десятиліття є посилення уваги до жіночих проблем [5]. Про це, зокрема, свідчать визнання прав жінок як винятково важливої складової частини прав людини, розробка та прийняття Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм диск­римінації жінок (1979), проголошення ООН Міжнародного року жінки (1975), Десятиліття жінки (1976-1985), проведення міжнародних та всесвітніх конференцій, присвячених розгля­ду питань становища жінок у суспільстві, підтримується прогресивний спосіб розв'язання проблем поєднання материнства і зайнятості в суспільному виробництві, сімейних обов'язків і участі в громадському житті.

Одним із дійових інструментів реалізації такого підходу до розв'язання актуальних проблем українського жіноцтва є соціальна робота [5, с.464]. Здійснювані в процесі соціальної роботи систематичні, різноманітні заходи спрямовані на те, щоб полегшити адаптацію (пристосування) особи до суспільних норм, допомогти їй розвинути, реалізувати і реабілітувати життєві сили, забезпечити гідне існування і самоутвердження [4, с.100].

В останні роки у Волинській області відбулися кардинальні зміни у формах вираження громадських ініціатив, протестів, позицій соціальних груп з питань активізації населення та науково-практичної допомоги. У регіоні діють державні та громадські організації, що займаються проблемами жінок (Центр соціально-психологічної допомоги, відділення Української асоціації «Планування сім'ї», громадське об'єднання «Волинські перспективи», центр практичної психології сім'ї «Любисток», організація «Жінки за майбутнє», Родинний дім, волонтерська група «Амазонки», Координаційна рада обласних жіночих організацій, обласна філія міжнародної організації «Жіноча громада») [3].

Методика соціальної роботи з жінками в специфічних умовах нашого суспільства і регіону одночасно формується, оновлюється, коригується, вдосконалюється, проходить нелегке становлення і суворе випробування самим життям. Координація зусиль державних та громадських об'єднань є успішною для ресоціалізації, реадаптації, рестабілізації тих жінок, які потребують термінової допомоги для реалізації своїх прав, здібностей і призначення. Однак, незважаючи на певні досягнення, жінки й сьогодні залишаються незахищеними, їхнє життя сповнене багатьох проблем.

2.2 Соціальна робота з жінками за кордоном

З метою аналізу зарубіжного досвіду соціальної роботи з жінками звернемося до вивчення діяльності соціальних організацій Швеції. Шведське сучасне суспільство користується сьогодні підвищеною увагою не тільки в нашій країні, а й практично у всіх регіонах світу. Не в останню чергу ця обставина визначається шведським досвідом організації соціального захисту населення, створення ефективно розвивається соціальної системи, що створює гарні можливості для різнобічного розвитку людини в умовах змішаної економіки, де домінує приватне підприємництво.

Однією з найбільш примітних рис всієї системи організації соціального захисту населення в Швеції є підвищена увага до кризових конфліктних ситуацій у його житті. При цьому охоплюються всі сфери життєдіяльності людей - від виробничо-трудової активності для інтимних відносин, всі етапи їхнього життя, від дитинства до глибокої старості. Ця особливість захищеності особистості забезпечується, з одного боку спеціальними установами, з іншого - підвищеною увагою до цієї проблеми у звичайних, "нормальних" установах соціального захисту [2; c. 52].

Базується такий підхід до забезпечення соціальної захищеності, крім особливої ??податкової системи і розвиненого самоврядування на місцях (про що мова попереду) на розвиненому соціальному мисленні управлінського активу і масовості, мабуть, загальні визнання самоцінності суверенності прав кожної людини їх пріоритетності незалежно від його віку, стану, здібностей, національності, здоров'я. Судячи з усього, цінність людського життя, турбота про її захищеності, при всіх проблемах, стало в Швеції не просто ідеологічної декларацією, а й має глибокі соціальні форми, міцну духовну основу, солідний соціально-економічний фундамент.

Перш за все, показові в цьому плані, установи, які спеціально, професійно допомагають людям у кризових ситуаціях. Розглянемо роботу Жіночого кризового центру в місті Гетеборзі. Він являє собою житловий комплекс з декількох квартир і підсобних приміщень, що обслуговується персоналом в 13 чоловік. Тут цілодобово діє телефон довіри. Перше, що звертає на себе увагу в цьому центрі, його відносна відокремленого, статтю засекречене існування, відсутність вільного доступу в приміщення. Це підкреслює Аннет Олефссон, керівник жіночого кризового центру, неодмінна умова нашої роботи, бо жінка (одна, або з дітьми) повинна себе почувати в безпеці. Контакт з чоловіком, партнером - кривдником в стінах центру виключений. Зустріч можлива після закінчення певного часу тільки за межами цієї установи, що, крім усього іншого, оберігає його пацієнтів від додаткових психічних травм. Відвідувачі-пацієнти Центру можуть жити тут до чотирьох місяців. За цей період персонал (психологи, соціологи, юрист, економка, соціальні працівники) зазвичай знімають у них стресовий стан, примушують самостійно об'єктивно оцінити причини і характер кризи у відносинах з чоловіком, рідним або близьким, обрати оптимальний шлях виходу із ситуації, докладно подумати про своє життя і її перспективи.

