Становлення та розвиток соціології праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Донауковий етап зародження соціології праці

Початок наукового етапу розвитку соціології

Виникнення соціології праці

Сучасний етап розвитку соціології праці

Вступ

Соціальні зміни в усіх сферах життєдіяльності, спричинені демократизацією і переходом до ринкової економіки посттоталітарних суспільств, зумовили підвищення попиту на соціологічні знання, актуалізували розвиток соціологічної науки.

Масштаби перетворень у сфері праці вимагають пильної уваги галузевої соціологічної теорії -- соціології праці -- не тільки до підготовки професійних соціологів, а й до навчання соціологічних методів виміру та аналізу соціально-трудових процесів усіх фахівців, пов'язаних з управлінською діяльністю.

Соціологія праці -- це самостійна спеціальна наука, яка на основі загально соціологічних теорій, законів і закономірностей соціальних відносин виокремлює для вивчення особливий їхній вид -- соціально-трудові відносини. При цьому з допомогою соціологічних методів досліджується різноманітний вплив трудової діяльності на соціалізацію індивіда чи соціальної спільноти, на пов'язану з працею зміну їхньої ролі і статусу в соціальному житті.

Основними категоріями соціології праці є: праця, зміст і характер праці, умови праці, трудова ситуація, трудовий конфлікт, соціально-трудові відносини, трудова адаптація, мотивація праці, стимулювання трудової діяльності, соціальний контроль трудової поведінки, соціально-трудова мобільність, трудова кар'єра, соціальні резерви, соціальні технології і соціальне управління в трудовому колективі.

Донауковий етап зародження соціології праці

У дослідженнях історії розвитку соціологічних знань про працю залежно від переваги тих чи інших ідей, наукових шкіл чи напрямів, методів і цілей дослідження, нарешті, часової протяжності можна виокремити два основних етапи: донауковий (III тисячоліття до н. е. -- XIV ст.) і науковий (XV ст. - теперішній час).

У свою чергу в науковому етапі розрізняють три періоди: початковий (XV--XVIП ст.), класичний (XVIII -- початок XX ст.) і сучасний (початок XX ст. -- теперішній час). Розглянемо коротко особливості кожного з етапів.

Донауковий етап є найдавнішим; він характеризується стабільністю організації і форм праці. Про це свідчать писемні документи Давнього Сходу (III--II тисячоліття до н. е.) -- клинописні, папірологічні, епіграфічні й наративні джерела. Збереглися численні документи з храмових архівів (орендні контракти про ділянки землі, листи чиновників, записи про видачу продуктів і постачання зерна, переписи жителів поселень, договори про купівлю-продаж рабів, матеріали судових процесів, наряди на роботи тощо) настінні розписи гробниць. Храмові чиновники й державні службовці періодично влаштовували ревізії худоби і посівного зерна, майна і робочої сили.

Особливо цінну інформацію про соціально-трудові проблеми давнього суспільства містили письмові свідчення про проведення обліку населення -- його соціального й демографічного складу, причетності до військової служби і можливості участі в державному управлінні, рівня економічного добробуту та ін. -- уже в III тисячолітті до н. е. Насамперед вони були пов'язані з установленням чисельності населення, здатного носити зброю і платити податки. У давньому Єгипті і Римі переписи населення мали регулярний характер і проводилися раз на два роки. Кожен житель зобов'язаний був з'явитися до спеціального чиновника й повідомити про свої заняття, засоби існування та доходи.

