Етнічна свідомість та ідентичність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етнічна самосвідомість та ідентичність



План

Вступ

Розділ 1. Поняття етнічної самосвідомості та ідентичності

Розділ 2. Особливості етнічної самосвідомості

Розділ 3. Особливості етнічної ідентичності

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми: Проблематика етнічної свідомості та ідентичності знаходиться на стику інтересів соціології, історії, культурології, когнітивної психології, психології особистості та соціальної психології. Але тільки соціологія як наука може пояснити важливість етнічної свідомості та ідентичності для формування повноцінного суспільства. Актуальність теми полягає в тому, що ці два поняття можуть впливати як і на благополуччя, так і на дисбаланс будь-якої спільноти, країни і навіть держави. Тобто дослідження цих термінів дає зрозуміти багато загадок в етносоціології.

Мета роботи: Мета роботи полягає в тому, щоб на основі застосування вітчизняного і зарубіжного досвіду проаналізувати сутність цих понять і зрозуміти їх важливість для суспільства, країни і держави.

Для досягнення поставленої мети ставимо такі дослідницькі завдання:

· проаналізувати спільність і відмінність понять етнічної свідомості та ідентичності;

· дослідити етнічний зміст понять;

· визначити важливість етнічної свідомості та ідентичності для суспільного розвитку етносу.



Розділ 1. Поняття етнічної самосвідомості та ідентичності

У складній та багатогранній системі суспільних зв'язків і стосунків особливо чітко, вирізняється етнічна приналежність людини, яка є первинною щодо інших, ідентичністю. Тобто, перш, ніж презентувати себе представником різних соціальних, економічних, політичних тощо общин, людина, насамперед, є носієм того чи іншого етносу. Цей статус набувається при народженні. [2, с. 60]

Навіть тоді, коли особа навмисно або мимоволі заперечує свою національну приналежність, тобто намагається вважати себе представником іншого етносу, її антропологічні і лінгвістичні дані, в багатьох випадках, ілюструють достатньо інформації про справжнє походження. [1]

Варто констатувати, що незнання історії свого народу, його культури може бути причиною заперечення людьми свого істинного походження через комплекс меншовартості чи елементарне невігластво. [11]

Етнічна самосвідомість ? це система поглядів, уявлень, ідей етнічної групи, що виникають на основі взаємодії з іншими етнічними групами та відображають знання про них, ставлення до них, а також стан і форми самовиокремлення своєї етнічної групи. Це складне соціально-психологічне явище, яке є продуктом історичного розвитку. В різні періоди історії, залежно від трансформаційних процесів всередині тої чи іншої держави, рівня розвитку суспільних зв'язків, її полі- або моноетнічності, аксіологічне ставлення людей до феномену етнічної самосвідомості формувалось по-різному. Відповідно, демонстрація етнічної самосвідомості та заохочення людей до подібних проявів також були неоднаковими. Найяскравіше це простежувалося у поліетнічних державах, якою є і була Україна. [10]

Етнічна ідентичність - це відчуття людиною приналежності до своєї національності, її стале усвідомлення про власний народ, його характерні риси, культуру, мову, територію проживання, історичне минуле, тобто уставлений образ "ми". Вищеперераховане повинно емоційно відображатись у самості індивіда, до нього виникає певне ставлення, наприклад, почуття гордості, емпатії, що стимулюють і визначають вчинки. [10]

Найпоширенішими є так звані примордиалістські концепції, що поділяють думку про первинний характер етносу, які окреслюють два основні підходи до сутності етнічності як суспільного явища:

· Соціобіологічний підхід. Описує етнос з еволюційно-генетичних позицій (як «поширену форму родинного відбору та зв'язку»). Його прибічники підкреслюють глибоку емоційність взаємозв'язків у людських групах, а також конче необхідне для людини переживання її належності до певної спільноти. Одним з яскравих представників цього підходу є російський історик Лев Гумільов (1912-- 1992), який стверджував, що етнос є природною формою існування людини. Розбіжності між окремими етносами коріняться не стільки в культурі чи соціальній структурі, скільки у формах стереотипізованої поведінки, яка є вищою формою адаптації людини до ландшафту. Саме ландшафт як природна «сцена», де розгортається «драма етносу» (накопичення і витрачання «живої енергії», пассіонарності -- пристрасті) -- головний елемент розвитку кожного народу, кожного етносу.

Як соціобіологічне утворення, етнос підкорений природним ритмам життя. Він долає всі стадії розвитку живого організму: народжується у полум'ї «пасіонарного поштовху»; переживає різкий злет свого розвитку, зовнішньої експансії; проходить акмаційну фазу («фазу перегріву»); старіє, переживаючи разом з тим цивілізаційний сплеск, і переходить до старечого животіння, поки не згине зовсім або не відродиться у полум'ї чергового «пасіонарного поштовху». Цикл існування окремого етносу охоплює 1300--1500 років.