У Гетеборзі існує три Жіночих кризових центру, що знаходяться на бюджеті міських комун (районів) і один приватний. В середньому, річний бюджет таких центрів становить приблизно три млн. крон. Основна частина витрат (до 90%) пов'язані з оплатою оренди приміщень та виплатою зарплати співробітникам (зарплата тут коливається від 12 до 16 000 крон на місяць, що близько до рівня середньої заробітної плати, яка існує сьогодні в країні) [2; c. 54].

Перебуваючи в Центрі, жінка може продовжити працювати. Організувати побут їй допоможуть співробітники і пацієнти.

Існують і консультативна форми діяльності жіночого кризового Центру, а також денний варіант організації його робіт. Звернулася сюди по допомогу можуть отримувати не тільки кваліфіковані консультації, але і якийсь час днем ??(кілька днів) побути тут, відпочити, вийти зі стресового стану, що, зрозуміло, в соціальному плані помітно знижує напруженість у відносинах між людьми, підвищує їх життєві потенції, нормалізує соціальні зв'язки.

Що може дати сил для боротьби за життя більше тим, хто хворий, слабкий, переживає кризу? Що може бути гуманніше, моральніше, духовно здоровішим, ніж відчуття реальності, що ти живеш у суспільстві, де життя людини - найвища цінність і суспільство готове зробити все для її збереження? Що може бути розумніше готувати на державній основі подвижників, соціальних працівників, які захищають професійно-соціальні, в цілому життєві інтереси людей?

З метою аналізу вітчизняного досвіду соціальної роботи з жінками, розглянемо загальні принципи діяльності центрів соціальної допомоги жінкам. У нашій країні визначено групи жінок, які потребують екстреної соціальної та психологічної допомоги:

- Жінки, які зазнали фізичного насильства;

- Жінки, які втратили рідних і близьких;

- Жінки, які мають дітей-інвалідів;

- Жінки, з обмеженими можливостями;

- Жінки, з обмеженими можливостями;

- Самотні матері з неповнолітніми дітьми;

- Вагітні жінки, в тому числі неповнолітні;

- Самотні жінки з неповних сімей;

- Знаходяться в предразводной і послеразводной ситуації;

- Перебувають у конфлікті з сім'єю;

- Самостійно проживають випускниці дитячих будинків та шкіл-інтернатів;

- Дівчатка-підлітки, які опинилися у важкій ситуації [6; c. 134].

Метою створення центрів соціальної допомоги жінкам в нашій країні, насамперед, є надання психологічної та юридичної допомоги жінкам, що потрапили в критичну ситуацію. Як правило, в таких центрах визначені основні структурні підрозділи:

- Відділення термінової соціальної допомоги, яка здійснює такі функції, як реєстрація і первинна діагностика стану жінки;

- Відділення соціальної реабілітації, яке займається розробкою індивідуальних і групових програм реабілітації жінок;

- Відділення з розвитку соціального партнерства, яке організовує співпрацю з жіночими неурядовими організаціями, з громадянами, фондами, підприємствами, установами, готовими надати підтримку і допомогу жінкам.

Причини звернень самі різні, в тому числі:

- Важкі стресові стани, що виникли у зв'язку з жорстоким поводженням в родині;

- Порушення у сфері взаєморозуміння, міжособистісних відносин з оточуючими людьми;

- Необхідність в наданні допомоги в усуненні дестабілізуючих моментів у внутрішньому світі жінки [6; c. 136].

У центрах соціальної допомоги жінкам надається кваліфікована психологічна підтримка. Мета підтримки полягає в тому, щоб активізувати властиві їй способи подолання кризи і ввести в дію великий набір стратегій подолання. Такий підхід відповідає відношенню до жінки, як до активної особистості, яка відповідає за себе. Таким чином, допомога передбачає вирішення їх проблем не за них, а разом з ними, що призводить до ефективної самостійності.

Жінка під час кризової ситуації втрачає об'єктивну здатність думати над проблемою, приймати рішення, концентрувати уваги над завданням, з якою вона зіштовхнулася. Жінці, яка перебуває в стані кризи, набагато важче сформулювати думки і судження. Перед центрами соціальної допомоги жінкам стоїть завдання виведення жінки з депресивного стану, надання допомоги в стані відбувається і надання допомоги в знаходженні найкращого виходу із ситуації.

Форми надання допомоги, необхідні жінці в кризі і після нього полягають:

- В елементарній підтримці;

- В отриманні та використанні інформації та рад;

- В дружньому спілкуванні;

- В практичній допомозі.