Аналіз стародавніх документів показав, що ще давньосхідна цивілізація заклала основи тієї складної системи суспільного поділу праці, що існує донині. Йдеться насамперед про відділення розумової праці від фізичної. Сам по собі цей процес є суто організаційним і до соціології має менший стосунок, ніж його конкретний різновид -- відокремлення розумової праці. Перед нами -- власне соціальний процес. Частина професій стала соціально привілейованими, а частина -- почала вважатися другосортними. Відокремлення професій набуло інституціонального закріплення (через законодавство й судову практику) й послужило основою виникнення, мабуть, найдавнішого інституту мотивації праці -- пониження в посаді. Якби не соціальна диференціація професій, неможливо було б використовувати менш престижні види праці як негативний мотиватор для підтримки дисципліни й підвищення продуктивності праці. Чиновників, які чимось провинилися, могли понизити до категорії залежних, хліборобів перетворити на рабів, рабів заслати на галери тощо. Використання фізичної і мало престижної праці як міри соціального покарання відтоді міцно затвердилося в людському суспільстві. Поступово формувався механізм соціальної організації праці. Його елементи -- державно-планомірний розподіл робочої сили, юридичне та організаційне оформлення кола обов'язків за кожною посадою, налагоджена система трудової мобілізації. Остання містила не тільки пониження в посаді, а й симетричний йому процес -- підвищення по службі (позитивний мотив), тобто перехід до соціально престижнішого виду діяльності. Нарешті, самостійними елементами цього механізму є професійне навчання і професійний відбір. Вже в ті часи існували загальноосвітні і спеціальні школи, що готували юнаків до управління державою. Майбутні чиновники мали опанувати широке коло гуманітарних і природничих наук, досконало володіти придворним етикетом, знати основи психології відносин між людьми та ін.

Саме в результаті поділу праці відбувається спеціалізація людей на виготовленні тих чи інших видів продукції, завдяки чому підвищується її якість. Люди здобувають можливість самі обрати сферу діяльності відповідно до своїх здібностей.

Слід наголосити також на виникненні відмінностей у розумінні цінової і споживчої вартості і введення їх до наукового вжитку (Аристотель, 384--322 до н. е.).

Для середньовіччя характерна відсутність принципово нових ідей у розумінні суспільної праці. Християнство, що виникло в період розпаду рабовласництва, спочатку знаходило своїх послідовників серед рабів і бідноти, яким обіцялося вічне життя після смерті як компенсація за земні страждання. Однак пізніше, коли християнство стало безпечним для класового ладу і приватної власності, воно знайшло підтримку у представників правлячих класів. Тому й погляди на працю перших християн відрізняються від уявлень про неї більш пізнього християнства.

У цей час певного розвитку одержало аксіологічне вчення про працю, якій почали надавати християнське звучання (Августин, 354--430; Фома Аквінський, 1225--1274). Якщо в античності фізична праця найчастіше вважалася негідним для вільної людини заняттям, рабською діяльністю, то християнство, не змінивши нічого по суті, додало етичні мотиви. Праця -- кара божа, працею людина спокутує первородний гріх, праця забезпечує лише біологічне існування, а духовне дається через "непрацю", тобто відсторонене споглядання (хоча чернецтво та аскеза завжди вважалися важкою працею й подвижництвом).

На відміну від християнського середньовічного розуміння праці в арабському світі розуміли її як джерело всіх багатств (Ібн Хальдун; 1332--1406) без колишніх негативних її оцінок. Категорія праці розглядалася як передумова економічних пошуків: вона переносилась зі сфери етико-теологічних оцінок у реальне життя. Праця ставала бажаною не заради самої себе, а заради цінностей, які вона створює. У такий спосіб праці вперше надавалося значення людської діяльної практики, а зневага до неї розцінювалася як причина деградації як у політиці, так і в економіці. Було уточнено розуміння поділу праці стосовно її походження з природи різноманітної людської діяльності і необхідності співробітництва. При цьому розрізнялося два типи поділу праці: особливий поділ праці (як передумова всякої людської активності) і загальний поділ праці, що виникає в процесі розвитку суспільства і його диференціації та приводить до поділу на село і місто. Виокремлюючи ці два основних типи поділу праці, аналізувався вплив поділу праці і різних видів діяльності на фізичні і соціопсихічні характеристики людей. Зрозуміло, що подібний аналіз праці та низка інших трактувань соціальних проблем праці, властивих цьому історичному періодові, не завжди об'єктивні, іноді вони виникали у вигляді геніальних здогадів і припущень. Тобто вони не мають наукового характеру. Проте важко переоцінити їхню роль і внесок у подальший розвиток соціології праці. Без них було б неможливим виникнення наукового етапу.