Явище «пасіонарності», за Гумільовим, виникає під впливом космічного випромінювання, що спричиняє процеси мутагенезу на уражених територіях. Внаслідок мікромутацій у певної кількості представників даного етносу виникає своєрідний «ген пасіонарності», що має прихований (рецесивний) характер. Пасіонарії «живляться» розлитою у ландшафтах існування етносу енергією, акумулюють, виявляють підвищену активність, прагнення діяти. Надлишок енергії вони спрямовують на подолання інерції традиційних стереотипів, норм, систем цінностей. Пасіонарії стимулюють активність інших представників етносу. Водночас пасіонарність через свою рецесивність і різке зниження в осіб, які потрапили під її вплив, інстинкту самозбереження, здатна згасати. Етногенез Гумільов розглядав як процес поступової втрати системою пасіонарності.

· Еволюційно-історичний підхід. Пов'язує етнос, етнічність не з біологічними аспектами існування, а з певним соціально-історичним контекстом. Етноси відмінні один від одного не стільки біологічно, скільки культурою, мовою, системами ідентичностей тощо.

У вітчизняній літературі довго чи не єдиною побутувала історично-стадіальна типологія етнічних спільнот. Згідно з нею кожній стадії розвитку суспільства відповідала окрема стадія розвитку етнічності. Загалом етнічна стадіальність розглядалася в такій послідовності: плем'я -- народність -- нація. Розвиток етнічних груп трактувався як поступова еволюція, ускладнення культурних і соціальних рис великих людських спільностей. Відповідно існування етносів у формі племені вважалось особливістю архаїчних суспільств. Етнічна самосвідомість виростала з уявлення про спільність походження одноплемінників від єдиного першопредка. Народність тлумачилася як розвинутіша форма етнічного об'єднання, бо, крім спільного походження, вона характеризувалася територіальною, культурною та мовною спільністю її представників. Формування та існування народності пов'язують із суспільствами докапіталістичної стадії розвитку. Становлення капіталістичної формації зумовило формування нового типу етнічності -- нації. [11]

З кінця 1980-х - початку 1990-х рр. з термінами «етнос» і «етнічна самосвідомість» починають активно «конкурувати» нові терміни - «етнічність», «етнічна ідентичність», що прийшли у вітчизняну науку разом з роботами зарубіжних (переважно американських) антропологів і соціологів. Проникнення та затвердження нових термінів і категорій як би символізувало закінчення періоду панування однієї теорії у вітчизняній етнології і початок ери «теоретичногоплюралізму».[ 3,с.240]

«До однієї групи ознак повинні бути зараховані ті об'єктивні чинники, які обумовлюють саме зародження етнічних відносин та етнічної свідомості, що реалізуються, в кінцевому рахунку в формуванні етнічної спільності, - вважає В.Ф. Генінг. Такими факторами служать єдність соціально-економічної структури,спільністьтериторії. На противагу цьому «ознаки другої групи є похідними, що виникають у процесі розвитку етнічних відносин і формування етнічних спільнот ... Ці ознаки відрізняються від перших не тільки своїм вторинним характером, але і тим, що мають конкретний етнічний зміст. Це і є власне етнічніознаки». Іншими словами, етнічними ознаками у вузькому сенсі цього слова слід називати ті специфічні риси етносу, які відображають реально існуючі відмінності між окремими конкретними етносами, виділяючи кожен знихсеред інших.[ 2, с. 61]

Деякі автори розглядають мову, зазвичай в числі етнічних ознак, як умову формування етнічних спільнот. Але в такому разі мова повинна бути віднесена до числа факторів, що формують етнічну спільність. Поряд з цим є дослідники, які наполягають на тому, що мова являє собою вторинну ознака етносу, не будучи первинною умовою його формування. Численні факти говорять про те, що нові етнічні спільності можуть складатися з різних компонентів, що характеризуються різними мовами. З цієї точки зору мова, мабуть, треба вважати не етноформуючим фактором, а етнічною ознакою. Більш одностайні дослідники в тому, що важливою етнічною ознакою є сукупність рис культури, а також особливостей побуту, пов'язаних з їх функціонуванням. Нарешті, в групу вторинних етнічних ознак включається етнічна самосвідомість, яка довгий час не розглядалася в якості ознаки етносу. Та й зараз можна зіткнутися з запереченням його значення як етнічного визначника. [ 2, с.62]

Як відомо, заслуга первісної розробки питання про етнічну самосвідомість як ознаку етнічної спільності належить П.П. Кушнеру. Проблема ця була всебічно розглянута В.І. Козловим в одній з його статей, присвячених теорії етносу. При цьому вельми примітно, що за останній час етнічна самосвідомість все частіше входить у число етнічних ознак, причому висловлюється думка про те, що ця ознака є найбільш важливою, провідною серед інших. Так, М.М. Чебоксаров, аналізуючи мову, територію, сукупність рис культури, притаманну певним етносам, стверджує: «Взаємодія цих ознак, їх сумарний вплив на освіту і збереження етнічної спільності виражаються у вигляді вторинного явища - етнічної самосвідомості, яке, в кінцевому підсумку, виявляється вирішальним для визначення приналежності окремих особистостей або цілих людських колективів до тієї чи іншої етнічної спільності. Етнічна самосвідомість являє собою свого роду результат дії всіх основних факторів, що формують етнічну спільність». Етнічна самосвідомість, за визначенням А.П. Садохіна, є «почуття приналежності до певного етносу, усвідомлення своєї відмінності і подібності при порівнянні з іншими етносами, важлива ознака етнічної спільності, що є відображенням у свідомості людей реально існуючих етнічних зв'язків і зовнішньоекономічної виявляється у формі самоназви, або етноніма». Іншими словами, етнічна самосвідомість - духовне ототожнення людини зі своїм народом на основі уявлень про спільність походження, «спорідненості» історичної долі свого народу, особистої участі в історичних подіях, особистісних оцінках минулого, фольклорних образах мислення і т.д. Всі інші характерні ознаки етносу (мова, територія, господарське життя, спільність культури та ін.) окремо і навіть в сукупності можуть соціально не усвідомлюватись і навіть відсутні. Але самосвідомість етносу, а значить, і сам етнос у таких випадках всеодноіснує.[3,с.242]