Жінка, що отримала допомогу в центрі, набуває навиків подолання кризової ситуації:

- Вміння справлятися з почуттями;

- Вміння справлятися з проблемами;

- Набувати здатність до пошуку інформації про проблему;

- Зміна в образі жінки;

- Відновлення впевненості в собі [11; c. 85].

Крім психологічної допомоги в центрах соціальної допомоги жінкам виявляється і юридична допомога. В деяких випадках прийом юриста ведеться спільно з психологом, так як жінки деколи потребують психологічної коригуванню для підтримки емоційної стабільності. Кожне звернення розглядається індивідуально.

Іноді в рамках діяльності центрів соціальної допомоги жінкам, працюють різні клуби (наприклад, клуб багатодітних матерів, клуб майбутніх мам, клуб для літніх жінок, служба знайомств і т.п.)

Фахівці центрів соціальної допомоги жінкам зазвичай працюють у тісному контакті з органами охорони здоров'я, закладами культури, освіти, службами зайнятості населення.

соціальний педагогічний гендерний жінка

Список використаних джерел

1. Социальная работа в Украине / под ред. И.Д.Зверевой.-К-2004- 193 с.

2. Клименкова Т. Насилие как основа культуры патриархального типа: гендерный подход к проблеме // Права женщин в России.- М., 2001.-150 с.

3. Посилення регіональних соціальних служб. Програма технічної допомоги Європейського Союзу ТАСІС в Україні. Звіт з реалізації проекту. - 2006.

4. Проблеми розвитку демократії та забезпечення рівних прав для жінок і чоловіків в Україні трансформаційного періоду. Тези конференції. К.:АТ «Столиця». 1998. - 100 с.

5. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 464 с.

6. http://www.unn.com.ua/ua/interview/529166-genderna-nerivnist-%E2%80%93-problema,-scho-stosuetsya-cholovikiv-tak-samo-yak-i-geinok-%E2%80%93-k.vezeleva/?print

7. Абетка прав працюючих жінок та гендерної рівності / МОП/ В. Литвин, Л. Костриця, С. Литвин (пер. з англ.). - Женева: МБП, 2000.

8. Тендерний підхід: історія, культура, суспільство / ред. Л. Гентош. -- Львів: ВНТЛ-Класика, 2003.

9. Тендерний паритет в умовах розбудови сучасного українського суспільства. - К.: Столиця, 2002.

10. Тендер і державна політика / Упоряд. П. Рекнін, - К.: Основи, 2004.

11. Тендерний розвиток у суспільстві: Конспект лекцій/Відп. ред. К. Левківський. - К.: Фоліант, 2005.

12. Горностай П. Ресурсы женственности и мужественности / / Журнал практического психолога. -- 2003. -- № 6.

13. Іващенко О. Участь жінок у суспільно-політичній сфері України //Перспективи паритетної демократії у політично-правовому полі України: 36. наукових статей. -- Харків, 1997.

14. Здравомыслова Е., Темкина А. Социальное конструирование тендера // Социологический журнал. -- 1999. -- № 6.

15. Лавриненко Н. Женщина: самореализация в семье и обществе (Гендерный аспект). - К.: ВИПОЛ, 1999.

16. Мельник Т. Жінки та чоловіки в політичних партіях України // Тендерний аналіз українського суспільства. -- К., 1999

17. Основи теорії гендеру: Навчальний посібник - К., "К.І.С.", 2004.

18. Анісімова С. Жінки, вперед. М., 2001.

19. Бабаєва Л.В. Жінки в умовах соціального перелому: робота, політика, повсякденне життя. - М.: Московський громадський науковий фонд, 1997.

20. Вісник психосоціальної та корекційно-реабілітаційної роботи. 1 / 2005.

21. Єлізаров В.В. Демографічні та соціально-економічні чинники сімейної політики в умовах переходу до ринку / / Сім'я в Росії, 1994, № 1.

22. Жінка в сучасному світі. М., 1998. Збірник статей.

23. Жінки і розвиток: права, реальність, перспективи. Матеріали Всеросійської Конференції зі становища жінок і чоловіків .- М., 1999.

24. Зборівський Г.Є. Загальна соціологія: Підручник. 3-тє вид., Испр. і доп. - М.: Гардаріки, 2004 .- 592 с.

25. Зуйкова Є.М., Ерусланова Р.І. Фемінологія та гендерна політика: Підручник - М.: Видавничо-торгова корпорація «Дашков і К», 2007. - 300 с.

26. Мацковская М.С. Російська сім'я в світі, що змінюється / / Сім'я в Росії, 1995, № 3-4.

27. Мельникова Т.А. Жіночий рух в Росії та політичних процесах сучасного суспільства - М., 1999.

28. Основи соціальної роботи: Підручник / Відп. ред. П.Д. Павленок .- 2-е вид., Испр. і доп .- М.: ИНФРА-М, 2003. - 395 с.

Размещено на Allbest.ru