Початок наукового етапу розвитку соціології праці

Науковий етап відзначив свій початок першими проблисками капіталістичного виробництва в європейській Реформації. На основі оновлення змісту християнського вчення виник протестантизм, у якому обґрунтовано особливе значення праці. Якщо раніше праця виводилась із системи пріоритетних цінностей як щось нецінне, то протестантизм уперше підносить повсякденну трудову діяльність мирянина до рівня найвищих релігійних цінностей (Мартін Лютер, 1483--1546; Жан Кальвін, 1509--1564). Праця наповнюється релігійно-моральним змістом. Напружена активність, дисципліна, працьовитість, чесна робота і праведно накопичений капітал -- от ціннісна шкала капіталізму. Вона лежить в основі того, що західні соціологи називають "трудовим суспільством". Це новий тип людської цивілізації, шо ґрунтується на протестантській трудовій етиці, вільній конкуренції і підприємництві. Протягом декількох століть -- з XV по XX -- "трудове суспільство" визначало шляхи розвитку західної цивілізації.

Як бачимо, протестантизм вніс радикальні корективи в релігійні погляди християнства на роль праці в житті людини й суспільства. Проте наступний крок на шляху еволюції цих поглядів заторкнув як християнське розуміння праці, так певною мірою й протестантське. Цей крок був зроблений соціалістами-утопістами. Загальним для них було розуміння праці як суспільної категорії стосовно суспільства, без експлуатації людини людиною. При цьому висловлювалося чимало геніальних передбачень з приводу характеру і ролі праці в суспільстві. Так, Томас Мор (1428--1535) розглядав працю не тільки як обов'язок, але як / честь для всіх членів суспільства. Поряд із землеробством кожен член суспільства, на його думку, повинен опанувати ще якесь одне ремесло. Від праці як загального обов'язку звільняються тільки вчені, які мають присвятити себе науці. Передбачалося встановити 6-годинний робочий день, а вільний час використовувати для всебічного розвитку особистості.

Ще один підхід втілився у твердженні, що праця має приносити людині найбільше задоволення і тому мусить бути для неї привабливою (Шарль Фур'є, 1772--1837). Називаються умови, за яких праця може задовольняти людину: це ліквідація системи найманої праці, матеріальна забезпеченість працівників, нетривалість робочих змін, усуспільнення виробництва, охорона праці, організація "нового порядку" і право усіх на працю. Без права на працю всі інші права зводяться нанівець. Також пропонувалася оплата за працею, а робочий час зводився до двох годин щоденно. Ідеї перетворення праці в першу життєву необхідність і знищення протилежностей між розумовою і фізичною працею поряд із принципом зміни праці завершують цей підхід.

Плідною є ідея про необхідність відповідності між трудовим середовищем і природою людини (Роберт Оуен, 1771--1858). Такий висновок був зроблений на основі зв'язку між умовами життя поза сферою праці і відносинами в процесі праці та продуктивності праці. Виявилося, що людина реалізує свою трудову активність, спираючись на весь потенціал особистості. Слушним був висновок не тільки про необхідність регулювання і збереження робочого часу, а й про введення засобів безпеки праці.

Переворот у поглядах на працю, розпочатий протестантизмом і соціалістичним утопізмом, був довершений на теоретичному рівні основоположниками класичної політекономії. Основною ідеєю при цьому стала теорія трудової вартості (Вільям Петті, 1623--1687), згідно з якою вартість товару визначалася через кількість праці, необхідної для його виробництва. Праця розглядалася як фактор багатства всіх народів (тут малася на увазі праця взагалі незалежно від того, у якій господарській сфері вона здійснювалася). Поділ праці відіграв прогресивну роль у розвитку суспільства. Обмежуючи людей тільки одним видом праці, такий поділ збільшує їхню вправність у праці, трудову ефективність і, частково вдосконалюючи трудовий процес, сприяє технічним винаходам. Усі ці фактори, зумовлені поділом праці, ведуть до зростання продуктивності праці (а через неї -- до зростання національного багатства).