Якщо виходити з доцільності розмежування об'єктивних етноформуючих факторів і похідних етнічних ознак, це висловлювання слід визнати не зовсім точним. У ньому, тим не менш, міститься абсолютно правильне вказівка на особливу роль етнічної самосвідомості, що представляє собою результант інших етнічнихознак. На це особливе становище етнічної самосвідомості в структурі ознак етносу абсолютно справедливо звернув увагу Ю.В. Бромлей. Розглядаючи дві протилежні точки зору на питання про те, чи є спільність походження обов'язковим етнічною ознакою, Ю.В. Бромлей зазначає: «Необхідно розрізняти два аспекти проблеми: з одного боку, об'єктивне існування спільності походження членів етносу, з іншого - уявлення про таку спільності, що виступає як компонент етнічної самосвідомості». [11]

До числа компонентів етнічної самосвідомості, які існують лише на суб'єктивному рівні, належать і «етнічні стереотипи». Подання про перевагу свого етносу не може мати об'єктивних підстав. Воно виникає в процесі розвитку етнічної самосвідомості як свого роду «надлишкова ступінь» протиставлення «ми - вони», яке виникає в нейтральній формі, не несучи оціночного відтінку. Спроба виявити «чисто економічний корінь презирливого ставлення до варварів», розпочата С.Я. Лур'є («той факт, що величезна більшість рабів становили варвари, давав можливість використовувати вже існуючі національні та расові забобони: раб - нижча істота не тому, що він раб, а тому, що він « мерзенний варвар »...), здається недостатньо переконливою. Проти такого тлумачення говорить те, що в древньому Китаї, де форми етнічної самосвідомості були надзвичайно близькі до давньогрецьких, рабство чужинців не отримало такого значного розвитку. [ 2, с. 62]

Вважаючи «етнос» вельми умовною категорією, «інтелектуальним конструктом» учених або етнічних лідерів, ряд вчених вважають за краще використовувати поняття «етнічність» і «етнічна ідентичність» часто розглядаючи їх як синоніми. З цього приводу найбільш відомий представник конструктивізму в Росії В.А. Тишков свого часу зауважив: «Я не вживаю термін« етнос », бо не знаю, що це таке». В. Малахов взагалі вважає безперспективним «мислити проблему етнічності незалежно від проблеми ідентичності». Дослідник пропонує розрізняти етнічність як елемент суб'єктивної, психологічної реальності і етнічність як елемент об'єктивної реальності - «символічного універсуму, створюваного соціальними відносинами». На думку В. Малахова, етнічна ідентичність, перш за все, є «продуктом» зовнішніх і внутрішніх типізації. «Зовнішня типізація відносить індивідів до представників тих чи інших етнічних груп» і «прямо не пов'язана зі ставленням самих індивідів до такої типізації». Разом з тим, «суб'єктивно переживається етнічність (етнічна ідентичність) далеко не завжди збігається з соціально приписуваною (включаючи соціально нав'язувану)», - вважає дослідник.[4]

Одним з важливих досягнень етнографічної науки в галузі теорії етносу є, безперечно, висновок про певні ієрархічності ознак етнічної спільності. Якщо раніше, кажучи про ознаки етносу, ми обмежувалися фактично простим перерахуванням їх, то тепер стає все більш очевидним, що перед нами складна структура таксономічно різних характеристик. Деякі з ознак етносу повинні, строго кажучи, розглядатися як необхідні умови виникнення і розвитку етнічної спільності, як «об'єктивні чинники, що формують етнос». [3, с. 243]

Деякі сучасні дослідження етнічної ідентичності виокремлюють 4 "етнічних джерела", що наповнюють етнічну самосвідомість:

ь родове;

ь пихологічне;

ь культурне;

ь соціальне.

Можна погодитись з такою класифікацією, наголошуючи лише на тому, що слід враховувати пізнавальну та емоційну форми етнічної ідентичності, перша з яких, власне, формує і дозволяє усвідомити власну приналежність, а інша надає можливість санкціонування етнічної спільності традицій, норм та моделей поведінки. Емоційний бік етнічної самосвідомості включає в себе відчуття власної гідності, бажання пишатись за досягнення своєї країни та потяг до примноження її статків. [9]

Структура етнічної самосвідомості досі не є остаточно визначеною. Хоча туди варто зарахувати:

ь національну ідентичність;

ь усвідомлення типових рис своєї спільноти, її властивості, як цілісної системи;

ь знання минулого власного народу;

ь чітке бачення територіальної спільності ( "рідної землі").

Самостійним елементом є ставлення до матеріальних і духовних цінностей нації, а також розуміння ролі та значення рідної мови. Навіть за сучасних умов в будь-якій країні, для середньостатистичного селянина, мова пращурів є єдино можливою і єдино правильною. З появою великих міст, чи, беручи до уваги урбанізацію загалом, пріоритети комунікації дещо змінились. Постало питання про "престиж" рідної мови, про її носіїв, про можливість здобуття освіти та роботи. Щоб посісти гідне місце в сучасному глобалізованому світі, володіти лише рідною мовою є замало. Мобілізація росту населення, міграційні процеси посилюють вплив визначеної в кожний різний період універсальної чи то пануючої "імперської" мови. Незнання або погане володіння такою мовою підкреслювало різницю між тими носіями етнічної ідентичності, в яких вона формувалась локально, і тими, хто установлював її глобально. Подіне можна спостерігати і стосовно релігійної приналежності, і стосовно звичаїв та правил повсякденного життя. [5, с. 145]

Крок за кроком, із різною швидкістю, з різними досягненнями у сфері етнічного, соціального, лінгвістичного, конфесійного трансформаційні процеси стимулюють пошуки нового "ми" і "вони", тим самим оптимізуючи міжетнічну взаємодію. Роль влади, еліти в уставленні етнічної ідентичності і підвищенні етнічної та національної самосвідомості переоцінити складно. [2, с.60]

Підсумовуючи наведене вище, доходимо висновку, що питання етнічної самосвідомості напряму пов'язане з проблемою балансу влади в будь-кому суспільстві. На рахунок формування етнічної ідентичності, особливу роль у цьому процесі відіграє володіння рідною мовою та її престиж, відчуття гордості за те, що ти репрезентуєш певний етнос на світовій арені. Гідною відповіддю на інтерференцію може бути стандартизований варіант мови. Зараховуючи до цього традиції, історію, релігійні уподобання, любов до власної землі та пошану до влади, формується підґрунтя прирівнювання цих чинників до наріжних каменів уставлення етнічної ідентичності. [13]

Отже, етнічну самосвідомість з етнічною ідентичністю пов'язує те, що етнічна самосвідомість - це уявлення про те, що етнічна ідентичність формується на основі структурних опозицій свідомості: іноетнічного протиставлення «ми - вони».

Розділ 2. Особливості етнічної самосвідомості

Більшість дослідників відзначають, що у науковому обігу немає чіткого розмежування між поняттями "етнічна свідомість" і "етнічна самосвідомість". Іноді такі поняття використовуються науковцями як синоніми, а інколи - як такі, що перебувають у різноманітних зв'язках. [13]

Вважатимемо, що поняття "етнічна свідомість" та "етнічна самосвідомість" описують різні явища і розглядатимемо їх як співвідношення цілого та його частини. Так, етнограф Ю.В. Бромлей слушно зазначає: "Етнічна самосвідомість, на нашу думку - це уявлення індивідів про власний етнос, його властивості, тоді як етнічна свідомість містить весь комплекс етнічно забарвлених компонентів...". [9]

Етнічна свідомість - це система поглядів, уявлень, ідей етнічної групи, що виникають на основі взаємодії з іншими етнічними групами та відображають знання про них, ставлення до них, а також стан і форми самовиокремлення своєї етнічної групи. [10]

Етнічна свідомість є однією з форм відображення існування інших етнічних груп та ставлення певного етносу до них. Поява етносу пов'язана зі здатністю етнічної групи виділяти себе з-поміж інших етнічних груп. Ця здатність передбачає формування у даної етнічної групи складної системи образів, які відображають особливості іншої етнічної групи та емоційне ставлення до неї, що передбачає сприймання представників іншої етнічної групи. [8]

Етнічну свідомість розглядають як сукупність уявлень, знань, установок і схильностей, виявлених та засвоєних у процесі онтогенезу, накопичених за допомогою життєвого досвіду людини й етнічної групи. У структурі етнічної свідомості виокремлюються такі складові: ідеологічні й психологічні, раціональні й емоційні, буденні й наукові, статичні й динамічні. Характером етнічної свідомості зумовлюється соціальна поведінка індивіда (A.M. Березін). У межах етнічної свідомості з'являється і розвивається етнічна самосвідомість. Поняття етнічної самосвідомості визначається на індивідуальному та груповому рівнях. [3, с. 100]

Феномен етнічної самосвідомості пов'язаний з усвідомленням етновизначальиих елементів матеріальної, соціальної та духовної культури власного етносу. Ключовим моментом етнічної самосвідомості є ідентифікація індивідів з певною етнічною спільністю, яка виявляється в самоназві. До неї долучається комплекс ідей чи уявлень, які утворюють систему етнодиференціюючих символів, що призводять до виокремлення членів своєї групи з усієї сукупності етнічних спільностей. З-поміж компонентів етнічної самосвідомості необхідно виокремити такі: споконвічну культуру, ціннісні орієнтації етносу і т. ін. (В.С. Мухіна). [9]

Самосвідомість особистості - це усвідомлення людиною себе як індивідуальності. Самосвідомість є необхідною умовою та управлінським компонентом будь-якої свідомої діяльності людини. Одним із продуктів діяльності самосвідомості є "Я-концепція" особистості, що розглядається як система усвідомлюваних і неусвідомлюваних уявлень індивіда про себе, у поєднанні з їх емоційною оцінкою та відповідною поведінковою реакцією. "Я-концепція" особистості містить когнітивний ("Я-образ"), емоційно-оцінний і поведінковий компоненти. [10]