Поряд із розкриттям найважливішої позитивної ролі праці в розвитку людини й суспільства велися дослідження її негативних сторін у недосконалому суспільстві -- відчуження праці, експлуатації, негативних наслідків поділу праці (П'єр Ж. Прудон, 1809--1865). Ідея необхідності знищення експлуатації чужої праці аргументувалася тим, що результат праці є суспільним результатом і тому ніхто не має права відчужувати його. Але приватна власність уможливлює як таке відчуження, так і експлуатацію чужої праці, тому її варто ліквідувати. Суть поглядів на працю і власність відображалася в тріаді: "Теза -- це власність, що руйнує рівність, антитеза -- це комунізм, що заперечує індивідуальну незалежність, а синтез -- це анархія. Праця визнавалася також вирішальною силою суспільства, що визначала його зростання і охоплювала весь його організм -- внутрішній і зовнішній. Наголошувалося на зв'язку між працею і людиною, зазначалося, що людина, яка не вміє користуватися знаряддями праці, -- це не людина, а аномалія, тобто нещасна істота. Виходячи з такого розуміння праці вважалося, що критерієм прогресу суспільства служить розвиток знарядь праці і промисловості.

Існувало й особливе уявлення про суспільний поділ праці. Насамперед випиналися його негативні наслідки, що призводять до розтління душі й подовжують робочий день, який зростає обернено пропорціонально до розумових витрат. Поділ праці, таким чином, принизив працю ремісника, звів її до праці чорнороба і поставив робітника в залежне становище від виробництва. Вважалося, що подібно до того, як машина об'єднує різні операції, фабрика групує працівників згідно з відношенням кожної частини до цілого.

Отже, нагромадження результатів дослідження соціальних проблем праці протестантизмом, утопічним соціалізмом, класичною політекономією і класичною філософією XV--XVIII ст. створило наукові передумови для виникнення соціології праці як спеціальної галузі знань.

Виникнення соціології праці

Виникнення соціології праці пов'язано з процесом конституювання її в самостійну галузь соціологічних знань у другому десятилітті XX ст. Як відомо, проблеми, що стосуються розвитку продуктивних сил за капіталізму та організації виробництва за нових умов розвитку продуктивних сил, тобто з розвитком промисловості, спочатку досліджувалися загальною соціологією. Вона відкрила і проклала шлях промисловій соціології у сфері вивчення промисловості як суспільного феномену. Але коли цей загальний підхід і загальні визначення, як справедливо зазначає М. Филипович, стають недостатніми, постає потреба в особливому, більш глибокому дослідженні промисловості. Такі дослідження не може вести загальна соціологія ні в концептуальному плані, ні в методологічному. Тому на основі попередніх результатів необхідно було розвинути нову дисципліну, що має спеціальну теорію і специфічні методи дослідження промисловості. У такий спосіб промислова соціологія як попередниця соціології праці виникає з загальної соціології і не випадково її "батьком" у певному розумінні можна вважати родоначальника наукової соціології О. Конта (1798--1857). Завдяки йому позитивний метод міцно ввійшов у методологію соціології праці.

Опора на позитивний метод дала можливість розпочати поглиблене вивчення характерних рис індустріального суспільства, сформулювати закони його функціонування і розвитку. Один із них -- закон трьох стадій -- поділяв всесвітню епоху на:

* теологічну (давнина і раннє середньовіччя);

* метафізичну (1300--1800);

* позитивну (епоха, що настає).

Вона характеризується перетворенням науки у виробничу силу, заміною військового ладу промисловим, перемогою альтруїзму над егоїзмом, інтеграції над роз'єднанням.

Наступний -- закон поділу і кооперації праці. Завдяки йому з'являються соціальні і професійні групи, відбувається диференціація у суспільстві й підвищується матеріальний добробут людей. А найголовніше -- веде до руйнування фундаментальних засад суспільства -- солідарності й консенсусу. Поділ праці і конкуренція немовби вивертають соціальні відносини навиворіт: вони розвивають тільки професійну, а не суспільну солідарність (консенсус). Виникають корпорації і внутрішньо-корпоративна (егоїстична) мораль, які за певного потурання можуть зруйнувати єдність суспільства. Відновити соціальну солідарність, зруйновану спочатку професійною, а потім корпоративною мораллю, може держава. Тільки вона виступає гарантом цілісності. Чіткий поділ влади між церквою (сфера моралі) і державою (сфера політики) -- єдиний засіб утримати суспільство від сваволі й терору.