Людина пізнає себе не лише за допомогою прямих самосприймань. Багато в чому індивід пізнає себе опосередковано, тобто за допомогою інших людей, досить часто представників свого етносу, сприймаючи їх реакції на власну поведінку та особистість. Сприймаючи думки і оцінки оточуючих про себе, індивід правильно чи неправильно пізнає себе, складає різноманітні уявлення про власне "Я", зокрема, й етнічні. Важливим джерелом розвитку таких уявлень виступають думки значущих інших, тобто найбільш авторитетних для індивіда людей. [13]

Уявлення особистості про себе як про представника якої-небудь етнічної групи належать до когнітивної складової "Я-концепції" -"Я-образу". Етнічне "Я" - це уявлення людини про власну етнічну належність. Етнічні та інші уявлення людини про власне "Я" можуть бути реальними, ідеальними і дзеркальними. Реальне "Я" - це уявлення індивіда про те, яким він є в даний момент свого життя. Ідеальне "Я" - це уявлення людини про те, якою вона прагне стати в майбутньому. Дзеркальне "Я" - це уявлення індивіда про те, що про нього думають значущі інші. Етнічне "Я" особистості розвивається в результаті її самоідентифікації з певним етносом. [8]

Основними функціями самосвідомості виступають:

· забезпечення стійкості та почуття неперервності "Я" індивіда засобами пам'яті. Так з'являються "Я-минуле", "Я-теперішнє", "Я-майбутнє", тобто, уявлення людини про себе в минулому, теперішньому і майбутньому;

· регуляція поведінки особистості (стиль спілкування індивіда з іншими людьми, постановка певних цілей і способів їх досягнення й т. ін.);

· адаптація людини до оточуючого соціального середовища, особливо в умовах стресів, конфліктів, фрустрацій. [9]

Самосвідомість значною мірою зумовлює вибір індивідом стратегії адаптації в складних умовах. Слід зауважити, що схожі до описаних вище функції виділяються й для етнічної самосвідомості. Більшість дослідників виокремлюють етнічну самосвідомість на індивідуальному та груповому рівнях. Так, групові процеси виникають за тієї умови, що люди, які утворюють певну соціальну спільність (групу), зокрема, й етнос, здійснюють спільні дії та діяльність. У групі (етносі) з'являються спільні для всіх її учасників психічні явища: почуття взаємозв'язку і належності до групи, ідентифікація з групою та почуття "ми". Кожний індивід вважає себе членом етносу. Водночас, етнос як велика група набуває певних соціально-психологічних рис і характерних форм поведінки. [9]

Етнічна самосвідомість на рівні особистості виступає як цілісна система уявлень про себе, що тісно пов'язана із сформованим у індивіда образом власного етносу. Людина може охарактеризувати свою етнічну спільність, її походження, мову, культуру, психологічні риси ("національний характер"); а також власне місце в цій етнічній групі та ставлення до неї. [13]

Етнічне "Я" чи етнічний "Я-образ" на особистісному рівні як складова етнічної самосвідомості містить такі компоненти:

· уявлення індивіда про те, що він є одним з багатьох інших представників цього етносу;

· уявлення про фізичні та психічні якості, що є спільними для нього та багатьох представників цього етносу;

· уявлення про деякі культурні спільні особливості (національна мова, історія, походження, певні звички, цінності, загальнонаціональні символи і т. ін);

· почуття спільності та позитивної психічної ідентифікації з цієї спільністю, що зумовлює появу симпатії до її членів, почуття спорідненості та спільної долі з ними. [4]

Етнічне "Я" чи етнічний "Я-образ" на рівні етносу як складова етнічної самосвідомості містить такі компоненти:

· етнопсихологічний - уявлення про власні психологічні риси і способи поведінки;

· антропологічний - уявлення про свої фізичні риси;

· генетичний - уявлення про власне походження. [13]

Джерелами етнічного "Я" чи етнічного "Я-образу" на рівні етносу виступають: свідомість людей-етнофорів, культурні пам'ятки, традиції, звичаї, ритуали і т. ін. Етнічне "Я" на рівні етносу з'являється у результаті психічної діяльності багатьох людей, етносів та взаємодії між ними. Етнічне "Я" на рівні етносу індивідуалізується в особистісних етнічних "Я-образах" водночас не співпадаючи з ними. [4]

Функції етнічної самосвідомості ? це структурування розрізнених сприйняттів рис, якостей і дій свого етносу в цілісну усвідомлену систему; самоконтроль із метою збереження етносу і його цілісності; самооцінка, яка дозволяє вдосконалюватися й самосублімуватися; організація самозахисту етносу і його експансії в просторі й часі; протиставлення іншим етносам з метою запобігання їхньої експансії. [8]

У цілому функціями етнічної самосвідомості є:

· структурування відокремлених сприймань рис, якостей і дій свого етносу в цілісну усвідомлену систему;

· самоконтроль з метою збереження етносу і його цілісності;

· самооцінка, що сприяє самовдосконаленню;

· організація самозахисту етносу та його експансії у просторі й часі;

· протиставлення себе іншим етносам з метою попередження експансії й т. ін.;

· забезпечення стійкості й почуття безперервності «Я» людини, що, у свою чергу, опирається на пам'ять;

· самосвідомість є тонким регулятором поведінки людини;

· самосвідомість відіграє значну роль в адаптації особистості до навколишнього соціального середовища, особливо в умовах конфліктів, стресів і фрустрацій. [9]

Підсумовуючи наведене вище, доходимо висновку, що питання етнічної самосвідомості пов'язане із усвідомленням етновизначальиих елементів матеріальної, соціальної та духовної культури власного етносу. Ключовим моментом етнічної самосвідомості є ідентифікація індивідів з певною етнічною спільністю, яка виявляється в самоназві.