Мірою ускладнення соціальної організації суспільної праці промисловість дедалі більше визначає економічні успіхи суспільства. Причиною поділу праці є значне зростання народонаселення в Європі, що підвищує інтенсивність контактів, обміну діяльністю, соціальних зв'язків. Зі збільшенням населення посилюється боротьба за існування. За цих умов поділ праці є істотним засобом дотримання суспільного порядку, створення соціальної солідарності нового типу. Поділ праці є мирним способом вирішення найгостріших проблем.

Міцна економіка та органічна солідарність, культура й цивілізована поведінка забезпечують нормальний стан суспільства, що нагадує соціалізм -- розвинуте економічне планування й нормативне регулювання соціальних відносин, які не придушують особисту волю, а сприяють їй. Капіталізм має сам позбутися власних вад (аморальних форм поділу праці) -- конкуренції, експлуатації, класових конфліктів, рутинізації праці й деградації робочої сили -- завдяки ще більшому розвитку поділу праці, а не за рахунок руйнації системи.

Наприкінці XIX ст. центр прикладної соціології, тобто практичного менеджменту, переміщається з Англії в Америку. Діяльність "ранніх наукових менеджерів" відображала епоху класичного капіталізму -- панування середніх і дрібних підприємств, свободу ринкової конкуренції, університетські ідеали науки. На зміну йому приходить некласичний, або монополістичний, капіталізм, для якого характерні панування великих корпорацій, монополія на ринку, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу. Виразником нового підходу до управління стали представники американського руху під назвою "науковий менеджмент". Видатним досягненням цього руху є відкриття моделі "економічної людини" і створення найефективнішої у світі системи наукової організації праці (Ф. У. Тейлор).

Загальновизнаним є розуміння "економічної людини" як такої, яка нібито не бачить у роботі іншого сенсу, як тільки одержати більше грошей. Проте, як показує докладніший аналіз моделі, у ній гроші не є ні головним, ні єдиним мотивом. Насправді звичайне збільшення зарплати "з'їдається" поганою організацією праці та сваволею адміністрації, варто робітникові сьогодні виробити більше, як завтра знизять розцінки і йому доведеться працювати більше за ту саму платню. Робітники, прекрасно знаючи це, почали застосовувати контрзброю -- свідоме обмеження норми виробітку. В його основі лежить механізм групового тиску і блокування формальних норм за допомогою неформальних. Сьогодні феномен "роботи з прохолодцем" називається рестрикціонізмом (restriction -- обмеження) і є одним із центральних питань соціології праці.

На основі глибокого вивчення соціально-економічної організації підприємства зроблено висновок, що техніко-організаційні нововведення не мають бути самоціллю. Було розроблено і впроваджено складну систему організаційних заходів -- хронометраж, інструкційні картки, методи перенавчання робітників, планове бюро, збір соціальної інформації, нову структуру функціонального адміністрування. Ці заходи в сукупності могли гарантувати робітникові, що підвищення ним продуктивності праці не буде довільно знищене адміністрацією через зниження розцінок. Спочатку адміністрація повинна навчитися управляти по-новому, а потім уже вимагати сумлінної праці від працівників.

Поступово в теорії організації праці провідне місце стали займати людська поведінка і мотивація, а не технічні фактори. Тобто предмет дослідження мав ієрархічний вигляд і підкорявся певній логіці. Вивчення технічної будови верстата набагато легше, ніж дослідження роботи за цим верстатом, тобто трудової поведінки людини. Ще складнішим є вивчення мотивів, тому що психологічні закономірності допускають набагато більше відхилень, ніж закони матеріального світу. Різні галузі прикладного дослідження, таким чином, вибудовуються за ступенем ускладненості їхнього предмета: від руху машин (рівень технічного знання) через дію людини (рівень фізико-фізіологічного знання) до поведінки й мотивів (рівень соціально-психологічного знання).

Отже, класичний етап розвитку соціології праці характеризується розробкою і відкриттям основних наукових теорій, які не тільки послужили теоретичною базою виникнення і розвитку емпіричної і прикладної соціології праці, а й складають ядро, теоретичну основу розвитку соціології праці на сучасному етапі.