Розділ 3. Особливості етнічної ідентичності

Етнічна ідентичність є складовою соціальної ідентичності особистості. Це психологічна категорія, якою позначають усвідомлення людиною своєї належності до певних етнічних спільностей. Етнічна ідентичність - це результат когнітивно-емоційного процесу самоусвідомлення людини як представника якого-небудь етносу, певний ступінь ототожнення з цим етносом і відособлення від інших етносів. [7]

Участь у соціальному житті та культурній практиці певної етнічної групи (використання мови, конфесійна належність, членство в політичних і соціальних організаціях, підтримання культурних традицій і т. ін.) досить часто розглядається як індикатор етнічної ідентичності індивіда. Однак досі виникає багато запитань про наявність зв'язку між тим, ким себе вважає індивід і як він діє у реальному житті, тобто між етнічною самоідентичністю і його належністю до етнічної групи. [6, с. 168]

Чимало дослідників виявили незалежність двох вимірів: 1) уявлень індивіда про себе як про члена етнічної групи; 2) використання індивідом типових для цієї етнічної групи способів поведінки. В окремих випадках зв'язок між етнічною ідентичністю і наданням переваги певним видам етнічної практики виявлявся негативним: людина може ідентифікувати себе з етнічною спільністю, однак не бажає зберігати її етнічну мову і звичаї. [12]

До структури етнічної ідентичності належать такі основні компоненти:

· етнічна самоназва;

· етнічна обізнаність (знання про етнічні групи - свою і чужі, їх історію, звичаї, особливості культури). [9]

На основі знань про етнічні групи формується комплекс уявлень, які утворюють систему етнодиференціюючих ознак - мова, цінності, норми, історична пам'ять, релігія, міфи про спільних предків, національний характер, народне та професійне мистецтво, уявлення про рідну землю й т. ін.

Етнічна ідентифікація - це психічний процес, за допомогою якого індивід А (чи група індивідів) визначає (визначають) до якого етносу належить індивід Б (або група індивідів - представники одного етносу). [4]

Етнічна самоідентифікація - це процес віднесення людиною себе до певної етнічної спільності. Концепція розвитку усвідомлення дітьми власної належності до етнічної групи вперше була обгрунтована Ж. Піаже. Швейцарський дослідник проаналізував дві сторони одного процесу: І) формування поняття "батьківщина"; 2) образу "інших країн" та "іноземців". Розвиток етнічної ідентичності розглядався Ж. Піаже у вигляді створення когнітивної моделі, що пов'язана з поняттям ".батьківщина". Проявами знань про етнічні явища виступали етнічні почуття.

Науковець виділив три етапи становлення етнічної ідентичності:

ь в 6-7 років дитина набуває перші фрагментарні та несистематичні знання про власну етнічну належність. Найважливішими у цьому віці є сім'я та безпосереднє соціальне оточення, а не країна і етнічна група;

ь у 8-9 років дитина чітко диференціює себе зі своєю етнічною групою, висуває підстави для ідентифікації - національність батьків, місце проживання, рідну мову. На цьому етапі зароджуються національні почуття;

ь в молодшому підлітковому віці (10-11 років) етнічна ідентичність формується у повному обсязі, а саме, з-поміж особливостей різних народів дитина виділяє унікальність історії, специфіку традиційної побутової культури. [9]

На сучасному етапі розвитку науки проводиться значна кількість досліджень, в яких уточнюються і конкретизуються вікові межі етапів розвитку етнічної ідентичності. Більшість дослідників відзначають, що перші прояви дифузної ідентифікації з етнічною групою помічено у дітей 3-4 років (за допомогою сприймання яскравих зовнішніх відмінностей). Однак більшість авторів підтримують думку Ж. Піаже про те, що "реалізованої" етнічної ідентичності дитина досягає вже у молодшому шкільному віці, оскільки в цьому віці першочергового значення для індивіда набуває саморефлексія. У дітей від 6 до 10 років етнічні уявлення є нестабільними і швидко змінюються. У підлітковому віці індивід досягає етнічної ідентичності, з'являються мотиви вибору етнічної належності. Поступово, від простого використання етнічного ярлика, у дитини з'являється сукупність знань про власні етнічні особливості, що стають основою етнічної самосвідомості. Майже у 18-20 років людина визнає свою етнічну належність, яка залишається незмінною упродовж усього її життя. [9]

Етнічна ідентичність є набутою, а не вродженою якістю. Інколи етнічна ідентичність свідомо приховується, а іноді - свідомо демонструється. Етнічна ідентичність є динамічним, а не статичним явищем. Процес її становлення не закінчується у підлітковому віці. Зовнішні обставини можуть зумовлювати переосмислення людиною ролі етнічної належності в її житті та призводити до трансформації її етнічної ідентичності. На трансформацію етнічної ідентичності впливають чинники, що пов'язані із змінами у житті суспільства. Основними чинниками розвитку етнічної ідентичності в індивіда є:

v особливості етнічної соціалізації в сім'ї, школі, найближчому соціальному оточенні;

v специфіка етноконтактного середовища (етнічна гомо/гетерогенність);

v статусні відносини між етнічними групами.

Залежно від соціального контексту, межі формування етнічної ідентичності, навіть у дітей, можуть прискорюватися чи уповільнюватися. На усвідомлення людиною власної етнічної належності передусім впливає те, в якому середовищі вона існує - в поліетнічному чи моноетнічному. [3, с. 101]

Ситуація міжетнічного спілкування надає індивіду більше можливостей для набуття знань про особливості своєї та інших етнічних груп, сприяє розвиткові міжетнічного розуміння і формування комунікативних навичок. Суттєво відрізняється і ступінь прояву етнічної належності у дітей, які живуть у гетерогенних середовищах. Зокрема, було експериментально встановлено те, що етнічна ідентичність сильніше виявляється у тих дітей, які розвиваються в чужому культурному середовищі, що значною мірою відрізняється від їх власного середовища. [6, с. 171]

На розвиток етнічної ідентичності впливають і знання дитини про те, до якої етнічної спільності вона належить - до групи більшості чи групи меншості. Зазвичай, у дітей з етнічної меншості процес формування етнічної ідентичності розпочинається раніше, оскільки вони більше освідомленні про домінантну культуру за допомогою ЗМІ та особистісних контактів. На противагу, в культурі більшості такі контакти і знання можуть бути відсутніми взагалі. Однак знання меншості про відмінності між кількома культурами та усвідомлення власної належності до етнічної групи меншості не є свідченням того факту, що діти надаватимуть перевагу своїй групі та визнаватимуть власну належність до неї. Наприклад, пакистанські діти віддавали перевагу шотландським іменам і зовнішності, що були характерними для групи більшості. [9]

Під час процесу соціалізації, тобто передачі новому поколінню норм і цінностей соціокультурного середовища, у представників усіх етнічних меншин відбувається внутрішньогрупова орієнтація. Тобто, з віком в дитини з'являються знання про міжетнічні відмінності, що сприяють реалістичному визначенню дитиною власної належності до певної групи.

Прагнення зберегти чи відновити позитивну етнічну ідентичність, яка дає відчуття психологічної безпеки і стабільності, є найбільш природним для індивіда. [4]

Для підтримання етнічної ідентичності людини використовуються різноманітні стратегії. Однією з них є стратегія соціальної творчості А. Тешфела та Дж. Тернера, що може приймати неоднакові форми, які пов'язані з переглядом критеріїв чи об'єктів для порівняння, а саме:

v пошук нових засад для порівняння;

v вибір для порівняльного аналізу менш успішних чи слабших груп; [9]

За умови несприятливого міжгрупового порівняння члени групи меншості, яка піддається дискримінації, можуть вибрати таку стратегію: прийняти правильну самоідентнфікацію разом з негативною оцінкою групи. У даному випадку розвивається негативна етнічна ідентичність, яка може супроводжуватися почуттям меншовартості та навіть сорому за представників свого етносу. [3, с. 172]

Людина з негативною ідентичністю може по-різному реагувати на негативні судження про свій етнос та, як результат, на власний негативний "Я-образ". Вона може приписувати такі судження не собі, а іншим представникам свого етносу, встановивши психологічну межу між групою і власним "Я". Таким чином забезпечується збереження високої самооцінки, не з'являється почуття меншовартості та розвивається нетотожність себе і власного народу. [4] етнічна самосвідомість ідентичність

Зміна етнічної ідентичності пов'язана з несприятливим міжгруповим порівнянням. За таких умов індивід може вибрати стратегію індивідуальної мобільності, яка полягає в усвідомленій спробі змінити групу. У результаті цього процесу в людини розвивається змінена ідентичність. [3, с.173]

Етнос як біосоціальний організм також виявляється групою з нульовим рівнем міжгрупової мобільності. Згідно з цією точкою зору етнічність успадковується, визначається по "крові" і тому індивід не може вибрати етнічну групу, до якої він хотів би належати. [12]

Однак більшість науковців висловлюють думку про те, що етнічність є якістю, яка приписується суспільством, а не успадковується. Вони розглядають етнос як таку ланку, яка пов'язує два типи груп:

1) групи, належність до яких практично неможливо змінити;

2) групи, які людина сама обирає для себе.