етап розвиток соціологія праця

Сучасний етап розвитку соціології праці

Сучасний етап розвитку соціології праці (від 20-х років XX ст.) характеризується домінуванням американської соціології, що пов'язують зі зміною статусу соціології з академічного на університетський. Новим були, по-перше, безпрецедентний розвиток емпіричних досліджень, по-друге, розробка фундаментальної методології, завдяки чому вдалося з'єднати в одне ціле емпірію і теорію. Мова йде про створення кількісної методології.

Теоретичною основою, як і раніше, залишався позитивізм, однак передбачалося розширити його можливості шляхом надання соціології більшої точності за рахунок використання сучасного математичного апарату і статистичної теорії.

Розширення сукупності основних принципів розвитку емпіричної соціології спричинило появу нових соціологічних шкіл і напрямів. Провідною з погляду соціології праці вважається Чиказька школа, для якої було характерно:

По-перше, розвиток так званої соціальної діяльності (social work) -- практичне вирішення соціальних проблем, породжених урбанізацією та індустріалізацією: безробіття, убогості, злочинності. Психологи, юристи, соціологи у 20--30-ті роки працювали над питаннями запобігання конфліктам, вирішенням трудових суперечок, поліпшенням умов праці і стабілізацією кадрів. Поступово соціальних працівників витіснив спеціалізований відділ управління персоналом.

По-друге, поява в 1918 р. спільної праці У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин у Європі і в Америці", що позначила новий рубіж у розвитку сучасної соціології.

По-третє, розробка соціально-екологічної теорії Р. Парка і Е. Берджеса, основними елементами якої були "соціальна мобільність", "соціоекономічний статус", "маргінальна особистість".

По-третє, розробка соціально-екологічної теорії Р. Парка і Е. Берджеса, основними елементами якої були "соціальна мобільність", "соціоекономічний статус", "маргінальна особистість".

Специфічним для американської соціології є виокремлення особливого типу знання, що не обмежується окремою школою, течією чи напрямом. Він називається прикладною соціологією. Це сукупність пояснювальних моделей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження, а також соціальних технологій, конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне застосування й досягнення реального соціального ефекту.

На відміну від прикладної соціології так звана соціальна інженерія використовує емпіричні методи, але ставить метою зміну організаційних структур і контроль за людською поведінкою. Хоча термін "соціальна інженерія" усталився тільки в 60-х роках, сама ідея і принципи її практичної реалізації склалися набагато раніше. Ще до Другої світової війни сформувалися передумови для виникнення "людської інженерії", що означає використання наукових даних про можливості й вади людського організму, а також врахування людських потреб для конструювання та проектування машин і машинних систем.

Соціальна інженерія і прикладна соціологія набули широкого застосування в процесі розвитку нових форм організації праці (НФОП), що, на думку А.І. Кравченка, можна вважати самостійним етапом чи напрямом зарубіжної соціології праці. Застосування НФОП базується на нетрадиційній концепції праці, для якої характерні такі риси:

* визнання взаємозв'язку між особистісною індивідуальністю і роботою людини. Розвиток знань і кваліфікація оцінюються не як результат попереднього навчання і тренування, а як наслідок зміни самої роботи, її змісту та організації. Тому робота мусить мати зростаючий ступінь складності;

* робота тоді відповідна людині, коли формальна й неформальна організації спільної діяльності збігаються;

* особистість працівника як єдність різноманітних здібностей, потреб і ролей має відповідати такій роботі, зміст якої не роздрібнений на частки операції, а являє собою єдність різних завдань. Це означає перехід від вузькоспеціалізованого до універсального чи колективного робочого місця, поєднання професій, делегування працівникам додаткових повноважень;

* задоволеність людини своєю працею зростає, якщо вона уявляє кінцеві результати своєї діяльності. Робітник в умовах роздрібненої праці не бачить результатів і не може ідентифікувати продукт праці зі своєю особистістю. Планування своєї роботи, контроль за її виконанням мають бути включені в структуру самої роботи, її зміст;

Размещено на Allbest.ru