Під час процесу соціалізації та інкультурації суспільство відносить дитину до певного етносу. В результаті такого віднесення у більшості людей не виникає проблеми вибору. Водночас більшість представників груп меншин і вихідців з міжетнічних шлюбів постійно виявляють лояльність до тієї чи іншої спільності. В процесі етнічної ідентифікації у цих людей, окрім критерію приписування (те, як їх сприймають інші), значну роль відіграє критерій внутрішнього вибору (те, ким вони себе усвідомлюють). [9]

Для переходу до певної етнічної спільності недостатньо лише усвідомлення власної належності до неї, необхідно, щоб група також визнала індивіда. Єдність людини з етносом, що визначається обопільним (взаємним) актом визнання, виступає важливою особливістю етнічної ідентичності. Отже, для безконфліктного існування людини в об'єктивній реальності міжетнічних відносин значущою є узгодженість між критерієм приписування і критерієм вільного вибору, підтвердження власної ідентичності оточенням. [7]

Людина з різним ступенем інтенсивності здатна ідентифікувати себе не лише з однією, а й водночас з двома чи більшою кількістю етнічних спільностей. [13]

Згідно з цим положенням обгрунтовано модель двох вимірів етнічної ідентичності , яка містить чотири типи етнічної ідентичності:

1. А - моноетнічна ідентичність з своєю етнічною групою.

2. Б - біетнічна ідентичність.

3. В - моноетнічна ідентичність з чужою етнічною групою.

4.Г - маргінальна етнічна ідентичність.

При виокремлених типах ідентичності зв'язки між двома групами можуть існувати відносно незалежно один від одного.

Моноетнічна ідентичність з своєю етнічною групою (А), що є характерною для більшості людей, співпадає з офіційною етно-належністю. Даний тип ідентичності, за сприятливих соціально-історичних умов, супроводжується патріотизмом, гордістю за досягнення свого народу та його видатних представників, адекватно високою самооцінкою, почуттям власної гідності й т. ін. У структурі моноетнічної ідентичності позитивний образ власної етнічної групи індивіда співвідноситься з позитивним ціннісним ставленням до інших етнічних груп (за Л.М. Дробіжевою).

Біетнічна ідентичність (Б) з'являється у результаті сильної ідентифікації з двома етнічними групами. Людина з цією ідентичністю вирізняється психологічними особливостями таких двох груп, усвідомлює власну схожість з цими групами та є компетентною в двох культурах. Виділяють два види біетнічної ідентичності: 1) ідентичність, яка є результатом злиття двох культур - індивід усвідомлює себе таким, що знаходиться на межі злиття двох культур; 2) ідентичність, що змінюється залежно від ситуацій -в різних ситуаціях людина усвідомлює власну належність до складових різних культур, які ще не злилися між собою.

Моноетнічна ідентичність з чужою етнічною групою (В) (змінена етнічна ідентичність) з'являється у тих випадках, якщо в поліетнічних суспільствах чужа група оцінюється як така, що має вищий етнічний статус у порівнянні з власною етнічною групою. Результатом цієї ідентифікації виступає цілковита асиміляція: прийняття її традицій, норм, цінностей, мови і т. ін., та повне розчинення у такій групі, якщо вона приймає індивіда.

Маргінальна етнічна ідентичність (Г) виникає в індивідів, які народилися від міжетнічних шлюбів, вони балансують на межі культур, не оволодіваючи нормами та цінностями жодної з них. Маргіналії вирізняються невизначеною ідентичністю, наявністю внутрішньоособистісних конфліктів, що виявляються в таких негативних якостях: відчай, агресивність, відчуження і непристосованість. Інколи індивіди з етнічною ідентичністю можуть чітко декларувати моноетнічну ідентичність, виявляти агресивний націоналізм, надаючи перевагу групі з високим статусом у суспільстві. [9]

Але модель двох вимірів етнічної ідентичності не розкриває усіх можливих стратегій збереження індивідом і групою суб'єктивного благополуччя за умови несприятливого міжетнічного порівняння. [7]

Таким чином, етнічна ідентичність має свої відміні від етнічної самосвідомості риси і має свої особливості, які виражаються в усвідомленні про власний народ, його характерні риси, культуру, мову, територію проживання, історичне минуле.



Висновки

Підсумовуючи наведене вище, доходимо висновку, що питання етнічної самосвідомості напряму пов'язане з проблемою балансу влади в будь-кому суспільстві. Ключовим моментом етнічної самосвідомості є ідентифікація індивідів з певною етнічною спільністю, яка виявляється в самоназві.

На рахунок формування етнічної ідентичності, особливу роль у цьому процесі відіграє володіння рідною мовою та її престиж, відчуття гордості за те, що ти репрезентуєш певний етнос на світовій арені. Гідною відповіддю на інтерференцію може бути стандартизований варіант мови. Зараховуючи до цього традиції, історію, релігійні уподобання, любов до власної землі та пошану до влади, формується підґрунтя прирівнювання цих чинників до наріжних каменів уставлення етнічної ідентичності. Якщо ці проблеми будуть розумітися в будь- якій країні чи суспільстві відсутніми будуть поняття як сепаратизм, інтернаціоналізм, колабораціонізм.



Список використаних джерел та літератури

1. Волкогонова О., Татаренко О. Етническая идентификация или искушение национализмом.

2. Лозко Г. Етнологія України: Філософсько-теоретиччний та етнорелігійний аспект: Навч. посіб. - К.: АртЕК, 2001. - 304 с.

3. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2004. - 464 с.

4. Махній М. Етнопсихологія в запитаннях і відповідях.

5. Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник. Відповід. ред. Скорик М.М. - К.: “К.І.С.”, 2004. - 536 с.

6. Сміт Ентоні Д. Національна ідентичність/ Пер. з англійської П. Таращука. -- К.: Основи, 1994. -- 224 с.

Размещено на Allbest.ru